Обосливості біології щуки звичайної

25

Особливості біології щуки звичайної

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Характеристика класу Риби

1.1 Місце риб в світі хребетних

1.2 Характеристика опорно-рухової системи

Розділ 2. Особливості біології щуки звичайної

2.1 Систематичне положення щуки звичайної

2.2 Зовнішній вигляд та будова тіла

2.3 Ареал поширення

2.4 Розмноження

2.5 Життєвий цикл щуки звичайної

2.6 Спосіб життя

Розділ 3. Значення риб у житті людини і в народному господарстві

Висновок

Список літератури

Вступ

Серед тварин, що населяють водне середовище, значне місце посідають риби. Вони живуть постійно у воді, і це позначилося на їх будові, життєвих процесах. Риби дихають зябрами, мають кінцівки у вигляді плавців, їхня форма тіла різноманітна і пристосована до життя у водному середовищі, що є результатом тривалого еволюційного процесу. Різноманітними є й місця життя риб. Так, на території України у верхів'ях карпатських річок на висоті 450 -- 500 м над рівнем моря живуть риби гірської фауни, які пристосувались до життя в холодних і швидкотекучих водах. Тут переважають форель струмкова, харіус, гольян, бабець. Представники передгірської фауни -- теплолюбні риби швидкотекучих вод (підуст, марена, вирезуб, білизна, рибець, чоп) водяться в середніх ділянках карпатських річок на висоті 200--500 м над рівнем моря. Представники рівнинної фауни живуть у річках на висоті 200 -- 250 м над рівнем моря. До них належать здебільшого риби, розмноження яких пов'язане з текучими водами річок. Це щука, лящ, окунь, в'язь, вівсянка, верховодка, чехоня, короп та інші, які поширені в найнижчих ділянках найбільших річок з прилеглими до них ділянками лиманів.

Більш як половина представників рибного населення наших водойм має промислове значення. Багато з них є об'єктами аматорського та спортивного рибальства. Різні форми діяльності людини як на водоймах, так і на прилеглих до них територіях призвели до порушення екологічної рівноваги водойм, що поряд з тривалим та інтенсивним промислом риб зумовило зменшення чисельності найцінніших промислових видів. Деяким з них уже загрожує повне зникнення. У зв'язку з цим гостро постала проблема охорони і раціонального використання рибних запасів наших водойм. Розв'язання цієї проблеми вимагає знань особливостей будови та екології риб, їх практичного використання. Проте не все в біології та екології наших риб достатньо вивчено. Тому бажано, щоб юні любителі природи проводили спостереження за представниками рибного населення і особливо за тими, які в тій чи іншій місцевості стали рідкісними. Такі відомості можуть бути використані вченими і практиками рибного господарства для раціонального використання і збагачення фауни наших водойм.

Головна мета нашої роботи - з`ясувати особливості біології риб на прикладі щуки звичайної.

Для досягнення даної мети нам треба вирішити декілька завдань:

ѕ охарактеризувати особливості риб;

ѕ розглянути особливості біології щуки звичайної;

ѕ з`ясувати значення риб в житті людини.

В ході виконання даної роботи були використані наступні методи: науковий збір інформації (робота з літературою), описовий, аналізу та синтезу.

Розділ 1. Характеристика класу Риби

1.1 Місце риб в світі хребетних

Ще не так давно всіх тварин, зовні схожих на риб, об'єднували в один клас -- риби. Проте дослідники довели, що, наприклад, ланцетники -- маленькі морські тварини -- не риби. Ці тварини за своєю будовою займають проміжне місце між безхребетними і хребетними. Вони мають хорду -- опорний еластичний тяж, властивий усім хордовим тваринам.

До риб відносили також найпростіших рибоподібних тварин -- міног і міксин, відомих під назвою круглороті. Вони найдавніші з черепних тварин, тобто таких, у яких головний мозок захищений черепом. Називають їх круглоротими тому, що в них відсутні щелепи, а рот пристосований тільки для смоктання. У них немає парних плавців, носовий отвір непарний, зябра мішкоподібної форми, тіло голе, має багато залоз, які виділяють слиз. Хребет круглоротих надзвичайно примітивний. Він складається лише з хрящової тканини, яка найрозвиненіша в головній і хвостовій частинах, а хорда зберігається, як і в ланцетників, протягом усього життя.

Порівняно з круглоротими організація справжніх риб значно прогресивніша. Рот у риби має рухомі щелепи, якими тварини захоплюють та утримують їжу, а деякі види навіть подрібнюють. Зябра містяться на зябрових дугах і мають вигляд пластинок, пелюсток або пучків, але ніколи не бувають мішкоподібними. Череп риб має вигляд коробки, складеної з хрящової або кісткової тканини, мозок диференційованіший, ніж у круглоротих. Хорда в риб зникає, але її залишки є між тілами хребців. У деяких найпростіше організованих риб вона залишається протягом усього життя поряд з хребцями. Тіло переважної більшості риб вкрите кістковими утворами -- лускою, кістковими пластинками, шипами. Усі ці особливості свідчать про те, що риби мають складнішу будову порівняно з найспорідненішими з ним рибоподібними тваринами -- круглоротими [6].

Риби -- найрізноманітніша група хребетних тварин, яка налічує близько 20 тисяч видів. Вони поділяються на хрящові й кісткові. Майже всі хрящові риби (у них хрящовий скелет зберігається протягом усього життя) морські, й лише деякі з них зустрічаються в прісних водах. Близько 300 -- 350 мільйонів років тому хрящові риби переважали в водах нашої планети, а потім багато груп їх вимерло. До сучасних хрящових риб належать, зокрема, акули й скати. У багатьох з них з'явилися прогресивні риси -- живородіння, добре розвинений головний мозок, характерна для добрих плавців форма тіла тощо. Це дало їм можливість витримати конкуренцію кісткових риб -- найбільш високоорганізованих і пластичних водяних тварин, які виникли в значно пізніші геологічні часи. Серед кісткових риб також є групи, які повністю вимерли, і групи, від яких залишились тільки одиниці чи десятки видів. До таких риб належать, зокрема, осетрові, які мають кістково-хрящовий скелет. Кісткові риби (їхній скелет складається майже повністю з кісток) досягли значної різноманітності -- їх найбільше з усіх хребетних тварин. Вони зустрічаються в товщі океану, у річках, озерах та інших водоймах.

1.2 Характеристика опорно-рухової системи

Опорно-рухова система риб - система органів та тканин риб, що дозволяє їм здійснювати рухи та корегувати своє положення в оточуючому середовищі. Завдяки еволюційним відозміненням частини опорно-рухової системи пристосовані для виконання також і інших спеціалізованих функцій.

На відміну від наземних хребетних, що мають череп з великою кількістю зрощених кісток, череп риб містить більш ніж 40 кісткових елементів, що можуть рухатись незалежно. Це дозволяє здійснювати витягування щелеп, розсування щелеп в боки, опускання зябрового апарату та дна ротової порожнини.

Рухливі елементи прикріплюються до більш жорстко зчленованого нейрокраніуму, що оточує головний мозок. Нейрокраніум кісткових риб еволюційно утворюється з хрящового черепа хрящових риб, до якого приростають шкірні кісткові пластинки.

Щелепи в класах костистих та хрящевих риб еволюційно утворюються з третьої пари зябрових дуг (про що свідчать рудименти перших двох пар дуг у акул - так звані губні хрящі).

У костистих риб щелепи несуть основні групи зубів на кістках premaxilla та maxilla (верхня щелепа), на dentale та articulare (нижня щелепа), а також, у багатьох видів, на леміші (vomer).

Кілька спеціалізованих груп кісток формують дно ротової порожнини та поєднують щелепи з іншими елементами черепа. Найбільш рострально (попереду) розташована геоідна дуга, що грає важливу роль при зміні об'єму ротової порожнини. За нею йдуть зяброві дуги, що несуть зяброві дихальні структури, і найбільш каудально (позаду) розташовані так звані глоткові щелепи, що також можуть нести зуби.

Під час харчування м'язи, що опускають комплекс нижньої щелепи, зміщують цей комплекс таким чином, що щелепи висуваються вперед. При цьому в ротовій порожнині генеруються всмоктувальна сила за рахунок опускання дна рота. Зяброві кришки при цьому закривають зябра. Така комбінація рухів призводить до всмоктування води та затягування їжі в рот.

Вісевий скелет. Рушійна сила при плаванні риб виробляється плавцями: парними (грудні та черевні) та непарними -- спинний, анальний, хвостовий. При цьому у променеперих риб плавці складаються з кісткових (у деяких примітивних рядах -- хрящевих) променів, об'єднаних плавцевою перетинкою. Приєднані до основи променів м'язи можуть розгортати або згортати плавець, або змінювати його орієнтацію чи генерувати хвилеподібні рухи плавця. Хвостовий плавець, що у більшості риб є основним генератором руху, підтримується набором спеціальних сплюснутих кісток (уростиль та ін.) та асоційованих з ними м'язів на додаток до бокових м'язів тулуба. За співвідношенням розмірів верхньою та нижньої лопасті хвостовий плавець може бути гомоцеркальним (коли обидві лопасті мають рівну величину; це характерне для більшості променеперих риб) або гетероцеркальним (коли одна лопасть, звичайно верхня, більша за іншу; характерне для акул та скатів, з променеперих -- для осетроподібних; у таких представників променеперих, як меченосці, хвостовий плавець гетероцеркальний з більшою нижньою лопастю).

Хребет риб складається з окремих, не зрощених в жодному відділі, хребців. Хребці риб амфіцельні (тобто їхні обидві торцеві поверхні увігнуті), між хребцями знаходяться хрящеві прошарки; нервова дуга зверху над тілом хребця захищає спинний мозок, що проходить крізь неї. Від хребців, що знаходяться в тулубі, в боки відходять реберні відростки, до яких прикріплюються ребра. В хвостовому відділі хребта бокових відростків на хребцях немає, натомість окрім нервової дуги наявна судинна дуга, що прикріплюється до хребця знизу і захищає вміщену в ній велику кровоносну судину -- черевну аорту. Від нервових та судинних дуг вертикально вгору та вниз відходять загострені відростки.

Мускулатура. Праворуч та ліворуч від хребта відходить мембрана із сполучної тканини, що називається горизонтальною септою і поділяє м'язи тіла риби на дорсальну (верхню) та вентральну (нижню) частини, що називаються міомерами.

Плавання риб здійснюється завдяки скороченню м'язів, що поєднані сухожиллями з хребтом. Міомери в тілі риби мають структуру конусів, вкладених один в одний, та розділених перетинками сполучної тканини (міосептами). Скорочення міомерів через сухожилля передається на хребет, спонукаючи його до хвилеподібного руху - по всій довжині тіла, або лише в хвостовому відділі.

Загалом мускулатура риб представлена двома типами м'язів. «Повільні» м'язи використовуються при спокійному плаванні. Вони повільно оксидуються та багаті на міоглобін, що надає їм червоного забарвлення. Метаболізм в них відбувається завдяки оксигенації поживних речовин. Завдяки постійному насиченню киснем, такі червоні м'язи можуть довго не втомлюватись, і тому використовуються при довгому монотонному плаванні. На відміну від червоних, „швидкі” білі м'язи з не оксигенаційним, а гліколітичним метаболізмом здатні до швидкого раптового скорочення. Вони використовуються при швидких раптових ривках, при цьому можуть генерувати більшу за червоні м'язи потужність, але швидко втомлюються.

Також у багатьох риб м'язи можуть виконувати і деякі інші функції, окрім руху. У деяких видів вони виконують функцію терморегуляторів, або „нагрівальних батарей”. У тунців (родина Scombridae) завдяки активності мускулатури температура мозку підтримується на рівні вищому, ніж в інших частинах тіла, коли тунці полюють на кальмарів в глибоких холодних водах.

Електричні токи, що генеруються при скороченні м'язів, використовуються рибою-слоном як комунікаційний сигнал; у електричних скатів електричні імпульси, генеровані видозміненими м'язами, використовуються для ураження інших тварин. Модифікація м'язових клітин для виконання функції електричної батареї еволюційно відбувалась незалежно и неодноразово в різних таксонах: глазних м'язів у риби-звіздаря (родина Uranoscopidae), жувальної мускулатури (електричні скати) або осевої мускулатури (електричні вугрі).

Розділ 2. Особливості біології щуки звичайної

2.1 Систематичне положення щуки звичайної

Біологічна класифікація

Царство: Тварини (Animalia)

Тип: Хордові (Chordata)

Надклас: Риби (Pisces)

Клас: Променепері (Actinopterygii)

Надряд: Protacanthopterygii

Ряд: Щукоподібні (Esociformes)

Родина: Щучі (Esocidae)

Рід: Щуки (Esox)

Вид: Щука звичайна (Esox lucius)

2.2 Зовнішній вигляд та будова тіла

Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 метра, ваги - 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше), самки завжди більші за самців.

Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинками; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні - жовтувато-червоні.

Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок - овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору.

Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.

Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім'ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші - міцним робочим, треті - ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.

2.3 Ареал поширення

Звичайна щука розпосюджена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал - один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації - зокрема, в Чорноріченському водосховищі поблизу Севастополя).

Найбільш комфортні місця помешкання для щуки - річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів - наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря.

Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з рН 4.75. При зниженні вмісту кисню до 3.0-2.0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.

2.4 Розмноження

В природніх водоймах самці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самки - на п'ятому.

Нерест щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення льоду, біля берегу на глибині 0.5-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми - найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самки; біля великих самок - до 8 самців. Самка пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні павці та верхні частини спини риб.

Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу і інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись по нерестилищу і вимічуючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самці часто вистрибують з води в повітря.

Одна самка щуки залежно від розміру може відкладати від 17.5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні.

Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а по мірі прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине.

Якщо після нереста щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри - таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень яких є несталим.

2.5 Життєвий цикл щуки звичайної

Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6.7-7.6 мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовточного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми ресурсами: маленькими ракоподібними - циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок карпових риб. Нерест карпових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування молоддю інших риб, переважно карпових. Якщо щуку такого розміру тримати в акваріумі та годувати дрібними ракоподібними, вона загине, так як витрати енергії на добування корму не відшкодовуються поживними речовинами, що наявні в такій здобичі.

Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через деякий час зв'язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати 2-2.5 рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до такого канібалізму.

Цікаво, що такі вироджені харчові ланцюги, що складаються лише з щук (коли мальки харчуються планктоном, більші щуки - мальками, а ними, в свою чергу, харчуються ще більші) в ряді водойм спостерігаються на постійній основі. Це трапляється в північних (звичайно тундрових) озерах Якутії та Канади, де кількість поживних речовин вкрай мала - тобто, недостатня для підтримання скільки-небудь складної харчової піраміди; окрім наукової, такі „щучі озера” описані і в художній літературі - наприклад, в оповіданні польського письменника Аркадія Фідлера „Канада, що пахне смолою”.

При цьому, незважаючи на вкрай спрощену структуру харчового ланцюга, екосистеми таких водойм перебувають в сталому вигляді на протязі сторіч - в донних відкладах та на узбережжі ніяких кісткових рештків, окрім щучих, дослідники в таких водоймах не знаходили; це також підтверджується фольклором місцевих жителів.

2.6 Спосіб життя

В водоймі щука тримається в заростях водяної рослинності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови - якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку.

При нападі щука орієнтується за допомогою зору та бокової лінії, органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи).

Об'єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає більш численну риб: в озерах та водосховищах України це плотва, окунь, йорж, лящ, густера; в річках в харчуванні щуки зростає частка типово річкових риб -- таких як піскар, голець, гольян, бичок підкамінник і т. ін. Навесні щука з охотою поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду мишей, пацюків, куликів і навіть білок, що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та ваги хижака.

В харчуванні щук середнього розміру, біля півметру, переважають численні та малоцінні, або смітні риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.

Розділ 3. Значення риб у житті людини і в народному господарстві

Загалом, щуку досить широко розводять в ставкових господарствах. Наприклад, у Франції із загальної площі ставків в 100 тис. га більш ніж 50 тис. віддані під розведення щуки.

М'ясо щуки вміщує 2-3% жиру і є дієтичним продуктом, особливо якщо риба надходить для споживання в живому вигляді.

Максимальний вік щук в промислових виловах в теперішній час, а також протягом кількох останніх сторіч, не перевищує 25 років. Достовірно задокументовано вилов 33-річної щуки. Але розповіді в популярній літературі про щук набагато більшого віку слід віднести до категорії легенд.

Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської щуки», котру, начебто, в 1230 році впіймав особисто імператор Фрідріх II, позначив золотим кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570 сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в собор міста Мангейм.

Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа Окена. Окен докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу безвиїзно жив в Італії і ніяк не міг позначити щуку на території Німеччини. Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма. Виявилось, що це фальсифікація, та що його скомпоновано з хребців кількох окремих щук.

Риба має важливе господарське значення. Понад 18 % населення земної кулі задовольняє свої потреби в тваринних білках за рахунок рибної продукції.

За хімічним складом риба багата на білки (14,5 -- 22 % ), жири (0,4 -- 33,5 % ), мінеральні речовини (0,9 -- 2,0 % ), вітаміни, які є в ікрі, молочку та інших органах. Висока засвоюваність організмом людини риби й рибних продуктів зумовлює важливе їх місце в ряді основних харчових продуктів.

Звичайно споживають не цілу рибу, а лише їстівні частини тіла, переважно м'язи тулуба, а інколи -- ікру, молочко, печінку, м'язи голови. Харчову цінність різних риб характеризують калорійністю їх м'яса.

Цінність риби залежить не тільки від кількості жирів і білків у її м'ясі, а й від смакових якостей м'яса, його кольору, а також від співвідношення їстівних і неїстівних частин. Наприклад, м'ясо судака менш калорійне, ніж хамси, але судак ціниться в кілька разів дорожче.

Рибу їдять свіжою, мороженою, соленою, копченою, в'яленою, сушеною та консервованою. Найпоживніша свіжа та солена риба, найменш поживна -- сушена. До надзвичайно цінних рибних продуктів належить ікра.

М'ясо риб надзвичайно багате на мінеральні речовини. Серед них переважають кальцій, фосфор, калій, натрій, магній, сірка, хлор. їх називають макроелементами, бо вміст цих речовин становить десяті й соті частини процента. В рибі є й мікроелементи -- залізо, мідь, марганець, кобальт, цинк, молібден, йод, бром, фтор та деякі інші. Вміст їх невеликий -- від тисячних до мільйонних частин процента. Але фізіологічне значення їх дуже важливе. Залізо входить до складу гемоглобіну крові, мідь, цинк і марганець -- до ферментів тканин, плазми крові і білкових речовин печінки, йод міститься в гормонах, а разом з хлором, бромом і фтором присутній у тканинній рідині.

У м'ясі риб є сполуки, які називаються екстрактивними азотистими речовинами, їх небагато -- близько 2 % , і на харчову цінність рибних продуктів вони майже не впливають. Але вони надають м'ясу риб специфічного смаку і запаху, сприяючи таким чином виділенню травних соків, збудженню апетиту, кращому засвоєнню їжі.

З риби виробляють медичний і технічний жири. Медичний жир виготовляють з печінки тріски, акул, скатів, а технічний -- з маси, яка залишається після вироблення медичного жиру. З дрібної битої риби також виробляють технічний жир.

Вживання медичного жиру запобігає виникненню в дітей тяжкого захворювання -- рахіту. Крім цього, він зміцнює організм, підвищує його стійкість проти інфекційних захворювань. Технічний риб'ячий жир застосовують у шкіряній промисловості для дублення шкір, для їх змащування, а також у миловарній промисловості. У суміші з іншими жирами його використовують як мастило.

Риб'ячий клей добувають з плавальних міхурів деяких риб, луски, кісток і хрящів (з голів). Його використовують для освітлення деяких напоїв, у текстильному виробництві, у кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення желе, мармеладів, а також у медицині для виготовлення пластирів.

З риб'ячої шкіри виготовляють галантерейні вироби. Шкірою деяких акул іноді полірують дерево.

У лусці риб є кристали особливої речовини -- гуаніну, наявність якої надає сріблястого кольору рибам. Гуанін добувають з луски верховодки, чехоні та деяких інших риб, дістаючи так званий перлівний пат. Змішуючи останній з лаками, до яких входять розчинники, що швидко випаровуються, і фарбуючи ним скляне намисто, виготовляють штучні перли.

З відходів і дрібних риб виготовляють риб'яче борошно. Воно йде на корм сільськогосподарським тваринам. Завдяки риб'ячому борошну в тварин активізується обмін речовин, вони засвоюють більше інших кормів, швидше жиріють, а в молодняка формується міцний кістяк, поліпшується ріст. З непридатної для людини і тварин риби виготовляють добрива, які сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

У недалекому минулому в нашій країні була поширена небезпечна хвороба -- малярія. У її ліквідації у Радянському Союзі певну роль відіграла гамбузія -- риба, завезена з Центральної Америки. Поживу ця риба шукає в прибережній смузі, біля поверхні води, де тримаються личинки й лялечки малярійного комара. Місцеві риби (короп, плітка, в'язь, вівсянка та ін.) також знищують личинок малярійного комара. Короп, крім цього, розпушує ґрунт, знищує насіння бур'янів. Тому його випускають на рисові поля. Такі риби, як верховодка, ялець, головень, чехоня, шемая, споживають комах, що літають над поверхнею води або падають на неї.

Відомо, що заростання водойм завдає значної шкоди електростанціям, зрошувальним системам, каналам. На їх очищення витрачаються значні кошти. З цією роботою успішно справляються так звані рослиноїдні риби, зокрема, амур білий, тиляпія, товстолобик. Тиляпія живе у водоймах, де температура води не знижується менш як до +7...+13 °С. її розводять у водоймах-охолоджувачах. Амур білий може жити у водоймах усіх зон України, тому його використовують для боротьби з рослинністю в різних водосховищах і каналах. Товстолобик знищує дрібні рослини в товщі води.

Склад рибного населення водойми або окремої її частини може бути показником санітарного стану водойми. Як правило, фауна забрудненої зони представлена малоцінними в промисловому відношенні рибами, тут відсутні нерестовища цінних риб, хоч здається для їх розмноження є всі умови: відповідна глибина водойми, швидкість течії, наявність субстрату, а також чиста за гідрохімічними показниками вода. Темп росту риб у забрудненій зоні повільніший, що пояснюється, очевидно, умовами їх життя (недостатня кормова база, несприятливий гідробіологічний і гідрохімічний режими). Наприклад, таких цінних видів риб, як лящ і судак, у зоні стоків немає. Щука, головень, судак також дуже вимогливі до якості води, до умов життя, і тому в зоні поширення забруднення вони не водяться.

Деяких риб наших водойм, наприклад в'юна, карася, окуня, гірчака можна утримувати в акваріумі.

Риби можуть завдавати і шкоди здоров'ю людини, поширюючи деякі дуже небезпечні хвороби.

Епідемію так званої гафської хвороби можуть спричиняти риби, в організмі яких накопичилися отруйні речовини синьо-зелених водоростей, які ті виділяють у воду в процесі життєдіяльності або розкладання після відмирання. Поява отруйної риби збігається в часі з масовим «цвітінням» водойм. Гафською хворобою хворіють як люди, так і тварини, які споживають отруйну рибу систематично і в значній кількості. Відсутність або нестача вітаміну Б і частково В6 при фізичному навантаженні й охолодженні організму сприяє виникненню захворювання. Вражаються нервова система, м'язи, нирки, печінка, кровотворні органи. Смерть настає внаслідок паралічу діафрагми та міжреберних м'язів, що забезпечують вентиляцію легень. Періодичне вживання отруйної риби навіть у невеликій кількості призводить до кишково-шлункових захворювань.

Споживаючи напівсиру рибу, людина може заразитись широким стьожаком або котячою двоусткою. Статевозріла форма широкого стьожака паразитує в кишечнику людини. Котяча двоустка небезпечна тим, що оселяється в печінці людини, внаслідок чого розвивається жовтяниця і порушується діяльність шлунка. Тому рибу перед споживанням треба добре проварювати або просмажувати.

Отрута риб є біологічно активною речовиною і може бути використана для виготовлення нових високоефективних лікарських препаратів, які використовують при нервових захворюваннях, бронхіальній астмі, як знеболюючий засіб та ін. Особливо цінними серед них є ті, структура та фармакологічні властивості яких не мають аналогів серед природних сполук, виявлених в організмах наземних тварин і рослин.

Отруйних і небезпечних серед прісноводних риб України майже немає. Проте в йоржа звичайного, йоржа-носара, йоржа смугастого та деяких інших риб є залози, що виділяють слиз, який при уколах колючками може попасти в рану й спричинити нагноєння.

Серед риб Чорного моря найнебезпечнішими є морський дракончик, морський кіт, морська корівка, морський йорж та деякі інші. Рани, спричинені ними, довго не загоюються.

Висновок

Представник родини щукових. Тіло видовжене, голова велика плоска. Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами. Широка паща озброєна сильними зубами. Тіло вкрите дрібною лускою. Спинний плавець міститься на задній третині тіла, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи. Серед прісноводних риб щука звичайна -- найвідоміший хижак, її часто називають прісноводною акулою. Довжина тіла цієї риби нерідко перевищує 1,5 м, маса досягає 30 кг, а інколи й більше. Живе понад двадцять років.

Щука має плямисте забарвлення, інтенсивність та відтінки якого залежать від типу водойми, рослинності, кольору води. Спина найчастіше темна, черево білувате, на сірих боках є жовтуваті плями із зеленуватим відтінком і поперечні смуги. Плавці бурого кольору з чорними плямами, які утворюють смуги, парні плавці жовтувато-червонуваті [6, 47].

Поширена в озерах і річках переважно рівнинного характеру, де тримається біля берегів серед заростей. Веде поодинокий спосіб життя. Табуни щук можна спостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нерестом. Нереститься щука дуже рано -- відразу після скресання криги. У цей час табуни риб з великих річок та озер ідуть у малі річки й заплави, де збираються на вкритих дерниною ділянках, глибина яких не перевищує 1 м. Нерест відбувається при температурі води +1...+10°С, іноді -- при вищій. Починається він із заходом сонця. Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється. Одну самку супроводять п'ять -- сім самців. Табунець весь час рухається по нерестовищу. Самці намагаються триматися над самкою, тому їхні плавці або навіть спини час від часу з'являються над поверхнею води.

Плодючість самок дуже різна. Навіть в особин, у яких майже однокові довжина, маса й вік, вона відрізняється. Максимальна плодючість--260 тис. ікринок, а мінімальна -- 1,6 тис. ікринок. Ікра досить велика, близько 3 мм у діаметрі, проте в молодших самок вона трохи менша. Відкладена ікра приклеюється до рослинності. Незабаром її клейкість втрачається, і вона падає на дно, де лежить до вилуплення личинок. Залежно від температури води це відбувається через тиждень-два. Личинки спочатку живляться вмістом жовткового міхура, згодом починають споживати циклопів і дафній, а пізніше -- більших безхребетних тварин, зокрема водяних осликів, личинок, комах, черв'яків. Досягнувши довжини понад 5 см, споживає спочатку личинок риб, потім -- їхніх мальків, а згодом -- і молодь. Свою здобич вона ловить із засідки.

Захоплювати й утримувати здобич допомагають ікла, які містяться на щелепах. Кількість їх досить стала: 10--12 на обох щелепах. З року в рік місце прикріплення іклів змінюється внаслідок випадання одних і виникнення інших. Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлення риби. Доросла щука живиться різними рибами, а також земноводними, черв'яками. Вона поїдає переважно малоцінних у промисловому відношенні риб.

Дуже поширена. Не водиться лише в гірських ділянках річок та в озерах, у яких щороку бувають задухи.

Список літератури

1. Абрикосов Т.Т. и др. Курс зоологии. - М..: Высшая шк., І977.

2. Адольф Т.А., Бутьев В.Т. Михеев А.В., Орлов В.И. Руководство к лабораторным занятиям по зоологии позвоночных. - М.: Просвещение, І977.

3. Бобринский Н.А. Курс зоологии. Т2. Хордовые. - М., І966.

4. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 рік.

5. Жизнь животных: Рыбы: В 6 т. - М.: Просвещение, 1971.

6. Зедлаг У. Животный мир Земли. - М.: Мир, 1975.

7. Зенкевич Л.А. и др. Жизнь животных. - М.: Просвещение, - Т. 1-3. 1968, 1969.

8. Киселев Я.Е. Рыбы наших вод. - М.: Мысль, 1984. - 288 с.

9. Кістяківський О.Б., Мазепа І.І. Польовий практикум з зоології. - К.: Рад школа, 1967. - 343 с.

10. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 592 с.

11. Корнєєв О.П., Бабенко Л.О., Дятлова Т.І., та ін. Практикум із зоології хордових. - К.: Вид-во Київ. ун-ту., 1967.

12. Кузнецов Б.А. Определитель позвоночных животных фауны СССР. Пособие для учителей Ч. 1. - М.: Просвещение, 1974. - 190 с.

13. Наумов Н.П., Карташав Н.Н. Зоология позвоночных. - М.: Высшая шк., 1979. Т.1,2.

14. Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. - М.: Высш. школа, 1979 - 333 с.

15. Наумов С.П. Зоология позвоночных. - М.: Высшая шк., 1973.

16. Самарський С.Л. Зоологія хребетних. - К.: Вища шк., 1976.

17. Фауна України: в 40 томах. - М.: Просвещение, 1970 с.

18. Хрестоматія з зоології. / Упор. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова. - К.: Рад. школа, 1988. - 272 с.

19. Щербуха А.Я. Риби наших водойм. - К.: Рад. Школа, 1987. - 159 с.