Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Дубенський коледж РДГУ

Реферат з природознавства

Лікарські рослини

Виконала:

студентка 2 курсу, групи Б

Дубенського коледжу РДГУ

Осипчук Іванна

Дубно - 2009

Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів “антибіотиків”, лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів. Препарати рослинного походження характеризуються малою токсичністю і незначним алергічним впливом, порівняно з синтетичними сполуками.

Використання лікарських рослин у народній та офіційній медицині має багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю серед населення.

Про цілющі властивості багатьох рослин відомо з прадавніх часів (близько 3 тис. років до н. е.). Лікарські рослини беруть участь у метаболізмі, впливаючи на діяльність органів та систем організму людини, їх функціональну активність. Звідси переконання багатьох дослідників, що «в природі немає хвороб, проти яких у рослинному світі не утворилися б десятки цілющих речовин».

В часи Гіппократа для лікування людей використовувалось 236 видів рослин. Перша аптечна школа на Русі появилась в 1654 р. Лікарські рослини для неї вирощували на спеціальних аптечних городах.

Цілителями на Україні були монахи, ченці. Вони через віки пронесли практику далеких предків, передаючи її з покоління в покоління. Вони ділили рослини за “статевими ознаками”: кропива, душиця, конюшина рахувалися жіночими, які чоловіки повинні уникати, а полин, дев'ясил, безсмертник - чоловічі рослини. Звіробій являвся «травою від 99 хвороб», плоди абрикосу (8 видів) - плоди здоров'я, а полин - «матір трав».

Лікування рослинами ґрунтувалося на уявленнях про "чудодійну" силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купали, при повному місяці тощо). Віру людей у цілющу силу рослин використовували знахарі, ворожбити, ченці, які знали особливості лікарських трав.

Лікарські рослини - рослини, що використовуються в медицині та ветеринарії як лікувальні або профілактично-оздоровчі засоби. Їхні властивості зумовлені наявністю комплексу біологічно-активних (алкалоїдів, сапонінів, глікозидів, фітонцидів, вітамінів та ін.) і баластних (таких, що вважаються неактивними) речовин. Лікарські рослини використовують у натуральному та переробленому вигляді в науковій і народній медицині як ефективний природний, біологічно дійовий засіб для лікування різних захворювань, а також підвищення стійкості організму до них. Лікарською сировиною є різні органи та частини рослин: корені, кореневища, цибулини, бульби, бруньки, листя, трава (стебла з листям), квіти, суцвіття, плоди, насіння, кора тощо. Багатими на лікарські рослини є такі роди флори України: шипшина - 59 видів, молочай - 55, чебрець - 36, глід - 26, шавлія - 20, повитиця - 14, валеріана - 13, калачики - 12 та ін. Для потреб наук, медицини заготовляють сировину близько 95 видів, в широких обсягах тільки 45-50 видів. Найбільша кількість сировини припадає на Карпати.

Залежно від характеру дії на організм розрізняють лікарські рослини, що впливають на серцево-судинну систему (горицвіт, конвалія, наперстянка та ін.), заспокійливі (валеріана тощо), знеболювальні (беладона, мак снодійний та ін.), збудливі (чайний кущ), кровоспинні (деревій, калина), сечогінні (петрушка, мучниця), жовчогінні (кмин, шипшина, нагідки). Є лікарські рослини, що їх вживають при шлунково-кишкових захворюваннях (тирлич жовтий), проносні (рицина, жостір, крушина), потогінні (липа, малина), відхаркувальні (алтея, чебрець), в'яжучі (брусниця, дуб), глистогінні (полин цитварний, часник). В забруднених радіоактивними речовинами районах збирання лікарських рослин заборонено; можливе лише за умови обов'язкового дозиметричного контролю.

ЗОЛОТОТИСЯЧНИК ЗВИЧАЙНИЙ

Російська назва -- золототисячник обыкновенный.

Родина тирличеві -- Gentianaceae.

Дворічна трав'яниста рослина. Стебло чотиригранне, заввишки 20-55 см, голе, вгорі -- розгалужене. Листки цілокраї, біля прикореневої розетки -- обернено-яйцеподібні, стеблові -- супротивні. Квітки яскраво-рожеві, зібрані в суцвіття, які утворюють щиткоподібні віяла. Цвіте рослина з середини червня до середини вересня. Поширений золототисячник звичайний на сонячних галявинах, узліссях, сухих луках, пагорбах, сіножатях. Райони поширення -- Європа, Кавказ, Середня Азія.

Сировина. Збирають усю рослину під час цвітіння, зрізуючи її ножем. Сушать у затінку, в теплих приміщеннях.

Хімічний склад. У рослині виявлено глікозиди еритроцентаурин, еритрамін, алкалоїди генціанін (близько 1 %), еритрицин, олеанову та аскорбінову кислоти, смоли, дубильні речовини, солі органічних кислот.

Застосування. Препарати золототисячника звичайного стимулюють секрецію залоз травного каналу, виявляють анестезуючі та жарознижувальні властивості, посилюють жовчовиділення.

Наукова медицина використовує золототисячник звичайний як засіб, що збуджує апетит при анацидному та гіпоацидному гастритах, а також при атонії кишечника. У народній медицині золототисячник звичайний застосовується як засіб для стимуляції виділення шлункового соку, при хворобах печінки, нирок, цукровому діабеті.

ШИПШИНА КОРИЧНА

Російська назва -- шиповник коричный.

Родина рожеві -- Rosaceae.

Шипшина корична -- кущова рослина заввишки 2 м і більше. Гілки її густо усіяні серпоподібними колючками. Цвіте шипшина в травні -- на початку червня. Квітки великі, блідо-рожеві, запашні. Росте рослина на кручах, узбіччях шляхів, канав, між заростями терну, по берегах річок та ставів. Поширена в Європі, на Кавказі, у Східному Сибіру, Середній Азії.

Сировина. Використовують квітки, листки та корені рослини, але найбільше -- плоди (гіпантії). Плоди збирають, коли вони достигли, але ще тверді (у кінці вересня -- жовтні). Сушать їх у печах при температурі 70-90 °С. Сухі плоди легко подрібнюються. Вони оранжево-червоного кольору, без запаху, на смак кислуваті.

Хімічний склад. Гіпантії шипшини -- справжня комора вітамінів. У їх м'якуші виявлено аскорбінову кислоту, рибофлавін, каротин, філохінон та біофлавоноїди. У насінні знайдено токофероли (а-токоферол).

М'якуш плодів містить каротин (9,76 мг/100 г), пектинові речовини (14,1 %), цитринову кислоту (1,68 %). Кількість аскорбінової кислоти коливається в сухих плодах від 2 до 6,2 %. Олія насіння шипшини містить у своєму складі токофероли (170-200 мг/100 г), каротин (10 мг/100 г), ненасичені жирні кислоти -- лінолеву, ліноленову, олеїнову та ін. У свіжих плодах виявлено, окрім того, близько 4 % вітамінів групи Р, флавоноїди, катехіни. В листках, коренях та корі шипшини знайдено дубильні речовини. Квітки містять флавоноли та антоціани.

Застосування. Плоди шипшини коричної широко застосовуються як у народній, так і в науковій медицині. Фармацевтична промисловість виготовляє кілька препаратів холосас. Застосовується при холециститі та гепатиті по 1 чайній ложці 2-3 рази на добу. Сироп з плодів шипшини призначається для профілактичних цілей як вітамінний препарат (по 0,5-1 чайній ложці 2-3 рази на добу). Шипшинову олію застосовують для лікування тріщин сосків, трофічних виразок, дерматозу, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Каротолін -- олійний екстракт каротиноїдів із м'якуша плодів шипшини застосовують зовнішньо для лікування екземи, трофічних виразок, ран, які погано гояться.

У народній медицині використовують плоди шипшини коричної для приготування відвару. Беруть 1 столову ложку подрібнених висушених гіпантіїв, заливають 1 склянкою окропу, кип'ятять на малому вогні 5 хв і настоюють 30 хв. П'ють по 2 склянки протягом доби, ковтками, до їди. Застосовують плоди шипшини у суміші з листками кропиви дводомної, кореневищами перстачу прямостоячого та родовика лікарського при матковій і шлунковій кровотечах. Беруть по 1 столовій ложці названих рослин на 3 склянки води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. і настоюють 4 год. П'ють відвар холодним по 100 мл 3 рази на день за 30 хв. до їди 4-й раз -- перед сном.

Відвар плодів шипшини коричної -- полівітамінний природний продукт. Його вживають для лікування сечокам'яної та жовчнокам'яної хвороб, виразок, опіків, для стимулювання кровотворення, лікування атеросклерозу, анацидного та гіпоацидного гастриту; для відновлення сил у хворих, виснажених тяжкими інфекційними хворобами та внаслідок перенесених операцій, травм, переломів кісток, для ущільнення стінок судин при гіповітамінозі, підвищеній радіації.

АВРАН ЛІКАРСЬКИЙ

Російська назва -- авран лекарственный

Родина ранникові

Багаторічна трав'яниста рослина 15-50 см заввишки, з прямостоячим, простим або розгалуженим, угорі чотиригранним стеблом. Листки супротивні, сидячі, ланцетні, дрібнопилчасті з трьома поздовжніми жилками. Квітки неправильні, пазушні, одиничні, на довгих квітконіжках, з двома приквітками. Оцвітина подвійна, зрослопелюсткова. Віночок майже двогубий з жовтуватою трубочкою та білим з фіолетовими жилками відгином. Чашечка 5-роздільна. Тичинок 4, 2 з них -- нерозвинені. Маточка одна з дволопатевою приймочкою. Плід -- багатонасінна, широкояйцевидна коробочка. Цвіте у червні -- вересні. Росте часто групами, на заплавних та суходільних вологих луках, по берегах річок.

Препарати з трави аврана використовують як проносний, глистогінний, серцевий засіб.

Збирають траву під час цвітіння, зрізаючи її ножем або серпом. Сушать на горищі або під наметом.

АЇР ЗВИЧАЙНИЙ

Російська назва -- Аир обыкновенный

Родина ароїдні

Багаторічна трав'яниста висока рослина 80-120 см заввишки, з товстим повзучим червоно-бурим кореневищем. Стебло прямостояче, сплюснуте. Листки лінійно-мечовидні, довгі (до 50-60 см завдовжки), голі, цілокраї, по краю звичайно хвилясті. Квітки маленькі, невиразні, з шестичленною оцвітиною, зеленувато-жовті, численні, зібрані у циліндричне верхівкове м'ясисте суцвіття -- початок. Розмножується вегетативно. Цвіте у червні -- липні. Вся рослина (а особливо кореневище) має приємний сильний запах. Росте на болотах, по берегах річок, ставків. Часто утворює великі зарості.

Кореневища викопують улітку або восени під час підсихання боліт та лук. Очищені кореневища промивають у воді, розрізають і після пров'ялювання на повітрі сушать під наметом або в сушарці при температурі 30-35 °С. Перед сушінням з кореневищ ножем знімають кору. Збираючи кореневища аїру, для природного поновлення його заростей, слід залишати в ґрунті дрібні кореневища з корінцями. Повторне збирання кореневищ на тому самому місці можливе лише через 5-8 років.

АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА

Російська назва -- алтей лекарственный

Родина мальвові

Багаторічна трав'яниста, 50-150 см заввишки, густоволосиста рослина з прямостоячим стеблом та коротким, товстим кореневищем, що переходить у м'ясистий, товстий корінь. Листки чергові, яйцевидні, черешкові, нижні 3-5-логгатеві. Квітки правильні, блідо-рожеві, п'ятичленні, зібрані у китицевидно-волотисте суцвіття. Оцвітина подвійна, роздільнопелюсткова. Чашечка з 8-9-роздільною підчашечкою. Пелюсток -- 5. Тичинок, зрослих між собою у трубочку, багато. Маточка одна, з багатьма стовпчиками. Плід -- збірна сім'янка. Цвіте в червні -- вересні. Росте групами на вологих луках, по берегах річок, у заболочених місцях, чагарниках.

Препарати з кореня алтеї використовують як відхаркувальний засіб та протизапальний при лікуванні шлункових захворювань.

Збирають корені, викопуючи їх лопатою, восени або напровесні. Очищені від землі та дрібних корінців корені промивають у холодній воді, пров'ялюють 2-3 дні на повітрі, розрізають на окремі шматки 30-40 см завдовжки, знімають ножем кору й сушать на горищі, під наметом або в сушарці при температурі 30 -- 35 °С.

МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА

Родина губоцвіті -- Labiatae

Багаторічна трав'яниста рослина 30-120 см заввишки, при розтиранні пахне цитриною. Стебло чотиригранне, гіллясте, вся рослина м'яковолосиста. Листки серцевидно-яйцевидні, поморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Медонос. Цвіте в липні -- серпні.

Росте серед заростів, по узліссях, на пустирях. Мелісу також висівають у квітниках і полях як ефіроносну, лікарську та медоносну рослину. Походить із Східного Середземномор'я.

Збирають листки і верхівки пагонів, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Застосування. Як засіб, що діє протиспазматично і болезаспокійливе, вітрогінно, сечогінно, заспокоює нерви і збуджує травлення (дія седативної леткої олії, гіркот, дубильних речовин і вітаміну С); регулює статеву дію, притінює блювання.

Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави меліси, хвилинку кип'ятять і настоюють 10 хвилин. П'ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками; при серцевих хворобах (зникають задишка, приступи тахікардії, болі в ділянці серця, дихання стає повільніше, ритм серцевих скорочень уповільнюється, кров'яний тиск знижується). Меліса корисна при всіх видах неврозів, при нестерпному болю в шлунку (після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги); при безсонні, коліках у кишечнику і здутті, які виникають інколи навіть при найсуворішому дотриманні дієти, при мігрені і «безпричинному» головному болю; при посиленому серцебитті і запамороченні, при блюванні у вагітних, при зубному болю (полощуть рої теплим напаром).

Чай з сухих листків меліси допомагає при весняному знесиленні, при дратливості. Він діє заспокійливо на нервову систему, поліпшує загальне самопочуття. Особливо корисна меліса при недокрів'ї, як природний кровотворний засіб.

КОПИТНЯК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

Народні назви: копитень, під-горішник, підлісник.

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем. Стебло повзуче, пухнасте. Листки не опадають на зиму, за формою нагадують копито (звідси і назва), зверху шкірясті, темно-зелені, блискучі, зісподу пухнасті. Квітки поодинокі, темно-червоні, з фіолетовим відтінком, нахилені вниз. На смак копитняк гіркий, з гострим неприємним (камфорно-валеріановим) запахом. Цвіте у квітні-травні. Росте у тінистих широколистяних і мішаних лісах.

Для виготовлення ліків використовують листки і кореневища. Збирають листки під час цвітіння рослини, а кореневища -- восени. Сушать сировину у приміщеннях, що добре провітрюються.

Містить копитняк ефірну олію, до складу якої входять отрута азарон, алкалоїди азарин і евгенол, в'яжучі речовини, органічні кислоти.

Свіже листя і корінь виявляють блювотну дію. Кореневище отруйніше, порошок з нього використовують для того, щоб викликати блювання, а листки -- для лікування хвороб печінки, а також алкоголізму. Настій копитняка європейського посилює серцеву діяльність і звужує судини.

У народній медицині застосовують при жовтяниці відвар -- по 2 столові ложки трави копитняка і квіток безсмертника в 1 склянці води п'ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

МАЛИНА ЗВИЧАЙНА

Родина розові -- Rosaceae.

Багаторічний галузистий кущ заввишки 0,5-2 м. Корінь дерев'янистий, покручений (звивистий), з надземними відгалуженнями. Стебла колючі, листки довгасто-яйцевидні, зверху зелені, зісподу біло-повстисті. Квітки середні, зеленувато-білі, містяться в пазухових китицях і на кінцевому щитовидно-волотистому суцвітті. Плід -- складна кістянка, куляста, малиново-червона, зрідка жовта; дрібні кістянки вкриті волосками. Достиглі плоди малини звичайної легко знімаються з конічного квітколожа.

Цвіте у травні-червні, достигає у липні-серпні. Росте дика малина у лісах, між чагарниками.

Для виготовлення ліків використовують достиглі плоди (ягоди) без квітколожа. Збирають стиглі ягоди в липні-серпні, обережно відокремлюючи ягоди від квітколожа і складаючи у кошик. Ягоди, очищені від зіпсованих плодів, сушать негайно після збирання, розіклавши їх тонким шаром на полотняних рамах, ситах, фанерних листах, на вільному повітрі, горищі, на печі, або в овочевих сушарках при температурі 50-60° С. Рекомендується перед сушінням ягоди прив'ялювати на сонці. Добре висушені плоди не повинні забарвлювати рук, злипатися в грудки. Почорнілі ягоди слід викидати. Малина пахуча, кисло-солодка. Зберігати малину треба у сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки, щоб у ній не завелися черви.

Малина містить органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну, саліцилову), цукор, антоціани, кумарини, пектинові речовини. Малина -- найкращий засіб проти простуди (відвар, варення, сироп). Витяжка з малинового кореня має антигонадотропну властивість.

Застосовують при простуді: перебуваючи перший день у ліжку, п'ють по 2-3 склянки на ніч малинового чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, настояних на 2 склянках окропу (настоюють 20 хв, проціджують); як потогінний засіб вживають 2-3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку). Малиновий сироп додають до ліків для дітей.

ГІРЧАК ЗМІЇНИЙ (РАКОВІ ШИЙКИ)

Polygonum bistorta L.

Родина Гречкові -- Polygonaceae

Багаторічна, трав'яниста рослина, 30-100 см заввишки. Стебло її просте, з небагатьма лінійними сидячими листками. Суцвіття поодинокі, на довгому безлистовому квітконосі, густі, колосоподібні, довгасті, циліндричні, квітки рожеві або білі. Кореневище його товсте, трохи сплюснуте, подібне до ракових шийок, зігнуте у вигляді змії, зовні коричневе, всередині рожеве. Цвіте у травні -- липні.

Росте на торф'яному ґрунті -- в Карпатах, на Поліссі, рідше -- в Лісостепу, в Степу зустрічається рідко.

Восени викопують кореневища. Сушать в печі при температурі 70°.

Застосовують як засіб, що регулює функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту, як в'яжучий і кровоспинний засіб. Застосовують при проносах, хворобах сечового міхура, його каменях та каменях жовчного міхура (варять 20 г кореня в 1 л води, п'ють 1-1,5 склянки на день, дотримуючи дієти без м'яса, солі, алкоголю, риби, яєць).

При кровотечах внутрішніх органів (виразка шлунка, кишок) вживають відвар суміші 5 г порошку кореня гірчака зміїного і 1 чайної ложки насіння льону в 200 мл води -- через ножні 2 години по 1 столовій ложці (вміст дубильних, пектинів, бістортової червіні, слизу, каротину, вітаміну С). З відвару 15 г порошку кореня гірчака зміїного в 500 мл води роблять примочки на застарілі рани, фурункули; теплим спринцюються при білях у жінок, полощуть горло при запаленні слизової оболонки.

ЕФЕДРА ДВОКОЛОСА - Ephedra distachya L

лікарський рослина цілющий меліса

Родина Ефедрові -- Ephedraceae

Кущ, до 1 м заввишки, з повзкими кореневищами. Стебло вкорочене, гіллячки жовто-зелені, пізніше сірі, розкидисті, тонкоребристі, міжвузля -- до 3 см завдовжки. Листки зредуковані, лускоподібні, спаяні в циліндричні піхви. Рослина дводомна. Чоловічі шишки сидять у вузлах стебла по 3 і більше. Складається чоловіча шишка з колонки, на верхівці якої розвиваються від 2 до 8 дво-чотиригніздих мікроспорангіїв, з яких утворюються мікроспори (пилок).

Жіночі шишки також сидять у вузлах стебла. Кожна з них складається лише з одного насіннєвого зачатка, який оточується товстим покривом з лускоподібних м'ясистих листків. Жіночі шишки в достиглому стані кулясті, червоні, 6-7 мм завдовжки, ягодоподібні.

Росте на приморських і степових схилах, на півдні Лісостепу і в Криму.

Збирають наприкінці літа зелені стебла (траву).

Застосовують як засіб, що підвищує кров'яний тиск і тонізує симпатичний нерв; при алергійних захворюваннях, таких, як бронхіальна астма, сінна пропасниця, кропив'янка; при хронічному бронхіті, емфіземі легень, при отруєнні опієм, скополаміном, наркотиками. Добова доза: напар з 12 г сухої трави в 1 склянці окропу.

ОСОТ ГОРОДНІЙ

Родина Айстрові -- Asteraceae, або Складноцвіті -- Compositae

Однорічна трав'яниста рослина 30-100 см заввишки. Стебло пряме, порожнисте. Рослина при пораненні виділяє молочно-білий сік. Листки чергові, матові, голі, дрібновиїмчасто-зубчасті, зубці витягнуті в м'які колючки, нижні листки перистороздільні, крилатий черешок розширюється в стріловидну основу, що окутує стебло. Кошики на верхівці стебла та його розгалужень зібрані в зонтиковидні щитки; квітки в них двостатеві, язичкові, жовті. Цвіте в червні -- вересні.

Росте на вогких луках, як бур'ян на полях і городах, при дорогах. Поширений в Карпатах, на Розточчі-Опіллі і в Лісостепу (на Правобережжі).

Збирають цілу рослину, під час цвітіння. Рослина містить дубильні речовини, гуму.

Застосовують при простудах, болях у сечовому міхурі, зокрема при каменях, при жовтяниці, кровохарканні, проти глистів. Готують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави осоту і настоюють 10 хвилин. Застосовують так: 1 склянку треба випити натщесерце і 1 ввечері, ковтками.

На побиті рани прикладають потовчені свіжі листки (кровоспинна дія).

БАРВІНОК МАЛИЙ

Родина Барвінкові -- Apocynaceae

Трав'яниста вічнозелена рослина. Стебло лежаче, до 60 см завдовжки, самовкорінювальне. Листки, супротивні еліпсовидні, шкірясті, блискучі. Квітки темно-блакитні, одиночні. Пазушні, на коротких квітконіжках. Цвіте в травні -- червні.

Росте в Карпатах, Розточчі-Опіллі, на Західному Поліссі, в Лісостепу, в Степу (на заході). Поширений переважно на Правобережній Україні, а також в Полтавській області і в Криму -- в дубових, дубово-грабових, рідше в дубово-букових лісах, культивується в квітниках.

Збирають листки під час цвітіння рослини.

Застосовують при гіпертонічній хворобі, тахікардії. Знижує кров'яний тиск, тамує головний біль, лікує проноси, підвищує зсідання крові.

При гіпертонії 1 столову ложку подрібнених листків варять в 1 склянці води 20 хвилин, п'ють ложками, випивають за добу.

Зовнішньо застосовують для полоскання рота при запаленні слизових оболонок, цинзі, кровотечах, при свербінні й висипах на шкірі. Лікувальна дія рослини пояснюється великим вмістом у ній алкалоїдів: ізовінкаміну, віназиду, пубесцину, мінорину; віні-ну. Алкалоїди, що є в барвінку рожевому (Vinca rosea L.-- о. Ява, у нас на підвіконні -- катарантус), вінкристин і вінбластин, виявляють протипухлинну активність при лімфогранулометозі та мієлоїдній і лімфоїдній лейкемії.

МАК ПОЛЬОВИЙ

Родина Макові -- Papaveraceae

Однорічна трав'яниста рослина 30-90 см заввишки, з щетинистим квітконосним стеблом і листками. Листки розсічені, з видовженими гострозубчастими частками. Квітки великі, пелюстки їх яскраво-червоні, звичайно з великою темною плямою біля основи. Плід -- коробочка, в якій при достиганні утворюються отвори, через які висівається насіння. Цвіте в травні-липні.

Росте при дорогах, у посівах озимих культур, на погано оброблених ділянках, засмічених місцях.

Збирають у травні -- червні пелюстки квіток.

Застосовують червоні пелюстки маку містять алкалоїд реадин, мекоціанін, слиз. Застосовують їх як болезаспокійливий засіб, при хворобах дихальних шляхів, проти кашлю. Відвар на молоці вживають при корі (щоб зумовити висип) та хворобах сечового міруха, а також при дизентерії і проносах у дітей, з медом -- проти посиленої пітливості.

Використовують у вигляді відвару з водою або з молоком. 10 г спорошкованих макових пелюсток варять в 1 склянці води або молока. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день, а при безсонні -- 1 столову ложку -- за півгодини перед сном.

Застосовують також відвар на меду. На 1 склянку води беруть 2 чайні ложки меду, варять 5-10 хвилин, додають 2 чайні ложки спорошкованих пелюсток маку і п'ють по 1 чайній ложці тричі на день. В молочному соку рослин є отруйні алкалоїди протопин і тебаїн.

ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ

Для лікування використовують надземну частину.

Чистотіл звичайний має бактерицидні, протиспазматичиі, жовчогінні, знеболюючі, проносні й сечогінні властивості. Препарати з нього викликають пригнічення центральної нервової системи, зниження артеріального тиску, сповільнюють ритм серця, а при нанесенні на шкіру викликають місцеву подразнюючу дію. Найактивнішим фармакологічно є алкалоїд хелідонін, який поєднує в собі властивості папаверину і морфіну. В свою чергу, алкалоїд сангвінарин та інші діють за типом антихолінестераз-них речовин. Чистотіл підвищує тонус гладеньких м'язів кишок і підсилює секрецію залоз травного каналу.

Способи застосування. Шкіру змащують свіжим соком з товченої рослини, маззю з соку (на вазеліні у співвідношенні 1:4) або порошку чистотілу, змішаного з рівною кількістю вазеліну. Крім того, роблять примочки і місцеві ванни з відвару (10 г рослини подрібненої на 200 мл окропу).

Внутрішньо -- теплий відвар (названої вище концентрації) по 1 столовій ложці 3 рази на день або по 1 склянці на день. При ракових станах відвар готують із 30 г рослини на 500 мл води -- варять протягом 3-7 хв., після чого ще настоюють 15 хв. і проціджують. Випивають по півсклянки 3 рази на день, а з профілактичною метою -- по півсклянки відвару в день 2-3 дні на місяць.

ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ

Для лікування використовують надземну частину.

Хвощ польовий має протизапальні, в'яжучі, кровоспинні, відхаркувальні, дезинфікуючі, протигнильні, сечогінні (сильніші, ніж діуретин) властивості, підсилює проліферацію сполучної тканини, сприяє ремінералізації тканин (що надзвичайно цінно при туберкульозі), стимулює функцію кори надниркових залоз, загальнозміцнювальним засобом.

Способи застосування. Внутрішньо -- настій (4 чайні ложки подрібненої рослини на склянку окропу, настоюють 2 год.) по 3-4 столові ложки 3-4 рази на день; екстракт рідкий (відвар згущений до половини) -- по пів чайної ложки 4-6 разів на день.

ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА

Родина валеріанові

Багаторічна трав'яниста рослина 50-100 см заввишки, з вертикальним кореневищем, яке має багато корінців. Стебло поодиноке, прямостояче, з супротивними непарноперисто-розсіченими листками. Квітки невеликі, червонуваті або білі, зібрані в густі щитковидні суцвіття.

Віночок зрослопелюстковий, лійковидний, з 5-лопатевим відгином, тичинок -- 3, маточка з 3 (2)-роздільною приймочкою. Чашечка малопомітна. Цвіте у червні -- серпні. Плід -- сім'янка з чубком волосків на верхівці.

Рослину культивують. Збирають кореневища з коренями. Препарати з підземної частини валеріани здавна використовують як заспокійливий, протиспазматичний, тонізуючий засіб при хворобах серця. Кореневища та корінці мають специфічний запах, особливо розтерті. Валеріана ефіроолійна та медоносна рослина. Заготовляють кореневища з коренями восени або напровесні, промивають, пров'ялюють на повітрі і сушать у сушарці при температурі 35-40 °С.

КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА

Російська назва -- одуванчик лекарственный

Родина складноцвіті (айстрові)

Трав'яниста, багаторічна рослина 10-40 см заввишки, з товстим стрижневим коренем. Стебло безлисте, порожнисте, з поодиноким багатоквітковим верхівковим суцвіттям -- кошиком. Квітки невеликі, всі язичкові, яскраво-жовті, зібрані у великі кошики. Плід -- циліндрична сім'янка з чубком білих волосків. Цвіте з квітня по серпень. Росте як бур'ян уздовж доріг, поблизу жител, на узліссях. Часто росте великими групами. Запаси сировини значні.

Препарати з коренів кульбаби широко застосовують як жовчогінний та проносний засіб. Із свіжих, особливо молодих листків після попереднього вимочування у солоній воді готують салати, перші страви, приправи до м'ясних та овочевих блюд. Смажені корені вживають як сурогат кави. Кульбаба -- гарний медонос. Мед з її квіток густий, яскраво-жовтий. Листки кульбаби -- добрий корм для кролів. Корені збирають восени або напровесні, викопуючи їх лопатами. Після очищення від землі, промивання у холодній воді та пров'ялювання на повітрі їх сушать на горищі, у печі чи сушарці при температурі 40-50 °С.

РОМАШКА ЛІКАРСЬКА

Російська назва -- Ромашка лекарственная

Родина складноцвіті (айстрові)

Однорічна рослина 15-60 см заввишки, з розгалуженим, борозенчастим стеблом. Листки чергові, 2-3-перисто-розсічені, сидячі. Квітки дрібні, зібрані у верхівкові суцвіття -- кошики. Крайові квітки кошиків язичкові, білі, серединні -- трубчасті, жовті, містяться на довгому, конічному, всередині порожнистому квітколожі. Цвіте в червні -- серпні. Плід -- довгаста сім'янка без чубка волосків. Рослина з сильним ароматним запахом. Росте невеликими заростями або групами на подвір'ях, біля доріг, на вулицях, у садах, на Поліссі -- рідше. Культивується. Збирають суцвіття (кошики). Використовуються як потогінний, дезинфікуючий, в'яжучий, заспокійливий та протизапальний засіб. Кошики також використовують у парфюмерній промисловості.

Збирають кошики тільки на початку цвітіння, в суху погоду, вручну або гребінцем. Сушать на повітрі або в сушарці при температурі, не вищій 40°С. На ліки, крім кошиків ромашки лікарської, можна також заготовляти й кошики ромашки без'язичкової (Ch. suaveolens (Pursh) Rudb.). Це дуже поширена рослина.

Використана література

1. Каркут В.В. Жива аптека. - К.: Знання, 1999. - 254 с.

2. Кархут В.В. Ліки навколо нас. - К.: Либідь, 2002. - 188 с.

3. Мамчур Ф.І. Довідник з фітотерапії. - К.: Знання, 1999. - 341 с.

4. Мамчур Ф.І. Цілюще зело. - К.: Знання, 2001. - 134 с.

5. Носаль І. Від рослини - до людини. - К.: Знання, 2000. - 97 с.

6. Смик Г.К. Целебные растения в нашей жизни. - М.: Наука, 1999. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru