20

План

1. Поняття 3-5

2. Причини виникнення 6-11

3. Вакцини, сироватки 12-15

4. Роль кишкової палички, як санітарно-показового мікроорганізму 16-20

Використана література 21

1. Поняття

Інфекція - складний біологічний процес, що виникає в результаті проникнення патогенних мікробів в організм і порушення сталості його внутрішнього середовища.

Виникнення інфекції залежить від декількох факторів: ступеня патогенності (вірулентності) мікроба, стану макроорганізму й умов зовнішнього середовища.

Патогенність - це здатність мікроба певного виду при відповідних умовах викликати характерне для нього інфекційне захворювання. Отже, патогенність є видова ознака.

Вірулентність - це ступінь патогенності певного штаму мікроба, тобто індивідуальна ознака. Наприклад, бацила сибірської виразки є патогенною, тому що має властивість викликає захворювання сибірської виразки. Але штам однієї культури викликає захворювання й смерть через 96 годин, а іншої - через 6-7 днів. Отже, вірулентність першого штаму більше висока, ніж другого.

Вірулентність мікроба може бути підвищена шляхом його пасажів через чутливий організм лабораторних тварин, тобто послідовним зараженням ряду тварин (після загибелі першої зараженої тварини виділеними з нього мікробами заражається наступна тварина і т. д.).

У природних умовах вірулентність бактерій підвищується шляхом пасажу через сприйнятливий організм, тому хворих заразною хворобою необхідно негайно ізолювати від здорових.

Знизити вірулентність мікроба в лабораторних умовах можна шляхом пересівань і вирощування на живильних при середовищах підвищеній температурі або при додаванні в середовище деяких хімічних речовин (бичача жовч, слабкий розчин карболової кислоти та ін.). Ґрунтуючись на цьому принципі, готують ослаблені живі вакцини, які потім застосовують проти заразних хвороб. Вірулентність мікроба може знижуватися й у природних умовах під дією сонячних променів, висушування та ін.

Таким чином, вірулентність як міра патогенності - величина змінна. Вона може бути підвищена, знижена й навіть загублена.

Патогенність як особлива якість хвороботворного виду мікроба проявляється в агресивних його властивостях й у токсичній дії на організм. Агресивність - це здатність патогенного мікроба жити, розмножуватися й поширюватися в організмі, протистояти несприятливим впливам, що виникають в організмі. Деякі патогенні мікроби, розмножуючись в організмі, виробляють розчинні продукти, що одержали назву агресини. Призначення агресинів - придушувати дію фагоцитів. Самі агресини нешкідливі для організму, але якщо їх додати до несмертельної дози культури відповідного мікроба, вони можуть викликати смерть.

Токсичність - здатність патогенного мікроба виробляти й виділяти отруйні речовини, що шкідливо діють на організм. Токсини бувають двох видів - екзотоксичні та ендотоксичні.

Екзотоксичні - виділяються в навколишнє середовище при житті мікробів в організмі або на штучних живильних середовищах, а також у харчових продуктах, вони дуже отрутні. Наприклад, 0,005 мл рідкого правцевого токсину або 0,0000001 мл ботулінічного токсину вбиває морську свинку.

Мікроби, здатні утворювати токсини, одержали назву токсигенних.

Під впливом нагрівання й світла екзотоксини легко руйнуються, а під дією деяких хімічних речовин гублять токсичність.

Ендотоксини міцно пов'язані з тілом мікробної клітини й звільняються тільки після її загибелі й руйнування. Вони досить стійкі при дії високих температур і не руйнуються навіть після декількох годин кип'ятіння. Отрутна дія багатьох бактерійних екзотоксинів пов'язана з ферментами - лецитиназою (руйнує еритроцити), колагеназою, гіалуронидазою (розщеплює гіалуронову кислоту) і ряд інших ферментів, які призводять в організмі руйнування життєво важливих з'єднань. Установлено також, що деякі патогенні бактерії (дифтерійні стафілококи й стрептококи) продуцирують фермент дезоксирибонуклеазу.

У процесі життєдіяльності патогенні мікроби виділяють й інші речовини, що обумовлюють їхня вірулентність.

2. Причини виникнення

Місце проникнення патогенних мікробів в організм називається вхідними воротами інфекції.

У природних умовах зараження відбувається через травний тракт (аліментарний шлях), коли в їжу або у воду попадають патогенні мікроорганізми.

Хвороботворний початок може проникати через ушкоджені, а при деяких інфекційних хворобах (бруцельоз) і неушкоджені слизові оболонки рота, носа, очей, сечостатевих шляхів і шкіру.

Доля патогенних мікробів, що потрапили в організм, може бути різною - залежно від стану організму й вірулентності збудника. Деякі мікроби, потрапивши з токовищем крові в певні органи, осідають (затримуються) у їхніх тканинах, розмножуються в них, виділяють токсини й викликають захворювання. Наприклад, збудник туберкульозу в легеневій тканині.

Будь-яка інфекційна хвороба, незалежно від клінічних ознак і локалізації мікроба в організмі, являє собою захворювання всього організму.

Якщо патогенні мікроби проникнули в кровоносні судини й починають розмножуватися в крові, то вони дуже швидко проникають в усі внутрішні органи й тканини. Таку форму інфекції називають септицемією. Вона характеризується швидкістю й злоякісністю плину й нерідко закінчується смертельним результатом.

Коли мікроби перебувають у крові тимчасово й не розмножуються в ній, а за допомогою її тільки переносяться в інші чутливі тканини й органи, де потім уже розмножуються, інфекцію прийнято називати бактеріємією.

Іноді мікроби, що проникнули в організм, залишаються тільки в ушкодженій тканині й, розмножуючись виділяють токсини. Останні, проникаючи в кров, викликають загальне важке отруєння (правець, злоякісний набряк). Такий процес називається токсемією.

Шляхи виділення патогенних мікробів з організму також різні: зі слиною, мокротинням, сечею, калом, молоком, виділеннями з родових шляхів.

Для виникнення інфекційного процесу, що мінімально заражає потрібна доза мікроба; однак чим більше проникнуло в організм мікробів, тим скоріше розвивається хвороба. Чим вірулентніше мікроб, тим швидше наступають всі клінічні ознаки хвороби. Мають значення й ворота інфекцій. Наприклад, після введення в легені морської свинки 1 - 2 туберкульозних мікробів може виникнути захворювання, а щоб викликати захворювання шляхом підшкірної ін'єкції мікробів, треба ввести не менше 800 живих туберкульозних паличок.

Одне з необхідних умов для виникнення захворювання - сприйнятливість організму до даної ін'єкції дуже сприйнятливі, а до інших стійкі. Наприклад, велика рогата худоба не заражається сапом коней, а чума свиней є зовсім не небезпечною в змісті зараження для людини.

Винятково важливе значення для виникнення інфекційного процесу має стан організму. И. И. Мечников писав: "Хвороба, крім зовнішніх причин - мікробів, зобов'язана своїм походженням ще й внутрішнім умовам самого організму. Хвороба наступає тоді, коли ці внутрішні причини виявляються більш сильними перешкодити розвитку хвороботворних мікробів; коли вони, навпаки, успішно борються з мікробами, то організм виявляється несприйнятливим. Проникнення патогенного мікроба в чутливий організм зовсім не обов'язково викликає відповідне захворювання". Стійкість організму проти інфекції знижується при поганому харчуванні. Впливає також простудний фактор, перегрівання, радіація, отруєння алкоголем й ін.

Інфекційний процес проявляється не відразу після впровадження патогенного мікроба в організм, а через деякий строк.

Час від впровадження мікробів в організм до появи перших клінічних ознак захворювання називають схованим, або інкубаційним, періодом.

Тривалість його визначається вірулентністю й кількістю мікробів, що впровадилися, воротами інфекції, станом організму й навколишніх умов. Однак при кожному заразному захворюванні інкубаційний період більш або менш постійний.

За період інкубації мікроби, що впровадилися, розмножуються, роблять якісні біологічні зміни в організмі, у результаті чого з'являються клінічні ознаки.

По тривалості плину інфекції бувають гострі, що короткочасно протікають (ящур, холера, сибірська виразка й багато хто ін.).

Інфекційні хвороби людей і тварин можуть спостерігатися у вигляді одиничних випадків. Коли інфекція швидко поширюється серед людей й охоплює населені пункти значної території, таке поширення інфекції називається - епідемією, відповідно інфекція серед тварин - епізоотія.

Інфекційні хвороби по природі відрізняються від інших захворювань наступними властивостями: наявністю живого збудника, зараженням (передаються від хворих здоровим), інкубаційним періодом, імунітетом (несприйнятливістю) перехворілих.

Основне джерело й переносник заразного початку - хворий організм. Від хворого можуть заражатися люди, тварини.

Заражений ґрунт може бути джерелом зараження. Хвороби, при яких зараження відбувається в результаті влучення патогенних мікробів із ґрунту, одержали назву ґрунтових інфекцій (сибірська виразка, газова гангрена й ін.). Ґрунт може бути джерелом влучення патогенних мікробів у харчові продукти.

Вода, забруднена патогенними мікробами, також може заражати людину й тварин, якщо не вжито знешкодженння.

Збудник інфекцій передається й через повітря. Така інфекція називається аерогенною. Вона може бути пиловою і краплинною. При пиловій інфекції зараження відбувається при вдиханні повітря разом з пилом. У пиловій інфекції найбільшу небезпеку представляють мікроби, що добре переносять висихання, наприклад спори патогенних мікробів, а з не спорових - туберкульозна паличка й гноеродні мікроорганізми. Краплинна інфекція - дрібні крапельки мокротиння, носового слизу або слини можуть перебувати в повітрі від 4 до 48 годин і з повітря проникати в організм і викликати захворювання (грип, ящур).

Багато інфекцій передаються через не знешкоджене молоко хворих тварин, через кровососущих членистоногих, коли збудник інфекції перебуває в крові. Джерелом інфекції може служити гній, заражений патогенними мікробами.

Деякі інфекції передаються від тварин людині. Інфекційні хвороби, загальні людині й тваринам, називаються антропозонози (сибірська виразка, туберкульоз, бруцельоз, сказ, ящур, пика свиней й ін.). Зараження людини при цьому відбувається головним чином від тварин, роль людини в передачі цих інфекцій здоровою твариною незначна. Зараження людей найчастіше відбувається при зіткненні із зараженими тваринами.

Коров'яче молоко містить всі живильні речовини, що вимагають для нормального розвитку організму. До складу білків молока входять необхідні для організму амінокислоти (триптофан, феніланин, метіонін, валін, лізин, треонін, гістидин, ізолейцин і лейцин).

За даними шведських авторів (A.E.Hansen), всі зазначені амінокислоти (крім ізолейцина) утримуватися в коров'ячому молоці в кількості, що перевищує потреба організму, і в більшій кількості, чим у жіночому молоці. Незважаючи на це молоко може служити причиною захворювання людини. Через нього можуть передаватися збудники хвороб як тварин, так і людини; крім того, молоко може бути причиною поширення епідемій, коли патогенні бактерії попадають у нього від хворих або людей, що перенесли захворювання.

Патогенні мікроби, передані через молоко, ділять на дві основні групи. У першу групу входять мікроби, що викликають захворювання, загальні для людини й тварин: бруцельоз, туберкульоз, сибірська виразка, ящур, кулихоманка; у другу - мікроби, передані від людини до людини - черевний тиф, паратифи, бактеріальна дизентерія, стрептококові інфекції, стрептококовий ентротоксичний гастроентерит, холера.

Основні хвороби, викликані патогенними мікроорганізмами, переданими через молоко, представлені нижче:

Разом із ґрунтом, фекальними забрудненнями й трупами тварин у водойми часто попадають патогенні мікроорганізми. Тут деякі з них можуть зберігатися тривалий час і при сприятливих умовах інтенсивно розмножуються.

Серед водного населення є організми, що викликають інфекційні захворювання в риб.

Існує ряд хвороб риб, порушуваних різними представниками бактеріальних форм: фурункульоз лососевих - Bacterium salmonicida, туберкульоз риб - Mycobacterium piscium. До патогенного для риб мікроорганізмам ставляться й деякі представники гнильної мікрофлори, які є звичайними мешканцями води й ґрунту.

Більшу роль у патології риб грають віруси.

Уживання в їжу риби, що містить токсигенні мікроорганізми, може бути причиною дуже сильних отруєнь або захворювань людини - харчових токсикоінфекцій. Провідне місце серед них займають збудників харчових токсикоінфекцій сальмонелезної природи.

Заразні захворювання тварин, що передаються людині, називаються антропозоонозами. Вони можуть поширюватися шляхом контакту із зараженою тушею, через інфіковане м'ясо, воду, ґрунт, інфіковану тару й одяг. До них відносяться такі захворювання, як: сибірська виразка, туберкульоз, бруцельоз, ящур, пика свиней, листеріоз, сап, туляремія, кулихоманка, лептоспіроз та ін.

3. Вакцини, сироватки

Наприкінці XVIII ст. англійський лікар Е. Дженнер звернув увагу на те, що жінки, які контактували з хворими на коров'ячу віспу коровами, ніколи не хворіли на натуральну віспу. Коли він втирав краплю рідини, яку брав з пухирця віспи на вим'ї корови, в подряпину на шкірі людини, вона хворіла на легку форму віспи. В неї з'являлась лише одна віспина на місці втирання і потім вона ніколи не захворювала на віспу. Так було розпочато щеплення проти віспи.

Імунітет (лат. immunitas -- звільнення) -- прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетично чужорідних речовин (антигенів). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів -- трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин -- протипухлинний імунітет тощо. Найчастіше поняття "імунітет" означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб.

Природний імунітет -- несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет. Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла. Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.

Вакцини (лат. vacca -- корова) -- препарати, що складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяльності. Ці специфічні речовини дістали назву від противіспяного препарату, виготовленого з вірусу коров'ячої віспи. Метод щеплень за допомогою вакцин називають вакцинацією, або імунізацією.

Творцем наукової теорії запобігання інфекційним захворюванням за допомогою виготовлених в лабораторії вакцин був засновник медичної мікробіології Л.Пастер. Вперше вакцинацію було здійснено в 1796 р. англійським лікарем Е.Дженнером, який штучно прищепив дитині коров'ячу віспу, в результаті чого ця дитина набула імунітету до натуральної віспи.

Вакцини врятували людство не тільки від віспи. Переможено тяжку дитячу хворобу поліомієліт, вакцина БЦЖ виявилася досить ефективною проти туберкульозу. За допомогою вбитих мікробів або виділених з них антигенів створюється стійкий імунітет до кору, коклюшу, правця, газової гангрени, дифтерії та багатьох інших інфекційних захворювань. Велика надія покладається на вакцинопрофілактику у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами і малярією.

Сучасні вакцини поділяють на чотири групи:

а) вакцини, які виготовляють із живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, туберкульозу, чуми, сибірки, сказу, грипу, полімієліту та ін.);

б) вакцини з убитих патогенних мікробів (холерна, черевнотифозна, коклюшна, лептоспірозна, поліомієлітна тощо);

в) анатоксини (виготовляються з екзотоксинів відповідних збудників обробкою їх 0,3-0,4%-м розчином формаліну і витримуванням при температурі 38-40 °С протягом 3-4 тижнів). Добуті у такий спосіб дифтерійний, правцевий, стафілококовий, холерний та інші анатоксини знайшли широке застосування в практиці;

г) хімічні вакцини (їх виготовляють не з цілих бактеріальних клітин, а із хімічних комплексів, добутих шляхом обробки суспензії клітин спеціальними методами; наприклад, для профілактики черевного тифу і правця застосовують хімічну сорбовану вакцину з О- і Vi-антигенів черевнотифозних бактерій і очищеного концентрованого правцевого анатоксину).

Вважають, що найбільш перспективними є комбіновані полівакцини, що містять різні антигени. За допомогою таких асоційованих полівакцин можна буде виробляти антибактеріальний, антитоксичний і противірусний імунітет. При специфічній профілактиці інфекційних хвороб часто використовують моновакцини, дивакцини і тривакцини. Останнім часом почали застосовувати рекомбінантні вакцини з рекомбінантних штамів бактерій і вірусів.

Вакцини застосовуються не тільки для профілактики, а й для лікування хронічних процесів, що мають млявий перебіг, -- дизентерії, бруцельозу, фурункульозу, гонореї та інших хвороб. З цією метою використовують вакцини з убитих мікробів, анатоксини, екстракти із стафілококів тощо. Досить ефективним виявилось використання полівалентної стафілококової, стрептококової, гонококової, протибруцельозної вакцин.

При орнітозі, актиномікозі, коліентеритах, стафілококових та інших захворюваннях хороші результати дає комплексна імуноанти-біотикотерапія. Ефективним виявилось також застосування аутовакцини, тобто вакцини, виготовленої з культури бактерій, виділеної від даного хворого. Вакцинація проводиться різними способами: нашкірно, підшкірне, через рот, у слизову оболонку носа тощо.

Препарати, що містять антитіла, які згубно діють на мікроби або нейтралізують їхні токсичні продукти, дістали назву сироваток. Виробляють їх із крові тварин, яких імунізують певним антигеном (живі чи вбиті мікроби, віруси, мікробні, тваринні та рослинні токсини). Лікувальні і профілактичні сироватки випускають в очищеному вигляді (без баластних білків, які не містять специфічних антитіл).

Сироватки поділяють на антитоксичні і антимікробні. До перших належать протиботулічна, протидифтерійна, протиправцева та інші. Антимікробні сироватки містять глобуліни і імуноглобуліни. Останні добувають методом фракціонування сироваткових білків із спиртововодяних сумішей при температурі нижче від 0 °С.

Імуноглобуліни, виділені з крові людини, з профілактичною метою використовують проти поліомієліту, кору, коклюшу, вірусного гепатиту, скарлатини та інших інфекцій. Нині виготовляють специфічні імуноглобуліни спрямованої дії із сироватки донорів, які імунізовані проти даної інфекції.

Сироватки застосовують і з діагностичною метою, зокрема, щоб визначити природу збудника, який спричинив якесь захворювання. Багаторічне застосування вакцин і сироваток показує, що специфічна профілактика має дуже важливе значення в системі заходів проти епідемій.

Вакцинотерапія у ветеринарній практиці поки не одержала широкого застосування через складність підбора ефективних терапевтичних доз збудника - антигену для здійснення принципу "подібне виліковується подібним", відповідно до якого застосовуються малі дози препарату, що викликають у великих дозах у здорових тваринні явища аналогічні ознакам інфекційної хвороби. Більш того, при багатьох конкретних інфекційних хворобах дотепер ще не визначені способи введення збудника - антигену, ритмічність і кратність впливу антигеном, момент ін'єкції з урахуванням стадії інфекційної хвороби і фази імуногенного процесу, від яких залежить ефективність вакцинотерапії. Вакцинотерапію частіше застосовують при чи в'януло довгостроково поточних інфекціях.

4. Роль кишкової палички, як санітарно-показового мікроорганізму

Назва "кишкова паличка" носить збірний характер, тому що містить у собі велику кількість різновидів, які відрізняються один від одного культуральними, біохімічними, серологічними і патогенними властивостями. По вченому Мінкевичу, у цю групу входять підгрупи В. colicommune, colicitrovorum, aerogenes і paracoli. Назва "ешерихія" ця група одержала на честь німецького вченого Ешеріха, що у числі перших у 1885 р., виділив кишкову паличку.

Бактерії групи кишкової палички мають складну будову антигену. На відміну від сальмонел вони мають не два, а три різних антигени: О (соматичний), Н (жгутиковий) і К (капсульного). Серед усієї цієї групи бактерій зустрічаються патогенні серотипи, умовно патогенні і навіть корисні для людини. Корисна для людини роль кишкової палички зводиться до їх участі в синтезі вітамінів комплексу В і К, а також в антагоністичній дії на сибироязвові і дизентерійні палички, стафілококи й ін. Серологічна типізація кишкових паличок по 0-антигені дозволяє відрізнити патогенні штами від непатогенних.

Біохімічно кишкові палички дуже активні. Усі вони розщеплюють лактозу, глюкозу, манніт, мальтозу, декстрозу, галактозу і ксилозу; розріджують желатин, редукують нітрати в нітрити, переважну більшість утворить індол, але вони не розкладають інозиту і не утворять сірководень.

Для виділення кишкової палички з різних об'єктів і диференціації їхніх підгруп у лабораторних умовах широко використовують елективні середовища Ендо, Левіна, Хейфеца, В. М. Карташової, Сімонса, Кларка, "нітрин-6", для визначення колітитра середовище Кесслера і т.д.

Кишкова паличка з нормальною ферментативною активністю (ешерихії), представник нормальної флори. Кількість кишкової палички серед інших бактерій не перевищує 1%, але роль її дуже важлива, оскільки цей мікроб: по-перше, є головним конкурентом умовно-патогенної флори, перешкоджаючи заселенню чужорідними мікробами кишкової стінки; по-друге, кишкова паличка забирає з просвіту кишечнику кисень, що є отрутою для біфідобактерій і лактобактерій, таким чином, створюються комфортні умови для основних бактерій кишкової флори. Слід зазначити, що до 6-8 місяців, роль кишкової палички невелика, а кількість її може коливатися від 100 млн/м до 2 - 3 млрд/м. Ближче до року й у більш старшому віці загальна кількість кишкової палички повинна складати не менше 300 - 400 млн/м (107 - 108). Зниження загальної кількості кишкової палички може бути ознакою присутності в кишечнику небактеріальних паразитів (глистів, найпростіших, котрі також мають потребу в кисні, обділяючи їм кишкову паличку).

Слід зазначити, що бактерії нормальної кишкової флори живуть, прикріплюючись до кишкової стінки й утворюють плівку, яка покриває кишечник зсередини. Через цю плівку відбувається все усмоктування в кишечнику. Бактерії нормальної кишкової мікрофлори забезпечують по сукупності 50-80% усього травлення, а також виконують захисні (у тому числі протиаллергенні) функції, нейтралізують дію чужорідних і гнильних бактерій, сприяють спорожнюванню кишечника, забезпечують адаптацію до харчування і до зовнішніх впливів.

Кишкова паличка зі зниженою ферментативною активністю. Це неповноцінна кишкова паличка, що не представляє ніякої шкоди, але при цьому не виконує своїх корисних функцій. Присутність даного показника в аналізі є ознакою дисбактеріозу, що починається, а також як і зниження загальної кількості кишкової палички може бути непрямою ознакою присутності в кишечнику чи глистів найпростіших.

У деяких аналізах описуються бактероїди, роль яких неясна, але відомо, що це - не шкідливі бактерії, звичайно їх кількість не має практичного значення. Всі інші показники мікрофлори є умовно-патогенною флорою. У самому терміні "умовно-патогенний" позначена суть даних мікробів. Вони стають патогенними (порушуючими нормальні функції кишечнику) за певних умов: підвищення їх абсолютної кількості чи відсоткового співвідношення до нормальної флори, при неефективності захисних механізмів чи зниженні функції імунної системи. Умовно-патогенна флора - це лактозонегативні ентеробактерії (клебсієлла, протей, цитробактери, ентеробактери, гафнії, серрації), гемолізуюча кишкова паличка і різні коки (ентерококки, епідермальні або сапрофітні стафілококи, золотавий стафілокок). Крім того, до умовно-патогенного відносяться клостридії, що висіваються не у всіх лабораторіях. Умовно-патогенна флора впроваджується, конкуруючи з корисними бактеріями, у мікробну плівку кишечника, заселяє кишкову стінку і викликає порушення роботи всього шлунково-кишкового тракту. Дисбактеріоз кишечнику з підвищеним змістом умовно-патогенної флори може супроводжуватися алергійними шкірними реакціями, порушеннями стільця (запори, поноси, зелень і слиз у калі), болями в животі, здуттями живота, зригуванням, рвотами. При цьому звичайно температура тіла не підвищується.

Гемолізуюча кишкова паличка. Є представником лактозонегативних ентеробактерій, але виділяється окремо в зв'язку з поширеністю і значимістю. У нормі повинна бути відсутньою. До даного мікроба застосовано практично все, сказане про золотавий стафілокок. Тобто, вона може викликати алергійні і кишкові проблеми, дуже поширена в навколишньому середовищі (правда, практично ніколи не зустрічається в грудному молоці), викликає проблеми в ослаблених дітей, вимагає іммунокорекції. Слід зазначити, що термін "гемолізуюча" не означає, що мається якийсь вплив на кров. Умовно-патогенна флора при дисбактеріозі не повинна переборювати кишкову стінку і попадати в кров. Це можливо тільки при вкрай виражених формах дисбактеріозу в дітей з вираженими імунодефіцитами, як правило, що представляють погрозу для життя. На щастя, такі стани зустрічаються нечасто.

Патогенність. До дійсного часу систематизовано біля ста патогенних серотипів кишкової палички, що викликають захворювання в людини, тварин, у тому числі і птахів.

З представників групи кишкової палички найбільш патогенної вважають підгрупу A. aerogenes (І.С.Загаєвський). Ці бактерії часто викликають колібактеріоз у телят і дітей, важкі мастити в корів, гостре запалення легких і сечостатевих шляхів у людини і тварин. Крім захворювання, деякі види бактерій кишкової палички викликають псування молока і молочних продуктів. Бактерії групи протея у тварин іноді є причиною важких гастритів і гастроентеритів. Вони також можуть обтяжуватися основне захворювання (у людини -- раневу інфекцію, у молодняка тварина-паратиф), викликаючи секундарну інфекцію.

Тривалий час вважали, що ці умовно-патогенні бактерії в людей не викликають харчових захворювань. Таке твердження обґрунтовували тим, що кишкова паличка постійно живе в шлунково-кишковому тракті людини, а В proteus vulgaris у 6-8% випадків виявляють у кишечнику здорових людей. На підставі численних досліджень і спостережень в останні десятиліття епідеміологічна роль умовно-патогенних бактерій, особливо кишкової палички і протея, у виникненні харчових токсикоінфекцій у людей цілком доведена. Доведено і те, що далеко не всі штами кишкової палички здатні викликати в людини харчове захворювання, а токсикоінфекцію викликають тільки ті, котрі набули і мають відомий ступінь патогенності. Одне з умов виникнення токсикоінфекцій даної етіології -- масивне обнасінення цими бактеріями харчових продуктів.

Інкубаційний період при токсикоінфекцій колібакті-ріоідної етіології в людей складає від 8 годин до однієї доби. Клінічно виявляється гострими болями в області живота, нудотою і рідким багаторазовим стільцем. Температура тіла частіше нормальна і рідко підвищується до 38-39С, видужання настає через 1-3 дні. Харчові токсикоінфекцій, викликувані паличкою протея, розвиваються звичайно через 8-20 год. після прийому їжі. Захворювання може мати бурхливий початок, супроводжуватися болями, що ріжуть, у кишечнику, нудотою, блювотою, поносом. Хвороба триває 2-3, іноді 5 днів. У важких випадках спостерігають ціаноз, судороги, ослаблення серцевої діяльності, що приводять до летального результату (смертність до 1,5-1,6%). Процес виникнення і розвитку захворювання аналогічний з таким при харчових сальмонелозах, тому що неодмінною умовою є також влучення в організм людини з харчовими продуктами живих бактерій.

Епідеміологія і профілактика. Фактором передачі інфекційного початку, як і у випадках харчового сальмонельозу, може виявитися м'ясо убитих тварин. Особлива роль обводиться м'ясним напівфабрикатам і готовим харчовим продуктам, при виробництві і збереженні яких був порушений санітарно-гігієнічний режим. Порушення санітарного режиму виробництва створює умови їх екзогенного обнасінення кишковою паличкою і протеєм, а при недостатній тепловій обробці в процесі виробництва і збереженні продуктів при температурі вище 10 °С ці бактерії дуже швидко ростуть і розмножуються. Для профілактики необхідно приймати міри до захисту харчових продуктів від обнасіненні цими бактеріями, проводити їх ретельну теплову обробку і зберігати при низьких плюсових температурах (4-5°С). Так само як і при обнасіненні сальмонеллами, ріст і розмноження кишкової палички в м'ясі і м'ясних продуктах не змінюють їх органолептичних ознак несвіжості. Бактерії протея володіють протеолітичними властивостями, і при росту їх чистих культур у м'ясі відбуваються органолептичні зміни несвіжості з появою специфічних запахів. Так, ріст Pr. vulgaris викликає запах цвілі, a Pr. міrаbіlіs-запах тухлих яєць.

Санітарна оцінка м'яса і м'ясопродуктів при обнасіненні умовно патогенною мікрофлорою проводиться так само, як при обнасіненні сальмонельозами.

Використана література

1. Біологія. Посібник для студентів ВУЗів. - К., 2002.

2. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. - К.: Либідь, 2001.

3. Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. - К., 1991.

4. Загаєвський І.С. Жмурко Т.В. "Ветеринарно-санітарна експертиза з основами технології переробки продуктів тваринництва". - М.: Колосся. 1983.