Конституція людини та її походження

План

1. Поняття про конституцію. Функціональна конституція. Соматофункціональні асоціації

2. Загальна характеристика загону приматів. Людина, як характерний представник приматів. Біологічні передумови олюднення

3. Час і території виникнення людських рас

1. Поняття про конституцію. Функціональна конституція. Соматофункціональні асоціації

Конституція людини - сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму, що склалися на основі спадкових і придбаних властивостей і визначаючих реактивність організму на різні дії. Будова і функціональні особливості організму у різних людей в якійсь мірі можуть бути схожими, що дозволяє говорити про типи конституції людини. Частіше конституція людини визначається по статурі - сукупності зовнішніх ознак: зростання, вага, ступінь розвитку мускулатури і підшкірного жирового шару, пропорційність окремих розмірів тіла, які встановлюються антропометричними вимірюваннями.

Серед фахівців немає єдиної думки про людську конституцію і умовно виділено декілька підходів. Так, з погляду російського антрополога В.В. Бунака, слід розрізняти два види конституції: санітарну і функціональну. При цьому в першій враховуються структурно-механічні властивості організму, визначувані в першу чергу взаємовідношенням трьох розмірів: довжини тіла, обхвату грудей і ваги тіла. Під функціональною конституцією розуміються ті особливості статури, які безпосередньо пов'язані із специфічними, головним чином, біохімічними, особливостями життєдіяльності організму, і перш за все з вуглеводно-жировим і водно-сольовим обміном. При такому розумінні функціональної конституції передбачається, що основними її характеристиками є ступені розвитку мускулатури і жировідкладення.

Функціональна конституція. Представлена концепція розроблена відносно недавно. Але і без такої могутньої теоретичної опори, багато хто конституціонологи будували свої схеми на основі не тільки зовнішніх ознак людини, але і його функціональних (фізіологічних) характеристик. По таких показниках, як вміст холестерину в крові, активність різних рецепторів, функції гіпофіза і щитовидної залози, рівні гормонів, можна розрізняти людей не гірше, ніж по рисах обличчя, а про здоров'я і можливі ризики захворювань ці ознаки говорять набагато більше.

Деякі автори намагалися побудувати свої конституціональні схеми на основі роботи залоз внутрішньої секреції. Прикладами можуть служити незалежні роботи Н.А. Белова і італійського дослідника Н. Пенде. В них була зроблена спроба зв'язати діяльність різних ендокринних залоз із зовнішнім виглядом людини, його психічними, емоційними і особовими якостями.

Втім, взаємозв'язок всіх цих ознак зовсім не пряма. Н. Пенде узяв за основу досліджень типологію свого вчителя Г. Виола (Пенде Н., 1930). Йому вдалося виділити як мінімум 8 типів статури, по яких можна б було визначати рівень ендокринної секреції (і навпаки). Але навіть в крайніх варіантах норми, на великій кількості людей одержати прямої відповідності, наприклад, гіперактивності якої-небудь ендокринної залози з різкою вираженістю морфологічного конституціонального типу не вдається. Тільки в патологічних випадках такий зв'язок стає очевидним, загальновідомим прикладом чого може служити, наприклад, базедова хвороба. Складність побудови функціональних схем конституції обумовлена крайньою неоднорідністю функціональних ознак. Наприклад, в схемі 1927 р., розробленої М.В. Черноруцьким для виділення астенічного типу використовуються такі ознаки, як краплинна форма серця, подовжені великі легені, низьке положення діафрагми, короткий кишечник, а також знижений артеріальний тиск, знижена всмоктуюча здатність кишечника, підвищений обмін речовин, низький зміст холестерину і сечової кислоти в крові, гіперфункція гіпофіза і щитовидної залози і гіпофункція надниркових і статевих залоз (Бунак В.В., 1941). Для характеристики гіперстеничного типа М.В. Черноруцкий привернув ще і такі ознаки, як великі розміри шлунку, схильність до ожиріння, високий зміст еритроцитів і гемоглобіну в крові. Видно, що морфологічні, хоча і невидимі зовні ознаки змішані тут з функціональними. Останні ж мають абсолютно різні рівні. Так, рівень обміну речовин, артеріальний тиск і функція гіпофіза - як вони в реальності пов'язані один з одним? Чи можна об'єднувати їх в одній схемі тільки на підставі того, що вони функціональні, а не морфологічні?

Повернемося до концепції Е.Н. Хрісанфової. Прагнучи уникнути подібної хаотичності, вона досліджувала рівні активності статевих гормонів у підлітків. Статеві гормони діляться на чоловічі - андрогени і жіночі - естроген. І ті, і інші є і у чоловіків, і у жінок, але в різних співвідношеннях. Активність андрогенів і естрогену для зручності умовно можна розділити на три градації - слабка активність, проміжна і сильна. Всього існує дев'ять можливих поєднань і, як показали дослідження, всі вони зустрічаються в реальності. Проте, частота зустрічається різних варіантів далеко не однакова. Так, найбільш звичайний випадок з середньою активністю обох гормонів, причому і у чоловіків, і у жінок. Такі люди складають від 40 до 50% всієї популяції. Решта варіантів нечисленна: рідше за все зустрічаються жінки з сильною активністю андрогенів і слабкої - естрогену.

Особливою властивістю біохімічних ознак, на відміну від морфологічних, є значна тимчасова мінливість. Морфологічні ознаки міняються в часі відносно поволі. Фізіологічні ж ознаки міняються не з роками, а протягом доби, годинника і навіть хвилин. Як же оперувати такими мінливими характеристиками?

Як з'ясувалося в результаті тривалих досліджень індивідуальної мінливості фізіологічних ознак, вона далеко не хаотична і звичайно має циклічну форму. Найбільш вивчені добові ритми секреції біохімічних ознак - тестостерону, інсуліну, соматотропіну, кортізолу і інших гормонів. У кожної людини добова активність гормонів вельми стабільна, але може відрізнятися від характеру активності у іншої людини. Наприклад, тестостерон чоловіків може мати три основні варіанти добової секреції. У більшості чоловіків виявляється максимум секреції тестостерона в уранішній і вечірній годинник. Більш рідкісним варіантом є монотонна секреція з невеликими коливаннями рівня. Найбільш рідко зустрічаються значні коливання, що відбуваються по якомусь дуже індивідуальному типу. Були виділені і типи співвідношень фракцій естрогену у жінок.

Істотно, що, не дивлячись на величезну міжіндивідуальну мінливість біохімічних показників, індивідуальний тип секреції кожної людини і її рівень залишаються дивно постійним. Таким чином, навіть дуже варіабельні фізіологічні ознаки піддаються конституціональної типологізаціі. Але поки, не дивлячись на теоретичну і практичну підготовленість, така робота не проведена.

Нарешті, важливою властивістю фізіологічних ознак є їх тісний зв'язок із здоров'ям людей. Завдяки ним можлива надійна діагностика багатьох захворювань і ризиків захворювань, виявлення потенціалу здоров'я людини.

Біохімічні ознаки асоційовані з психофізіологічними процесами. Так, підвищений вміст тестостерону приводить до запальності і агресивності, естрогену - до миролюбності і емоційності, ендорфинів - до відчуття щастя і т.п. Але, якщо психіка пов'язана з біохімією, а біохімія - із статурою, може, статура пов'язана з психікою?

В світовій літературі украй мало даних по фізіологічних особливостях окремих типів конституції. Вважається, що у чоловіків найвищий рівень окислювальних процесів свойственен грудному і грудно-мускульному типам, якщо використовувати схему і термінологію В.В. Бунака, низький рівень - черевному і черевно-мускульному. У жінок найвищий рівень окислювальних процесів спостерігається у астенічного і атлетичного типів статури, низький - у мезопластичного і еуріпластичного. Швидкість кровотоку і тривалість затримки дихання у чоловіків і жінок в різних конституціональних групах приблизно однакові, тобто не пов'язані з типом статури.

При вивченні гормональних чинників формоутворення було встановлено, що в жіночих групах всі фракції естрагенів характеризуються більш високими показниками у представників пікноморфного варіанту в порівнянні з астеноморфним. Останньому типу, мабуть, в цілому свойственен знижений рівень екскреції статевих стероидов. Так, у хлопців грудного типу в середньому майже удвічі менший показник екскреції загальних 17-кетостероїдів в порівнянні з їх однолітками, що відносяться до мускульного типу. Дівчатка дігестивного типу в пубертатний період знаходять випередження темпу розвитку по вагових ознаках статевої формули в порівнянні з астеноморфним варіантом, тобто ним свойственен гіпергонадизм.

Тиск систоли у чоловіків, рівно як і вміст холестерину в сироватці, у представників черевного типу значно вище, ніж у грудного і мускульного, причому це співвідношення спостерігається у представників різних етнотерриториальних груп.

Конституції і психологічні особливості. Проблема співвідношення психологічних характеристик і особливостей статури найбільш детально розроблена Кречмером і Шелдоном. Розуміючи під характером суму можливих реакцій людини, у тому числі прояву волі, афекту, а також включаючи в нього інтелект і враховуючи два типи темпераменту: ціклотимічний і шізотимічний, Кречмер поставив у відповідність особливості пікнічной конституції з ціклотимієй, а особливості астенічної конституції - з шізотимієй. У здорової людини пікнічного статури виявляються риси хворого на маніакально-депресивний психоз (циклотимия). Навпаки, у здорової людини астенічної статури шізотемічний характер, що виражається в стриманості, скритності, неконтактності інтровертірованості, що відповідає рисам хворого на шизофренію. При цьому, на думку Кречмера, зв'язки особливостей конституції з психікою в крайньому ступені виявляються лише у хворих, у здорових індивідів цей зв'язок прихований.

2. Загальна характеристика загону приматів. Людина, як характерний представник приматів. Біологічні передумови олюднення

ПРИМАТИ, загін ссавців, 2 підряди: напівмавпи і мавпи. Св. 200 видів - від лемурів до людини, що ставить загін приматів в особливе положення. Для приматів характерні п'ятипалі хапальні кінцівки, здатність великого пальця протиставлятися іншим; волосся, що покриває тіло і у деяких видів мантії твірних, гриви, бороди і пр.; добре розвинені слух і зір. Емоційний стан приматів виражається багатим набором звуків і жестів. Мешкають головним чином в лісах тропіків і субтропіків. Спосіб життя переважно денною, деревний. Живуть частіше стадами або сімейними групами з достатньо складною ієрархічною системою домінування - підкорення. Розмножуються круглий рік, у більшості народжується 1 дитинча. Через знищення природних міст проживання, браконьєрства, безконтрольного використовування в дослідницьких цілях чисельність багатьох приматів різко скорочується. 50 видів і 19 підвидів в Червоній книзі Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів.

Майже всі примати - мешканці теплого клімату: південноамериканської сельви, африканських лісів і Саван, джунглів Індо-Малайської області лісів Мадагаскару. Проте є мавпи наприклад японський макак, які можуть жити навіть на снігу. Загін Примати прийнято в даний час підрозділяти на два підряди:

1. Низькі примати, або напівмавпи.

2. Мавпи, або людиноподібні.

Підряд Низькі Примати - напівмавп. До них відносять тупай, лемурів, долгопятов і ін.

Це дрібні тварини, але є і середніх розмірів - з собаку. У всіх напівмавп є хвости, часто пухнасті. Лицьовий відділ черепа витягнутий, добре розвинений нюх, на обличчі є дотикові волоски - вибриси. Нижні зуби ростуть вперед утворюючи "гребінець" для догляду за шерстю або для зіскоблювання їжі. Всі напівмавпи мітять територію, на якій живуть, пахучим секретом специфічних шкірних залоз - грудинной, черевний, горловий і ін., а так само сечею. Мозок у напівмавп невеликий, без звивини. Майже всі вони ведуть нічний спосіб життя, окрім деяких видів стародавніх лемурів. Живуть вони групами або поодинці, народжують одного -двух дитинчат. У всіх, окрім долгопятов, нерухома мускулатура особи, тому вони не володіють такою мімікою, як мавпи.

Тупайї є перехідною формою між насекомоядними ссавцях і приматами. По будові черепа, передніх кінцівок, зубів, по біохімічних показниках вони ближче до приматів. По-малайські тупайя означає "білка", вони невеликі, живуть на деревах і схожі на білок з пухнастим хвостом.

Лемури - найтиповіші представники напівмавп; поширені на Мадагаскарі. Стародавні лемури живуть великими групами. Є лемури з яскравим забарвленням; наприклад, у котячого лемура на хвості чергують білі і чорні кільця і білі круги у очей. Назву цей лемур одержав за звуки, схожі на муркотанні. Котячий лемур - денний, харчується фруктами, кольорами, листям. Крім крупних лемурів є дрібні карликові види, наприклад мишачий лемур, розміром з кулак, з величезними очима, він важить 40-60 грам. Це нічні мисливці на комахах. Зі всіх напівмавп ближче за все до мавп коштують долгопяти, що живуть в Індонезії і на Філіппінах. Вони розміром з щура, мають величезні очі, що світяться в темноті, за що їх називають "долгопят - привид". Голий хвіст з пензликом служить балансиром при стрибках. Лицьовий відділ - не витягнутий, як у інших напівмавп, а укорочений, а це означає, що нюх слаборозвинений. У долгопятов є мімічні м'язи, і вони можуть гримасувати, як мавпи. Мозок є порівняльне великий, задні кінцівки довше передніх, подовжена і кістка п'яти, за що їх і називають долгопятами.

Підряд Вищі примати - людиноподібні. Всі вищі примати діляться на дві секції - широконосі і вузьконосі мавпи. Розділення засновано на відмінностях в будові носової перегородки: у широконосих мавп вона широка і ніздрі дивляться убік, а у вузьконосих вузька, ніздрі обернуто вниз. Відрізняються вони і по житлах. Всі широконосі мавпи живуть в південній Америці і їх називають мавпами Нового Світла; вузьконосі мавпи живуть в Африці і Азії і їх називають мавпами Старого Світла.

Гоминіди (від лат. homo - людина), сімейство загону приматів. Включає людину сучасного типу (Homo sapiens) і викопних людей: пітекантропів, неандертальців і, ймовірно, деяких викопних вищих приматів типу австралопітеків. Вивчення сучасних і викопних приматів дає матеріал, що дозволяє зрозуміти, яким чином виникли характерні особливості людини, які у результаті вивели його за межі світу тварин.

Загальним предком людиноподібних мавп і самого високоорганізованого в загоні приматів сімейства гоминід (людей) була одна з гілок вузьконосих мавп. Якнайдавніші представники цієї гілки вже пересувалися по землі на задніх кінцівках, допомагаючи собі передніми. Більш менш випрямлене положення тіла і перенесення центру тяжкості в основному на задні кінцівки різко змінило співвідношення між всіма органами тварини: грудна клітка ставала ширше і коротше; хребетний стовп поступово втрачав форму дуги, властиву всім тваринам, що пересуваються на чотирьох ногах, і набував S-образную форму, що додавало йому гнучкість. Рухи передніх кінцівок сталі вільнішими і різноманітними. Це виявилося дуже корисним, оскільки полегшило добування їжі. На ранніх етапах еволюції приматів наші віддалені предки жили на деревах. Проте безпосередніми предками гоминід були наземні двоногі мавпи. Перехід до наземного способу життя здійснився задовго до появи перших гоминід. Перехід до прямохожденню, що звільнив руку від участі в пересуванні тіла, - лише одне і далеке не єдине. умова перетворення нашого далекого предка в людину. Не менше важливим був і стадний спосіб життя, при якому слабкість однієї особини компенсувалася зусиллями стада, що спільно обороняється, а досвід, придбаний індивідуумом, швидко ставав надбанням інших членів стада. Високий рівень розвитку мозку і психіки, використовування різних предметів як знаряддя для полювання і захисту від ворогів сталі найголовнішими передумовами олюднення, основою для розвитку мислення і трудової діяльності. Перш ніж людина остаточно виділилася з світу тварин, пройшов тривалий період часу.

Деякі види людиноподібних мавп загинули в боротьбі за існування. Різні види мавп скоювали від випадку до випадку окремі трудові операції, закидали їх, знову до них поверталися, поки праця з виключення не стала правилом. Природний відбір забезпечував виживання особин і груп, що володіли здатністю до трудової діяльності. Перехід від використовування різних предметів як знаряддя праці до регулярного і свідомого їх виготовлення дав тій групі приматів, з якої згодом виникла людина, величезні переваги перед іншими.

3. Час і території виникнення людських рас

Фахівці по еволюції гоминід вважають, що в антропогенезі знижувалася інтенсивність біологічної еволюції (явище самоусунення природного відбору). Проте мабуть, що у наших предків, що вже належали до людей сучасного вигляду, природний відбір ще зберігав певне значення до пізньої пори палеоліту. Саме в епоху пізнього палеоліту, коли наші предки інтенсивно розселялися по континентах (відповідно до гіпотези моноцентризму), в процесі відбору формувалися багато расових особливостей, характерних для екваторіальних, європеоїдних і монголоїдів рас.

Припускають, що характерні расові особливості стародавніх негроїдних і австралоїдних популяцій складалися в Африці і Південній Азії в умовах жаркого і вологого клімату і вираженої інсоляції. Багато ознак екваторіальних рас могли мати при цьому адаптивне значення. Антропологи указують на шкіру з великою кількістю меланіну, чорний колір волосся і темні очі, кучеряве волосся, що інтенсивно пігментується. Можливо, адаптивне значення мали поперечний розташовані, широко відкриті носові отвори широкого носа, сильний розвиток слизистої губ у більшості негроїдів і австралоїдів.

З расових ознак, характерних для європеоідів, дією відбору можна пояснити депігментацію шкіри, волосся і веселкових очей. На півночі Європи мали найбільші шанси виживання і розмноження володарі рецесивних мутацій генів, що визначають вказані ознаки. Цьому сприяли умови льодовикового періоду і післяльодовикового часу з переважанням прохолодного або навіть холодного, вологого клімату із значною хмарністю і зниженою інсоляцією. Серед північних континентальних монголоїдів Сибіру також спостерігається деяка тенденція до депігментації волосся, око і особливо шкіри.

Якщо австралоідні раси формувалися, ймовірно, в тропіках Південно-східної Азії, негроїдні - в аналогічній зоні Африки, а європеоїдні - в помірній кліматичній зоні Середземномор'я, Східної Європи і Західної Азії, то область походження рас монголоїдів треба шукати в напівпустинних і степових районах Центральної Азії, де з кінця льодовикового періоду панував різко континентальний сухий клімат з великими добовими і сезонними коливаннями температури, сильними вітрами, нерідко перехідними в справжні запорошені бурі, під час яких переносилися маси піску, дратівливого і сліпучого ока. Вузький розріз очей монголоїдів, сильний розвиток складки верхнього століття і епікантуса служили захистом проти вказаних шкідливих чинників.

Зниження ролі природного відбору еволюції людини почалося, як передбачається, ще в епохи первісно-громадського ладу, ймовірно, при переході від палеоліту до мезоліту (середньому кам'яному століттю), тобто за 16-12 тис. років до наших днів. Культурне середовище, що створювалося в результаті колективної праці нашими предками, зменшувало необхідність в тілесному пристосуванні в процесі расогенеза. Поєднання конкретних умов різних регіонів в процесі расогенеза визначало специфіку дії природного відбору. Основні особливості австралійців склалися на стадії їх предків в Південно-східній Азії, а при переселенні до Австралії вони лише трохи змінилися.

При освоєнні екваторіальними популяціями півдня Африки (пустеля Калахарі) складається своєрідна раса бушмена (південноафриканська), що поєднує ознаки негроїдів і деякі особливості монголоїдів (жовтуватий відтінок шкіри, розвинена складка верхнього століття, епікантус, низьке перенісся). Можливо, тут, в умовах, близьких до центральноазіатських, природний відбір сприяв деяким сприятливим мутаціям.

Америка заселялася приблизно в той же час, що і Австралія, переважно стародавніми монголоїдами з Північно-східної Азії, у яких ще не сформувалися багато характерних особливостей цих рас (вузький розріз очей, епікантус, низьке перенісся). При заселенні стародавніми людьми різних кліматичних поясів Америки біологічне пристосування, мабуть, не грало вже істотної ролі, тому тут не виникло таких різких расових відмінностей, як в Євразії і Африці. Хоча у деяких груп індійців Каліфорнії і тропічної зони Південної Америки відзначений ряд «екваторіальних» ознак, таких, як темна шкіра, кучеряве волосся, широкий ніс, потовщені губи, що свідчить про певний результат дії природного відбору. На думку Н.Н. Чебоксарова, складні процеси расообразовання в пізньому палеоліті не зводилися до дії природного відбору. На матеріалі ряду складних ареальних ознак (групи крові, зубні ознаки, шкірні узори) можна бачити, що людство може бути підрозділене на дві великі групи популяцій: західну і східну. До першої належать африканські негроїди і европеоїди, до другої - монголоїди, включаючи американських індійців. Популяції австралоїдів Південно-східної Азії і Океанії займають проміжне положення. Можливо, дане явище свідчить про первинне розділення людства на дві гілки - західну і східну. Якомога пояснити спостережуване? Процес сапієнтизаціі, тобто формування людини сучасного вигляду, повинен був передувати расообразованню, що супроводжувалося залученням стародавніх досапієнтних людських популяцій. Групи стародавніх сапиенсов, що склали пізніше основу великих рас людства, успадковували багато нейтральних особливостей більш стародавніх гоминід. Прихильники даного погляду на протоісторію (см.: Поліцентризм) виділяють на географічній карті, принаймні, два центри утворення рас (для негроїдів і європеоїдів і для монголоїдів).

Чинники расообразовання. Тривала дія зовнішніх природних умов на людину, що продовжувалася тисячами років, в умовах малорозвинених форм праці і суспільства у верхньому палеоліті (40-30 тис. років тому), не могло не викликати біологічних реакцій організму, пов'язаних з його анатомічними змінами. При цьому спадково закріплювалися зміни прикордонних з середовищем частин тіла. Ці зміни були адаптивними і складали ядро расових особливостей. В закріпленні ознак важливу роль повинен був зіграти природний відбір.

Від безпосередньої дії зовнішнього середовища, не дивлячись на активне її освоєння, не цілком звільнилася і сучасна людина. Для медицини важливою проблемою є вплив на організм людини швидких змін умов середовища, тому велике значення надається акліматизації і краєвій патології, пов'язаній з ендемічними (місцевими) хворобами.

На ранніх стадіях існування Homo sapiens розвиток расових ознак і їх закріплення відбувався при сукупній дії відбору, ізоляції і метисації. В майбутньому значення відбору знизилося, расообразовання відбувалося в меншій залежності від середовища, все більш визначаючись соціально-економічними чинниками.

Істотними чинниками расообразовання у людини сталі ізоляція і метисація в їх взаємодії. Це - специфічно людські чинники расообразовання в умовах суспільного розвитку.

На ранніх стадіях окремі кровноспоріднені групи були нечисленними, мало стикалися один з одним. На цьому ступені расові ознаки могли генетично закріплюватися в ізольованих ендогамних пологах.

В тривало ізольованій етнічній групі, завдяки дрейфу генів, можуть розвинутися ознаки, відмінні від сусідніх груп. Так, в ізолятах горців виникали відмінності в кольорі очей, в концентрації груп крові. Расові типи ескімосів, огнеземельців, бушменів з'явилися в умовах ізоляції.

Чисельне збільшення родових груп і племен, їх розселення на більш великій території вело до розширення ареалів расових типів. З розвитком суспільства зменшувалася ізоляція між родовими і племінними групами, посилювалося змішення між ними. Змішення рас вело до утворення нових рас, а з другого боку, до поступового згладжування расових відмінностей. У разі ізоляції змішаної расової групи ознаки расового типу закріплювалися.

Подальший розвиток людства, що привів до утворення народів, а потім націй, і все наростаюче спілкування всередині даних утворень і між ними вело до ще більшого змішення вже не між окремими етнічними групами, а в більш широких масштабах. В цих умовах чинник метисаціі перестає грати расообразовательну роль. Він приводить до нівелювання расових типів. Утворення націй і великих багатонаціональних держав веде до дуже великого расового змішення людства. Майбутнє людство буде все менш розрізнятися в расовому відношенні, стане більш однорідним по фізичному типу.

Особливою проблемою є дослідження значення статевого відбору у виникненні расових відмінностей. Ч. Дарвин привів наступні аргументи на користь теорії домінуючого значення статевого відбору в расогенезе. Расові ознаки не могли бути створені природним відбором через їх даремність. З другого боку, расові ознаки - особливості зовнішності людини, що привертають увагу. Еталоном краси у відсталих народів є власний антропологічний тип. Найенергійніші і сильні чоловіки племені, на думку Ч. Дарвіна, відбираючи найкрасивіших жінок собі в дружини, формували тип племені. В стороні від його уваги залишається питання про причини виникнення расових ознак, які в процесі статевого відбору стабілізувалися в антропологічному типі. Нарешті, не можна переносити нейтральність расових ознак у сучасної людини в пізній палеоліт, коли вони володіли адаптивним значенням. Статевий відбір міг лише усилювати риси, що виникли раніше. Нарешті, групова форма браку в первіснообщинному устрої могла перешкоджати статевому відбору.