Структурно-функціональні особливості товстої кишки у різних представників хребетних

Структурно-функціональні особливості товстої кишки у різних представників хребетних

Зміст

Вступ

Розділ І. Огляд літератури

Розділ ІІ. Матеріали та методи досліджень

2.1 Гістологічний метод

2.2 Мікроскопічні та макроскопічні дослідження

Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у дітей

3.2 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у дорослих

3.3 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у тварин

3.4 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у земноводних та рептилій

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Знання будови і функцій органів травлення, зокрема, товстої кишки потрібно як для до клінічних дисциплін (фармакологія, патологічні анатомії), так і для клінічних дисциплін, які будуть вивчатись на наступних курсах (хірургії, педіатрії, інфекційні хвороби).

Хвороби органів травлення займають особливе місце. Є ряд захворювань населення, які мають тенденцію до хронічного протікання і рецидування (неспецифічний виразковий коліт, ентероколіти, кишкова непрохідність, рак товстої кишки). Так, наприклад, при хронічних запорах кал сильно обезводнюється, оскільки в товстій кишці відбувається надлишкове всмоктування води, в звичайних умовах вона виводиться з калом, порушується кишковий “бар'єр” і стінки товстої кишки починають пропускати в кров не тільки воду з молекулами поживних речовин, але й шкідливі для організму молекули продуктів гниття і бродіння - проходить само утруднення організму, виникає загальна слабкість організму, головокружіння, знижується працездатність.

Мета і задачі дослідження. Вивчення структурно-функціональних особливостей товстої кишки у хребетних.

Першими доступними методами дослідження, крім спостереження, були анатомічні методи (anatomeo - розтинаю) і вони відкривали пласт інформації. Порівняння організмів (чи їх органів) різних рівнів організації, тобто побудова певних порівняльних рядів, давало змогу спостерігати трансформацію тих самих органів в процесі історичного розвитку різних форм організмів.

Об'єктом дослідження роботи є товста кишка деяких хребетних.

Завдання:

Ш Вивчити структурно-функціональні особливості товстої кишки у людини.

Ш Вивчити структурно-функціональні особливості товстої кишки у тварин.

Ш Вивчити структурно-функціональні особливості товстої кишки у рептилій та земноводних.

Наукова новизна одержаних даних. Проведені наукові дослідження з використанням сучасних методик дослідження допоможуть глибше зрозуміти структурно-функціональні особливості товстої кишки у різних представників хребетних та науково обґрунтовують диференціальні паралелі між ними.

Практичне значення одержаних результатів. Знання закономірних змін в структурі товстої кишки та їх порівняння у деяких хребетних допоможуть краще засвоїти і поповнити знання в даній галузі науки; зможуть бути використані у навчальних цілях в рамках викладання біології в середній школі.

Розділ І. Огляд літератури

Товстий кишечник у більшості ссавців розвинутий краще, ніж у представників інших груп хребетних. Він являє собою трубку більшого діаметра, ніж тонкий кишечник; поверхня його, як правило, не рівна, поділена перетяжками на секції або петлі, утворюючи ряд карманів; поздовжня мускулатура не суцільна, а має вигляд окремих м'язових стрічок (taenia)[11].

Довжина товстого кишечника у ссавців значно більша, ніж у представників інших хребетних. Особливо добре він розвинений у рослиноїдних форм, в ньому відбуваються процеси аналогічні описаним для птахів [2].

На початку товстого кишечника у більшості ссавців є одиничний сліпий виріст - це так звана сліпа кишка (coecum), вона розвинута по різному у представників різних груп і видів ссавців. У деяких вона відсутня: у багатьох комахоїдних, майже у всіх рукокрилих, у ведмедів, гіпопотамів, неповнозубих, китоподібних; у однопрохідних, багатьох сумчастих, хижих має незначні розміри [4].

У рослиноїдних, особливо тих із них, у яких простий шлунок, сліпа кишка розвинута досить добре [8]. У деяких представників гризунів (наприклад, зайця), хижих, приматів і людини на кінці сліпої кишки є більш тонкий сліпий виріст, який отримав назву червоподібний придаток (appendix). Його вважають рудиментом дистальної частини сліпої кишки, але наявність в ньому великої кількості лімфоїдних вузлів вказує на його значення, як лімфатичної залози і захисною функцією [16].

Із рукокрилих сліпа кишка описана тільки у деяких представників родини Rhinopomatidae I Megadermatidae; Н.Жукова знайшла і описала добре розвинену сліпу кишку у Pteronotus macleayi із родини Phyllostomatidae [17].

Із ссавців виділяються дамани, які мають пару сліпих кишок, як це характерно птахам. Сліпа кишка збільшує робочу площу товстого кишечнику і є резервуаром для кишкових бактерій. В товстому кишечнику виділяють висхідну частину, поперечну і нисхідну; нисхідна переходить в пряму кишку. Пряма кишка (rectum) являється кінцевою ланкою власне кишечнику і закінчується анусом, у однопрохідних ссавців ще зберігається клоака [19].

Довжина кишечника у ссавців найбільша серед хребетних і в середньому в 5 - 9 разів перевищує довжину тіла; відхилення від середньої величини значні: у рукокрилих і комахоїдних його довжина лише в 2 - 4 рази перевищує довжину тіла, у деяких жуйних - в 10 - 15 і більше разів. Наприклад, кишечник бика досягає більше 50 м по довжині [І6].

У процесі перетравлювання їжі товста кишка відіграє невелику роль, оскільки їжа повністю перетравлюється і всмоктується в тонкій кишці, за винятком рослинної клітковини [12].

Товста кишка вкрита такими оболонками: слизовою, підслизовою, м'язовою, серозною. Слизова оболонка має одношаровий циліндричний епітелій, м'язова - циркулярний, поздовжній [15].

В товстій кишці виділяють сліпу кишку з черв'якоподібним відростком, висхідну обвідну кишку і пряму кишку.

На межі клубової кишки і товстої кишки, а саме сліпої кишки слизова оболонка разом з м'язовою оболонкою утворює і моцекальний клапан. Він виконує роль сфінктера: допускає вільне переміщення вмісту тонкої кишки в товсту кишку і перешкоджає переміщенню хімусу [12].

Сліпа кишка, початкова розширена частина товстої кишки нижче місця впадання клубової в товсту кишку. Черв'якоподібний відросток (апендикс) - це виріст сліпої кишки.

Висхідна обвідна кишка, являється продовженням сліпої кишки вверх. Розміщується в правому відділенні живота, пролягає спереду до попередньої черевної стінки живота.

Поперечна обвідна кишка, починається від правого згину обвідної кишки і закінчується в області її лівого згину, де переходить в нисхідну обвідну кишку.[15]

Нисхідна обвідна кишка, починається від лівого згину обвідної кишки, йде вниз до лівої клубової ямки, де проходить в сигмоподібну кишку. Розміщується в лівому відділі черевної порожнини.

Сигмовидна обвідна кишка, розміщена в лівій клубовій ямці. Межує, тобто дотикається з петлями тонкої кишки, сечовим міхурем, маткою і яєчником. На рівні крижового-клубового суглобу проходить в пряму кишку [9].

Пряма кишка - це кінцева частина товстої кишки. В прямій кишці накопичується,а потім виводиться з організму калові маси. Розміщена в порожнині малого тазу [34].

Велику роль у травленні відіграє мікрофлора товстої кишки. Для товстої кишки характерні перистальтичні рухи і антиперистальтичні рухи.Всі ці види рухової активності здійснюються повільно [12].

Товста кишка (intestinum crassum) - частина травної трубки, яка забезпечує формування і виведення калових мас. У просвіті товстої кишки нагромаджуються екскреторні речовини (продукти метаболізму), солі важких металів тощо. [15]

Бактеріальна флора товстої кишки виробляє вітаміни групи В і К, а також забезпечує перетравлення клітковини. Довжина товстої кишки становить 1,2....1,5 м, діаметр у проксимальному відділі приблизно 10 см, у каудальному напрямку діаметр зменшується до 5 см. Стінки товстої кишки має чотири оболонки : слизову, підслизову, м'язову та зовнішню - серозну або адвентаційну. [9]

Товста кишка у людини починає розвиватися на третьому тижні ембріогенезу. До кінця другого місяця формуються всі основні їх відділи. Епітелій слизової оболонки товстої кишки, за винятком анального відділу, розвивається з ентодерми кишкової трубки. Джерелом утворення епітелію шкірної та проміжної зон анальної частини прямої кишки служить ектодерма анальної бухти зародка [7].

Слід пам'ятати, що просвіт задньої кишки зародку людини ранніх стадій розвитку закритий так званою анальною мембраною. Перфорація останньої здійснюється на восьмому тижні ембріогенезу. На третьому місяці формується внутрішній анальний сфінктер [41].

Шлункові ямки та залози, ворсинки і крипти кишки формуються на 10-12 тижнях ембріогенезу. Тоді ж здійснюються процеси диференціації епітеліоцитів. Значно пізніше, на 20-24 тижні, формуються дуоденальні залози. Зауважимо, що на четвертому місяці ембріогенезу слизова оболонка товстої кишки має значну кількість ворсинок, які до моменту народження поступово редукуються [9].

Сполучна і м'язова тканина всіх чотирьох оболонок травної трубки утворюється з мезенхіми, що оточує кишкову ентодерму, нервові елементи мають нейроектодермальне походження. Мезотелій серозної оболонки розвивається з мезодерми [12].

Розділ II. Матеріали і методи дослідження

2.1 Метод гістологічного дослідження

Дослідження проводилися на 16 гістологічних препаратах товстої кишки людини на кафедрі анатомії та фізіології.

Становлення поствітального методу, або методу виготовлення постійного гістологічного препарату, відбувалося паралельно із становленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класичної гістології. Цей метод, що має назву гістологічної, або мікроскопічної техніки, вимагає досить складної підготовки об'єкта дослідження. Остання є предметом для написання спеціальних, досить великих за обсягом посібників. Студентові, який починає вивчати гістологію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготовлення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозуміти ці препарати і навчитися їх аналізувати, «читати», бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в навчальному процесі, так і в наукових дослідженнях.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу. Вже на цьому етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмування об'єкта. Для цього, при вирізуванні шматочка органа чи тканини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруться невеликих розмірів - близько 1 см (краще 7Ч7Ч3 мм). Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога скоріше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.

Наступним етапом є фіксація матеріалу, яка здійснюється шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплення гістологічних структур і макромолекул у тому місці і стані, в якому вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижиттєвого стану структур, але можна підбором спеціальних фіксуючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами служать сперти (етиловий, метиловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти (оцтова, пікринова, осмієва). Частіше вживають різні складні і фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап - обезводнення фіксованого матеріалу. Для цього використовують спирти зростаючої концентрації (від 50 до 100 градусів). Обезводнення необхідне для наступного етапу - ущільнення об'єкта, яке здійснюється у парафіні, целоїдині, синтетичних смолах. Переважна більшість цих речовин з водою не змішуються, і тому для просочення ними матеріалу необхідно ретельно видалити воду із тканини, а потім просочити її ксилолом (толуолом, бензолом), тобто речовиною, яка добре розчиняє парафін, а також змішується із 100-градусним етиловим спиртом. Після просочення об'єкта рідким парафіном при 55...56^єС йому дають затверднути при кімнатній температурі разом із парафіном у спеціальних формочках. Так отримують парафіновий блок. Ця процедура називається заливкою. Більш швидке ущільнення досягається шляхом заморожуваня шматочків тканини сухим льодом (двоокисом вуглецю) або рідким азотом, однак структура досліджуваних гістологічних об'єктів, зберігається при цьому гірше.

Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (завтовшки 5...7 мкм), півтонкі (0,5…1 мкм) зрізи, які використовують для світлової мікроскопії; для електронної мікроскопії вживають ультратонкі зрізи (0,05...0,2 мкм). Виготовлення зрізів проводять на спеціальних приладах - мікротомах (для світлової мікроскопії) і ультрамікротомах (для електронної мікроскопії). Тонкий, півтонкий або ультратонкий зрізи є прозорими для світлових променів або пучка електронів і дають можливість вивчення їх під відповідними мікроскопами. Для того щоб розрізняти структурні деталі об'єкта, більшість яких не мають природного контрасту, отриманий зріз треба пофарбувати (для вивчення під світловим мікроскопом) або контрастувати (для електронної мікроскопії).

У гістології існує багато методів забарвлення препаратів і застосовується багато різних барвників залежно від мети дослідження. Гістологічні барвники за походженням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні (анілінові). Прикладом рослинних барвників є гематоксилін, який одержують з кори кампешевого дерева, що росте у Центральній Америці, а тваринних - кармін, який отримують з комах - кошенілі, Абсолютна більшість барвників є синтетичними - еозин, фуксин, азур тощо.

2.2 Мікроскопічні та макроскопічні дослідження

Для вивчення структурно-функціональної організації товстої кишки в умовах загальної гіпотермії проведено гістологічні, мікроскопічні та макроскопічні дослідження. 20 кусочків тканин товстої кишки у білих безпорадних статевозрілих щурів обох статей масою 180-200 г. Вони є вигідним об'єктом для групового експерименту; окрім того, відомо, що вдається знизити температуру їх тіла до низького рівня з наступним відновленням.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу. Гострим лезом забираємо шматочок тканини розміром 1 см³ у забитих у ході експерименту тварин. Вирізаний блок занурюємо у 10%-ий розчин формаліну, під дією якого більшість компонентів тканини утримуються на місці і не втрачаються при наступній обробці. В результаті фіксації тканини ущільнюються і стають твердішими. Більшість ферментів інактивуються. Час фіксації становить 5 годин.

Наступним етапом є обезводнення фіксованого матеріалу, яке здійснюємо наступним чином. Зафіксований кусочок тканини спочатку поміщаємо у спирт сильно розбавлений водою, а потім послідовно переносимо в спирти наростаючої концентрації і на кінець двічі витримуємо в абсолютному спирті (100%), після чого в тканині не залишиться води. Цей етап триває 4 години. Тканина є готовою для ущільнення, яке здійснюємо в ксилолі. Кусочок тканини поміщаємо в ксилол, вийнявши його із абсолютного спирту, при цьому кусочок декілька разів переносимо в свіжі порції ксилолу, доки весь спирт заміниться ксилолом. Потім кусочок тканини поміщаємо в рідкий парафін, в якому він знаходиться близько трьох годин.

Ущільнений кусочок тканини піддається затвердженню при кімнатній температурі. Після цього виготовляємо зрізи на мікротоні. За допомогою гострого ножа, останнього отримують зрізи товщиною 6-7 мкм, які є придатними для роботи, використовуючи світловий мікроскоп. Для того, щоб розрізнити структурні компоненти тканини товстої кишки проводять забарвлення. Зрізи наклеюємо на предметне скло, яке послідовно занурюємо в ксилол - для видалення парафіну і в абсолютний спирт - для видалення ксилолу. Потім зріз пропускають через спирт спадаючої концентрації і на кінець поміщаємо у воду. Після цього проводимо забарвлення використовуючи гематоксилін. На зріз наливаємо кілька крапель профільтрованого розчину гематоксиліну. Процес триває 1 хвилину. Після цього фарбу зливаємо у склянку, а препарат поміщаємо в посудину з водопровідною водою на 5 хвилин. Зрізи дофарбовуємо еозином. Для цього на зріз наливаємо кілька крапель барвника на 2 хвилини. Проводимо зневоднення у спирті етиловому наростаючої концентрації, починаючи від 70%, просвітлений у ксилолі препарат заносимо в канадський бальзам. В результаті цього ядра клітин зафарбовуються у синьо-фіолетовий колір, а цитоплазма - в рожевий. Виготовлені препарати поміщаємо в дерев'яні коробки, в яких вставлені зубні рейки і використовуємо при виконанні поставлених завдань.

Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у дітей

Усі відділи травної системи в немовлят пристосовані до природного вигодовування молоком матері. Кишки дитини грудного віку відносно довші, ніж дорослого, вони в 6 разів більші за довжину її тіла. Слизова оболонка кишок ніжна, багата на ворсинки, кровоносні судини, клітинні елементи. Лімфатичні вузлики добре розвинені. Сліпа кишка і червоподібний відросток рухомі, низхідний відділ товстої кишки довший,ніж висхідний. Пряма кишка відносно довга, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки. Кишки дитини виконують травну, рухову і всмоктувальну функції. Кишковий сік менш активний, порівняно з соком дорослої людини, він має слабокислу або нейтральну реакцію, згодом - лужну. Містить ферменти ентерокінзу, лужну фосфатазу, амілазу, лактазу, мальтазу, інвертазу, згодом - ліпазу. Продукти гідролізу, які утворюються внаслідок порожнинного (дистантного) та мембранного (пристінкового) травлення, всмоктуються всіма відділами тонкої кишки навідміну від дорослих. Велике значення в дитячому віці має внутрішньоклітинне травлення з легким переходом лактоглобулінів молока з незміненому стані в кров. У товстій кишці всмоктується вода, формуються калові маси, відбувається секреція слизу. Особливістю кишок у дітей є відносно слабка, але довга брижа, що створює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

Особливості кишкової мікрофлори в дітей.

Нормальна кишкова мікрофлора виконує такі головні функції: захисну, імунну, метаболічну, сприяє остаточному перетравленню рештків їжі, синтезу вітамінів і ферментів тощо. Склад її залежить від віку дитини та виду вигодовування, У новонародженого кишки стерильні, але вже на 1-шу добу життя вони заселяються кишковою паличкою, ентерококом, дріжджовою флорою, рідше стрептококом. При природному вигодовуванні в кишках переважають B.laktris, B.laktris aerogenes, при штучному - B.colli. Порушення нормального стану кишкового мікробіоценозу призводить до розвитку кишкового дисбактеріозу, який вважають граничним станом інфекційного процесу.

Тонка і товста кишки у дітей раннього віку відносно довші, ніж у дорослих. У дітей грудного віку їх довжина в 6 разів перевищує довжину тіла, тоді як у дорослих - тільки в 4 рази. У дітей кишки більш рухливі, в них виражені не тільки перистальтичні, але й антиперистальтичні рухи. Все це сприяє можливій інвагінації кишок у дітей. Більші довжина і рухливість стосуються також сліпої кишки та червоподібного відростка, який легко зміщується. Тому діагностувати апендицит у дітей значно важче, ніж у дорослих, оскільки у них можливе нетипове положення червоподібного відростка.

Пряма кишка у дітей теж довша, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки, що сприяє випаданню її у разі патологічних процесів. Процеси розчеплення й усмоктування харчових речовин у кишках дітей відбуваються досить активно.

3.2 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у дорослих

Товста кишка є безпосереднім продовженням тонкої кишки, довжина її становить 1,5-2 м. Вона починається сліпою кишкою,яка знаходиться в правій клубовій ямці. Від сліпої кишки відходить червоподібний відросток - апендикс. Вона продовжується в ободову кишку,яка має висхідний, поперечний та низхідний відділи. Низхідний відділ (низхідна ободова кишка) переходить у сигмоподібну кишку і закінчується прямою кишкою,яка відкривається назовні анальним отвором. Характерними ознаками товстої кишки є не лише її більший, порівняно з тонкою,діаметр, а й наявність трьох стрічок, що утворені поздовжніми волокнами м'язової оболонки.

Внаслідок того,що довжина кишки більша за довжину стрічок,на ній утворюються випинання,які називаються гаустрами. Крім того,протягом усієї товстої кишки є відростки серозної оболонки,що містять жир. Ці ознаки відсутні у прямій кишці.

Товста кишка - кінцевий відділ травного тракту. Розміщується товста кишка в черевній порожнині і в порожнині малого таза. Вона починається в клубовій ямці і закінчується задньопрохідним (анальним) отвором. В товстій кишці виділяють сліпу кишку з черв'якоподібним відростком,висхідну обвідну кишку,поперечно обвідну кишку, сигмовидну обвідну кишку і пряму кишку.

На межі клубової кишки і товстої кишки, а саме сліпої кишки слизова оболонка разом з м'язовою оболонкою утворює і моцекальний клапан. Він виконує роль сфінктера: допускає вільне переміщення вмісту тонкої кишки в товсту кишку і перешкоджає переміщенню хімусу.

Сліпа кишка, початкова розширена частина товстої кишки нижче місця впадання клубової в товсту кишку. Очеревиною покрита з усіх сторін. Передньою поверхнею припадає до передньої черевної стінки. Черв'якоподібний відросток (апендикс) - це виріст сліпої кишки. Покритий очеревиною з усіх сторін. Характерною особливістю є те, що складається з лімфоїдної тканини. Частіше розміщується в правій клубовій ямці.

Висхідна обвідна кишка, являється продовженням сліпої кишки вверх. Розміщується в правому відділенні живота, пролягає спереду до попередньої черевної стінки живота. Підійшовши до вісцеральної поверхні печінки, кишка повертає наліво, утворюючи правий згин обвідної кишки і переходить в поперечно обвідну. Очеревиною покрита з трьох сторін.

Поперечна обвідна кишка, починається від правого згину обвідної кишки і закінчується в області її лівого згину, де переходить в нисхідну обвідну кишку.

Нисхідна обвідна кишка, починається від лівого згину обвідної кишки, йде вниз до лівої клубової ямки, де проходить в сигмовидну кишку. Розміщується в лівому відділі черевної порожнини. Спереду - з передньою черевною стінкою. Очеревиною покрита з трьох сторін.

Сигмовидна обвідна кишка, розміщена в лівій клубовій ямці. Межує, тобто дотикається з петлями тонкої кишки, сечовим міхуром, маткою і яєчником. На рівні крижового-клубового суглобу проходить в пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх сторін.

Стінка товстої кишки складається з слизової оболонки з підшлунковою основою,м'язової і слизистої оболонки. Слизова оболонка містить значну кількість слизових (бокаловидних клітин), що продукують невелику кількість слизу.

Ш ворсинок слизова оболонка не утворює, бо в товстій кишці всмоктується в основному вода.

Ш багаточисленні мішковидні ворсинки стінки - гаустри обвідної кишки, які помітні з середини.

Ш є півмісяцеві складки обвідної кишки.

Ш багато кишкових залоз.

Ш м'язова оболонка слизової пластинки розвинута сильніше, ніж в інших відділах кишечника.

Ш круговий шар, повздовжний шар м'язової оболонки. Повздовжній шар утворює три шарових пучка - стрічки обвідної кишки.

Ш на зовнішній поверхні товстої кишки,середня оболонка утворює пальцевидні витягування - сальникові відростки,що містять жирову тканину.

Ш діаметр товстої кишки більший, ніж тонкої.

Пряма кишка - це кінцева частини товстої кишки. В прямій кишці накопичується, а потім виводиться з організму калові маси. Розміщена в порожнині малого тазу. Позаду розміщується крижова кістка, куприк, спереду - передміхурова залоза, сечовий міхур, сім'яні міхурці і ампули сім'явиносних протоків у чоловіків, у жінок - матка,піхва. Частина прямої кишки, що знаходиться в порожнині малого тазу, утворює ампулу прямої кишки. Вузька частина,що проходить через проміжну ділянку, називається задньопрохідним (анальним каналом), який відкривається отвором - заднім проходом.

В товщині слизової оболонки з підслизовою основою залягають прямокишкові венозні сплетіння,вени яких можуть служити джерелом утворення гемороїдних вузлів.

М'язова оболонка має шари, що утворюють внутрішній (недовільний) і зовнішній (довільний) сфінктери заднього прохода. Серозна оболонка покриває верхній відділ з усіх сторін, середній відділи з трьох шарів, нижній відділ не покриває очеревиною. Очеревина з прямої кишки проходить на бокові стінки таза і внутрішні органи.

Травлення в товстій кишці

У процесі перетравлювання їжі товста кишка відіграє невелику роль, оскільки їжа майже повністю перетравлюється і всмоктується в тонкій кишці,за виняткам рослинної клітковини. Незначна кількість хімусу підлягає гідролізу в товстій кишці під виливом ферменті,які надходять сюди з тонкої кишки,і соку товстої кишки. Сік товстої кишки виділяється лише при надходженні до неї хімусу у відповідь на механічні і хімічні.

Велику роль у травленні відіграє мікрофлора товстої кишки. Під її дією відбувається бродіння вуглеводів і гниття білків. Рослинна клітковина розкладається під дією бактерій. Вивільнені при цьому речовини перетравлюються ферментами кишкового соку і всмоктуються.

Мікрофлора кишечника бере участь у синтезі вітамінів групи В і К. За участю бактерій товстої кишки відбувається обмін білків, фосфоліпідів, жовчних і жирних кислот, білірубіну, холестерину.

У товстій кишці відбувається кінцеве всмоктування води, внаслідок чого рідкий хімус ущільнюється. Формуванню калу сприяють також грудки слизу кишкового соку. До складу калу входять неперетравлені частинки, слиз, злущені клітини епітелію кишечника, пігменти, що розклалися (вони надають калу коричневого кольору), бактерії.

Основною функцією проксимальної частини товстих кишок - це всмоктування води і залишків поживних речовин. Роль дистального відділу товстої кишки - депонування кишкового вмісту, формування калових мас, і їх евакуація.

Секрет сирозної оболонки має виражену лужну реакцію. В секреті виявляється значна кількість клітин епітелію, лімфоцитів, слизі міститься невелика кількість ферментів (пептидази, ліпази, амілази, лужна фосфатаза).

Виділення соку стимулюється механічним подразником слизової оболонки неперервними травними речовинами. Важливу роль в процесі травлення належить - мікрофлорі - кишковій паличці і бактеріям молочнокислого бродіння (утворюють молочну кислоту, яка має антисептичну дію). Мікрофлора інактивує ферменти,що поступають з тонкої кишки в складі хімусу.

Для товстої кишки характерні перистальтичні рухи і антиперистальтичні рухи - кишковий вміст повертається в напрямі до тонкої кишки. Завдяки цьому кишковий вміст тривалий час затримується в кишці, відбувається його розширення, переміщування, а внаслідок цього поживні речовини і вода всмоктуються більш повно.

Всі ці види рухової активності здійснюються повільно. Формуванню кала сприяють грудочки слизу кишкового соку, які склеюють неперетравлені частинки їжі. Відмерлі клітини товстої кишки, жовчні пігменти і в великій кількості “бактерії”.

ДЕФЕКАЦІЯ - це складно рефлекторний акт опорожнення дистального відділу товстої кишки через задній прохід. Дефекація відбувається при розтягуванні прямої кишки каловими масами.

Функції товстої кишки різноманітні:

1. Всмоктувальна

Тут переважають процеси реадсорбції (зворотне всмоктування). Тут всмоктується глюкоза, вітаміни, амінокислоти, які виробляються бактеріями кишкової порожнини до 95% води і електроліти. Так, з тонкої кишки в товсту щоденно проходить = 2000гр. харчової кашки (хімусу), з них після всмоктування залишається 200-300гр. калу.

2. Евакуаторна

В товстій кишці накопичується і утримується калові маси до виведення на зовні.

Хоча калові маси просуваються по товстій кишці повільно, кишковий вміст проходить по тонкій кишці (5 метрів) за 4-5 год. по товстій (2 метри) за 12-18 год., але вони ніде не повинні затримуватись.

Відсутність стільця на протязі 24-32 год., треба розглядати, як закреп. В результаті неправильного харчування, їжа проходить через товсту кишку і залишає на стінках плівку калу - "накип". Накопичуючись в складках - кишенях товстої кишки, з такої "накипі" утворюються при обезводненні калові камені.

В товстій кишці йдуть процеси гниття і бродіння. Токсичні продукти цих процесів разам з водою попадають в кров'яне русло, викликаючи явище, так звану “кишкову аутоінтоксикацію”.

Ще Мечников запевняв: кишкова аутоінтоксикація - головна перешкода в досягненні довголіття. З умовами виникнення кишкової аутоінтоксикації:

малорухомий спосіб життя.

неправильне харчування.

нервово-емоційні навантаження, стреси.

Наступним важливим моментом є те,що товщина стінок товстого кишечника в основному 2мл.Тому через цю тоненьку стінку в черевну порожнину легко проникають й отруюючі близьколежачі органи:печінка, статеві органи.

3.Видільна.

Товста кишка має виділяти в просвіт травні соки і незначну кількість ферментів.

4. Роль мікрофлори в товстому кишечнику.

Тут є = 400-500 різних бактерій. Як запевняють вчені - в 1г виділень знаходиться 30-40 міліардів бактерій. По даним Коодів людина виділяє з фекаліями за добу 17 трильйонів мікробів.

Виявляється, нормальна мікрофлора товстої кишки не тільки бере участь в кінцевому ланцюгу травних процесів, несе захисну функцію, але із травних волокон виробляє цілий ряд важливих вітамінів, амінокислот, вуглеводів, гормонів. Вони здатні знищувати різні патогенні мікроби.

Кишкові палички синтезують 9 різних вітамінів: В1, В2, В6, біотін, пантенову, нікотинову, фолієву кислоту, В12 і вітамін К. Продукти життєдіяльності мікробів мають регулюючу нервову систему. Стимулюють нашу нервову систему.

Для нормальної життєдіяльності мікроорганізмів необхідна - слабокисле середовище, травні волокна.

Кишкові палички синтезують вітамін групи В, які виконують роль технічного нагляду, попереджуючи безконтрольний ріст тканин, підтримують імунітет, тобто здійснюють протираковий захист. При житті білка в товстому кишечнику утворюється метан, який регулює вітамін групи В.

Доктор Герзон заявив, що рак - це помста природи за неправильно з'їдену їжу.

5. Теплоутворення в товстому кишечнику.

Функція недавно відкрита сучасною наукою, але відома древнім мудрецям.

Товста кишка - є своєрідною пічкою, яка зігріває не тільки всі органи черевної порожнини, але ввесь організм. Тому, що підслизний шар кишечника являється найбільшим вмістилищем кровоносних судин, а отже і крові.

Мікроорганізми в товстому кишечнику, розвиваючись виділяють енергію у вигляді тепла, яке гріє венозну кров і близько лежачі внутрішні органи. Природа товстого кишечника таким чином недаремна, така конфігурація і розміщення його сприяє найкращому обігріванню черевних органів, крові і лімфи. Жирова тканина, що сполучає кишечник, служить своєрідною тепловою ізоляцією, попереджує втрату тепла, через передню стінку живота і боки, з-за спини з м'язами, знизу - кістки тазу, вони являються опорою і каркасом. Товстий кишечник, як обігрівач крові.

6. Енергоутворююча функція товстої кишки

Мікроби, як і люба жива істота має навколо себе свічення - біоплазму, яка заряджає воду і електроліти, що всмоктуються в товстій кишці. Електроліти - це одні з найкращих акумуляторів і переносників енергії. 7.Акамулююча система товстої кишки.

Кожна ділянка товстої кишки стимулює визначені організми (роль мікроорганізмів).

8. Знешкоджуюча функція товстої кишки.

очисна ступінь(виводяться токсини і непотрібні поживні речовини)

очисна ступінь - печінка.

очисна ступінь - нирки.

очисна ступінь - сполучна тканина (жирова тканина).

очисна ступінь - можливо носоглотка.

очисна ступінь - пазухи слухові проходи, піхва у жінок, очі.

очисна ступінь - легені і шкіра.

Товста кишка (intestinum crassum)--частина травної трубки, яка забезпечує формування і виведення калових мас.

Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою та побудованою з гладкої м'язової тканини м'язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є наявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок. Переважну більшість клітин епітеліального пласта слизової оболонки товстої кишки становлять келихоподібні клітини, значно менше тут стовпчастих епітеліоцитів з посмугованою облямівкою та ендокриноцитів, Келихоподібні клітини продукують велику кількість слизу, який обволікає поверхню слизової оболонки, і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє проходженню калових мас у каудальному напрямі. Біля основи крипт розміщені не диференційовані клітини, у результаті проліферації яких здійснюється фізіологічна регенерація епітелію. Інколи у криптах можуть траплятися клітини Панета. Названі клітинні популяції суттєво не відрізняються від аналогічних клітинних елементів тонкої кишки.

У пухкій сполучній тканині власної пластинки сливової оболонки є значні скупчення лімфоцитів. Останні утворюють великі поодинокі лімфатичні фолікули, які можуть проникати через м'язову пластинку слизової оболонки і зливатись з аналогічними утворами підслизової основи. Скупчення дисоційованих лімфоцитів і лімфатичних фолікулів стінки травної трубки вважають аналогом бурси Фабриціуса птахів, відповідальними за дозрівання і набуття імунної компетенції В-лімфоцитів.

Особливо багато лімфатичних фолікулів у стінці червоподібного відростка, який у зв'язку з високою насиченістю лімфоїдними елементами інколи називають ще мигдаликом черевної порожнини. Епітелій слизової оболонки червоподібного відростка - одношаровий призматичний, інфільтрований лімфоцитами, з невеликим вмістом келихоподібних клітин. У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових ендокриноцитів. В останніх синтезується основна частка ендогенних серотоніну і мелатоніну організму. Цим фактом, а також високим вмістом лімфоїдних елементів, очевидно, пояснюється важливе місце, яке займає червоподібний відросток у системі імунного захисту організму людини.

М'язова пластинка слизової оболонки товстої кишки утворена двома шарами гладких міозитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім косоповздовжнім. М'язова пластинка слизової оболонки у різних відділах товстої кишки має неоднаковий розвиток: у червоподібному відростку, наприклад, вона розвинена слабо. Підслизова товстої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у якій є скупчення жирових клітин, а також значна кількість лімфатичних фолікулі. У підслизовій основі розміщені судинно-нервові сплетення.

М'язова оболонка товстої кишки утворена двома шарами гладких міозитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім,між якими залягають прошарки пухкої сполучної тканини. В ободовій кишці зовнішній шар гладких міоцитів не суцільний, а утворює три поздовжні стрічки. Скорочення окремих сегментів внутрішнього циркулярного шару гладких міозитів м'язової оболонки забезпечує утворення поперечних складок стінки товстої кишки. Зовнішня оболонка переважної більшості товстої кишки - серозна; у каудальній частині прямої кишки серозна оболонка переходить в адвентиційну. Серозна оболонка окремих ділянок товстої кишки утворює пальцеподібні вирости, заповнені жировою клітковиною.

Пряма кишка має ряд особливостей будови, які слід розглянути більш детально. У ній розрізняють верхню (тазову) і нижню (анальну) частини, які відокремлені одна від одної поперечними складками. У формуванні останніх беруть участь підслизова основа і внутрішній циркулярний шар м'язової оболонки. Слизова оболонка верхньої частини прямої кишки вкрита одношаровим кубічним епітелієм, який формує численні глибокі крипти. Слизову оболонку анальної частини прямої кишки складають три відмінних за будовою зони : стовпчаста, проміжна та шкірна. Стовпчаста зона вкрита багатошаровим кубічним, проміжна - багатошаровим плоским незроговілим, шкірна - багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Власна пластинка стовпчастої зони утворює 10-12 поздовжніх складок, містить багато кров'яних лакун, кров від яких відтікає у гемороїдальні вени. Тут розміщені поодинокі лімфатичні вузлики, кінцеві відділи рудиментарних анальних залоз. Останні проходять у підслизову основу. Власна пластинка проміжної зони багата еластичними волокнами, дисоційованими лімфоцитами і тканинними базофілами; тут розміщені кінцеві відділи сальних залоз. У сполучнотканинній власній пластинці слизової оболонки шкірної зони з'являються волосяні фолікули, кінцеві відділи апокринових потових залоз, сальні залози. М'язова пластинка слизової оболонки прямої кишки утворена внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім шарами гладких міозитів.

Підслизова основа прямої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені нервові і судинні сплетення. Серед останніх слід виділити сплетення гемороїдальних вен, при втраті тонусу стінки яких можуть виникати гемороїдальні кровотечі. У підслизовій основі прямої кишки є велика кількість барорецепторів (тілець Фатер-Пачіні), подразнення яких відіграє суттєву роль у механізмах дефекації. У підслизовій основі стовпчастої зони, як і у власній пластинці її слизової оболонки, розміщені кінцеві відділи рудиментарних анальних залоз. Це шість-вісім розгалужених трубчастих епітеліальних утворів, які від поверхні слизової оболонки досягають внутрішнього циркулярного шару м'язової оболонки. Анальні залози при їх запаленні можуть спричиняти виникнення нориць прямої кишки.

М'язова оболонка прямої кишки утворена внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім шарами гладких міозитів, між якими залягають прошарки сполучної тканини. М'язова оболонка формує два сфінктери, які відіграють значну роль в акті дефекації. Внутрішній сфінктер прямої кишки утворений потовщенням гладких міоцитів внутрішнього шару м'язової оболонки, зовнішній - пучками волокон посмугованої скелетної м'язової тканини. Верхня частина прямої кишки вкрита серозною оболонкою, анальна частина - адвентиційною оболонкою.

Дисоційована ендокринна система шлунково-кишкового тракту. Ендокринні клітини слизової оболонки шлунково-кишкового тракту належать до А Р U D-системи організму, тобто до нейроендокринних клітин, що мають здатність нагромаджувати і декарбоксилювати попередники біологічно активних амінів. Цю властивість APUD-клітини поєднують з виробленням олігопептидних гормонів. Джерелом утворення шлунково-кишкових ендокриноцитів є нейроектодерма. Популяція шлунково-кишкових ендокриноцитів містить більше як десять різновидів клітин.

Апудоцитиорганів шлунково-кишкового тракту синтезують близько 20 різних гормонів, без яких не тільки неможливі процеси травлення і засвоєння їжі, але й життя взагалі. Основні з них наведені нижче.

1. ЕС (ентерохромафінні) клітини локалізовані в кардіальних залозах стравоходу, власних, кардіальних і пілоричних залозах шлунка, на поверхні ворсинок і в криптах тонкої і товстої кишки. Продукують серотонін і мелатонін, а також мотилін, речовину Р. Серотонін, мотилін і субстанція Р стимулюють виділення слизу, ферментіввідповідними клітинами слизової оболонки, моторику травної трубки. Крім того,субстанція Р є медіатором і модулятором болі. Мелатонін регулює фотоперіодичність діяльності органів і систем, а також процеси імунного захисту організму.

2. ЕСL (ентерохромафіноподібні) клітини містяться у кардіальних залозах стравоходу, власних залозах шлунка, криптах тонкої і товстої кишки. Виробляють гістамін,який регулює секрецію Н-іонів парієнтальними екзокриноцитами шлунка.

З. G (гастринпродукуючі) клітини входять до складу пілоричних і кардіальних залоз шлунка, крипт тонкої кишки. Продукований цими клітинами гастрин стимулює виділення пепсиногену головними клітинами, Н-іонів парієнтальними екзокриноцитами шлунку, моторику шлунка. Другим гормоном G-клітин є енкефалін, який бере участь у гальмуванні больових відчуттів.

D (дендритні) клітини розміщені у пілоричних залозах шлунка, у криптах тонкої кишки, а також острівцях підшлункової залози. Виробляють соматостатин, який пригнічує синтез білка.

D1-клітини локалізовані у пілоричних залозах шлунка, криптах тонкої кишки, острівцях підшлункової залози. Продукують вазоінтестинальний пептид, який спричиняє розширення кровоносних судин, пониження тиску крові, стимулює виділення гормонів підшлунковою залозою. Надмірне вироблення вазоінтестинального поліпептиду (наприклад, при ураженні клітин - продуцентів цього гормону холерним токсином) викликає важкі профузні поноси, веде до втрати організмом води, іонів калію, натрію, хлору, що може бути причиною смерті.

А (ацидофільні) клітини розміщені у складі власних залоз шлунка, крипт тонкої кишки, острівців підшлункової залози. Продукують глюкагон, який підвищує рівень глюкози у крові шляхом стимуляції глікогенолізу.

Р-клітини належать до залоз шлунка. Синтезують бомбезин, який посилює виділення Н-іонів парієнтальними екзокриноцитами, стимулює секрецію підшлункової залози, викликає скорочення м'язової оболонки жовчного міхура, пригнічує моторику шлунково-кишкового тракту. Крім того, бомбезин пов'язаний з механізмами сенсорного сприйняття і терморегуляції організму.

S (секретинпродукуючі) клітини розміщені в криптах тонкої кишки. Синтезований S-клітинами секретин стимулює продукціюпепсиногену, секрецію підшлункової залози, пригнічує виділення Н-іонів парієнтальними екзокриноцитами шлунка, пригнічує моторику шлунково-кишкового тракту.

9.І-клітини розміщені в криптах тонкої кишки, а також у складі епітеліальної пластинки протоків підшлункової залози. Продукують холецистокінін і панкреозимін, які стимулюють функції печінки і підшлункової залози.

10.К-клітини розміщені в криптах тонкої кишки. Продукують гастроінгібуючий пептид, який пригнічує секрецію Н-іонів, моторку шлунку, стимулює виділення гастрину та інсуліну.

11.L-клітини локалізовані у криптах тонкої і товстої кишки. Продукують ентероглюкагон, який посилює глікогеноліз, підвищуючи при цьому рівень глюкози в крові.

Окрім перелічених клітин, що розкидані вздовж всієї травної трубки, до APUD-системи належать також В (базофільні) клітини острівців підшлункової залози, які продукують інсулін. Останній зменшує рівень глюкози в крові шляхом стимуляції синтезу глікогену. Ендокриноцити РР, які також локалізуються в острівцях підшлункової залози, виробляють панкреатичний поліпептид, що стимулює виділення шлункового та панкреатичного соку.

3.3 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у тварин

Товста кишка називається так тому, що її просвіт у тварин значно ширший, ніж просвіт тонкої кишки. Товстий кишечник у більшості ссавців розвинутий краще, ніж у представників інших груп хребетних. Він являє собою трубку більшого діаметра, ніж тонкий кишечник; поверхня його, як правило, не рівна, поділена на секції або петлі. Довжина товстого кишечника значно більша у ссавців, ніж у представників інших видів хребетних.

До товстої кишки належать сліпа, ободова і пряма кишки.На початку товстого кишечнику у більшості ссавців є одиничний сліпий виріст - це сліпа кишка. У різних видів вона розвинута по-різному, а в деяких вона взагалі відсутня. У деяких приматів, хижих наприкінці сліпої кишки є більш тонкий сліпий виріст, який має назву червоподібний придаток.

В товстій кишці виділяють висхідну частину, поперечну і нисхідну; нисхідна переходить в пряму кишку. Пряма кишка являється кінцевою ланкою власне кишечнику і закінчується анусом.

В цих кишках завершується всмоктування поживних речовин, а в прямій кишці, крім того, формуються калові маси.

У великої рогатої худоби місткість товстих кишок становить 40-50л, овець, кіз, свиней - 6-8 л, у коней - 120-130 л. Довжина кишечнику у деяких ссавців у 5-9 разів перевищує довжину їхнього тіла, у деяких жуйних - в 10-15 і більше разів.

Травлення в товстих кишках. Все, що не всмокталося в тонкій кишці, переходить у товсту кишку. Цей перехід регулюється особливим клапаном (у жуйних, свині) або сфінктером (у коня).

Травлення в товстій кишці здійснюється під дією ферментів, які перейшли сюди з хімусом з тонкої кишки, а також бактерій.

Неперетравлені білки та амінокислоти, які не всмокталися, надходять у товстий кишечник, де під впливом ферментів мікрофлори утворюють продукти, не характерні для обміну амінокислот в організмі людини і навіть отруйні. Інтенсивність процесу в нормі невелика, але може значно зростати при порушенні діяльності кишечника.

Внаслідок цього утворюються леткі жирні кислоти та газоподібні речовини; сірководень, метан, вуглекислий газ, а в результаті гниття білків - фенол, індол, скатол. Майже нетоксичними продуктами є аміни, кето-і оксикислоти, спирти. Зокрема, аміни утворюються при декарбоксилуванні ароматичних амінокислот, діамінокислот. У слизовій кишечника аміни піддаються окислювальному дезамінуванню із звільненням аміаку. Кадаверин, путресцин і агматин переважно утворюються при гнитті трупа.

Неприємний запах вмісту товстої кишки зумовлений частково скатолом та індолом. Невеликі кількості цих речовин всмоктуються у товсту кишку, потрапляють у печінку, де знешкоджуються, перетворюючись у нетоксичні водорозчинні сполуки, які виводяться із сечею.

У коня клітковина перетравлюється у сліпій або довгій кишці, де кормова маса затримується близько 3 діб. Клітковина зброджується І в товстій кишці жуйних та свиней.

Кишковий тракт складається із трьох відділів: тонкої, товстої і прямої кишок. У місці переходу тонкої кишки в товсту у ссавців, що живляться рослинною їжею, утворюється довга і широка сліпа кишка. У деяких звірів вона закінчується червоподібним відростком. Сліпа кишка виконує роль "бродильного" чана для грубої їжі. У м'ясоїдних видів вона мало розвинена або її немає зовсім. У інших видів вона розвинена також неоднаково. У тварин, які живляться вегетативними частинами рослин (полівки), сліпий відділ становить до 27% довжини всього кишечника. У тварин,що живляться насінням і частково вегетативними частинами (миші), сліпий відділ розвинений гірше.

3.4 Структурно-функціональні особливості товстої кишки у земноводних та рептилій

Усі земноводні - мисливці. Належать вони до холоднокровних тварин. Невеликі жабки та саламандри живляться комахами та мальками. Полюють вони переважно вночі.

У земноводних кишечник ділиться на відділи: передній, середній і задній. Диференціація перших двох відділів виявлена слабо. Товстий відділ кишечника відділений від тонкого нечітко.

Плазунів називають холоднокровними тваринами. Сухопутні черепахи живляться в основному рослинною їжею, решта ж видів м'ясоїдні. У черепах немає зубів, тому їжу вони кусають гострими роговими краями щелеп.

Дрібні ящірки живляться переважно комахами, слимаками та іншими безхребетними. Деякі варани крадуть крокодилячі яйця і пожирають їх. Хамелеони живляться комахами. Змії ковтають свою здобич цілою. Ферменти розщеплюють їжу, і вона засвоюється майже повністю, за винятком волосся та пір'я. Одного обіду змії вистачає на 2-3 тижні.

Шлунок характеризується наявністю добре розвиненої мускулатури. Зачаткова сліпа кишка міститься між тонким і товстим відділом кишечника.

Травний тракт, залишаючись досить примітивним, у рептилій все-таки більш диференційований, ніж у земноводних, що дає можливість краще засвоювати їжу.

Висновки

На основі літературних даних та власних спостережень було встановлено і підтверджено, що:

1.Товста кишка у людини починає розвиватися на третьому тижні ембріогенезу. До кінця другого місяця формуються всі основні їх відділи. Це : сліпа з апендиксом, висхідна ободова, нисхідна ободова, сигмоподібна та пряма. Для товстої кишки характерні перистальтичні та антиперистальтичні рухи, вона забезпечує формування і виведення калових мас.

2.До товстої кишки тварин належить сліпа, ободова і пряма кишки. На початку товстої кишки у більшості ссавців є одиничний сліпий виріст - це сліпа кишка. У деяких приматів наприкінці сліпої кишки є більш тонкий сліпий виріст, який має назву червоподібний придаток. Довжина товстої кишки значно більша у ссавців ніж у представників інших видів хребетних, наприклад, у деяких жуйних вона у 10-15 разів перевищує довжину їхнього тіла.

3. У м'ясоїдних видів сліпа кишка мало розвинена або її немає зовсім. У хижаків місткість товстих кишок становить 10-15 л, а довжина кишечнику перевищує їхнє тіло у 5-9 разів.

4.У земноводних та рептилій товста кишка менш розвинена ніж у тварин та у людини, що і визначає травлення у даних представників.

Список використаної літератури

1. Анатомія людини.Підручник/К.:Либідь//2001 - 384с.

2. Анатомія та фізіологія з патологією/За ред. засл. діяча науки і техніки України, проф. Я.І.Федонюка, засл. лікаря Укр. к.м.н.Л.С.Білика, доц.Н.Х.Микули.Тернопіль. “Укрмедкнига”//2001р.

3. Аристотель. О частях животных/М.:Медгиз// Аристотель 1947 - 255с.

4. Биологический энциклопедический словар/Гл.ред.М.С.Гиляров;Редкол.: А.А.Баев, Г.Г.Винберг, Г.А.Заварзин и др.;М.: Сов. Энциклопедия//1986 - 125с.

5. “Биология”/№29,Глава 6 // 2001 - 156с.

6. Бернштейн Н.А. О построении движений /М.:Медгиз// Н.А.Бернштейн 1947 - 255с.

7. Бляхер Л.Я. Проблеми морфологии животних (исторические очерки)/ М.:Наука// Л.Я. Бляхер 1976 - 359с.

8. Воронцов Н.Н. Неравномерность темпов преобразования органов пищеварительной системы у грызунов и принципи компенсации функцій/Докл.АН СССР, Т13.№6//Н.Н.Воронцов 1961 - 1494с.

9. Воронцов Н.Н. Эволюция пищеварительной системы грызунов/ Новосибирск: Наука//Н.Н.Воронцов 1967 - 239с.

10. Везалий А.О. О строении человеческого тела/М.:Изд-во АН СССР//А.О.Везалий 1950 - 1055с.

11. Вебер М. Приматы/М.;Л.:Биомедгиз//М.Вебер 1963 - 336с.

12. Вільямс Р.Г. Фізіологія людини. Підручник (перекл. з англ.)/Наук.ред. перекладу Знегоцький Н.Г.,Шевчук В.,Зашевська О.;Львів:Бак.//2007 - 784с.

13. Гамбарян П.П. Бег млекопитающих/Л.:Наука//П.П.Гамбарян 1972 - 334с.

14. Гальперин С.И. Физиология человека и жывотних/М.//С.И. Гальперин 1977 - 653с.

15. Гремяцький М.А.Анатомия человека/М.//М.А. Гремяцький 1950р.

16. Гистология/Под.ред. Елисеева В.Г.,Афанасьева Ю.И.,Юринов Н.А.;М//1983р.

17. Догель В.А. Олигомеризация гомологичных органов/Л.: Изд-во Ленинградского ун-та//В.А. Догель 1954 - 368с.