Тип плоскі черви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Тип плоскі черви



Пломскі чемрви (Platyhelminthes) -- тип двобічно-симетричних тварин.

Біологічна класифікація

Домен:Ядерні (Eucaryota)

Царство:Тварини (Metazoa)

Підцарство:Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)

ТипДвобічно-симетричні (Bilateria)

ПідтипПервиннороті (Protostomia)

Тип:Platyhelminthes

Класи

§ Війчасті черви (Turbellaria)

§ Стьожкові черви (Cestoda)

§ Гірокотиліди (Gyrocotyloidea)

§ Трематоди (Trematoda)

§ Моногенеї (Monogenea)

§ Цестодарії (Cestodaria)

§ Аспідогастри (Aspidogastrea)

Загальна характеристика типу:

Тришарові багатоклітинні тварини

Двобічна симетрія тіла

Несегментовані

Ацеломічні (паренхімні)

Сучасній науці відомо близько 15 тис. видів плоских червів, які поширені по всій земній кулі: вони живуть у ґрунті, у воді (прісній і солоній), а значна частина їх паразитує в різних тварин і людини. Паразитичних червів, незалежно від їхньої класифікації, називають гельмінтами.

Плоскі черви мають двосторонню, або білатеральну, симетрію тіла. Свою назву отримали тому, що мають плоске тіло, в якому розрізняють передній і задній кінці, спинний, черевний, правий та лівий боки. Двобічна симетрія вперше з'являється саме в цьому типі, їхнє тіло має вигляд листка, стрічки (часто розчленованої на членики) або пластинки; сплющене в спинно-черевному напрямку і видовжене.

Плоскі черви і представники всіх вищих типів відносяться до тришарових тварин. У процесі індивідуального розвитку у них крім екто- і ендодерми (які є у кишковопорожнинних) формується проміжний, або третій, зародковий листок -- мезодерма.

У плоских червів є шкірно-м'язовий мішок, який складається з епітелію і розташованої під ним багатошарової мускулатури.

Порожнина тіла у плоских червів відсутня. Внутрішні органи оточені пухкою сполучною тканиною -- паренхімою. В цій тканині нагромаджуються запасні поживні речовини, вона має важливе значення в процесах обміну речовин.

Травна система має примітивну будову. Вона складається з двох відділів: передньої кишки або глотки ектодермального походження і середньої кишки, вистеленої всередині ендодермою. Задня кишка і анальний отвір у цих червів відсутні. У плоских червів (як і у кишковопорожнинних) неперетравлені рештки їжі викидаються через ротовий отвір. У стьожкових червів травна система відсутня.

Центральна нервова система у плоских червів з'являється вперше. Вона складається із парного мозкового ганглія (вузла) і нервових стовбурів, що відходять від нього. Периферична нервова система відходить від головного ганглія І стовбурів. Вона представлена нервами, які ідуть до внутрішніх органів, мускулатури і покривів.

Органи чуттів краще розвинені у вільноживучих форм. На передньому кінці тіла є органи нюху, рівноваги і зору. В шкірі як вільноживучих, так і паразитичних плоских червів є дотикові клітини.

Кровоносна і дихальна системи у всіх плоских червів відсутні. Газообмін (надходження кисню в організм і виведення вуглекислого газу з нього) у плоских червів відбувається через всю поверхню тіла. У паразитичних форм дихання анаеробне.

Вперше у плоских червів з'являється видільна система, яка побудована по типу протонефридіїв. Це система канальців, яка починається в паренхімі зірчастими клітинами з пучком війок і закінчується видільними отворами або порами. Через цю систему рідкі продукти обміну речовин виділяються із організму назовні.

Статева система у більшої частини плоских червів гермафродитна. У них є статеві залози, статеві протоки і додаткові частини статевого апарату, які забезпечують можливість внутрішнього запліднення, живлення яєць і утворення навколо них оболонок.

Найбільш чисельними є клас Війчасті черви, клас Сисуни і клас Стьожкові черви.

Вільноіснуючі плоскі черви переважно хижаки. Паразитуючі черви живляться або шляхом всмоктування живильних речовин за допомогою ротової присоски, або вбирають їх всією поверхнею тіла осмотичним шляхом.

Вільноіснуючі плоскі черви пересуваються поповзом або вплав. Цьому сприяють шкірно-м'язовий мішок і вії. Паразитуючі черви при пересуванні можуть користуватися присосками (пересуваються за типом гусениці-землеміра). Стрічкові черв'яки використовують перистальтику шкірно-м'язового мішка. Плоскі чери є першими двосторонньо-симетричними тваринами.

Pseudobiceros bedfordi

Вімйчасті чемрви -- клас тварин типу Плоскі черви. Розміри тіла 2,5-15 см і більше. Зустрічаються в морях, прісних водоймах і вологому ґрунті. Пристосування до умов існування: 1)численні війки забезпечують пересування; 2)органи чуття забезпечують можливість аналізувати навколишнє середовище і полювання; 3)розвинена нервова система. Мають аеробний тип дихання.

Ряди

§ Acoela

§ Catenulida

§ Haplopharyngida

§ Lecithoepitheliata

§ Macrostomida

§ Nemertodermata

§ Polycladida

§ Prolecithophora

§ Rhabdocoela

§ Seriata

§ Temnocephalida

Місця проживання, будова та спосіб життя.

Війчасті черви -- це переважно вільноживучі плоскі черви. Зовні тіло вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3,5 тис. видів війчастих червів, з них в Україні -- понад 200 видів. Більшість видів зустрічається в морях і прісних водах (молочно-біла планарія, чорна багатоочка), менша кількість -- у ґрунті, у вологих місцях на поверхні суші.

Форма тіла планарій листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Довжина тіла прісноводних планарій 1-3 см. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м'язів -- повзають по субстрату та плавають, хвилеподібне вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття. Рот -- на черевному боці тіла. Планарії -- вільноживучі хижаки, які живляться малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими.

Внутрішня будова та життєдіяльність. Характерною ознакою планарій, як і всіх плоских червів, є наявність шкірно-м'язового мішка. Він складається з війчастого шкірного епітелію та кількох шарів м'язів -- кільцевих, косих, або діагональних, і поздовжніх. Скороченням різних груп м'язів шкірно-м'язового мішка зумовлений червоподібний рух плоских червів. Під шкірно-м'язовим мішком знаходиться паренхіма (різновид сполучної тканини), що заповнює проміжки між внутрішніми органами.

У більшості війчастих червів є добре розвинена травна система. Починається вона ротовим отвором, який веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню кишку. У планарій середня кишка розгалужена, її відростки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Неперетравлені рештки їжі, як і в кишковопорожнинних, видаляються через рот.

Дихають війчасті черви усією поверхнею тіла. Видільна система представлена двома каналами, кожен із яких одним кінцем багаторазово галузиться у дрібні канальці, що закінчуються в паренхімі великими зірчастими клітинами. Другим кінцем обидва канали відкриваються назовні двома окремими або однією загальною порою. Видільна система плоских червів виконує функцію осморегуляції та видалення продуктів обміну речовин.

Нервова система війчастих червів складається з мозкового нервового вузла (ганглія), розташованого на передньому кінці тіла, і поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Нервові стовбури з'єднані між собою кільцевими перемичками. Від мозкового нервового вузла та нервових стовбурів відходять нерви, що розходяться до всіх тканин і органів. Органи чуття війчастих червів представлені переважно шкірними клітинами, які сприймають механічні та хімічні подразнення. У шкірі містяться чутливі клітини з нерухомими довгими війками, які виконують функцію органів дотику і хімічного чуття. Як правило, у війчастих червів є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла. У багатьох представників класу е орган рівноваги (статоцист).

Розмноження війчастих червів. Плоскі черви, за незначним винятком, -- гермафродити. У прісноводних війчастих червів, наприклад, у планарії, запліднення внутрішнє, перехресне. Після запліднення вона відкладає яйця у кокони. Розвиток у планарій прямий -- з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Деякі морські війчасті черви розвиваються з перетворенням -- із запліднених яєць виходять личинки, які згодом набувають рис дорослих особин.

Стьожкові черви (Cestoda)

Підкласи/ряди

підклас Cestodaria:

§ Amphilinidea

§ Gyrocotylidea

підклас Eucestoda:

§ Aporidea

§ Caryophyllidea

§ Cyclophyllidea

§ Diphyllidea

§ Lecanicephalidea

§ Litobothridea

§ Nippotaeniidea

§ Proteocephalidea

§ Pseudophyllidea

§ Spathebothriidea

§ Tetraphyllidea

§ Trypanorhyncha

Стьожкові черви -- клас тварин типу Плоскі черви (Platyhelminthes).

Відомо близько 3500 видів стьожкових червів. Всі вони -- облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться голівка -- сколекс, далі -- шийка, потім стробіла, яка складається із члеників -- проглотид.

Морфологія. Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щілин -- ботрій. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів при­кріплення і їх кількість характеризують різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслідок чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються.

Зовні тіло черв'яка вкрите шкірно-м'язовим мішком. Його поверхневий шар -- тегумент -- морфологічно подібний до такого у сисунів а функціонально аналогічний слизовій оболонці кишок хребетних. У виявлено ряд травних ферментів.

Внутрішня будова

Травна система відсутня, Цестоди живуть у кишках хазяїна, де оточені рідким поживними речовинами, які вони всмоктують осмотично усією поверхнею тіла.

Органи, виділення -- протонефридії.

Нервова система складається з переднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягнуться вздовж усього тіла. Органи чуттів, крім органів дотику, відсутні.

Статева система. Статева система у цестод гермафродитна. В члениках, розташованих ближче до шийки, ще немає статевої системи. Згодом з'являються чоловічі статеві органи, а потім і жіночі. Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна.

Розмноження та розвиток. Життєвий цикл пов'язаний зі зміною хазяїв. Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж черв'яка.

Пристосування до паразитизму в стьожкових червів:

а) довге членисте тіло -- розрив харчовими масами в будь-якому місці не являє собою небезпеки;

б) на головці розташовані присоски та гачки;

в) товста кутикула;

г) оточені напівперевареною їжею -- зникає власне травна система, покриви червів мають велику кількість волоскоподібних виростів, які збільшують площу всмоктування;

ґ) дихальна система відсутня, анаероби;

д) велика плодючість;

е) фіна має здадність зберігати свою життєдіяльність впродовж декількох років.

Всі стьожкові черви (цестоди) ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані вони живуть в кишках хребетних тварин і людини, а в личинковому -- в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Тепер відомо близько 3500 видів. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих паразитів коливається від 1 мм до 10 м і більше. Найчастіше тіло стьожкових червів складається із головки, шийки і члеників. На головці знаходяться органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини і гачки. Членики утворюються на задньому кінці шийки. У одних цестод їх буває мало (3--4 членики у ехінокока), а у інших багато (40 тис. і більше у стьожака широкого). Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Виділення здійснюється видільними трубками, головні стовбури яких розташовуються по боках тіла. Нервова система має таку ж будову, як і у інших класів плоских червів.

Бичачий ціп'як (Taenia saginata).

Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть в різних органах великої рогатої худоби. Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, з в тілі якого паразит досягає статевої зрілості -- остаточним. Отже, для ціп'яка неозброєного проміжний хазяїн -- велика рогата худоба, а основний -- людина.

Тіло ціп'яка (стробіла), довжиною 4--12 м, складається із маленької головки з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000) члеників (проглотид).

Особливості будови ціп'яків тісно пов'язані з необхідністю пристосування до паразитичного способу життя. Травна система у них повністю відсутня. Живляться паразити поживними речовинами, які знаходяться в кишках, всмоктуючи їх всією поверхнею тіла. Тіло їх вкрите типовим шкірно-м'язовим мішком, але покриви (тегумент) здатні одночасно протидіяти перетравлюючій дії травних соків і всмоктувати продукти із порожнини кишок людини. Органи чуттів відсутні. Пристосуванням до паразитичного способу життя є добре розвинена статева система і гермафродитизм, а також надзвичайна плодючість (у кожному членику бичачого ціп'яка знаходиться до 175 тис. яєць, за добу із організму їх виводиться близько 5 млн). Членики здатні самостійно виповзати через анальний отвір, а також, вийшовши з фекальними масами назовні, розповзатися по землі і по траві, збільшуючи тим самим можливість зараження. Велика рогата худоба заражається при ковтанні члеників або яєць.

У кишках тварин із яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають в кровоносні капіляри і кров'ю розносяться по всьому тілу тварини. Більша частини їх осідає в між м'язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м'язах, серцевому м'язі, де перетворюються на фіну, або цистицерк. Фіна -- пухирець завбільшки з горошину, усередині якого міститься головка ціп'яка з шийкою.

Зараження людей бичачим ціп'яком відбувається при використовуванні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса, в'яленої або солоної враженої яловичини (особливо телятини). Перший час після зараження хвороба може протікати без якихось видимих проявів. Але потім у хворих з'являються розлади травлення, загальна слабкість, недокрів'я, головний біль, розсіяність, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо.

Методи боротьби і профілактики. З метою скорішого викорінення цієї хвороби необхідно виявляти і лікувати хворих людей з обов'язковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м'ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю, піддавати термічній обробці використовуване в їжу м'ясо і проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Гірокотиліди (Gyrocotyle) -- рід плоских паразитичних стьожкових червів, єдиний у своєму ряді. Довжина тіла зазвичай 2 -- 3 см, рідше до 10 см. По різним оцінкам нараховують до 10 видів. Живуть тільки у спіральному клапані (відділ кишечнику) риб ряду химери. Зустрічаються у різних районах світового океану. Для них характерні відсутність кишечнику та наявність складного розеткоподібного органу прикріплення на задньому кінці тіла. Цикл розвитку судячи з усього прямий, з овального яйця, на якому є ніжка, розвивається личинка -- люкофора. Більшість вчених відносять гірокотилід до класу цестодарій типу стьожкових червів; деякі -- до сильно видозмінених червів типу сисунів.

Біологічна класифікація

Домен:Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:Тварини (Animalia)

Тип:Плоскі черви (Platyhelminthes)

Клас:Стьожкові черви (Cestoda)

Підклас:Cestodaria

Ряд:Gyrocotylidea

Родина:Gyrocotylidae

Рід:Gyrocotyle

Види

§ Gyrocotyle rugosa

§ Gyrocotyle urna

Трематоди (Digenea)

Paragonimus westermanii

Трематоди -- клас паразитичних плоских червів. Їх життєвий цикл, за рідкісними виключеннями, протікає в кількох хазяях і супроводжується закономірним чергуванням не менш ніж трьох поколінь. Зараз описано близько 7200 видів. Деякі трематоди (близько 40 видів) паразитують на людині та викликають небезпечні захворювання (наприклад, шистосомоз і опісторхоз).

Ряди

§ Echinostomatida

§ Plagiorchida

§ Opistorchida

§ Schistosomatida

§ Strigeidida

§ Azygiida

Моногенеї(лат. Monogenea)

Моногенея Dermophthirius sp. (паразит акул)

Подклассы

§ Monopisthocotylea

§ Polyopisthocotylea

Моногенеї - клас паразитичних плоских хробаків (Plathelminthes). На задньому кінці тіла дорослих черв'яків розташований характерний прикріпний диск - гаптор. У ролі господарів для представників більшості видів виступають риби, рідше - земноводні та рептилії. Життєвий цикл включає одне покоління, що розвивається без зміни господарів. Зараження, за рідкісними винятками, здійснює вільноплаваюча війчаста личинка - онкомірацідій. Відомо близько 2 000 видів. Деякі моногенез (наприклад, Gyrodactylus і Dactylogyrus) здатні приводити до замору риби у природних водоймах і ставках рибних господарств.

Будова

Довжина моногеней зазвичай не перевищує 1 мм, рідше 40-50 мм (Callorhynchicola branchialis - паразит химер). Від трематод моногеней відрізняються прямим розвитком. Тіло білатерально-симетричне, сплощення, як правило витягнуте (рідше майже округле). Задній кінець несе прикріпний диск, озброєний хітіноіднимі гачками або клапанами (діючими як затискачі), м'язистими присосками або поєднанням цих утворень; часто сам диск перетворений на потужну присоски. Простір між покривами і кишкою паразитів заповнено сполучною тканиною - паренхімою. Покриви представлені кутикулою. Тіло безбарвне або злегка забарвлене просвітчастими внутрішніми органами, гл. обр. кишечником. Видільна система побудована за типом протонефридіїв, відкривається назовні 2 боковими отворами. Органи кровообігу і дихання відсутні. Нервова система представлена великим головним ганглієм і 2 поздовжніми стовбурами; звичайно в прикріпні диску кільцеподібна нервова коміссур з кількома гангліями. З органів чуття є чутливі папилли і на передньому кінці тіла 1-2 пари очей. Моногенеї - гермафродити, в основному яйцекладущі. Розвиток зазвичай без зміни господарів і чергування поколінь. Моногенеї мають порівняно простий розвиток, який супроводжується лише метаморфозом.

Спосіб життя. Моногенеї - паразити риб, рідше земноводних чи плазунів (черепахи); 1 вид - Oculotrema hippopotami паразитує в очах гіпопотама. Паразитують частіше на зябрах або шкірі господарів, рідше є ендопаразитами (напр., Acolpenteron - паразит сечоводів риб).

Прикладне значення. Моногенетичні сисуни сильно шкодять рибному господарству. Найбільш важливе значення мають багато представників сімейства Dactylogyridae, що живуть на зябрах прісноводних риб. Dactylogyrus нападає на молодь коропів, причому на одній рибі можуть бути до 500 цих дрібних (1-3 мм) паразитів. Вони харчуються слизом, епітелієм або (рідше) кров'ю господаря, викликаючи іноді масову загибель риб. У людини не паразитують.

Філогенія і система. В даний час до класу моногеней відносять понад 2 200 видів, що поділяються на 2 підкласи і 9 загонів. Західна і російська традиції виділення підкласів різні. Хоча обидві системи грунтуються на ряді ознак (наприклад, будову статевої системи) найбільш відомі розходження стосуються будівлі гаптора (прикріпні диска). Прийняте на Заході поділ на Monopisthocotylea і Polyopisthocotylea було запропоновано в 1912 році шведом Нільсом Однером (швед. Nils Odhner) і пов'язано з розвитком на гапторе у представників другої групи крайових присосок або клапанів, тоді як у першої групи прикріпний диск являє собою одну нерозділене присоску. Відповідно до системи радянського дослідника Бориса Овсійовича Биховського, моногеней слід підрозділяти на Polyonchoinea і Oligonchoinea [1], найбільш принципова відмінність прикріпні дисків яких полягає в редукції у останніх крайових гаків.

Слід зазначити, що використані ознаки взаємозалежні і відмінність складів при цих двох варіантах розподілу стосуються лише сімейства Polystomatidae, гаптор яких несе кілька крайових присосок, на дні яких розташовуються рудиментарні крайові гаки.

Цестодарії (Cestodaria) - Підклас стрічкових черв'яків, паразитів дорослого стану прісноводних та морських риб, у той час як стан личинки (личинки licofora) завжди паразитів, ймовірно, безхребетних. Як і решта стрічкових черв'яків, відсутність кишечнику, але на відміну від тих, немає тіла розділити на проглоттид і, часом, одну або дві присоски.

Аспідогастри (Aspidogaster). Аспідогастри - досить своєрідна група паразитичних плоских червів, незначна за кількістю видів, хоча і досить широко розповсюджена. За останні роки їх ареал значно збільшився, що пов'язано з відкриттям нових видів - паразитів хребетних тварин, які живуть на значних просторах Світового океану. Отже, якщо К.І.Скрябін у своєму монографічному зведенні [4] вказує на поширення аспідогастрів лише в Західній Європі та у Північній Америці, то за останні десятиріччя деякі з видів цієї групи виявлено на території Північної Африки [5], біля узбережжя Австралії [6] та у південних районах Тихого океану (як паразитів кишечника химер) [7]. Хазяїнами аспідогастрів найчастіше бувають молюски, кісткові та хрящові риби, черепахи. Особливе місце серед них належить пластинчатозябровим молюскам, у яких досить часто знаходять цих паразитів. До того ж молюски можуть бути як проміжними, так і остаточними хазяїнами цих червів. Молюсками, у яких найчастіше зустрічаються аспідогастри, є перлівницеві (Unionidae) - досить поширена група прісноводних Eulamellibranchia Палеарктики. Саме в їх перикардіальній сумці у 1827 р. академіком К.Бером вперше було знайдено одного з представників цього класу - Aspidogaster conchicola Baer. Пізніше цих паразитів зустрічали у внутрішніх органах інших видів родини Unionidae.

З моменту першоопису аспідогастрів і до останнього часу не вщухають суперечки щодо їх місця в системі Plathelminthes. За особливостями внутрішньої організації ці черви подібні до інших представників вищезгаданого типу. Безперечно, вони мають близькі філогенетичні зв'язки з таксонами класу Trematoda (особливо з ряду Strigeidida), до якого їх донедавна включали як окремий підклас. Однак певні особливості будови і, головне, особливості розвитку та життєвого циклу не дозволяють об'єднувати ці групи тварин в один клас, тим більше після виділення з Trematoda окремого класу Monogenoidea .

Найбільш характерною особливістю будови аспідогастрів є наявність у них мультифункціонального органу - диску Бера, що відділяється від внутрішніх органів особливою м'язевою стінкою. Цей диск складається з великої кількості комірок (50-70 і більше), кожна з яких оточена окремим м'язевим кільцем і діє як невелика самостійна присоска. Із зовнішніх боків диск оточений численними грушоподібними утвореннями - маргінальними органами. Вони є накопичувачами слизу, котрий виробляють одноклітинні залози диску. Цей слиз сприяє пересуванню (ковзанню) паразита по тілу хазяїна та прикріпленню до стінок внутрішніх органів, у яких він локалізується. Виявлено також, що диск Бера бере участь у процесі поза кишкового травлення [3 : 8 : 9 : 10 : 11]. Усе це - морфофізіологічні пристосування аспідогастрів до ендопаразитичного способу життя.

Однак не стільки завдяки цьому, скільки завдяки унікальності розвитку та життєвого циклу їх виділяють у окремий клас паразитичних плоских червів. Справа в тому, що розвиток цих гельмінтів відбувається без чергування поколінь. Личинка аспідогастрів відрізняється від дорослої особини лише за будовою диска Бера (він проходить стадії розвитку від звичайної присоски до складного багатофункціонального органу), несформованою статевою системою та за абсолютними розмірами тіла [12 : 13 : 14]. ціп'як трематоди паразитичний

Життєвий цикл багатьох видів аспідогастрів відбувається із зміною хазяїнів. У нього проміжним хазяїном є молюск, а остаточним - риба чи черепаха. Однак у A. conchicola є лише один остаточний хазяїн - молюски з родини перлівницевих. Ембріональний розвиток аспідогастра завершується ще під час перебування його у яйці, що знаходиться у матці червів. Отже, назовні потрапляють яйця з майже повністю сформованою личинкою, яка вилуплюється через декілька хвилин після виходу яйця у воду. Личинка живе за рахунок накопичених у ній запасів глікогену. Вона плаває у воді за допомогою м'язевих скорочень (війки, характерні для мірацидіїв трематод, у неї відсутні). Зараження молюска відбувається пасивно через ввідний (дихальний) сифон, з якого личинка надходить у мантійну порожнину. А далі вона мігрує по тілу хазяїна (зябра > зябровий синус > перикардіальна сумка або мантійна порожнина > нирки > перикардіальна сумка), доки не локалізується переважно в перикардіальній порожнині або в нирках, що спостерігається рідше. До останнього часу не з'ясовано, де починається формування личинок аспідогастрів у дорослу особину. Деякі дослідники припускають, що це має місце у нирках, куди насамперед потрапляє яйце, а звідти вже сформована личинка мігрує в перикардіальну сумку.

У другій половині нашого сторіччя відмічено низку нових знаходжень аспідогастрів у перлівницевих на території Північної Америки та Західної і Східної Європи [12 : 16 : 17 : 18 : 19 : 20 : 21 : 22]. Вперше на території України аспідогастри виявлено Г.С.Іванчиком у перлівницевих з басейнів Пруту та Сирету. Ґрунтовне дослідження динаміки паразитоценозів аспідогастрів із гирла Десни та верхньої ділянки Канівського водосховища здійснив В.І.Юришинець. Серед перлівницевих - хазяїнів A. conchicola ним вказано 4 види: Unio tumidus, U. pictorum, Anodonta cygnea та Colletopterum piscinale. За нашими спостереженнями, A. conchicola зустрічається також у U. conus, U.rostratus, U.limosus, Batavusiana nana, B.fuscula, Colletopterum ponderosum та Pseudanodonta complanata. Зведені матеріали щодо молюсків - хазяїнів A. conchicola - наведено у таблиці.

Перші відомості щодо екстенсивності інвазії перлівницевих України аспідогастрами навів Г. С. Іванчик: у молюсків з басейнів Пруту та Сирету вона становить 0,5 - 5%. Однак за більш пізніми дослідженнями В. І. Юришинця, екстенсивність зараження U. pictorum сягає 50, а U. tumidus - 82% при середній інтенсивності інвазії відповідно 2,8 та 1,7 екз. Для A. cygnea та C. piscinale ним відмічено невисокі значення екстенсивності інвазії (6 та 5% відповідно) при інтенсивності інвазії 4,5 та 2,9 екз. відповідно.

За спостереженнями, найвищі значення екстенсивності інвазії для U. conus, U. tumidus та B. nana становлять близько 90% при інтенсивності інвазії до 20 екз. У інших досліджених нами видів перлівницевих кількість паразитів у перикардіальній сумці дуже рідко перевищує 1 екз., і екстенсивність інвазії цих видів також невисока (до 10%). Все це свідчить про видову вибірковість ураження молюсків аспідогастрами, а також про значні коливання наведених вище показників зараженості хазяїнів навіть з близькорозміщених водойм. Виявлено також відмінності в інтенсивності та екстенсивності інвазії цими гельмінтами перлівницевих із стоячих та проточних водойм .

Що стосується локалізації паразитів у тілі хазяїна, то більшість дослідників наголошує на тому, що аспідогастри переважно зустрічаються у навколосерцевій сумці, рідше - в нирках і ще рідше в мантійній порожнині, гонаді [15 : 16 : 24]. Цих паразитів зареєстровано тільки в перикардіальній сумці та в нирках (зустрічність відповідно 8 : 1). Ми з'ясували, що у навколосерцевій сумці гельмінти найчастіше локалізуються біля рено-перикардіальних отворів в передній її частині, у протилежних їм задніх кутах, звичайно на верхній частині перикардіальної стінки та в місцях стикання передсердь із стінками перикардію. Отже, можна зробити висновок про властиве паразитам уникнення контакту з активно діючим шлуночком серця молюсків.

Безперечно, важливими є відомості щодо впливу паразитування аспідогастрів на гістологічну картину внутрішніх органів молюсків. Вони наводяться іноземними авторами, в той час як вітчизняні дослідники заперечують можливість серйозного патогенного впливу. Морфологічними дослідженнями доведено, що диск Бера завдає механічних ушкоджень внутрішній вистілці навколосерцевої сумки. Крім того, вистілка перикардію частково перетравлюється під дією секрету, що виділяється з маргінальних органів аспідогастрів. Є відомості про те, що тканинні форми паразитів (нога, нирка) оточуються тонкою фіброзною капсулою, іноді спостерігається інфільтрат. В уражених нирках має місце метаплазія епітелію. Польські дослідники виявили декілька типів аномалій епітеліальної тканини перикардіальної стінки у Anodonta cellensis, інвазованих A. conchicola. Вони спричинені механічною активністю гельмінтів, а також впливом на молюсків їх секретів та екскретів. Припускається, що деякі з виявлених аномалій можуть бути проявами захисного механізму самого молюска проти впливів паразитів та їх антигенів.



Список використаної літератури

1. Б. Е. Быховский, Моногенетические сосальщики -- статья из Большой советской энциклопедии

2. Рупперт Э. Э., Фокс Р. С., Барнс Р. Д., Зоология беспозвоночных: функциональные и эволюционные аспекты. Т. 1: Протисты и низшие многоклеточные. -- М.: Издательский центр «Академия», 2008. -- 496 с.

3. Зоология беспозвоночных. Т. 1: от простейших до моллюсков и артропод. Под ред. В. Вестхайде и Р. Ригера. М.: Т-во научных изданий КМК, 2008, 512 с.

4. Скрябин К. Трематоды животных и человека. Основы трематодологии. - М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1952. - Т.6. - 460с.

5. Saoud M., El-Naffar M., Abdel-Hamid M. Aspidogaster africanus n. sp. from a freshwater fish in the Sudan // Zool. Anz. - 1974. - Vol. 192(1-2). - P.77-80.

6. Rohde K. The aspidogastrea, especially Multicotyle purvisi Dawes, 1941 // Adv. Parasitol. - 1972. - Vol. 10. - P.77-151.

7. Швецова Л. С. Новая находка многосеменниковой аспидогастриды Rugogaster hydrolagi у химеры из южной части Тихого океана // Паразитология. - 1990. - Т. 24. - №1. - С.82-85.

8. Гинецинская Т.А., Добровольский А.А. Частная паразитология. - М.: Высш. школа, 1978. - Т. 1. - 303с.

9. Логвиненко Б. М., Старобогатов Я. И. Кривизна фронтального сечения створки как систематический признак двустворчатых моллюсков // Науч. докл. высш. шк. биол. науки. - 1971. - №5. - С.7-10.

10. Тимофеева Т. А. Об эволюции и филогении аспидогастрид // Паразитология. - 1975. - Т.9. - №2. - С.105-111.

11. Trimble J. J., Bailay H. H., Nelson E. N. Aspidogaster conchicola (Trematoda: Aspidogastrea): histochemical localization of acid and alkaline phosphotases // Exp. Parasitol. - 1971. - Vol. 29(3). - P.457-462.

12. Trimble J. J., Bailay H. H., Sheppard A. Aspidogaster conchicola: histochemical localization of carboxylic ester hydrolases // Exp. Parasitol. - 1972. - Vol. 32(3). - P.181-190.

13. Bakker K. E., Diegenbach P. C. The structure of opisthaptor of Aspidogaster conchicola Baer, 1826 (Aspidogastridae, Trematoda) // Neth. J. Zool. - 1974. - Vol. 24(2). - P.162-170.

14. Huechner M. K., Hannan K., Garvin M. Feeding habits and marginal organ histochemistry of Aspidogaster conchicola (Trematoda: Aspidogastrea) // J. Parasitol. - 1989. - Vol. 75(6). - P.848-852.

15. Bakker K. E., Davids C. Notes on the life history of Aspidogaster conchicola Baer, 1826 (Trematoda: Aspidogastridae) // J. Helminthol. - 1973. - Vol. 47(3). - P.269-276.

16. Huechner M. K., Eiges F. J. The life cycle and development of Aspidogaster conchicola in the snails, Viviparus malleatus and Goniobasis livescens // J. Parasitol. - 1977. - Vol. 63(4), Sec.1. - P.669-674.

17. Fredericksen D. W. Development of Cotylogaster occidentalis Nickerson, 1902 (Trematoda: Aspidogastridae) with observations on the growth of the ventral adhesive disc in Aspidogaster conchicola K. Baer, 1827 // J. Parasitol. - 1980. - Vol. 66(6). - P.973-984.

18. Юришинець В. І. Двостулкові молюски та їх ендобіонти як компонент гідропаразитичних систем: Дис. ... канд. біол. наук: 03. 00. 17. - К., 1999. - 128с.

19. Pauley G. B., Becker C. D. Aspidogaster conchicola in mollusks of the Columbia River system with comments on the host's pathological response // J. Parasitol. - 1968. - Vol. 54(5). - P.917-920.

20. Williams D. D. Aspidogaster conchicola in St. Croix River, Wisconsin clams // Proc. Helminthol. Soc. Wash. - 1978. - Vol. 45(2). - P.257-258.

21. Huechner M. K. Aspidogastrid trematodes from freshwater mussels in Missouri with notes on the life cycle of Cotylaspis insignis // Proc. Helminthol. Soc. Wash. - 1984. - Vol. 51(2). - P.270-274.

22. Danford D. W., Joy J. E. Aspidogastrid (Trematoda) parasites of bivalve molluscs in Western West Virginia // Proc. Helminthol. Soc. Wash. - 1984. - Vol. 51(2). - P.301-304.

23. Duobinis-Gray L. F., Urban E. A., Sickel J. B. et al. Aspidogastrid (Trematoda) parasites of unionid (Bivalvia) molluscs in Kentucky lake // J. Helminthol. Soc. Wash. - 1991. - Vol. 58(2). - P.167-170.

24. Godeanu S. Despre presenta lui Aspidogaster conchicola Baer, 1827 (Trematoda) in Romnia // Studii si cercetari biol. - 1969. - Vol. 21(6). - P.403-406.

25. Koubek P. Nalez motolice druhu Aspidogaster conchicola Baer, 1827 u nasich mlzu // Folia prirodoved. Fak. UJEP Brne. - 1977. - Vol. 18(9). - P.47-53.

26. Иванчик Г.С. О некоторых паразитах двустворчатых моллюсков сем. Unionidae бассейнов рек Прут и Сирет: Тез. докладов II симпозиума по болезням и паразитам водных беспозвоночных. - Л.: Наука, 1976. - С.29-30.

27. Wasielewski L., Drozdowski A. Anomalie w budowie osierdzia Anodonta cellensis Schrter, 1779 (Bivalvia, Eulamellibranchia, Unionidae), wywolane dzialalnoscia Aspidogaster conchicola Baer, 1826 (Aspidogastrea) // Acta Univ. Copernici. Biol. - 1995. - Vol. 49. - P.33-43.

28. Мінюк М. Є. Залежність маси шлуночка та серцевих індексів Unio conus borysthenicus від інтенсивності інвазії Aspidogaster conchicola // Вісник Житомирського пед. ун-ту. - 1999. - №4. - С.84-86.

Размещено на Allbest.ru