Смаковий аналізатор людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

Тема:

Смаковий аналізатор людини

.

Київ 2011

План

Вступ

1. Смак, загальні поняття

2. Скільки існує видів смаків

3. Короткі анатомо-фізіологічні дані смаку

4. Смаковий аналізатор: будова,функції

5. Смак на рівні клітини

6. Для чого нам смак

7. Причини порушення смаку

8. Лікування

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

Аналізатор - складна нейрофізіологічна система, яка являє собою органічну основу відчуттів. (поняття аналізатора запропоновано І.П.Павловим).

В організмі людини функціонує систем аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості (слухових тощо).

Функції аналізаторів:здійснює тонкий аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища;виділяє з середовища окремі стимули, які відображаються людиною як властивості предметів і явищ.

Будова аналізатора:Аналізатор складається із трьох частин:

1) периферійний відділ аналізатора - рецептор, який є своєрідним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес;

2) провідні шляхи, які з'єднують периферійний відділ аналізатора із центральним відділом аналізатора. до них відносяться: а) аферентні нерви (які йдуть від рецептора до мозку); б) еферентні нерви (які ідуть від мозку до рецепторів); анатомія фізіологія смак порушення

3) центральний відділ аналізатора - мозковий кінець (підкоркові та коркові відділи), де відбувається переробка нервових імпульсів, які надходять із периферійних відділів.

1. Смак, загальні поняття

Смак -- відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з котрою існує чотири елементарні смакові відчуття: солодкого, гіркого, кислого, солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Різні ділянки язика мають різну чутливість до смакових відчуттів. Кінчик язика найбільш чутливий до солодкого, краї язика -- до кислого га солоного. Корінь язика найбільш чутливий до гіркого. Сприйняття смакових речовин викликається хімічними реакціями в місці контакту речовини та смакового рецептора. Встановлено, що кожний рецептор містить високочутливі білкові речовини, котрі розпадаються під впливом певних смакових речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в центральну нервову систему провідними шляхами. Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10 000 разів вищий, ніж нюхового.

Орган смаку (organum gustus) ектодермального походження у людини представлений багатьма ( 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки. Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву, надгортанника - блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в вузлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).

2. Скільки існує видів смаків

Вважається, що людина розрізняє чи то чотири, чи то п'ять елементарних смаків: солоний, кислий, солодкий, гіркий і ще один, для якого немає російської назви. Його називають "umami" і приписують смаку глутамату натрію. Втім, іноді його називають "солодкуватим", а створите чи продуктів вважають, що глутамат натрію просто підсилює відчуття інших смаків. Якщо ж вірити книгам про їжу, то смаків виявляється не п'ять, а багато тисяч, - але кулінари мають на увазі не елементарні смаки, а комбіновані. Нещодавно і вчені запідозрили, що їх не п'ять.
З'ясувалося, що смакові рецептори щурів по-різному реагують на різні гіркі речовини. Горький збудник викликає в клітці рецептора збільшення концентрації кальцію, що спонукає клітку виділяти трансмітер (хімічний передавач імпульсів між нервовими клітинами). Для вивчення цього процесу біологи А. Каіседо і С. Ропер з університету Майамі (США) ввели у смакові клітини щурячого мови флуоресцентну мітку, що реагує на підвищення рівня кальцію. Потім вони піддали клітини впливу різних гірких сполук. Виявилося, що 66 відсотків чутливих до гіркого клітин реагували лише на одне з'єднання, 27 відсотків - на два і 7 відсотків - більш ніж на два з'єднання. Це означає, що смакові рецептори, що реагують на різні гіркі речовини, різні, проте у нас для "гіркого" тільки одна назва.

Різні речовини можуть мати чистим або змішаним смаком. Смак всіх чисто гірких речовин сприймається людиною абсолютно однаково. Так, розчини опію, стрихніну, морфію, хініну можуть відрізнятися один від одного інтенсивністю викликаного ними почуття гіркоти, але не його якістю. Якщо ж зрівняти інтенсивність відчуття, взявши перераховані розчини в різної концентрації, то вони стають невиразними. Те ж відноситься і до кислих смакам. Розчини соляної, азотної, сірчаної, фосфорної, мурашиної, щавлевої, винної, лимонної і яблучної кислот, взяті у відповідному розведенні, не відрізняються на смак. При дослідженні солодких речовин також було встановлено, що не існує декількох видів солодкого. Ті чи інші речовини можуть мати більш-менш вираженим смаком, але якщо цей смак чисто солодкий, то їх розчини не можна відрізнити один від іншого. Чисто солодким смаком володіють глюкоза, фруктоза, лактоза, сахароза. Щодо солоного смаку доведено, що в суто вираженому вигляді їм володіє тільки одне-єдине речовина - куховарська сіль. Всі інші солонуваті речовини мають гіркий або кислий присмак.

Як змішуються смаки? Кислі та солодкі речовини можуть викликати кисло-солодке відчуття, властиве багатьом сортам яблук або фруктовим напоям. Приклад кисло-солоного відчуття - смак огіркового розсолу. Гірке й солодке зливаються з працею, але гірке какао в суміші з цукром викликає своєрідне злите відчуття, властиве шоколаду. А ось злиття гіркого з солоним і особливо гіркого з кислим не відбувається зовсім. Суміші гірких і солоних, гірких і кислих речовин вкрай неприємні на смак.

3. Короткі анатомо-фізіологічні дані смаку

Для кращого розуміння дисфункції смаку необхідна коротка інформація про ключові моменти анатомії і фізіології.

Велика частина смакових рецепторів знаходиться на язиці. Додаткові рецепторні зони локалізуються на м'якому небі, гортані, надгортаннике, в горлі і верхньої третини стравоходу. Головні сенсорні рецептори смаку являють собою скупчення модифікованих нейроепітеліальних клітин (в кількості від 50 до 150). Ці стовпчасті клітини згруповані концентрично в освіти, з вигляду нагадують тюльпан (звідси назва смакових рецепторів - смакові цибулини). У центрі подібної структури клітини формують пори. Кожна клітина має мікроворсинки, спрямовані у бік пори. Пора відкрита з боку епітелію навколишнього слизової оболонки (рис. 1). Нейроепітеліальние клітини замінюються кожні 10-14 днів. До основи смакової цибулини підходять волокна афферентного нерва. Відчуття смаку передається в ЦНС з різних нервах в залежності від локалізації рецепторів.

Рис.1

Скупчення смакових цибулин містяться в сосочках мови - грибоподібних, листоподібних і желобовідних (рис. 2). Грибоподібні сосочки локалізуються на кінчику, де їх щільність найбільш велика, і ближче до країв тіла мови з поступовим зменшенням їх кількості по напрямку вкінці. Всього їх близько 300-400. Кожен сосочок - 2-5 смакових цибулин. Грибоподібні сосочки іннервуються барабанної струною, гілкою лицьового нерва (VII пари черепних нервів). Листоподібні сосочки знаходяться по краях мови в задньому його відділі. Сумарно вони містять 1300 смакових цибулин. Більшість листоподібних сосочків отримує іннервацію від лінгвальної-тонзіллярние гілок язикоглоткового нерва (IX пара), а локалізовані кпереди - від барабанної хорди.

Желобовідних сосочки, найбільші, в кількості 8-12, розташовані на прикордонній борозні між тілом і коренем мови.

Кожен желобовідних сосочок має приблизно 250 смакових цибулин. Відчуття смаку передається від них головним чином по волокнах блукаючого нерва (X пара) і в якійсь мірі - язикоглоткового

Рис.2

Всі описані смакові волокна закінчуються в довгастому мозку, в ядрі солітарного тракту тієї ж сторони. Тут міститься другий нейрон. Смаковий відділ цього ядра - з руховими ядрами довгастого мозку, що мають відношення до жування, ковтання. Відростки других нейронів проходять до таламусу, де починається третя ланка, яка проводить сигнал до корковому кінця смакового аналізатора. Смакове збудження в рецепторі трансформується в нервовий імпульс, який по провіднику передається до коркового кінця аналізатора, де сприймається у вигляді різних смакових відчуттів.

Людині розмежувати відчуття запаху і смаку під час їжі буває складно, хоча вони сприймаються зовсім різними рецепторними механізмами, що реагують на різні специфічні стимули. Зв'язок нюхових відчуттів зі смаковими відбувається лише в ЦНС (на рівні гіпоталамуса, коркового кінця аналізатора).

4. Смаковий аналізатор: будова,функції

Смаковий аналізатор - нейрофізіологічна система, робота якої забезпечує аналіз хімічних речовин, що надходять у порожнину рота. Представлений периферичним відділом, утвореним смаковими цибулинами, розташованими насамперед у слизовій оболонці мови в грибоподібних, листоподібних і жолобовидних сосочках; специфічними нервовими волокнами, які досягають довгастого мозку, потім вентральних і медіальних ядер таламуса; підкірковими і корковими структурами, що знаходяться в області великих півкуль і в гіпокампі. Чутливість різних ділянок язика до смакових подразників неоднакова (найбільш чутливі: до солодкого - кінчик язика, до кислого - краю, до гіркого - корінь, до солоного - кінчик і краю). При тривалій дії смакових подразників відбувається адаптація, наступаюча швидше до солодких і солоним речовин, повільніше - до кислих та гірких.

Він складається з периферичного (смакові рецептори), провідникового (периферичний язикоглотковий нерв, довгастий мозок, гіпоталамус, таламус) і центрального (у скроневій частці кори головного мозку) відділів.

Смакові рецептори є хеморецепторами. Смакові рецептори несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, які надходять до рота, їхнє збудження запускає складний ланцюг реакцій різних відділів мозку, що призводять до різної роботи органів травлення чи до видалення шкідливих для організму речовин, що потрапили до рота з їжею. Смакові бруньки - рецептори смаку - розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Більше за все їх на кінчику, краях і задній частині язика. Кожна з приблизно 10 000 смакових бруньок людини складається з декількох (2-6) рецепторних клітин і, крім того, з опорних клітин. Смакова брунька має колбовидну форму, у людини її довжина й ширина близько 70 мкм. Смакова брунька не досягає поверхні слизової оболонки язика й з'єднана з порожниною рота через смакову пору. Смакові клітини мають най-коротше життя серед епітеліальних клітин організму: у середньому через кожні 250 годин стара клітина змінюється молодою, що рухається до центру смакової бруньки від її периферії. Кожна з рецепторних смакових клітин завдовжки 10-20 мкм і завширшки 3-4 мкм має на кінці, оберненому в просвіт пори, ЗО- 40 надтонких мікроворсинок товщиною 0,1-0,2 мкм і довжиною 1-2 мкм. Вважають, що вони відіграють важливу роль у збудженні рецепторної клітини, сприймаючи ті чи інші хімічні речовини, адсорбовані в каналі бруньки. Припускають, що в області мікроворсинок розташовані активні центри - стереоспецифічні ділянки рецептора, які вибірково сприймають різні адсорбовані речовини. Етапи первинного перетворення хімічної енергії смакових речовин на енергію нервового збудження смакових рецепторів ще не відомі.

Смакові цибулини розташовані на язиці нерівномірно: чутливіші до солодких речовин -- на кінчику, до кислих -- по краях, до гірких -- на корені, а до солоних -- на кінчику й по краях.

Смакові цибулини є не тільки на певних ділянках язику, але й на стінках глотки і м'якого піднебіння, іноді на губах. Осідання частинок їжі на смакові рецептори викликає їх збудження.

У порожнині рота, крім смакових рецепторів, є ще й інші--дотику, терморецептори, їх подразнення посилює смакові відчуття. Збудниками смакових рецепторів є хімічні речовини, що знаходяться в розчиненому стані. Природним розчинником у ротовій порожнині є слина. Збудливість смакових рецепторів значною мірою залежить від температури. Найсприятливішою для цього є температура 10-35°С. Холодна і гаряча їжа знижує смакові відчуття. На формування смакових відчуттів впливають зір та нюх. Страви, що неприємно пахнуть, ніколи не здадуться смачними. Це зумовлено тим, що центри смаку і нюху у гіпоталамусі розміщені майже поруч, їхні нейрони тісно взаємопов'язані і легко обмінюються інформацією один з одним. Так само пов'язані між собою смаковий і зоровий центри. Коли людина щодня їсть одну й ту саму їжу, вона з часом стає їй несмачною, бо смакові рецептори звикають (адаптуються) до одноманітних подразників. Підвищують активність і збудливість смакових рецепторів різні спеції і приправи. Смакові цибулини мають найкоротший вік серед інших рецепторів. Час їхнього існування усього 240 годин, після чого вони гинуть і замінюються на нові. У новонародженої дитини орган смаку, порівняно з іншими органами чуття, розвинений найкраще. Так, на подразнення солодким, новонароджена дитина реагує смоктанням і ковтанням, на кисле, солоне, гірке -- скороченням мімічних м'язів. Після народження дитини орган смаку продовжує розвиватись, головним чином, у напрямку точнішого розрізнення смаків.

5. Смак на рівні клітини

До цих пір не ясно, що є специфічним рецептором - смакова цибулина або смакова клітка. Якщо вірна перша гіпотеза, то можна припустити, що є сосочки, які містять цибулини тільки одного виду, двох або трьох видів і, нарешті, всіх видів. При цьому переважна кількість цибулин, порушуваних подразником кожного виду, знаходиться в сосочках, розташованих в різних областях поверхні мови, завдяки чому ці області неоднаково сприйнятливі до різних впливів, але все ж до певної міри мають чутливістю до кожного з них. А деякі автори вважають, що рецепторні ділянки смакових клітин реагують на смакові стимули різних типів, причому кожна смакова клітка може мати рецепторні ділянки декількох типів. Як саме клітина сприймає сигнал від речовини - теж поки достеменно невідомо. Вважається, що рецептори для солоного і кислого - це іонні канали (причому кислий смак створюють просто водневі іони), а інші відчуття викликані тим, що смакові речовини впливають на клітини не самі, а спочатку вступають у хімічну реакцію з якимось білком, а вже результат реакції впливає на клітини. Дійсно, у смакових сосочках існують фракції білкових макромолекул, що вступають у реакцію з солодкими і гіркими речовинами. У такому випадку нечутливість до солодкого і гіркого повинна бути пов'язана з порушеннями в діяльності якихось певних генів. На підтвердження цієї гіпотези були виявлені генетичні відмінності між людьми, відчувають і не відчувають солодке. У літературі є відомості про те, що взаємодія речовин з клітиною має кілька стадій, що останні з них носять ферментативний характер, що при цьому під смакової клітині відбувається каталітичне розщеплення АТФ (аденозинтрифосфорної кислоти) і вивільняється енергія, необхідна для виникнення рецепторного потенціалу. Можливо, що існує друга рецепторна система - у деяких тварин виявлені розподілені між сосочками голі нервові закінчення. Вони реагують на високі концентрації і гальмують активність інших рецепторів - здійснюють, висловлюючись радіотехнічним мовою, негативний зворотний зв'язок, яка розширює динамічний діапазон аналізатора, тобто здатність сприймати як слабкі, так і сильні сигнали. Як це не дивно, зв'язок між хімічними властивостями речовин і їх смаком досить слабка, хоча відомо, що деякі хімічно подібні речовини мають подібний смак. Наприклад, солодкий смак характерний для цукру, солей свинцю і замінників цукру - речовин, що мають з точки зору хіміка дуже мало спільного. Але смаковий аналізатор вважає інакше. Більш того, сприймається смак речовини залежить від концентрації останнього - наприклад, кухонна сіль у малих концентраціях здається солодким. Тому з'являються час від часу повідомлення про створення приладу, розрізняючого смак, можна вважати деяким перебільшенням. Можна зробити хімічний аналізатор на будь-яку речовину або групу речовин, але до тих пір, поки не вдасться зрозуміти, як саме працює аналізатор природний, ми не зможемо стверджувати, що створений нами прилад здатний правильно ідентифікувати смак речовини, яке йому раніше не пред'являлося.

6. Для чого нам смак

Сигнал від смакових рецепторів використовується організмом двояко. По-перше, несвідомо - наприклад, для управління шлунковою секрецією, причому як її кількістю, так і складом, тобто смак їжі - це не лише сигнал, що пора перетравлювати їжу, але і замовлення на склад шлункового соку.

По-друге, смак використовується усвідомлено - для отримання задоволення від їжі. Деякі стверджують, що смакові відчуття можна тренувати. І якщо сконцентрувати увагу на кінчику мови, то почнеться слиновиділення.

7. Причини порушення смаку

Розрізняють контактні і невральні смакові порушення. У першому випадку порушено контакт смакового стимулу з потенційно функціонуючої смакової цибулиною. У другому - смаковий подразник приходить в контакт з смакової цибулиною, але порушена або функція її рецептора (наприклад, при блокаді натрієвих, калієвих каналів, при атрофії сосочків), або передача інформації або її переробка внаслідок неврального ушкодження. Можлива комбінація обох типів пошкодження. У табл.1 представлені найбільш поширені стани, що супроводжуються порушенням смаку.

Табл.1

Найбільш поширені причини порушення смаку: респіраторна патологія (верхніх дихальних шляхів), побічна дія ліків, захворювання порожнини рота, старіння, ендокринні та метаболічні розлади, хвороби, травми середнього вуха та оперативні втручання, ксеростомія. Втрата смаку з віком відбувається більше по відношенню до солоного і гіркого, ніж до солодкого. Атрофія смакових сосочків при старінні прискорюється при інтенсивному палінні, прийомі подразнюючих речовин. Хворі з нирковою патологією мають підвищений поріг для солодкого і кислого в порівнянні зі здоровими. Зміна порога чутливості зменшується після діалізу.

Порушення смакових відчуттів нерідко супроводжують ендокринні захворювання. У хворих на гіпотиреоз можна виявити зниження гостроти смаку, при гіпертиреозі - посилення. Після ефективного лікування ці симптоми зникають. При цукровому діабеті можлива гіпогевзія, імовірно обумовлена периферичної невропатією. Значне загострення смакових відчуттів зустрічається при недостатності кори надниркових залоз, що пов'язано, швидше за все, з електролітним дисбалансом - з вираженими гіперкаліємії, гіпонатріємією і зміною функції смакових рецепторів. Гіпергевзія усувається замісної кортикостероидной терапією. Гострота смакових відчуттів залежить від надлишку жіночих статевих гормонів - посилюється під час вагітності. Поряд з цим тестостеронпродуцірующіе вірілізірующіе пухлини кори надниркових залоз можуть супроводжуватися гіпертрофією смакових сосочків і загостренням смаку. Деякі пацієнти відзначають відчуття гіркоти у роті. Це може бути не тільки фантагевзія, а й істинне сприйняття гіркого смаку. Воно може мати місце при захворюваннях печінки і жовчовидільної системи, що супроводжуються зміною складу слини, тісно корелюють зі складом сироватки крові. При гастроезофагеальної рефлюксної хвороби і жовчному рефлюктата також може виникати відчуття гіркоти у роті вранці з-за найбільшої вираженості рефлюксу при горизонтальному положенні тіла.

Порушення смаку викликають багато лікарських препаратів. В одних випадках механізм цього ефекту неясний, в інших (наприклад, прийом цитостатиків) - сприйняття смаку порушується внаслідок атрофії сосочків, в третіх (наприклад, наркотики) - в результаті впливу на центри смакових відчуттів або внаслідок комбінації контактних і невральних порушень. Багато ліків (наприклад, антихолінергічні препарати, ряд антидепресантів, гіпотензивних засобів) зменшують слиновиділення, що може призводити до зниження смакових відчуттів, особливо при тривалому лікуванні. Антибіотики часто викликають порушення балансу мікрофлори, що саме по собі може бути причиною смакової дисфункції (наприклад, відчуття «неприємного» смаку у роті). Нерідко, навіть після нетривалого прийому антибіотиків, розвивається кандидоз, у тому числі з ураженням мови, неба, і виникає гіпогевзія. Частим побічним ефектом медикаментозного лікування є фантагевзія у вигляді металевого присмаку у роті.

Інший вид фантагевзіі - відчуття печіння язика - характерний симптом вітамін-В 12-дефіцитної анемії, що виникає, очевидно, за рахунок як глоссита (тоді печіння є еквівалентом болю), так і міелополіневрита. Печіння мови (можливо, і губ, неба) іноді передує зміни крові. Воно може супроводжуватися гіпогевзіей.

Почуття печіння мови (як еквівалент болю) можливе при глоссодініі. У цих випадках подібне відчуття часом з'являється і в інших зонах - на твердому небі, слизовій оболонці губ.

Воно, як правило, двостороннє, може поєднуватися з гіпо-, агевзія, «сухим ротом». Глоссодінія не пов'язана з якою-небудь локальної патологією та загальними захворюваннями, але частіше зустрічається у осіб з депресією,у жінок в постменопаузі.

Через білатеральну і множинної іннервації смакових рецепторів повна втрата смаку зустрічається рідко.

Найчастіше спостерігається гіпогевзія. При патології нервової системи, захворюваннях середнього вуха, після хірургічної травми порушення смаку бувають односторонніми, при системних захворюваннях, поразках порожнини рота - двосторонніми.

8. Лікування

Лікування смакових порушень - це лікування захворювань, що з'явилися їх причиною. Прогноз відновлення смаку визначається прогнозом цього захворювання. Так, лікування метаболічних розладів може приводити до відновлення смаку.

Повторне смакове тестування пацієнта з потенційно оборотної причиною дисфункції дозволяє приблизно оцінити прогноз її відновлення. Важливим компонентом лікування хворих із встановленою втратою смаку є наступні рекомендації: максимізація щільності їжі, максимізація запаху і смаку їжі, запобігання їжі від псування. Перша порада - інформування хворого щодо спроможності мови визначати тригемінальні стимули, такі як щільність їжі, температура, гострота. Пацієнти, що прийняли цю рекомендацію, можуть поліпшити сприйняття і отримати задоволення від їжі, збільшуючи ці відчуття. Сутність другого ради в тому, щоб навчити хворого радіти запаху їжі. Третя рекомендація, яка повинна стати правилом, - вживати тільки свідомо свіжу доброякісну їжу, ретельно стежити за її збереженням в холодильнику. В іншому випадку, вийнявши продукти з холодильника, можна швидко використовувати їх, не знаючи про їх зіпсованості.

Висновок

Смаковий аналізатор - нейрофізіологічна система, робота якої забезпечує аналіз хімічних речовин, що надходять у порожнину рота.

Смак -- відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. Розлад смаку може бути викликано різними причинами. Найбільш частою з них, мабуть, служить злісне куріння, особливо куріння трубки. Так як смакові подразники, як і нюхові, сприймаються смаковими рецепторами тільки в рідкому середовищі, захворювання, які викликають виражену сухість у роті (синдром Шегрена, променева терапія), призводять до зменшення або втрати смакової чутливості. Тому, щоб не мати різні захворювання, пов'язані з смаком, потрібно вести здоровий спосіб життя, а саме: не вживати алкоголю, пе курити, правильно харчуватися, вживати побільше вітамінів тощо.

Список використаної літератури

1. Сайти Інтернет:

· http://www.medencyclopedia.info/index.php?option=com_content&view=article&id=302:2010-05-12-10-33-20&catid=31:l-r&Itemid=35;

· http://pda.coolreferat.com/Вкус_и_вкусовой _анализатор;

· http://novosti.mif-ua.com/archive/issue-6241/article-6252/print.html;

· http://medicalplanet.su/neurology/51.html.

Размещено на Allbest.ru