Вплив сонячної активності на ритми творчості

Вплив сонячної активності на ритми творчості

Останнім часом питання кореляції творчо-інтелектуальної динаміки людини та проявів сонячної активності (далі - СА) набуло актуальності і стало предметом дослідження науковців декількох галузей - педагогіки, філології, біології, психології, філософії та ін. Ще В.І. Вернадський у своїх роботах неодноразово звертав увагу на різку нерівномірність інтелектуальної творчої діяльності. В одній зі своїх доповідей [1] він відзначав, що феномен «пульсацій талановитості», одночасної появи багатьох обдарованих людей, так само як і інші природні явища, підлягають науковому дослідженню. Тут, на наш погляд, не менший інтерес являють і ритми окремих високообдарованих особистостей. Зрозуміло, що сама творча діяльність є досить різнорідною й складається з накопичення вражень, формування ідеї і, нарешті, її фіксації у вигляді музичного, літературного, художнього, наукового твору. Завершеність творчого процесу, тобто створення конкретного продукту, залежить від багатьох причин, у тому числі й від психічного стану особистості, які мають з-поміж іншого й суто біологічні причини. Тому творча продуктивність постає модульованою біологічними ритмами, тобто є періодичним процесом.

Відомо, що інтенсивність розумової діяльності має велику кількість періодів різної тривалості, а найбільш тривалі визначаються роками [4]. У 1926 році Н.Я. Перна на основі ретельного самоспостереження й вивчення біографій видатних особистостей виокремив період творчої активності тривалістю близько 6,5 років і відповідні “вузлові точки життя” (6, 13, 19, 25, 32, 37, 43, 50) - моменти підвищеної інтелектуальної діяльності. Ці висновки підтверджує і М.С. Єфімов (1990). Однак не заперечуючи самої періодичності у творчості великих літераторів, композиторів, художників та вчених, зазначимо, що значення “вузлових точок” варіюють від особистості до особистості. Особливо це стосується більш пізніх періодів творчості, що відзначає і сам автор [4]. Можливо, тут проявляється та обставина, що найбільш ранні етапи онтогенезу людини, починаючи з запліднення й дроблення яйцеклітини, мають більш жорстко визначені часові межі їхньої реалізації.

Для творчого розвитку В.П. Ефроїмсон [8] і М.Д. Голубовський [3] виділили три групи визначальних чинників, найбільш значущих у різному віці: 1) біологічні - спадкові задатки; 2) біосоціальні - сприятливі умови розвитку успадкованих якостей; 3) соціобіологічні - оптимальні соціальні умови для найбільш повної реалізації таланту. Виходячи з цього, можна стверджувати, що варіації будь-якого з цих чинників можуть призводити до “пульсацій талановитості”. Існування хвиль життя Четверикова, тобто періодичності зміни частоти мутагенезу й могло б визначити такі пульсації, але в прикладі російської літератури 18-19 століть, який розглядає М.Д. Голубовський, не виконуються деякі характерні для цього умови: у період лакуни народження геніїв літератури зниження загальної кількості обдарованих людей не було. З аналізу випливає, що 30-річний пробіл протягом 30-60-х років 19 ст. у народженні майбутніх літературних геніїв було компенсовано збільшенням народжених у цей період талантів, які проявилися в науці. Причиною тому є відсутність сприятливих для творчого розвитку та реалізації поетичного таланту соціальних умов: переоцінка моральних підвалин, формування прагматичних настроїв, насмішки над поетами тощо. Виходячи з цього, М.Д. Голубовський визначає групу соціальних чинників як головну причину нерівномірності появи яскравих поетів та прозаїків у Росії 19-го століття.

У ролі чинників, які визначають високу індивідуальну творчу продуктивність, В.П. Ефроїмсон [8] на основі патографій найвідоміших обдарованих людей визначив гіперурікемію, гіпоманіакальну циклотимію, синдроми Марфана та Морріса, підвищений рівень андрогенів. Загальною особливістю для зазначених захворювань та синдромів є наявність постійно високих концентрацій «внутрішніх допінгів», що стимулюють роботу мозку (сечової кислоти або гормонів). Чітко виражену циклічність творчої активності обдарованих людей В.П. Ефроїмсон пояснює гіпоманіакальністю або її поєднанням з іншими чинниками.

Якщо довгоперіодні коливання рівня творчої активності людини розглядати як приватний випадок прояву біологічної ритміки, то вони більшою чи меншою мірою мають бути обумовлені ритмічною структурою комплексу чинників оточуючого середовища. У ролі глобальної ритмостворювальної причини для абіотичної частини комплексу в останній час все частіше розглядають сонячну активність, яка шляхом одного чи декількох геофізичних чинників має вплив на біологічні системи, в тому числі на людські популяції та на окремих індивідуумів.

Зараз існують переконуючі докази того, що психічна діяльність людини досить сильно залежить від періодичних абіотичних явищ, пов'язаних з циклами сонячної активності. У зв'язку з психічною діяльністю серед таких чинників особливе значення надається зміні електромагнітного фону в ділянці низьких та наднизьких частот, характерних для електричної активності мозку (альфа-, бета-, гамма-ритми тощо). Одним із фізіологічних механізмів дії природних електромагнітних полів є модифікація функціональної активності епіфізу.

Найбільш яскраво ефект СА проявляється за наявності психопатології. Владимирский Б.М., Сидякін В.Г., Темурьянц Н.А. [2] наводять дані про періоди захворювання та загострення близько 5 та 11 років. Вважається, що й здорова людина сприйнятлива до таких змін, але реакція звичайно перебуває в межах своєї фізіологічної норми [6; 7] оскільки застосування поняття норми по відношенню до геніальних людей є не зовсім коректним (принаймні з позицій статистики), то закономірності їхньої діяльності необхідно розглядати окремо. Це можна робити на основі кількарічних даних розвитку літератури, музики, науки та ін. Так, Г.М. Ідліс [5] проаналізував хронологію найбільш значущих відкриттів у фізиці 20 століття і виявив основний період, що дорівнює приблизно 11 рокам. Більше того, відкриття припадали на роки високої сонячної активності. На думку Б.М. Владимирського та співавторів [2], аналогічна залежність є характерною для творчої діяльності будь-якого роду, оскільки простежується в хронології класичної музики, еволюції російської рими та інших сферах. Вірогідність таких висновків, як правило, досягається шляхом статистичної обробки великих масивів даних.

Зрозуміло, що відкриття в науці, шедеври мистецтва та літератури - результат діяльності конкретних особистостей, дослідження ритміки яких може ускладнюватися недостатньою кількістю даних творчої біографії. Тим не менш, Г.М. Ідліс [5], використовуючи в ролі показників кількість та обсяг публікацій, виявив, що в А. Енштейна вони значною мірою залежать от СА, крім того, що найбільші наукові досягнення були віднесені до максимумів сонцедіяльності.

Подібним чином можна провести аналіз й інших обдарованих людей, чия біографія і хронологія творчості є добре вивченими. Розглянемо з цих позицій творчу продуктивність Т.Г. Шевченка, практично всі поетичні твори якого датовано досить точно («Кобзар»). Досить високий зв'язок між творчою (тут і далі мається на увазі поезія) активністю та СА (числа Вольфа) виявляється вже при простому їх зіставленні за період з 1837 по 1861 рр. (мал. 1), коефіцієнт кореляції r>0,6 при рівні значимості Р<0,01. Народившись за рік до максимуму сонячної активності, Т.Г.Шевченко написав свій перший відомий поетичний твір («Причинна») через один цикл у рік (1837) максимуму СА. У наступних циклах ці явища знову збігаються: роки максимальної кількості поетичних творів точно припадають на максимуми СА, і навіть сам хід обох кривих є разюче схожим. Цікаво, що в роки (близько 1850 р.), коли поет перебував у засланні і йому було заборонено писати, він створював максимальну кількість творів. А після зняття заборони кількість поетичних творів впала майже до нуля (~1855 р.). Створюється враження, що хід сонячної активності відігравав більшу роль у поетичній творчості митця, ніж соціальні чинники.

Як видно з мал. 1., творча діяльність Т.Г. Шевченка припала на 3 максимуми СА. В подібних випадках зручно використовувати метод накладання епох, тобто усереднення даних кожного явища за відповідні роки-індекси в циклі СА. При цьому кореляція процесів, що розглядаються, стає ще більш вираженою (мал. 2 та 3).

Мал. 1. Хід кривої сонячної активності (СА в числах Вольфа) та кількості поетичних творів Т.Г. Шевченка.

Рис. 2. Те саме, що й на мал. 1., усереднення за методом накладання епох.

Мал. 3. Залежність творчої (поетичної) діяльності Т.Г. Шевченка від сонячної активності.

Таким чином, дослідження кореляції “сонячна активність - творча активність” пояснює феномен “пульсації талановитості” окремих обдарованих особистостей. Видається актуальним дослідження як творчості окремих персоналій, так і загальних явищ у мистецтві та науці у зв'язку з глобальними чинниками середовища.

Література

2. Владимирский Б.М., Сидякин В.Г., Темурьянц Н.А. и др. Космос и биологические ритмы. - Симферополь, 1995. - 206 с.

3. Голубовский М.Д. Пульсация талантливости. Взгляд генетика // Химия и жизнь. - 1990. - №8. - С. 20-29.

4. Ефимов М.Л. Биологические ритмы и творчество. - Алма-Ата: Наука, 1990. - 168 с.

5. Идлис Г.М. Закономерная циклическая повторяемость скачков в развитии науки, коррелирующая с солнечной активностью // История и методология естественных наук. - М.: МГУ, 1979. - № 22. - С. 62-65.

6. Раевская О.С. Геомагнитное поле и организм человека // Успехи физиологических наук. - 1998. - Т. 19, №4. - С. 91 - 108.

7. Хиженков П.К., Нецветов М.В., Бурмистрова Т.Н. Гелиогеомагнитный импринтинг // Экология и фауна Юго-Востока Украины. Сб. н. тр. Вып. 2. - Донецк, 2001. - С. 110-115.

8. Эфроимсон В.П. Генетика гениальности. - М, 2003. - С. 376 с.