Походження людини

24

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПВНЗ «ЭВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЧЕРКАСЬКА ФІЛІЯ

РЕФЕРАТ

З БІОЛОГІЇ

На тему: Походження людини

Перевірила::

Викладач з біології

Чамата Т.М

Виконав

Студент 1-курсу

БК-02

Зеленько В.В.

Черкаси 2010

План

РАСИ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Людина як біосоціальна істотаю

Різні теорії походження людини

Історія в наших генах

Теорія Еволюції.

Теологічна теорія

СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ, ЩО ПОСТАЮТЬ ПЕРЕД ЛЮДСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ

РАСИ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Раси -- історично сформовані групи людей, що характеризуються спільністю спадкових і фізіологічних особливостей. На даний час існує один вид людини. Раси людини -- систематичний підрозділ всередині виду Homo sapiens. Кожна раса характеризується сукупністю спадково зумовлених ознак (кольором шкіри, очей, волосся, особливістю м'яких частин обличчя, черепа, зростом та ін.). Сучасне людство поділяють на три або п'ять великих рас. У першому випадку це екваторіальна (негро-австралоїдна), євразійська (європеоїдна), азіатсько-американська (монголоїдна) раса, у другому -- негроїдна, австралоїдна, європеоїдна, монголоїдна, американська. Всередині кожної раси є малі раси, або підраси.

Характеристика трьох основних рас.

Негроїдна (негро-австралоїдна) раса. Характеризується темним кольором шкіри і очей, хвилястим або кучерявим волоссям, широким носом, який мало виступає, поперечним розташуванням ніздрів, повними губами і певними відмінними ознаками черепа. Борода та вуса виростають ледь помітко. Усі перераховані ознаки носять адаптивний характер. Наприклад, темна шкіра менше ушкоджується променями сонця, перешкоджає проникненню ультрафіолетових променів у шкіру, оберігає її від опіків. Кучеряве волосся створює щільну повстяну шапку, що надійно захищає голову від спекотних променів сонця.

Монголоїдна (азіатсько-американська) раса. Характеризується смаглявою або світлою шкірою, прямим, частіше твердим волоссям, середньою шириною губів і носа, сплющеністю обличчя, сильно виступаючими вилицями, порівняно великим розміром обличчя, помітним розвитком «третьої повіки». Найбільш важливими адаптивними ознаками монголоїдної раси є відкладення жирової клітковини на обличчі у дітей, вузькі щілини очей, складка повіки. Усі ці ознаки в минулому мали пристосувальне значення від обмороження, вітру, пилу і сонячного світла, яке відбивалось від снігу.

Європеоїдна (євразійська) раса. Характеризується світлою або смаглявою шкірою, прямим або хвилястим м'яким волоссям, добре розвиненим волосяним покривом на обличчі в чоловіків (борода і вуса), вузьким виступаючим носом, тонкими губами, а також певними відмінними ознаками черепа. Найбільш важливою пристосувальною ознакою цієї раси є великий розмір носової порожнини, що пов'язано з необхідністю створення своєрідної «камери, яка нагріває» холодне повітря.

Людина як біосоціальна істота

Феномен людського життя. Людина... Хто вона така? На перший погляд це питання зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути сутність.

Людина - унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то другі: людина є політична істота (Арістотель); це мисляча істота (Р. Декарт); людина - це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін); це тварина, яка має здатність користуватися знаряддями праці (К.Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К.Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К.Ясперс); людина актор, тобто яка грає (Хейзінга); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин. Ці визначення, як і інші, тут не названі (а їх можна нарахувати за 20), складалися поступово, залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на питання - хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься таким же незавершеним, як і історія людства, проблемою, тому що кожна людина дає ці визначення сама собі. Отже, філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: “пізнай самого себе”. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем. Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена це первинним і найскладнішим питанням - про походження людини. Вирішення ж цієї проблеми у світоглядній історії має гіпотетичний характер. У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин. Найтиповішим тут є тотемізм (тотем - “його рід”): це птах, рідко - рослина, найчастіше - тварина, від якої походить рід, це реальний предок, від якого залежить життя і добробут роду в цілому і кожного його члена зокрема. Тут відобразилось господарське життя первісних людей, основою якого було збиральництво, мисливство, рибальство, тобто “присвоююча економіка”. З переходом до землеробства у міфології з'являється вже інший мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує все живе, у тому числі і людину. Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що відображається у міфах: людина виникає або з глини, змішаної з кров'ю бога Абзу (Вавилон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву (Стародавня Греція). У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння. У Біблії, наприклад, так говориться про шостий день творіння: “І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею”. Аналогічне вирішення питання про походження людини і в священній книзі мусульман - Корані, але там людина створюється не з “пороху земного”, а з глини. Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос. Їх можна звести до наступних:

- у Космосі знаходиться “Насіння життя”, яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети. Витоки такого підходу належать це до V ст. до н.е. - до вчення давньогрецького мислителя Анаксагора з його ідеєю панспермії. Тепер же, коли у метеоритах знайдені всі амінокислоти, що складають живе, до цього припущення наука повертається знову, на якісно нових засадах;

- космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. З цього погляду життя людини є суто космічним явищем;

- життя людини є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою.

У сучасній космології існує антропологічний принцип, за яким увесь осяжний Всесвіт, Метагалактика розвивалися у напрямку створення мислячої істоти на Землі (а, можливо, й на інших планетах у інших зоряних системах), тобто людини, через яку матерія усвідомлює сама себе і свідомо регулює свій подальший розвиток.

Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Думки про це з'явилися ще в Стародавній Греції (наприклад, Анаксімандр вважав, що люди, як і всі живі істоти, зародилися спочатку у воді, потім почали заселяти й землю; на думку Демокріта, всі речі і живі істоти складаються, як і душі, з атомів - різноманітних найдрібніших і неподільних частинок). Але лише через понад дві тисячі років наукою було доведено походження людини від тваринних предків. Такі видатні вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк і особливо Ч.Дарвін переконливо довели, що людина є останньою, найдосконалішою ланкою у ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами.

Ця спільність проявляється у спільних рисах будови тіла, подібності у розвитку зародків людини і тварин та інші, про що мова йшла у шкільному курсі загальної біології. Тобто еволюція анатомо-фізіологічної будови тварин створює передумови для переходу до анатомо-фізіологічної будови людини з її вертикальним положенням тіла, спеціалізацією форм та функцій рук, які Гегель назвав “знаряддям знарядь”, голосового апарату, органів чуття, головного мозку тощо.

Згідно з еволюційною гіпотезою головною у становленні людини, поряд з уже висловленим раніше, є праця. Виготовлення людиною штучних знарядь праці обумовило розвиток її свідомості, вдосконалення функцій органів чуття і мозку, що сприяло розвитку пізнавальних можливостей, і людина почала принципово по-новому ставитися до оточуючого її світу.

Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини. Вони певною мірою відображають сучасні науково-технічні досягнення людства, зокрема освоєння космічного простору, створення роботів, вирощування зародків людини “у пробірках” тощо. В їх основі - думка про створення людини високорозвиненими представниками позаземних цивілізацій, про “великого експериментатора”. І якими б неймовірними, навіть фантастичними на перший погляд не здавалися нам ці припущення, їх не можна відкидати, виходячи з уже сумнозвісного людству принципу: “Цього не може бути, тому що не може бути ніколи”.

Загалом же сучасна наука дає нам підтвердження лише природного походження людського життя. Адже тіло людини, його склад, клітинна будова (як і всього живого на Землі), багато органів, їх систем, будова тіла дуже подібні до тваринних - відмінність лише у їх складності, високоорганізованості. У людини як живої істоти біохімічні, біофізичні процеси, обмін речовиною, енергією, інформацією спільні з вищими тваринами.

Але перш ніж розглядати сутність людського життя, зупинимося на ще одному важливому і невирішеному питанні сучасної науки - про місце людини в світі, або чи одні ми у Всесвіті? На це питання різні типи світоглядів давали і дають два альтернативних варіанти відповідей.

У міфологічних уявленнях вся природа була населена людиноподібними істотами. Це пояснюється тим, що в давнину люди наділяли явища і сили природи людськими властивостями.

Надалі, з розрізненням людиною тіла і душі, виникають уявлення про існування безтілесних істот, “духів” не лише на Землі, а й у Всесвіті. Це пов'язано з виникненням релігійного світогляду - адже всі релігії визнають існування й інших, крім людей, істот (добрих чи злих), наприклад, ангелів, котрі можуть з'являтися між людьми, хоча знаходяться здебільшого “на небі”, у космосі.

Серед стародавніх філософів, у період Відродження була також досить поширеною думка про існування безлічі світів, населених якимись істотами, подібними до людей чи несхожими на них.

Що ж криється за цими поглядами - прозріння, передбачення? Чи, можливо, достовірні знання, першоджерела яких були втрачені з розвитком людства, зокрема, з переходом від язичництва до християнства чи інших світових релігій? Адже священні книги донесли до нас лише вторинну інформацію, первинна ж, очевидно, безнадійно втрачена.

Чи, може, це лише витвір людської фантазії? Так вважає багато наших сучасників. Звідси і ставлення до НЛО, інших, непояснених сучасною наукою, таємничих явищ.

Але є і така точка зору, що ми маємо справу з розумними посланцями космічних цивілізацій. А тому ці явища треба ретельно вивчати і прагнути встановити контакти з “братами по розуму”. На це спрямована міжнародна програма СЕТІ, метою якої є на основі аналізу сигналів, що надходять з космосу, виділити ті з них, які можуть мати штучне походження і свідчити про існування високорозвинутих істот. На жаль, про наслідки цих “прослуховувань космосу” нам відомо досить мало, багато з них засекречені відповідними відомствами. Отже, однозначні відповіді стосовно цього питання ми маємо лише у фантастів.

Відсутність переконливих наукових висновків щодо існування інших, позаземних форм життя призводить до переважання не оптимістичного, а песимістичного підходу до відповіді на це питання, навіть серед астрофізиків.

Існуючі нині точки зору можна сформулювати так: земне життя виникло цілком випадково, як збіг певних унікальних обставин, яких ніде і ніколи у космічному просторі не виникало. Але якщо розумне життя виникло випадково у неосяжних просторах Всесвіту, то хто почує голос людства? Хто допоможе йому у тій скрутній ситуації, в якій воно перебуває зараз?..

Друга точка зору полягає в тому, що життя і розумні істоти у космосі обов'язково існують, але ці “острівці” високоорганізованої матерії надзвичайно віддалені один від одного. Крим того, вони можуть бути “старшими” чи “молодшими” за нас, що практично зводить можливість розумного контакту до нуля.

Із загальнофілософської ж точки зору можна зробити такий узагальнюючий висновок: існування у космосі істот, подібних до людей, цілком імовірне і навіть закономірне, адже закони розвитку світу є універсальними.

Природні, соціальні та духовні виміри людського життя. Раніше, особливо при розгляді еволюційної гіпотези походження людини, вже йшла мова про природне походження людини. Тому у сучасній філософії, як і в природознавстві, чимдалі усвідомлюється вплив природного середовища на стан організму, психіки людини. Наше життя значно більшою мірою, ніж ми усвідомлюємо, залежить від явищ природи. Адже ми живемо на планеті, у глибині якої постійно відбуваються ще не відомі нам процеси, які впливають на нас, а сама Земля, як своєрідна порошнинка, мчить у своєму русі в безоднях космосу. Нині залежність стану організму людини від природних процесів - від перепаду температури, тиску, від коливань геомагнітних полів, сонячної та космічної енергії - цілком очевидна.

Різні місця на Землі є більшою чи меншою мірою сприятливими для людини. Наприклад, вплив благодатного для організму підземного випромінювання може сприяти звільненню від нервових стресів або полегшенню деяких захворювань організму. Більшість же природних процесів на людський організм до цього часу залишається ще невідомою, наука розпізнала лише незначну їх частину. Так, відомо, що людина, поміщена в безмагнітне середовище, одразу гине.

Поняття природного середовища не обмежується лише сферою Землі, воно включає у себе і космос у цілому, адже Земля, повторимося, не є ізольованим від Всесвіту космічним тілом. Сучасна наука встановила, що життя на Землі виникло під впливом космічних процесів. Тому цілком природно, що будь-який живий організм якимось чином взаємодіє з космосом. Сонячні бурі і пов'язані з ними електромагнітні збурення впливають на клітини, нервову і судинну систему, на самопочуття людини, її психіку. Ми живемо “в унісон” зі всім космічним середовищем, і будь-які його зміни відбиваються на нашому стані. Тому актуальними і прозірливими є ідеї К.Є.Ціолковського, В.І.Вернадського та О.Л.Чижевського, що набувають визнання у сучасній науці, про те, що ми з усіх боків оточені потоками космічної енергії, які йдуть до нас через величезні відстані від зірок, планет і Сонця.

У наш час зростає увага до проблем не тільки космічних, а й мікросвіту. Вивчаються дивні ритмічні одноманітності, які підтверджують відносно синхронне “биття пульсу” в макро- та мікросвіті, в тому числі в енергосистемах людського організму.

Згадаймо відомі з шкільного курсу загальної біології процеси спадковості й мінливості: у процесі індивідуального розвитку людина, з одного боку, реалізує певну програму і відтворює певні ознаки, які передані її батьками, а з другого - може певною мірою “відхилятися” від цих програм і набувати нових ознак під впливом зовнішнього середовища.

Спадковість надає дитині не лише власне біологічні властивості та інстинкти. З самого початку свого життя дитина має здатність до наслідування усього, що роблять дорослі: звуків, рухів тощо. Їй притаманна допитливість. Вона здатна засмучуватися, відчувати страх і радість, її посмішка має вроджений характер. А посмішка - це привілей людини. Отже, дитина з'являється на світ саме як людська істота. І все ж на момент народження вона лише “кандидат у людину”, хоча і наділена певними фізичними і психічними якостями від природи.

У розвитку науки про людину був період, коли перебільшувалася роль спадковості і вважалося, що основні риси розвитку та будови людського організму визначаються лише певними структурами зародкових клітин. Подібні погляди отримали назву преформізму, а свій початок вони беруть це від античних мислителів (Гіппократа, Анаксагора та ін.). Подібні погляди були популярними у XVII ст. - вважалося, що у зародку можна побачити вже сформовані частини дорослого організму.

Як завжди, метафізичне (однобічне) мислення призводило і до інших, протилежних висновків - до заперечення ролі спадковості, до ідеї про те, що формування людського організму відбувається лише шляхом послідовних новоутворень, мутацій. Це вперше висловлена ще Арістотелем ідея епігенезу.

Питання про те, які чинники відіграють вирішальну роль у формуванні людини, має не лише пізнавальне, а й життєве, практичне значення. Адже те чи інше ставлення людей до навколишнього світу і до самих себе залежить від відповіді на це запитання.

Перебільшення ролі спадковості приводить до висновку про те, що всі наші як хороші, так і погані риси залежать від наших батьків, яких ми, загальновідомо, не обираємо. Отже, тут наявна недооцінка умов, середовища, в якому ми живемо, тобто - марні всі зусилля як суспільства, так і наші власні, спрямовані на вдосконалення людини.

Але якщо при розгляді людини абсолютизувати лише природне, біологічне, то ми “спустимося” на рівень існування її біофізичних, фізіологічних закономірностей. У такому випадку людина буде носієм лише біологічної форми руху матерії.

Тому вкрай необхідним є аналіз також соціального середовища людини як безпосереднього людського оточення, до якого належить родина, друзі, сусіди та соціальні групи людей або людські спільноти (класи, чи страти, народи, нації, суспільство), членом яких є людина. Сюди ж треба віднести і певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві.

Іншою важливою формою соціалізації людини, яка виникла пізніше, у класовому суспільстві, є державно-правові норми, які на відміну від звичаю завжди осмислені і законодавчо оформлені.

І, на сам кінець, ще однією, настільки ж універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства, про що говорилося раніше, при розгляді взаємозв'язку свідомості й мови.

Різні теорії походження людини

Історія в наших генах

Історія еволюції людину записана в наших генах і в наших способах дій. Професор Стэнфордского универститета (США) Лука Кавалли- Сфорца склав карти розподілу частот декількох сотень генів у європейських популяціях (він назвав ці карти "генетическими ландшафтами") і по генетичних дистанціях між популяціями обчислив дати їх поділу.

Йому вдалося реконструювати кілька хвиль міграцій людей. Перш, що залишила найбільш помітний генетичний слід (частота зустрічальності комплексу з 95 генів плавно знижується від районів Середнього Сходу до місця проживання басків, див. мал. 2, а), відповідає експансії неолітичних землеробських народів з місць зародження землеробства (район Месопотамії) на північ і захід Європи. Її датування на основі генетичних дистанцій збігається з археологічними датуваннями (6-9 тис. років тому). Баски - популяція, унікальна по генетичних характеристиках, - є, очевидно, єдиними сучасними представниками найдавніших жителів Європи - кроманьонцев. Імовірно, вони зберегли свою генетичну унікальність, тому що жили в далекій крапці міграційного шляху, по якім у Європу були привнесені гени, землеробська культура й індо-європейські мови ранньонеолітичними племенами із Близького Сходу. Висновки генетиків підтверджуються й даними лінгвістів про унікальність мови басків.

Частота зустрічальності іншого комплексу генів найбільш висока на півдні Росії й знижується як у напрямку до півночі, так і до півдня від цієї області. Цей слід залишили міграції скотарів- кочівників 4-6 тис. років тому (мал. 2, б).

Зміна поширеності третього комплексу генів відповідає експансії грецької культури в I тисячоріччі до нашої ери (мал. 2, в).

Не тільки міграції приводять до змін концентрації генів у популяціях. Наприклад, частота зустрічальності генів, пов'язаних з адаптацією до холоду, плавно зменшується з півночі на південь.

Крім порівняння частот зустрічальності генів у популяціях для реконструкції історії людства використовується метод "молекулярных часов" (мал.)



Він заснований на тому, що швидкість зміни нуклеотидной послідовності молекули ДНК за рахунок крапкових мутацій (тобто зміни тільки однієї пари нуклеотидов) настільки постійна, що її можна використовувати для датування отхождения даної еволюційної галузей від загального стовбура. Тому що більшість цих мутацій, по сучасних виставах, нейтральні, тобто не виявляють якого-небудь корисного або шкідливого впливу на їхнього власника, вони не елімінуються відбором. Ці "молекулярные часы" були відкалібровані при порівнянні швидкості зміни ДНК тих видів, час розбіжності яких був надійно встановлене по викопних останках.

"молекулярные часы" допомогли визначити дату поділу галузей людину й мавп - від 5 до 7 млн років тому. До цього палеонтологи вважалися, що поділ відбувся близько 25 млн років тому. Однак тепер "молекулярная" датування є загальноприйнятим. Уважається, що предки людини й шимпанзе розділилися близько 5 млн років тому, відділення горил відбулося раніше, а ще раніше, близько 10-15 млн років тому, відділилася галузі орангутанів.

Гени й мови

Метод "молекулярных часов", що дозволяє встановити ступінь споріднення різних видів по відмінностях у них ДНК, дуже схожий на метод глоттохронологии, використовуваний при встановленні споріднення різних мов. За 1000 років у так званому базовому словнику (він включає ті слова, які є в будь-якій мові, - "дом", "земля", "небо", назви частин тіла і т.д.) зберігається 86% слів, тобто кожний з мов двох народів, що розділилися 1000 років тому, має 86% загальних слів із предковым мовою. Отже, один з одним ці мови мають 74% (86% від 86%) загальних слів. Зіставлення еволюційного древа популяцій людину з лінгвістичними даними й класифікацією мов по надсімействах показало, що в більшості випадків мови генетично родинних популяцій належать до одній лінгвістичній групі. Чим раніше розділилися дві популяції, тем довше вони еволюціонували незалежно й тим більше нагромадилося замін у них ДНК і в їхніх мовах. Звичайно, мови не залежать від генів, і кореляції генетичного й лінгвістичного споріднення визначаються лише історичними обставинами.

"митохондриальная" Єва

Чим вище швидкість нагромадження мутацій у ДНК, тем менші відрізки часу еволюції видів можуть бути визначені за допомогою "молекулярных часов". Швидше всього накопичуються мутації в митохондриальной ДНК. Мітохондрії містять кільцеву молекулу ДНК, що полягає з 16 500 пар підстав, - це зовсім небагато в порівнянні із ДНК хромосом, що перебувають у ядрі клітки сотень, що й полягають із десятків і, мільйонів пара підстав. При заплідненні митохондриальная ДНК (мтднк) сперматозоїда не попадає в яйцеклітину, так що й чоловіка, і жінки одержують мтднк тільки від матері.

Американський генетик Алан Уилсон вивчив мтднк людей різного походження - африканців, європейців, азіатів, австралійців і жителів Нової Гвінеї. По кількості відмінностей у нуклеотидной послідовності мтднк він визначив ступінь споріднення різних груп людей і побудував родовідне древо людства. Сама рання крапка розгалуження на цім древі відокремлює групу африканців від інших людей - за сучасним даними це відбулося 137±15 тис. років тому.

Були визначені відмінності між послідовностями мтднк людей і шимпанзе. По відомій даті відділення галузі шимпанзе (5 млн років тому) був обчислений час першого поділу груп предків нині живучих людей, яке відбулося 180-190 тис. років тому. Це дата найбільш прадавньої мутації в

мтднк, яку генетики можуть розпізнати.

Прадавню власницю цієї мтднк відразу охрестили Єві, що внесло деяку плутанину. З даних аналізу мтднк зовсім не випливає, що 190 тис. років тому на Землі жила всього лише одна-єдина жінка. "ева" не була єдиною жінкою в цей час і не відрізнялася від своїх сучасниць по здатності до розмноження. Просто мтднк її сучасниць були втрачені (адже не все жінки залишають потомство, і якщо жінка має тільки синів, то вони не передають її мтднк наступному поколінню). За незалежними оцінками декількох груп генетиків, розмір популяції, до якої належала африканська "ева", становив у той час близько 10-30 тис. чоловік.

Близька оцінка часу появи й чисельності вихідної популяції Homo sapiens отримана при дослідженні Y- Хромосоми. Ця хромосома передається тільки від батька до сина й представляє зручний об'єкт для еволюційних досліджень у пошуках "адама".

Ці висновки суперечать мультирегиональной гіпотезі походження людину, що припускає широко розповсюджене перетворення популяцій Homo erectus в Homo sapiens - такої невеликої кількості людей просто не вистачило б, щоб заселити всю землю.

ЧИСильно ми відрізняємося друг від друга?

У всіх людей генетичні тексти дуже схожі. Дві будь-яких людини, крім однояйцевих близнюків, різняться всього лише однієї буквою- нуклеотидом з 300. А от від нашої найближчої родички у світі тварин - людиноподібних мавп - ми відрізняємося вже одним нуклеотидом з 30. Чим далі споріднення, тим більше відмінностей у генетичних текстах. Дослідження подібності ДНК дозволяє з'ясувати родинні відносини між людьми - від установлення батьківства, часто застосовуваного в кримінологічній експертизі, до встановлення походження цілих етнічних груп. При цьому іноді генетики роблять, видалося б, дивні відкриття, які виявляються вже давно відомими людям зі сказань і легенд. Наприклад, прадавній переказ говорить, що всі монголи відбулися від трьох матерів. Вивчення мтднк, що успадковується тільки по материнській лінії, показало, що більша частина населення Монголії по генетичних характеристиках дуже чітко розділяється на три групи.

Генетичне дослідження людей європейської раси показало, що люди з білим кольором шкіри відбулися від групи числом близько 20 людей, при цьому число чоловіків у два рази перевищувало число жінок.

У жовтні 1997 р. у Колд Спринг Харбор (США) пройшла конференція по еволюції людини. Постійні згадування теорії африканського походження людину й досліджень африканських і неафриканських популяцій викликали тривожне зауваження однієї з учасниць про етичність такого розподілу людства, зв'язане з педантичністю суспільної думки в США щодо расових питань. На це дотепно відреагував швейцарський генетик д-р Андре Лангани: замість запланованого доповіді по геногеографії він прочитав лекцію про те, що, судячи з генетичних даних, усі ми є африканцями, просто є азіатські африканці, європейські африканці й африканські африканці.

Теорія Еволюції

Теорія Дарвіна не є досконалою, як і всі інші теоріі винекнення життя і людини на землі. Ця теорія базується в основному на викопних залишків. Але найсправді досі ще не було знайдено жодного вагомого викопного залишку, жодної « перехідної ланки» від мавпи до людини . Але впродовж історіі прихильноки еволюціі видавали бажане за дійсне, тобто вигадували неіснуючі «перехідні ланки».Ось у прикладі з пилтаунською людиною у 1912 році. Приблизно впродовж 40 років більшість прихильників еволюції признавало її справжність, але у 1953 році підробка була розкрита. Завдяки сучасним методам дослідження виявили, що людськи і мавпячі кістки були складені разом і підвергнуті штучному старінню.

В іншому випадку мавпоподібна «ланка» була намальо-вона і подана до друку. Пізніше, однак, знайшлося,що «доведення» складалося лише з одного зуба, що належав вимерлому виду свіней.

Одним їз найбільш ранніх ссавців вважається маленька , гризуноподібна істота ,що жила біля 70-и млн. років тому,так званий «крисоподібний примат».

Після періода близько 40 млн. років родословна продовжується залишками, що були знайдені в Египті, египтотеком( жив біля 30млн. років тому).

Потім, після гигантського пробілу, було представлено інша людиноподібна істота. Про неї казалося, що вона жила приблизно 14млн. років тому, і називали іі рамапітеком. Її викопні залишки були знайдені в Індії десь біля полутора століття тому. По цім залишкам було відображено мавпоподібну, двуногу, прямоходібну істоту. Хоча ціми викопними залишками були лише залишки верхньої та нижньої щелепи плюс декілька зубів. Але потім було виявлено, що раміпітек дуже схожий на представників сучасних людиноподібних мавп.

Пізніше було знайдено австралопітека, чиї залишки були знаідені в південій Африці. Він мав маленьку черепну коробку та міцні щелепи. Його теж було поставлено як пращура людей.Але в кінці кінців було виявлено, що «череп австралопітека більше схожий на мавпячий,і відрізня-ється від людського не лише за об`ємом мозку».

Дарвін навів багато фактів походження людини від тварин:

1.Данні порівняльної анатомії і фізіології людини і тварин показали подібність людини до тварин як у загальному плані так і у окремих деталях. При порівнянні скелету і м`язів таких тварин як кінь, собаки і мавпи були знайдені ті самі кістки і м`язи ,що відрізнялися від людських лише за розмірами та деякими деталями. Дивовижна подіб-ність і внутрішніх органів-серця, легень, органів трав-лення, а також ембріонального розвитку. Дуже велика подібність людиноподібних мавп до людини за біохіміч-ними показниками. Так , у шимпанзе, як і у людини є 4 гру-пи крові і людську кров відповідної групи можна перелива-ти шимпанзе.

У людини є рудиментарні органи, які не пов`язані з вико-нанням якихось суттєвих функцій. В той самий час ці ор-гани виконують важливі функції в організмах тварин.

В своєму розвитку ембріон людини проходить ті ж самі етапи ,що і ембріон тварини.

Одним з найважливіших факторів розвитку людини є її оточуюче середовище, тобто суспільство . Без суспільства людина не могла б розвитися. Еволюція пояс-нює багато чого в поведінці людини. Так от здібність до вивчання мов в людині є уродженою. Все, починаючи від можливості осягати світ до здібності вибирати партнера. Схильність до насильства і вбивств теж є природженою, так само як і бажання вести війни (відомо, що мавпи іноді утворюють угруповування проти своїх сусідів). Схильність до насильства з одного боку пояснюється бажанням мати партнера. І менш приваб-ливі і сильні особи проявляють свою силу у насильстві над особами жіночої статі.

Суттєвою морфофізіологічною відміною людини від мавпи є об`єм головного мозку. У людини він в середньому становить 1400-1600 см ³ , а у мавпи близько 600 см ³ .

Поверхня півкуль переднього мозку у людини - 1250 см , а у людиноподібних мавп - менше в 3,5- 4 рази. Найважливі-шою якісною особливістю людини як біологічного виду є її здатність до праці.

Але постає питання, чому саме людина, а не якась інша істота досягла вершини еволюції ? Чому саме людський мозок ,а не чиїсь інший розвивався?

Видатний біолог і письменник - фантаст І. Єфремов каже, що для того щоб розвивався мозок потрібно:

Могутні органи почуттів - перш за все зір, зір двоокий, стереоскопічний, такий, що може охопити простір, точно фіксувати предмети, що в ньому знаходяться , дати точну уяву про їх форму і місце розташування.

Голова має міститися на передньому кінці тіла, що першим стикається з оточенням і несе на собі органи почуттів.

Органи почуттів мають знаходитись максимально близько до мозку для економії в передачі подразнення.

Мисляча істота має добре рухатись, мати складні кінцівки, здатні виконувати роботу.

Розміри не можуть бути дуже маленькими, бо нема місця для розвитку могутнього мозку, нема достатнього запасу енергії, не можуть бути дуже великими, бо порушаться оптимальні умови розмірності і стійкості організму, необхідні для втримання ваги мозку.

Мозок може розвиватися тоді, коли голова не є знаряддям , не обтягнута рогами, тощо

Кінцівки мають мати таку будову, щоб забезпечувати свободу рухів, здатність тримати, користування та виготовлення знарядь. Отже функції кінцівок мають бути розділеними - одні для переміщення, інші для хапання.

Теологічна теорія

Теологічна теорія є однієї із самих прадавніх. Її творці вважали, що держава вічна існує в силу божественної волі, а тому кожний зобов'язано упокорюватися перед цією волею, підкорятися їй у всьому. Так, у законах пануючи Хаммурапи (прадавній Вавилон) говорилося про божественне походження влади пануючи: "Боги поставили Хаммурапи правити "чорноголовими""; "Людей є тінню бога, раб є тінню людини, а цар дорівнює богу" (тобто богоподібний). У прадавньому Китаї імператор іменувався сином неба. У більш близькі нам часи ідею богоустановленности державної влади продовжувало розбудовувати християнство. "Усяка душа так буде покірна вищим владі,- говориться в посланні апостола Павла до римлянам,- тому що немає влади не від Бога, що існують влади від Бога встановлені".

На рубежі XII - XIII у західній Європі розвивається теорія "двох мечів". Вона виходить із того, що засновники церкви мали два мечі. Один вони поклали в піхви й залишили при собі. Тому що не пристало церкви самої використовувати меч. А другий вони вручили государям для того, щоб ті могли вершити земні справи. Государ, на думку богословів, наділяється церквою правом веліти людьми і є слугою церкви. Основний зміст даної теорії - твердження пріоритету духовної організації (церкви) над світською (держави). Ні держави й влади "не від бога", уважають її прихильники.

Приблизно в той же період з'являється й розвивається навчання широке відомого й в освіченому світі вченого- богослова Фоми Аквінського (1225 - 1274). Він затверджував, що процес виникнення й розвитку держави й права аналогічний процесу створення богом миру. Згідно з теологічною теорією творець усього сущого на Землі, у тому числі держави, - Бог, проникнути ж у таємницю божественного задуму, осягтися природу й сутність держави неможливо.

Не зачіпаючи науковості даної, заснованої на агностицизмі посилки, відзначимо, що теологічна теорія не відкидала необхідності створення й функціонування земної держави, забезпечення належного правопорядку. Надаючи державі й державної влади божественний ореол, вона властивими їй засобами піднімала їхній престиж, суворо засуджувала злочинність, сприяла твердженню в суспільстві взаєморозуміння й розумного порядку.правити "чорноголовими""; "Людей є тінню бога, раб є тінню людини, а цар дорівнює богу" (тобто богоподібний). У прадавньому Китаї імператор іменувався сином неба. У більш близькі нам часи ідею богоустановленности державної влади продовжувало розбудовувати християнство. "Усяка душа так буде покірна вищим владі,- говориться в посланні апостола Павла до римлянам,- тому що немає влади не від Бога, що існують влади від Бога встановлені".

На рубежі XII - XIII у західній Європі розвивається теорія "двох мечів". Вона виходить із того, що засновники церкви мали два мечі. Один вони поклали в піхви й залишили при собі. Тому що не пристало церкви самої використовувати меч. А другий вони вручили государям для того, щоб ті могли вершити земні справи. Государ, на думку богословів, наділяється церквою правом веліти людьми і є слугою церкви. Основний зміст даної теорії - твердження пріоритету духовної організації (церкви) над світською (держави). Ні держави й влади "не від бога", уважають її прихильники.

Приблизно в той же період з'являється й розвивається навчання широке відомого й в освіченому світі вченого- богослова Фоми Аквінського (1225 - 1274). Він затверджував, що процес виникнення й розвитку держави й права аналогічний процесу створення богом миру. Згідно з теологічною теорією творець усього сущого на Землі, у тому числі держави, - Бог, проникнути ж у таємницю божественного задуму, осягтися природу й сутність держави неможливо.

Не зачіпаючи науковості даної, заснованої на агностицизмі посилки, відзначимо, що теологічна теорія не відкидала необхідності створення й функціонування земної держави, забезпечення належного правопорядку. Надаючи державі й державної влади божественний ореол, вона властивими їй засобами піднімала їхній престиж, суворо засуджувала злочинність, сприяла твердженню в суспільстві взаєморозуміння й розумного порядку.

СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ, ЩО ПОСТАЮТЬ ПЕРЕД ЛЮДСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ

Спеціалісти ООН, учені-екологи відомих міжнародних і національних природоохоронних організацій на підставі наукового аналізу матеріалів про особистості й тенденції демографічного, соціально-економічного розвитку суспільства й наслідків науково-технічної революції, даних про стан і перспективи використання природних ресурсів, а також про стан і динаміку забруднень геосфер і стан біосфери здобули дуже невтішні висновки.

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів за небаченої забрудненості поверхні Землі; гідросфери й атмосфери пов'язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50 років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” - демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети - головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).

Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність - це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності - це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

Екологічною проблемою є і спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання.

Глобальні негативні біологічні й кліматичні зміни (спустелювання, деградація ґрунтів, біосфери, зменшення біорізноманітності, почастішання кислотниих дощів, розвиток лісовими пожежами, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.

Дані екологічного моніторингу стають ефективним інструментом охорони природи лише в тому разі, якщо вони доступні широким масам населення завдяки засобам масової інформації.

Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхи оптимізації взаємин людини й природи. Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах, спостереження за станом довкілля можуть бути наземними й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет.

Сьогодні, використовуються всі види екологічного моніторингу на всіх рівнях у всьому світі. Міжнародне співробітництво помагає здійснювати глобальний екологічний моніторинг, а його дані обробляються в спеціальних міжнародних центрах і передаються для вивчення та ухвалення рішень у спеціальні екологічні міжнародні організації при ООН, урядами найбільших країн світу. З 1991 року в межах України виховується програма системного екологічного моніторингу парникового ефекту й збільшення розмірів озонових „дір” в атмосфері) відбуваються через неконтрольовану, не узгоджену із законами життя й природи діяльність людини.

Екологічною проблемою є і загибель водних екосистем. Величезна кількість отруйних речовин, що накопичуються навколо міст, промислових центрів, виносяться поверхневими та ґрунтовими водами в річку, а звідти в моря й океани. До них додаються забруднювачі. Що переносяться вітром, нафтопродукти від аварій танкерів та від роботи нафтопромислів.

Останнім часом багато проблем у людства виникло також у зв'язку з безжалісною експлуатацією земельних угідь. У всьому світі швидкими темпами відбувається деградація й ерозія ґрунтів.

Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення атмосфери шкідливими газами, що призводить до збільшення площ озонових „дір” та активації розвитку парникового ефекту. Перше явище спричинило зниження захисної дії озонового шару від сонячного ультрафіолетового випромінювання. А парниковий ефект приводить до потепління клімату, танення льодовиків, підвищення рівня Світового океану, навіть деградації екосистем окремих районів суші. Природа потребує розумного, раціонального використання ресурсів. На сьогодні вже в усіх країнах усвідомлена необхідність охорони біосфери в інтересах подальшого існування людства. У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, в оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об'єктів - забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічними моніторингами. Основна мета моніторингу - об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджувальних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання їх ресурсів.

Найважливіше питання екологічного моніторингу:

- за чим спостерігати?

- як спостерігати?

- коли спостерігати?

- які головні екологічні параметри фіксувати?

- які висновки щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити?

Сьогодні під екологічним моніторингом розуміють систему спостережень, оцінки і контролю стану довкілля для вироблення заходів на його захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм прогнозування масштабів можливих змін. Організація, нагромадження, обробка й поширення даних моніторингу мають забезпечити необхідною інформацією для розв'язання управлінческих задач на різних рівнях - від окремого об'єкта до великого регіону чи всієї планети, бо всі три рівня пов'язані між собою. На локальному рівні - це стеження за конкретними об'єктами, їхнім ресурсом - та енергоспоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотриманням законів про охорону природи. На регіональному рівні (басейни великих річок, водосховищ, географічні або екологічні райони чи регіони) - це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин, з'ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних джерел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення головних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.

На глобальному рівні - це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфери планети,