Діяльність Харківського товариства взаємного страхування майна від вогню в кінці XIX століття

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний університет цивільного захисту України (Харків, Україна)

Діяльність Харківського товариства взаємного страхування майна від вогню в кінці XIX століття

Хорошев О.М., кандидат історичних наук, доцент

кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін

Статтю присвячено проблемам становлення страхової справи в Російській імперії на межі ХІХ ХХ століть. Її початком можна вважати появу страхування майна від пожеж. Наукова новизна заявленої роботи полягає в тому що в статті вперше зроблено спробу проаналізувати становлення страхування нерухомого та рухомого майна від пожеж наприкінці ХІХ ст. саме в Харкові, введено в науковий обіг нове, ще недосліджене історичне джерело -- Статут Харківського товариства взаємного страхування майна від вогню. Методологічною основою статті є загальнонаукові принципи історизму та об'єктивності. При її написанні використовувалися хронологічні, порівняльні, описові та методи системного аналізу та синтезу матеріалу

Ключові слова: страхова справа, страхування, взаємне страхування, страхування від пожеж, страхові внески, страхова винагорода, запасний капітал.

FUNCTIONING OF KHARKIV MUTUAL FIRE INSURANCE SOCIETY AT THE END OF THE 19th CENTURY

Khoroshev O. M.,

Ph.D. (historical sciences), associate professor of the department of social and humanitarian sciences, National University of civil defense of Ukraine (Kharkiv, Ukraine),

The article is devoted to the problems of formation of the insurance industry in the Russian Empire at the turn of the 20th century. Its origin may be referred to the emergence of fire insurance. Scientific novelty of the present work lies in the fact that for the first time an attempt is made to analyze the formation of movable and immovable property insurance against fire in the late 19th century in Kharkiv. Also, a new, yet unexplored primary source -- namely the Charter ofKharkiv mutual fire insurance society -- is introduced into scientific use. General scientific principles of historicism and objectivity provided the methodological basis for the given article. When writing, the following scientific methods were used: chronological, comparative historical, descriptive, as well as systemic analysis and synthesis of the material.

Keywords: insurance industry, insurance, mutual insurance, fire insurance, insurance premiums, insurance indemnity, reserve capital.

Основна частина

Вторично страхування виникло як реакція на всілякі стихійні лиха. Тому воно і повинно було задовольнити потреби людства в захисті від небезпеки.

Між пожежною безпекою та страхуванням існує тісний зв'язок. Пожежі сприяли виникненню страхування як однієї з форм боротьби з ними та їх наслідками. Всі страхові організації зацікавлені в зменшенні кількості пожеж. Тому пожежне страхування з моменту його виникнення в Російській імперії мало позитивний вплив на розвиток пожежної справи в країні.

Діяльність самих страхових товариств також сприяла розвиткові пожежної справи та покращенню пожежної безпеки країни. Це виявлялося в тому, що страхові товариства вели статистику пожеж і вони були так би мовити аналітичними центрами, де концентрувалися всі дані про пожежі, про їх причини, наслідки та особливості на конкретній території. Крім того страхові товариства були забов'язані встановлювати факт можливих підпалів, бо були зацікавлені не виплачувати страхові збитки. Тому представники цих товариств завжди приймали участь у з'ясуванні причин пожеж, їх вивченні і тим сприяли зародженню нової науки про пожежі пожежної експертизи. Також страхові товариства встановлювали різні пільги при виплаті страхових платежів: за встановлення в будинках вогнестійких перекриттів та дахів, за наявність вогнегасних засобів та пристроїв, за створення пожежних команд тощо. Тим самим система диференційних страхових платежів в певній мірі також сприяла розвиткові протипожежного захисту. Таким чином, можна стверджувати, що протипожежне страхування було не тільки ефективним засобом захисту людей від пожеж та їх наслідків, а також сприяло розвиткові економіки країни.

Актуальність даної теми зумовлена ще й тим, що досі немає жодої узагальнюючої роботи за темою.

Тому автором аналізувалася література, яка певною мірою стосувалася близьких тем. Так, ще в кінці ХІХ століття з'явилися роботи О.Чехова, О.Шереметєва та інших, які стосувалися становлення пожежної справи Російської імперії в цілому. Перші роботи саме про пожежне страхування почали з'являтися в другій половині ХІХ століття, коли в Російській імперії бурхливо розвивалися капіталістичні відносини. Це роботи Є. Богдановича [3], П. Нікольського [11], О. Шахта [15], С. Лунєвського [10], С. Рибнікова [12] та інших, які вже стосувалися зародженню страхової справи в імперії в цілому та страхуванню від пожеж зокрема. Цікаво, що генерал Євген Богданович як представник міністерства внутрішніх справ Російської імперії в 1862 1863 роках побував у Харкові та Полтаві, де пропагував ідеї створення товариств взаємного страхування майна від пожеж. Є також кілька згадок про пожежне страхування в Харкові у фундаментальній роботі видатного харківського історика Дмитра Багалія [2]. В наш час існує декілька робіт російських вчених про становлення протипожежного страхування в Російській імперії на прикладах різних її регіонів. Це роботи Л. Адамової [1]. А. Іванова [7], О. Калач [8], В. Дадькова, В. Двухжилової [5] та інших, але всі вони не стосуються Наддніпрянщини.

В сучасній Україні не існує наукових публікацій за названою темою. Виключення складають лише підручники або конспекти лекцій по страхуванню для студентів-фінансистів України. Це роботи Т Журавля, О. Залєтова, О. Неізвєстної та інших [6], де дуже коротко, в описовій формі, зображується історія виникнення та розвитку страхування, в тому числі і в Україні.

Наукова новизна заявленої роботи полягає в тому, що в ній вперше зроблено спробу проаналізувати становлення системи страхування майна від пожеж наприкінці ХІХ століття саме в Харкові, введено в науковий обіг нове, ще недосліджене історичне джерело Статут Харківського товариства взаємного страхування майна від вогню. Його вивчення та аналіз становить мету представленої статті. Статут складався з шести розділів, 95 параграфів та додатків [13].

Страхова справа в Російській імперії почала виникати з кінця ХУЛІ століття, коли почали з'являтися перші нормативно-правові акти по страхуванню та створюватися перші страхові товариства. Страхування в імперії здійснювали державні, земські та акціонерні товариства, при цьому останніх було найбільше. Взаємне страхування виникло пізніше акціонерного. Перше товариство взаємного страхування виникло в Ризі в 1765 році. Але справжнього розвитку ця форма страхування набула лише в епоху олександрівських реформ, в 60-х роках ХІХ століття. В зв'язку з тим, що населення потерпало від частих та руйнівних пожеж, у жовтні 1861 року імператором Олександром ІІ було підписано указ про створення товариств взаємного страхування від вогню. Перші такі товариства було створено в 1862 році в Москві та Петербурзі. А незабаром в 1863 1864 роках в Тулі та Полтаві були створені товариства обов'язкового взаємного страхування від вогню, причому за ініціативою самих мешканців. Вже в 1865 році таких товариств було 13, а в 1875 році 17, в 1885 році 49, а на 1913 рік вже 171 [9, с. 62]. Страхові мита стали основними джерелом фінансування пожежної охорони. Не стало виключенням і Харківське товариство взаємного страхування від вогню.

Товариства взаємного страхування займалися в основному страхуванням майна від пожеж з метою забезпечення виплат відшкодувань у випадках крупних збитків. Група страхувальників складала на пайовій основі товариство страхування свого рухомого і нерухомого майна на випадок пожеж. Але суть взаємного страхування від вогню була не тільки у відшкодуванні збитків від пожеж, а їх (збитків) перерозподіл з однієї особи на багатьох. Це робило втрату майна не такою гострою для потерпілого. Подібне твердження було вірним як для акціонерного, так і для взаємного типу страхових товариств. Але різниця в тому, що взаємне страхування давало змогу страхувати майно за більш низькими цінами, тобто було більш доступним.

Рівень розвитку страхової справи зазвичай відображає стан економіки в регіоні. Саме друга половина ХІХ століття стала епохою швидкої індустріалізації Наддніпрянщини, особливо на її сході. Не став виключенням і Харків.

Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню було створено в 1864 році. Про це свідчить затвердження його Статуту 13 травня 1864 року міністром внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєвим. А в § 5 самого Статуту підкреслювалося, що спочатку було проведено первинну підписку, за якою сума застрахованого майна в місті Харкові склала майже 7 млн. карбованців. Цієї суми було достатньо, щоб виплатити річні пожежні збитки (їх було розраховано в середньому за десять останніх років) та вистачало на витрати по управлінню товариством. Тому Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню почало свою роботу одночасно з затвердженням Статуту товариства, тобто з 1864 року [13, с. 3, § 5]. Видатний харківський історик Д. І. Багалій стверджував, що товариство почало свою діяльність з 14 грудня 1864 року. Активну участь у його створенні та діяльності зіграв Харківський голова Олексій Олександрович Скринніков [2, с. 563].

Метою новоствореного товариства став захист власників рухомого та нерухомого майна в місті Харкові від пожежних збитків [13, с. 1, § 1]. Це була також і загальна мета для всіх акціонерних страхових товариств. Тому Харківське товариство взаємного страхування прагнуло ще й зробити цей вид страхування доступним для більшості власників майна шляхом зниження страхових внесків. Воно прагнуло скласти запасний капітал товариства, який з часом міг би покривати лише своїми процентами збитки від пожеж. Це дозволило б звільнити власників майна від щорічних грошових внесків, при цьому зберігаючи за ними право на відшкодування пожежних збитків [13, с. 1-2, § 2]. Цікаво, що в Статуті страхові внески мають і другу назву страхова премія. Страхова премія це внески осіб (страхувальників), що страхують свої цінності, які були джерелом для відшкодування збитків у разі, коли відбувався страховий випадок [11, с. 97].

Таким чином, головною відмінністю товариств взаємного страхування від більшості акціонерних товариств було те, що кожен член товариства взаємного страхування був зобов'язаний платити страхові внески (премії) до того часу, поки в товаристві не утворювалася сума, достатня для компенсації збитків на випадок пожежі. Після цього нерухомість залишалася застрахованою, а сплачувати внески (премії) було вже непотрібно. В середньому такий період накопичення коштів складав в імперії до 15 років. В Харкові ж запасний капітал товариства було утворено вже в 1872 році, тобто через сім років, і він складав 183 тис. 085 крб. [2, с. 563]. Крім того, товариства взаємного страхування забезпечували страхування або приймали «на страх» [13, с. 3, § 7], навіть ті будинки, від яких відмовлялися акціонерні страхові компанії. З часом це привело до зниження страхових премій, що було дуже болісним для акціонерних товариств та примушувало їх демпінгувати.

Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню розробило цілих одинадцять розрядів будинків, які могли бути застраховані в залежності від їх пожежостійкості [13, с. 15, § 43]. Це була складна та диференційована система від самих безпечних кам'яних будівль під залізними дахами (перший розряд), до дуже пожежонебезпечних дерев'яних будинків, критих соломою (одинадцятий розряд). При цьому особливим додатком було розроблено таблицю необхідних страхових внесків (премій) по кожному з цих розрядів. Так, за будівлі першого розряду необхідно було сплачувати внесок 1 крб. 81 коп. з кожної тисячі застрахованого майна, а за будинки одинадцятого розряду вже 13 крб. 50 коп. [13, с. 32-33], тобто річний внесок за пожежонестійкі будівлі був у сім разів більшим, ніж за пожежостійкі. В якійсь мірі ця диференціація стимулювала власників будувати більш стійкі до вогню будівлі, тим самим, покращувати пожежну безпеку всього міста в цілому, а також зменшувати страхові внески особисто для себе.

Окрім того, всі будівлі міста Харкова було розділено ще й на три групи залежно від того, хто в цих будинках мешкав або що в них знаходилось. Першу групу складали будинки, де тільки проживав власник або інші мешканці, тобто житлові будинки. До другої групи належали будівлі, в яких існували пекарні, трактири, бані, аптеки, кузні або мешкали чорнороби. Третю групу складали приміщення, де були розташовані ремісничі майстерні з обов'язковим застосуванням вогню: чугунно-плавильні, цукрові, сальні, свічні, миловарні, лісопильні, пивоварні, винокурні тощо [13, с. 16, § 45]. В свою чергу в таблиці премій (внесків) ці три групи було поєднано з одинадцятьма розрядами будівль. Таким чином, сума пожежних внесків у кожному випадку була індивідуальною та враховувала багато факторів. Серед них: наявність прибудов у будинках, матеріалів, з яких ці прибудови були зроблені, матеріали перекриттів та дахів, було це житлове приміщення чи технічне, наявність в будівлях приміщень сфери послуг тощо [13, с. 3233]. Так, наприклад, застрахувати кам'яне житлове приміщення без прибудов та під залізним дахом коштувало 1 крб. 81 коп. з кожної тисячі застрахованого майна. Таке ж приміщення, але в якому розташовувалися, наприклад, трактир, кузня, баня 2 крб. 29 коп., а будівля третьої групи вже 2 крб. 85 коп. з кожної тисячі застрахованого майна [13, с. 32-33].

Страхуванню підлягали не тільки приватні, державні та громадські будівлі, але й товари на складах [13, с. 13, § 39]. Але тут необхідно було заявити чи не знаходяться серед товарів пожежонебезпечні масла, спирт, льон, хліб, сіно, солома та інші легкозаймисті товари [13, с. 17, § 49]. Страхування товарів на складах здійснювалося лише оптом. Вони обчислювалися або за кількістю, тобто поштучно, або російськими мірою та вагою [13, с. 18, § 51]. Взагалі в Статуті всі товари поділялися на відносно безпечні: суконні, шерстяні, шкіряні, шовкові та інші, а також пожежонестійкі: дьоготь, смола, сало, віск, дерево, горілка, спирт та інші подібні товари [13, с. 15-16, § 46]. Застрахувати можна було також меблі, одяг та білизну, кінський запряг, бібліотеки, картини, естампи, музичні інструменти тощо [13, с. 14, § 40]. Тільки страхування театрів йшло за особливими умовами [13, с. 16, § 45].

В Статуті було введено поняття «небезпечне сусідство» [13, с. 16, § 46]. Такими сусідами вважалися будівлі заводів, фабрик, майстерень в дерев'яних будинках; житлові будівлі, криті соломою, а також аптеки, театри та трактири [13, с. 17, § 46]. Так товариство стимулювало власників подібного майна відмовлятися від легкозаймистих засобів, будувати з більш сучасних та пожежостійких матеріалів, покращувати вже існуючи будівлі в плані пожежної безпеки.

Застрахувати майно можна було не тільки на рік, як це в основному і здійснювалося, а одразу на п'ять років. В такому випадку страхувальнику надавалася пільга: він міг внести страхові внески (премії) тільки за чотири роки, але при цьому заплатити їх необхідно було наперед [13, с. 17, § 47].

Процедура страхування майна від вогню проходила наступним чином. Бажаючі застрахувати своє рухоме та нерухоме майно повинні були в усній або письмовій формі повідомити про це правління товариства [13, с. 18, § 48]. Після цього розпорядники товариства посилали до потенційного страхувальника свого архітектора. Він повинен був зробити опис та оцінку всіх будівль, при чому всі наявні будинки описувалися окремо. Саме під час опису встановлювався розряд та група будівль, а, виходячи з цього, і розміри страхових внесків. Опис перевіряли розпорядники [13, с. 18, § 50]. Після цього починався страховий період. Причому зазначалося, що він починається о дванадцятій годині ночі в той день, коли майно застрахували та внесли страховий внесок. Протягом тижня страхувальник отримував страховий поліс [13, с. 18, § 53]. Цей документ повинен був зберігатися в нього. У випадку втрати полісу страхувальник повинен був негайно повідомити розпорядників товариства. Вони публікували про це оголошення у місцевих газетах, а протягом місяця видавали власнику полісу його копію [13, с. 21, § 62]. Закінчувався страховий період о дванадцятий годині дня по закінченню страхового строку [13, с. 18, § 54].

Страхувальник за вісім днів до закінчення строку страхування повинен був визначитися, чи буде він подовжувати страхування свого майна від пожеж. При цьому правління товариства, в свою чергу, нагадувало про закінчення строку особливими оповістками, так щоб встигнути в разі подовження страхування прийняти новий страховий платіж саме до закінчення строку попереднього. В Статуті особливо наголошувалося, що майно не повинно було залишатися без страхового захисту не тільки на день, а навіть на кілька годин [13, с. 19, § 54]. Об'єктивно це також сприяло поліпшенню пожежної безпеки міста.

Власник рухомого і нерухомого майна впродовж всього строку страхування був зобов'язаний повідомляти правління товариства про будь-які зміни у складі свого майна, особливо коли ці зміни сприяли збільшенню небезпеки від вогню. Якщо ж така небезпека дійсно з'являлася, то розпорядники мали право вимагати збільшення суми страхових внесків або навіть відмовити в подальшому страхуванні [13, с. 20, § 56]. Це ще раз доводить, що протипожежне страхування було одним з напрямків посилення пожежної безпеки у місті.

Кількість членів товариства постійно зростала. Так, в 1865 році їх було 639 осіб, через п'ять років вже 1418, а ще через п'ять років, у 1875 році, вже 2104 [2, с. 563-564], тобто за десять років кількість членів товариства зросла втричі. Це доводить активність харків'ян та їх зацікавленість у існуванні подібного товариства. Кожен страхувальник був зобов'язаний виконувати всі правила, викладені в Статуті товариства. Якщо ж він їх порушував або приховував якісь обставини, що посилювали небезпеку від вогню, то у випадку пожежі такий страхувальник позбувався права на відшкодування своїх збитків [13, с. 21, § 61].

П'ятий розділ Статуту був повністю присвячений відшкодуванню пожежних збитків. В ньому досить детально було прописано механізм та правила виплати пожежної винагороди. Страхова винагорода це сума, яка компенсувала пожежні збитки страхувальників. Товариство компенсувало не тільки збитки від самої пожежі, а й втрати, нанесені під час її ліквідації шляхом ламання, заливання водою тощо [13, с. 22-23, § 67]. Щоб отримати страхову компенсацію страхувальник був забов'язаний заявити правлінню товариства про свої збитки у восьмиденний строк або після вичерпання цього терміну надати докази про їх (збитків) існування [13, с. 22, § 65]. Оцінка пожежних збитків проходила таким же чином, як і оцінка при страхуванні. Якщо потерпілий погоджувався з оцінкою збитків, то винагороду видавали не пізніше двох місяців з дня пожежі [13, с. 23, § 71]. Якщо ж страхувальник протягом року уникав від установлення розпорядниками товариства дійсних масштабів пожежі, заважав їм, не надавав потрібних документів та матеріалів, то він втрачав право на виплату пожежної компенсації [13, с. 23, § 69]. У випадках, коли виникали спірні питання, страхувальник міг скаржитися загальним зборам товариства або навіть звертатися до третейського суду [13, с. 23, § 70]. Якщо при пожежі було знищено все застраховане майно, то після виплати компенсації договір страхування закінчувався. Коли ж майно було знищене лише частково, то з суми страхування вилучалася сума страхової винагороди. Майно ж, що залишилося після пожежі вважалося застрахованим на суму, що залишалася після виплати цієї компенсації [13, с. 25, § 75]. Про це робилася відмітка на страховому полісі. В Статуті також було прописано механізм розпорядження пошкодженим майном на випадки, коли його власник бажав або не бажав залишити його собі. І все ж товариство було зацікавлене не виплачувати пожежні збитки. Тому проводило серйозні пошуки навмисних підпалів майна. Якщо було доведено, що підпал здійснив сам власник або особа, яку він найняв для цього, то в такому випадкові страхова компенсація через пожежу не виплачувалася, а його винуватців притягали до суду [13, с. 26, § 79]. Переслідувалися також і ті власники, що приховували деякі вцілілі при пожежі предмети, не показували їх при оцінюванні збитків. В такому разі й вони позбавлялися виплати страхових винагород. А якщо вони вже були виплачені, то стягувалися назад в капітал взаємного страхування в подвійному розмірі та ще й з процентами. Крім того, такі особи притягалися до слідства і суду [13, с. 26, § 78].

Страхові винагороди, що компенсували пожежні збитки, виплачувалися зі страхових внесків (премій), які надходили від страхувальників за рік. Вся їх сума поділялася на три частини: на утримання самого товариства, на відшодування пожежних збитків та на створення запасного капіталу [13, с. 27, § 82]. Коли суми на пожежну компенсацію було замало, то необхідні кошти можна було отримати з запасного капіталу товариства. Коли ж не вистачало й цього капіталу, то товариство могло брати кредит з міських коштів, а в деяких випадках позику з казни, але в розмірі не більше, ніж третина від всіх пожежних збитків [13, с. 24, § 72]. В таких випадках страхувальники забов'язувалися страхувати своє майно в товаристві до того часу, коли всю запозичену суму буде виплачено місту чи казні [13, с. 26, § 77]. Якщо ж пожежні збитки були надто великими і навіть цих коштів було замало, то в такій надзвичайній ситуації товариство мало право збільшити втричі страхову премію з кожного страхувальника. При цьому особливо підкреслювалося, що при накопиченні товариством запасного капіталу, цю суму буде обов'язково повернено страхувальникам і навіть з процентами [13, с. 24, § 73]. Запасний капітал можна було також використовувати на покращення пожежних команд у місті та на їх благоустрій [13, с. 30, § 91], це є ще одним доказом того, що страхування від пожеж стимулювало та покращувало стан протипожежної безпеки Харкова в цілому. В Статуті також визначалися випадки, які не підпадали під виплати пожежних компенсацій. Їх було небагато. Це війни, громадянські заворушення та вибухи порохових складів та магазинів [13, с. 27, § 80]. Не мав право страхувальник й забрати назад свої страхові внески, якщо навіть заплатив їх за кілька років [13, с. 25, § 76]. Таким чином товариство зберігало свій запасний капітал, не давало його розбазарювати і цим також сприяло покращенню протипожежної безпеки міста у другій половині ХІХ століття.

З перших років свого існування Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню діяло дуже успішно. Уже в перший рік свого існування товариство отримало страхових премій (внесків) на суму 16 тисяч 536 карбованців 98 копійок [2, с. 563]. За перші вісім років страхові премії складали вже 320 тисяч 095 карбованців 84 копійки. З цієї суми було виплачено пожежних збитків 105 тисяч 859 карбованців 53 копійки [2, с. 563]. Тобто в запасний капітал та на утримання товариства залишалося ще 114 тисяч 236 карбованців 31 копійка. Це дозволяло зменшувати пожежні внески страхувальників, що робило подібне страхування більш доступним для мешканців міста.

Головний показник успішного функціонування страхового товариства це зростання його запасного капіталу, який дозволяв та навіть гарантував виплати пожежних компенсацій його членам. За даними харківських істориків Д. І. Багалія та Д. П. Міллера, запасний капітал товариства зріс з 311 тисяч 536 карбованців 25 копійок у 1874 році до 2 мільйонів 555 тисяч 864 карбованців 57 копійок у 1904 році [2, с. 564], тобто в вісім разів за тридцять років. Цих коштів вистачало як на виплату страхових винагород, так і на різні пожертвування та виплати. Так, відомо, що в Харкові довгий час існувало всього три пожежні частини: в центрі міста, в захарківській та залопанській (річки Харків та Лопань) частинах міста, що було дуже замало для такого великого міста. Тому в 1886 році Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню допомагало місту створити четверту пожежну частину, яку розташували на Заїківці. Цю ініціативу гаряче підтримував тогочасний міський голова Іван Йосипович Фесенко. Потім місто ще раз зверталося за допомогою до товариства та отримало від нього 9,5 тис. карбованців на утворення п'ятої пожежної частини на Холодній Горі. Це був найнебезбечніший на той час район міста, який найчастіше потерпав від пожеж. П'ять тисяч з отриманих коштів пішло на будівлю пожежної частини, а чотири з половиною тисячі карбованців пішли на устрій самої пожежної частини, яка почала свою роботу в місті з 1904 року [2, с. 459].

Висновки

Таким чином, Харківське товариство взаємного страхування майна від вогню було однією з перших подібних організацій в дореволюційній Росії в цілому та в Наддніпрянщині зокрема. Створення такої організації в місті стало свідченням активності його мешканців та їх зацікавленості в зберіганні від пожеж свого рухомого та нерухомого майна під час доволі частих пожеж. Основні напрямки діяльності товариства було викладено у його Статуті. Праналізувавши його основні параграфи, можна зробити висновок, що товариство функціонувало на основі взаємності та добровільності, а не на комерційній основі. Страхувальники Харкова складали на пайовій основі організацію страхування свого рухомого та нерухомого майна на випадок пожеж. Протипожежне страхування було не тільки ефективним засобом захисту людей від пожеж, гарантувало їм страхові винагороди як компенсацію за пожежні збитки, а також сприяло розвиткові в місті протипожежної безпеки і навіть було її доповненням. В незалежній Україні питання розвитку страхування від вогню є також важливим та актуальними. Тому історичний досвід в цій сфері може бути цікавим та мати попит і в сучасних умовах.

страхування майно пожежа винагорода

Список використаних джерел

1. Адамова Л. Г., 2015. `Организация и деятельность общества взаимного от огня страхования в провинциальном городе последней трети ХІХ начала ХХ в. (на примере г. Саратова)', Информационная безопасность регионов, №1 (18), с.71-75.

2. Багалей Д. И., Миллер Д. П., 1993. `История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): ист. моногр.: в 2 т.' Репринт. изд., Х.: Харьковская книжная фабрика им. М. В. Фрунзе. Т. 2: ХІХ начало ХХ века, с. 412-413, 432-434, 563-564.

3. Богданович Е. В., 1870. `О мерах к предупреждению и пресечению пожаров в городах и селениях', СПб, 70 с.

4. Дадьков В. Н., 2002. `Экономика взаимного страхования в дореволюционной России', Страховое дело, №2, с.52-59.

5. Двухжилова И. В., 2003. `Работа Тамбовского земства по предотвращению пожаров', Вестник ТГТУ, №4, с.761-764.

6. Журавель Т. М., 2005. `Конспект лекцій «Страхування» для студентів спеціальностей «Банківська справа», «Фінанси» та «Облік і аудит»', Х.: ХБІ УАБС, 198 с.; Залєтов О. М., 2003.`Страхування UA: навчальний посібник', К.: Міжнародна агенція «Бізон», 304 с.; Нєізвєстна О. В., 2017. `Конспект лекцій по дисципліні «Страхування»', Кривий Ріг.

7. Иванов А. К., 2007. `История противопожарного страхования в Российской империи 1827-1921 гг: на материалах Восточной Сибири': дис. канд. ист. наук, Иркутск, 142 с.

8. Калач Е. В., 2014. `Из истории противопожарного страхования в Российской империи 1867-1915 гг.: на материалах Воронежской губернии', Вестник Воронежского университета ГПСМЧС России, №3 (12), с.74-77.

9. Ларионов В. Г, Скрынникова М. Н., 2000. `Развитие страхования в России', Российское предпринимательство, №10, с.60-64.

10. Луневский С. П., 1912. `Страхование от огня', СПб, 56 с.

11. Никольский П. А., 1896. `Основные вопросы страхования', Казань: Издательство Казанскогоуниверситета, 417 с.

12. Рыбников С. А., 1899. `К вопросу об устройстве городских обществ взаимного от огня страхования', СПб, 51 с.

13. `Уставъ Харьковскаго Общества взаимнаго страхованія имуществъ отъ огня', 1911. Х.: Тип. «Печатное Дело», 39 с.

14. Чехов А. П., 1892. `Исторический опыт пожарного дела в России', СПб.: Тип. Р. Голике, 204 с.; Шереметев А. Д., 1892. `Краткий статистический обзор пожарных команд Российской империи', СПб.: Тип. Р. Голике, 271 с.

15. Шахт А. А., 1899. `Труд, собственность и капитал под охраной страхования: народно-хозяйственный очерк', СПб, 518 с.

References

1. Adamova L. G., 2015. `Organizatsiya i deyatelnost obshchestva vzaimnogo ot ognya strakhovaniya v provintsialnom gorode posledney treti XIX nachala XX v. (na primere g. Saratova)' (Structure of mutual fire insurance society at the turn of centuries in Saratov). Informatsionnaya bezopasnost regionov. №1 (18). s.71-75.

2. Bagaley D. I., Miller D. P., 1993. `Istoriya goroda Kharkova za 250 let ego sushchestvovaniya (1655-1905) (History of Kharkov (1655-1905): ist. monogr.: v 2 t.' Reprint. izd.. Kh.: Kharkovskaya knizhnaya fabrika im. M. V Frunze. T. 2: XIX nachalo XX veka. s. 412-413. 432-434.

3. Bogdanovich E. V., 1870. `O merah k preduprezhdeniyu i presecheniyu pozharov v gorodah i seleniyah' (About measures to prevent fires in cities) , SPb, 70 s.

4. Dadkov V. N., 2002. `Ekonomika vzaimnogo strahovaniya v dorevolyutsionnoy Rossii' (Economy of mutual insurance in Russian Empire), Strahovoe delo, #2, s.52-59.

5. Dvuhzhilova I. V, 2003. `Rabota Tambovskogo zemstva po predotvrascheniyu pozharov' (Actions to prevent fires in Tambov region), Vestnik TGTU, #4, s.761-764.

6. Zhuravel T. M., 2005. `Konspekt lektsii «Strakhuvannia» dlia studentiv spetsialnostei «Bankivska sprava», «Finansy» ta «Oblik i audyt»', Kh.: KhBI UABS, 198 s.; Zalietov O. M., 2003.`Strakhuvannia UA: navchalnyi posibnyk', K.: Mizhnarodna ahentsiia «Bizon», 304 s.; Nieizviestna O. V, 2017. `Konspekt lektsii po dystsyplini «Strakhuvannia»', Kryvyi Rih.

7. Ivanov A. K., 2007. `Istoriya protivopozharnogo strahovaniya v Rossiyskoy imperii 1827-1921 gg.: na materialah Vostochnoy Sibiri' (History of fire insurance in Russian Empire based on East Siberia materials): dis. kand. ist. nauk, Irkutsk, 142 s.

8. Kalach E. V., 2014. `Iz istorii protivopozharnogo strahovaniya v Rossiyskoy imperii 1867-1915 gg.: na materialah Voronezhskoy gubernii' (From the history of fire insurance in Russian Empire based on Voronezh region materials), Vestnik Voronezhskogo universiteta GPS MChS Rossii, #3 (12), s.74-77.

9. Larionov V. G., Skryinnikova M. N., 2000. `Razvitie strahovaniya v Rossii' (Development of insurance in Russia), Rossiyskoepredprinimatelstvo, #10, s.60-64.

10. Lunevskiy S. P., 1912. `Strahovanie ot ognya' (Fire insurance), SPb, 56 s.

11. Nikolskiy P. A., 1896. `Osnovnyie voprosyi strahovaniya' (Main questions of insurance), Kazan: Izdatelstvo Kazanskogo universiteta, 417 s.

12. Ryibnikov S. A., 1899. `K voprosu ob ustroystve gorodskih obschestv vzaimnogo ot ognya strahovaniya' (To the question of formation of the mutual fire insurance societies), SPb, 51 s.

13. `Ustav' Harkovskago Obschestva vzaimnago strahovanIya imuschestv' ot' ognya' (Charter of Kharkiv mutual fire insurance society), 1911. H.: Tip. «PechatnoeDelo», 39 s.

14. Chehov A. P, 1892. `Istoricheskiy opyit pozharnogo dela v Rossii' (History of firefighting in Russia), SPb.: Tip. R. Golike, 204 s.; Sheremetev A. D., 1892. `Kratkiy statisticheskiy obzor pozharnyih komand Rossiyskoy imperii' (Statistical abstract of fire departments of Russian Empire), SPb.: Tip. R. Golike, 271 s.

15. Shaht A. A., 1899. `Trud, sobstvennost i kapital pod ohranoy strahovaniya: narodno-hozyaystvennyiy ocherk' (Work, property and capital under the protection of insurance), SPb, 518 s.

Размещено на Allbest.ru