Фауна промислових підприємств Чернігова
Ландшафтно-територіальні особливості промислових територій. Характеристика видового складу промислових підприємств Чернігова. Методичні рекомендації для отримання за маршрутним обліку птахів у заповідниках. Значення птахів в природі та житті людини.
| Рубрика | Биология и естествознание |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2010 |
| Размер файла | 50,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
Вступ
Розділ 1 Ландшафтно-територіальні особливості промислових територій
Розділ 2. Матеріали і методи дослідження
Розділ 3 Характеристика видового складу промислових підприємств Чернігова на прикладі молокозаводу
3.1 Загальна характеристика птахів
3.2 Характеристика видового складу птахів території Чернігівського молокозаводу
3.2.1 Родина Горобцеподібні
3.2.2 Родина Воронові
3.2.3 Родина Голубоподібні
3.2.4 Родина Ластівкові
3.2.5 Родина Шпакові
3.2.6 Родина Справжні Сови
3.3 Значення птахів в природі та житті людини
Висновки
Список літератури
Вступ
Людина в своїй господарській діяльності використовує багатства природних екосистем і сама створює штучні або напівштучні екосистеми з метою їх збагачення і кращого пристосування до своїх потреб.
Птахи досить високоорганізовані організми. Маючи ряд прогресивних особливостей птахи заселяють різноманітні, іноді малосприятливі кліматичні зони земної кулі. Здатність до польоту дає можливість знаходити найбільш сприятливі умови існування. Широко розселившись, птахи пристосувались до різних умов життя, споживанню різних видів кормів, використовуючи при цьому різні способи добування корму.
Птахи також пристосувалися до життя поряд з людиною та на територіях промислових об`єктів, тобто антропогенних ландшафтів. Вони почуваються поряд з оселями людини досить безпечно.
Мета нашої роботи - розглянути та проаналізувати видовий склад птахів промислових підприємств місцевої орнітофауни.
Предмет дослідження - представники класу Птахи, що належать до типових представників територій техноландшафтів.
Об`єкт дослідження - видовий склад птахів промислових підприємств на прикладі Чернігівського молокозаводу.
Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити в процесі дослідження певне коло питань, що стосуються розмноження птахів.
Завдання:
Дати загальну характеристику птахів;
Навести опис та особливості життєдіяльності птахів промислових підприємств на прикладі Чернігівського молокозаводу;
Проаналізувати значення птахів у природі та житті людини.
Розділ 1 Ландшафтно-територіальні особливості промислових територій
Методологічною основою для дослідження ландшафтно-біотопічної різноманітності міських територій промислових підприємств є концепція антропогенного ландшафту і ландшафтно-техногенних комплексів [12].
Антропогенним називається такий ландшафт, в якому на всій або на більшій площі корінній зміні під впливом людини піддався хоча б один з компонентів ландшафту, у тому числі і рослинність. Антропогенні ландшафти, не дивлячись на те, що створені людиною, є в своїй основі природними комплексами і в своєму розвитку підкоряються природним закономірностям.
На відміну від антропогенного ландшафту в ландшафтно-техногенних системах ведучу роль грає технічний блок, функціонування якого спрямовується і контролюється людиною. Такі системи не здібні до природного саморозвитку.
В ландшафті урбанізованих територій слід розмежовувати власне ландшафти антропогенні (і в значно меншому ступені природи ноантропогенні порушені або відновлені), ландшафтно-техногенні комплекси (прикладом можуть бути території промислових підприємств, автомобільні і залізничні магістралі з штучними формами рельєфу і т.п.) і техногенні об'єкти (окремі будівлі, споруди, елементи інженерної інфраструктури і т.д.). Істотною межею урбанізованих ландшафтів є те, що популяції організмів, що входять до складу біогеоценозів, активно взаємодіють не тільки з природними, але і техногенними елементами таких ландшафтних комплексів.
Місце біогеоценозів в системі ландшафтів. Біогеоценози є як би "вписаними" в структуру ландшафтів, співпадаючи по межах з ландшафтними фаціями -- якнайменшими таксономічними одиницями підрозділу ландшафтної сфери Землі. Отже, ключем до виділення біогеоценозів з їх біотопами, "маркірованими" рослинністю, на урбанізованих територіях є ландшафтна зйомка з виявленням на місцевості ландшафтних урочищ і фацій.
Класифікація антропогенного ландшафту. Кожний з найкрупніших підрозділів ландшафтної сфери Землі -- водно-поверхневого, земноводного, наземного, льодового і донного відділів -- представлений як природними (природними), так і антропогенними порядками (серіями). Для подальшого розмежування ландшафтних таксономічних одиниць в природних порядках використовують як визначальні критерії особливості рельєфу, географічного зонального і висотного поясного.
В антропогенних серіях головним критерієм для подальшої класифікації ландшафтних одиниць використовується тип землекористування.
Підходи до типології урбанізованих біотопів. Пізнання особливостей і закономірностей існування живих організмів, їх популяцій і співтовариств в урбанізованому середовищі, порівняння біотичних комплексів різних міст між собою стає можливим тільки на основі впорядкування різноманітності місцепроживань не стільки окремих видів, скільки співтовариств в цілому, з їх рослинним покривом, тваринним і мікробним населенням. При цьому необхідно постійно враховувати ефекти масштабування, зв'язані, з одного боку, з відмінностями в розмірах особин і фізичних просторових і кормопошукових ніш, і, з другого боку, незалежністю індивідуальних екологічних потреб видів, що входять в співтовариства [11].
Наприклад, на території кубла пари великих строкатих дятлів (Dendrocopos major L.) в приміському дубовому лісі виростають сотні стовбурів дерев декількох видів, тисячі, якщо не десятки тисяч стебел трав'янистих рослин десятків видів (строго кажучи, на цій території можуть бути виділено одна або декілька рослинних асоціацій); кожний стовбур є місцепроживанням для десятків і сотень особин декількох видів комах-ксилофагів і тисяч особин комах-фітофагів, що живляться зеленою масою, квітами і плодами; трав'янисті рослини формують місцепроживання для десятків тисяч особин комах-фітофагів і тисяч особин їх хижаків; в лісовій підстилці і верхніх горизонтах ґрунту мешкають тисячі і десятки тисяч особин десятків видів комах (хижаків, сапрофагів, копрофагів), багатоніжок, павукоподібних, сухопутних ракоподібних, черв'яків, а чисельність сотень видів мікроорганізмів (бактерії, гриби, найпростіші), що мешкають в грунті, обчислюється десятками, якщо не сотнями мільйонів. Крім того, крім пари дятлів, на даній території можуть кублитися одна -- дві пари повзиків (Sitta europaea L.), по декілька пар великих синиць (Parus major L.), малинівок (Erithacus rubecula L.), зябликів (Fringilla соеlebs L.), а для такого хижака, як яструб-тетерев'ятник, ця територія може складати лише малу частину; його гніздової і мисливської території. Тут же розміщені території десятка особин землерийок і мишоподібних гризунів, може прогодуватися одна білка, а для горностая або ласки, так само як і для яструба, ця територія складає приблизно 1/10 -- 1/5 частина їх кормопошукової території, не говорячи вже про крупних копитних ссавців, для однієї особини яких необхідна територія в сотні раз більше і які можуть бути також знайдений на даній території, якщо площа лісового масиву достатньо велика або він пов'язаний з сусідніми масивами.
Навіть цей приклад, в якому описано далеко не повністю можливе співтовариство живих организмов4, показує, наскільки непростою є задача розмежування біотопів, наскільки різним можуть бути результати такого розмежування, якщо у фокусі дослідження знаходитимуться, відповідно, тільки рослини, наземні комахи, грунтова мезофауна, один вид або співтовариство птахів або ссавців. Звідси неминучою є множинність типологічних або класифікаційних рішень і відсутність загальноприйнятих схем підрозділу урбанізованих біотопів. Найбільш детально розробленими є схеми, що застосовувалися при вивченні рослинного покриву і населення птахів міст.
Як вже було відзначене вище, виділення біотопів урбанізованих біогеоценозів повинне ґрунтуватися на обліку ландшафтної структури території. В цьому випадку типологічні схеми можуть використовуватися для опису і порівняння рослинності і тваринного населення різних таксономічних груп в різних містах, що знаходяться навіть на різних континентах. Хоча в даний час поки що немає робіт, що узагальнюють досвід типології і класифікації біотопів урбанізованих територій в різних країнах, як головні ознаки, що використовуються для виділення біотопів, можна відзначити:
наявність водоймищ або водотоків;
наявність і характер забудови;
ступінь вираженості штучних покриттів;
вид міської інфраструктури;
наявність, тип і ступінь вираженості рослинного покриву.
Розділ 2. Матеріали і методи дослідження
Залежно від мети й задач дослідження, Є.С. Равкін та М.Г.Челінцев пропонують виділяти природні частини, що відрізняються між собою [7]. В кожній з таких природних частин обирають не менше двох головних ділянок, на яких проводитимуться обліки птахів. Потім проводять попередній обстеження головних ділянок, обираючи репрезентативні частини різних місць існування птахів з метою наступного розміщення облікових маршрутів.
Потім складають короткий опис кожної з головних ділянок, вказуючи хоча би приблизне співвідношення на ній площ різних типів середовищ існування. Намічають облікові маршрути, які перетинають ділянки кожного середовища існування. Частіше зустрічаються не гомогенні місцевості, а мозаїчні: поля з перелісками і чагарниками, змішані ліси, ліси з галявинами, струмками тощо. Структура заплавних лісів також не однорідна, тому їх слід розглядати як одне середовище існування, а облікові маршрути розміщувати таким чином, щоб вони перетинали усе різноманіття мозаїчних частин, по можливості, пропорційно їх площам. Прокладати колові або замкнуті маршрути (але без різких поворотів) зручніше, адже тоді проходів без обліку меншає. Відстань між обліковими ходами повинна бути не менше 200 м. Довжину облікового маршруту в кожному середовищі існування визначають по карті чи вимірюють кроками. Бажано прокладати обліковий маршрут так, щоб з обох його боків був однотипний біотоп. Якщо все ж таки дослідник мусить прокладати маршрут вздовж кордону двох біотопів, то тоді у вищезгаданій рекомендаціях пропонується облік лише з одному біотопі, згодом подвоївши отримані результати. При цьому слід мати на увазі, щохарактеристика населення птахів може бути неточною, адже реєструються і невластиві для даного біотопу види.
Для достовірної характеристики населення птахів в кожному типі середовища існування сумарна довжина маршруту в ньому за період обліку повинна складати влітку не менше 5 км, а взимку навіть 10 км і більше. При цьому, якщо розмір виділу не дозволяє закласти в ньому один безперервний маршрут довжиною 5 км, окремі частини єдиного маршруту можна розмістити по кільком ізольованим одна від одної ділянкам одного типу або проходити один і той самий маршрут кілька разів, але не в один день. Останній спосіб застосовують у крайньому випадку, коли немає однотипних біотопів в районі дослідження. Якщо маршрут в одному типі біотопу виявився надто коротким, це може негативно вплинути на репрезентативність облікових даних для характеристики досліджуваного середовища.
Під час польових робіт обліки слід проводити кілька разів на кожному маршруті. Так, у гніздовий період чи в першій половині літа в кожному біотопі слід робити обліковий маршрут довжиною не менше 5 км не рідше одного разу у два тижні. Потім для кожного двотижневого періоду (циклу) роботи розраховують щільність населення птахів, результати усереднюють за увесь гніздовий період або першу половину літа. Якщо потрібно визначити гніздову щільність поселення виду, то прийнята циклічність допоможе визначити той короткий період, коли на гніздову чисельність найменше впливають пролітні птахи й виводки. Такий підхід підвищує достовірність населення птахів усього досліджуваного періоду. Тому час роботи дослідників необхідно розподілити так, щоб вони встигали за кожний цикл «набирати» потрібний кілометраж в кожному типі біотопу.
За один літній ранок дослідник має проходити з обліком не більше 4-6 км. Збільшення довжини маршруту може зумовити погіршення якості даних, адже людина, яка проводить облік, втомлюється, а увага її втрачається. В місцевостях, де маршрути є важко прохідними, їх довжина може бути коротшою.
Вибір періодів обліку залежить від кінцевої мети дослідження. Для характеристики зимового поселення птахів обліки краще проводити у другій половині зими, коли видовий склад постійніший. Облікові маршрути потрібно проходити по кілька разів. Для характеристики змін населення птахів у часі (визначення міжсезонної та внутрішньосезонної динаміки) обліки проводять приблизно через однакові інтервали (тиждень, декаду, півмісяця, місяць) протягом усього наміченого строку робіт. Розрахунки щільності поселення птахів здійснюють окремо для кожного періоду часу. Для характеристики змін населення птахів по роках маршрути і строки щорічних обліків мають бути співставними.
Для опису угруповання птахів у лісі чи іншому типі середовищ існування потрібно близько 50 точкових обліків або мінімум 4 км трансектних обліків. У разі, якщо підхід менш формальний, вибірка може обмежуватися 10-20 списками зустрінутих видів або списками птахів за одну годину спостереження - залежно від видового різноманіття в конкретному типі середовища існування. В ідеалі для проведення досліджень необхідно і проводити обліки не лише в усіх типах середовищ існування того чи іншого району, але й проводити в кожному з біотопів по 2-4 повторних обліків для виявлення можливих тенденцій в отриманих даних. Невраховані в ході роботи похибки можуть призвести до того, що результати проведеного дослідження виявляться абсолютно марними.
Дуже рідко вдається провести вичерпний абсолютний (тотальний) облік виду в межах його ареалу, в межах конкретного місця існування чи в межах території, що охороняється. Найчастіше такі тотальні обліки неможливі, і необхідно здійснювати вибіркові дослідження. Такі обліки завжди необхідні для виявлення зв'язку видів із середовищем, для дослідження по багатьох мдах одночасно й для вивчення біорізноманіття в цілому. Проблемою при проведенні таких обліків є те, що при вибіркових дослідженнях можуть виникнути різного роду похибки. Наприклад, більшість птахів активніші рано вранці. При проведенні обліків у двох ділянках лісу, в ході яких дослідження проводиться з шостої до восьмої ранку однієї і з півдня до другої години дня другої, результати не можуть порівнюватися. На першій ділянці безумовно чисельність птахів буде вищою, однак неясно, чи ж це пов'язано з реально більшою кількістю птахів, чи з тим, що дослідження проводилися вранці, коли птахів простіше почути чи побачити. Похибка при виконанні даного вибіркового дослідження очевидна.
При оцінюванні чисельності популяції, видового різноманіття чи зв'язку видів із середовищем зазвичай не обмежуються одним лише вибірковим обліком. Навіть за умови, що всі джерела потенційних похибок усунені, природна мінливість характеру розподілу птахів в місцях існування призведе до того, що отримані вибірки будуть відрізнятися.
В деяких випадках загальна точність оцінок чисельності (тобто їх відповідність реальним) є другорядною і може навіть взагалі не враховуватися. Наприклад, якщо на меті ставиться дослідити, зростає чи знижується чисельність того чи іншого виду птахів, то можна організувати обліки на маршрутах, реєструвати всіх відмічених птахів, і використовувати ці дані в якості «базових» для порівняння з даними, які будуть зібрані в майбутньому з використанням аналогічної методики.
Погані погодні умови, як то низька хмарність, дощ і навіть дуже висока температура, можуть впливати на обліки птахів у трьох напрямках. В першу чергу, погодні умови безпосередньо впливають на активність птахів, яка за поганої погоди, як правило, знижена. Це в свою чергу впливає на ефективність і достовірність облікових робіт. По-друге, погодні умови можуть просто впливати на видимість птахів чи на можливість розпізнавання звуків. По-третє, в дуже спекотну, дуже холодну погоду або в мокрому одязі людина, що проводить обліки, не може нормально працювати - так, як працювала б за гарної погоди. На облік може впливати навіть стан підстилки (наприклад, коли надворі дуже сухо шурхіт опалого листя під ногами може бути надто голосним). Залежно від температури і вологості в лісових угіддях може розрізнятися активність цикад та інших комах, що також може створювати додаткові звукові завади при обліках птахів. Для того, щоб уникнути можливих похибок, всі обліки слід проводити у відносно стандартних умовах, тобто за мінімального вітру й у відсутності дощу чи ж інших опадів. Також необхідно записувати всі погодні умови (хмарність, силу вітру, температуру) навіть в тих випадках, коли вони відповідають «стандартним». Надалі буде можливість проаналізувати вплив цих погодних умов на отриманий результат.
Використана методика обліку вимагає від спостерігача оцінювання відстані виявлення птахів. Ці оцінки можуть стати основною причиною похибки. Незначні помилки у виявлені відстані є прийнятними, однак суттєві відмінності чи систематичні недооцінювання або переоцінювання відстані - виявлення стають серйозною проблемою. Існує два способи зменшення можливих похибок. Перший - регулярне тренування й вдосконалення навичок визначення відстані виявлення шляхом вибору об'єкта, подумки оцінки й перевірки припущень. Другим методом є розмітка території на окремі ділянки з точно встановленою відстанню. Він менш зручний і в лісі є абсолютно неприйнятним.
Є.С. Равкіним та М.Г.Челінцевим [7] були розроблені методичні рекомендації для отримання даних по маршрутному обліку птахів у заповідниках. Вони призначені для визначення видового складу, розподілу й щільності поселення птахів більшості видів, що існують на території заповідника. Як зазначається в даному джерелі, маршрутні обліки дозволяють ефективно виявляти видовий і кількісний склад орнітокомплексів. Сьогодні вони широко застосовуються в орнітологічних дослідженнях, зокрема з метою моніторингу й складання літописів природи. Однак не існує єдиної уніфікованої методики, а тому способи збирання і обробки матеріалів суттєво відрізняються, що часто ускладнює порівняння результатів, отриманих за допомогою різних методів. В основі роботи полягає достатньо простий метод обліку: реєструються всі виявлені птахи, і одночасно вимірюється відстань від дослідника до кожного з них в момент першого виявлення. Розрахункова ширина облікової смуги визначається на основі середньої гармонічної з відстані виявлення. Такий метод обліку дозволяє отримувати в різні пори року доволі точні показники щільності поселення й чисельності більшості видів птахів, що мешкають у заліснених та відкритих біотопах суходолу з різноманітним рельєфом, рослинним покривом і антропогенним впливом. Лише деякі види з вечірньою і нічною активністю не підлягають обліку у вранішні години. Ці показники можна порівнювати між собою.
В нашій роботі був використаний саме цей метод, адже він є доволі простим і зручним, доступним, не потребує докладання значних зусиль, попереднього розподілу території.
Крім названих методів облік птахів можна проводити також за допомогою картування. Він є зручним при обліку малочисельних видів, дослідженні їхніх гнізд, бо дозволяє виявити не відносну, а точну кількість видів, місцезнаходження їх тощо.
Без карти або плану важко обійтися при польовій роботі, починаючи з періоду підготовки, коли відбувається попереднє заочне ознайомлення з районом і намічаються основні ділянки й маршрути. У полі ж карта взагалі дуже потрібна. Тому слід заздалегідь забезпечити себе якомога детальнішими і точнішими картами і планами. Останні використовуються, по-перше, для орієнтування на місцевості. На них відмічають пройдені маршрути, облікові лінії, пробні площі тощо. Але головним чином карта потрібна як основа для біозйомки, тобто для нанесення на неї різних спеціальних зоологічних даних - розповсюдження найважливіших видів тварин, місць їх масового скупчення, зимівок, шляхів міграції, щільності поселення, місцезнаходження нірок, гнізд, колоній, розподілу кормових ресурсів, ізохронів фенологічних явищ тощо.
Для цього необхідні наочні й прості умовні позначення. Офіційно затверджених стандартних позначень немає, але вдалі схеми запропоновані. На планах великого масштабу можна зображати силуети птахів. Ці силуети гравіюються на гумці й використовуються як штампи. За допомогою силуетів можна показати на плані не лише розповсюдження тварин, але й їхню чисельність. Замість силуетів можна використовувати певні умовні позначення, які вводяться для кожного виду птахів.
При картуванні безпосередньо в полі простіше позначати місця зустрічі птахів не умовними позначками, а початковими буквами їхніх назв. Нірки та гнізда позначаються відповідними літерами, обведеними в кружечок. Старі гнізда, крім того, перекреслюються. При зустрічі виводка або зграї до літерної позначки додається цифра кількості особин.
На карту бажано нанести розподіл біотопів. Така карта не лише є чудовою ілюстрацією до кінцевого обліку, але й допоможе в процесі роботи розібратися в закономірностях розподілу біотопів по місцевості, полегшить їх вивчення. Найкращою основою для плану біотопів, які виділяються передовсім по рослинності, слугують геоботанічні карти або, і це стосується безпосередньо лісів, детальні карти лісгоспів. Вони дадуть вихідний матеріал для наступного зооекологічного оцінювання.
В нашій роботі метод картування застосовувався для обліку видів з вечірньою та нічною активністю.
Таким чином, при проведенні орнітологічних досліджень застосовуються різні методи, і для досягнення найкращого результату І отримання репрезентативних даних їх слід поєднувати. Зокрема, в нашій роботі ми диференціювали методичні підходи залежно від еколого-біологічних особливостей досліджуваного виду птахів.
Розділ 3 Характеристика видового складу промислових підприємств Чернігова на прикладі молокозаводу
3.1 Загальна характеристика птахів
Велика і різноманітна група теплокровних тварин, яка налічує близько 8.600 сучасних видів (в Україні -- близько 360). За системою американського ученого А. Уітмора всі птахи об'єднані в окремий клас (Aves), що є п'ятим класом підтипу черепних, типу хордових тварин. Клас поділяється на два підкласи -- давніх птахів (Archaeornithes) і нових, або справжніх, птахів (Neornithes).
Перший підклас об'єднує викопних, так званих ящеротазих, птахів, з яких відомий лише один вид (за іншими системами -- два види) -- археоптерикс літографіка, рештки якого знайдено в юрських сланцевих відкладах Баварії.
Другий підклас об'єднує всіх інших птахів, які за певними особливостями будови розподіляються на 33 (за іншими системами 40 або 51) ряди [10].
Серед класів підтипу черепних птахи найбільш близькі за рядом ознак до плазунів: мають з ними спільне походження. За сучасними уявленнями птахи походять від групи примітивних давніх плазунів, так званих еозухій, які жили на Землі в мезозойську еру (Тріас, Юра), понад 100 мільйонів років тому. Ці невеликі плазуни вели деревний спосіб життя. Здатність перелітати з гілки на гілку, з дерева на дерево розвинулась у них поступово, завдяки вмінню робити довгі стрибки, які властиві багатьом деревним тваринам (ящірка літаючий дракон -- із сучасних плазунів; жаба яванський літун -- із земневодних; білка-летяга, шорсткокрил -- із ссавців та ін.).
Будова птахів. Характерною ознакою птахів, що відрізняє їх від інших класів хребетних, є пір'я, яке вкриває тіло птаха, за виключенням незначних ділянок його поверхні (дзьоб, нижня частина задніх кінцівок, аптерії). За своїм походженням пір'я має тісний зв'язок з лускою плазунів. За будовою воно не однакове. Великі пера -- контурні, всередині мають порожній стрижень, від якого в обидва боки відходять еластичні рогові борідки і борідочки, з маленькими гачечками, за допомогою яких борідочки чіпляються одна за одну, утворюючи дуже легку, еластичну пластинку. Найбільші з покривних пер містяться на крилах (махові пера 1-го, 2-го і 3-го порядків) і на хвості (стернові). Під контурними перами ростуть пухові. Борідки у них містяться на верхівці коротенького стрижня пучком і не зчеплюються між собою. Іноді стрижня немає зовсім і борідки ростуть віялом. Пухові пера утворюють пухове покриття -- пух, що має велике теплорегулююче значення. Пухові пера, що з'являються у пташенят, деякий час є єдиним покриттям, що захищає їх від тепловіддачі. У деяких птахів буває ще ниткоподібне, волосоподібне та різної форми декоративне пір'я, що особливо розвинене в самців у шлюбний період.
Дзьоб зовні покритий роговим чохлом різної форми, яка залежить від способу живлення.
Нижня частина задніх кінцівок у більшості птахів вкрита лускою. На кінцях пальців -- добре розвинені кігті. У деяких птахів вони дуже великі; ними він вбиває і захоплює здобич, а в разі небезпеки захищається від ворогів. Кігті служать для риття (курині), лазіння по деревах (дятли) тощо.
У деяких груп птахів (голубів, деяких хижих) біля основи дзьоба є ділянка голої шкіри, так звана восковиця [10].
У качок, мартинів і деяких інших птахів на першому пальці передньої кінцівки є кігтик, який іноді добре помітний, а у південноамериканських птахів гоацина і пеламедеї він навіть відіграє певну роль у житті птаха.
Шкіра в птахів суха, без залоз. Винятком є так звана куприкова залоза, яка міститься в основі стернових пер. її виділеннями (секретом) птах змащує пера, щоб вони не намокали. У деяких птахів, наприклад у дрохви, куприкової залози немає.
Скелет птахів має своєрідні особливості, що відрізняють його від скелетів інших хребетних тварин. Найхарактернішими особливостями, що виникли як пристосування до польоту, є полегшені кістки, всередині яких є порожнина, заповнена повітрям (пневматичні кістки); зміцнення частин скелета утворенням суцільних блоків з кількох кісток, що зрослися. Так, щелепи і череп птаха -- це суцільний, легкий, але дуже міцний утвір, що надійно захищає мозок і органи чуттів від струсів і механічних пошкоджень. Окремі дрібні кісточки передньої і задньої кінцівок частково зрослися, утворивши властиві лише птахам своєрідні кістки: метакарпальні -- в крилі і плесно -- в задній кінцівці. Широка, плеската кістка птахів -- грудина -- має посередині гребінь (кіль), до якого прикріплюються дуже міцні грудні м'язи, що відіграють вирішальну роль у польоті. З грудиною зв'язані кістки плечового пояса -- ключиці, які зрослися між собою, утворюючи так звану вилочку; воронячі, або коракоїдні, кістки, властиві лише птахам, і шаблевидні, спрямовані назад лопатки. Кістки тазового поясу міцно зрослися між собою і з поперековим відділом хребта, утворивши своєрідну кісткову систему -- складну тазову кістку, що надійно захищає статеві органи й органи виділення [13].
М'язи птахів дуже розвинені, особливо м'язи тазового і плечового поясів кінцівок, м'язи самих кінцівок, шиї та щелепні м'язи. Виконуючи щохвилини велику роботу і витрачаючи багато енергії, м'язи потребують значних енергетичних надходжень, тому птахи дуже багато їдять (не тільки підростаючі пташенята, але й деякі дорослі птахи щодоби з'їдають таку кількість їжі, яка дорівнює або навіть перевищує масу їхнього тіла).
Травна система птахів також має деякі особливості: сучасні птахи не мають зубів, функціональну роль останніх виконує частково дзьоб, частково сильні м'язи стравоходу й шлунку та дрібні камінці, що їх постійно ковтають птахи. Ці камінці виконують роль маленьких жоренець. Це так звані гастроліти. Травні ферменти, що виділяються в різних ділянках травного тракту, мають велику хімічну активність і забезпечують швидке і повне перетравлення їжі. Усе, що не може бути перетравленим (кістки, луска, хітинові панцирі комах, пір'я, шерсть, кігті тощо), викидається або з екскрементами, або у вигляді так званих погадок -- кулястих або витягнутих грудочок неперетравлених решток, що їх відригують птахи. Ці рештки їжі -- дуже цінний матеріал для вивчення живлення птахів і визначення їхньої ролі в природі та господарській діяльності людини.
Шлунок птахів має два відділи: залозистий і м'язовий. У залозистому відділі їжа обробляється травними соками. М'язовий шлунок має товсті, м'язисті стінки, що забезпечують швидке і сильне його скорочення. Кишковий тракт довгий, звивистий, відкривається назовні анальним отвором, перед яким є розширена ділянка -- клоака. У клоаку відкриваються також отвори видільної і статевої систем. Сеча в птахів окремо не виділяється, а змішується в клоаці з кишковими виділеннями, утворюючи напіврідкі або кашоподібні екскременти.
Дихальна система птахів також має своєрідні риси пристосування до польоту. Повітря потрапляє в легені крізь ніздрі і ротовий отвір, потім -- крізь трахеї, де міститься голосовий апарат -- кишенєподібні складки слизової оболонки (так звана «нижня гортань» на відміну від «верхньої гортані» у ссавців). У легенях частина повітря потрапляє в систему капілярів, що пронизують легеневу тканину, інша частина проходить крізь легені «транзитом» і потрапляє4 в спеціальні резервуари -- повітряні мішки, які містяться в порожнині тіла, і порожнини пневматичних кісток. Це додаткові резервуари повітря, які дають птахові можливість літати, створюють систему подвійного дихання, тобто надходження повітря з резервних депо знову в легені під час роботи крил у польоті. Завдяки системі подвійного повітряного постачання і досконалій системі кровообігу (дуже сильне м'язове серце і судини) птахи можуть довго літати, долаючи без відпочинку сотні кілометрів, або глибоко пірнати, лишаючись довго під водою [11].
Високого ступеня розвитку досягла в процесі еволюції нервова система птахів, зокрема центральна нервова система і органи чуттів. Головний мозок у птахів складається з переднього мозку, який поділяють на дві півкулі, середнього мозку, мозочка та довгастого мозку. Найбільш розвинені передній мозок і мозочок, які майже повністю покривають усі інші відділи. Головний мозок птахів має значно більші розміри й масу (відносно маси їх тіла), ніж у плазунів, що забезпечує високий рівень вищої нервової діяльності. Значні розміри і складна будова мозочка пов'язані з функцією польоту, яка потребує дуже точної, безпомилкової орієнтації в просторі.
З органів чуттів у птахів найкраще розвинені органи зору. Великі, кулясті очі розміщені по боках голови, що забезпечує птахам разом з дуже рухомою шиєю майже круговий огляд. Птахи не мають подібно до ссавців стереоскопічного, об'ємного зору, але можуть чудово бачити на далеку відстань і, користуючись по черзі то одним, то другим оком, розглядати найдрібніші предмети (особливо під час пошуків їжі). Доведено, що птахи добре розрізняють кольори (звичайно, не так, як людина) і навіть кольорові відтінки, наприклад, колір і малюнок яєць, забарвлення ротової порожнини пташенят, за яким батьки горобиних пташенят безпомилково відрізняють своїх пташенят від пташенят інших видів, коли ті, випрошуючи їжу, широко розкривають рот. Досить складно побудовано у птахів і вухо. Хоча вони не мають зовнішнього вуха (вушної раковини, як у ссавців), яке виконує роль звуковловлювача, але різні складки шкіри та пір'яні утвори (вушка, видовжені пера тощо) чудово виконують ці функції. Досить згадати, як точно, безпомилково, орієнтуючись на звук, хапають сови вночі дрібних мишовидних гризунів; або, почувши спів чи закличний крик, іноді на відстані кількох сот метрів, птахи знаходять особу іншої статі; або пташенята пізнають своїх батьків [13].
Дуже своєрідна будова і функції органів статевої системи птахів. Парні сім'яники самців з'єднуються парними сім'япроводами з клоакою, в яку потрапляє дозріле сім'я під час спарювання. У самців деяких видів птахів клоака може вивертатися і виконувати роль копулятивного органа. Статеві залози самки на відміну від залоз самця непарні. Розвинений, як правило, лівий яєчник, який сполучається з клоакою широким яйцепроводом. Дозрілі яйця, проходячи крізь яйцепровід, запліднюються і поступово вкриваються властивими їм оболонками. Саме в яйцепроводі починає розвиватися зародок. Перед тим як яйце виходить у клоаку, воно вкривається твердою вапняковою шкаралупою, набуває (в деяких птахів) специфічного для даного виду кольору та рисунка і лише тоді потрапляє в клоаку.
3.2Характеристика видового складу птахів території Чернігівського молокозаводу
3.2.1 Родина Горобцеподібні
Горобець хатній - Passer domesticus (L.). Маса 40 г. У дорослого самця верх голови сірий, з темними цяточками, спина коричнева, з чорними поздовжніми плямами, поперек і надхвістя сірувато-бурі. Горло, воло, верхня частина грудей чорні, низ грудей і черево бурувато-білі. По боках голови коричневі смуги. Шия з боків і щоки сірі. У самки голова бура, нижня частина тіла строкато-бура. Оперення не таке яскраве, як у самця. Молоді птахи схожі на самок.
Були поширені спочатку в Європі, Азії, крім Крайньої Півночі, в Північно-Східній Африці, Аравії. Потім їх було завезено на всі континенти земної кулі, де вони дуже добре акліматизувалися. Птахи осілі, частково кочові. В УРСР поширені в населених пунктах по всій території. Найхарактерніші звуки -- цвірінькання «чив-чив» або «жив-жив».
Живляться переважно рослинною і меншою мірою тваринною їжею (комахами та іншими безхребетними), охоче поїдають різні харчові відходи, зерно, ягоди, майже всеїдні. Розмножуються 2, іноді 3 рази за сезон. Гніздяться в різних закритих приміщеннях -- у щілинах будівель, норах на берегових або байрачних урвищах, у скелях, дуплах дерев, штучних гніздівлях. Деякі птахи роблять великі кулеподібні гнізда на гілках дерев, іноді досить високо над землею. Гніздяться колоніально. Гніздо з трав'янистих рослин, корінців, вимощене кінським волосом, пір'ям тощо. Яйця білувато-жовті, із сірувато-бурою густою крапчастістю. Повна кладка з 5--7 яєць, з квітня -- до кінця липня. Насиджують обидва птахи, 13--14 днів. Пташенята залишаються в гнізді 17 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються у великі зграї, іноді налітають на посіви проса та інших зернових, клюють ягоди, можуть завдавати певної шкоди. Навесні і влітку живляться комахами, серед яких багато шкідників сільського господарства. Пташенят вигодовують комахами. Кількість горобців слід регулювати, не допускаючи їх масового розмноження і великої концентрації в районі, де дозрівають ягідні або зернові культури. Птахи дуже прикрашають і оживляють ландшафт населених пунктів, особливо взимку і навесні, отже, мають деяке декоративне значення.
Синиця велика - Parus major. Досить красивий птах. Спинна сторона жовтувато-зеленого кольору, черевна сторона жовта, із широкою чорною смугою уздовж грудей і черева. Верхня сторона голови, боку шиї, горло і передня частина зоба блискучо-чорні із синюватим сталевим відливом, боки голови білі. Крило сірувато-блакитного кольору зі світлою поперечною смугою. Хвіст чорнуватий із блакитнуватим нальотом. Велика синиця -- один з найбільш великих представників родини Горобцеподібних: довжина її тіла 130 -- 165 мм, маса близько 20 г.
Велика синиця широко поширена в листяних лісах, в заростях по берегах річок і водойм, гаях, парках і садах.
Ці непосидючі пташки безупинно знаходяться в русі: переміщуючись з гілки на гілку, чіпляючись то однією, то обома лапками, часто повисають на кінцях гілочок спиною до землі і навіть униз головою, допомагаючи собі при переміщенні вгору по стовбуру крилами і навіть хвостом, безупинно перепурхуючи з місця на місце, а знайшовши поживу, роздзьобують її, притримуючи лапкою. Пізньою весною і улітку великі синиці збирають їжу винятково на листяних деревах. Восени й узимку відвідують хвойні породи, оглядають підлісок, нерідко можна побачити у травостої і підстилці, а узимку на снігу.
Велика синиця -- усеїдний птах. Влітку основу її харчування складають метелики, їхні гусениці і яйця, жуки, а також павуки. Восени -- рівнокрилі і яйця метеликів, жуків споживають небагато, у їжі з'являються насіння, охоче споживають також ягоди і плоди. Узимку основу харчування складають насіння і яйця метеликів, а навесні насіння і жуки. Крім того, птахи досить часто поїдають перетинчастокрилих, мух і клопів; охоче скльовують шматочки м'яса і сала, що викладаються для них людиною на прикормових столиках.
Серед комах, які поїдаються великою синицею, переважають потенційно шкідливі в господарському відношенні види, що живляться тканинами і соком дерев, такі, як шовкопряди, різні жуки (довгоносики, листоїди), клопи, попелиці.
3.2.2 Родина Воронові
Сорока - Ріса ріса (L.) Довгохвості строкаті птахи, розмірами такі, як галка. Маса 230 -- 250 г. У дорослих птахів голова, шия, воло і частина грудей чорні, із зеленуватим металічним блиском. Задня частина грудей, черево, поперек і плечові пера білі. Хвіст довгий, чорний, з металічним блиском. У молодих птахів оперення тьмяне, без блиску. Білі частини оперення з буруватим відтінком.
Поширені майже в усіх країнах північної півкулі, крім Крайньої Півночі і Східного Сибіру. На Україні гніздові осілі птахи всієї території. Улюблені місця -- узлісся, молодняки, зарості чагарників по берегах водойм, у ярах, балках, садах, пришляхових і полезахисних смугах. У природі їх визначають завдяки характерним забарвленню, поведінці і зовнішньому вигляду. Голос -- гучне стрекотання і дзвінке «чак-чак» [2, 75].
Живляться комахами, зерном, маленькими тваринами, падлом, покидьками. На місцях гніздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих місцях або поблизу від них. Гнізда у вигляді великих, закритих зверху куль, із сухих палок, будують найчастіше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. У середині гніздо обмазане глиною і вимощене сухою травою, корінцями. Повна кладка з 5--7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині -- кінці квітня -- на початку травня. Насиджує самка, 17--18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 22--24 дні.
Знищуючи шкідливих комах і гризунів, сороки приносять велику користь, але вони іноді руйнують гнізда інших співочих і навіть мисливських птахів. Тому в мисливських господарствах кількість сорок обмежують, руйнуючи гнізда під час їх будування. Але самих птахів слід охороняти і ні в якому разі не знищувати.
Ворона сіра - Corvus corone L. Чималі птахи. Маса до 750 г. У дорослих птахів чорні голова, горло, передня частина грудей, крила і хвіст. Решта оперення попелясто-сіра, з чорними рисками. Молоді птахи мають буруватий відтінок.
Поширені майже по всій північній півкулі, крім Крайньої Півночі і частково тропічних країн Азії. В УРСР звичайні, досить численні, місцями осілі, частково кочові птахи всієї території. Тримаються в лісах, лісосмугах степової зони, часто поблизу і в межах населених пунктів.
Голос -- хрипле і досить гучне «карр-карр».
Живляться рослинною і тваринною їжею. Поїдають дрібних гризунів, жаб, ящірок, дрібних птахів, пташенят і яйця інших птахів, комах, падло і всякі покидьки, їдять також зерно, горіхи тощо.
Гнізда з уламків гілок мостять на деревах. Повна кладка з 5 зелених, з темними крапками яєць, у кінці березня -- до середини квітня. Насиджує переважно самка, 17 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько 35 днів.
Виконуючи санітарні функції і знищуючи гризунів і комах-шкідників, ворони приносять користь. Але водночас вони руйнують гнізда і поїдають яйця і пташенят мисливських і дрібних співочих птахів, молодих зайченят, каченят, тобто завдають шкоди мисливському і лісовому господарству. Отже, кількість ворон, особливо в мисливських господарствах і населених пунктах, слід регулювати. Але в ніякому разі не можна винищувати ворон.
Зрідка на Україну залітає ворона чорна (С. согопе согопе L.). Забарвлення суцільно чорне. Гніздиться в Західній Європі.
Грак, гайворон - Corvus frugilegus L. Блискучо-чорні птахи, трохи менші за ворон. Маса до 500 г. Усе оперення чорне, навколо дзьоба голе шкіряне кільце. Молоді птахи бурувато-чорні, без блиску.
Поширені майже по всій Європі, крім Крайньої Півночі, в Передній, Середній Азії, в Забайкаллі і на Далекому Сході, на схід до Японії. Птахи частково перелітні, частково осілі й кочові в південних районах свого поширення. Зимують у країнах Західної і Південної Європи, в Передній і Середній Азії, Індії, Південно-Східній Азії. В УРСР частково перелітні, частково кочові птахи всієї території. Зимують у країнах Західної Європи і Балкан. Гніздяться колоніями з багатьох сотень пар у населених пунктах, у пришляхових і полезахисних насадженнях.
У природі визначаються за забарвленням, розмірами і голою шкірою біля основи дзьоба. Тримаються зграями під час гніздування, перельотів і кочувань. Часто ходять у полі за сільськогосподарськими машинами, вибираючи комах і гризунів. Крик -- поважне, трохи протяжливе «каа» або «гаа». Живляться комахами, мишовидними гризунами, насінням, пагонами зернових культур.
На місцях гніздування з'являються в другій половині березня -- на початку квітня, залежно від ходу весни. Заміна зимуючих птахів на місцевих відбувається на початку березня. Гніздяться великими колоніями (рідко по кілька пар) на деревах. Гнізда з гілок, вимощені тонкими гілочками, травою, шерстю. Гнізда використовують багато років підряд. Повна кладка з 4--5 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині -- кінці квітня. Насиджують 18--20 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько ЗО днів. Після вильоту з гнізда молодих птахів граки збираються у великі зграї і живляться на полях, у степу, по звалищах і пустирях у населених пунктах. Місцеві птахи відлітають на зимівлю в жовтні на початку листопада.
Птахи корисні.
3.2.3Родина Голубоподібні
Горлиця звичайна - Streptopelia turtur (L.). Невеликі голуби, зі струнким, видовженим тілом і маленькою головою. Маса до 150--160 г. Дорослі птахи бурувато-сірі, строкаті. Голова зверху, надхвістя, верхні покривні пера хвоста і тіло з боків сірі. На шиї з боків плями з чорних пер, з голубуватими кінчиками. Передня частина спини бура, задня частина, плечові та верхні покривні пера крила з чорно-бурими стрижнями і вохристими облямівками. Шия спереду, воло й груди сизо-рожеві, черево та підхвістя білі. Молоді птахи буруваті, рябого пір'я на шиї з боків не мають.
У природі їх визначають за особливостями забарвлення, малими розмірами, формою тіла і голосом. Навесні токуючі самці гучно воркують: «РУУ-РУ-РУ, РУУ-ру-ру», що далеко чути в лісі. Злітають з гучним тріском і лопотінням крил.
Поширені в помірній смузі Європи, Західного Сибіру, в Середній і Західній Азії, Північній Африці і Південно-Західній Азії. В УРСР поширені скрізь, де є листяні й мішані ліси, крім високогір'я Карпат. Особливо люблять молоді ліси. Зустрічаються також у садах і парках. Місцями досить численні птахи. Живляться насінням диких і культурних рослин, листками, пагонами, молюсками, комахами тощо.
Прилітають у середині -- кінці квітня. Гнізда роблять на деревах, кущах, іноді дуже низько над землею. Це дуже тендітні споруди з паличок, які просвічуються наскрізь. Повна кладка з 2 білих яєць, у травні, насиджують обидва птахи 13--14 днів. Через три тижні пташенята стають дорослими і залишають гніздо. Друга кладка в липні.
Відлітають на зимівлю у вересні -- жовтні. Мисливські птахи, але їх дуже мало і особливого значення для мисливського господарства не мають. На півдні, в степовій зоні, горлиці є об'єктом спортивного полювання, і мисливці добувають їх у великій кількості. Проте цього гарного співочого птаха доцільно взяти під повну охорону.
Голуб сизий - Columba livia L. Птахи середнього розміру. Маса до 300 г. Дорослі птахи сизо-сірого кольору, з металічним зеленим і пурпуровим блиском на боках тіла, задній частині шиї і волі. На крилах дві темні смуги, на хвості також темна смуга. Поперек і нижня частина спини білі. Молоді птахи сірі, з буруватим відтінком, в оперенні майже немає металічного блиску.
Поширені в помірній і південній смузі Європи, в Західній Азії, Північній Америці. В УРСР -- гніздові осілі птахи гірського Криму.
У населених пунктах зустрічаються напівдикі голуби, які за своїм забарвленням і всіма іншими ознаками схожі на сизого. Вважають, що це нащадки свійських голубів, що частково здичавіли.
Живляться насінням культурних і диких рослин, зеленими частинами рослин, ягодами, бульбі ми. Пташенят вигодовують «пташиним молочком» -- кашкою з напізперетравленої їжі, яку відригують з вола в глотку молодого птаха.
Гніздяться в розколинах скель, кам'яних будівель, у стінках колодязів тощо. Кладка з 2 білих яєць, два, іноді три рази на рік: перша -- в кінці березня -- на початку квітня, друга і третя -- через півтора-два місяця одна за одною.
Дикі сизі голуби в УРСР нечисленні й особливого значення в природі і житті людини не мають. Голуби населених пунктів можуть збиратися у великі зграї і шкодити посівам зернових культур, забруднювати будівлі, вулиці, розносити які інфекційні захворювання фнітози). Але, якщо їхню кількість регулювати, можуть бути прикрасою населених пунктів; крім того, вони можуть бути хорошими об'єктами для різних наукових досліджень.
З диких сизих голубів виведено багато порід різноманітних свійських голубів, що є предметом захоплення голуб'ятників.
3.2.4 Родина Ластівкові
Ластівка міська - Delichon urbica (L.). Маса 20--23 г. У дорослих птахів верх тіла чорно-синій, блискучий. Поперек і надхвістя білі. Низ тіла білий, з буруватим відтінком на горлі. У молодих птахів забарвлення верхньої частини тіла чорно-буре, без блиску.
Поширені по всій Євразії, крім Крайньої Півночі, і в Північно-Західній Африці. Птахи перелітні. Зимують в Екваторіальній і Південній Африці і Південній Азії. На Україні їх можна зустріти в населених пунктах, у районі великих мостів, гребель та інших кам'яних споруд. У Криму є гніздові колонії цих птахів на скелях у горах і за межами населених пунктів.
У природі визначаються за забарвленням і поведінкою. Голос -- дзвінке «тирр-тирр» або в разі переляку «стер-стер». Пісенька тихенька, спокійна. Живляться, як і сільські ластівки, літаючими комахами.
Прилітають навесні, в першій половині квітня. Гніздяться колоніями, переважно на стінах, під вікнами, карнизами кам'яних будівель, рідше на скелях. Гнізда у вигляді глибокої чаші приліплюють до стіни. Роблять їх з мокрого грунту, змащеного слиною, вимощують пір'ям, травою тощо. Будують гнізда обидва птахи, 12--14 днів. Повна кладка 3 4--6 білих яєць, двічі на рік -- у другій половині травня і в липні. Насиджують обидва птахи, 12--15 днів. Пташенята залишаються у гнізді 18--22 дні, залежно від метеорологічних умов. В серпні збираються в зграї і починають відлітати на зимівлю. Відліт триває весь вересень і закінчується на початку жовтня. Птахи корисні і декоративні. Потребують повної охорони.
3.2.5 Родина Шпакові
Шпак звичайний - Sturnus vulgaris L. Птахи трохи менші за дроздів. Маса до 95 г. Дорослі птахи блискучо-чорні, з металічним зеленуватим, фіолетовим або червонуватим відтінком. Після линяння багато дрібних світлих плямок, які потім, у міру зношування пер, зникають, і у весняному оперенні птахи майже зовсім чорні. Самки забарвлені менш яскраво, ніж самці, але ця відмінність майже не помітна. У молодих птахів оперення має бурий відтінок.
Поширені майже по всій Європі (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи перелітні, зимують у південних районах області поширення. Місця зимівель поступово пересуваються на північ. На Україні гніздові і перелітні птахи всієї території. Гніздяться в мішаних і листяних лісах, парках, садах, полезахисних смугах, у заплавних лісах, ярах і берегових урвищах, на скелях. У природі їх дуже легко визначають за зовнішнім виглядом і поведінкою. Пісня гучна, насичена звуками, запозиченими з пісень інших птахів, гавкання собак тощо. Під час співу хлопають крилами. Живляться майже виключно комахами. Пташенят вигодовують комахами, їдять також інших дрібних безхребетних -- павуків, червів. Охоче їдять у кінці літа і восени ягоди, насіння, різні покидьки.
Прилітають на місця гніздування в середині березня, на півдні раніше. Гнізда роблять завжди в закритому приміщенні: в дуплах, норах, щілинах скель, стінах будівель. Охоче займають штучні гніздівлі -- шпаківні. Нерідко утворюють великі гніздові колонії. Гнізда вимощують соломою, травімо, зеленим листям, пір'ям різних птахів. Яйця однотонні, жовто-блакитного кольору. Поява гуща з 5--7 яєць, у квітні -- травні. У старих птахів буває друга кладка -- в червні. Насиджує самка, 11 -- 12 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько трьох тижнів. Після вильоту з гнізда молоді птахи утворюють великі мішані зграї і ведуть кочовий спосіб життя. Восени, у теплі, сонячні дні самці сідають біля своїх старих гнізд або шпаківень і співають.
Відлітають на південь у вересні -- листопаді. Деякі птахи залишаються на зимівлю в південних степових районах. Останнім часом птахи залишаються на зимівлю в населених пунктах біля звалищ, на північ до Києва. Птахи корисні й декоративні. Потребують охорони. їх слід приваблювати в ліси, парки і сади.
3.2.6 Родина Справжні Сови
Сич хатній - Athene noctua (Scop.). Маленькі сови. Маса до 200 г. Дорослі птахи зверху бурі, зі світлими поздовжніми плямами. Низ тіла білуватий, з бурими поздовжніми плямами. Пальці вкриті волосоподібним коротким пір'ям. Молоді птахи у пуховому оперенні білі, перехідному -- бурі, з білуватими плямами. Низ тіла сірий, з буми плямами.
Поширені в помірній і південній смугах Європи і Азії (крім тропічних країн) і в Північній Африці. На Україні осілі, гніздові птахи всіх зон.
Улюблені місця перебування -- культурний ландшафт, сади і парки, зелені насадження в населених пунктах.
Подобные документы
Загальна характеристика птахів, будова скелету, специфіка травної, дихальної систем. Характеристика видового складу птахів-синантропів. Опис та особливості життєдіяльності птахів-синантропів місцевої орнітофауни. Значення птахів в природі та житті людини.
курсовая работа [376,3 K], добавлен 21.09.2010Хагальна характеристика ряду "хижі" та їх значення в природі й житті людини. Дослідження особливостей та характеристика видового складу фауни хижих ссавців околиць м. Чернігова: родина Куницеві (рід видра, куниця, тхір), родина собачі (рід лисиця).
курсовая работа [1,8 M], добавлен 21.09.2010Вивчення видового складу трутовикових грибів околиць м. Чернігова. Розгляд класифікації захворювань деревних рослин. Значення трутовиків у природі та життєдіяльності людини та план проведення екскурсії. Захист та профілактика грибних захворювань.
курсовая работа [265,2 K], добавлен 21.09.2010Ліс як складний рослинний біоценоз. Видовий склад птахів лісу Чернігівського району, особливості його флористичного складу і площа. Опис видів птахів, які найбільш зустрічаються в даному районі дослідження. Діяльність людини та її вплив на птахів лісу.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 21.09.2010Особливості будови, фізіології та життєдіяльності ряду Рукокрилих та визначення їх значення в природі. Головні морфологічні ознаки кажана. Характеристика представників ряду Рукокрилих, які зустрічаються на території м. Чернігова та його околиць.
курсовая работа [3,2 M], добавлен 21.09.2010Історія виникнення птахів. Загальна характеристика класу Птахи. Характерні особливості будови опорно-рухової системи та внутрішньої будови птахів, що зумовили здатність до польоту. Роль та значення пір'яного покрову птахів, який надає їм обтічної форми.
реферат [2,6 M], добавлен 21.07.2015Характеристика розмноження птахів та значення даного процесу для популяції в цілому. Поведінка птахів на різних етапах життя, її відмінні особливості. Табличні дані характеристики розмноження. Графічні дані характеристики розмноження птахів, їх аналіз.
курсовая работа [235,2 K], добавлен 01.02.2012В Україні заради збереження багатьох рідкісних і зникаючих видів птахів створюються природні заповідники, заказники. Рідкісних птахів розводять у вольєрах і випускають потім на волю, у природні для них умови життя. Особливості будови органів птахів.
реферат [22,2 K], добавлен 19.05.2008Загальна характеристика птахів: лелека білий, бусол, або чорногуз, гуска сіра, шпак звичайний, зозуля звичайна, ластівка сільська. Перельоти птахів та методи дослідження цього процесу. Аналіз спостережень за строками прильотів вказаних видів птахів.
реферат [28,1 K], добавлен 21.09.2010Особливості розмноження птахів. Специфіка перельотів, гніздування та будови яйця птахів: гусака сірого, сірого журавля, великого строкатого дятла. Характеристика кладки яєць, висиджування та вигодовування пташенят у різних представників класу птахів.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 21.09.2010
