Біологічні ритми в живих системах

Реферат

Біологічні ритми в живих системах

Вступ

Інтерес до біологічних ритмів людина проявляла, напевно, протягом усієї своєї історії. Періодичність сну і неспання, зміна рослинності у різні часи року, сезонні міграції птахів і тварин, життя яких знаходилось у прямій залежності від явищ оточуючої природи, не могли не привернути увагу первісної людини. Поступово накопичувалися емпіричні знання про періодичність у живій та неживій природі і про причини, що її обумовлюють. Ще два з половиною тисячоліття тому давньогрецький поет Архілог писав: "Пізнай, який ритм володіє людьми." І люди накопичували ці знання й робили спроби знайти причинно-наслідкові зв'язки між процесами в неживій природі, що повторюються, та долею людини.

Збереглося безліч історичних свідчень про страшні епідемії й пандемії різних інфекційних хвороб (чуми, холери, енцефаліту), що спустошували цілі країни і мали тенденцію до періодичного поновлення. Було помічено, що поширення епідемій практично завжди супроводжується землетрусами, повенями, засухами, неврожаями, підсиленням вулканічної активності та іншими стихійними лихами. Історики й письменники, очевидці природних катастроф, які жили у різних країнах і в різний час, одностайно відзначали, що сильне "бродіння" у неживій природі майже неодмінно супроводжується поширенням "морових навіювань" серед людей. Скоріше всього, саме звідси давня медицина почерпнула переконання, що хвороби людини знаходяться під безпосереднім впливом небесних, чи, як ми говоримо нині, космічних сил, завдяки їхньому потужному таємничому впливові. Спостерігалися збіги в часі небесних і земних явищ. Наприклад, виникнення сонячних плям або полярних сяйв у роки природних катастроф були настільки часті, що у багатьох народів формувалася віра у "знамення".

Проте, виявлений зв'язок явищ не був пустою грою фантазії. Цікаво, що "системи передбачень" в усіх народів і у всі часи були напрочуд схожі. Для давнього китайця, російського літописця, гала і монгола дивне забарвлення небосхилу, стрілчасті хмари, промені, розлогі стовпи полярних сяйв, хитання ґрунту, плями на Сонці або кола біля нього незмінно передували настанню лиха. Так, у Патріарших літописах 6874 року занотоване наступне повідомлення:

"Бисть знаменню на небеси. Того же літа бисть мор великий у граді Москві. Того же літа бисть мор на Вологді велик зело. Того же літа бисть мор у Литві зело. Того же літа бисть сухмень і спека велика і глад великий по всій Землі".

Стародавні мислителі робили спроби пояснити взаємозв'язок між змінами у неживій природі і процесами, що протікають у біологічних системах. їхні погляди, з позиції сучасної науки, є наївними, але сутність їх залишається правильною. Вона зводиться до того, що жива і нежива природа на Землі являє собою одне нероздільне ціле і що ритмічність у живій природі породжена силами неживої.

Наука, яка займається вивченням біологічних ритмів (хронобіологія), сформувалася у самостійну галузь біології лише в другій половині двадцятого сторіччя, хоча і стверджувала своє давнє походження ще від Гіппократа. Вона була прийнята як рівноправна серед інших наук навесні 1969 року в американському місті Колдспринг-Харбаре на міжнародному симпозіумі, присвяченому дослідженню ритмів у живих системах. Науковий напрям у біології, який займається дослідженням біологічних ритмів, називається біоритмологією. її бурхливому розвитку значною мірою сприяло освоєння людиною космосу. Вже перші тривалі космічні польоти показали, що порушення добової ритмічності призводить до погіршення стану організму космонавтів. На сьогоднішній день біоритмологія має великий експериментальний матеріал, котрий дозволяє стверджувати, що будь-яка біологічна система певним чином організована не тільки у просторі, але й у часі (основний принцип біоритмології). Виникнення ритмів у живих системах визначається вже тим, що зворотний зв'язок, який лежить в основі механізмів саморегулювання, неминуче породжує коливні процеси.

Біологічні ритми в живих системах

У нинішній час виявлена надзвичайна різноманітність біологічних ритмів на різних рівнях організації живого -- починаючи з молекулярного і закінчуючи біосферним. Ритми є у мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин.

Ритмічність виявляється навіть у спалахах епідемій грипу -- вірусного захворювання А.Л.Чижевський простежив синхронізацію епідемій грипу із змінами сонячної активності протягом 500-річного періоду. Він дійшов висновку, що в середньому період грипозних епідемій рівний 11,3 року, що їхня тривалість у кожному 11-річному сонячному циклі рівна в середньому 4 рокам і що епідемії мають тенденцію починатися за два-три роки до максимуму сонячної активності або за два-три роки після неї.

Біологічні ритми звичайно не мають строгої періодичності, оскільки вони є результатом взаємодії різноманітних абіотичних і біотичних факторів з процесами, що забезпечують підтримання гомеостазу в організмі, популяції або біоценозі. Такі нестрого періодичні процеси називають квазіперіодичними (майже періодичними). Біологічний ритм - це повторюваність деякої події у біологічній системі через більш-менш регулярні проміжки часу. Поняття "біологічний ритм" надто розпливчасте, а тому може бути застосоване до різноманітних явищ, що базуються на зовсім різних внутрішніх механізмах. Механізми, що лежать в основі прояву ритмічності в біологічних системах і дозволять живим організмам з достатньою точністю вести відлік часу, називаються біологічними годинниками. Напевно, в біології немає іншого настільки ж універсального явища, про яке ми знали б так мало, як про "біологічні годинники".

Приклади біоритмів з різним періодом (графіки побудовані за даними, що отримані після математичної обробки первинних матеріалів):

А - активність холодових рецепторів (кішка);

Б - автоматична активність водія ритму серця (жаба);

В - зміни активності фотосинтезу протягом доби (фіалка);

Г - улаштування гнізда (щур);

Д - зміни хвилинного об'єму крові (людина);

Е - інтенсивність утворення річних кілець (яблуня);

Ж - коливання чисельності популяції (лемінг, песець).

Біологічні ритми як система адоптацій

Спробуємо розібратися в значенні біологічних ритмів для організмів. Передусім слід виділити ритми, обумовлені закономірностями протікання ферментативних реакцій, швидкість і спрямованість яких регулюється за принципом зворотного зв'язку. Тривалість таких ритмів вимірюється мілісекундами. Вони не мають для організму пристосувального значення. Скоріше організм повинен пристосовуватися до них і забезпечувати підтримання своєї відносної сталості з урахуванням величезної кількості автоколивальних процесів, що відбуваються у ньому. Такі ритми одержали назву неадаптивних, тобто ритмів, які не забезпечують адаптацію організму до змін умов довкілля.

Проте саме неадаптивні ритми, що мають стабільний період, можливо, використовуються організмами в якості своєрідного маятника, котрий дозволить здійснювати відрахунок часу -- біологічні години.

До неадаптивних ритмів можна віднести й цілий ряд фізіологічних ритмів, наприклад, ритми сердечних скорочень та дихання. Ці процеси мають ритмічну природу, зумовлену фізичними принципами, що лежать в основі роботи серця (насос, що має фазу наповнення і фазу виштовхування рідини) і дихальної системи (повітряний двухфазний насос). При цьому зміна частоти даних ритмів має пристосувальне, тобто адаптивне значення (наприклад, збільшення частоти дихання і сердечних скорочень пропорційно інтенсивності фізичної роботи), а вихідна частота у стані спокою визначається морфологічними особливостями організму і, передусім, його розмірами (частота сердечних скорочень у миші складає біля 400 ударів за хвилину, у слона -- 30, у новонародженої дитини -- біля 200, у дорослої людини -- 70).

Другу групу біологічних ритмів становлять ритми, обумовлені наявністю в зовнішньому середовищі періодичних або майже періодичних процесів -- адаптивні ритми.

У природі найбільш яскраво виражені такі коливальні обертання Землі навколо своєї осі (24 години), зміна інтенсивності магнітного поля Землі (12-14 діб), обертання Сонця навколо своєї осі (27 діб) і Місяця навколо Землі (29.5 діб), зміна числа сонячних плям (11-12 років) і сторічний цикл сонячної активності. Синхронно із цими процесами на Землі відбувається ритмічна зміна різноманітних параметрів довкілля: день змінюється ніччю, чергуються пори року, відбуваються припливи і відпливи у морях та океанах, змінюються температура, вологість, освітленість і багато іншого. Природно, що всі ці періодичні зміни абіотичного середовища впливають на живі організми, викликаючи у них періодичні процеси, близькі за періодом, метою яких є зниження негативного впливу змін у середовищі на показники гомеостазу. Зовнішній періодичний чинник, який визначає біоритм з таким же періодом називається екзогенним водієм ритму, або датчиком часу. Для більшості організмів основним датчиком часу є тривалість дня (світловий режим).

Стосовно адаптивних ритмів, особливо добового, проведено багато досліджень з метою виявлення їхнього значення та механізмів. Установлено, що у людини, ізольованої від ритмічних змін у зовнішньому середовищі, наприклад, у печерах або на космічному кораблі, добова ритмічність продовжує проявлятися, хоча і може дещо змінюватися за періодом (від 20 до 28 годин). Аналогічні результати отримані на рослинах стосовно добових і сезонних ритмів. Так, квітки багатьох рослин починають розкриватися до сходу сонця. їх розкриття відбувається навіть тоді, коли рослини утримуються в темноті (індивідуальні коливання періоду добового ритму у рослин, як і у людини, складають 24.4 години). Якщо вирощувати багаторічну рослину середніх широт в умовах теплиці при постійній температурі, вологості і світловому режимі, то восени спостерігається скидання листя, а навесні -- розкриття бруньок. Ці і багато інших спостережень дозволили ученим зробити висновок про те, що водій цих ритмів знаходиться всередині організму -- ендогенний водій ритму. Зовнішній же періодичний процес у цьому випадку виступає у ролі синхронізатора, який забезпечує стабільність періоду ритму та його збіг за фазами із змінами у довкіллі. У людини, багатьох тварин та рослин добові, місячні та сезонні ритми запрограмовані генетично. Існування генетичної програми дозволяє організмам не тільки відповідати на періодичні зміни у природі, але й ефективно передбачати ці зміни і завдяки цьому знижувати негативний вплив на організм несприятливих періодичних чинників довкілля. Така група біологічних ритмів називається ендогенними адаптивними біологічними ритмами.

На сьогоднішній день існує декілька гіпотез, що пояснюють ендогенний (внутрішній) механізм біологічного годинника. Одна з них, сформульована К.Д.Еретом і Є.Тракко, -- це гіпотеза "хронона". Вона припускає існування ділянки ДНК (хронона), що є морфологічним субстратом, який контролює біоритми, зокрема, добовий. На користь цієї гіпотези свідчать експерименти з пригніченням синтезу і-РНК. Це супроводжується порушенням нормальної ритмічності. Інша гіпотеза припускає зв'язок біологічних годинників із станом клітинної мембрани, зокрема із змінами її проникності для йонів калію. І нарешті, третя, яка має найбільшу кількість прихильників, - це "мультиосціляторна модель", котра допускає існування великої кількості осціляторів (генераторів ритму), що базуються на автоколивальних біохімічних реакціях у цитоплазмі клітин. При цьому допускається існування головного пейсмекера, що нав'язує свій ритм усім іншим системам багатоклітинного організму і забезпечує синхронізацію ендогенного ритмічного процесу із зовнішнім осцилятором. Роль такого центрального водія ритму у плазунів і птахів виконує епіфіз, у ссавців - супрахіазматичні ядра гіпоталамусу. Гіпоталамо-гіпофізарній системі відводиться роль основного механізму координації ритмічних процесів у різних фізіологічних системах і у формуванні часової структури організму. Кожна з наведених гіпотез має факти, що підтверджують її і суперечать їй. Тому уявлення про механізми біологічних годинників залишаються надто невизначеними.

Добова ритмічність виявляється і в одноклітинних організмів. Так, інтенсивність поділу бактерій і одноклітинних еукаріот має чітку добову періодичність. Проте при утриманні їх у стаціонарних умовах ця періодичність зникає, що вказує на відсутність ендогенного водія ритму у цих організмів. Добовий ритм, у даному випадку, являє собою реакцію відповіді на періодичну зміну в зовнішньому середовищі і звичайно виявляється з невеликим запізненням (зі зрушенням фази). Такі ритми називають екзогенними адаптивними біологічними ритмами.

Вивчення цих ритмів дозволило зробити цікавий висновок про виникнення у процесі еволюції генетичної програми, яка визначає той або інший ритм. Це відбувається у тих випадках, коли протягом життя особини періодична зміна у середовищі відбувається декілька десятків і більше разів. Якщо ж тривалість періодичного процесу у неживій природі значно перевищує тривалість життя особин даного виду або відповідає їй, то формування генетичної програми не доцільне (так ділення бактеріальних клітин відбувається з інтервалом у декілька хвилин, ділення найпростіших -- у декілька годин).

Виходячи із сказаного вище, ми можемо вважати, що в людини є генетичні програми, які дозволяють реалізувати добову, місячну і сезонну ритмічність, у той час, як питання про більш тривалі ритми (11-12 років) залишається дискусійним. Можливо, деякі деревні рослини, що мають більшу тривалість життя, мають ендогенний 11-12 річний ритм. За зрізами стовбура секвої, за шириною і викривленням річних кілець вдалося простежити зміни сонячної активності протягом трьох тисячоліть. При цьому виявлені 11-, 100- і 600-річні цикли сонячної активності.

Екзогенні ритми, існування яких зумовлене наявністю зовнішнього більш-менш ритмічного фактора, але не пов'язане із наявністю внутрішнього механізму підтримання ритмічності, є проявом адаптації організму до зміни у довкіллі, що вже здійснилася. Така адаптація здійснюється з запізненням і вона відбиває механізми роботи регуляторних систем, що забезпечують підтримання гомеостазу в умовах змін у довкіллі.

Ендогенні адаптивні біологічні ритми являють собою типовий механізм саморегуляції в організмі, що дозволяє ефективно пристосовуватися до ритмічних змін у середовищі. Цей механізм сформувався у процесі еволюції шляхом збереження мутацій і генних комбінацій, сприятливих для виживання організму в умовах періодичних змін абіотичного середовища.

Знання біологічних ритмів має велике значення для практичної діяльності людини, особливо в галузі медицини, ергономіки (наука про організацію праці), сільського господарства та ін. Враховуючи біологічні ритми, можна вибрати найбільш сприятливий період у стані організму людини для здійснення лікувального впливу, можна попередити загострення серцево-судинних захворювань у зв'язку із зміною сонячної активності (метеослужба здоров'я), отримати максимальний тренувальний ефект та ін. Те, що ритми закономірно повторюються, дозволяє здійснювати прогнозування змін у біологічній системі на більш-менш значний проміжок часу.

Література

Амосов Н.М. Раздумья о здоровье.- М.: ФиС, 1991.

Андреев Ю.А. Три кита здоровья.-М.:ФиС, 1991.

Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - С.-Птб.:Петрополис,1992. - 124 с.

Бабин І.І., Царенко А.В., Черняк В.М., Яцук Г.Ф. Пізнай себе. Матеріали до курсу "Валеологія".- Тернопіль: ТДПІУО, ТОШО, 2002.-232с.

Бальсевич В.К., Запорожнов В.А. Физическая активность человеках Киев: Здоровье, 1987.-224 с.

Баранов В.М. В мире оздоровительной физкультуры.- К.: Здоровье, 1991.-133 с.

Беляев B.C. Здоровье, экология, спорт.- М., 1990.

Братусь Б.С. Аномалии личности.- М.:Мысль, 1998.

Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье.- М.:ФиС, 1990.

Будыко М.И. Глобальная экология.-М.:Мысль, 1977.

. Будыко М.И. Эволюция биосферы.- Л.: Гидрометеоиздат, 1984.

Будыко М.й. Человечество и биосфера в конце XX века: Научное и социальное значение деятельности В.И.Вернадского.- Л.:Наука, Ленинградское отделение, 1989.

Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навч.посібник.-К.:ІЗМН, 1997.

Васильєв В.Н. Здоровье и стресс.-М.: Знание, 1991.0 158 с.

Виноградов П. А. Физическая культура и здоровый образ жизни.-М., 1991.

Войтенко В.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. - К:Здоров'я,1991. - 245 с.

Гурвич М. Как быть здоровым.-М.:ФиС, 1991.

Доскин В.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма.-М.:Медицина,1987.

Душанин С.А., Иващенко Л.Я., Пирогова Е.А. Тренировочные программы для здоровья. - Киев:Здоров'я,1985. - 32с.

Душанін С.А., Пірогова О.Я., Іваненко Л.Я. Оздоровчий біг. - К.:Здоров'я, 1982. - 128с.

Казначеев В.П. Биосистема и адаптация.- Нововсибирск, 1983.

Касиль Г.И. Внутренняя среда организма.-М.:Наука, 1983.-227 с.

Колбанов В.А., Зайцев Г.К. Валеология в школе..- СПб., 1994.

Коробков А.В, Движение и здоровье.-М., 1988.

Лаптев АЛ. Береги здоровье смолоду.- М.: Медицина, 1988.

Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. - К.:Здоровье,1989. - 136м.

Латенков В.П., Губина Г.Д. Биоритмы и алкоголь.- Новосибирск, 1987.

Леонтьев А.Н. Потребность, мотивы и сознание.- М.:Мысль, 1980.