16

ЗМІСТ

• 7. Історія методу ізольованих культури клітин та тканин
• 23. Поясніть відмінність калюсних тканин за типом росту та консистенцією
• 34. Методи оцінки життєздатності клітин та клітинних агрегатів
• 58. Парасексуальна гібридизація як метод генетичного аналізу (аналіз ядерних генів, аналіз неядерних генів, аналіз механізмів мітотичного циклу та диференціації)
• 75. Кріозбереження ізольованих меристем
• 92. Системи культивування клітин, які використовують для накопичення вторинних метаболітів
• 101. Утилізація відходів та побічних продуктів сільського господарства та промисловості
• література

7. Історія методу ізольованих культури клітин та тканин

Розробка основ методу культури тканин рослинних організмів має порівняно коротку історію і починається з досліджень, виконаних Габерландтом у 1902 році. Проте кожне відкриття, зроблене в цій галузі, знайшло використання в прикладних дослідженнях. Усі проблеми, що вирішуються в культурі in vitro, можна поділити на три основні групи:

1. збереження генетичної інформації клітин (мікроклональне розмноження та депонування, культура зародків, пиляків і насіннєвих зачатків);

2. зміна генетичної інформації шляхом мутагенезу під впливом фізичних та хімічних факторів (культура калусів, суспензій, протопластів);

3. перенесення та інтеграція генетичної інформації (генно-інженерне конструювання рослин з новими ознаками, соматична гібридизація).

Одним із найпоширеніших напрямів методу культури тканин є мікроклональне розмноження, при якому отримують генетично ідентичні форми, що сприяє збереженню генетично однорідного посадкового матеріалу. Як експлант можна використовувати пазушні бруньки, молоді листки, окремі елементи квітів та суцвіть. Проте такий вид розмноження потребує конкретизації для кожної сільськогосподарської культури через особливості її генотипу. Технологія мікроклонального розмноження будь-якої культури включає чотири основні етапи: введення вихідної форми в стерильну культуру, власне мікророзмноження, укорінення розмножених пагонів, переведення стерильної культури в ґрунт. Розробка прийомів in vitro для елітних рослин, гетерозисних гібридів та сортів дає змогу розв'язати проблему швидкого розмноження форм, що мають практичну цінність, а також збереження матеріалів для використання їх у рекурентній селекції.

Мікроклональне розмноження має певні переваги порівняно з традиційними способами: вирощування в штучних умовах, які контролюються, із меристематичних тканин дає можливість досягти елімінації вірусів та інших патогенних мікроорганізмів і отримати здоровий садивний матеріал; ріст рослин можна підтримувати протягом багатьох років; можна застосовувати для форм рослин, які не розмножуються вегетативно або не дають життєздатного насіння; можливість вести відбір генотипів, стійких до несприятливих зовнішніх умов (екстремальні температури, засолення та закислення субстрату, пригнічуюча дія гербіцидів тощо) а також продуктивніших форм; швидкість та коефіцієнт розмноження досягає 1:1000000 і дає можливість в 2-3 рази скоротити строки відбору та отримання нових рослин в селекційних дослідженнях.

Культивування ізольованих клітин і тканин рослин в умовах in vitro - метод збереження життєздатності і розмноження органів або їх частин, ділянок тканин і окремих клітин поза організмом. Клітини і тканини, які вирощуються іn vitro, Є біологічною моделлю, яка в контрольованих умовах, близьких до природних, дозволяє вивчати механізми клітинних взаємодій, контактів та їх регуляторну роль. Відповідно, одним із принципів методу культури тканин і клітин є відтворення іn vitro умов, близьких (чи ідентичних) до тих, в яких клітини знаходяться в материнській рослині. Проте, нативні умови іn vitro в усіх випадках досягаються і відтворюються не в повній мірі. У зв'язку з цим, клітина знаходиться у відносно інших фізичних умовах, що призводить до тимчасової та якісної зміни в реалізації генетичної інформації. На цій основі методом культури тканин вирішуються різні фундаментальні і прикладні питання.

Другою важливою умовою успішного вирощування рослинних клітин і тканин іn vitro є ступінь, можливість репресії та депресії генетичної інформації, а також здатність останньої до модифікаційних та мутаційних змін у нових фізико-хімічних умовах культивування.

У даний час створена матеріальна, технічна і методична основа вирощування рослинних клітин, тканин і органів. Розроблені біотехнологічні принципи культури тканин із збереженням стерильності та інших фізичних і хімічних умов. Визначені принципи планування і організації приміщення лабораторії. Створено спеціальне обладнання, посуд, інструменти, матеріали, розроблено склад поживних середовищ і забезпечені інші умови успішного вирощування клітин, тканин і органів.

Цінність методу культури тканин полягає в тому, що з одного боку, об'єктом досліджень є клітина як природна модель-одиниця біологічної активності, що наближує умови експерименту до нативних. З іншого боку, з певним ступенем автономності одиниця біологічної активності (клітина, орган) вилучається з під впливу корелятивних зв'язків і залежностей материнського організму. Створюються умови іn vitro, які піддаються управлінню та регуляції. Це дозволяє кількісно виразити результати експерименту і встановити загальні, фундаментальні біологічні закономірності.

Рослинна клітина характеризується унікальними особливостями (тотипотентність, здатність гаплоїдних клітин до відновлення цілого організму, перехід до морфогенезу і т.д.), тому вона може бути прекрасним об'єктом у вирішенні багатьох проблем загальнобіологічного значення. Рослинна клітина є об'єктом для з'ясування первинних процесів росту, диференціації, взаємодії між ядром і цитоплазмою, стану генетичної інформації, її зміни та часової реалізації.

Практично всі методичні прийоми культури тканин грунтуються на таких основних принципах:

- ізолювання експланту (клітина, кусочок тканини, орган) від материнського організму;

- поміщення експланту в контрольовані, ретельно підібрані умови;

- дотримання умов стерильності матеріалу, що вирощується.

Для вирощування культур тканин потрібно відповідні матеріали. Необхідно мати у великій кількості негігроскопічну вату і марлю. Вату використовують для приготування пробок, ватних тампонів для піпеток і скляних трубок, стерилізації робочих столів. Марля необхідна для обгортання ватних пробок, фільтрації середовищ, виготовлення мішечків та пов'язок.

Для запобігання висихання середовищ використовують ковпачки із целофану, алюмінієвої фольги, клейку стрічку. Для обгортання посуду при стерилізації в автоклаві необхідний пергаментний папір, товсті нитки або шпагат. Нейлонова тканина різної густоти, металеві сита різного діаметру, необхідні для фільтрування клітинних суспензій.

23. Поясніть відмінність калюсних тканин за типом росту та консистенцією

Калусна клітина, у результаті розподілу якої виникає калус, являє собою один з типів клітинної диференціації. Для рослини іn vіvo калус - це група клітин, що виникає при травмах і захищає місці поранення (раневая паренхіма). У ній накопичуються поживні речовини для регенерації анатомічних структур або втраченого органа.

Диференційовані клітини поєднуються в рослині в тканини і виконують певні функції. Клітини розрізняються не тільки функціонально, але і морфологічно.

На поживних з середовищах великим вмістом ауксинів (2,4 Д) клітини експланту деференціююються і переходять до проліферації. Особливості диференціації клітин експланту залежать від генетики і епігенетики експланта. Клітини втрачають колишні функції і морфологію. Причому, чим менше структурно і хімічно диференційована клітина, тим легше одержати калус.

У клітині, що готується до поділу, стимулюється синтез усіх форм РНК, починається реплікація ДНК, зникають специфічні тканинні білки-антигени, синтезуються нові, специфічні для калусних клітин. Змінюється активність структурних генів і білкового апарату клітин. Диференціація спеціалізованих клітин починається зі збагачення їх елементами цитоплазми: мікротрубочками, мембранами ЕПС і комплексу Гольджі, рибосомами, зникають хлоро- і хромопласти, продукти їх діяльності; може утворюватися багато ядер або збільшитися число хромосом; збільшуються вакуолі.

Калус, вирощуваний поверхневим способом, являє собою аморфну масу тонкостінних паренхимных клітин, що не має строго визначену структуру. Клітини калуса або безбарвні, або мають жовтуватий відтінок. У залежності від походження й умов культивування розрізняють калуси: пухкі, із сильно оводненими, що легко відокремлюються друг від друга клітинами; середньої щільності, із зонами меристематичеої активності; щільні, із зонами скороченого камбію і судин.

У біотехнології, для відпрацьовування методик культивування, найчастіше використовують ті види рослин, що і в звичайних умовах легко укореняються, регенерують, утворюють калус. Тому більшість методів одержання і культивування калусу розроблене для тютюну. Калуси можна одержати практично з будь-якої частини рослини, тому що клітки тютюну легко диференціюються і переходять до проліферації. Для культивування калусів з листків тютюну використовують середовище Мурасиге-Скуга з додаванням ауксинів (2,4 Д).

34. Методи оцінки життєздатності клітин та клітинних агрегатів

Комплексна автоматизація технологічних процесів можлива тільки при розробці нових методів і технічних засобів трансплантації. Існуючі, головним чином суб'єктивні, методи оцінки якості клітин мають великі похибки. Підвищення ефективності аналізу життєздатності ембріонів вимагає розширення існуючих параметрів оцінки якості ембріонів, з урахуванням стадії їхнього розвитку та розробки технічних засобів автоматизації процесу оперативного і достовірного визначення значень параметрів ембріонів, а на їхній основі - оцінки їхньої життєздатності. При цьому, вартість апаратурного забезпечення операції по трансплантації ембріонів повинна бути економічно виправданою, з урахуванням вартості ембріонів. З огляду на важливість проблеми, вирішенню питань створення та впровадження не руйнуючих методів і технічних засобів оцінки якості мікрооб'єктів присвячена велика кількість робіт. Однак застосування більшості з існуючих вимірювально-обчислювальних комплексів ускладнено: по-перше, необхідністю їхньої істотної доробки та адаптації, з урахуванням особливостей об'єкта, що досліджується (ембріона), а по-друге - великою вартістю існуючих систем.

Метод тканинних культур. Багато відомостей про клітини дає вирощування їх поза організмом у так званих тканинних культурах на спеціальних живильних середовищах. Тканину звичайно поміщають у скляні посудини, звідси і дослідження отримали назву вивчення in vitro (від лат. іn -- в, vitro -- скло), хоча тепер частіше культури вирощують у пластмасових посудинах. Виділені з тканин клітини інкубують при температурі +38°С- +39°С (для клітин тваринного і людського організмів) та при +22°С - +28°С (для рослинних клітин) у живильному середовищі відповідного складу. Клітини тоді ростуть у вигляді суспензії або моношару.

Цінність методу культури тканин полягає в тому, що, з одного боку, об'єктом досліджень є клітина як природна модель-одиниця біологічної активності, що наближає умови експерименту до нативних. З іншого боку, з певним ступенем автономності одиниця біологічної активності (клітина, тканина) вилучається з під впливу корелятивних зв'язків і залежностей материнського організму. Створюються умови in vitro, які піддаються управлінню та регуляції. Такий метод не забезпечує повних умов життя тканини (відсутні регуляторні впливи організму), проте він дає можливість досліджувати під мікроскопом рух, ріст і поділ клітин, вивчати вплив на клітини різних фізичних та хімічних факторів. Одним із напрямків удосконалення методу культури тканин є вирощування клітинних суспензій. Культура клітин, або суспензійна культура, ? це вирощування окремих клітин або невеликих їх груп у завислому стані у рідкому живильному середовищі з використанням апаратури, що забезпечує їх аерацію і перемішування. Характерною особливістю суспензійних культур є їх морфологічна та біохімічна гетерогенність. Клітинна популяція містить клітини, які відрізняються за розміром і формою.

Для дослідження живих рослинних клітин використовують культуру ізольованих протопластів. Ізольовані протопласти можна визначити як “голі” клітини рослин, оскільки клітинна стінка видаляється механічним або ферментативним способом. Система ізольованих протопластів дає можливість вести селекцію на клітинному рівні, працювати у малому об'ємі з великою кількістю індивідуальних клітин, отримувати нові форми рослин шляхом прямого перенесення генів, отримувати соматичні гібриди між віддаленими у систематичному відношенні видами. Оскільки в ізольованих протопластах одразу починається регенерація клітинної оболонки, то вони є зручним об'єктом для вивчення формування целюлозних мікрофібрил.

58. Парасексуальна гібридизація як метод генетичного аналізу (аналіз ядерних генів, аналіз неядерних генів, аналіз механізмів мітотичного циклу та диференціації)

У основі методу лежить злиття кліток, внаслідок чого утворяться гетерокаріони, що містять ядра обох батьківських типів. Гетерокаріони, що утворилися дають початок двом одноядерним гібридним кліткам. У 1965 англійський вчений м. Харріс уперше отримав гетерокаріони, утворені клітками миші і людини. Таку штучну гібридизації можна здійснювати між соматичними клітками, що належать далеким в систематичному відношенні організмам і навіть між рослинними і тваринними клітками. Гібридизація соматических кліток тваринних зіграла важливу роль в дослідженні механізмів реактивації генома нерухомої клітки і ступеня фенотипичного вияву (експресивності) окремих генів, клітинного розподілу, в картируванні генів в хромосомах людини, в аналізі причин злоякісного переродження кліток. За допомогою цього методу створені гібридоми, що використовуються для отримання моноклональних (однорідних) антитіл.

75. Кріозбереження ізольованих меристем

Метод кріоконсервації - метод контролю над експозицією ізольованих культур тканин, клітин, апексів, ембріоїдів вищих рослин при низьких (до -196о C) температурах із підтриманням їх життєздатності та відновлення. Включає ряд послідовних етапів: 1) підготовка культури, 2) внесення кріопротектора, 3) програмне заморожування до низьких (до -196^о C) температур, 4) збереження у рідкому азоті, 5) розморожування, 6) видалення кріопротектора відмиванням, 7) рекультивування відновлених клітин та регенерація рослин.

Основна ідея кріоніки полягає в тому, що методики збільшення тривалості життя, можливо, кінець кінцем дозволяють людям жити тисячі років не випробуючи ефектів старіння. Але ці методики ймовірно не будуть доступними протягом наступних кількох десятків років. Тобто існує небезпека, що будь-хто, навіть молодий зараз, встигне вмерти до того, як нові засоби медицини стануть доступними. Кріозбереження незабаром після наступлення «законної» смерті, може надати «швидку допомогу», що доставить тіло людини у майбутнє, засновуючись на вірі, що за умовами кріогенних температур зміни в біологічних тканинах за кілька тисяч років будуть незначними, та придатними для відновлення життя користуючись технологіями майбутньої медицини.

Слід відзначити, що для відновлення життя кріозбережених людей майбутня медицина потрібна бути не тільки здатною вилікувати всі хвороби та омолодити людину до молодого стану, але і й відновити пошкодження, викликані самим процесом кріозбереження. Екстенсіоністи очікують, що технології молекулярного ремонту (нанотехнології і наномедицина) з часом зможуть досягти цих результатів. Проте, для більшої впевненості в успіху, значні зусилля витрачаються для мінімізації пошкоджень кріозбереження, зменшуючи пошкодження клітинних мембран через кристалізацію за допомогою вітрифікації, та зменшуючи ішемічні пошкодження за допомогою швидкого охолоджування і кардіо-пульмонарної підтримки (підтримки діяльності серця і легенів) одразу після смерті.

Кріоніка ніколи не заключається просто в заморожуванні цілого тіла людини або тварин. Кристалізація льоду викликає значні пошкодження тканин тіла, тому всі організації, що пропонуються послуги кріоніки, використовують кріопротектанти, щоб запобігти утворенню кристалів льоду, тобто антифрізні речовини. Колись популярним було використання гліцерину в якості кріопротектанту, в результаті чого близько 80 % рідин тіла вітрифікувалися (перетворювалися на склоподібну речовину) і близько 20 % кристалізувалися. Хоча кріоністи і сподіваються на можливість омолоджування та відновлення тіла у майбутньому, вітрифікація допомагає зменшити складність процесу та збільшити ймовірність успіху. Методи вітрифікації, розроблені у 1990-х роках, зменшили утворення льоду до менш ніж 0,2 %. За допомогою такого методу в 2005 році вдалося вітрифікувати нирку кролика, заморозити до ?135 °C, а потім пересадити іншому кролику із повним збереженням функціональності.

Зупинка биття серця і дихання, звичайні критерії законної смерті, не означають смерті клітин і тканин тіла. Тканини тіла деякий час після очевидної смерті все ще зберігають функціональність. Навіть при кімнатній температурі клітинам займає кілька годин для вмирання. Хоча неврологічні пошкодження -- звичайний наслідок припинення серцевого ритму більш ніж на 4-6 хвилин, необоротні процеси нейродеградації не відбуваються протягом кількох годин.

Швидке охолоджування і кардіо-пульмонарна підтримка, розпочаті негайно після смерті, можуть зберегти клітини і тканини тіла для подальшого тривалого збереження при криогенних температурах. Люди, особливо діти, виживали протягом години без пульсу після занурення в крижану воду, і після 45 хвилин без пульсу вдавалося досягти повного відновлення життєдіяльності. Групи працівників кріоністичних організацій зазвичай чекають біля ліжка пацієнтів, щоб застосувати охолоджування і кардіо-пульмонарну підтримку щонайшвидше після оголошення смерті. Кріоністи не вважають, що законна смерть -- реальна смерть (необоротне руйнування анатомічної основи розуму), тоді як традиційна медицина вважає моментом смерті момент, коли пульс не може бути відновлений за допомогою дефібрилятора.

92. Системи культивування клітин, які використовують для накопичення вторинних метаболітів

Рослини мають ряд переваг перед тваринами, бо майже у всіх рослин можна одержати з однієї соматичної клітини цілу рослину, яка має здатність до запліднення і утворення насіння. На цьому етапі діє клітинна інженерія, розвиток якої пов'язаний з технікою культивування клітин і тканин вищих організмів, яка вже пробила собі дорогу в промисловість.

Під час культивування клітини вищих рослин можуть розглядатись як типовий мікрооб'єкт, що дозволяє застосовувати до них не лише технологію і апаратуру, але і логіку експериментів, які прийняті в мікробіології. Культивовані клітини в ряді випадків зберігають тотипотентність, тобто здатність перейти до виконання програми розвитку, в результаті якого із культивованої соматичної клітини виникне ціла рослина, яка здатна до нормального розвитку і розмноження.

Крім того, потрібно підкреслити, що техніка культури соматичної клітини зараз стає винятково важливим інструментом в генетичній інженерії і біотехнології.

Для культивування можуть використовуватись клітини пухлинних тканин, клітини різноманітних органів, лімфоцити, фібропласти, ембріони і т.д. Дуже часто використовуються для наукових цілей перевиваїмі лінії, які можна культивувати як завгодно довго. Це клітини нирок людини і тварин, ракові клітини людини (Hela) т.ін.

Клітини тварин і людини вирощують в спеціальних середовищах в вигляді монослою на склі. Для вирощування суспензійних культур використовують найрізноманітніші судини-хемостати, ферментери, флакони.

Щоб клітини гарно росли, необхідне їхнє постійне переміщення. Для цього розроблені способи культивування клітин за принципом безперервної зміни середовища (хемостати). Культивування клітин проводять при визначеній температурі (37^оС) і РН середовища (6,8…7,5). Основними компонентами середовищ для культури є: мінеральні солі, амінокислоти, вітаміни, антибіотики. Зараз технологія культивування деяких типів клітин тварин настільки гарно відпрацьована, що може широко використовуватись в виробничих умовах для отримання різних продуктів.

Застосування культури клітин людини і тварин для практичних цілей почалось вперше з робіт, в яких була продемонстрована можливість вирощування вірусів в культивуючих клітинах. Для цього були (1949 р.) використані клітини нирок людського зародку, нирок дорослих мавп, клітини кур'ячого ембріону, а також клітини перевиваїмих ліній - Hela, BHK-21 (клітини нирки ембріонів хом'яка) т. ін. Застосування методу клітинних культур дозволило налагодити нарощування вірусів в необхідній кількості і в досить чистому вигляді, що сприяло розвитку діагностики вірусних захворювань і отриманню необхідних для медицини вакцин.

101. Утилізація відходів та побічних продуктів сільського господарства та промисловості

Проблема утилізації відходів виробництва пов'язана з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. Кінцевою метою раціонального природокористування повинно бути максимальне залучення у виробництво сировини. Чим менша відходомісткість виробництва, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил, економічніше виробництво.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. В сільськогосподарських підприємствах навіть не плануються показники, які б характеризували їх роботу щодо підвищення родючості грунту, внесення добрив особливо органічних Тому й нагромаджуються на фермах мільйони тонн органічних добрив. Стоки тваринницьких комплексів становлять подвійну небезпеку, оскільки викликають одночасно і хімічне, і біологічне забруднення (мікроорганізмами). Причому забруднюють вони як грунт безпосередньо, так і воду, і повітря. З однієї свинарської ферми на 10--40 тис. тварин за 1 год в повітря надходить до 605 кг пилу 14,4 кг аміаку, 83,4 млрд. мікроорганізмів;

Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві відходів практично немає, якщо підходити до цього питання з точки зору суті сільськогосподарського виробництва і його продукції. За винятком гною (не слід плутати гній і органічне добриво -- для того, щоб стати добривом, гній повинен пройти ще певну обробку), практично всі види відходів з сільськогосподарської продукції виділяються якщо не на стадії збирання (солома, гичка), то вже на стадії первинної переробки (полова при обмолоті зерна), не кажучи вже про промислову переробку.

Ще один вид відходів у сільському господарстві -- це відходи виробництва, пов'язані з використанням сільськогосподарської техніки і тракторів, тобто -- нафтопродукти. Основною причиною утворення цих відходів є заміна масел і змазок при технічному обслуговуванні і ремонті машин. Значна частка припадає і на нафтопродукти, які збираються внаслідок відстою з резервуарів нафтоскладів, а також баків автомашин і тракторів, що передбачено правилами їх технічного обслуговування.

Сільськогосподарська продукція, як правило, містить у собі дуже велику кількість різних компонентів, а переробна промисловість традиційно орієнтована на одержання з неї лише основного продукту: цукру -- з цукрових буряків, крохмалю --з картоплі і зерна, олії -- з олійних культур тощо. При цьому обсяг перероблюваної сировини в кілька разів перевищує вихід готової продукції. Так, на 1 т цукру-піску витрачається близько 8 т цукрових буряків, на 1 т спирту-сирцю потрібно 10--11 т картоплі або 3,0--3,5 т зерна, на 1 т сухого крохмалю потрібно 8--9 т картоплі або близько 2 т кукурудзи, для одержання 1 т рослинної соняшникової олії потрібно переробити екстракційним способом близько 2 т і пресовим -- 2,1--2,2 т насіння соняшника. В середньому вихід готової продукції становить 15--30% маси перероблюваної сільськогосподарської сировини. Решта переходить у відходи і побічні продукти.

З розвитком науки і техніки, з підвищенням рівня концентрації виробництва промислова утилізація відходів стає економічно доцільною, оскільки зі збільшенням масштабів виробництва зростає також кількість відходів і вартість речовин, що в них містяться. Іноді вартість цих речовин перевищує вартість продукту, при виготовленні якого одержані ці відходи. Так, при виробництві томатного соку і концентрованих томат-продуктів у відходи йде насіння, яке є цінною сировиною для виготовлення томатної олії. вартість якої в 2,5 рази вища від вартості томатного соку.

Питання ресурсозбереження, запровадження безвідходних технологій переробки сільськогосподарської сировини є найвужчим місцем переробної промисловості АГІК. Відходи і побічні продукти виробництва і переробки сільськогосподарської продукції є величезним резервом ресурсозбереження, який поки що використовується вкрай недостатньо. Нераціональне використання вихідної сировини, її біомаса, на одержання якої вже було витрачено значну кількість суспільної праці, знижують ефективність функціонування АПК. Крім того, відходи виробництва, потрапляючи в природне середовище, забруднюють його, що в кінцевому підсумку знижує ефективність не лише АПК, а й всього суспільного виробництва через значні екологічні збитки. Невикористані відходи означають скорочення не лише сучасної, а й майбутньої ресурсозабезпеченості суспільства, необхідність додаткових витрат суспільної праці на розвиток сировинної бази переробної промисловості. Очевидно, що розвиток АПК досяг межі, за якою є неминучою безвідходна переробка сільськогосподарської сировини на основі комплексного використання її біомаси і технологічних відходів.

Література

1. Бутенко Р.Г. Биология культивируемых клеток и биотехнология растений. М., Наука, 1991. - 280 с.

2. Глеба Ю.Ю., Ситник К.М. Клеточная инженерия растений. К., Наукова думка, 1984. - 159 с.

3. Дж. Дрейпер, Р. Скотт, Ф. Армитидж, Р. Уолден. Генная инженерия растений. М., Мир, 1991. - 270 с.

4. Калинин Ф.Л., Кушнир Г.П., Сарнацкая В.В. Технология микроклонального размножения растений. К., Наукова думка, 1992.-228 с.

5. Калинин Ф.Л., Сарнацкая В.В., Полищук В.Е. Методи культуры тканей в физиологии и биохимин растений. К., Наукова думка, 1980. - 488 с.

6. Левенко Б.А. Трансгенние растения. Современное состояние. Проблеми. Перспективи. К., Дошкольник, 2000. - 305 с.

7. Мельничук М.Д., Новак Т.В., Кунах В.А. Біотехнологія рослин. К., Поліграфконсалтинг, 2003. - 520 с.