Залози та їх роль в організмі людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ендокринні залози

Ендокринними залозами (glandulae endocrinae) називають залози внутрішньої секреції, які не мають проток і виділяють секрет" (гормон) безпосередньо у кров або лімфу. Гормони (гр. hormao - збуджую) впливають на загальний обмін речовин, ріст, розвиток та функціонування різних органів. відсутність гормону, його надмірно висока або низька продукція, викликають тяжкі захворювання.

Усі органи людини знаходяться під подвійним контролем - з боку нервової системи та з боку залоз внутрішньої секреції. Така подвійна регуляція органів називається нейрогуморальною. На відміну від нервової системи ендокринні залози забезпечують більш генералізований вплив на організм людини, тому що гормони досягають з кров'ю не тільки кожного органа, але й кожної клітини людського тіла.

Класифікують ендокринні залози за походженням та за хімічною будовою гормонів, які вони синтезують.

За походженням виділяють три основні групи ендокринних залоз: залози ентодермального походження, залози мезодермального походження та залози ектодермального походження.

1. Залози ентодермального походження розвиваються з епітелію глотки та зябрових кишень (бранхіогенна група) і епітелію кишкової трубки (кишкова група). До бранхіогенної групи ендокринних органів ентодермального походження належать щитоподібна залоза, прищитоподібні залози, вилочкова залоза та передня частка гіпофіза. До кишкової групи ендокринних органів ентодермального походження належать острівці підшлункової залози.

2. Залози мезодермального походження розвиваються з целомічного епітелію та мезенхіми. До цієї групи належать кора надниркових залоз та інтерстиційні клітини статевих залоз.

3. Залози ектодермального походження розвиваються з переднього відділу нервової трубки (неврогенна група) та симпатичного відділу нервової системи (група адреналової системи). До неврогенної групи ендокринних органів ектодермального походження належать задня частка гіпофіза та шишкоподібне тіло. До групи адреналової системи ендокринних органів ектодермального походження належать мозок надниркових залоз та параганглії.

За хімічною будовою гормонів, що виробляє орган, виділяють дві групи залоз. До першої групи належать залози, що продукують стероїдні гормони (кора надниркових залоз та інтерстицiйні клітини статевих залоз), а до другої - усі інші ендокринні залози, що продукують нестероїдні гормони.

Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза, glandula thyroidea, - одна з найбільших залоз внутрішньої секреції, вагою 25 - 30 г. Це єдиний орган внутрішньої секреції, який лежить поверхнево і який можна промацати (у передній ділянці шиї).

Щитоподібна залоза розміщена на рівні V - VII шийних хребців позаду шкіри, під під'язикових м'язів шиї, поверхневої та перед трахейної пластинок фасції шиї. Задня увігнута поверхня залози прилягає спереду та з боків до щитоподібного (звідки походить назва залози) та перснеподібного хрящів гортані, верхніх 5 - 6 хрящів трахеї.

Щитоподібна залоза складається з правої частки (lobus dexter) та лівої частки (lobus sinister), які внизу з'єднані між собою перешийком. Перешийок щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae) розміщений на рівні I - III хрящів трахеї. Позаду кожна частка щитоподібної залози межує з шийною частиною стравоходу, гортанною частиною глотки, судинно-нервовим пучком шиї. У третини людей від перешийка вгору відходить ще одна частка щитоподібної залози - пірамідна частка, lobus pyramidalis. Cвоєю верхівкою ця частка може досягати під'язикової кістки.

Поперечний розмір щитоподібної залози становить 50 - 60 мм, а поздовжній - близько 50 мм. Товщина правої та лівої часток дорівнює 18 - 20 мм, перешийка - 6 - 8 мм. Найбільших розмірів залоза досягає у людей 25 - 30 років. Після 50 років відбувається зменшення її розмірів та відкладання під капсулою жирової тканини. Після 60 років деякі фолікули залози стають порожніми, збільшується кількість сполучної тканини. У жінок залоза має більші розміри, ніж у чоловіків, і може періодично ставати ще більшою під час менструацій. Зовні щитоподібна залоза покрита сполучнотканинною волокнистою капсулою (сарsula fibrosa).Від капсули в середину залози відходять сполучнотканинні перегородки, які формують сполучнотканинний остов (строму [stroma]) органа і розділяють його паренхіму (parenchima) на часточки. В часточках (lоbuli) залози розміщені фолікули (folliculi), які вистелені зсередини епітеліапьними фолікулярними клітинами (cellulae folliculares) кубічної форми. Ці фолікулярні клітини продукують густий колоїд (сolloidum), в якому містяться гормони щитоподібної залози - тироксин та трийодтиронін. До складу цих гомонів входять йодовані амінокислоти, тому фолікулярні клітини мають властивість накопичувати іони йоду, а концентрація йоду в тканинах залози у 300 разів перевищує таку концентрацію у плазмі крові.

Тироксин та трийодтиронін регулюють усі види обміну речовин, посилюючи окислення білків, жирів та вуглеводів, сприяють виведенню з організму води, кальцію та калію, активізують діяльність центральної нервової системи, надниркових та статевих залоз. Недорозвинення щитоподібної залози та викликане цим зменшення продукції гормонів зумовлює появу таких захворювань, як мікседема та кретинізм. Навпаки, гіперсекреція щитоподібної залози призводить до базедової хвороби. Збільшення розмірів щитоподібної залози зветься зобом. У деяких районах України зустрічається ендемічний зоб, який зумовлений недостатністю у місцевих продуктах іонів йоду, що призводить до компенсаційного розростання залозистої тканини.

Розвивається щитоподібна залоза з ентодерми передньої кишки між І-ою та ІІ-ою зябровою кишенями позаду закладки язика. Закладка залози на І-му місяці розвитку являє собою епітеліальний тяж, що має порожнину і зветься щито-язиковою протокою (ductus thyreoglossus). В кінці 4-го тижня верхній відрізок щито-язикової протоки атрофується, а нижній роздвоюється і дає початок правій та лівій часткам залози. Початок ембріональної щито-язикової протоки відповідає у дорослої людини сліпому отвору на спинці язика. У дорослого по ходу цієї редукованої протоки (найчастіше на корені язика) можуть зустрічатися ектопічні ділянки тканини щитоподібної залози у вигляді додаткових щитоподібних залоз (glandulae thyroideae accessoriae).

Кровопостачається щитоподібна залоза верхніми щитоподібними артеріями (гілки зовнішніх сонних артерій) та нижніми щитоподібними артеріями (гілки щитошийного стовбура - від підключичної артерії); інколи знизу посередині до залози підходить нижня, щитоподібна артерія (гілка щитошийного стовбура). Венозна кров від залози відтікає по верхніх та середніх щитоподібних венах до внутрішньої яремної вени, а по нижніх щитоподібних венах - до лівої плечоголовної вени. Лімфатичні судини утворюють у тканині залози сплетення і відводять лімфу, збагачену, на гормони, до щитоподібних, притрахейних, глибоких шийних та середостінних лімфовузлів. Іннервується щитоподібна залоза гілками шийного відділу симпатичного стовбура (переважно середнього шийного вузла) та гілками (верхнім та нижнім гортанними нервами) блукаючого нерва.

Прищитоподібні залози

Прищитоподібні залози, glandula parathyroidea,- переважно чотири невеликих тільця овальної форми, розташованих на задній поверхні правої та лівої часток щитоподібної залози. Виділяють парну верхню щитоподібну залозу (glandula parathyroidea superіог) та парну нижню щитоподібну залозу (glandula parathyroidea inferior). Розміри кожної із прищитоподібних залоз становлять: у довжину - 3 - 8 мм, у ширину - 2 - 5 мм, у товщину - 0,5 - 2 мм. Від щитоподібної залози прищитоподібні залози відрізняються світлішим: забарвленням і мають жовтувато-коричневий колір, тому під час розтину їх інколи важко відрізнити від жирових часточок або лімфовузлів.

Кожна прищитоподібна залоза вкрита власною волокнистою капсулою, від якої всередину: відходять сполучнотканинні перегородки. Паренхіма прищитоподібних залоз продукує паратгормон, який регулює фосфорнокальцієвий обмін в організмі людини. Видалення усіх прищитоподібних залоз у тварин призводить до смерті від тетанії (сильних судом).

Розвиваються прищитоподібні залози з епітелію ІІІ та IV зябрових кишень. Кровопостачаються та іннервуються прищитоподібні залози подібно до щитоподібних залоз.

Вилочкова залоза

Вилочкова залоза, thymus, продукує гормон, який регулює перетворення лімфоцитів у тканині самої залози та набуття ними Т-компетентності. Будова вилочкової залози описана в розділі "Органи імунної системи та кровотворення".

Ендокринна частина підшлункової залози

Ендокринна частина підшлункової залози представлена панкреатичними острівцями (Лангерганса) (insulae pancreaticae [Langerhans]). (Будову підшлункової залози описано у розділі "Травний апарат".)

Ендокринна частина статевих залоз

Ендокринна частина статевих залоз чоловіків представлена інтерстиційними клітинами (Лейдіга), які розміщені між покрученими сім'яними проточками яєчка (testis) і продукують гормон тестостерон. Тестостерон сприяє розвитку первинних чоловічих статевих ознак (ріст статевого члена, яєчка, над'яєчка та цибулиносечівникових залоз) та вторинних чоловічих статевих ознак (прогресивний ріст опорно-рухового апарата, ріст волосся за чоловічим типом, тощо). Ендокринна частина статевих залоз жінок представлена фолікуларним епітелієм (еріthelium folliculare), який продукує гормон фолікулін (естрогенні гормони), та жовтим тілом (согрus luteum), яке продукує прогестерон. Фолікулін сприяє розвитку первинних жіночих статевих ознак (ріст яєчника, матки), вторинних жіночих статевих ознак (ріст молочної залози, волосся за жіночим типом, тощо) та регуляції менструацій. Прогестерон готує слизову оболонку матки до фіксації зародка, затримує розвиток нових фолікулів та стимулює розвиток молочних залоз під час вагітності.

Надниркові залози

Надниркові залози, glandulae suprarenales, права та ліва, своєю основою прилягають з медіального боку до верхніх полюсів відповідних нирок. Маса одної залози становить 12 - 13 г. Найбільший вертикальний розмір дорівнює 20 - 30 мм, фронтальний (поперечний) - 40 - 60 мм, сагітальний (передньо-задній) - 4 - 6 мм. Розміщені надниркові залози у заочеревинному просторі черева на рівні XI - XII грудних хребців. Правий наднирник лежить дещо нижче лівого і має, у порівнянні з останнім, дещо менші розміри. Правий наднирник має трикутну форму, а лівий - півмісяцеву.

На кожній з надниркових залоз розрізняють передню поверхню (facies anterior), задню поверхню (facies роsterior) та ниркову поверхню (facies геnalis). Передні поверхні залоз вкриті пристінковою очеревиною, задні поверхні прилягають до діафрагми, нижні - прилягають до верхнього кінця та присереднього краю відповідної нирки. Присередній край правої надниркової залози межує з нижньою порожнистою веною, а лівої залози - з аортою. На передній поверхні кожної залози помітна борозна - ворота, hilum, з глибини яких виходить центральна вена, vena сеntralis.

Зовні надниркова залоза вкрита волокнистою капсулою, від якої вглиб органа відходять сполучнотканинні трабекули. До волокнистої капсули прилягає кора (кіркова речовина) надниркової залози, яка має світліше жовтувате забарвлення при порівнянні з мозком (мозковою речовиною) залози, який має бурий колір.

Кора, согtех, складається з трьох зон: зовнішньої клубочкової зони (zona glomerulosa), проміжної пучкової зони (zona fasciculata) та внутрішньої сітчастої зони (zona reticularis). Ці зони розрізняються складом клітин, з яких вони побудовані, та хімічним складом гормонів, які вони продукують. Малі за розміром клітини клубочкової зони виробляють мінералокортикоїдний гормон - альдостерон; альдостерон затримує воду в організмі людини, впливає на Na+/K+ клітинний насос та на ренінангіотензинову систему. Великі, радіально орієнтовані клітини (спонгіоцити) пучкової зони продукують глюкокортикоїдні гормони - С-21, С-18, С-19 стероїдні гормони (номер вказує на положення атома вуглецю у стероїдній молекулі); С-21 стероїдний гормон, відомий як кортизол, впливає на вуглеводний обмін і використовується у клініці як потужний протизапальний препарат. Невеликі базофільні клітини сітчастої зони виробляють статеві гормони - андрогени (С-19), естрогени (С-18) та прогестерон; і андрогени і естрогени виробляються у сітчастій та клубочковій зоні надниркових залоз як у чоловіків, так і у жінок. Кортикостерон (глюкокортикоїд) продукується клітинами усіх трьох зон кори надниркових залоз. Видалення кори надниркових залоз у тварин призводить до їхньої смерті протягом 10 днів.

Мозок, medulla, надниркової залози складається з великих хромафінних клітин - епінефроцитів та норепінефроцитів, які забарвлюються солями хрому у жовтувато-бурий колір, а також із симпатичних нервових клітин та венозних пазух. Епінефроцити складають основну масу (85%) хромафінних клітин мозку наднирників і продукують адреналін. Норепінефроцити розсіяні в мозку невеликими групами і продукують норадреналін. Дія адреналіну та норадреналіну подібна: вони розщеплюють глікоген, зменшуючи його вміст у печінці та м'язах, збільшують вміст глюкози у крові, звужують просвіт судин, збільшуючи артеріальний тиск, посилюють дію симпатичної нервової системи. Норадреналін є медіатором, що передає імпульс з одного нейроцита симпатичної нервової системи на інший.

Розвиваються кора та мозок надниркових залоз із різних джерел. Кора розвивається з мезодерми (целомічного епітелію) та скупчень мезенхіми, розташованих між двома первинними нирками, які разом формують так звану інтерреналову тканину. Інтерреналова тканина дає початок корі та інтерреналовим тільцям, або додатковим наднирковим залозам (glandulae suprarenales accessoriae). Мозок наднирників розвивається з симпатобластів, які мігрують із закладок вузлів симпатичного стовбура. Симпатобласти перетворюються на хромафінобласти, а з останніх розвиваються хромафінні клітини мозку та парагангліїв. Параганглії розташовуються по боках черевної аорти вище її біфуркації (аортальний параганглій [рагаganglion aorticum]),у. товщі вузлів симпатичного стовбура (симпатичний параганглій, [рагаganglion sympaticum]), у сонному клубочку (glomus caroticum), розміщеному в місці біфуркації загальної сонної артерії та куприковому клубочку (glomus coccygeum), розміщеному на кінці серединної крижової артерії. Зустрічаються ще надсерцеві параганглії, які розміщені між аортою та легеневим стовбуром, та інші непостійні параганглії. Параганглії виконують функцію аналогічну мозку надниркової залози.

Кровопостачаються надниркові залози трьома парами надниркових артерій: верхніми (від нижніх діафрагмальних артерій), середніми (від черевної аорти) та нижніми ( від ниркових артерій). Венозна кров проходить через широкі синусоїдні капіляри мозку і впадає у центральну вену. Центральна вена лівої надниркової залози впадає у ліву ниркову артерію, а правої надниркової залози - у нижню порожнисту вену. Лімфатичні судини надниркових залоз прямують до поперекових лімфатичних вузлів. Надниркові залози отримують тільки симпатичну іннервацію від симпатичного стовбура. Більша частина волокон йде до залози у складі великого нутряного нерва, проходячи через черевне сплетення, менша частина волокон - у складі малого нутряного нерва та гілок верхнього поперекового вузла симпатичного стовбура.

Гіпофіз

ендокринна залоза гормон

Гіпофіз, hypophysis (glandula pituitaria), - непарний невеликий утвір овальної форми, маса якого становить близько 0,5 г, розміри: довжина - 8-10 мм, ширина - 12-15 мм, висота - 5-6 мм. Максимальних розмірів гіпофіз досягає у 20-річному віці, після чого його розміри не змінюються. У жінок під час вагітності гіпофіз значно збільшується i залишається таким після пологів на все життя. Гіпофіз розміщений в турецькому сідлі, прикритий зверху діафрагмою сідла. Крізь отвір у діафрагмі сідла проходить лійка, яка з'єднує гіпофіз з гіпоталамусом. У гіпофізі розрізняють дві частки: передню та задню.

Передня частка (аденогіпофіз) lobus anterior (adenohypophysis), має більші за задню частку гіпофіза розміри. Строма її складається з сітки тонких перекладинок сполучної тканини, чисельних кровоносних та лімфатичних судин. Кровоносні судини утворюють синусоїдні капіляри. Між перекладинками розміщені залозисті клітини. В аденогіпофізі розрізняють 3 основні частини; горбову, проміжну та дистальну. Горбова частина, рагs tubeгаIіs, оточує лійку. Проміжна частина, рагs intermedia, розміщена на межі з нейрогіпофізом. Дистальна частина, рагs distalis, - найбільша частина аденогіпофіза, що містить заповнені колоїдом фолікули.

Залозисті клітини аденогіпофіза продукують такі гормони: 1) соматотропін (соматотропний гормон, або гормон росту), який викликає ріст організму людини (при пухлинах передньої частки гіпофіза спостерігається акромегалія - посилений ріст окремих частин тіла); 2) кортикотропін (адренокортикотропний гормон або: АКТГ), який стимулює секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою; 3) тиреотропін (тиреотропний гормон або ТТГ), який стимулює діяльність щитоподібної залози, 4) гонадотропін, (фолікулостимулюючий, лютеїнізуючий гормони та пролактин), які впливають на статеве дозрівання людини, сперматогенез у чоловіків, розвиток фолікулів в яєчнику, овуляцію, ріст молочних залоз та продукцію молока у жінок; 5) ліпотропін (ліпотропний гормон), який впливає на обмін жирів в організмі; 6) проміжна частка продукує меланоцитостимулюючий гормон, який регулює колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту меланіну. У зв'язку з тим, що гормони гіпофіза впливають на продукцію гормонів іншими ендокринними залозами, гіпофіз часто називають "диригентом гормонального оркестру".

Задня частка (нейрогіпофіз), lobus posterior (neurohypophysis), є гормонокумулюючою ділянкою гіпоталамуса. До задньої частки належить лійка та нервова частина. По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху гормони вазопресин та окситоцин супраоптичного та паравентрикулярних ядер гіпоталамуса потрапляють у нервову частку (lobus nervosus) нейрогіпофіза. У нервовій частці закінчуються аксони клітин, тіла яких розміщені у вищевказаних ядрах гіпоталамуса. У товщі аксонів вазопресин та окситоцин стікають у нервову частку нейрогіпофіза, там накопичуються і з нервової частки ці гормони попадають у кров. Вазопресин, або антидіуретичний гормон (АДГ) звужує судини і затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках ниркових. нефронів. Окситоцин стимулює мускулатуру матки, стримує розвиток жовтого тіла і посилює продукцію молока молочною залозою.

Передня частка гіпофіза розвивається із епітелію дорзальної частини ротової бухти - кишені Ратке, яка виростає в бік ІІ мозкового міхура. У дорослої людини інколи зустрічаються залишки кишені Ратке у вигляді невеликих скупчень аденогіпофізарної тканини в підслизовій основі глотки, які позначаються як глоткова частина (рагs pharingea) аденогіпофіза. Нейрогіпофіз утворюється з випину дна ІІІ шлуночка мозку, який росте назустріч закладці аденогіпофіза.

Кровопостачається гіпофіз верхніми та нижніми гіпофізарними артерiями,. які відходять від внутрішньої .сонної артерії і формують у його передній частці "чудесну сітку". Гілки верхніх гіпофізарних артерій анастомозують між собою у сірому горбі та горбовій частині аденогіпофіза і формують первинну капілярну сітку, із якої беруть початок венули. Ці венули розгалужуються у дистальній та проміжній частинах аденогіпофіза на широкі синусоїдні капіляри, які формунтгь вторинну капілярну сітку. Задня частка гіпофіза кровопостачається, переважно, за рахунок нижніх гіпофізарних артерій. Між верхніми та нижніми гіпофізарними венами є довгі артеріальні анастомози. Гіпофізарні ворітні вени впадають у печеристу пазуху. Гіпофіз отримує симпатичну іннервацію з гілками, що йдуть від сплетень м'якої оболонки головного мозку і досягають гіпофіза разом з судинами.

Шишкоподібне тіло

Шишкоподібне тіло (епіфіз мозку), соrpus pineale (ерірhysis cerebri), - непарний орган; що належить до епіталамуса проміжного мозку. Ця залоза лежить у борозні між верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку і невеликим (завдовжки 8 - 10 мм, завширшки 6 - 8 мм) овальним тілом, загострена верхівка якого обернена назад.

Зовні шишкоподібне тіло вкрите сполучнотканинною капсулою, яка багата на кровоносні судини, що надає органу червонуватого забарвлення. Від капсули всередину тіла відходять перекладинки, які поділяють паренхіму залози на часточки. Часточки містять спеціальні залозисті клітини пінеалоцити, які групуються у вигляді тяжів, та гліальні клітини. Функція шишкоподібного тіла остаточно не вияснена. Відомо лише, що пінеалоцити виділяють гормони, які гальмують статевий розвиток та приймають участь в утворення біоритмів людини. Пухлини залози у дітей викликають передчасний статевий розвиток. На біоритми людини шишкоподібне тіло впливає через гормон мелатонін. Продукція епіфізом цього гормону, який має здатність викликати фізіологічний сон, змінюється протягом доби та з віком. 3 настанням темряви мелатонін починає посиленно продукуватись, а вранці, навпаки, його кількість поступово зменшується. Від моменту народження людини його концентрація безперервно зростає протягом усього грудного віку, потім залишається незмінною до пубертатного періоду, дещо зменшується до досягненні зрілого віку, у зрілому віці залишається незмінною до.40-45 років і далі поступово зменшується до кінця життя людини.

Шишкоподібне тіло розвивається із верхньої стінки ІІ мозкового міхура у вигляді непарного порожнього виросту. Інволюція шишкоподібного тіла починається з 7-річного віку. У дорослих людей та особливо у людей похилого віку часто зустрічаються відкладення у шишкоподібному тілі солей кальцію, які отримали назву "мозковий пісок". Ці відкладення надають шишкоподібному тілу характерної форми,. що обумовило назву залози.

Живиться шишкоподібне тіло. гілками задньої мозкової артерії (задні ворсинчасті артерії), середньої мозкової артерії та мозочкової артерії. Венозна кров від епіфіза відтікає до великої вени мозку. Симпатичні волокна проникають у товщу залози разом з судинами.

Размещено на Allbesr.ru