Фінансове становище Єлисаветградського міського громадського банку в 1884-1900 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Фінансове становище Єлисаветградського міського громадського банку в 1884-1900 роках

Марченко О. М., кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії

Україна, Кропивницький

Анотація

У статті розглянута фінансова діяльність Єлисаветградського міського громадського банку за 1884-1900 роки. На основі досліджуваних матеріалів аналізуються фінансові операції банку за окремими напрямками: приймання вкладів, ведення обліку векселів, видача позик під заставу цінних паперів, товарів, дорогоцінних речей, нерухомості, земельних ділянок. З'ясований вплив політичних, економічних процесів 80-90-х років ХІХ ст. в Росії, нового Положення про міські громадські банки від 26 квітня 1883 р., на діяльність Єлисаветград- ського міського громадського банку.

Ключові слова: міський громадський банк, місцеве самоврядування, місцеві фінанси, кредит, міська дума, Єлисаветград.

FINANCIAL SITUATION OF YELYSAVETHRAD CITY PUBLIC BANK IN 1884-1900

Marchenko O.M., Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, World History Department, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State

Pedagogical University Ukraine, Kropyvnytskyi

The article considers the financial activity of the Yelysavethrad city public bank in 1884-1900. On the basis of the investigated materials, an attempt is made to analyze the financial operations of the bank in the following areas: accepting deposits, keeping records of bills of exchange, issuing loans by collateral of securities, goods, valuables, real estate, land. The influence ofpolitical and economic processes of the 80-90s of the XIXth century in Russia, the new Regulations on city public banks of April 26, 1883, on the activities of the Yelysavethrad city public bank is clarified.

Keywords: city public bank, local self-government, local finances, loan, the city duma, Yelysavethrad.

Постановка проблеми

Після вбивства Олександра ІІ в березні 1881 року відбулася зміна вектору політичного та соціально-економічного розвитку Російської держави в бік перегляду ліберальних реформ та підпорядкування самоврядних інституцій державній владі. У цьому сенсі стає важливим розуміння процесів, які відбувалися в середовищі громадських органів в умовах наростання консервативних тенденцій у країні. На прикладі діяльності Єлисаветградського міського громадського банку у 80-90-х роках ХІХ ст. доцільним видається вивчення його досвіду фінансової роботи, що може бути певною ілюстрацією для сучасних банківських інституцій в умовах децентралізації та реформування різних управлінських сфер України.

Аналіз наукових досліджень і публікацій

Предметне вивчення міських громадських банків у Російській імперії в другій половині ХІХ ст. на сучасному етапі проводять російські вчені А. К. Кириллов [6], Е. А. Ганжов, М. Мошкін, В. П. Касаткин [2] та інші, білоруський автор Ю. Л. Грузицький [3]. Вчені досліджували формування, структуру, діяльність міських банків за різними напрямками їхньої роботи, висвітлювали взаємовідносини між правлінням банків і органами міського самоврядування. Українські дослідники Л. О. Дон- ченко [4], І. С. Дружкова [5], Д. І. Крохмалюк [7], В. М. Орлик [10], О. В. Ходченко [16], В. Шевченко [17] вивчали банківську справу в Україні в складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. Увага зверталася й на функціонування міських громадських установ. Питання правового статусу міських громадських банків другої половини ХІХ ст. досліджують А. О. Ткаченко [13, 15], І. В. Ткаченко [14].

Про практичну діяльність Єлисаветград- ського міського громадського банку за 18651883 роки вийшла стаття О. М. Марченка [8]. Джерелом статті став Звіт урядової ревізії міського банку [11], Положення про міські громадські банки від 6 лютого 1862 р. [1] та Положення про міські громадські банки від 26 квітня 1883 р. [9].

Метою статті є розкриття діяльності Єли- саветградського міського громадського банку за 1884-1900 роки.

Завдання статті зводиться до аналізу фінансових операцій Єлисаветградського міського громадського банку за 1884-1900 роки.

Виклад основного матеріалу

У попередній своїй статті ми розкрили історію заснування міського громадського банку в Єлиса- ветграді та проаналізували його діяльність за 1865-1883 роки [8]. Послідуючі роки функціонування міського банку в юридичній площині базувалися на змінах і доповненнях, прийнятих 26 квітня 1883 р. до Положення про міські громадські банки від 6 лютого 1862 р. [9].

Кінець 70-х - 90-ті роки ХІХ ст. стан Росії характеризується певним економічним спадом, викликаним, насамперед, наслідками російсько-турецької війни 1877-1878 років, убивством імператора Олександра ІІ в березні 1881 року, що призвело до згортання ліберальних реформ. Зокрема, за 1878-1896 рр. свою діяльність припинили 55 міських громадських банків [14, с. 214]. Тому нове банківське Положення 1883 р. мало на меті попередити можливий крах міських громадських банків у майбутньому.

Так, за новим документом послаблювалася залежність правління банку від органів міського самоврядування, були внесені зміни в керівні органи банку управління. Якщо за Положенням 1862 р. правління банку в складі директора та двох його заступників обиралися міською думою пожиттєво або на певний строк, то за Положенням 1883 р. правління банку обиралося на чотирирічний строк і через кожні два роки склад заступників директора оновлювався [9, с. 208]. У такий спосіб послаблювався банківський корпоративізм, обмежувалися через змінність осіб можливі неправомірні прийняття рішень та зловживання керівництвом банку. У разі залишення служби членом правління банку до закінчення виборчого терміну, його посада заміщалася кандидатом.

Якщо за законом 1862 р. банківські працівники виконували свої обов'язки на постійній основі, отримуючи за це плату, яку визначала міська дума, то за Положенням 1883 р. директору і його заступникам, крім зарплати, за рішенням міської думи могла надаватися винагорода у вигляді відрахувань від прибутків банку.

У 60-80-х роках ХІХ ст. директор Єли- саветградського міського банку одержував 2000 руб. у рік, члени правління - по 1500 руб. у рік [12, с. 472]. Гласні неодноразово ставили перед міською думою питання про збільшення оплати правлінню банку. Лише 17 лютого 1888 р. було прийнято рішення за видатні заслуги перед міською громадою встановити зарплату директору Єлисаветградського міського банку О. О. Кіреєвському 3600 руб. у рік, залишивши загалом директору банку зарплату у 2000 руб. [12, с. 472]. І лише в 1896 р. міська дума визначила плату директору банку у 2400 руб. у рік, а в 1898 р. - уже 3000 руб., а заступникам - по 1800 руб. у рік [12, с. 473]. Крім того, члени правління банку могли користуватися щорічною місячною відпусткою, дозвіл на яку надавав міський голова із заміщенням посад осіб, які йшли у відпустку, кандидатами.

Положенням 1883 р. заборонялося перебування в правлінні банку гласних думи, міського голови, члена управи, секретаря думи, службовців, котрі перебували на зарплаті в міському громадському управлінні, осіб, які займали посади в інших кредитних (державних та приватних) установах, а також батька й сина, рідних братів, тестя та зятя, працівників однієї торгової фірми [9, с. 208].

При правлінні діяла канцелярія в складі бухгалтера та інших осіб (агенти, повірені мали 600 руб. у рік), які одержували плату з доходів банку. З 1885 р. міською думою на клопотання правління міського банку була введена посада другого помічника бухгалтера з зарплатою в 1200 руб. у рік [12, с. 476].

Циркуляр від 23 грудня 1883 р. за № 14731 це обмеження поширив у рівною мірою й на кандидатів. На думку Єлисаветградської міської думи, таке позбавлення звання гласного думи директора, його заступників і кандидатів обмежило свободу думи у виборі осіб, гідних громадської довіри і здібних до заняття зазначених посад, поставивши їх у гірші умови, в порівняні зі службовцями в канцелярії банку за наймом, які не позбавлялися звання гласного думи, незважаючи на своє залежне від членів правління банку становище [11, с. 570].

Новим законом 1883 р. регламентувалася ревізійна діяльність міської громади (ревізор за підсумками перевірки складав протокол і передавав його губернатору та міській думі), а також міністром фінансів за погодженням із міністром внутрішніх справ могли призначатися надзвичайні ревізії міських громадських банків (до їхнього складу залучалися два представники від міської думи) у випадку отримання повідомлень про недоліки в роботі банку [9, с. 209].

Були обмежені обсяги здійснюваних операцій міськими банками: встановлювалася крайня межа кредиту одному клієнту - 10% власного капіталу банку (постановою Єлиса- ветградської міської думи від 6 травня 1885 р. правлінню міського банку рекомендовано обмежити великі вексельні кредити одній особі до 10000 руб. і більше розвивати дрібний кредит [12, с. 489]. Хоча постановою думи від 10 червня 1885 р. правлінню банку було дозволено, як виняток, відкривати короткострокові кредити на більш ніж 10000 руб. [12, с. 490]. До речі, до прийняття Положення 1883 р. максимальна сума позики єлисаветградським банком становила до 12 тис. руб. [8, с. 90]); обмежувалася сума зобов'язань банку: за прийом вкладів (строкових, безстрокових, поточних), за переоблік векселів та інших операцій - 500% його власного капіталу (основного та запасного) [9, с. 209]. Так, Єлисаветградський міський громадський банк у 1883 р. міг прийняти вкладів до 2,758 млн руб., а реально мав 1,98 млн руб. (72% від законодавчого дозволу). Щоби залучити додаткові кошти городян, міська дума 23 березня 1887 р. прийняла постанову, згідно з якою пропонувалося зменшити процент із безстрокових вкладів до 3,5% річних, дати змогу банку приймати вклади на поточний рахунок до 200000 руб. [12, с. 480].

На придбання цінних паперів за власний кошт міський громадський банк міг направляти суми в розміру, що не перевищували половини основного капіталу банку [9, с. 210].

На 1 січня 1899 р. у Російській імперії діяло 240 міських громадських банків, з яких 37 знаходилися у губернських містах, а 203 - у повітових і окремих посадах. Основні капітали 239 банків становили 31 млн 750 тис. руб., що в середньому на один банк становив 133 тис. руб. [14, с. 215].

Проаналізуємо фінансову діяльність Єли- саветградського міського громадського банку за 1884-1900 роки. Згідно з правилами міського банку, затвердженими 13 листопада 1863 р. міністром фінансів, йому було дозволено проводити такі операції: прийняття вкладів, облік векселів, видання позик під заставу цінних паперів, товарів, речей, нерухомості, купівля і продаж банком державних цінних паперів та облігацій. Примітка друга статті 40 Положення 1883 р. встановлювала норму, що міські громадські банки могли клопотати перед міністром фінансів про дозвіл проводити додаткові фінансові операції [9, с. 209]. Водночас, правління Єлисаветградського банку вважало, що всі операції, дозволені Положенням 1883 р., могли ними виконуватися без спеціального дозволу з боку міністерства фінансів. Так, додатково єлисаветградські банкіри здійснювали приймання вкладів на поточний рахунок, вели переоблік векселів та приймання їх на комісію, виконували перезаставу процентних паперів та ін. Ці дії правління міського банку Єлисаветграда неодноразово ставали предметом спеціального розгляду херсонським губернатором та міністерством фінансів [11, с. 569].

Динаміка прийняття вкладів під відсотки за 1884-1900 роки мала загалом позитивну тенденцію до зростання від 1113292 руб. у 1884 р. до 1929237 руб. в 1900 р., майже в 1,7 разів (щорічне зростання відбувалося в межах 5-10%). Вічні вклади за досліджувані роки зросли вдвічі з 43783 руб. у 1884 р. до 89239 руб. у 1900 р. (щорічно в середньому на 3-7%) [11, с. 584].

Єлисаветградський міський банк і далі проводив фінансову операцію прийняття до обліку векселів. Це був цінний папір, що засвідчував безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.

Після єврейських погромів у Єлисаветграді 1881 року спостерігалося зменшення вексельних операцій через неможливість окремих вкладників виконувати свої зобов'язання перед банком [8, с. 89]. З 1115232 руб. у 1884 р. вони зменшилися до 675268 руб. у 1893 р., майже в 1,7 рази. З 1894 до 1896 р. спостерігалося незначне збільшення обліку векселів, приблизно щорічно на 5%. У 1897 р. відбулося різке збільшення вексельних операцій на 15% до 903255 руб. і так трималося до 1900 р. (918870 руб.) [11, с. 584].

Банк надавав позики під заставу процентних паперів, які згідно ст.95 Положення 1883 р. не мали перевищувати розміру позик для паперів державних і гарантованих урядом, що видавалися під ці папери державним банком. На Півдні України, головно, перебували в обігу державні 5% банківські білети, 4% білети державного банку та заставні листи Херсонського земського та Бессарабського- Таврійського земельних банків. Ці папери в конторах державного банку приймалися: білети внутрішнього займу по 125 руб., а заставні листи земельних банків - по 65 руб. Єлисавет- градська міська дума клопоталася про дозвіл банку видавати позики під заставу внутрішніх білетів і заставних листів земельних банків десятьма відсотками нижче біржової їхньої ціни. Клопотання це було задоволено частково (щодо виграшних білетів внутрішнього займу згідно з циркуляром від 23 грудня 1883 р. за № 14731) [11, с. 574].

Зазначена фінансова операція була досить розвинена в Єлисаветграді й банк надавав позики під цінні папери значно більше, ніж було дозволено Положенням 1883 року. Тому правління банку робило кроки, щоби врегулювати цю ситуацію і зменшити видання позик під заставу процентних паперів. Якщо в 1885 р. було видано таких позик на суму 362873 руб., то щорічно зменшення відбувалося залежно від року від 5 до 15% і в 1900 р. становило лише 195418 руб. (зменшення на 167455 руб., майже вдвічі) [11, с. 584-585]. фінансовий вклад вексель позика

Банк надавав позику під заставу нерухомого майна: кам'яних і дерев'яних будинків, торгових лавок, фабрик, заводів, садів, городів, розташованих у місті. Процедура передбачала такий порядок: мав бути складений докладний опис нерухомості за підписом позичальника; останній складав письмове зобов'язання: не продавати й не закладати сторонній особі нерухомість, у разі необхідності в заміні тієї або іншої частини обладнання заводу чи фабрики робити це не інакше, як за попередньої згоди банку; у разі неспроможності позичальника і звернення застави в продаж банк зобов'язаний здійснити перевірку нерухомого майна за описом і до їхнього продажу контролювати їх збереження [11, с. 576].

Якщо позика бралася під заставу будівлі, банку необхідно було подати страховий поліс, що був гарантією на випадок знищення вогнем заставного майна. Правління Єлиса- ветградського банку звернулося до міністерства фінансів із роз'ясненням щодо дозволу банком самому визначати для позичальника страхового товариства з хорошою репутацією, щоби запобігти можливих збитків.

За Положенням 1883 р. якщо позичальник вчасно не повернув позику під заставу нерухомості, то встановлювалася щомісяця 1% пеня до продажу простроченого майна. У 1898 р. правління Єлисаветградського міського банку звернулося до міністерства фінансів із клопотанням на власний розсуд зменшувати розмір пені, зважаючи на об'єктивні обставини. Але дозвіл не був наданий [11, с. 578].

З 1884 р. (741312 руб.) до 1892 р. (957069 руб.) спостерігалося щорічне збільшення (від 2% до 10%) зазначеної банківської операції. Надалі спостерігалося поступове зменшення отримання мешканцями міста кредитів під заставу власного майна (щорічно на 2-10%), що могло свідчити про економічну кризу з початку 90-х років ХіХ ст. у Російській імперії. Якщо в 1893 р. було видано позик на суму 951743 руб., то в 1899 р. лише 704574 руб., зменшення в 1,4 рази З 1900 р. вбачається поступове пожвавлення економіки країни, що позначилося й на отриманні позик під заставу майна - 886359 руб., збільшення відразу на 1,3 рази [11, с. 584-585].

Правління банку в 1887 р. звернулося до міністерства фінансів із питанням про можливість зменшення оцінювання майна, якщо, на думку банку, вона була завищена присяжними оцінювачами. Міністерство роз'яснило правлінню банку, що вони зобов'язані знизити оцінювання перебільшеного майна або навіть зовсім відмовити у видані позики особі, яка має певні фінансові проблеми [11, с. 575]. У такий спосіб правління банку дістало механізм протидіяти впливу рішенням міської управи, які, на їхню думку, суперечать фінансовій стабільності банку.

З 1887 року Єлисаветградський міський громадський банк визнав можливим видавати позики під заставу земель, що перебували в Єлисаветградському повіті (у цей рік вони становили 50000 руб., а найбільше в 1891 р. - 83700 руб., у подальшому спостерігалося зменшення цієї фінансової операції у 18931895 роках на 35% до початкового рівня в 50 тис. руб., в 1896-1897 роках зменшення вдвічі, в 1898 р. - у п'ять разів (10800 руб.), в р. - лише 3220 руб. в 1900 р. - 6163 руб.), а з 1894 року і в Олександрійському повіті (у цей рік - 3452 руб., в 1895 р. - 10640 руб., в р. - 6463 руб.) [11, с. 584-585]. Якщо наприкінці 80-х років ХІХ ст. ще можна вбачати пожвавлення отримання обігових коштів через заставу власних земельних володінь у повітах поміщиками, колоністами, селянами, то наприкінці 90-х років ХІХ ст. ця фінансова операція була незначною, можливо, через зменшення вільних земель під заставу або використання інших джерел застави для отримання коштів для підприємницької діяльності чи для життєвих потреб різними верствами населення краю.

У Єлисаветграді за 1884-1900 роки розмір позики під заставу коштовних речей постійно зменшувався. У 1885 р. вона досягла найбільшого розміру в 71981 руб. і надалі постійно зменшувалася в середньому щорічно на 7-15% і досягла найменшого показника в 1893 р. - 36218 руб. Надалі спостерігалося поступове збільшення цієї фінансової операції в середньому щорічно на 10% і в 1900 р. вона сягнула 49344 руб. [11, с. 585].

Розмір позики під заставу товарів за 1884-- 1900 роки істотно коливався залежно від років (найменше в 1891 р. - 2820 руб., найбільше в 1900 р. - 212279 руб.). [11, с. 584]. Віднайти яку-небудь закономірність у цій фінансовій операції нам не вдалося. Можливо, усе залежало від життєвих обставин городян.

Стаття 45 Положення 1883 р. зазначала, що особи, які перебували на службі в міських громадських банках, як за вибором, так і за найманням, а також члени міської управи та їхні родичі могли користуватися кредитом тільки в тих банках, при яких були створені облікові комітети [9, с. 211]. Єлисаветградська міська дума відмовилася створювати обліковий комітет. Водночас гласні зазначали, що такі обмеження змушувало осіб, які обиралися в правління банку чи ставали кандидатами, відмовлятися від посади, оскільки в такий спосіб вони позбавляли кредиту не тільки себе, але і своїх родичів [11, с. 571].

За нашими підрахунками, за період з 1884 до 1900 років Єлисаветградський міський громадський банк надавав позики переважно під заставу нерухомості в місті (в середньому під цю статтю видавалося 70-75% усіх позик). Під заставу цінних паперів надавалося приблизно 15-20% усіх позик. Ця тенденція свідчила про активізацію фінансової та економічної діяльності різних верств населення міста у 80-90 роки ХІХ ст. Водночас, до 1896 р. правління Єлисаветградського міського банку більше видавало кредитів під заставу майна, ніж під векселя. З 1897 р. ситуація змінилася прямо протилежно: почали більше видавати позики за вексельними зобов'язаннями, ніж під заставу нерухомості (у 1897 р. на 160 тис. руб. більше, а в 1899 р. на 336 тис. руб. більше) [11, с. 585].

Основний капітал Єлисаветградського міського банку складався із сум, які надходили в повернення виданих жителям міста позик та з прибутків банку. За розглядуваний період він постійно зростав. Якщо в 1884 р. він становив 281402 руб., то в 1900 р. він досяг суми в 752154 руб. [11, с. 584], тобто збільшення у 2,7 рази (щорічно на 5-10%).

Запасний капітал Єлисаветградського банку так само збільшувався від 196258 руб. у 1884 р. до 322121 руб. у 1896 р., тобто майже в півтора рази, щоправда, в 1897 р. запасний капітал становив 232121 руб., зменшення відразу в 1,4 рази, а потім знову поступове збільшення в середньому на 5% щороку [11, с. 585].

Прибуток Єлисаветградського міського банку хоч і зріс за досліджуваний період вдвічі від 31653 руб. у 1884 р. до 68214 руб. в 1900 р., але в певні роки істотно коливався від максимального показника в 83001 руб. у 1893 р. до мінімального у 23000 руб. у 1886 р. [11, с. 584]. Збільшення чи зменшення прибутковості банку залежала від проведення тих чи інших успішних фінансових операції єлисаветград- ських банкірів, вчасного повернення банку заборгованості вкладників, надання міським банком у певні роки значного кредитування проєктів та інших чинників.

При розгляду звіту про дії міського банку за 1883 рік Єлисаветградська міська дума постановила: клопотати про дозвіл зберігати запасну банківську готівку в іпотечних процентних паперах у зв'язку з тим, що в місті не було відділення державного банку, де вона могла б бути розміщена на поточний рахунок. Клопотання це було відхилено, оскільки така фінансова операція суперечила Положенню 1883 р. Однак, банку дозволено було деяку частину готівки поміщати у квитки державного казначейства. Правління банку в 1886 році знову клопоталося про дозвіл розміщувати касову готівку в державні процентні папери, але їм було вдруге відмовлено [11, с. 573].

За результатами діяльності банку правління та міська дума приймала рішення щорічно направляти певну частину прибутків банку на благодійні справи (облаштування й утримання лікарень, богаділень, шкіл та ін.) і міські потреби. Наприклад, правління Єлисаветград- ського банку ще в 1865 р. у статутних документах визначило норму, за якою прибутки банку спрямовувати на утримання 50 осіб у міський богадільні та облаштування її помешкань, надавати допомогу бідним мешканцям міста перед святами Різдва Христового та Великодня, залишок мав бути іти в дохід міста та зараховуватися до основного капіталу банку [8, с. 91]. За тридцять п'ять років своєї діяльності (з 1865 до 1900 рр.) Єлисаветградський міський банк одержав прибуток у сумі майже 2,4 млн руб., з яких чверть (560 тис. руб.) пішло на міські потреби, 15% (341398 руб.) спрямовувалося на міські благодійні заходи, 22% (536884 руб.) визначалося в основний капітал банку, 15% (366121 руб.) виділялося в запасний капітал банку [11, с. 591].

Загальна сума прибутків і їхній розподіл показують, що діяльність Єлисаветградсько- го міського банку значною мірою допомагала розвитку міста, даючи йому кошти як на задоволення частини його поточних потреб, так і на благодійні справи. Якщо на початку своєї діяльності в 1865 р. міський банк мав річний обіг у 919191 руб., то в 1899 р. він довів свій річний обіг до 15766020 руб., збільшення майже в 17 разів [11, с. 591].

При такому значному обігу банк не міг не допомогти торгівлі і промисловості як самого міста, так і прилеглих до нього територій. До того ж у Єлисаветграді довгий час, крім міського громадського банку, не було жодної кредитної установи. Тільки на початку ХХ ст. було відкрите відділення Державного банку, Російського банку для зовнішньої торгівлі, відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку, Єлисаветградське товариство взаємного кредиту. І для дрібних торговців, ремісників, власників дрібної нерухомості міської банк був єдиним джерелом, з якого вони могли брати іноді й зовсім невеликі обігові кошти.

Висновки. 80-90-ті роки ХІХ ст. в Російській імперії спостерігався економічний спад, викликаний, насамперед, наслідками російсько-турецької війни 1877-1878 років, вбивством імператора Олександра ІІ в березні 1881 року, що призвело до згортання ліберальних реформ, поширення консервативних явищ у різних сферах державного управління та суспільного життя (так звані «контрреформи» Олександра ІІІ). Міське самоврядування, господарство та фінанси в нових умовах потребували реорганізації, про що свідчить прийняття нового Положення про міські громадські банки від 26 квітня 1883 р., Міського положення від 11 червня 1892 р. та інше.

У нових умовах фінансову діяльність Єли- саветградського міського громадського банку за 1884-1900 рр. можна назвати порівняно стабільною, зважаючи на банкрутство 55 міських громадських банків у країні. За положенням 1883 р. послаблювалася залежність правління банку від органів міського самоврядування, були внесені зміни в керівні органи банку управління (чотирирічний строк їхньої діяльності й через кожні два роки склад заступників директора оновлювався, обмеження зайняття посад у правлінні за сумісництвом та інше), посилювалася ревізійний контроль міських громадських банків із боку державної влади, обмежувалися обсяги (до 10000 руб.) та сфери здійснюваних операцій міськими банками.

Динаміка фінансових операцій Єлисавет- градського міського громадського банку за 1884-1900 рр. (прийняття вкладів, облік векселів, видання позик під заставу цінних паперів, товарів, речей, нерухомості, купівля і продаж банком державних цінних паперів та облігацій) мала загалом позитивну тенденцію. Основний капітал Єлисаветградського міського банку за розглядуваний період збільшився у 2,7 рази, запасний капітал - у півтора рази, прибуток зріс удвічі, хоча у певні роки істотно коливався й залежав від проведення тих чи інших успішних фінансових операції єлисавет- градських банкірів.

Чверть отриманих міським банком прибутків йшло на міські потреби, приблизно 15% спрямовувалося на міські благодійні заходи, 22% визначалося в основний капітал банку, 15% виділялося в запасний капітал банку. Загалом фінансова діяльність Єлисаветградсько- го міського банку значною мірою допомагала розвитку міста, даючи йому кошти як на задоволення частини його поточних потреб, так і на благодійні справи.

Список використаних джерел

1. Высочайше утвержденное Положение о городских общественных банках 1862 г. Полное собрание законов Российской империи (далі ПСЗРІ). Собр. 2-е. Т 37. Отд. 1-е. 1862. № 37950. СПб.: тип. ІІ отд. Е и В канцелярии, 1865. С. 111125.

2. Ганжов Е. А., Мошкин А. Н., Касаткин В. П. Из истории городских общественных банков (на материалах Положений о городских общественных банках и Полного свода законов Российской империи). Научные ведомости Белгородского государственного университета. 2012. №1 (120). Выпуск 21. С. 152-157.

3. Грузицкий Ю. Л. Городские общественные банки дореволюционной России (история возникновения и развития). Финансы и кредит. № 11 (101). 2002. С. 58-62.

4. Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії. Вісник Національного банку України. 2001. № 8. С. 49-53.

5. Дружкова І. С. Кредитно-банківські установи на Півдні України в XIX - на початку XX ст. (історичний аспект): дис... канд. іст. наук / Одеський національний ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, 2004. 220 с.

6. Кириллов А. К. Городские общественные банки как часть городского хозяйства / Институт «Открытое Общество», Программа поддержки исследований, грант № 478/2000.

7. Крохмалюк Д. Банківська справа в Україні у складі Російської імперії (друга половина ХІХ століття - 1917 р.). Вісник Національного банку України. 2000. № 9. С. 58-63.

8. Марченко О. М. Діяльність Єлисаветград- ського міського громадського банку в 1865-1883 роках. Гілея: науковий вісник. К. : «Видавництво «Гілея», 2020. Вип. 154 (№ 3). С. 87-94.

9. Об изменении и дополнении нормального Положения о городских общественных банках, 26 апреля 1883 г. ПСЗРІ. Собр. 3-е. Т. 3. 1883. № 1526. СПб.: тип. ІІ отд. Е и В канцелярии, 1886. С. 207-211.

10. Орлик В. М. Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період: монографія Кіровоград: Імекс-ЛтД, 2007. 631 с.

11. Отчет по правительственной ревизии городского банка. Систематический сборник постановлений Елисаветградской городской думы за 18711903 гг. / сост. Л. К. Брейер. Т.1. Елисаветград: тип. М. А. Гольденберга, 1905. С. 555-633.

12. Систематический сборник постановлений Елисаветградской городской думы за 1871-1903 гг. / сост. Л. К. Брейер. Т.1. Елисаветград: тип. М.А. Гольденберга, 1905. 773 с.

13. Ткаченко А. О. Нормативно-правове регулювання діяльності міських громадських банків у другій половині ХІХ ст. Підприємництво, господарство і право. 2001. № 8. С. 92-94.

14. Ткаченко І. В. Створення та розвиток системи міських громадських банків у Росії в другій половині ХІХ ст. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. № 5 (44). 2010. С. 211-216.

15. Ткаченко А. О., Ткаченко І. В. Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVШ століття - початок 30-х років XX століття). Суми : видавництво «Ярославна», 2014. 252 с.

16. Ходченко О. В. З історії формування кредитної системи Російської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.)

17. Шевченко В. В. Правове регулювання банкірської діяльності у Підросійській Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) Український історичний збірник. 2008. Вип. 11. С. 133-141.

References

18. Vy'sochajshe utverzhdennoe Polozhenie o gorodskikh obshhestvenny'kh bankakh 1862 g. Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii (dali - PSZRI). Sobr. 2-e. T. 37. Otd. 1-e. 1862. # 37950. SPb.: tip. IT otd. E i V kanczelyarii, 1865. S. 111-125.

19. Ganzhov E. A., Moshkin A. N., Kasatkin V P. Iz istorii gorodskikh obshhestvenny'kh bankov (na ma- terialakh Polozhenij o gorodskikh obshhestvenny'kh bankakh i Polnogo svoda zakonov Rossijskoj imperii). Nauchny'e vedomosti Belgorodskogo gosudarst- vennogo universiteta. 2012. #1 (120). Vy'pusk 21. S. 152-157.

20. Gruziczkij Yu. L. Gorodskie obshhestvenny'e banki dorevolyuczionnoj Rossii (istoriya voznikno- veniya i razvitiya). Finansy' i kredit. # 11 (101). 2002. S. 58-62.

21. Donchenko L. Shtrykhy do istorii rozvytku kre- dytnoi systemy Rosiiskoi imperii. Visnyk Natsional- noho banku Ukrainy. 2001. № 8. S. 49-53.

22. Druzhkova I.S. Kredytno-bankivski ustanovy na Pivdni Ukrainy v XIX - na pochatku XX st. (isto- rychnyi aspekt): dys... kand. ist. nauk / Odeskyi natsio- nalnyi un-t im. I. I. Mechnykova. Odesa, 2004. 220 s.

23. Kirillov A. K. Gorodskie obshhestvenny'e

24. banki kak chast' gorodskogo khozyajstva / Institut «Otkry'toe Obshhestvo», Programma podderzhki issledovanij, grant # 478/2000. zvernennya: 06.04.2020).

25. Krokhmaliuk D. Bankivska sprava v Ukraini u skladi Rosiiskoi imperii (druha polovyna KhIKh stolittia - 1917 r.). Visnyk Natsionalnoho banku Ukrainy. 2000. № 9. S. 58-63.

26. Marchenko O. M. Diialnist Yelysavethradskoho miskoho hromadskoho banku v 1865-1883 rokakh. Hileia: naukovyi visnyk. K.: «Vydavnytstvo «Hileia», 2020. Vyp. 154 (№ 3). S. 87-94.

27. Ob izmenenii i dopolnenii normal'nogo Polozheniya o gorodskikh obshhestvenny'kh bankakh, 26 aprelya 1883 g. PSZRI. Sobr. 3-e. T. 3. 1883. # 1526. SPb.: tip. I'I' otd. E i V kanczelyarii, 1886. S. 207-211.

28. Orlyk V. M. Podatkova polityka Rosiiskoi imperii v Ukraini v doreformenyi period: monohrafiia Kirovohrad: Imeks-LTD, 2007. 631 s.

29. Otchet po pravitel'stvennoj revizii gorodskogo banka. Sistematicheskij sbornik postanovlenij

30. Elisavetgradskoj gorodskoj dumy' za 1871-1903 gg. / sost. L. K. Brejer. T.1. Elisavetgrad : tip. M. A. Gol'denberga, 1905. S. 555-633.

31. Sistematicheskij sbornik postanovlenij

32. Elisavetgradskoj gorodskoj dumy' za 1871-1903 gg. / sost. L. K. Brejer. T.1. Elisavetgrad : tip. M. A. Gol'denberga, 1905. 773 s.

33. Tkachenko A. O. Normatyvno-pravove rehuliuvannia diialnosti miskykh hromadskykh bankiv u druhii polovyni KhIKh st. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2001. № 8. S. 92-94.

34. Tkachenko I. V. Stvorennia ta rozvytok systemy miskykh hromadskykh bankiv u Rosii v druhii polovyni KhlKh st. Naukovyi visnyk Poltavskoho universytetu ekonomiky i torhivli. № 5 (44). 2010. S. 211-216.

35. Tkachenko A. O., Tkachenko I. V. Stvorennia i diialnist bankivskykh ustanov na terytorii Ukrainy: ekonomiko-pravovyi aspekt (XVIII stolittia - pochatok 30-kh rokiv XX stolittia). Sumy : vydavnytstvo «Iaroslavna», 2014. 252 s.

36. Khodchenko O. V. Z istorii formuvannia kredytnoi systemy Rosiiskoi imperii (druha polovyna XIX - pochatok Xx st.).

37. Shevchenko V V. Pravove rehuliuvannia bankirskoi diialnosti u Pidrosiiskii Ukraini (kinets KhIKh - pochatok KhKh st.) Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk. 2008. Vyp. 11. S. 133-141.

Размещено на Allbest.ru