Характеристика риніофітів

Від часу виникнення життя на нашій планеті і до виходу рослин на сушу пройшло багато часу. Вода стала не тільки колискою життя, а й основним середовищем його подальшого розвитку. Водне середовище має свої переваги. Щоб жити у воді, рослинам не потрібні спеціальні опорні структури, бо вода сама, маючи значну густину, підтримує організм. Рослини в товщі води пересуваються або пасивно, тобто з водними течіями, або активно, рухаючись за допомогою джгутиків, або ж прикріплюються до якоїсь опори і ведуть нерухомий спосіб життя. У воді коливання температури менш різкі, ніж на сущі, обмін речовин із довкіллям у рослин здійснюється всією поверхнею тіла. За водних умов значно полегшене і розмноження рослин; спори і гамети, вільно рухаючись у воді, забезпечують успішне розмноження та розселення видів. Спочатку рослини могли жити у воді лише на певній глибині від поверхні. На поверхню води вони змогли вийти тільки тоді, коли навколо Землі утворився озоновий шар, який зменшив згубний вплив ультрафіолетового випромінювання на живі організми. Утворення озонового екрану також дозволило рослинам вийти на сушу, до цього для них недосяжну. Ми дуже мало знаємо про перші рослини, бо вони всі вимерли, та й викопних решток тих рослин знайдено небагато. Проте вчені все ж за відбитками, залишеними давніми рослинами, змогли відтворити не лише зовнішній вигляд перших мешканців суші, але й вивчити особливості їхньої будови. Наука, що вивчає викопні рослини, називається палеоботанікою і є галуззю ботаніки. Основним способом розмноження перших наземних рослин як вимерлих, так і сучасних було спорове розмноження, яке характерне і для водоростей, про що ви вже знаєте. Всі вищі рослини, які розмножуються спорами, ботаніки об'єднують під спільною назвою - вищі спорові рослини. До них відносять відділи Риніофіти, Зостерофілофіти, Тримсрофіти, Псилотофіти, Бріофіти (Мохоподібні), Лікоподіофіти (Плауноподібні), Еквізетофіти (Хвощеподібні) і Поліподіофіти (Папоротеподібні). Представники перших трьох відділів - виключно вимерлі рослини, інші відділи представлені як вимерлими, так і сучасними групами рослин (таксонами). Спільним для всіх рослин, що освоїли для свого існування сушу, яка є значно складнішим для життя середовищем, є розчленування тіла на надземну і підземну частини відповідно до двох частин середовища - повітряного і ґрунтового. ВІДДІЛ РИНІЄПОДІБНІ, АБО РИНІОФІТИ До відділу Ринієподібні належать виключно викопні рослини, які жил и па Землі близько 450 млн. років тому. Перші наземні рослини зростали на берегах водойм і мілководдях, що час від часу затоплювалися або підсихали. Вперше риніофіти були знайдені в Канаді ще 1859 року. Але тоді ця знахідка залишилася поза увагою вчених. І знову їх відкрили восени 1912 р. біля села Райни (звідки вони й отримали свою назву) в Шотландії сільський лікар У. Маккі, що для власного задоволення займався і геологією, зробив зріз у породі і раптом побачив прекрасно збережені рослинні залишки. На голому, тонкому стеблі знаходились трохи витягнуті в довжину кульки з товстими стінками. Як з'ясувалося пізніше, це була найдавніша на Землі рослина. Перші рослини Риніофіти мали дуже примітивну будову. Їх тіло складалося з гілочок, які щоразу розгалужувалися на дві рівні частини. Такий спосіб розгалуження називають дихотомічним. У них ще не було листків і справжніх коренів. До ґрунту риніофіти прикріплювалися ризоїдами (від грец. ридза - корінь і еідос - вигляд). Проте внутрішня будова у них вже була набагато складніша, ніж у водоростей, що дозволило їм вижити на суші. Так, у покривній тканині риніофітів з'являються продихи, через які відбувається газообмін і випаровування води. Пересування речовин здійснюється спеціальними клітинами, які утворюють спеціалізовану провідну тканину. Проте механічних тканин, які могли б забезпечити опору надземним органам, риніофіти не мали. Тому, імовірно, вони і були невеличкими рослинами, які не перевищували 50 см за висотою при діаметрі стебла 0,5 см. Гаметофіти риніофітів не відомі. Нині відомо декілька десятків видів риніофітів. Вчені вважають, що всі відділи сучасних наземних рослин походять саме від риніофітів. Найдавнішим представником відділу Риніофіти є куксонія. Вона становила собою невеличкий кущик до 7 см заввишки. Росла звичайно на заболочених низовинах. Залишки куксоній і схожих рослин (хлорнеофіта, ринії, псилофіта) знайшли в Чехії, у США, у Західному Сибірі. Найкраще вивчена ринія, імовірно, найбільша з усіх, жила на болотистих місцях і сягала 50 см заввишки, а товщина стебла -- близько 5 мм. Стебло в ринії завершувалося куполом, де знаходилися спори. Від риній виникли псилофіти. Псилофіти - це сучасні тропічні і субтропічні рослини. Їх відомо всього близько 20 видів. Вони не мають листків і галузяться дихотомічно. Середня висота рослин 25-40 см, хоч окремі види псилофітів сягають 1 м заввишки. палеоботаніка риніофіт рослина викопний

Внутрішня будова у псилоподібних така ж примітивна, як і у риніофітів. Проте, па відміну від останніх, у них добре вивчений гаметофіт, який розвивається у ґрунті або тріщинах кори дерев. Гаметофіти дуже дрібні, не більші 2 см, мають вигляд нитки і дихотомічно галузяться.

Размещено на Allbest.ru