12

Министерство аграрной политики Украины

Реферат

Тема: “Аналізатори людини: слуховий, зоровий, рівноваги, чуття”

Подготовил:

Мікішин М.І.

Группа: ЭП-203

Мелитополь 2006

1. Аналізатор слуху

Слух -- вид чутливості, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Його значення неоціненне в психічному розвитку повноцінної особистості. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові, мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, людьми і природою, без нього не могли з'явитися й музичні твори.

Гострота слуху у людей неоднакова. У одних вона знижена або нормальна, в інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом. Вони здатні визначати на слух висоту заданого тону. Музичний слух дає змогу точно визначати інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії. Особи з музичним слухом характеризуються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним -- його джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два призначені для проведення звуків, третій містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги (мал.).

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, однак у людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку.

Мал. Будова вуха:

а -- вертикальний розріз, б -- слухові кісточки; в, г, д, е -- завитка та її елементи; 1 -- слуховий хід; 2 -- молоточок; 3 -- коваделко; 4 -- стремінце; 5 -- завитка; 6 -- слухова (євстахієва) труба; 7 -- порожнина середнього вуха; 8 -- барабанна перетинка; 9 -- чутливі волоски; 10 -- волокна слухового нерва, 11 -- чутливі клітини (рецептори); 12 -- покривна пластинка (мембрана); ІЗ -- канал завитки; 14 -- підтримувальні клітини; 15 -- основна мембрана; 16 -- волоскові клітини з чутливими волосками

Середнє вухо розміщене між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву (слухову) трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об'ємом близько 1 см³ має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові кісточки, сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку.

Барабанна перетинка розміщена на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової частини глотки.

Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринтів, являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху виконує завитка -- спірально закручений канал (2,5 оберта). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки за допомогою слухових кісточок передаються через овальне вікно рідині. Поблизу від овального вікна, яке закрите основою стремінця, розміщене кругле вікно, закрите еластичною мембраною. Саме завдяки такій будові рідина в каналах здатна коливатись. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, які розміщені в спіральному (кортіївому) органі завитки.

Спіральний орган -- це рецепторний звукосприймальний апарат, що міститься в завитковій протоці завитки на внутрішній поверхні базальної мембрани (пластинки). Рецептори (сприймальні клітини) мають видовжену форму. Один кінець їх зафіксований на базальній мембрані, а протилежний містить 30--120 волосків різної довжини. Ці волоски коливаються разом з коливанням рідини в каналі і торкаються мембрани, що звисає над ними. В результаті в них виникає збудження, яке передається по волокнах слухового нерва, що відходить від рецепторів. Виникає мікрофонний ефект, за якого механічна енергія коливання ендолімфи перетворюється на електричну нервового збудження. Характер збудження залежить від властивостей звукових хвиль. Високі тони вловлюються у вузькій частині завитки. Низькі тони реєструються на широкій частині базальної мембрани у верхівці завитки.

Від рецепторів спірального органа збудження надходить по слуховому нерву в підкіркові, кіркові (у скроневій частці) центри слуху. Уся система -- елементи, що вловлюють і передають звукові хвилі, -- зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному мозку -- становить слуховий аналізатор.

2. Орган рівноваги

Як уже зазначалося, внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття звуків (завитка зі спіральним органом), а також регулювання положення тіла в просторі, збереження рівноваги. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом, що складається з двох мішечків -- овального і круглого -- і трьох півколових каналів, розширених у своїй основі. Канали й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною. На внутрішній поверхні мішечків і розширень півколових каналів розміщені чутливі волоскові клітини. Від них відходять волокна нервів.

Кутове прискорення сприймається головним чином рецепторами, розміщеними в півколових каналах. Вони збуджуються під тиском рідини каналів. Прямолінійні прискорення реєструються рецепторами мішечків присінка. Чутливі волоскові клітини занурені в желатиноподібну речовину -- мембрану отолітів. Верхня частина цієї мембрани має вкраплені в неї кристалики кальцію гідрокарбонату -- отоліти. Під впливом прямолінійних прискорень ці кристалики дією своєї маси змушують мембрану згинатися. При цьому відбувається деформація волосків, і в них виникає збудження, яке передається по відповідному нерву в центральну нервову систему.

3. Органи чуття

Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони зумовлюють такі основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновагу і положення тіла в просторі.

Нюх -- процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розміщені в слизовій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі (15--20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розміщені в товщі слизової оболонки, поверхня якої досягає 240-- 500 мм2. Нюхові рецептори становлять орган хімічного чуття. У людини їх близько 40 млн, а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн). Цим пояснюється висока здатність собак вловлювати запахи.

Периферичні відростки клітин закінчуються кулястими потовщеннями. Ці потовщення на своїй верхівці мають 10--12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, які активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.

Вважають, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової носових раковин і розчиняються в секреті залоз, які також розміщені в слизовій носа. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски і кулясті потовщення. Звідси імпульси по нюхових нервах надходять у центри нюху головного мозку, розміщені в проміжному мозку й корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.

Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху становить аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (а вони можуть виявитися не байдужими для здоров'я), розпізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії.

Смак -- процес сприйняття смакових властивостей речовини, що потрапляє на рецептори язика і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менша, ніж зорових і слухових. Однак вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.

Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками з цибулинами, розміщеними в слизовій язика. У дітей, а іноді й у дорослих смакові цибулини містяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових цибулин у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з видовжених смакових і опорних клітин, які щільно прилягають одна до одної. На одному з кінців клітини є 40--50 тоненьких ворсинок. На поверхні смакових клітин починаються нервові волокна. Гадають, що речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і спричинюють їх подразнення. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язикового нерва в міст і довгастий мозок, а звідти -- до зорових горбів і кори великого мозку. Так формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Уся ця система створює аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого -- на кінчику язика, до гіркого -- на корені, до кислого -- по боках, до солоного -- на кінчику й боках.

Дотик виникає під час подразнення рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах виникають при доторкуванні, натисканні, дії тепла й холоду та інших впливів. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість -- м'якість, характер поверхні, тепло -- холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.

Рецептори розміщені в епідермісі та власне шкірі. Будова їх неоднакова. Видатний учений у галузі гістології нервової системи О. С. Догель (1852--1922) виділяв не менш як 14 видів рецепторів. Вони мають форму пластинок, колб і різняться не лише за формою, а й за функціями. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення.

Найближче до поверхні в епідермісі розміщені нервові закінчення, які сприймають дотик. Навколо волосяних сумок шкіри розміщені дуже чутливі рецептори, що вловлюють незначні відхилення волосин при ніжному доторкуванні до них. Найбільша чутливість властива нервовим закінченням губ, кінчику язика, менша -- кінчикам пальців рук, долоням. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп, живота.

4. Поняття зору, будова органу зору

Зір -- це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат -- око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об'ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища.

З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації й роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці -- заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої -- волокнистої, середньої -- судинної і внутрішньої -- сітчастої (мал. 1).

Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня -- судинна -- оболонка називається так через те, що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься зіниця -- круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в райдужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світлосприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину -- водянисту вологу камер ока.

Внутрішня оболонка -- сітківка -- прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є колбочки і палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії -- лише палички.

Палички містять зоровий пігмент -- родопсин, колбочки -- йодопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки -- рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі -- зеленим, треті -- синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів -- кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного виду.

Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло (прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії зору: якщо спереду від неї -- близорукість, якщо позаду -- далекозорість. Для корекції близорукості використовують двоввігнуті, далекозорості -- двоопуклі стекла окулярів.

Мал. 1. Будова ока:

а -- вертикальний розріз; б -- фрагмент сітківки; в -- світлочутливі клітини;1 -- війковий м'яз; 2 -- райдужна оболонка; 3 -- передня камера ока; 4, 5 -- оптична вісь; 6 -- зіниця; 7 -- рогівка; 8 -- зв'язка капсули кришталика; 9 -- кон'юнктива; 10 -- кришталик; 11 -- склисте тіло; 12-- білкова оболонка; 13 -- судинна оболонка; 14 -- сітківка; 15 -- жовта пляма; 16 -- місце виходу зорового нерва (17); 18 -- паличка; 19 -- колбочка; 20 -- пігментний шар; 21 -- нервові клітини; 22 -- ядро

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження -- сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Весь комплекс нервової системи -- рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.

Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він складається з повік, шести м'язів, що рухають око. Задню поверхню повік вкриває оболонка -- кон'юнктива, яка частково переходить на очне яблуко. До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із сльозової залози (розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців, мішка та нососльозової протоки. Сльозова залоза виділяє секрет -- сльози, в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5--12 канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком у зовнішній кут ока. Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у внутрішньому куті ока. З мішка через нососльозову протоку сльози стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна помітити, як під час плачу сльози течуть з носа).

Висновок

Отже, можна зробити наступні висновки:

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним -- його джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.Від рецепторів спірального органа збудження надходить по слуховому нерву в підкіркові, кіркові (у скроневій частці) центри слуху. Уся система -- елементи, що вловлюють і передають звукові хвилі, -- зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному мозку -- становить слуховий аналізатор.

Внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття звуків (завитка зі спіральним органом), а також регулювання положення тіла в просторі, збереження рівноваги. Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони зумовлюють такі основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновагу і положення тіла в просторі.

Список використаної літератури

1. Анатомія і фізіологія людини / За ред. Бишевця М.І. - К., 1991.

2. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. -- 3тє вид., випр. і допов. -- К.: Вища шк., 2002. -- 622 с.: іл.