Сутність, принципи і роль соціального страхування в системі соціального захисту



Таблиця 1.3.

Число країн, які застосовували різні види соціального страхування і забезпечення ( по 141 дослідженій країні)

№ п/п	Вид страхування і забезпечення	1940 р.	1949 р.	1958 р.	1967 р.	1977 р.	1987 р
1	Окремі види соціального страхування і забезпечення	57	58	80	120	129	141
2	Пенсійне забезпечення по старості, інвалідності	33	44	58	92	114	130
3	Страхування втрати працездатності в зв'язку з загальними захворюваннями і народженням дитини	24	36	59	65	72	84
4	Страхування в зв'язку з нещасним випадком на виробництві і професійним захворюванням	37	57	77	117	129	136
5	Страхування на випадок безробіття	21	22	26	34	38	40
6	Допомога сім'ї	7	27	38	62	65	63

Ескалація витрат на соціальні потреби за державними соціальними програмами збільшила тиск на бюджети західних країн. За період з 1960 по 1977 р. вони зросли (в постійних цінах 1975 р.) в 2,75 рази в Великобританії, в 3,73 рази в США, в 4,6 рази в Франції, в 5,1 рази в Швеції і в 12,84 рази в Японії.

Дещо інакше розвивалася система соціального страхування в Україні, яка входила до складу Радянського Союзу.

До середини 20-х років ХХ століття в Радянському Союзі не існувало системи соціального страхування. Першим офіційним документом, що засвідчував початок формування нової системи соціального захисту населення, був Декрет РНК УСРР “Про передання пенсійних відділень у підпорядкування народного Комісаріату соціального забезпечення” від 28 лютого 1919 р., а Декрет РНК УСРР від 16 квітня 1919 р. “Про врегулювання пенсійної справи” фактично і юридично скасував діючу структуру пенсійних установ.

Усі існуючі на той час страхові фонди і каси були об'єднані в єдиний Всеросійський фонд соціального забезпечення. Але така система діяла недовго, оскільки в період громадянської війни були відсутні економічні умови для її функціонування. У 1921 році з переходом державних підприємств на господарський розрахунок, державне соціальне забезпечення робітників та службовців було замінено соціальним страхуванням за рахунок підприємств, де вони працюють. Пізніше, у 1933 році соціальне страхування було передано профспілкам. Основні витрати були перекладені на державний бюджет, що фактично поєднувався з бюджетом соціального страхування. При цьому відповідно до проголошених принципів створювана система повинна була охоплювати усі випадки втрати заробітку у зв'язку з непрацездатністю, старістю і безробіттям.

Для окремих категорій працівників в Україні пенсійне забезпечення на випадок старості почали запроваджувати дещо раніше. Так, викладачі вищих учбових закладів були охоплені пенсійним забезпеченням по старості з 1924 року при досягненні 65 років, робітники текстильної промисловості з 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення на той час не носило всеохоплюючого характеру.

Починаючи з 1932 року пенсійне забезпечення охопило робітників всіх галузей народного господарства. З цього часу був законодавчо введений пенсійний вік: для жінок - 55 років і для чоловіків - 60 років.

В 1936 році Конституцією СРСР було передбачено, що пенсійне забезпечення стало всезагальним для робітників і службовців. Причому до пенсійної системи Радянського Союзу автоматично не включалися працівники сільського господарства. Враховуючи відносно низький рівень пенсійного забезпечення і достатньо стабільні темпи економічного розвитку періоду до 60-х років, необхідно відзначити довгострокову збалансованість бюджету соціального страхування. І тільки в 1956 році ця збалансованість була порушена і вперше соціальному страхуванню була надана дотація з державного бюджету.

До початку 50-х років переважна більшість економічно активного населення України була виключена з державної пенсійної системи. У 1960 р. в Україні лише 844 тис. (19,2%) пенсіонерів із 4,4 млн. одержували пенсії зі старості, інші були пенсіонерами за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника тощо. А 1,2 млн. людей похилого віку взагалі не одержували пенсій.

Початок створенню єдиної системи пенсійного забезпечення започаткував закон від 14 липня 1956 року, відповідно до якого розширювалося коло осіб, що мали право на пенсію; скасовувалося багато обмежень, були полегшені умови для її одержання. В результаті було покращено матеріальне становище 14,5 млн. людей, які одержували пенсії. Закон набрав чинності 1 жовтня 1956 року. До цього часу були видані основні підзаконні акти з його застосування: Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затверджене Радою Міністрів СРСР 4 серпня 1956 р.; списки (№1 і 2) виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджені Радою Міністрів СРСР 22 серпня 1956 р.; інструкція з визначення груп інвалідності і список професійних захворювань, затверджені Міністерством охорони здоров'я СРСР 1 серпня 1956 р. Радянське пенсійне забезпечення робітників та службовців базувалися на наступних принципах :

-поширення державного пенсійного забезпечення на всіх робітників, службовців, інших громадян, які підлягають соціальному страхуванню;

-виплата пенсій за рахунок держави;

-повнота і різноманіття видів пенсійного забезпечення, що надається в старості і у всіх випадках втрати працездатності працівником або смерті годувальника;

-всебічна охорона права на пенсію;

- широка участь профспілок у здійсненні пенсійного забезпечення.

Після прийняття в 1964 році Закону „Про пенсії і допомоги членам колгоспу” з 1965 року започаткована система пенсійного забезпечення сільськогосподарських працівників. Проте до кінця 80-х років ХХ століття зберігалася дискримінація сільського населення щодо пенсійного страхування. До 1968 року для сільськогосподарських працівників було встановлено вищий вік виходу на пенсію, ніж для іншого населення: для чоловіків 65 років, а жінок - 60 років.

Розмір пенсій для рядових колгоспників становив 12 крб., або в 2,5 рази нижчий середнього розміру пенсії по країні.

Радянські вчені-економісти обумовлювали таку різницю наступним чином:

- по-перше, колгоспники застосовуючи свою працю, виробляли продукцію, яка складає колгоспну власність, а тому в старості і в випадку втрати працездатності повинні забезпечуватися за рахунок засобів колгоспної взаємодопомоги;

- по-друге, пенсіонери, які проживають постійно в сільській місцевості, пенсію отримують нижчу в зв'язку з тим, що ця категорія осіб крім заробітної плати має доход від особистого підсобного господарства, тоді як робітники, які проживають в містах цих доходів не мають.

В 1968 році колгоспники отримали право на пенсію по старості з такого ж віку, як і робітники і службовці. Внаслідок в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, склалась державна всеохоплююча система пенсійного забезпечення по старості для працюючого населення, яка потім зазнавала різних ступенів модифікації, але залишалася майже незмінною до початку 90-х років.

Пенсіями сільськогосподарські працівники забезпечувалися за рахунок централізованого союзного фонду соціального забезпечення, до якого всі колективні господарства здійснювали відрахування від своїх валових доходів. Відрахування, що здійснювали колгоспи у фонд на той час, коли була позитивна демографічна ситуація, не покривали витрат. Тому централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників поповнювався значними асигнуваннями з державного бюджету. Самі сільськогосподарські працівники не здійснювати ніяких відрахувань в даний фонд.

До кінця 60-х років у країні завершилося формування наступних організаційно - правових форм соціального забезпечення:

- державного соціального страхування робітників, службовців, членів кооперативів і деяких інших осіб;

- соціального страхування колгоспників;

- соціального забезпечення колгоспників за рахунок централізованого союзного фонду соціального забезпечення колгоспників;

- соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету;

- забезпечення за рахунок спеціальних фондів громадських організацій (художнього, літературного, музичного фондів і фонду Союзу кінематографістів).

Система соціального захисту Радянського Союзу мала як переваги, так і недоліки перед існуючими системами країн Західної Європи та США. Основною її перевагою було всезагальне охоплення системою соціального забезпечення населення країни. В той же час дана система мала і багато недоліків. У радянській системі соціального страхування був порушений один з його основних принципів - автономності бюджету страхування від державного бюджету. Так, бюджет державного страхування, починаючи з 1937 року був складовою частиною державного бюджету СРСР і включався як за доходами, так і за витратами. Це породило ключову проблему радянської системи соціального забезпечення - незбалансованість доходної і витратної частини. Як результат, фінансово-ресурсна забезпеченість виплати пенсій до середини 1980-х років знизилася настільки, що для проведення чергового незначного підвищення розміру пенсій потрібно було залучати додаткові ресурси. Так, з 1960 по 1980 роки пенсійний фонд зріс в 4,7 рази, а витрати на виплату пенсій досягли 33,3 млрд.крб., що складало 73% всіх витрат на соціальне забезпечення.

У середині 80-х рр. ХХ ст. у Радянському Союзі розпочалися радикальні перетворення у політичній та соціально-економічній організації суспільного життя. Вони були спричинені погіршенням загального економічного стану в СРСР, низькою ефективністю економіки з погляду задоволення споживацького попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу. Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для Держбюджету, а подальші тенденції до централізації республіканських бюджетів лише загострили цю ситуацію. Таким чином, наприкінці 80-х років в СРСР зіткнулися з проблемою пошуку позабюджетних джерел для фінансування пенсій.

У 1990 р., після ухвалення Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» та «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Проте ця система була побудована не лише на принципах страхування - фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але система закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від Державного бюджету.

Таким чином, розвиток системи соціального захисту Радянського Союзу до періоду 90-х років свідчив про постійне накопичення в ній все більшої кількості економічних і соціальних проблем, які могли бути вирішені лише шляхом радикальних реформ і зміцнення страхових принципів в системі соціального захисту населення.

Отже, до 90-х років системи соціального захисту населення досягли високого рівня зрілості.

В більшості країн світу в цей період сформувалися зрілі системи соціального захисту, які в своїй основі здебільшого опиралися на розподільчий принцип. При цьому в соціальному захисті людей похилого віку найбільшу роль відігравала держава. Але з початку 90-х років все більш гострим стає проблема фінансового забезпечення соціального страхування, і, насамперед, пенсійного забезпечення. Це пов'язано, насамперед, з демографічними процесами, які проходять в світі. Ці тенденції змушують більшість країн світу до пошуку нових моделей соціального захисту населення, здатних адекватно відповідати сучасним соціально-економічним умовам і забезпечувати фінансову стабільність. В світі відбувається поступовий перехід від „соціального забезпечення” до „соціального страхування”.

3. Функції соціального страхування

Сутність окремо взятої економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне її призначення. Функція (з лат. functio -- виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкту в даній системі відносин. Стосовно економічної категорії, функціями є прояви її суті у дії, її роль в системі суспільно-економічних відносин. Функції походять з самої суті даної категорії, відображаючи її властивості в реальній дійсності і у зв'язку з цим є похідними, вторинними поняттями по відношенню до суті.

Визначаючи функції соціального страхування, слід усвідомити, що дана категорія досить складна, оскільки вона відображає сукупність економічних, фінансових, соціальних та правових відносини, що виникають у результаті соціального захисту населення при настанні страхових випадків.

Виходячи з економічних, фінансових, соціальних та правових аспектів соціального страхування можна визначити найбільші групи функцій соціального страхування: економічні, фінансові, соціальні та правові (рис.1.2).

Група економічних функцій соціального страхування складається з наступних:

- компенсаційної;

- захисної;

- відтворювальної;

- структурної.

Компенсаційна функція соціального страхування проявляється шляхом відшкодування збитку внаслідок втрати працівником працездатності або здоров'я, оплати послуг пов'язаних з лікуванням або реабілітацією. Таким чином, соціальне страхування шляхом різного роду соціальних виплат та допомог компенсує працівнику часткову чи повну втрату можливості самостійно забезпечувати свій матеріальний добробут. Однією з основних цілей соціального страхування в межах даної функції - є зменшення до мінімуму розриву між розмірами соціальної виплати та трудового доходу, який отримував працівник до настання страхового випадку.

Рис. 1.2. Функції соціального страхування

Захисна функція соціального страхування реалізується через підтримку сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним з різних причин, що були викликані страховими випадками. Дана функція у різних країнах виконується повністю або частково. Так, наприклад, у країнах Західної Європи, США, Канаді рівень пенсій складає до 80% від заробітної плати, яку працівник отримував до виходу на пенсію. Внаслідок цього, пенсіонер майже не відчуває зміну свого матеріального становища внаслідок виходу на пенсію. Проте, у більшості інших країн світу, вихід на пенсію означає значне зменшення матеріального добробуту працівників.

Відтворювальна функція полягає в тому, що соціальне страхування повинно забезпечити застрахованим (і членам їх родин) покриття всіх витрат, необхідних для нормальної життєдіяльності людини, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності. Виконання даної функції важливе з погляду забезпечення економіки трудовими ресурсами.

Структурна функція соціального страхування проявляється через вплив системи соціального захисту на структуру трудових ресурсів. Шляхом зміни соціального законодавства можна збільшувати або зменшувати кількість та структуру трудових ресурсів. Так, наприклад, шляхом стимулювання більш пізнішого виходу на пенсію, можна збільшити частку людей похилого віку у структурі трудових ресурсів, і, навпаки, шляхом затвердження пільгових пенсій, які будуть передбачати достроковий вихід на пенсію, зменшити їх частку в трудових ресурсах.

Фінансові функції соціального страхування складається із:

- розподільчої;

- ризикової;

- заощаджувальної;

- резервної;

- превентивної.

Соціальне страхування забезпечує перерозподіл частини вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі між різними суб'єктами соціальних страхових відносин: працівниками, роботодавцями і державою. Об'єктом дії розподільчої функції соціального страхування є кошти, акумульовані у різних фондах соціального страхування, та бюджетні кошти, які виділяються державою на забезпечення соціального захисту населення.

Ризикована функція соціального страхування полягає в передачі за певну плату страховикові матеріальної допомоги за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством (старість, безробіття, інвалідність тощо) або договором (медичне страхування, недержавне пенсійне забезпечення). Чим вища ймовірність і розмір ризику, тим більші страхові внески. Так, наприклад, підприємство, виробничий цикл якого має високий рівень ризику для працівників, сплачує страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань у вищих розмірах. Ризикована функція відображає процес купівлі-продажу страхової послуги.

Заощаджувальна функція соціального страхування проявляється в тому, що працівники можуть заощаджувати свої кошти у різного роду фондах соціального страхування. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлюючи грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни.

Резервна функція соціального страхування реалізується через систему фондів соціального страхування, які забезпечують стабільність системи соціального захисту населення та гарантують виплату збитків в разі настання страхових випадків. Соціальне страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові в результаті настання певного страхового випадку (старість, інвалідність, безробіття, хвороба, нещасний випадок, вагітність тощо). У формування і використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Формування страхових резервів - це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих збитків, що можуть настати в наступні періоди.

Превентивна функція соціального страхування проявляється через спрямовування частини страхових премій на фінансування превентивних заходів. На даний час дана функція реалізується переважно через державний бюджет, коли виділяються кошти на фінансування різних програм, направлених на поліпшення охорони здоров'я, навколишнього середовища, безпеки праці тощо.

Соціальні функції соціального страхування складаються з наступних:

- профілактичної;

- попереджувальної;

- реабілітаційної;

- стабілізуючої;

- соціальної.

Профілактична та попереджувальна функція соціального страхування проявляється через проведення комплексу організаційно-технічних медичних заходів, що дають змогу захистити здоров'я та працездатність людей. Дані функції соціального страхування реалізуються через державну систему профілактики різного роду захворювань та попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Соціальні програми профілактики та попередження захворювань фінансуються державою, підприємствами, благодійними організаціями, об'єднаннями громадян, міжнародними організаціями.

Реабілітаційна функція соціального страхування передбачає здійснення комплексу медичної, професійної і соціальної реабілітації працівників з метою відновлення втраченого здоров'я і працездатності. Реабілітація - це процес і система медичних, психологічних, педагогічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на усунення або більшу за обсягом компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я із стійким розладом функцій організму. Відновне лікування необхідне за умови значного пониження функціональних здібностей хворого, зокрема: здібностей до навчання, порушення трудової діяльності, соціальних відносин тощо. Реабілітаційна функція соціального страхування реалізується як через спеціально створені реабілітаційні центри, так і через програми, які здійснюють реабілітацію населення у домашніх умовах. Ефективність реабілітації проявляється через її здатність відновити організм людини до тих фізичних та психологічних кондицій, які були порушені внаслідок настання певної події (нещасного випадку, хвороби тощо) або пристосувати людину до певних умов життя (інвалідність).

Стабілізуюча функція соціального страхування проявляється через узгодження інтересів соціальних суб'єктів з ряду принципових для життєдіяльності найманих робітників питань.

Соціальна функція соціального страхування реалізується шляхом зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих громадян; сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Правові функції соціального страхування складаються з: превентивної; контролюючої; політичної.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих осіб. Наприклад, соціальне страхування не відшкодовує втрату працездатності внаслідок нещасного випадку, який стався з вини потерпілого або потерпілий перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Контролююча функція соціального страхування реалізується через систему державних органів та громадських організацій, які здійснюють нагляд за діяльністю цільових страхових фондів. Головна мета контролю - забезпечення інтересів працівників, роботодавців і держави щодо надходжень доходів і витрачання коштів фондів соціального страхування. Від його організації багато в чому залежать рівень соціального захисту населення.

Політична функція соціального страхування призвана забезпечити формування і підтримку ефективних інститутів і механізмів соціального захисту з метою забезпечення гарантованих Конституцією і законодавством країни соціальних і правових норм захисту і підтримки соціальної стабільності і безпеки країни.

Зазначені функції найбільш повно розкривають суть соціального страхування, як складної соціально-економічної категорії, що призвана об'єднати соціальні, економічні, фінансові та правові відносини соціального захисту населення.

4. Принципи соціального страхування

Принципи (від лат. principium - основа, першооснова) - це основні і керівні ідеї, провідні положення, що визначають основи чого-небудь. Стосовно соціального страхування принципами слід вважати базові ідеї і положення щодо страхової та соціальної сфер. Соціальне страхування ґрунтується на принципах, які характерні як для страхової, так і для соціальної сфери (рис.1.3).

Принцип страхової солідарності є основою формування головного принципу соціального страхування, оскільки збитки й втрати однієї особи в результаті настання страхового випадку розподіляються між багатьма особами, для кожної з яких матеріальні витрати майже не відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повною мірою. Цей принцип отримав назву страхової солідарності, тобто спільна відповідальність усієї сукупності осіб, охоплених певним видом страхування, за відшкодування збитків кожної конкретної особи.

Принцип солідарності проявляється на індивідуально-груповому, професійно-галузевому і державному рівнях. В його основі закладено: прояв справедливості і співчуття між людьми; практичне втілення реалізації прав людини і його основних свобод. Відчуття згуртованості, що виникає при цьому, дає змогу виявляти і оцінювати однакові для окремих верств населення види соціальних ризиків і спільно протистояти таким небезпекам. Основою солідарної взаємодопомоги виступає загальновизнана установка і “догмат” організації людського суспільства: у будь-якому суспільстві його члени взаємопов'язані, а тому повинні відповідати один за одного. Отже - соціальні ризики найзручніше компенсувати, розподіляти і блокувати організованими співтовариствами. В зв'язку з цим можна констатувати, що солідарність опирається на суспільну свідомість та моральну установку, що проявляється через взаємодопомогу людей один одному.

Рис. 1.3. Принципи соціального страхування

Принцип особистої відповідальності. Важливу роль в організації соціального страхування належить принципу особистої відповідальності працівників. Це обумовлено природою економічних відносин формацій з розвинутими ринковими відносинами. Надана (формальна) правова свобода громадянам, пов'язана з відповідальністю кожного індивідуума ухвалювати самостійні рішення з приводу того, яким чином йому брати участь в економічному житті суспільства і як облаштовувати своє життя (вибір професії, націленість на освіту, готовність зміни місця проживання і місця роботи). Це в кінцевій меті накладає на кожного тягар відповідальності за індивідуально ухвалені рішення. Даний принцип виникає з базових цінностей природного і позитивного права: вільний розвиток особи має на увазі особисту відповідальність людини перед собою, сім'єю і суспільством. Людина наділена свободою, яка тісно пов'язана з відповідальністю, самостійне формування і облаштування життя людини нерозривно пов'язане з особистою передбачливістю і відповідальністю за її адекватні вчинки.

Однією із сфер реалізації принципу особистої відповідальності за ринкової економіки є сфера матеріального стану людини і, особливо, ті життєві ситуації, за яких людина як член суспільства не в змозі своєю працею заробляти на життя: старість, хвороба, інвалідність, безробіття тощо. Людина повинна враховувати саму можливість настання несприятливих періодів в своєму житті і заздалегідь передбачати попереджуючі заходи: резервувати матеріальні ресурси, піклуватися про своє здоров'я, допомагати членам общини тощо.

Для ринкової економіки принцип особистої відповідальності є домінуючим принципом побудови і розвитку національних систем соціального страхування, який втілений у фінансовому механізмі компенсації наслідків соціальних ризиків зусиллями самих працівників. Безпосередньо самі працівники повинні робити внески, виступати одночасно і страховиками і застрахованими.

Участь працівників в сплаті страхових внесків має надзвичайно важливу психологічну дію на формування мотиваційних установок працівників. Здійснюючи регулярні страхові внески, вони набувають статусу що заснований на відповідальності за формування особисто-колективної системи соціального захисту, через соціальне страхування, а страхові внески - формою резервування частини заробітної плати на чітко визначені цілі згідно із законом.

Принцип здійснення страхових виплат тільки за наявності внесків у страхову систему. У цьому проявляється принципова відмінність страхової системи від інших форм соціального захисту (соціальної допомоги, соціального забезпечення тощо., в яких такої твердої залежності немає). Тому, якщо людина не бере участі у формуванні фінансової бази страхового співтовариства, є не застрахованою, вона і не може претендувати на соціальне (матеріальне) забезпечення у випадку настання матеріально-фінансових труднощів.

Принцип самоврядування реалізується через відокремлення з державного управління позабюджетних страхових фондів. Крім того, він припускає однозначне відокремлення бюджетів страхових фондів від державного і регіонального бюджетів. Разом з тим, самоврядуванням допускає, що всі учасники системи страхування, тобто застраховані, страхувальники і страховики несуть відповідальність рівною мірою за управління відповідним страховим фондом.

Участь застрахованих і роботодавців в управлінні страховими фондами, безсумнівно, може сприяти послабленню суспільних конфліктів у соціальній сфері. Здійснення такого співробітництва соціальних партнерів у органах самоврядування природно припускає формування відповідних об'єднань (об'єднання найманих робітників, об'єднання працедавців).

Принцип субсидіарності. У формуванні національних систем соціального страхування важливе місце займає принцип субсидіарності (subsidium (лат.) - допомога, підтримка, субсидії), або оптимальної підтримки. Його суть полягає в тому, що індивід і суспільні структури передають свої функції вищестоящим структурам і державі у виняткових випадках. Зокрема, коли індивід, сім'я, община не в змозі належним чином виконувати обов'язки, такі функції повинні виконувати відповідні вищестоящі суспільні і державні структури.

Таким чином, принцип субсидіарності призваний забезпечувати збереження прагнення індивідуума до самовідповідальності та самореалізації, запобігати перенесенню відповідальності на вищі суспільні і державні структури. В державі за таких умов повинні “культивуватися” почуття власної гідності та особистої відповідальності громадян. Для цього держава має здійснювати всі можливі заходи щодо розширення можливостей для громадян реалізовувати особисту відповідальність і забезпечувати їх функціональну здатність виконувати широке коло обов'язків.

Стосовно суспільного устрою принцип субсидіарності дає змогу забезпечувати баланс основоположних принципів функціонування соціальних утворень і державних структур: солідарності і самовідповідальності, справедливості і загального блага.

У системі соціального страхування принцип субсидіарності реалізується через самоуправляючі товариства взаємного страхування в яких ключову роль відіграють представники працівників і працедавців, що володіють фінансовими ресурсами автономно від держбюджету, зокрема у різноманітних страхових фондах: пенсійного, медичного, з безробіття, від нещасних випадків на виробництві.

Принцип еквівалентності. Даний принцип соціального страхування тісно пов'язаний з розвитком системи соціального захисту населення за ринкових умов. На відміну від радянської системи соціального захисту, коли розмір соціальної допомоги не залежав від розміру особистих внесків, а визначався державними органами самостійно, за сучасних умов розвитку системи соціального страхування є чітка залежність розміру виплат, пов'язаних з соціальним (професійним) ризиком, від розміру страхових внесків і періоду їх сплати.

Так, наприклад, у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні даний принцип реалізується через формулу визначення майбутньої пенсії, в якій враховується розмір заробітної плати з якої сплачувалися страхові внески та тривалість страхового стажу.

Принцип всезагального охоплення населення соціальним страхуванням. Соціальне страхування поширюється на самі широкі верстви населення, що виражається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку здійснення відповідних соціальних виплат на наданні послуг.

Принцип обов'язковості. Даний принципи реалізується через законодавче закріплення обов'язковості сплати страхових внесків до державного соціального страхування незалежно від волі і бажання роботодавців та найманих працівників. Принцип обов'язковості дає змогу реалізувати принцип всезагального охоплення населення соціальним страхуванням.

Реалізація зазначених принципів залежить як від суспільного устрою держави, так і від розвитку громадянського суспільства. Соціальне страхування виступає як продукт громадянського суспільства (визначальна роль соціальних суб'єктів у фінансуванні і самоврядуванні), одночасно, як ефективний механізм його побудови: демократичний характер організації, масовий масштаб залучення у нього практично всього зайнятого населення і прозорість фінансових потоків.

Тому соціальне страхування - це могутній механізм досягнення соціальної згоди, а ступінь його розвитку є безпомилковим барометром рівня соціального захисту працівників. Такі унікальні якості соціального страхування пояснюються тим, що даний інститут соціального захисту побудований на основі законів і норм, які визначають і регулюють глибинний хід життя суспільства: природного закону (природного права) і загального блага, принципів соціальної справедливості і самої відповідальності, солідарної взаємодопомоги, солідарності і субсидіарності.

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального і культурного розвитку країн. Проте, незважаючи на відмінності в шляхах розвитку і особливостях організації, якості і об'ємі послуг, а також в методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі вище зазначених єдиних принципів, які забезпечують права працівників на соціальний захист.

5. Суб'єкти та об'єкти соціального страхування

Соціально-економічні відносини, сутнісні зв'язки та інтереси соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців), громадський організацій і держави з приводу захисту працівників, само зайнятого населення (і членів їхніх родин) від факторів, що знижують якість життя і їхній соціальний статус, є предметом соціального страхування.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є фізичні та юридичні особи, які знаходяться в правових відносинах у відповідності з чинним законодавством про державне соціальне страхування: держава (в особі органів відповідної виконавчої влади), страховики, страхувальники та застраховані особи (рис.1.4).

Рис.1.4. Суб'єкти соціального страхування

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В окремих випадках це можуть бути члени їх сімей. Так, наприклад, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу який був би необхідний йому для призначення пенсії з інвалідності. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з чинним законодавством загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (самозайняті особи) (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У соціальному страхуванні крім застрахованих осіб беруть участь дві сторони - страхувальники і страховики. Страховики - юридичні особи, які надають страхові послуги (займаються справлянням страхових внесків і надають страхові виплати), та страхувальники - юридичні особи, які сплачують страхові внески, а також фізичні особи, які сплачують страхові внески і мають право на отримання компенсації (відшкодування) за настання страхового випадку.

Страхувальниками є роботодавці і застраховані особи, а страховиками відповідні страхові фонди (державні та недержавні). Страхові фонди беруть на себе зобов'язання зі збору страхових внесків і надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг за настання страховик випадків, а саме пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності, безробіття тощо.

Види, суб'єктний склад і коло суспільних відносин, подібних між собою з причин виникнення матеріальної незабезпеченості осіб найманої праці і само зайнятого населення поєднує універсальна соціально-економічна категорія, як - «соціальний ризик».

Об'єктом соціального страхування є соціальний випадок із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни або члени їхніх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і мають потребу в матеріальній допомозі або інших послугах соціального страхування. Слід підкреслити, що саме ризик є об'єктом страхування, а не працівник. Працівник є застрахованим і може виступати в особі страхувальника поруч з працедавцем і державою.

Ризик (тобто ця небезпека) має подвійну характеристику: імовірність настання та розмір завданих збитків. Чим менша ймовірність ризику, тим легше і дешевше організувати страхування.

Зміст ризику та визначена ймовірність ризику характеризують зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливих збитків. Якщо буде відомо, яка їхня середня величина, а також те, з якою ймовірністю вони настають серед застрахованих в одиницю часу, легко визначити сукупний обсяг завданих збитків у даній сукупності, а поділивши на кількість застрахованих даного виду ризику, одержимо необхідний внесок, страховий тариф. За рахунок коштів страхування можуть проводитися профілактичні заходи, спрямовані на зменшення небезпеки, зниження ймовірності настання страхової події, тобто також спрямовані на захист застрахованого від матеріальних втрат.

Страховий випадок є юридичним фактом, що слугує основою для виникнення правовідносин для отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.

До страхових випадків за соціальним страхуванням належать:

- часткова непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за новонародженим;

- інвалідність;

- досягнення пенсійного віку, смерть годувальника, безробіття;

- нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, встановлені законодавством.

Таким чином, соціальні ризики - це фактори порушення нормального соціального стану людей при ушкодженні здоров'я, втрати працездатності або відсутності попиту на працю (безробіття), що супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, понесення додаткових витрат, пов'язаних із лікуванням, а для родини - втратою джерела доходу у випадку втрати годувальника.

Оскільки соціальні ризики носять об'єктивний характер, значить механізм захисту від них повинний бути надійним, тобто страхування повинно бути обов'язковим (за законом) для охоплення всіх працюючих, а тягар фінансового навантаження повинні солідарно нести основні соціальні суб'єкти - роботодавці і працівники.

При цьому частка фінансової участі соціальних партнерів може бути різною. Кожна країна прагне знайти оптимальні для неї пропорції фінансової відповідальності відповідно до конкретних економічних, соціальних умов, культурних і психологічних традицій.

В демократичному, правовому суспільстві роль і можливість держави з соціального захисту зосереджено на вразливих прошарках населення - інвалідів, дітей, пристарілих. Що стосується працюючого населення, то питання їхнього соціального захисту стає більше обов'язком їх самих і роботодавців. Це досягається участю працівників і роботодавців у формуванні фінансових ресурсів, передачею функцій на розпорядження цими ресурсами у власність повноважних представників працівників і роботодавців, встановленням прямої залежності розміру страхових виплат від розмірів і періодів сплати (обсягу) страхових внесків.

Соціальні ризики класифікуються за ступенем небезпеки для окремих соціальних груп і прошарків трудящих. Якщо ступінь небезпеки низька організаційно-правова форма носить добровільний характер. І навпаки - якщо - висока, вона, як правило, носить обов'язковий (за законом) характер. Між добровільним і обов'язковим страхуванням є перехідні форми, які названі факультативно - обов'язковими або умовно - обов'язковими.

Посилаючись на дану методологію показники ризику групують на два види: соціальні - збиток здоров'ю, втрата працездатності (тимчасова і/або постійна), смертність, чисельність утриманців загиблих тощо.; економічні - витрати на компенсацію втрати доходу у зв'язку з втратою працездатності і додаткові витрати на лікування, реабілітацію.

Для того щоб кількісно оцінити ризики в соціальному страхуванні використовують актуарні розрахунки, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. При цьому використовують наступні показники:

- частота настання ризикової ситуації;

- рівень соціальних гарантій при настанні ризикової ситуації;

- обсяг матеріальних витрат з компенсації всіх страхових випадків для страхової організації, а також їхню частку стосовно величини заробітної плати всіх застрахованих;

- середню тривалість ризикової ситуації - період між її настанням і переходом до нормальних умов життєдіяльності.



6. Основні види соціального страхування та їх організація в Україні

Соціальне страхування має досить складну й розгалужену структуру. Це означає, що в реальному житті воно здійснюється через різноманітні форми. Велика кількість форм соціального страхування не випадкова. Вона обумовлена об'єктивними причинами.

По-перше, розмаїттям завдань, які воно розв'язує в процесі забезпечення соціального захисту населення. Спектр їх дуже широкий - від пенсійного забезпечення людини в старості до страхового захисту працівника на випадок хвороби, виробничого травматизму тощо.

По-друге, можливістю й необхідністю участі в соціальному страхуванні, поряд з державою, інших структур суспільства (корпорацій, об'єднань, асоціацій працівників тощо).

Складність структури соціального страхування потребує класифікації його форм. Це важливо не лише з теоретичного, а й із практичного погляду.

Така класифікація здійснюється за низкою критеріїв: за юридичним статусом; організаційно-правовим становищем; організаційними формами; страховими ризиками.

Відповідно до юридичного статусу страхування поділяється на: обов'язкове; добровільне.

Обов'язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Наприклад, дорожньо-транспортні пригоди, пожежа, яка знищила житло десятків або сотень сімей, втрата годувальника.

Без обов'язкового страхування такі ризики могли б поставити окремих людей в такі умови, що вони до кінця свого життя змушені були б використовувати весь свій дохід для компенсації спричинених збитків, а в окремих випадках для такої компенсації не вистачило б і життя.

За цих умов держава не змогла б залишитися байдужою до долі таких людей. Значною мірою покриття цих збитків повинна брати на себе держава. Щоб полегшити цей тягар і не перекладати його на державний бюджет, який за будь-яких умов завжди обмежений, держава запроваджує обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники -- вносити належні страхові платежі.

Обов'язкова форма страхування ґрунтується на наступних засадах.

1. Законодавство встановлює перелік об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню та механізм, яким забезпечується його реалізація, покладаючи відповідальність за здійснення обов'язкового страхування на державні страхові органи.

2. Суцільне охоплення всіх об'єктів обов'язкового страхування без заяви страхувальника, оскільки реєстрація об'єкта є підставою для того, щоб він автоматично був охоплений страхуванням.

3. Безумовна дія обов'язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів. У разі порушення строків внесення платежів страхувальник сплачує пеню. В окремих випадках страхові внески можуть бути стягнені в судовому порядку. У разі настання страхового випадку при прострочених платежах потерпілого із страхового відшкодування вилучається сума боргу перед страховою організацією та пеня за прострочений борг.

4. Обов'язкове майнове страхування не обмежене часом. Воно втрачає силу лише за умов псування та знищення майна. Для особистого страхування обов'язковість втрачає силу зі зміною статусу особи, що зумовлює вилучення її з переліку тих осіб, які підлягають законному обов'язковому страхуванню (особа перестала бути народним депутатом, пасажиром тощо).

5. Страхове забезпечення з обов'язкового страхування є нормованим. Як правило, ці норми встановлюють у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись.

Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими Уповноваженим органом.

Відповідно до організаційно-правого становища виділяють: державне страхування; недержавне страхування. Державне соціальне страхування - це форма соціального страхування, яка здійснюється за рахунок коштів позабюджетних цільових фондів.

Недержавне соціальне страхування здійснюється за рахунок коштів недержавних юридичних організацій та установ (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, банки), які формуються за рахунок добровільних внесків згідно укладеного договору страхування (пенсійне страхування, медичне страхування).

На основі організаційного критерію розрізняють: професійне страхування; територіальне страхування; корпоративне страхування.

Виділення форм соціального страхування за соціальними й професійними ризиками у страховій формі захисту населення посідає особливе місце. До цих ризиків, як уже зазначалося, належать: хвороба, старість, інвалідність, смерть годувальника, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання, безробіття тощо.

Разом з тим, світовий досвід свідчить, що захист від конкретних видів соціальних і професійних ризиків найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямків соціального страхування. Тільки в цьому разі забезпечується максимальний облік ризику, точний розрахунок фінансових засобів, необхідних для страхування окремих їх видів.

На рис. 1.5 зображено види соціального страхування відповідно до світової практики, що дають змогу забезпечити загальноприйнятий рівень соціального захисту, зокрема: страхування пенсій (за віком і за інвалідністю внаслідок загальних захворювань та нещасних випадків у побуті й на транспорті); страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування тимчасової і постійної втрати працездатності; страхування на випадок безробіття; страхування на випадок тимчасової втрати працездатності через хворобу; медичне страхування (відшкодування витрат на медичне обслуговування).

Рис. 1.5. Основні види соціального страхування

Що стосується допомоги малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, допомоги сім'ям з неповнолітніми дітьми, то ці види соціального захисту не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за своєю природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми, що фінансуються з бюджету.

Українським законодавством визначені такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Сучасну систему соціального захисту населення України наведено на рис. 1.6.

Пенсійне страхування - це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності.

З системи пенсійного страхування здійснюються наступні соціальні виплати:

- пенсії за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального

- захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

- допомога на поховання пенсіонерів.

Медичне страхування - це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров'я, пов'язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування.

Рис. 1.6 Структура соціального захисту населення України

Страхування від нещасного випадку на виробництві є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

З системи страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання здійснюють наступні видатки спрямовані на:

- профілактичні заходи та запобігання нещасним випадкам на виробництві і професійним захворюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- пенсія у зв'язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також наданні соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.