Кредитний ринок як складова капіталів

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Коледж економіки, права та інформаційних технологій

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Кредитний ринок як складова ринку капіталів»

Виконала: Студентка Кучера А.М.

Науковий керівник: к. е. н. Вацлавський О.І.

Тернопіль - 2020



Зміст

Вступ

1. Теоретичні та законодавчі засади існування кредитного ринку

1.1 Суть кредитного ринку

1.2 Структура кредитного ринку

1.3 Стан законодавчої бази функціонування кредитного ринку

1.4 Фінансова безпека кредитного ринку

2. Дослідження аспектів функціонування кредитного ринку в Україні

2.1 Статистика функціонування кредитного ринку у 2009 рік

2.2 Перспективи розвитку кредитного ринку України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах в економіці України спостерігаються позитивні тенденції призупинення спаду еконміки та початок економічного зростання, темпи та стійкість котрого залежать від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами. Разом з тим, загальні тенденції сучасного розвитку кредитних операцій вітчизняних банків свідчать про суттєве послаблення ролі банківського кредиту в забезпеченні виробничого сектора додатковими грошовими коштами. На сьогоднішній день, в Україні вагомого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає великих змін у банківські системі, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід від адміністративно-командних методів управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів грошово-кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики.

Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. Він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни - протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб'єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку - комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

Надання кредитів і проведення кредитної політики є найпоширенішою операцією банківських установ. Основний прибуток банкам приносять кредитні операції. Однак аналіз ситуації, що склалася у банківській сфері, свідчить, що у багатьох банків виникають фінансові труднощі в зв'язку з надзвичайно ризиковою кредитною політикою.

У зв 'язку з цим вагомого значення набуває вирішення проблеми вдосконалення кредитної діяльності банківських установ. Банки повинні організовувати кредитні операції таким чином, щоб вони давали максимально можливий прибуток, одночасно повині знижувати ризики, пов'язані із механізмом надання і погашення банківської позики.

Зокрема, актуальною сьогодні є розробка теоретичних пропозицій і рекомендацій з удосконалення кредитного ринку, широке практичне використання котрих допоможе банківській системі України підвищити ефективність діяльності всіх кредитних інститутів у процесі кредитування.

Об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і практичних розробок з проблем удосконалення кредитної діяльності установ банків для забезпечення стабільності функціонування банківської та кредитної системи України обумовила вибір об'єкта, теми дослідження та її актуальність

Мета і завдання дослідження. Метою даної дипломної роботи є обґрунтування теоретичних основ кредитного ринку, з'ясування сучасного стану кредитної діяльності банківських установ, удосконалення методики кредитування і форм забезпечення повернення банківських кредитів з урахуванням досвіду країн з ринковою економікою.

Для досягнення поставленої мети передбачено постановку, формулювання і розв'язання наступних наукових й практичних завдань:

- дослідити теоретичні основи організації кредитного ринку;

-визначити сутність кредитної діяльності банківських установ,

обґрунтувати види кредитних послуг;

- обґрунтувати та визначити місце і роль банківського кредиту на кредитному ринку України;

- проаналізувати діючу практику банківського кредитування в Україні;

- узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід й визначити можливості удосконалення методики кредитування банківськими установами України;

- проаналізувати тенденції та обґрунтувати напрямки розвитку системи банківського кредитування.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом наукового дослідження виступає діяльність та функціонування кредитного ринку в Україні.

Об'єктом дослідження є сфера економічних відносин, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу перерозподілу вартості у грошовій і товарній формі на умовах повернення та платності для забезпечення розширеного відтворення і споживання.

Предметом дослідження виступає інструментарій та механізми організації кредитного ринку України, а також шляхи їх можливого покращення.

Методи дослідження. На основі діалектичного методу пізнання проведено вивчення та визначення напрямків вдосконалення кредитного ринку. Для дослідження стану кредитної діяльності банківських установ, використані статистичні, математичні методи, методи прогнозування, техніко-економічного і фінансового аналізу та спостереження.

Інформаційна база роботи. Статистичну і фактологічну основу дослідження складають закони України, нормативні документи Національного банку України, банківських установ

Наукова новизна роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному вирішенні комплексу питань, пов'язаних з удосконаленням організації банківського кредитування та кредитного ринку України.



1. Теоретичні та законодавчі засади існування кредитного ринку

1.1 Суть кредитного ринку

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку - це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори -- національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначенго періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

1.2 Структура кредитного ринку

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого -- кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому -- комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

* розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

* монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

* кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

* регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

* встановлення правил проведення банківських операцій;

* ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

* регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

* процентну політику;

* систему рефінансування комерційних банків;

* управління золотовалютними резервами;

* операції з цінними паперами на відкритому ринку;

* регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички -- короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

1.3 Стан законодавчої бази функціонування кредитного ринку

Про те, що банки здатні суттєво збільшити обсяги кредитування економіки, говорилося не раз. Укотре проблему було піднято на рівень загальнодержавної в ході квітневих парламентських слухань із питань фінансів і банківської діяльності. Виступаючі були практично одностайні: усьому виною -- недосконалість вітчизняного законодавства, яке захищає насамперед інтереси боржників, а не кредиторів.

З 1998 року кредитні вкладення у вітчизняну економіку зросли з 8 до 38 млрд. грн., а відсоткові ставки при цьому значно знизилися. Що, втім, не заважає державі обвинувачувати банкірів у високих ставках і низьких вкладеннях у «реальний» сектор економіки.

Основним головним болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких, за даними Асоціації українських банків, складає більш як 1,65 млрд. грн. від усього кредитного портфеля (4,2%). Для порівняння -- у європейських банках вважається максимально припустимим рівень до 2%.

Детальний аналіз кредитного портфеля комбанків показує, що швидше за все зростають обсяги довгострокових кредитів. За словами фахівців, частка середньо- і довгострокових кредитів у загальному кредитному портфелі банків сягає вже рівня 23--25%. Для самих банкірів ця тенденція означає збільшення кредитних і валютних ризиків. Аби вони не досягли критичного рівня, на думку експертів, державі необхідно оперативно вносити зміни в чинне законодавство.

Врегулювати фінансове законодавство вітчизняні банкіри намагалися не раз. Однак і виконавча, і законодавча влада подібними пропозиціями нехтували. По суті, українська банківська система продовжувала існувати за старими законами, які всіляко оберігають права боржників.

Тим часом захист прав кредиторів -- на сьогодні питання стратегічне. Адже кожен суб'єкт господарювання може бути як і боржником, так і кредитором. Крім того, практично всі підприємства стикаються з проблемами неповернення боргів. Чинні ж закони (про відновлення платоспроможності боржника, реєстрацію закладеного майна, виконавче провадження) не дозволяють кредитору ефективно відстоювати свої права.

Світова ж практика свідчить: при законодавчій захищеності прав заставоутримувача й ефективності процедур реалізації заставного майна підприємства, що надають заставу, можуть отримати у дев'ять разів більшу суму кредиту, на більший в одинадцять разів термін кредиту. А відсоткова ставка при цьому зазвичай виявляється вдвічі меншою, аніж у тих, хто завжди захищає будь-якого, нехай навіть недбайливого, позичальника.

Тому вітчизняні фахівці і пропонують змінити загальну ідеологію роботи з заставним майном. Нинішнє законодавство залишає за боржником пріоритет відновлення платоспроможності над стягненням застави з боку кредитора. А це призводить до того, що багато підприємств просто оголошують себе банкрутами, аби не повертати кредити й заставне майно. З огляду на повне ігнорування прав банків як заставоутримувачів, банкіри гірко жартують, що назву нинішньої редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можна було б переінакшити -- «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банків банкрутами».

Дуже важливо, щоб Україна вже сьогодні визначилася, що для неї корисніше -- залучення кредитів та інвестицій чи порятунок окремих неефективних менеджерів і власників, які довели свої підприємства до банкрутства.

Банкіри наполягають на внесенні ряду суттєвих змін у законодавство, яке регулює заставні правовідносини. Пропонується привести пункт 8 статті 34 Закону «Про виконавче провадження» у відповідність із статтею 20 Закону «Про заставу», який не передбачає призупинення процедури стягнення заставного майна. При цьому, враховуючи гіркий досвід, необхідно чітко визначити, що у разі коли почнуться процедури банкрутства, виконавче провадження щодо стягнення заставного майна боржника не припиняється. Крім того, пропонується внести зміни в статтю 43 Закону «Про виконавче провадження», яка передбачає отримання державним виконавцем відразу всієї суми виконавчого збору незалежно від того, якою мірою з боржника буде стягнуто борг. Природно, такий порядок не стимулює виконавців вжити всіх заходів для задоволення законних вимог кредиторів.

Щоб змінити сформовану практику, банкіри наполягають на законодавчому закріпленні норми, відповідно до якої стягування збору здійснюється пропорційно задоволеним вимогам кредиторів.

Однак закони -- ще не єдина проблема. На думку багатьох спостерігачів, в Україні склалася судова практика, яка дозволяє визнавати кредитні договори недійсними або неукладеними. Йдеться про розгляд справ, пов'язаних із визнанням недійсними або неукладеними договорів застави, поручительства, гарантії та видачі кредиту. Щоб змінити існуючу судову практику, банкіри пропонують включити в нову редакцію постанови Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання договорів недійсними», ухвали судових колегій за вже розглянутими раніше судовими позовами. Так, наприклад, судові колегії уже визнавали, що передача майна акціонерного товариства без згоди загальних зборів не повинна бути підставою для визнання недійсними договорів застави.

І банкіри, і експерти сходяться на думці, що в новій редакції постанови Верховного суду України слід також чіткіше роз'ясняти процедуру двосторонньої реституції. Наприклад, відповідно до договору орендар, який отримав у користування майно, може вимагати визнання договору недійсним і повернення грошей. Якщо ж суд визнає договір недійсним, то повернути собі гроші орендарю буде складно. Оскільки при двосторонній реституції кожна сторона зобов'язана повернути все отримане за договором. Однак у разі визнання договору недійсним, орендодавець може і повинен повернути орендарю плату за використання майна, а орендар не може повернути право користування, оскільки вже скористався цим правом. Також, відповідно до частини 2 статті 48 Цивільного кодексу, орендар повинен виплатити грошову компенсацію (суму орендної плати). Таким чином виникають дві зустрічні й однакові претензії і суд, відповідно до статті 217 ЦК, не може ухвалити рішення про повернення плати орендарю.

Така ж ситуація виникає й у спорах про повернення боржником відсотків за кредитними договорами, визнаними пізніше недійсними.

Так, за кредитним договором позичальник також отримує право користування кредитом за плату, у зв'язку з чим, якщо кредит був використаний (наприклад, кредитні кошти витрачені), позичальник реалізував надане йому право користування кредитом, яке не може бути повернуто банку. Таким чином, і в цьому разі суд не вправі стягувати на користь позичальника відсотки за кредитним договором, котрий був виконаний сторонами, однак потім визнаний недійсним.

Як стверджують банкіри й експерти, прийняття парламентом поправок до чинних законодавчих актів, запропонованих АУБ, дозволить реально поліпшити стан справ із захистом прав кредиторів в Україні. А якщо ще і пленум Верховного суду дослухається наполегливих пропозицій АУБ із практики застосування норм чинного законодавства, то судові позови дедалі частіше отримуватимуть своє справедливе вирішення.

Як показує світова практика, від змін у взаєминах між кредитором і позичальником виграють не тільки і не стільки представники банків, скільки представники бізнесу.



1.4Фінансова безпека кредитного ринку

У сучасному економічному просторі зростання кількості послуг, що пропонуються зростає набагато швидше ніж кількість товарів. Така тенденція стосується і фінансових послуг і кредитивних у тому числі. Такі тенденції призводять до суттєвих змін у обсягах реального виробництва та структурі споживання. Такі суттєві зміни -- потребують вивчення нової, породженої цим проблемою, а саме питання фінансової безпеки.

Кредитний ринок як складова ринку капіталів відзначається особливою схильністю до накопичення фінансових ризиків, що зумовлено специфікою кредитних послуг, що надаються на цьому ринку. В більшій мірі стан кредитного ринку якість послуг та обсяги накопичених ризиків залежать від ефективності його регулювання.

Класично, провідна роль у регулюванні кредитного ринку належить державним органам. Взаємопов'заність кредитного ринку із суб'єктами реального сектору економіки зумовлює тісну кореляцію між фінансовими станами їх суб'єктів та вимагає жорсткого нагляду та контролю. Адже у випадку порушень в одному з цих сегментів -- негативні наслідки динамічно рухаються в напряму іншого.

Саме це зумовлює необхідність наукових досліджень процесу забезпечення фінансової безпеки кредитного ринку.

Кредитний ринок як особливий сектор фінансового ринку, де реалізуються кредитні послуги є досить вразливим до зовнішніх загроз. Адже із втратою платоспроможності позичальників зростає частка неякісних активів в портфелях кредиторів, що в свою чергу впливає на фінансову безпеку не лише кредитного, а й фінансового ринку в цілому, бо призводить до банкрутства кредиторів, закупорюючи можливість доступу реального сектору до кредитних ресурсі.

Кредитний ринок України, або ж ринок кредитних послуг є сектором фінансового ринку де суб'єкти економіки можуть отримати кредитні послуги. В Україні більшу частину кредитного ринку займають банківські установи. Саме тому ряд дослідників ототожнюють його із ринком банківських кредитних послуг. Проте поряд із банками функціонують кредитні спілки, ломбарди, факторингові та лізингові компанії, частка яких на ринку не значна, проте наявна.

Рух позичкового капіталу у різних формах між суб'єктами економіки на національному і міжнародному рівнях забезпечується за допомогою двох елементів, а саме: кредитних відносин та кредитної системи. Погляди на те, чим є кредитний ринок різко різняться. Одні вченні вважають що це економічні відносини, інші що це сектор фінансового ринку.

Сумнівним є ототожнення кредитного рину із механізмом, адже це визначення звужує ввесь простір відносин, що реалізуються на кредитному ринку. Звісно, можливо з авторської точки зору трактувати кредитний ринок як певну сферу, або ж економічний простір, проте, найдоцільнішим є розгляд кредитного ринку, як сегменту фінансового. В такому випадку об'єктом на ринку виступає не кредит, у класичному розумінні, а саме кредитна послуга, що надається суб'єктами ринку.

У контексті даного дослідження не варто порівнювати кредит та кредитні послуги, а також кредитний ринок та ринок кредитних послуг. Адже ні кредит ні кредитні послуги не можна оцінити матеріально, а фінансова безпека, в більшій мірі є рядок кількісних характеристик, тому об'єктом оцінки буде елемент кредитної послуги -- кредитна операція банківських та небанківських кредитних установ.

Фінансова безпека може розглядатися на різних рівнях: рівень окремої фінансової установи, рівень певного сектора ринку, рівень певного ринку, рівень держави, глобальний світовий рівень. У нашому випадку досліджується фінансова безпека окремого сегменту фінансового ринку, а саме кредитного ринку.

Економічна безпека як система економічних відносин, яка грунтується на механізмі узгодження економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності, який дає можливість вирішувати економічні конфлікти з найменшими втратами та забезпечує незалежність, стійкість, розвиток, адаптаційність та інерційність національної економіки у взаємодії із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Отож беззаперечно фінансова безпека кредитного ринку є складової фінансової безпеки фінансового ринку, а остання в свою чергу відноситься до фінансової безпеки держави.

У складі економічної безпеки більшість дослідників однією із базових складових економічної безпеки визначають фінансову безпеку. Фінансова безпека -- це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатність забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Важко знайти аргументи для заперечення вагомості фінансової складової економічної безпеки, адже вже на рівні побутових відносин актуальною є фраза, що "фінанси -- це кров економіки, а банківська система -- її серце і артерії"

Умовно виокремлюють фінансову безпеку двох типів:

1) відсутність небезпеки, тобто стан мінімального рівня потенційних загроз для функціонування банку;

2) реальна захищеність від небезпек завдяки дії економічних та фінансових механізмів, які нейтралізують негативний вплив загроз

Враховуючи рівень, на якому виникає фінансова безпека (у нашому випадку сектор фінансового ринку --кредитний ринок), трактувати фінансову безпеку варто з використанням функціонального підходу і під фінансовою безпекою кредитного ринку варто розуміти забезпечення такого стану кредитного ринку, кредитних відносин та процесів, що відбуваються на цьому ринку, за якого створюються умови кредитування, необхідні для соціально-економічної і фінансової стабільності розвитку кредитного ринку, збереження його цілісності і єдності, успішного подолання внутрішніх та зовнішніх загроз.

Має право на існування гіпотеза про те, що фінансова безпека кредитного ринку визначається фінансовою безпекою ринку банківських кредитних послуг, адже саме вони займають більшу частку на ринку та порівняно із небанківськими кредитними інститутами є більш соціально орієнтовані і інституційно-розвинені.

На сьогоднішній день відсутній єдиний підхід до оцінки фінансової безпеки кредитного ринку. Так, окремі елементи містить система оцінки економічної безпеки, або ж оцінка фінансової безпеки окремої фінансової установи. Складність оцінки рівня фінансової безпеки кредитного ринку базується на оцінці забезпечення якісними кредитними послугами суб'єктів економіки.

На нашу думку, важливим є дослідження якості банківських послуг на рівні банківської системи. Це дасть змогу оцінити якість, не лише як рівень задоволення потреби одного клієнта однією послугою, а дозволить визначити сукупний ефект задоволення існуючого попиту на фінансові (банківські) послуги в певний період часу у певній країні.

Як зауважувалось вище, якість банківських послуг повинна відповідати вимогам стану економіки, що дозволить виконувати функції, що покладені на банківську систему.

Бо кожен окремий банк -- лише учасник грошового обігу, а сукупність банків під впливом ефективної грошово-кредитної політики -- дієвий стимулюючий плацдарм фінансових ресурсів. Саме тому, якість банківських послуг варто досліджувати на кількох рівнях [4, с. 23].

Перш за все відмітимо, що індикатори фінансової безпеки кредитного ринку варто розглядати в двох площинах: індикатори ринку банківських кредитних послуг та індикатори ринку небанківських кредитних послуг.

Що ж до індикаторів фінансової безпеки ринку банківських послуг, то тут також не існує єдиного підходу до оцінки. М.М. Єрмошенко, досліджуючи структуру індикаторів фінансової безпеки держави виділяє індикатори фінансової безпеки банківського сектору та відносить до них: кількість банків (за реєстром), у тому числі за формами власності; сплачений статутний фонд банків; середній розмір сплаченого статутного фонду на один діючий банк; розмір чистого прибутку банків; оборот банків [5, с. 56].

Проте, на нашу думку, перелічені показники в абсолютному виражені не ілюструють, ні наявність ні відсутність загроз безпеці банківського сектору. Звісно, оцінювати фінансову безпеку кредитного ринку можна виходячи із запропонованих нормативів НБУ та дотримання їх банками. Проте це буде відображенням безпеки банківського сектору, а не кредитного ринку. Економічні нормативи діяльності банків (economic ratios; regulatory ratios for banks) -- показники, встановлені

Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому [6].

Необхідно відзначити, що дотримання обов'язкових нормативів не може запобігти наближення зовнішніх загроз, оскільки вони стосуються внутрішнього стану банків, а не ринку в цілому.

Система показників (індикаторів) фінансової безпеки кредитних установ, як уже було зазначено, повинна відповідати ряду вимог, вона повинна містити невелику кількість показників (не більше 20 найменувань), інакше може значно знизитися оперативність прийняття рішень, однозначність висновків і наочність ситуації. Система показників повинна враховувати специфіку діяльності установ.

Розробляючи індикатори фінансової безпеки від внутрішніх загроз, необхідно взяти до уваги таке: в складі фінансової безпеки комерційних банків блок кредитно-фінансової безпеки складається з елементів ресурсної, кредитної, валютної, інвестиційної безпеки і безпеки за розрахунковими операціями. Тому пропонується оцінка фінансової безпеки кредитного ринку за такими показниками:

-- динаміка обсягу кредитних послуг на ринку;

-- структура наданих кредитних послуг (частка валютних кредитів, частка довгострокових кредитів, частка інвестиційних кредитів).

-- відношення наданих кредитів до ВВП;

-- частка простроченої заборгованості в портфелях фінансових установ;

-- рівень забезпеченості кредитів;

Варто звернути увагу на дослідження Деміргук-Кунт та Е. Детраджі, які пропонують використовувати індикатори оцінки кризових явищ на кредитному ринку.

Міжнародним банком розрахунків (МБР). Згідно з цією методикою криза банківської системи ідентифікується тоді, коли в країні спостерігається прояв хоча б одного з таких показників [8]:

1) проблемні активи банків становлять більше 2% від ВВП;

2) сума коштів, необхідних для порятунку банківської системи, перевищує 1% від ВВП;

3) націоналізація у банківському секторі набула масового характеру;

4) банківські депозити заморожено, а влада запроваджує банківські канікули;

5) центральний банк гарантує виплати населенню за всіма банківськими депозитами, не забезпечуючи свої гарантії матеріально.

Аналіз кредитного ринку в деяких моментах перетинається із аналізом фінансової безпеки його сегментів, адже в умовах кризового спаду кредитування основні показники забезпечення фінансової безпеки кредитного ринку демонструють подібні тенденції.

Проте не завжди спад обсягів кредитування на ринку негативно відображається на стані безпеки самого кредитного ринку. Саме тому перейдемо до дослідження фінансової безпеки банківської частини кредитного ринку України.

Сукупна оцінка кредитного ризику є дуже трудомісткою процедурою, реалізація якої можлива з використанням професійного програмного забезпечення та методів економіко-математичного моделювання, до того ж точності тут досягти практично неможливо. Набагато точніше можна оцінювати кредитний ризик не в межах ринку, а за окремою операцією чи хоча б у межах окремої фінансової установи.

Динаміка кількості банківських установ на кредитному ринку України ілюструє спадну тенденцію. На кінець 2016 року на кредитному ринку функціонувало лише 117 банків, тоді як у 2014 році їх було 180.

Скорочення кількості банківських установ на кредитному ринку України -- відображення стану усієї банківської системи

У період 2013--2016 рр. обсяги кредитування (залишки на кінець періоду, які включають і видані в попередніх періодах кредити) демонструють спад із 2014 року.

Саме цей період відзначився рядом негативних явищ на території України, що значно вплинуло на можливості кредитування. У 2015 році порівняно із 2014 обсяг наданих кредитів зменшився на 4%, що в абсолютному розмірі становить 39040 млн грн. У 2016 році обсяг наданих кредитів дещо збільшився: на 1,7% та в абсолютному вимірі -- на 17056 млн грн.

Сформовані резерви на покриття можливих втрат за кредитами зростали у заданий період. Розмір сформованих резервів відображає кредитний ризик, що закладений в наданих послугах. Можна припустити, що якщо обсяги кредитування падають, а сформовані резерви під кредити зростають те означає, що концентрація кредитного ризику збільшується, що негативно відображається на стані фінансової безпеки.

В нашому випадку, коли кредити у 2015 році зменшились порівняно із 2014 роком, а обсяги сформованих резервів -- збільшилися -- можна констатувати саме таку ситуацію.

У 2016 році порівняно із 2015 роком обсяги сформованих резервів зросли аж на 70% порівняно із попереднім періодом.

Чи не найважливішим показником фінансової безпеки кредитного ринку є накопичення проблемної заборгованості у портфелях фінансових установ. Як видно із діаграми проблемна заборгованість банків у 2013--2016 роки зростає щорічно.

Якщо у 2013 році частка прострочених кредитів становила 7,7% то вже у 2016 вона зросла до 23,7. Приріст частки проблемних кредитів спостерігається щорічно і має тенденцію до збільшення.

Ключовим елементом, що впливає на фінансову безпеку кредитного ринку є кредитний ризик. У червні 2016 року ухвалено Постанову Правління НБУ Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями [9], яка повноцінно запрацювала із 3 січня 2017 року.

Перші статистичні дані, опубліковані після запровадження Постанови, засвідчили різке зростання рівня непрацюючих кредитів. На квітень 2017 року їхня частка становила 56, 6% від загального кредитного портфеля.

Досліджуючи фінансову стабільність України, фахівці Національного банку України роблять акцент на деяких показниках, що стосуються її кредитної складової. Ось що відзначено про концентрацію кредитів у банківському секторі кредитного ринку. Українська банківська система характеризується вкрай високою концентрацією кредитів, що створює істотні ризики для фінансових установ.

Проблеми окремих фінансово-промислових груп у такому разі мають суттєвий вплив на ліквідність та платоспроможність усього сектору. Ризики високих кредитних концентрацій значною мірою реалізувались протягом кризи 2014--2016 років.

Кредитування учасників таких груп створює підвищені ризики як для окремих банків, так і для системи, адже фінансові труднощі в одному з напрямів бізнесу у багатьох випадках призводять до припинення обслуговування боргів усієї групи

Незважаючи на те, що частка небанківських кредитних установ є незначною на кредитному ринку, вважаємо, що кожен елемент ринку в якійсь мірі визначає фінансову безпеку усього ринку, бо впливає на попит та пропозицію кредитних послуг, а отже, також продукує кредитний ризик та впливає на стан фінансової безпеки. Якщо Національним банком встановлено ряд нормативів і до капіталів і до концентрації і до розмірів ризиків, то ринок небанківських кредитних послуг є менш регульованим та контрольованим, при чому як зі сторони кредиторів, так і зі сторони споживачів цих послуг.

Складність у оцінці фінансової безпеки ринку кредитних послуг небанківських установ полягає у розгалуженій структурі цього сегменту та необхідності дослідження безпеки цих сегментів: фінансова безпека ринку ломбардів; фінансова безпека ринку кредитних спілок, фінансова безпека ринку інших фінансових установ, фінансова безпека суб'єктів публічного права.

Забезпечення фінансової безпеки ринку ломбардних кредитних послуг регулюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг.

У законодавстві відсутні положення, що б прямо регулювали фінансову безпеку даного сегменту. Кількість ломбардів в Україні динамічно змінюється. Якщо у 2014 році їх кількість зменшилась порівно із 2013 роком, то в 2015 році -- збільшилась.

На кінець 2016 року налічувалось 456 ломбардів. При тому, що динаміка кількості ломбардів не співпадає із обсягами власного капіталу, який щорічно збільшується.

З 2014 року надані ломбардами кредити збільшуються, а частка погашених фінансових кредитів (яка включає погашені кредити) за рахунок заставного майна є стабільно високою та знаходиться в межах 97-99%.

Тобто, кредитні ризики забезпечених кредитів (100%) є вкрай низьким. Середньозважена річна ставка є високою, хоча в 2016 році дещо знизилась до 197,7%.

Аналізуючи показники безпеки діяльності кредитних спілок, варто відмітити наступні тенденції. Кількість кредитних спілок зменшується. Якщо у 2013 році кількість кредитних установ була 739 то у 2016 році їх залишилось лише 462, що на 37.5 % менше. Такі зміни є досить суттєвими для ринку, особливу з огляду на особливості формування капіталу. Капітал кредитної спілки формується за рахунок внесків учасників -- фізичних осіб. Ліквідація кредитних спілок не гарантує повернення коштів учасників, та негативно відображається на стані фінансової безпеки.

Дані про стан заборгованості членів кредитних спілок перед спілкою представлено Всеукраїнською асоціацією кредитних спілок. Стрімке падіння рівня платоспроможності позичальників у 2014--2015 роках призвело до масових неплатежів по кредитах, але при цьому кредитними спілками. Станом на 01.01.2017 року заборгованість за неповернутими та простроченими кредитами складає 105,2 млн грн, тоді як два роки тому цей показник сягав 107,9 млн грн. У структурі заборгованості по неповернених та прострочених кредитах все ще переважають неповернені кредити терміном понад 12 місяців, питома вага яких станом на 01.01.2017р. складає 61,2% (64,3 млн грн).

Ситуація із фінансовою безпекою показників діяльності інших фінансових установ та юридичних осіб публічного права демонструє схожу динаміку. Хоча кількість фінансових установ стрімко зростає, а кількість юридичних осіб публічного права є приблизно стабільною (лише у 2016 році скоротилась на 1 одиницю.

Динаміка обсягів наданих кредитів іншими фінансовими установами стрімко збільшується. Якщо порівнювати показник 2013 року та 2016 року то кількість кредитів зросла у 3,3 рази із динамічним щорічним наростанням. За таких темпів зростання кредитування фінансовими установами капітал їх залишається на одному рівні. Дещо іншою є ситуація із юридичними особами публічного права. Із 2014 року їх капітал зменшується. Обсяги кредитів практично не змінювались. Але у 2016 році збільшились.

В Україні ринок небанківських кредитних установ займає не значну частку ринку, проте, порушення фінансової безпеки будь якого із елементів системи призводить до зрушень в устій системі, отож дослідження цього сегменту необхідне. Проведений аналіз дав змогу стверджувати, що в Україні регулювання фінансової безпеки ринку небанківських кредитних установ є досить не чітким.

Вимоги до таких установ є мінімальними, що призводить до переведення акценту фінансової безпеки даного ринку на споживачів. Адже нарощення кредитних портфелів не супроводжується відповідним нарощенням капіталу. Натомість фінансові установи ліквідуються та банкрутують, а частки проблемних кредитів залишаються значними.



2. Дослідження аспектів функціонування кредитного ринку в Україні

2.1 Статистика функціонування кредитного ринку у 2009 рік

У січні 2009 року на грошово-кредитному ринку спостерігалася тенденція до відпливу коштів з банківської системи. Несприятливий розвиток процесів як в світовій економіці, так і, безпосередньо, в Україні, відобразився на довірі до банківської системи.

Загальний обсяг депозитів в національній валюті у січні зменшився на 7,4% до 185,4 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 2,8% до 105,0 млрд. грн., юридичних осіб - на 12,9% до 80,4 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у січні зменшився на 2,2% до 20,0 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 4,5% до 13,3 млрд. дол. США, юридичних осіб зросли на 2,9% до 6,7 млрд. дол. США.

Попри відплив коштів з банків, обсяг готівки поза банками у січні також зменшився - на 3,0% до 150,2 млрд. грн. Це відображає збільшення попиту на іноземну валюту на готівковому сегменті ринку. Водночас, питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж січня збільшилася до 30,5% порівняно із 30,0% на початок місяця, оскільки грошова маса у січні знижувалася більшими темпами, ніж готівка поза банками.

Обсяг грошової маси у січні зменшився на 4,6% до 491,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси знизилися до 25,7% порівняно із 30,2% на початок року. кредитний банківський грошовий позика

Монетарна база у січні зменшилася на 3,6% до 180 млрд. грн. Втім, у річному вимірі темпи приросту монетарної бази у січні 2009 р. збільшилися до 32,1% порівняно із 31,6% на початок року.

Відплив коштів з банківської системи поруч із здійсненням Національним банком операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи.

При цьому слід також враховувати, що з 5 січня були посилені вимоги до формування банками обов'язкових резервів, які, втім, мали на меті не стільки обмеження вільної ліквідності банків, скільки поглиблення диференціації нормативів обов'язкового резервування в залежності від валюти залучених коштів для стимулювання укладення депозитно-кредитних угод насамперед в національній валюті.

Із зазначеної дати нормативи обов'язкового резервування за строковими коштами в іноземній валюті було збільшено з 3% до 4%, а за коштами в іноземній валюті на вимогу з 5% до 7%. Нормативи формування обов'язкових резервів за коштами в національній валюті лишилися на нульовому рівні. Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками у січні 2009 року, становив 16,5 млрд. грн.

Не дивлячись на зниження ліквідності банків, обсяги їх підтримки через механізми рефінансування у січні були незначними.

Відповідно до норм статті 86 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», рефінансування банків має здійснюватиме у порядку, затвердженому Національним банком України разом із Кабінетом міністрів України. На виконання зазначеної статті Закону було прийнято спільну постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 29.01.2009 №44 «Про порядок рефінансування банків у період фінансово-економічної кризи».

З огляду на це, у січні 2009 року Національний банк України надавав кредити рефінансування за зобов'язаннями, взятими на себе до 1 січня 2009 року, і лише з 30 січня було відновлено проведення операцій з підтримання ліквідності банків з використанням постійно-діючих механізмів.

Загальний обсяг операцій з рефінансування банків у січні становив 4,7 млрд. грн., з них: кредити овернайт - 2,2 млрд. грн., інші короткострокові кредити - 2,5 млрд. гр.

Відновлення в останній робочий день січня проведення операцій овернайт дозволило припинити тенденцію до зменшення обсягів коррахунків банків, яка тривала упродовж другої половини місяця. В цілому за підсумками січня обсяг коррахунків банків знизився на 2,2% до 18,2 млрд. грн.

Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування за січень становила 17,0% річних, у т.ч. за кредитами овернайт - 16,8%, за іншими короткостроковими кредитами - 17,1%.

З метою регулювання ліквідності банків Національний банк у січні здійснив операції з мобілізації коштів банків на загальну суму 1,4 млрд. грн.

Кошти Уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку України у січні збільшилися на 3% до 8 млрд. грн. і їх зміна суттєвого впливу на динаміку коррахунків банків не чинила.

Стан ліквідності банківської системи у січні знайшов своє відображення і в динаміці відсоткових ставок. Так, середньозважена вартість кредитів в національній валюті у цьому місяці збільшилася з 21,6% до 26,5%, в той час як в іноземній валюті вона зменшилася з 12,6% до 10.4%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 19,4% до 21,9%.

Середньозважена вартість депозитів в національній валюті у січні збільшилася з 13,0% до 15,9%, в іноземній - з 8,2% до 8,6%. Інтегральна ставка за депозитами збільшилася з 11,2% до 12,7%.

Обсяг кредитних вкладень у січні зменшився на 1,6% до 722,6 млрд. грн. При цьому обсяг кредитів наданих юридичним особам зменшився на 1,4% до 453,7 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8%до 268,9 млрд. грн.

У січні 2009 року процентні ставки за кредитами, наданими протягом місяця нефінансовим корпораціям, в гривнях зросли до 25.60% (на 399 б.п.), в доларах США знизилися до 10.04% (на 169 б.п.), в євро знизилися до 9.32% (на 125 б.п.). Процентні ставки за кредитами, наданими протягом січня домашнім господарствам, в гривнях зросли до 25.45% (на 269 б.п.), в доларах США зросли до 15.78% (на 155 б.п.), в євро зросли до 16.89% (на 187 б.п.). Процентні ставки за депозитами, залученими протягом січня від нефінансових корпорацій, в гривнях зросли до 18.34% (на 454 б.п.), в доларах США знизилися до 7.61% (на 76 б.п.), в євро зросли до 7.33% (на 144 б.п.).

Несприятливий розвиток подій як у світовій, так і у вітчизняній економіці, зумовлювали збереження напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку України в лютому 2009 року та продовження відпливу коштів з рахунків клієнтів.

Загальний обсяг депозитів у національній валюті в лютому зменшився на 4,7% (з початку року - на 11,8%) до 176,6 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 4,9% (з початку року - на 7,5%) до 99,9 млрд. грн., юридичних осіб - на 4,5% (з початку року - на 16,8%) до 76,7 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у лютому зменшився на 6,7% (з початку року - на 8,7%) до 18,7 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 6,2% (з початку року - на 10,4%) до 12,5 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 7,6% (з початку року - на 5,0%) до 6,2 млрд. дол. США.

Слід відзначити, що зменшення обсягів депозитів, що триває (особливо - фізичних осіб), пов'язано вже не тільки із зниженням довіри до банків, а й і зі зменшенням доходів населення внаслідок погіршення ситуації в економіці. За таких умов населення значну частку заощаджень починає витрачати на поточне споживання, а також на виконання взятих раніше зобов'язань (у т.ч. за кредитами).

Частково цим, а частково переведенням коштів у готівкову іноземну валюту пояснюється продовження в лютому низхідної тенденції в русі готівки поза банками, обсяг якої в цьому місяці зменшився на 1,8% (з початку року - на 4,7%) до 147,5 млрд. грн. Водночас питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж лютого збільшилася до 31,3% порівняно із 30,5% на початок місяця, оскільки обсяг грошової маси в лютому зменшувався більшими темпами, ніж обсяг готівки поза банками.

Зменшення ресурсної бази банків відобразилося на їх кредитній активності. Обсяг кредитних вкладень у лютому зменшився на 0,6% (з початку року - на 2,2%) до 717,9 млрд. грн. Обсяг кредитів наданих юридичним особам збільшився на 0,1% (зменшення з початку року на 1,4%) до 453,9 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8% (з початку року - на 3,5%) до 264,1 млрд. грн.

Обсяг грошової маси в лютому зменшився на 4,5% (з початку року - на 8,7%) до 470,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси зменшилися до 18,3% порівняно із 30,2% на початок року.

Монетарна база в лютому зменшилася на 3,7% (з початку року - на 7,1%) до 173,4 млрд. грн. У річному вимірі темпи приросту монетарної бази у лютому 2009 р. зменшилися до 29,1% порівняно із 31,6% на початок року.

Відплив коштів з банківської системи разом із здійсненням Національним банком України ( далі - Національним банком) операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи. Обсяг коррахунків банків у лютому зменшився на 17,3% (з початку року - на 19,2%) до 15,1 млрд. грн.

Певним чином зменшення ліквідності банків стримувалося за рахунок зменшення коштів Уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку на 24,6% до 6 млрд. грн.

З метою підтримки ліквідності банків Національний банк у лютому здійснив рефінансування банків на загальну суму 15,2 млрд. гр. (з початку року - майже на 20 млрд. грн.).

Водночас з метою поліпшення перерозподілу тимчасово вільних коштів між банками Національний банк у лютому не припиняв проведення операцій з мобілізації коштів банків. Протягом місяця обсяг мобілізованих операцій становив 1,95 млрд. грн., з початку року - 3,4 млрд. грн.

Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування за лютий становила 17,2% річних, у т.ч. за кредитами овернайт - 18,0%, за кредитами, наданими на тендерах з підтримання ліквідності банків, - 22,6%, за операціями прямого репо з державними облігаціями України та облігаціями Державної іпотечної установи - 22,1%, за іншими короткостроковими кредитами - 15,9%.

Процентна політика Національного банку в лютому продовжувала спрямовуватися на збільшення вартості грошей з метою створення стимулів для повернення вкладів населення в банківську систему. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.02.2009 № 72 у якості базових ставок, які визначають спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку, використовуються ставки за кредитами рефінансування та операціями з мобілізації коштів на термін 14 днів, які визначаються за підсумками проведення щотижневих тендерів.

Якщо в грудні 2008 р. середньозважена ставка за цими операціями становила 18,7%, то у лютому 2009 р. - 22,6% (у січні тендери рефінансування не проводилися через відсутність затвердженого відповідно до ст. 86 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” порядку здійснення операцій рефінансування).