Характеристика типу членистоногі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Характеристика типу членистоногі



Вступ

Членистономгі (Arthropoda) -- найбагатший видами тип тваринного світу. Описано понад 1,5 млн. сучасних видів, проте реальне їх число, на думку вчених, сягає 3--5 млн. Членистоногі опанували всі середовища існування в межах біосфери і поряд із деякими хребетними набули здатності до активного польоту (більшість комах). Життєві форми, типи живлення, адаптації до навколишнього середовища у них надзвичайно різноманітні: вони заселяють всі моря та океани, прісні водойми, всі наземні екосистеми. За характером живлення членистоногі поділяються на рослиноїдні, хижі, сапрофаги та паразити.

Біологічна класифікація:

Домен:Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:Тварини (Animalia)

Підцарство:Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)

ТипДвобічно-симетричні (Bilateralia)

ПідтипПервиннороті (Protostomia)

Тип:Arthropoda (Siebold та Stannius, 1848)

Підтипи:

Ракоподібні (Crustacea)

Трахейні (Tracheata)

Хеліцерові (Chelicerata)



1. Морфологія

Членистоногі мають багато спільного з кільчастими червами, особливо з поліхетами. Проте через ряд ароморфозів вони досягли вищого ступеня диференціації тканин та органів, перш за все нервової системи й органів чуття; деякі групи мають складну поведінку, яка виявляється в піклуванні про потомство, здатності до складної будівельної діяльності, суспільному житті й навіть мові (наприклад, у вищих перетинчастокрилих).

Як і кільчаки, членистоногі -- метамерні тварини. їхнє тіло складається з ряду сегментів, проте метамерія членистоногих різко гетерономна. Групи подібних сегментів об'єднуються у відділи тіла -- тагми. Найчастіше виділяються три тагми: голова, груди, черевце. У павукоподібних голова злита з грудьми в єдину тагму -- головогруди; у трилобітів і багатоніжок є всього дві тагми -- голова і тулуб. Особливе значення має процес цефалізації -- утворення голови -- тагми, де сконцентровані органи чуття (вусики, очі) та первинної переробки їжі (ротовий апарат).

Голова складається з головної лопаті, або акрона, та кількох передніх сегментів. На думку більшості вчених, акрон гомологічний простоміуму кільчастих червів. Голова членистоногих має 6 сегментів. Кількість сегментів, котрі входять до складу грудей і черевця, яке закінчується анальною лопаттю, або тельсоном (гомолог пігідія), різко коливається, проте в межах типу спостерігається тенденція до стабілізації та зменшення їх кількості. У результаті тагматизації об'єднується і внутрішній вміст сегментів; одні органи розростаються за рахунок інших рівноцінних органів. Зокрема, спостерігається концентрація гангліїв нервової системи в головний мозок.



1.Європейський омар (Homarus gammarus) :

2.Афельорія віргінська (Apheloria virginiensis) :

3. Ізотома (Isotoma):

Характерною ознакою членистоногих, від якої походить назва типу, є будова їхніх кінцівок. Вони складаються з окремих члеників, що рухомо з'єднані між собою суглобами, утворюючи багатоколінні важелі, здатні до складних і точних рухів. Відповідно до тагматизації тіла членистоногих відбулася й спеціалізація їхніх кінцівок. На голові знаходяться кінцівки, що виконують чутливу функцію -- антени (одна або дві пари), решта кілька пар кінцівок перетворилися на ротові органи, що беруть участь у захопленні, утриманні та подрібненні їжі (верхні та нижні щелепи або хеліцери та частково педипальпи). Кінцівки грудної тагми виконують в основному локомоторну функцію (плавання, повзання, ходіння, бігання, стрибання), хоча до цих функцій іноді додаються й інші (дихальна, чутлива). Кінцівки черевця у багатьох груп редуковані. Лише у трилобітів і деяких ракоподібних (клас Malacostraca) вони призначені для плавання; одна-дві пари черевних кінцівок часто спеціалізуються як статеві, що призначені для запліднення та розмноження.

У найбільш повному вигляді кінцівка членистоногого складається з основної частини (протоподит), від якої відходять дві гілки: зовнішня (екзоподит) та внутрішня (ендоподит), крім того, у водяних форм є зябровий відросток (епіподит). У первинно водяних членистоногих (наприклад, ракоподібних) деякі кінцівки зберігають двогіллясту будову; в більшості ж кінцівок одна з гілок редукується, і вони стають одногіллястими (наприклад, ноги у Шестиногих та Багатоніжок).

2. Покриви тіла

Важливою особливістю членистоногих, яка відрізняє їх від кільчастих червів і обумовлює основні риси їх організації, є наявність твердої кутикули, що виконує не тільки захисну функцію, а є також зовнішнім скелетом (екзоскелетом), до якого прикріплюються м'язи.

До складу кутикули входять білки, амінокислоти, ліпіди, глікопротеїди, феноли, пігменти, вода (до 40 %). Проте найбільш характерним компонентом кутикули членистоногих є хітин. Це високомолекулярний полісахарид, мономером якого є глюкоза. Він нагадує глікоген або целюлозу, але на відміну від цих сполук кожна молекула мономера через групу NH зв'язана з ацетильною групою О=С--СН3. Його хімічна назва -- полі-N-ацетил-d-глюкозамін. У членистоногих хітин представлений не в чистому вигляді, а як сполука з білком артроподином (насправді це кілька білків), який з хітином утворює нерозчинний комплекс.

У кутикулі членистоногих є ділянки, вкриті товстою, твердою кутикулою, нездатною до розтягнення (склерити), і м'якою, еластичною, розтяжною (мембрани). Чергування цих ділянок і зумовлює рухливість тіла та його придатків. Найчастіше в кожному сегменті (крім головних) є чотири склерити: спинний (тергіт), черевний (стерніт) та пара бічних (плеврити), з'єднані рухомо еластичними мембранами. У кінцівках членики вкриті твердою кутикулою, а зчленування -- мембраною, що дозволяє їм рухатися один відносно іншого. Існує ще й внутрішній скелет -- вирости склеритів усередину тіла. До них кріпляться м'язи. Кутикула не тільки вкриває все тіло членистоногого, а й вистилає передню та задню кишки, а також трахеї у трахейнодишних.

3. Мускулатура

Мускулатура членистоногих не утворює суцільного м'язового мішка, а представлена окремими пучками, що з'єднують між собою рухливі ділянки кутикулярного скелету -- склерити, або членики кінцівок. Мускульні пучки прикріплюються до внутрішніх виростів кутикули. У членистоногих виникає новий тип руху -- з опорою на зовнішній скелет, а не на шкірно-м'язовий мішок, як у червів. Майже вся мускулатура членистоногих, за винятком деяких м'язів внутрішніх органів, поперечносмугаста. Це надає їм певної переваги, оскільки поперечносмугасті м'язи скорочуються швидше, ніж гладенькі. Завдяки такій будові локомоторного апарату членистоногі здатні до дуже швидких (відносно їхніх розмірів) і різноманітних рухів, а деякі з них (більшість комах) -- і до польоту.



4. Порожнина тіла

Порожнина тіла членистоногих змішана. Під час ембріонального розвитку в них, як і в кільчастих червів, закладаються парні целомічні мішки, що мають метамерну будову. Пізніше стінки целомічних мішків руйнуються, розпадаючись на окремі клітини, а целомічні порожнини зливаються із залишками первинної порожнини тіла, утворюючи змішану порожнину тіла -- міксоцель, що не має власної клітинної вистилки. Це система лакунарних або щілиноподібних порожнин між внутрішніми органами. Із мезодермальних клітин стінок целомічних мішків згодом утворюються мускулатура, клітини крові, жирове тіло та інші мезодермальні утвори. У міксоцелі циркулює рідина, що зветься гемолімфою. Вона є одночасно і порожнинною рідиною, і кров'ю.

5. Травна система

Травна система членистоногих складається з трьох відділів: ектодермальної передньої, ентодермальної середньої та ектодермальної задньої кишки. Кожен із цих відділів, у свою чергу, диференціюється залежно від типу живлення. Характерною рисою травного тракту членистоногих, яка відрізняє їх від інших типів тварин, є перетворення кінцівок передніх сегментів тіла на ротові, призначені для утримання й механічної переробки їжі. У ряді випадків додатково до ротового апарата в передній кишці є особливий відділ для механічної обробки їжі (жувальний шлунок Malacostraca або м'язовий шлунок комах). Часто передня кишка служить і для тимчасового зберігання їжі -- воло (анатомія) метеликів, бджіл. У більшості наземних членистоногих до передньої кишки відкриваються слинні залози. У середній кишці з'являються різноманітні вирости, що збільшують її поверхню (печінкові вирости ракоподібних та павукоподібних, пілоричні придатки комах). У середній кишці та її придатках відбуваються основні процеси травлення та всмоктування. Задня кишка, особливо в наземних членистоногих, також диференціюється на відділи, що виконують різні функції; найважливішою серед них є всмоктування води з екскрементів і повернення її в гемолімфу. Це необхідно для збереження води в організмі. Функцією кишечнику наземних членистоногих є також осморегуляція та видалення з організму продуктів дисиміляції, для чого призначені спеціальні трубчасті вирости задньої ділянки середньої кишки (у павукоподібних) або передньої частини задньої кишки (у комах та багатоніжок) -- мальпігієві судини.

6. Видільна система

Видільна система первинноводяних форм (ракоподібні, мечохвости) представлена видозміненими парними целомодуктами, які мають різні назви залежно від їх розміщення (антенальні, максилярні, коксальні залози). У наземних членистоногих замість них цю функцію виконують мальпігієві судини разом із заднім відділом кишечника, в який вони відкриваються. Мальпігієві судини всмоктують розчинені у воді продукти обміну, переробляючи їх у нерозчинні речовини, а в задній кишці відбувається зворотне всмоктування води і деяких корисних речовин та повернення їх у порожнинну рідину.

7. Кровоносна система

Кровоносна система членистоногих незамкнена і частково редукована. У ній залишаються лише головні судини -- спинна, іноді черевна та деякі бічні, капілярів не має. З'являється серце. Усі артерії відкриваються в порожнину тіла.



8. Дихальна система

Органи дихання членистоногих різноманітні. Дуже дрібні членистоногі, які мають тонкі покриви й живуть у воді або в дуже вологих місцях, можуть дихати всією поверхнею тіла. У великих водяних членистоногих органами дихання є зябра -- це видозмінені кінцівки або їхні частини (епіподити). У наземних членистоногих органами дихання є легеневі мішки, які також вважають видозміненими кінцівками (у павукоподібних), та трахеї (у частини павукоподібних, багатоніжок і комах). Легеневі мішки -- це глибокі мішкоподібні вгини зі складчастими стінками, що відкриваються назовні вузькими щілинами. Трахеї -- тонкі, найчастіше розгалужені трубочки, що відкриваються назовні маленькими отворами, а всередині тіла обплітають усі внутрішні органи, доносячи кисень навіть до окремих клітин.

9. Нервова система

Нервова система членистоногих складається з надглоткового ганглія, або головного мозку, навкологлоткових конектив і черевного нервового ланцюжка. Будова надглоткового ганглія дуже складна. Він має три відділи: передній (протоцеребрум), середній (дейтоцеребрум) та задній мозок (тритоцеребрум). Найскладнішу будову має протоцеребрум. У черевному нервовому ланцюжку часто спостерігається концентрація гангліїв і утворення більш складних гангліїв. У деяких випадках усі ганглії зливаються в єдиний синганглій, як у краба або кімнатної мухи.

10. Органи чуття

Більшість членистоногих мають добре розвинені органи чуття (дотику, хімічного чуття, рівноваги, зору). Очі членистоногих бувають двох типів -- прості, що мають одну лінзу, й складні, або фасеткові, до складу яких входить велика кількість, інколи кілька тисяч, вічок, або оматидіїв, що щільно прилягають одне до одного. Кожен оматидій сприймає тільки одну точку предмета, що знаходиться перед ним, у результаті чого фасеткове око дає зображення, що складається з безлічі окремих точок, тобто мозаїчне. Фасеткові очі характерні для мечохвостів, більшості ракоподібних і комах, а також для викопних трилобітів.

11. Статева система та розмноження

Членистоногі розмножуються лише статевим шляхом. Більшість їх -- роздільностатеві, хоча відомі й гермафродити. Часто присутній виразний статевий диморфізм -- зовнішня відмінність самиць і самців. Запліднення внутрішнє або сперматофорне -- за допомогою одягнених оболонкою пакетів сперми (сперматофорів), які самець вводить у статеві отвори самиці чи підвішує до них.

12. Онтогенез

Яйця дуже багаті на жовток, який оточує ядро яйцеклітини. Тому дробіння в них поверхневе й неповне. Воно зосереджене на певній ділянці поверхні яйця, що зветься зародковою смужкою. Членистоногим характерна ембріонізація розвитку, ранні етапи його проходять під захистом оболонки яйця. З яйця виходить личинка, тіло якої вже складається з кількох сегментів. Якщо після цього продовжується утворення нових сегментів, то такий тип розвитку зветься анаморфозом; якщо ж тварина вилуплюється з яйця з повним числом сегментів -- епіморфозом. У деяких членистоногих розвиток прямий: з яйця виходить цілком сформована особина, але меншого розміру.

Ріст і зміна форми тіла членистоногих утруднюються через щільну нерозтяжну кутикулу, тому їх постембріональний розвиток супроводжується періодичними линяннями, коли стара кутикула скидається і замінюється новою. У той короткий період, коли нова кутикула м'яка, збільшуються розміри тіла. Линяння здійснюються під контролем нейроендокринної системи.

14. Походження членистоногих

членистоногі кутикула

Багато ознак членистоногих (сегментованість тіла, черевний нервовий ланцюжок, наявність кровоносної системи) вказують на їхню велику подібність із кільчастими червами і на походження від стародавніх примітивних багатощетинкових кільчастих червів. У процесі історичного розвитку у членистоногих утворилися відділи тіла, розвинулися членисті кінцівки та хітинова кутикула, ускладнилися нервова система й органи чуття. Ці та інші ознаки сприяли їхньому процвітанню на Землі. Тип Членистоногі включає понад 1 млн. видів. Основні класи: Ракоподібні, Павукоподібні і Комахи.

Клас ракоподібні (лат. Crustacea)

Класи та підкласи

1. Зяброногі раки (Branchiopoda)

· Листоногі раки (Phyllopoda)

· Сарсостраки (Sarsostraca)

2. Ремипедії (Remipedia)

3. Цефалокариди (Cephalocarida)

4. Максилоподи (Maxillopoda)

· Текостраки (Thecostraca)

· Tantulocarida

· Branchiura

· Pentastomida

· Mystacocarida

· Веслоногі раки (Copepoda)

5. Черепашкові раки (Ostracoda)

· Myodocopa

· Podocopa

6. Вищі раки (Malacostraca)

· Phyllocarida

· Гоплокариди (Hoplocarida)

· Eumalacostraca

Ракоподібні -- в основному прісноводні (річковий рак, дафнії, циклопи) та морські (омари, лангусти, краби) членистоногі, які заселяють усю товщу води, від глибоководних морських западин до поверхневої плівки. Лише окремі види пристосувались до життя на суші (мокриці, тропічні краби). Більшість ракоподібних -- вільноживучі тварини, трапляються й паразити (коропоїд). Відомо близько 40 тис. видів ракоподібних.

Розміри ракоподібних коливаються від 1 мм до 80 см. Тіло у них сегментоване і складається з трьох відділів: голови, грудей і черевця. Голова та груди нерухомо з'єднані між собою і утворюють головогруди. Тіло ракоподібних, як і усіх членистоногих, вкрите міцним хітиновим панциром, що виконує захисну функцію і є зовнішнім скелетом, до якого прикріплюються поперечнопосмуговані м'язи.

На голові містяться пара коротких і пара довгих вусиків (органи дотику та нюху), пара складних фасеткових очей (у деяких ракоподібних наявні лише прості очі). В основі коротких вусиків розміщений орган рівноваги. Ротовий апарат утворений верхньою губою, трьома парами щелеп (парою верхніх і двома парами нижніх) та трьома парами ногощелеп. Вусики, щелепи і ногощелепи -- це видозмінені кінцівки голови (5 пар) і грудей (1-3 пари). Груди складаються з восьми сегментів. Задні п'ять пар грудних кінцівок утворюють ходильні ніжки. Перша пара ходильних ніжок несе клешні. Кінцівки грудного відділу виконують такі функції: захоплення та утримання їжі (ногощелепи), нападу та захисту (клешні), плавання та повзання, забезпечення дихання (ходильні ніжки). Черевце складається з шести сегментів та анальної пластинки. П'ять пар черевних ніжок забезпечують надходження свіжої води до зябер, притримують відкладену ікру (самки). Остання розширена пара черевних кінцівок разом з анальною пластинкою утворюють хвостовий плавець.

Живлення. Ракоподібні живляться, в основному, водними безхребетними тваринами, водоростями, бактеріями, органічними рештками. Травна система ракоподібних, як і усіх членистоногих, складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього. Передній відділ утворений ротовим апаратом гризучого типу, глоткою, стравоходом і шлунком, який складається з двох відділів: жувального (їжа перетирається) та цідильного (їжа профільтровується). У середній відділ кишечнику відкриваються протоки травної залози -- печінки. Задній відділ закінчується анальним отвором.

Органи дихання ракоподібних здебільшого представлені зябрами. Зябра -- ніжні перисті вирости основ грудних ніг, завдяки яким розчинений у воді кисень проникає у кров, а вуглекислий газ виділяється у воду. Деякі види (наприклад, циклопи) дихають усією поверхнею тіла. Кровоносна система ракоподібних, як і усіх членистоногих, незамкнена, що пов'язано з наявністю змішаної порожнини тіла. Мішечкоподібне серце міститься на спинному боці тіла в грудях. З артерій кров (гемолімфа) виливається в порожнину тіла й омиває внутрішні органи. З порожнини тіла кров надходить у серце крізь отвори у його стінках. Органами виділення є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються в основі довгих вусиків.

Нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця, з надглотковим і підглотковим вузлами, та черевного нервового ланцюжка. Органи чуття представлені складними фасетковими очима, органами дотику та нюху (на вусиках) і рівноваги (в основі коротких вусиків).

Розмноження. Більшість ракоподібних роздільностатеві, розмножуються статевим шляхом. Для раків властива турбота про потомство. Запліднені яйця (ікру) самка відкладає на черевні ніжки. Розвиток ракоподібних прямий: з ікри вилуплюються рачки, дуже схожі на дорослих. Вони багато разів линяють, ростуть, статевої зрілості досягають на 3-4 році життя.

Інші ракоподібні. Найбільш відомою з рівноногих раків є звичайна мокриця, що зустрічається у вологому ґрунті на городах та в лісовій підстилці, у льохах і сирих підвалах. Тіло мокриць сплющене зверху вниз. На члениках грудей і черевця є по одній парі ніг. На черевних ніжках містяться глибокі вип'ячування шкіри -- повітряні камери (органи повітряного дихання). Мокриці активні вночі. Живляться в основному різними рослинними рештками.

Дафнії (гіллястовусі ракоподібні) і циклопи (веслоногі ракоподібні) -- звичайні мешканці прісних водойм. Дафнії немов товчуться у воді, постійно змахуючи гіллястою парою вусиків. Ноги в них розвинуті слабко й у пересуванні участі не беруть; вони створюють струмінь води, який омиває зябра. Орієнтуються дафнії за допомогою одного складного й одного простого ока. Живляться бактеріями, одноклітинними водоростями і завислими у воді органічними рештками. Восени після відкладання запліднених (зимуючих) яєць дафнії гинуть.

Циклопи, на відміну від дафній, пересуваються за допомогою першої пари вусиків і грудних ніжок. У них є тільки одне просте вічко («одноокий циклоп»). Живляться вони переважно одноклітинними тваринами. У водоймах зустрічаються в будь-яку пору року.

Значення. Ракоподібні є важливою ланкою в ланцюгах живлення. Зокрема, дрібні ракоподібні складають більшість маси планктону і є основним кормом для риб та багатьох інших видів тварин. Чимало ракоподібних є природними фільтрами води. У тілі деяких проходить розвиток червів -- паразитів людини (наприклад, циклоп є проміжним хазяїном у циклі розвитку стьожака широкого). Багато ракоподібних (річковий рак, камчатський краб, креветки, омари, лангусти) є об'єктами промислу та використовуються людиною в їжу.

Клас павукоподібні (лат. Araneae Clerck)

Підряди

· Mesothelae

· Mygalomorphae

· Araneomorphae

Павукоподібні -- вільноживучі наземні членистоногі (павуки, кліщі, скорпіони), й лише серед кліщів є паразити рослин і тварин, а також мешканці солоних і прісних вод. Відомо понад 60 тис. видів павукоподібних.

Тіло павукоподібних (крім кліщів) складається з головогрудей і черевця. На головогрудях розташовані 4 пари простих вічок та 6 пар кінцівок, з яких 2 пари видозмінені -- короткі клешнеподібні або кігтеподібні хеліцери (для захоплення та вбивання здобичі) і довгі ногощупальця, або педипальпи (для відшукування та утримування здобичі), та 4 пари -- ходильні ноги. Черевце має пружні покриви, на ньому знаходяться статевий та анальний отвори, зовнішні отвори органів дихання (легеневих мішків або трахей) і павутинні бородавки з протоками павутинних залоз (у павуків).

Павуки -- група павукоподібних, що широко опанувала сушу від полярних областей і високих гір до степів і пустель. Описано близько 3,5 тис. видів, з них в Україні -- понад 400. Павуки живуть у ґрунті, де вони риють нірки або займають природні порожнини, у лісовій підстилці, моху, траві, печерах, норах та гніздах інших тварин, в оселі людини, на морських узбережжях, біля прісних водойм. У воді живе лише один вид -- павук-сріблянка, що дихає повітрям, яким наповнює гніздо, збудоване під водою з павутини. Найхарактернішою особливістю павуків є здатність робити павутину, яка утворюється з секрету, що виробляється павутинними залозами. На повітрі ця речовина швидко твердіє, утворюючи нитки павутини. Одна павутинка утворюється з багатьох волоконець, що склеюються між собою. Павутина відіграє надзвичайно важливу роль у житті павуків: з неї будують ловильні сіті та кокони для відкладання яєць, обплітають жертву перед її висмоктуванням, вистилають стінки нірок і кришечки для закривання входу в нірку, використовують для розселення молоді у повітрі тощо. Розвиток павутинних залоз у павуків став передумовою прогресивного розвитку цієї групи тварин.

Кліщі -- одна з найпоширеніших на земній кулі груп тварин. У світовій фауні ряд Кліщі налічує близько 50 тис. видів, з них в Україні -- З тис. Більшість із них вільноживучі тварини, що населяють ґрунти, підстилку й щіпі органічні рештки, прісні й морські водойми. Серед кліщів багато паразитів грибів, рослин (галові кліщі), тварин (свербун-нашкірник, свербун-шкіроїд) і людини (коростяний свербун, іксодові кліщі).

Паразитичні види кліщів живуть на пір'ї птахів, у покривах, дихальній, травній, статевій системах багатьох хребетних тварин, а також людини тощо. Кліщі -- мікроскопічні організми (1-7 мм), різні за формою (овальні, яйцеподібні, трикутні) та забарвленням. Від інших павукоподібних вони відрізняються за такими ознаками: сегментація тіла не виражена (головогруди та черевце повністю злиті між собою); ротові органи відокремлені від тулуба у так звану несправжню голівку. У паразитичних видів ротові органи (гризучі, ріжучі, колючосисні) пристосовані до проколювання та смоктання. Кліщі, як і всі павукоподібні, мають 4 пари ходильних ніг. У багатьох паразитичних груп на ногах формуються численні пристосування для закріплення на перах птахів, шерсті ссавців тощо. Найдрібніші кліщі дихають усією поверхнею тіла, більші -- за допомогою трахей. Кровоносна система редукована. Кліщі роздільностатеві; самці менші від самок. Для них, на відміну від павуків, характерний непрямий тип розвитку.

Скорпіони -- мешканці жарких і теплих районів земної кулі, деякі види -- гір. Описано близько 700 видів. В Україні ці тварини зустрічаються у Криму (кримський скорпіон), Одеській та Закарпатській областях (карпатський скорпіон). У них довге членисте черевце, на останньому членику якого міститься отруйна залоза, що відкривається протокою на кінці гострого кривого жала. Здобич скорпіони ловлять і утримують ногощупальцями, що закінчуються клешнями. Скорпіони -- нічні хижаки. Живляться лише живою здобиччю, зокрема комахами, їхніми личинками, павуками тощо. Більшість скорпіонів живородні, частина відкладає яйця, з яких розвиваються молоді скорпіони.

Значення павукоподібних. Павуки та багато інших павукоподібних, знищуючи у значних кількостях комах -- шкідників сільськогосподарських та лісових насаджень, відіграють позитивну роль. Павуками живляться багато дрібних ссавців, птахи, ящірки, жаби. Чимало павуків завдають шкоди людині. Від укусів каракурта часто гинуть коні та верблюди; він є небезпечним і для людини. У важких випадках, за відсутності медичної допомоги, через день-два після укусу настає смерть. Для людини небезпечною є також отрута скорпіона, що викликає почервоніння і опухлість укушеного місця, нудоту і судому.

Кліщі відомі як переносники збудників різних інфекційних хвороб домашніх і диких тварин та людини. Найбільш відомі переносники збудників кліщового енцефаліту (запалення головного мозку, спричиненого вірусом, що міститься в організмі цих кліщів) -- види іксодових кліщів (кліщ тайговий та кліщ лісовий). Кліщ тайговий поширений у лісах тайгової зони Росії, а кліщ лісовий -- мешканець Європи й Пн. Африки. Перший вид переносить східний варіант вірусу, що спричиняє так званий весняно-літній енцефаліт -- дуже тяжке, часто смертельне захворювання людини. Другий вид переносить західний варіант вірусу, що спричиняє дещо легшу форму енцефаліту. У країнах із сухим і теплим кліматом поширені кліщі, що є специфічними переносниками збудників кліщових переносних тифів (спірохетозів). Іксодові кліщі є переносниками збудників багатьох захворювань тварин (бруцельозу, піроплазмозу тощо).

Коростяний свербун, паразитуючи у товщі епідермісу (зазвичай між пальцями рук) людини є збудником корости -- хвороби, характерними симптомами якої є нестерпне свербіння, пов'язане з наявністю у кліщів речовин гострої алергічної дії. Постільний кліщ, живлячись виключно продуктами злущування епідермісу, є джерелом різних алергічних захворювань у людини, і, перш за все, -- нетипової форми бронхіальної астми.

Серйозними шкідниками рослин, особливо плодових дерев і кущів, є павутинні й так звані чотириногі кліщі. Втрати врожаю винограду, яблук, слив, груш, цитрусових в окремі роки можуть досягати 30-70%. Борошняні і сирні кліщі ушкоджують харчові продукти.

Деяких хижих кліщів широко застосовують для біологічної боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, особливо в закритому ґрунті.

Клас Комахи (Insecta).

Ряди:

· Таргани

· Терміти

· Прямокрилі

· Воші

· Клопи

· Рівнокрилі

· Бабки

· Твердокрилі

· Лускокрилі

· Перетинчастокрилі

· Двокрилі

· Блохи

Комахи -- це чисельна (понад 1 млн.), високоорганізована група справжніх наземних організмів, що належить до типу Членистоногі. Комахи заселяють усі континенти, включаючи Антарктиду, і трапляються скрізь: у безводних пустелях, високогірних зонах вічних снігів, лісах і степах. Вони освоїли всі типи наземних біоценозів, а також ґрунти. Чимало їх живе у прісних водоймах. Більшість комах -- вільноживучі тварини, однак серед них трапляються і паразити тварин і людини. Видовий склад комах України вивчено ще недостатньо: вважають, що е не менше 40 тис. видів.

Тіло комах складається з трьох відділів: голови, грудей та черевця. На голові містяться ротові органи, пара складних очей та пара вусиків (антен); на грудях -- три пари ніг і, як правило, одна або дві пари крил; на боках черевця -- дихальця.

Комахи відрізняються за формою відділів тіла, величиною очей, довжиною і формою вусиків та іншими ознаками. Особливо різноманітні в них вусики, ротові апарати та ноги. Розрізняють пластинчасті (багато жуків), ниткоподібні (таргани), булавоподібні (метелики) та інші типи вусиків комах. Ротові апарати залежно від способу живлення також бувають різних типів: гризучий (жуки), смоктальний (метелики), колючо-смоктальний (комарі, клопи), гризучо-смоктальний (бджоли, джмелі), лижучий (мухи). Залежно від способу життя та переміщення розрізняють такі типи ніг у комах: бігальні (тарган), стрибальні (коник), плавальні (жук-плавунець), риючі (вовчок) тощо.

Особливості внутрішньої будови комах пов'язані, в основному, з дихальною, видільною і нервовою системами. Органи дихання комах -- трахеї -- відрізняються великою розгалуженістю. У дрібних комах газообмін відбувається шляхом дифузії. Великі комахи вентилюють трахеї (під час розслаблення стінок черевця повітря засмоктується в трахеї, а під час скорочення -- виходить у зовнішнє середовище). Завдяки трахейному диханню кров не бере участі у перенесенні кисню і вуглекислого газу, а транспортує лише поживні речовини. Органи виділення комах -- мальпігієві судини (вирости задньої частини середньої кишки у вигляді тоненьких трубочок) і жирове тіло. Продукти виділення, що надходять у мальпігієві судини, стікають у задній відділ кишки. Жирове тіло комах є запасом поживних речовин і води. У нього також відкладаються деякі непотрібні для організму речовини.

Відмінності нервової системи комах пов'язані з укрупненням надглоткового нервового вузла (його нерідко називають головним мозком), зменшенням кількості та укрупненням вузлів черевного нервового ланцюжка. Більш складна будова нервової системи зумовлює складні форми їхньої поведінки. Перш за все це стосується комплексу інстинктів турботи про потомство. У межах класу Комахи можна знайти всі переходи від найпростіших форм (відкладання самками яєць біля харчового субстрату личинок або просто в нього, як у більшості метеликів, мух, жуків тощо) до найскладніших, властивих суспільним комахам (догляд за личинками, їх годування, охорона тощо). Велику роль у поведінці комах, особливо суспільних, відіграють також умовні рефлекси. Вирушаючи за здобиччю, ці комахи здатні запам'ятовувати місцезнаходження джерела їжі, дорогу до нього й назад, до гнізда.

Органи чуття комах -- найскладніші та найрізноманітніші, що пов'язано із загальним високим рівнем організації і складною поведінкою комах.

Типи розвитку комах. Комахи -- переважно роздільностатеві тварини. Запліднення переважно внутрішнє. Більшість комах відкладає яйця; трапляються види (деякі попелиці, оводи), що народжують живих личинок. Форма, забарвлення, кількість яєць, що відкладаються комахами, найрізноманітніші. Зверху яйця вкриті товстою оболонкою, а всередині містять жовток (запас поживних речовин). З яєць розвивається личинка.

У комах спостерігається два типи розвитку -- з неповним перетворенням і з повним перетворенням. У комах з повним перетворенням розвиток включає три послідовні стадії: личинка, лялечка і доросла комаха. З яйця виходить червоподібна личинка, зовсім не схожа на дорослу комаху. Після кількох линьок, що супроводжуються ростом, личинка перестає рухатись і живитись. Вона перетворюється на лялечку. На цій стадії личинкові тканини і органи повністю перебудовуються, утворюються органи, властиві дорослій комасі. Дорослі комахи не линяють і не ростуть. Розвиток з повним перетворенням характерний для лускокрилих (метеликів), двокрилих (кімнатної мухи, комара) та перетинчастокрилих (медоносної бджоли, оси).

Розвиток з неповним перетворення відбувається без стадії лялечки. З яйця розвивається личинка, подібна до дорослої форми, але менша за розмірами, з недорозвиненими крилами і статевими органами. Личинка кілька разів линяє, росте і перетворюється на дорослу форму. Такий тип розвитку характерний для представників прямокрилих (перелітної сарани, коників, цвіркунів), тарганів, клопів.

Біологічне значення перетворення полягає в тому, що личинки і дорослі особини живуть у різних умовах і тому не конкурують за місце існування та їжу; комахи мають більшу можливість зберегтися за несприятливих умов життя (низька температура, відсутність їжі) на тій або іншій менш уразливій стадії розвитку, що в цілому сприяє більшій чисельності особин виду.

Найголовніші ряди комах. Традиційно клас Комахи поділяють на комах з неповним та повним перетворенням, хоча такий поділ є досить умовним.

Ряди комах з неповним перетворенням. До ряду Прямокрилі належить близько 20 тис. видів, з них в Україні -- близько 200. Це -- сарана, коники, цвіркуни, капустянки, або вовчки, та ін. Для них характерними є: гризучий ротовий апарат; дві пари крил, з яких передні -- шкірясті, вузенькі й прямі (звідки назва ряду) -- виконують функцію надкрил, а задні -- широкі, перетинчасті, у спокійному стані віялоподібне складені під надкрилами; задні ноги стрибальні. Специфічна особливість прямокрилих -- здатність до утворення і сприймання звуків. Так, у коників звуковий апарат (зазубрені жилки, що труться одна об одну) розташований на передніх крилах, а органи слуху -- на гомілках передніх ніг. До ряду Рівнокрилі належить понад ЗО тис. видів: попелиці, цикади, щитівки та інші комахи, що живляться соком рослин і мають колючо-сисний ротовий апарат та 2 пари однакових за жилкуванням перетинчастих крил.

До ряду Напівтвердокрилі, або Клопи, належать комахи з колючо-сисним ротовим апаратом, двома парами крил (напівтвердими передніми і перетинчастими задніми), парою грудних пахучих залоз (у водяних та деяких хижаків редуковані). Ряд налічує понад ЗО тис. видів, в Україні -- понад 800. Серед представників ряду є багато рослиноїдних форм (клопи-черепашки), що висмоктують соки з рослин; хижі клопи, зокрема клоп постільний, або блощиця ліжкова, що живиться кров'ю людини, поширені у житлових приміщеннях. Багато клопів перейшло до життя у прісних водоймах (водо-мірка, гладун, водяний скорпіон).

Ряди комах з повним перетворенням.

Ряд Твердокрилі, або Жуки (лат. Coleoptera)

Підряди

· Adephaga

· Archostemata

· Myxophaga

· Polyphaga

Ряд Твердокрилі, або Жуки, налічує понад 300 тис. сучасних видів, в Україні -- не менше 12-15 тис. Ротові органи гризучого типу. Передня пара крил перетворена на тверді надкрила, що прикривають другу пару перетинчастих задніх крил, завдяки яким вони літають. Серед жуків багато видів живиться зеленими частинами рослин (колорадський жук, травневий хрущ, довгоносики), гноєм (гнойовики) або мертвими організмами (трупоїди). Є багато хижаків, які вживають у їжу безхребетних. Деяких жуків занесено до Червоної книги України, зокрема жука-оленя -- найбільшого за розмірами жука.

Одним із найбагатших видами (понад 150 тис.) таксонів є ряд Лускокорилі, або Метелики (Lepidoptera).

Надродини

Макролепідоптера

· Hesperioidea

· Papilionoidea

Мікролепідоптера

· Acanthopteroctetoidea

· Alucitoidea

· Axioidea

· Bombycoidea

· Calliduloidea

· Choreutoida

· Cossoidea

· Drepanoidea

· Epermenioidea

· Eriocranioidea

· Galacticoidea

· Gelechioidea

· Geometroidea

· Gracillarioidea

· Hedyloidea

· Hepialoidea

· Heterobathmioidea

· Hyblaeoidea

· Immoidea

· Incurvarioidea

· Lasiocampoidea

· Lophocoronoidea

· Micropterigoidea

· Mimallonoidea

· Mnesarchaeoidea

· Neopseustoidea

· Nepticuloidea

· Noctuoidea

· Palaephatoidea

· Pterophoroidea

· Pyraloidea

· Schreckensteinioidea

· Sesioidea

· Simaethistoidea

· Thyridoidea

· Tineoidea

· Tischerioidea

· Tortricoidea

· Urodoidea

· Whalleyanoidea

· Yponomeutoidea

· Zygaenoidea

У фауні України налічується 6-8 тис. видів метеликів. Характерними ознаками ряду є: кутикулярний покрив (лусочки різноманітної форми) двох пар перетинчастих крил і сисний ротовий апарат. Вусики денних метеликів зазвичай булавоподібні, нічних -- перисті. Червоподібні личинки метеликів (гусениці) крім трьох пар членистих ніг мають несправжні ноги -- вирости тіла. У гусениць ротовий апарат гризучий.

Ряд Перетинчастокрилі (Hymenoptera).

Підряди

· Apocrita

· Symphyta

Ряд Перетинчастокрилі налічує близько 200 тис. видів, з них в Україні -- близько 30 тис. Це комахи з двома парами перетинчастих прозорих крил, причому задні менші, ніж передні. Ротові органи гризучо-лижучі або гризучо-сисні. Самки на кінці черевця мають яйцеклад (у деяких видів він перетворений на жало і протоками зв'язаний з отруйними залозами). Личинки червоподібні, здебільшого безногі. Найбільш поширеними видами є бджоли, оси, джмелі, мурашки тощо. Зустрічаються й паразити, самки яких відкладають яйця в тіло молодих гусениць або лялечок (їздці) і в яйця різних комах (яйцеїди). Їздців використовують для біологічної боротьби зі шкідниками. Серед перетинчастокрилих є досить багато суспільних комах (медоносна бджола, мурашки).

Ряд Двокрилі (Diptera)

Підряди/Інфраряди/Надродини

Brachycera

· Asilomorpha

ь Asiloidea

ь Empidoidea

ь Nemestrinoidea

· Muscomorpha

ь Aschiza

ь Schizophora

· Stratiomyomorpha

ь Stratiomyidae

ь Xylomyidae

· Tabanomorpha

ь Athericidae

ь Pelecorhynchidae

ь Rhagionidae

ь Tabanidae

ь Vermileonidae

· Xylophagomorpha

ь Pantophthalmidae

ь Xylophagidae

Nematocera

· Bibionomorpha

ь Bibionoidea

ь Pachyneuroidea

ь Sciaroidea

· Blephariceromorpha

ь Blephariceroidea

· Culicimorpha

ь Chironomoidea

ь Culicoidea

· Psychodomorpha

ь Psychodoidea

ь Trichoceroidea

· Ptychopteromorpha

ь Ptychopteridae

· Tipulomorpha

ь Tipuloidea

Ряд Двокрилі налічує понад 100 тис. видів, в Україні відомо понад 4 тис. Це комахи, в яких передня пара крил перетинчаста, а задня -- редукована й видозмінена на булавоподібні дзижчальця - органи рівноваги. Ротові органи колючо-сисні або лижучі. Личинки безногі; розвиваються у воді, ґрунті, у гниючих рештках рослин, живих тваринах і трупах. Найбільш відомими серед двокрилих е мухи, комарі, ґедзі та ін.

Комахи -- шкідники рослин. Більшість комах (близько 80%) живиться зеленими рослинами або їхніми рештками. Це представники таких рядів, як прямокрилі, рівнокрилі, жуки, метелики, деякі перетинчастокрилі, багато двокрилих. Знищуючи культурні рослини, вони завдають великих збитків народному господарству, особливо рільництву. Десятки тисяч видів шкідників спустошують посіви культурних рослин, заподіюють істотну шкоду деревам у садах і лісах. Особливо небезпечні періодичні масові розмноження комах-шкідників, характерні для саранових, деяких видів попелиць, метеликів, жуків тощо. Так, азіатська, або перелітна сарана (ряд Прямокрилі) є надзвичайно прожерливою. Підраховано, що потомство однієї самки за період свого розвитку з'їдає понад 300 кг свіжих рослин. Особливістю цих комах є здатність утворювати великі зграї (до 10 млрд. особин), які можуть сягати в довжину 120 км і пролітати без зупинки до 2000 км. Сарана споживає рослини будь-яких видів, і після її навали поля залишаються голими. Після одного з нашесть сарани в Африці загинуло від голоду 800 тис. чоловік. Основні місця розмноження сарани -- очеретяні зарості великих південних рік. Чисельність цієї комахи знаходиться під постійним контролем спеціальних організацій із захисту рослин.

Підземними частинами рослин -- бульбами, цибулинами, корінням та кореневищами -- живляться капустянки, личинки хрущів, коваликів, деяких мух і комарів, гусінь певних видів метеликів. Комахи (клопи, жуки, наприклад, зернівки, довгоносики, личинки жуків, метеликів, двокрилих) споживають насінні зачатки та насіння рослин.

Великої шкоди на полях і городах завдають колорадський жук, буряковий довгоносик, жук-ковалик з ряду Твердокрилі. Колорадський жук -- небезпечний шкідник картоплі. Протягом літа розвивається 2-3 покоління жуків. Дорослі жуки та їхні личинки живляться листками картоплі. Буряковий довгоносик найбільшої шкоди завдає у період росту буряка. У цей час із відкладених самками яєць розвиваються червоподібні личинки, які живляться коренями буряка. Жуки-ковалики знищують багато культур. Їх червоподібні пружні личинки-дротяники вгризаються в бульби картоплі, коренеплоди моркви, буряка, у корені рослин.

На полях і городах великої шкоди завдають також білани (капустяний, ріп'яний, бруквяний) і озима совка з ряду Лускокрилі. Гусениці біланів живляться листками капусти та інших рослин з родини Капустяні. Гусениці озимої совки живуть у ґрунті, де знищують висіяне насіння і проростки, що з'явилися, перегризають стебла рослин на рівні ґрунту, а виповзаючи на поверхню, поїдають листя (живляться рослинами, що належать до 140 видів).

Із двокрилих польовим і городнім рослинам шкоди завдають деякі мухи. Наприклад, самки цибульної мухи відкладають яйця на грудочки ґрунту біля цибулі або часнику. Безногі личинки, що розвиваються з яєць, вгвинчуються в цибулини і в зелені листки, виїдаючи у них ходи. Ушкоджені рослини жовтіють і засихають. Подібної шкоди завдають капустяна і морквяна мухи, личинки яких живляться коренями рослин з родини Капустяні.

Комахи -- шкідники саду. Для дерев та кущів саду найбільш звичайними шкідниками є попелиці (ряд Рівнокрилі), яблуневий квіткоїд, суничний довгоносик, малинний жук (ряд Твердокрилі). Личинки яблуневого квіткоїда розвиваються у ще не розпущених квітках яблунь, виїдаючи зав'язі і тичинки; личинки суничного довгоносика -- у ще не розпущених квітках суниці, полуниці і малини; личинки малинного жука -- у квітках малини. Великої шкоди садам завдають метелики: яблунева плодожерка (її гусениці розвиваються в яблуках) і аґрусова вогнівка (її гусениці живуть у ягодах аґрусу і смородини).

Комахи -- шкідники лісу. Найбільш поширеними шкідниками лісу є непарний та сосновий шовкопряди (ряд Лускокрилі), хрущі, жуки-вусачі, короїди (ряд Твердокрилі). Так, наприклад, гусениці непарного шовкопряда живляться листками багатьох дерев. У роки масового розмноження шкідника дерева лісу (і саду) можуть цілком позбавитися листя. Хвойним лісам відчутної шкоди завдає сосновий шовкопряд. Гусениці цього метелика ушкоджують переважно сосну, рідше ялину і модрину. Листками дуба, берези, клена живляться хрущі, а їхні личинки, що розвиваються у ґрунті, обгризають корені молодих дерев. У корі дерев поселяються жуки-короїди.

Заходи для скорочення чисельності комах-шкідників. Для скорочення чисельності комах-шкідників використовують різні способи: механічні (роздавлювання яєць білана капустяного та ін., знищення в ловчих канавках бурячних довгоносиків тощо), агротехнічні (посів або посадка рослин з таким розрахунком, щоб вони встигли зміцніти до появи шкідників; очищення кори на стовбурах плодових дерев; регулярний збір опалих плодів та ін.). У період масового розмноження шкідників використовуються хімічні способи: запилення й обприскування рослин отруйними речовинами (при цьому, на жаль, гинуть багато комах, дощові черви, птахи). На сьогоднішній день великого значення набувають біологічні методи захисту рослин: охорона і залучення комахоїдних птахів, кажанів; використання біологічних препаратів, що викликають хвороби комах-шкідників; розведення і використання хижих та паразитичних комах, які живляться комахами-шкідниками і є природними регуляторами їх чисельності. Деякі види хижих комах (риючі оси, хижі клопи та жуки) спеціально акліматизовують або розводять у біолабораторіях і випускають у сади, городи, на поля. Так, для боротьби з колорадським жуком застосовують хижих клопів -- подизуса та перилюса. В Україні функціонують біолабораторії та біофабрики з розведення паразитичних комах, зокрема, їздця трихограми, якого використовують для боротьби зі шкідливими метеликами (совками, яблуневою плодожеркою, листовійками тощо). Самки багатьох їздців відкладають яйця в тіло молодих гусениць або в тіло попелиць. Личинки, що розвиваються з яєць, ведуть паразитичний спосіб життя, а потім виходять з тіла хазяїна, що гине, і перетворюються на лялечки. Яйцеїд трихограма відкладає яйця в яйця близько 80 видів метеликів, а яйцеїд теленомус -- у яйця клопа черепашки шкідливої.

Комахи -- переносники збудників хвороб та паразити людини і тварин. Зовнішніми паразитами людини і ссавців є кровосисні комахи: воші, блохи, деякі клопи, а також різні двокрилі -- комарі, мошки, москіти, ґедзі. Ці комахи не лише дошкуляють тваринам і людині своїми укусами, а й переносять збудників небезпечних інфекційних хвороб (хвороботворних бактерій, вірусів). Проте е й такі переносники хвороб, які не є паразитами, наприклад, кімнатна муха, рудий тарган тощо.

Воші (лат. Anoplura, Phthiraptera)

Підряди

· Anoplura

· Rhyncophthirina

· Ischnocera

· Amblycera

Воші -- типові паразити ссавців та людини, завдовжки 0,4-6 мм. Їхнє тіло сильно сплющене, усі сегменти грудей злиті між собою; у них немає крил і фасеткових очей; ротовий апарат колючо-сисного типу. До волосся і білизни вони прикріплюються за допомогою рухливих кігтиків, що містяться на кінцях лапок. Головна та одежна воші (два підвиди людської воші) -- переносники таких небезпечних захворювань як висипний та поворотний тиф. Збудники цих хвороб містяться у внутрішніх органах та екскрементах вошей. У слинних залозах їх немає, тому при укусі воша не здатна заразити людину. При розчісуванні місць укусів і розчавленні вошей на тілі людина втирає збудників разом з їх рештками чи фекаліями у пошкоджений епідерміс. Блохи, як і воші, -- особливі паразити тварин і людини, пристосовані до життя у волосяному покриві. Це -- безкрилі комахи зі сплющеним з боків тілом, стрибальними задніми лапками, погано розвиненим зором, колючо-сисним ротовим апаратом. На відміну від вошей, блохи не так тісно зв'язані зі своїм хазяїном. Для відкладання яєць вони використовують забруднені місця (щілини підлоги, ганчір'я). Личинки бліх, на відміну від дорослих бліх-кровососів, живляться гниючими рештками. Блохи (пацюкова, собача, котяча, людська) -- переносники чуми, дуже небезпечного захворювання, від епідемій якого протягом історії людства загинуло кількасот мільйонів людей. Чума -- хвороба переважно гризунів, у норах яких у величезних кількостях розмножуються блохи. У природних умовах чума поширена, в основному, серед ховрахів, а в містах -- серед пацюків. Якщо блоха насмокталася крові хворого гризуна, при наступному кровосмоктанні вона може передати збудника чуми людині чи домашнім тваринам.

Шкідливими для людини і тварин є кровосисні двокрилі, відомі під загальною назвою «гнус». Основними компонентами гнусу є кровосисні комарі, мошки, ґедзі, москіти тощо. Серед них є чимало видів, що передають збудників таких тяжких захворювань, як малярія (малярійний комар), сибірська виразка, туляремія (ґедзі, мухи-жигалки), різні види лихоманок (москіти) тощо. Збудники цих хвороб містяться у слинних залозах двокрилих і передаються під час укусів.

Інші представники ряду Двокрилі -- хатня муха; зелена, синя, сіра падальні мухи відомі як механічні переносники на харчові продукти збудників дизентерії, черевного тифу, поліомієліту, туберкульозу.

Руді таргани (ряд Тарганові) (Blattoptera)

Руді таргани також механічно переносять на харчові продукти яйця паразитичних червів, цисти найпростіших, хвороботворні бактерії -- збудників кишкових захворювань (дизентерії, черевного тифу) тощо. Тому боротьба з мухами, тарганами та запобігання їхнім контактам із харчовими продуктами харчування -- необхідна умова гігієни людини.

Одомашнені комахи. Види домашніх комах. З давніх часів людина розводить деякі види комах для одержання від них цінної продукції. Насамперед, це медоносна бджола, яка дає людині мед, прополіс, пергу, маточкове молоко, віск. Розведення шовковичного шовкопряда з метою отримання натурального шовку -- важлива галузь народного господарства багатьох країн.

Бджола медоносна (лат. Apis mellifera).

Бджоли -- суспільні комахи. Вони живуть великими сім'ями: дикі -- у дуплах дерев, домашні -- у вуликах. У кожній сім'ї е самка -- матка, кілька сотень самців -- трутнів (вони живуть з часу виходу з лялечок до осені) і до 70 тис. робочих бджіл. Матка -- найбільша бджола в сім'ї, функція якої полягає у відкладанні яєць. Починаючи з весни, матка відкладає близько 2 тис. яєць за добу. Трутні -- бджоли середньої величини з великими очима, що дотикаються на потилиці. Саме трутні запліднюють матку. Усю роботу у вулику виконують робочі бджоли -- недорозвинуті самки, нездатні до розмноження. Вони дрібніші за інших членів сім'ї.

Особливості будови і поведінки робочих бджіл. На нижньому боці черевця робочої бджоли є гладкі, без волосків, ділянки -- дзеркальця, на поверхню яких виділяється віск, з якого вона робить шестигранні комірки -- соти (великі, середні та дрібні). На задніх ногах бджіл є по одному «кошичку» і по однієї «щіточці», за допомогою яких вони збирають квітковий пилок. Прилетівши у вулик, бджоли поміщають його у комірки сот. Інші робочі бджоли утрамбовують пилок і просочують його медом. Утворюється перга -- запас білкового корму. Зібраний із квіток нектар бджоли відригують у соти з медяного зобу. Тут він перетворюється в мед -- запас цукристої їжі. В особливих залозах робочих бджіл виробляється «молочко». Ним вони годують матку і личинок. На кінці черевця робочих бджіл є втяжне зазубрене жало, яке зв'язане з отрутною залозою і використовується для захисту.

Окрім того, робочі бджоли вентилюють вулик, чистять його, замазують щілини тощо. Кожна з них протягом свого життя проходить через усі види діяльності в міру розвитку в неї тих або інших залоз.

Розвиток бджоли. Матка відкладає у великі та дрібні соти запліднені, а в середні -- незапліднені яйця. Личинок, що розвинулися з яєць, робочі бджоли годують «молочком». Потім «молочко» одержують личинки тільки великих сот, а інші -- квітковий пилок і мед. Після останнього линяння личинок робочі бджоли запечатують соти воском. Незабаром личинки перетворюються на лялечки, а згодом -- на дорослих комах. Вони прогризають воскові кришечки і виповзають на поверхню сот. З великих сот виходять матки, з середніх -- трутні, а з дрібних -- робочі бджоли.

Шовкопряд шовковичний (Bombyx mori).

Це -- білий метелик середньої величини. Заляльковуючись, його гусінь обмотує себе тонкою ниткою, що виділяється прядильними залозами. Розмотуючи ці кокони, людина отримує натуральний шовк. Розведенням шовкопряда шовковичного почали займатися в Китаї близько 5 тис. років тому. У процесі одомашнювання з покоління в покоління для розведення залишали метеликів, що відкладали багато яєць і мали слаборозвинені крила, а з їхньої гусені плели великі кокони (їхня нитка сягала довжини до 1000 м і більше).

За останні десятиліття виведено різні породи шовкопряда шовковичного, що відрізняються величиною коконів, їхнім забарвленням, довжиною і міцністю нитки.



Список використаних джерел

1. Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. Г. Вервес Зоологія безхребетних у трьох книгах. -- К. «Либідь», 1995--1997 рр.

2. А. М. Заморока Курс лекцій із зоології для спеціальності «Біохімія». -- Івано-Франківськ, 2006 (рукопис).

3. Біологічний словник

4. Біологія:Комплексний довідник/Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І. Подгорний. -- Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.-- 624 стор. ISBN 966-08-1127-5

5. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

6. http://ostriv.in.ua/

Размещено на Allbest.ru