Історичний бекграунд експансії транснаціонального банківського капіталу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Історичний бекграунд експансії транснаціонального банківського капіталу в Україні

Момот Олександр Михайлович канд. екон. наук, доц.,

Анотація

В статті здійснено критичний аналіз наукових поглядів на розмежування етапів присутності іноземного капіталу в банківській системі України. Акцентовано на необхідності встановлення таких критеріїв етапізації, як: соціальний та фінансово-економічний стан в країні, певні віхи в удосконалені нормативно-правового регулювання банківських установ тощо. Доведено, що періодизація часового ряду передбачає поділ досліджуваного динамічного ряду на однорідні етапи, в межах яких окремі компоненти чи критерії мають подібні тенденції розвитку. Науковий пошук довів, що застосування точних методів для виокремлення етапів розвитку чи функціонування банківських установ в українській практиці, заснованих на участі транснаціонального банківського капіталу, є можливим лише за період 2007-2018 рр. Подано аналітичну та правову характеристику проникнення іноземного капіталу в банківський сектор економіки.

Ключові слова: експансія, транснаціональний банківський капітал, банківська установа, іноземні банки, центральний банк, лібералізація фінансових послуг.

В статье осуществлен критический анализ научных взглядов на разграничение этапов присутствия иностранного капитала в банковской системе Украины. Акцентировано на необходимости установления таких критериев этапизации, как: социальное и финансовоэкономическое состояние в стране, вехи в усовершенствовании нормативно-правового регулирования банковских учреждений. Доказано, что периодизация временного ряда предусматривает разделение исследуемого динамического ряда на однородные этапы, в рамках которых отдельные компоненты или критерии имеют сходные тенденции развития. Научный поиск доказал, что применение точных методов для выделения этапов развития или функционирования банковских учреждений в украинской практике, основанных на участии транснационального банковского капитала, возможно только за период 2007-2018 гг. Подано аналитическую и правовую характеристику проникновения иностранного капитала в банковский сектор экономики.

Ключевые слова: экспансия, транснациональный банковский капитал, банковское учреждение, иностранные банки, центральный банк, либерализация финансовых услуг.

The article critically analyzes the scientific views on the delineation of the stages of the foreign capital presence in the banking system of Ukraine. The emphasis is on the need to establish such a criteria for phase out as the following: social, financial and economic conditions in the country, certain milestones in the improved regulatory and legal regulation of the banking institutions, etc. It is proved that the periodization of the time series involves the division of the studied dynamic series into the homogeneous stages, within which some certain components or criteria have the similar trends of development. The scientific research has shown that the use of the precise methods for distinguishing the stages of the development or functioning of banking institutions in Ukrainian practice based on the participation of the transnational bank capital is possible only during 2007-2018.

Key words: expansion, transnational bank capital, banking institution, foreign banks, central bank, liberalization of financial services.

Вступ

Розгляд проблематики експансії транснаціонального банківського капіталу є повноцінним за обов'язкового дослідження ретроспективного аналізу. Такий аналіз передбачає отримання інформативних даних і відомостей щодо сучасного стану об'єкту дослідження на основі вивчення особливостей його історичного розвитку. Відносно експансії транснаціонального банківського капіталу в банківську систему України зазначимо, що дане питання залишається ще недостатньо вивченим. Так, наведені в економічній літературі підходи щодо наукового оформлення етапів експансії транснаціонального банківського капіталу стосуються, насамперед, функціонування банків із іноземним капіталом. При цьому, слід відмітити велике розмаїття авторських тлумачень стосовно виділення етапів входження іноземних інвесторів до банківського сектору України.

Огляд літератури

З огляду на важливість з'ясування підходів до виділення етапів експансії транснаціонального банківського капіталу, останнім присвячено праці багатьох вітчизняних науковців. Разом з тим, проблематиці поєднання кількісних та якісних характеристик таких етапів, із глибоким аналізом критеріїв, покладених в основу такого розмежування, на жаль приділялося недостатньо уваги. Але все ж таки, в даному напрямку необхідно відмітити дослідження О. Васильчишин [1], У. Владчин [2], Р. Корнилюк [3], В. Онищенко [4], С. Манжос [4], Є. Осадчого [5], А. Ципіна [7], О. Чуба [8], С. Шумської [9] та інших, предметом яких були питання виділення періодів освоєння українського банківського ринку іноземними інвесторами. Віддаючи належне внеску попередників, відзначимо, що зазначена проблематика є вкрай важливою і необхідною для подальшого виконання наукового аналізу в частині виділення етапів такої експансії, в тому числі за допомогою методів кластерного аналізу.

Мета та завдання статті

Метою статті є дослідження процесів експансії транснаціонального банківського капіталу в Україні. Завданнями статті є: систематизувати сформовані в науковій літературі підходи до виділення етапів експансії транснаціонального банківського капіталу в Україні та виконати критичний аналіз таких підходів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розглянемо підходи науковців до етапізації процесів експансії транснаціонального банківського капіталу детальніше. Так, О. Чуб [8, с. 77] виокремлює п'ять таких етапів. За підходом дослідниці, перший етап (1991-1994 рр.) - це початковий період формування банківської системи України. У той час недостатня розвиненість механізмів банківського регулювання призвела до приходу на ринок банківських послуг іноземного спекулятивного капіталу. Як наслідок, у 1994 р. НБУ заборонив діяльність філій і ввів жорсткі обмеження на частку статутного капіталу нерезидентів у банківській системі (не більше 15 %).

Впродовж другого етапу (1995-1998 рр.) іноземні банки створювались з метою підтримки зовнішньоторговельних операцій компаній нерезидентів на українському ринку, а також для забезпечення виходу місцевих емітентів на міжнародні ринки капіталу. Варто зазначити, що закінчення другого етапу ознаменувалося кризою 1998 року, наслідком якої було погіршення стану банківської системи та відтоку іноземного капіталу з України.

Цікавим у виділенні О. Чуб етапів є третій етап (1999-2004 рр.), за якого відбувалась модернізація банківської системи України. Зниження капіталізації банків та дефіцит довгострокових кредитних ресурсів змусило НБУ зняти обмеження на частку нерезидентів у статутному капіталі банків. На український ринок увійшли іноземні інвестори через придбання великих вітчизняних банків. При цьому, іноземні банки почали активніше займатися роздрібним бізнесом та створювати розгалужену мережу філій.

Вже четвертий етап (2005-2008 рр.) - це період активної експансії іноземного капіталу під час економічного зростання. Зрозуміло, що зростання частки іноземного капіталу в банківському секторі України було обумовлене скасуванням низки обмежень щодо доступу іноземного капіталу до банківського сектору. Так, у 2006 році було прийнято зміни до Закону «Про банки і банківську діяльність» у частині надання іноземним банкам права відкривати свої філії на території України.

Останній п'ятий етап (2008-2010 рр.) - це період фінансової кризи та посткризового відновлення. В цей період іноземні банки коригують стратегії діяльності через девальвацію гривні, спад кредитування, зростання проблемної заборгованості. При цьому, антикризова політика іноземних банків полягала в утриманні позиції на ринку банківських послуг України завдяки доступу до фінансових ресурсів материнських груп [8, с. 60].

Даний підхід щодо виділення етапів освоєння українського ринку іноземними інвесторами також підтримує Р.В. Корнилюк [3]. Разом із тим, інші вчені-економісти хоча й виокремлюють також п'ять етапів входження іноземного капіталу, однак дещо по-іншому характеризують їх. До них, зокрема, можна віднести Є. Осадчого [5, с. 11]. За його міркуваннями перший етап (19911995 рр.) характеризується входження іноземного капіталу на ринок банківських послуг України. Разом із тим, впродовж другого етапу (1996-1998 рр.) триває лібералізація умов входження іноземного капіталу на ринок банківських послуг України. Спонукальним мотивом для такої лібералізації є сприятлива макроекономічна ситуація, зниження темпів інфляції, поступове економічне зростання. Все це в сукупності зумовило потік зарубіжних інвестицій в Україну. Під час третього етапу (1999-2004 рр.) вже відбувалося розширення та стабілізація діяльності банків з іноземним капіталом на ринку банківських послуг України. При цьому, не можна нівелювати вплив фінансово-економічної кризи на зниження зацікавленості зарубіжних інвесторів у вкладанні капіталу в національну економіку, насамперед через зниження платоспроможності населення, нестабільність політико-правового становища та несприятливості інвестиційного клімату. Але, вже на початку 2000 р. зацікавленість до української банківської системи з боку іноземних банківських установ поступово починає знову зростати.

Характеристика ж четвертого етапу (2005-2008 рр.) обумовлюється інтенсивним проникненням іноземного капіталу на ринок банківських послуг України. При цьому, зростання активності іноземних інвесторів можна обгрунтувати насамперед стабілізацією економічної ситуації в Україні. Крім того, українська банківська система за умови ефективного акумулювання значного обсягу фінансових ресурсів і їх оперативного розміщення, стала впродовж окресленого етапу найприбутковішою ланкою фінансового ринку України. Останній п'ятий етап (із 2008 рокудотепер), який виділяє Р.В. Корнилюк, визначається наповненням ринку банківських послуг установами з іноземним капіталом та їх поступовий вихід на нові ринки. В рамках даного етапу більшість фінансово-кредитних установ почала впроваджувати низку антикризових заходів, які пов'язані зі скороченням витрат за рахунок мінімізації фонду заробітної плати, скорочення територіальної мережі, звільнення частини персоналу, закриття збиткових напрямів бізнесу, та проводили реструктуризацією активів.

Натомість інші вчені виділяють меншу або більшу кількість етапів, при цьому дещо по-іншому характеризуючи їх. Так,

О.Б. Васильчишин [1] виокремлює вісіметапів інституційного розвитку банківської системи України: перший етап (1991-1993 рр.) - екстенсивний розвиток банківської системи; другий етап (1994-1995 рр.) - криза і ліквідація банків та впровадження регулювання з метою стабілізації становища банків; третій етап (1996 р. - перша половина 1998 р.) - стабілізація і покращення ситуації в банківській системі; четвертий етап (друга половина 1998 р. - перша половина 2001 р.) - модернізація банківської системи; п'ятий етап (друга половина 2001 р.-2003 р.) - входження іноземних банків до системи; шостий етап (2004-2008 рр.) - фаза поглинання українських банків іноземними; сьомий етап (з 2009 р. до серпня 2014 р.) - після кризова адаптація банківських установ та нарощення іноземного капіталу; восьмий етап (серпень 2014 р. по сьогоднішній день) - прийняття постанови № 464 Національного банку України від 6 серпня 2014 р. про збільшення мінімального розміру капіталу - виведення з ринку неплатоспроможних банків.

У свою чергу У.В. Владичин [2] запропонувала формувати наступні періоди розвитку іноземного банківництва в Україні: початковий (1991-1992 рр.), зародження (1993-1995 рр.), активізація (1996-1997 рр.), стабілізація (1998-1999 рр.), інертність (2000-2004 рр.), відродження (2005-2007 рр.), вичікування (2008-2010 рр.), трансформації (2011-2012 рр.) та відпливу капіталу (2013 - до тепер). У.В. Владчин переконана, що на сучасному етапі банківська система України повністю відкрита для входження іноземного капіталу в будь- яких його формах, оскільки відсутні будь-які обмеження і надані можливості іноземним банківським групам відкривати в Україні відокремлені підрозділи, зокрема, створювати філії іноземних банків.

Існуюче різноманіття поглядів учених можна пояснити тим, що дослідники виділяють етапи на власний розсуд, не визначаючи чітких критеріїв етапізації. Зазвичай, неявними критеріями етапізації виступають соціальний та фінансово-економічний стан в країні, певні віхи в удосконалені нормативно-правового регулювання банківських установ тощо.

Рис. 1. Узагальнення наукових методів задля виявлення однорідних періодів розвитку окремих явищ чи процесів Джерело: складено автором на основі [7, с. 89]

На нашу думку, при анализі історичних часових рядів, які охоплюють значні за тривалістю періоди, можуть виникати певні труднощі. Це пов'язано з тим, що через неоднорідність динаміки значень показників, вибір оптимальної моделі для її опису зачасту є неможливим чи занадто ускладненим у зв'язку з чим виникає необхідність виділення періодів із рівномірним розвитком. Звідси, періодизація часового ряду передбачає поділ досліджуваного динамічного ряду на однорідні етапи, в межах яких окремі компоненти чи критерії мають подібні тенденції розвитку. Як правило, такі етапи виділяються з певною мірою наближеності, покладаючись на професійний досвід та навички конкретного експерта. Використання наукових методів, за допомогою яких можна виявити однорідні періоди розвитку окремих явищ чи процесів, дозволяє здійснити таку періодизацію більш точніше та обтрунтованіше (рис. 1).

Водночас, на нашу переконання вибір конкретного наукового методу завжди є прерогативою для індивідуального дослідника та зазвичай залежить від масиву й якості вихідних даних. Так, у разі здійснення ретроспективного аналізу експансії транснаціонального банківського капіталу виникають певні складнощі, обумовлені, насамперед тим, що структура власності банків України стала публічною, починаючи лише з 2007 р. До цього часу для дослідження були доступними тільки статистичні дані Національного банку України стосовно діяльності банків із іноземним капіталом. Але, такі банківські установи не можуть бути прямо застосовані для аналізу входження транснаціонального банківського капіталу в Україну, оскільки включають й інші супутні показники діяльності, які не потрібні для здійснення розглядуваної періодизації:

по-перше, показники так званих «псевдоіноземних» банків, які створювалися іноземними компаніями, заснованими фізичними або юридичними особами з України;

по-друге, інформацію від банків із приватним (небанківсь- ким) іноземним капіталом;

по-третє, банків, створених за участю іноземних банків, які не є транснаціональними.

Отже, можна зробити висновок, що застосування точних наукових методів для виокремлення етапів розвитку чи функціонування банківських установ в українській практиці, заснованих на участі транснаціонального банківського капіталу, є можливим лише за період 2007-2018 рр. Тому вивчення періоду 1991-2006 років пропонуємо проводити на основі використання історичного методу аналізу з обов'язковим застосуванням соціально-економічного, політичного та нормативно-правового критеріїв етапізації.

Важливість врахування перелічених критеріїв в процесі здійснення етапізації пояснюється тим, що зацікавленість іноземних інвесторів напряму пов'язана з розвитком економіки, сприятливим інвестиційним кліматом та сформованими ін- ституційними умовами функціонування банків із іноземним капіталом. Дійсно, діяльність таких банківських установ є чутливою до змін в економічному розвитку, оскільки економічне зростання сприяє активізації функціонування банків із іноземним капіталом, а наявність кризових явищ - призводить до їх скорочення. Таким чином, можна говорити про певну циклічність у розвитку та функціонуванні банків за участю іноземних інвесторів. банківський капітал фінансовий економічний

Таблиця і Основні макроекономічні показники України за 1991-2017 роки

Початкове проникнення іноземного капіталу в банківський сектор економіки відбулося відразу після розпаду Радянського Союзу та активізації ринкових перетворень на теренах України. На початку 1990-х рр. стан економіки України характеризувався стрімким спадом виробництва (індекс фізичного обсягу ВВП скоротився з 91,3 у 1991 р. до 77,1 у 1994 р. - табл. 1), гіперінфляцією (10256 % у 1993 р.), зниженням рівня життя населення. З метою виходу економіки з кризи вживалися заходи щодо лібералізації економічних відносин: проведення приватизації, дерегуляції підприємницької діяльності, запровадження ринкового ціноутворення.

Функціонування іноземних банків в Україні в той час регламентувалося Законами України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 р. № 872-ХІІ, «Про іноземні інвестиції» від 13.03.1992 р. № 2198-ХІІ, «Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю», затвердженим Постановою Правління НБУ від 17.07.1992 р. № 16. Цими нормативно-правовими документами було передбачено, що на території України можуть створюватися банки інших держав, їх філії і представництва, банки за участю іноземного капіталу (спільні банки).

Таблиця 2 Структура і динаміка банків з іноземним капіталом в Україні

Джерело: [6]

У результаті, станом на кінець 1994 р., в Україні було зареєстровано 12 банків з іноземним капіталом, з них 1 банк - зі 100% іноземним капіталом (АТ Банк «Креді Ліоне Україна»), що становило 5,3% від загальної кількості зареєстрованих банківських установ (табл. 2).

Варто зазначити, що поява нерезидентів на українському ринку банківських послуг відбувалася через певну участь у статутному капіталі більшості вітчизняних банків або філіалів іноземних банків із 100% участю іноземного капіталу.

При цьому, основним стратегічним завданням діяльності іноземних банків була підтримка іноземних клієнтів у процесі освоєння українського ринку банківських послуг. Тому зачасту банківські установи чітко виконували та слідували принципу «слідування за клієнтом та все для нього». У цей час наявність високого рівня інфляції, встановлення ставок за кредитами в гривнях та дешевизна залучення грошових ресурсів на міжнародному ринку, сприяли формуванню вигідного становища іноземних банків, зокрема через стимулювання кредитування в іноземній валюті, зумовлення притоку кредитних ресурсів у країну, посилення впливу іноземних банків на банківську систему країни в цілому та на загальний рівень споживання в країні.

У 1994 р. відбулись зміни в режимі допуску іноземних інвесторів у банківську систему України. «Положенням про порядок видачі ліцензій на створення комерційних банків за участю іноземних юридичних та фізичних осіб», затвердженим Постановою НБУ від 07.02.1994 р. № 24, було дозволено засновувати банки суб'єктам підприємництва (крім офшор- них компаній та банків) за таких умов:

участі серед засновників хоча б одного першокласного іноземного банку за рейтингом, що визначається НБУ;

позитивних результатів фінансово-економічної діяльності протягом останніх 5 років;

наявності в іноземних засновників - не банків гарантій стосовно їх платоспроможності або поручительств першокласного іноземного банку;

формування статутного фонду комерційного банку у розмірі, не менше суми, еквівалентної 5 мли. ЕКЮ, якщо частка іноземного капіталу у статутному фонді банку становить до 50%, та не менше 10 мли. ЕКЮ, якщо частка іноземного капіталу становить 50% і більше;

наявності попередньої згоди центрального банку країни, де зареєстрований іноземний засновник або звідки залучається іноземний капітал, на відкриття на її території банків з українським капіталом;

повної «прозорості» усіх засновників з точки зору їх фінансової надійності, ділової репутації та запобігання можливих спроб відмивання «брудних грошей»;

гарантії центрального банку іноземної держави про те, що ним здійснюється достатній нагляд за діяльністю своїх комерційних банків і що діяльність таких банків на території України не загрожуватиме інтересам її вкладників та банків-кореспондентів.

Введення таких обмежень було спрямоване на недопущення у банківську систему України спекулятивного іноземного капіталу. Дане положення діяло до квітня 1998 р. Не дивлячись на такі суворі обмеження, станом на кінець 1998 р. в Україні вже діяло 28 банків з іноземним капіталом, з них - 9 банків зі 100 % іноземним капіталом.

У 1996 р. прийнято Конституцію України, проведено грошову реформу, введено в обіг національну грошову одиницю - гривню. Протягом 1997-1999 рр., у результаті проведення економічних реформ, зменшилися темпи спаду виробництва, а починаючи з 2000 р. в Україні розпочався період економічного зростання. Зріс рівень монетизації економіки, збільшилися золото-валютні резерви, стабілізувався курс гривні, зменшився зовнішній борг України.

У 2000 р. було прийнято нову редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність» (від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ). Цим Законом передбачалася можливість відкриття представництв банку та дочірніх компаній іноземних банків, усувалися обмеження на частку в статутному капіталі банку будь-якого із засновників, акціонерів (учасників), а для заснування банку з іноземним капіталом чи набуття діючим банком статусу банку з іноземним капіталом було необхідно отримати лише попередній дозвіл НБУ.

У цей період - період стабілізації економіки України (2000-2007 рр.) - відбувалося подальше проникнення іноземного капіталу до банківської системи України, що насамперед зумовлювалося створенням сприятливого підгрунтя для інвестування в економіку та покращенням макроеко- номічного становища. Так, були значно пом'якшені вимоги до банків з іноземною участю, а також спостерігалося підвищення інвестиційної привабливості України на фоні політичної стабілізації. Це сприяло розширенню діяльності іноземних банків, зокрема збільшенню кількості банків із іноземною участю з ЗО (на початок 2000 року) до 47 (на кінець 2007 року), підвищенню частки іноземного капіталу в банківському секторі.

Основною стратегією проникнення на ринок банківських послуг слугувало поглинання функціонуючих українських банківських установ. Іноземні інвестори придбавали вже існуючі банки, які характеризувалися потужною регіональною мережею з метою активного розвитку роздрібних операцій. Наприклад, у 2005 р. австрійською групою Raiffeisen International було придбано 93,5% акцій банку «Аваль» [9, с. 49]. Також об'єктами для інтересу ставали банки, які належали іноземному капіталу, але незначному. Така ситуація пояснювалася більшою прозорістю такого банківського бізнесу та наявністю більшого ступеня довіри до таких банків. Таким чином, невеликий іноземний капітал виступав в якості плацдарму для створення більш потужного фінансового підгрунтя існування банківського бізнесу.

Не можна оминути увагою важливість внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність», які пов'язані з регулюванням діяльності банків з іноземним капіталом, що відбулися у грудні 2006 р. Дані зміни були пов'язані з планами вступу України до СОТ, що здійснилися в 2008 р. В більшості, як для економіки України, так і для міжнародних економічних систем, ефективному розвитку системних банків сприяло укладання угод у рамках ВТО в частині лібералізації фінансових послуг. Як наслідок, більшість країн зняло обмеження на діяльність іноземних банків, а ті країни, які готувалися увійти до ВТО, у тому числі й Україна, вимушені були забезпечити ліберальні умови до присутності іноземного банківського капіталу. Згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами (САТ8), країна-член ВТО повинна надавати режим найбільшого сприяння всім іншим членам організації. Тому, з моменту вступу України до СОТ, іноземним банкам було надано право відкривати філії на території України за таких умов:

держава, в якій зареєстровано іноземний банк, належить до держав, які беруть участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано іноземний банк, відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду;

між Національним банком України та органом банківського нагляду держави, в якій зареєстровано іноземний банк, укладено угоду про взаємодію у сфері банківського нагляду, гармонізації їх принципів та умов;

мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її акредитації є не меншим 10 мільйонів євро;

наявність письмового зобов'язання іноземного банку про безумовне виконання ним зобов'язань, які виникли у зв'язку з діяльністю його філії на території України.

З одного боку, дозвіл на створення філій іноземних банків надав останнім можливості використовувати переваги такої форми територіального розширення бізнесу. При цьому зрозумілим є те, що філії не мають як статусу окремої юридичної особи, так і окремого балансу (за деяким виключенням). Наглядові функції за діяльністю філій іноземних банків належать насамперед регулятору в країні походження, а не державним органам приймаючої країни. Це пояснюється тим, що філії є підрозділами головного банку, і відповідно на них поширюється дія законів та регулюючих положень країни місцезнаходження головного офісу. Таким підрозділам головного банку дозволено здійснювати кредитні операції з урахуванням капітальної бази головного банку, а не лише на основі величини регулятивного капіталу в країні розташування (як у випадку дочірніх компаній). Але, на провадження такої діяльності потрібний дозвіл від регулюючого органу країни розташування. При цьому, філії залучають клієнтів завдяки репутації головного банку та мають прямий доступ до його менеджерської та технічної підтримки. З іншого боку, умови відкриття філій іноземних банків в Україні є досить суворими та покликані пригальмувати поширення такої організаційно-правової форми ведення банківського бізнесу.

Висновки

Поряд із значними здобутками в частині дослідження українського банківництва, у результаті проведеного дослідження зроблено висновок про недостатність приділення уваги питанням ідентифікації етапів входження іноземного банківського капіталу та декларативність виділення окремих таких етапів. У результаті критичного наукового аналізу підходів вчених-дослідників визначено їх слабкі та сильні позиції в частині виділення окремих етапів експансії транснаціонального банківського капіталу.

Особлива увагу приділена необхідності здійснення періодизації часового ряду, що передбачає поділ досліджуваного динамічного ряду на однорідні етапи, в межах яких окремі компоненти чи критерії мають подібні тенденції розвитку. Зрозуміло, що такий поділ обов'язково має виконуватися із застосуванням наукових методів та відповідною методологією дослідження. Тому сфера подальших авторських інтересів полягатиме у виконанні етапізації процесів експансії транснаціонального банківського капіталу в Україні. Такий підхід базуватиметься на застосуванні методів кластерного аналізу задля виділення однорідних часових періодів у хронології діяльності транснаціональних банків в Україні.

Список літератури

1. Владичин У.В. Державне регулювання іноземного банківництва в Україні: монографія / У.В. Владичин. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. - 592 с.

2. Васильчишин О.Б. Злиття та поглинання в банківській системі України / О.Б. Васильчишин // БсіепсеЯізе. - 2015. - № 6(3). - С. 43-50.

3. Корнилюк Р.В. Іноземні банки в Україні: вплив та регулювання: монографія / Р.В. Корнилюк, І.Б. Івасів, О.М. Диба. - Київ: КНЕУ, 2012. - 234 с.

4. Онищенко В. Регулювання іноземного капіталу в банківській системі: зарубіжний досвід та імплементація його в Україні / В. Онищенко, С. Манжос // Вісник Національного банку України. - 2013. -№11.-С. 16-21.

5. Осадчий Є.С. Іноземний капітал в банківській системі України: автореф. дис. ... канд. економ, наук: спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси, кредит” / Є.С. Осадчий. - К. - 2010. - 21 с.

6. Дані офіційного сайту Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank. gov.ua.

7. Цыпин А.П. О статистических методах периодизации исторических временных рядов макроэкономических показателей / А.П. Цыпин // Вестник Новосибирского государственного университета экономики и управления. - 2014. -№4,- с. 88-100.

8. Чуб О.О. Банки в глобальній економіці: монографія / О.О. Чуб. - К.: Вид-во КНЕУ, 2009. - 340 с.

9. Шумська С. Готівкові кошти населення в іноземній валюті як фінансовий ресурс економіки / С. Шумська // Наукові записки. - 2004. - №30 - С. 47-53.

References

1. Vladychyn, U.V. (2015), Derzhavne rehuliuvannia inozemnoho bankivnytstva v Ukraini [State regulation of foreign banking in Ukraine], LNU imeni Ivana Franka, Lviv, Ukraine, 592 p.

2. Vasylchyshyn, O.B. (2015), “Mergers and acquisitions in the banking system of Ukraine”, ScienceRise, no. 6(3), pp. 43-50.

3. Kornyliuk, R.V., Ivasiv, I.B. and Dyba, O.M. (2012), Inozemni banky v Ukraini: vplyv ta rehuliuvannia [Foreign banks in Ukraine: influence and regulation], KNEU, Kyiv, Ukraine, 234 p.

4. Onyshchenko, V. and Manzhos, S. (2013), “Regulation of foreign capital in the banking system: foreign experience and its implementation in Ukraine”, Visnyk Natsionalnoho banku Ukrainy, no. 11, pp. 16-21.

5. Osadchyi, Ye.S. (2010), “Foreign capital in the banking system of Ukraine”, Thesis abstract of Cand. Sc. (Econ.), 08.00.04, Kyiv, Ukraine, 21p.

6. Cypin, A.P. (2014), `About statistical methods of periodization of historical time series of macroeconomic indicators”, Vestnik Novosibirskogo gosudarstvennogo universiteta jekonomiki i upravlenija, no. 4, pp. 88-100.

7. Chub, O.O. (2009), Banky v hlobalnii ekonomitsi [Banks in the global economy], KNEU, Kyiv, Ukraine, 340 p.

8. Shumska, S. (2004), “Cash in foreign currency as a financial resource of the economy”, Naukovi zapysky, no. 30, pp. 47-53.

Размещено на Allbest.ru