Державне регулювання процесу валідації методологій складання банківських рейтингів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державне регулювання процесу валідації методологій складання банківських рейтингів

Ю. Миронов

Обґрунтовано необхідність державного регулювання процесу валідації методологій складання банківських рейтингів. Запропоновано метод валідації на основі граничних значень ймовірностей дефолтів. Виділено основні компоненти методологій складання банківських рейтингів, які треба враховувати в процесі валідації.

Ключові слова: методологія, банківський рейтинг, валідація, державне регулювання, ренкінг, рейтингове агентство.

Валідація - це процедура, що дає високу міру впевненості в тому, що конкретний процес, метод або система послідовно призводитиме до результатів, які відповідатимуть заздалегідь встановленим критеріям прийнятності. Банківські решти впливають на умови залучення фінансових ресурсів банками та на їх репутацію. Відповідно, банківські рейтинги впливають на маржу банків. Якщо, наприклад, рейтингове агентство (РА) присвоїть занижений рейтинг банку, то це негативно вплине на фінансовий стан цього банку і навіть може призвести до його банкрутства. Національний регулятор (НБУ) не повинен допускати таких речей. Водночас НБУ не може нав'язувати РА конкретні методології, по яких вони повинні складати банківські рейтинги. Діяльність уповноважених РА регулює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). За цього жодних нормативних вимог щодо якості банківських рейтингів НКЦПФР не ставить. Тобто РА несе відповідальність за якість наданої послуги лише перед замовником. Замовниками рейтингів є, як правило, самі банки, відповідно вони не зацікавлені у об'єктивному рейтингу, бо їм потрібна лише висока рейтингова оцінка для виходу на фінансові ринки і для покращення репутації. Методологія присвоєння банківського рейтингу - це комплексний процес, результатом якого є присвоєння банку певної рейтингової категорії. Валідація цього процесу, тобто встановлення прийнятності результатів присвоєння банківських рейтингів, вимагає державного регулювання з таких міркувань: 1) достовірні банківські рейтинги оптимізують рух фінансових ресурсів і роблять фінансову систему більш стійкою до економічних коливань; 2) достовірні банківські рейтинги збільшують довіру населення до банківської системи; 3) системна валідація дозволить виявляти недобросовісні РА. Проблема полягає у тому, що методології складання банківських рейтингів мають в основі різні принципи, тому не можливо розробити єдину процедуру валідації для всіх видів банківських рейтингів.

Із останніх досліджень і публікацій можна виділити статтю Н. Зачосової [1], у якій пропонується запровадження єдиної моделі визначення кредитного рейтингу банківських установ в Україні. Впровадження такої моделі автоматично вирішить питання валідації банківських рейтингів, проте обмежить кількість методологічних підходів, які можна буде використовувати для складання банківських рейтингів, що може позначитися на їхній якості.

Друга Базельська угода, яку підписали провідні країни світу у 2004 р., дозволила банкам формувати їх регуляторний капітал на основі внутрішніх методологій рейтингування позичальників. Валідація цих методологій покладається на національних регуляторів. При Базельському комітеті була створена група з питань валідації, яка дослідила практику валідації кредитних рейтингів і розробила відповідні рекомендації [2]. Питання валідації методологій складання банківських рейтингів частіше порушуються у зарубіжній науковій літературі, оскільки закордонні РА мають довшу історію, а помилки їх рейтингових оцінок, особливо у кризові періоди, викликають ряд запитань щодо якості рейтингової інформації, яку вони надають. Серед зарубіжних науковців, які досліджують валідацію рейтингів, потрібно виділити: Е. Альтмана [3], Дж. Амато [4], Дж. Кіфа [5], Дж. Кранена [6], Г. Лофлера [7], Ф. Пакера [8], Р. Хейнсворта [9].

Метою статті є детальне висвітлення всіх можливих компонентів методологій складання банківських рейтингів, які необхідно враховувати в процесі валідації цих методологій.

Оскільки рейтингування є послугою, то починається воно із подання заявки на виконання послуги або укладання договору щодо надання послуги. Після цього призначається аналітична група, зазвичай 2 - 4 особи, які проводять збір та аналіз даних і представляють попередній рейтинговий звіт на розгляд Рейтинговому комітету, що встановлює остаточну рейтингову оцінку. Вона повідомляється замовнику, розповсюджується у засобах масової інформації, а в окремих випадках, як у Росії, залишається комерційною таємницею, що належить її власнику. Якщо клієнт вважає рейтингову оцінку неточною, він має змогу подати апеляцію. Банк та рейтингове агентство також можуть домовитись про подальший моніторинг рейтингу, його періодичне оновлення, складання прогнозних рейтингів тощо. Основною відмінністю при встановленні рейтингу нині залишається власне модель визначення рейтингової оцінки, тобто конкретні показники, їх нормативні, оптимальні та граничні значення, критерії оцінювання, механізм розрахунку. Вітчизняні рейтингові агентства часто приховують навіть інформацію стосовно того, які фактори зовнішнього та внутрішнього середовища впливають на кредитний рейтинг установи, тому іноді клієнт фактично не розуміє, чому саме така рейтингова оцінка була встановлена [10]. На думку Н. Зачосової [11] ситуацію може покращити запровадження єдиної моделі визначення кредитного рейтингу банківських установ в Україні. Ми частково погоджуємося з пропозиціями Н. Зачосової, зокрема потрібно зобов'язати РА оприлюднювати фактори, що враховуються їхніми експертами при визначенні кредитного рейтингу банку (перелік показників, за якими проводиться оцінка, та їх вагу у моделі рейтингової оцінки, тобто встановити, наскільки значення кожного показника важливе для прийняття підсумкового рішення щодо рейтингу установи). Це відповідає інтересам користувачів рейтингової інформації, які бажають розуміти, які фактори грають ключову роль при виставленні рейтингової оцінки. Проте, запропоновані Н. Зачосовою заходи з впровадження єдиної для всіх агентств форми рейтингового звіту, затвердження однакових для усіх агентств етапів надання послуг рейтингування, встановлення уніфікованого переліку загальнодоступних інформаційних ресурсів, якими можуть користуватись рейтингові агентства та списку внутрішньої документації банку, яку повинні взяти до уваги аналітики при встановленні рейтингової оцінки, можуть, на нашу думку, сприяти ще більшій монополізації ринку рейтингових послуг, спрощенню методологій РА, що призведе до погіршення якості рейтингових оцінок банків.

Отже, щоб оптимально забезпечити інтереси користувачів рейтингової інформації, РА повинні бути зобов'язані робити свої методики публічно відкритими в частині значимості кожного показника для прийняття підсумкового рішення щодо рейтингу. За цього конкретні економіко-математичні та статистичні методи розрахунку і калібрування показників будуть залишатися комерційною таємницею. Контроль за якістю наданих рейтингових послуг повинна здійснювати НКЦПФР. Щоб забезпечити інтереси користувачів рейтингової інформації, ми пропонуємо механізм контролю за якістю послуг, які надають РА. Якщо РА не дотримуватимуться певних вимог, то НКЦПФР повинна позбавляти їх статусу уповноважених РА з усіма юридичними наслідками. У США РА, рейтингові оцінки яких визнаються регуляторними органами, називаються не уповноваженими, а статистичними, тобто їх оцінки перевірені в часі статистичними показниками. Отже, для українських РА статус уповноважених повинен надаватися тільки тим агентствам, оцінки яких перевірені статистично. Відповідно, на нашу думку, НКЦПФР повинна встановити граничні відсотки банкрутств для всіх рейтингових категорій. Якщо якесь агентство встановлює високі рейтинги банкам, серед яких частка банкрутів є вищою за граничні відсотки для даних рейтингових категорій, то це свідчить про навмисну фальсифікацію рейтингів, або про некомпетентність спеціалістів РА.

Оскільки ще немає достатніх даних про ефективність рейтингових оцінок українських РА, ми пропонуємо для національної шкали рейтингових оцінок встановити граничні значення ймовірності дефолтів, наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Граничні значення ймовірностей дефолтів для національної рейтингової шкали (НРШ) (авторська розробка)

Використовуючи табл. 1, НКЦПФР зможе перевіряти якість рейтингових послуг. Граничні значення ми рекомендуємо застосовувати для перевірки рейтингових оцінок тоді, коли агентство вже надало певну рейтингову категорію як мінімум 10 банкам. Наприклад, якщо РА надало 10 банкам категорію uaBBB і упродовж року із них 3 банки збанкрутували, то 3/10 = 30% більше за граничне значення для категорії uaBBB, відповідно надані рейтингові оцінки можна вважати неякісними і НКЦПФР може мати право обґрунтовано відмовити такому агентству у статусі уповноваженого. Такий підхід дозволить захистити інтереси користувачів рейтингової інформації, для яких рейтинг банку - це передусім показник його фінансової надійності.

Використання наведеного вище підходу для нормативного регулювання процесу валідації методологій складання банківських рейтингів є прийнятним тільки для країн, що розвиваються, і, відповідно, не мають достатньої історії банківських дефолтів та розвинутого ринку рейтингових послуг. Із розвитком банківського сектора та фондового ринку в Україні кількість РА зростатиме і НКЦПФР зможе накопичити достатньо інформації про рейтингові оцінки українських банків. Коли інформації буде достатньо, виникне потреба в більш точних методах валідації методологій складання банківських рейтингів. Для застосування більш точних методів валідації необхідно виокремити основні складові кожної методології складання банківських рейтингів. Знаючи, які основні компоненти входять у кожну конкретну методологію складання банківських рейтингів, НКЦПФР зможе розробити диференційовані методи валідації методологій складання банківських рейтингів. Отже, відповідно до мети статті, необхідно виділити основні компоненти методологій складання банківських рейтингів. Залежності від поєднання цих складових у кожній конкретній методології складання банківських рейтингів можна встановити тип цієї методології. Тобто необхідно класифікувати методології складання банківських рейтингів.

Аналізування літературних джерел дозволило нам сформувати класифікаційну ієрархію методологій складання банківських рейтингів (табл. 2). На сьогодні існують два базові підходи до присвоєння кредитних рейтингів банкам - за величиною чистого капіталу (або чистого грошового потоку) та на основі коефіцієнтного аналізу. Чистий капітал розраховується як різниця між оцінкою вартості активів банку та балансовою вартістю його зобов'язань. Вважається, що банк є некредитоспроможним, якщо його чистий капітал має від'ємне значення. Суттєвим недоліком цього підходу є залежність від якості оцінки вартості активів банку [12].

Оцінювання вартості активів банку переважно здійснюють експерти. Сучасні інформаційні технології дозволяють формалізувати експертні знання, тому оцінювання чистого капіталу банку може не передбачати інтерактивної взаємодії з експертами. Швидке оцінювання чистого капіталу банку без залучення експертів використовується в експрес-методологіях рейтингового оцінювання банків. Рейтингові категорії є якісними і відносними. Відповідно, найвищу рейтингову категорію для групи банків отримують банки з найвищим кількісним показником чистого капіталу (чистого грошового потоку). Величина чистого капіталу дозволяє однозначно проренкінгувати банки, а вже на основі цього ренкінгу присвоїти банкам якісні рейтингові категорії. Аналогічно і з величиною чистого грошового потоку банку. При визначенні чистих грошових потоків банків головною проблемою є врахування відмінностей в рівнях ризиків для різних банків. Прикладом методології, що базується на першій концепції (оцінці чистого капіталу або чистого грошового потоку), є інвестиційна методологія, запропонована Л. Ісмагіловою [13]. Ця методологія передбачає використання оцінки чистого грошового потоку банку, відповідно верифікації вимагатимуть ставки дисконтування. Методологія Л. Ісмагілової, за нашою класифікацією, є одноетапною методологією рейтингування банків, яка базується на оцінці чистого грошового потоку і не передбачає інтерактивної взаємодії з експертами.

Класифікаційна ієрархія методологій складання банківських рейтингів

(авторська розробка)

Таблиця 2

Другу, найпопулярнішу на сьогодні, групу методологій складання банківських рейтингів становлять методології, що базуються на коефіцієнтному (індексному) аналізі. Цей підхід передбачає розрахунок синтетичного індексу кредитного рейтингу банку на основі узагальнення системи коефіцієнтів його фінансового стану з урахуванням рівня їх вагомості.

Зауважимо, що цей індекс може визначатися на підставі використання фактичних значень фінансових коефіцієнтів, або їх стандартизованих значень, або інтерпретації значень коефіцієнтів у бальну оцінку, як у методологіях CAMELS, ROCA, PATROL, ORAP тощо. За цього трансформація фактичних значень у бали, як правило, здійснюється на основі медіанного (середньогалузевого) критерію: мінімальний та максимальний бал призначаються, відповідно, мінімальному та максимальному значенню показника серед масиву даних за галуззю; бальна оцінка встановлюється пропорційно місцю фактичного значення коефіцієнта в зазначеному діапазоні. Побудова синтетичного індексу кредитного рейтингу може також передбачати попереднє групування фінансових коефіцієнтів за напрямами оцінювання фінансового стану і врахування значущості кожної з цих груп у формуванні рейтингу.

Значимість тих чи інших фінансових коефіцієнтів та їх груп встановлюється, як правило, експертним шляхом. Методологія може передбачати експертне оцінювання вагових коефіцієнтів для кожного банку, тоді така методологія буде належати до класу методологій складання банківських рейтингів, які базуються на коефіцієнтному аналізі і передбачають інтерактивну взаємодію з експертами. Якщо вагові коефіцієнти оцінені експертами один раз однаково для всієї групи банків і ці коефіцієнти є незмінною, постійною складовою методології, то така методологія належатиме до класу методологій складання банківських рейтингів, які базуються на коефіцієнтному аналізі і не передбачають інтерактивної взаємодії з експертами. Розрахований індекс, як правило, пов'язують із ймовірністю втрати банком ліквідності: чим вищий індекс, тим менша ймовірність втрати банком ліквідності, і чим нижчий індекс, тим вища ймовірність дефолту. Тому часто коефіцієнтами в подібних моделях є показники ліквідності. Серед аналітиків популярною є оцінка надійності банку за методикою В. Кромонова, яка є типовим прикладом коефіцієнтного аналізу. Ця методика є відкритою і детально описується в багатьох публікаціях [14, 15]. У таких методологіях верифікації підлягатимуть вибір конкретних фінансових показників і значення відповідних вагових коефіцієнтів. До таких методологій також доцільно застосовувати перевірку на мультиколінеарність.

У сучасній банківській практиці існує два основні способи рейтингувння: 1) складання єдиного рейтингу, що ранжує всі об'єкти за комплексним показником (одноетапні методології); 2) складання категорій (класів, груп, сегментів), усередині яких може використовуватися ранжування за однією або декількома ознаками (двоетапні методології). Перший підхід переважно використовується при кількісному аналізі, коли система оцінювання формується на основі декількох кількісних показників, у результаті чого за допомогою заданої метрики об'єкти однозначно ранжуються в порядку зростання або зменшення рейтингового числа. При використанні цього методу завжди можна вказати, який з порівнюваних об'єктів кращий.

Другий підхід заснований на іншому принципі. Спочатку передбачається, що не можна в силу певних причин чітко виявити переваги кожного об'єкта щодо інших зі збереженням властивості транзитивності. Тоді на першому етапі проводиться поділ досліджуваної сукупності на групи із застосуванням методу експертних оцінок або за допомогою кількісної процедури класифікації (використовуються методи кластеризації, нейромережеві карти Коханена, адаптивні нейронні системи висновків із нечіткою логікою тощо) [16]. На другому етапі здійснюється рейтингування в межах кожної окремої групи. На цьому етапі, як правило, використовуються традиційні методи кількісного та експертного аналізів. Якщо банки є однорідними об'єктами, виникає можливість застосування першого підходу до формування рейтингів. Оцінювання ступеня однорідності здійснюється за допомогою критеріїв математичної статистики, більшість із яких орієнтовано на аналіз форми одновершинних розподілів. Однорідними вважаються сукупності, яким властивий симетричний, нормальний розподіл. В умовах однорідності даних значення середнього, моди та медіани мають бути приблизно рівними.

Врахування експертних думок у методологіях має свої особливості. На нашу думку, прогресивними є методології рейтингування банків, які уникають інтерактивної взаємодії з експертами, оскільки це усуває невизначеність при виборі методу врахування експертних оцінок. Для здійснення рейтингування банків на основі експертних підходів окремим важливим етапом є математична обробка показників банківської діяльності у сукупності з експертними оцінками. Деякі науковці описують 6 математичних підходів до обробки експертних оцінок та фінансових показників діяльності банків для рейтингування банків [17]. Проте питання впливу методу оброблення експертних оцінок на якість методології рейтингового оцінювання банків залишається відкритим і потребує подальшого дослідження.

Висновки

валідація банківський рейтинг дефолт

Для побудови конкретної методології формування банківських рейтингів необхідно: 1) вибрати метод розрахунку цільового показника, відповідно методологія може базуватися на оцінці чистого капіталу або на коефіцієнтному аналізі; 2) встановити, чи передбачатиме методологія поділ сукупності банків на однорідні групи, відповідно методологія може бути одноетапною або двоетапною; 3) вибрати метод оброблення експертних оцінок або відмовитися від інтерактивної взаємодії з експертами. Залежно від поєднання вказаних складових, можна розробити спеціальні методи валідації для кожного виду методологій складання банківських рейтингів. Подальші дослідження необхідно спрямувати на розроблення цих методів валідації.

Література

Зачосова Н. В. Обгрунтування необхідності та етапи розробки універсальної методики визначення кредитного рейтингу комерційних банків / Н. В. Зачосова // Інноваційна економіка [Текст] : Всеукр. наук.-вироб. журн. -- 2011. -- № 6 (25). -- С. 232--238.

Studies on the validation of internal rating systems. BIS Working Paper 14, Basel Committee on Banking Supervision [Electronic resourse]. -- 2005. -- Access mode : http://www.bis.org.

Altman E. I. The Impact of Rating Agencies' Through-the-Cycle Methodology on Rating Dynamics / E. I. Altman, H. A. Rijken // Economic Notes by Banca Monte dei Paschi de Siena [Text]. -- 2005. -- Vol. 34. -- P 127--154.

Amato J. Are credit ratings procyclical? / J. Amato, C. Furfine // Journal of Banking and Finance [Text]. -- 2004. -- Vol. 28. -- P. 641--677.

Kiff J. Rating Through-the-Cycle: What does the Concept Imply for Rating Stability and Accuracy? / Jh. Kiff, M. Kisser, L. Schumacher // IMF Working Paper [Text]. -- 2013. -- March. -- Vol. 13 (64). -- P 29.

Krahnen J. P Generally accepted rating principles: a primer / J. P Krahnen, M. Weber // Journal ofBanking and Finance [Text]. -- 2001. -- Vol. 25. -- P. 3--24.

Loffler G. An anatomy of rating through the cycle / G. Loffler // Journal of Banking and Finance [Text]. -- 2004. -- Vol. 28. -- P 695--720.

Packer F. Rating methodologies for banks / F. Packer, N. Tarashev // BIS Quarterly Review [Text]. -- 2011. -- June. -- P 39--52.

Хейнсворт Р Регулирование деятельности рейтинговых агентств / Р Хейнсворт // Деньги и кредит [Текст]. -- 2009. -- N° 7. -- С. 40--45.

Зачосова Н. В. Обгрунтування необхідності та етапи розробки універсальної методики визначення кредитного рейтингу комерційних банків... -- С. 232--238.

Там само. -- С. 232--238.

Боярко І. М. Методологічні особливості оцінки кредитних рейтингів у банківській діяльності / І. М. Боярко, Л. Л. Гриценко, Л. А. Могиліна // Вісник Української академії банківської справи [Текст]. -- 2010. -- № 1. -- С. 68--73.

Исмагилова Л. А. Концептуально-методические подходы к оценке внутреннего рейтинга коммерческого банка / Л. А. Исмагилова, З. Н. Идрисова, А. Р. Саттарова // Вестник ВЭГУ [Текст]. -- 2011. -- № 1 (51). -- С. 31--39.

Мазаракі А. Методологічні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків / А. Мазаракі, Н. Шульга // Банківська справа [Текст]. -- 1999. -- № 3. -- С. 26--29.

Годжаева Э. Методические подходы к определению надежности российских банков / Э. Годжаева // РИСК: Ресурсы, информация, снабжение, конкуренция [Текст]. -- 2011. -- № 3. -- С. 466--473.

Чмутова І. М. Методичні підходи до формування рейтингу банків України / І. М. Чмутова, М. В. Афанасенко // Академічний огляд [Текст]. -- 2011. -- № 2 (35). -- С. 73--78.

Самородов Б. Особливості математичної обробки даних при використанні експертних підходів для визначення рейтингів банків / Б. Самородов, О. Тридід, В. Самородов // Вісник Національного банку України [Текст]. -- 2012. -- № 1. -- С. 18-- 21.

Размещено на Allbest.ru