Взаємозв’язок рівня концентрації капіталу в банківській системі України та її фінансової стійкості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок рівня концентрації капіталу в банківській системі України та її фінансової стійкості

УДК 336.71

Ж.М. Довгань

Анотації

У статті обґрунтовано методи оцінки рівня концентрації на ринку банківських послуг, проаналізовано вплив концентрації та конкуренції у банківському секторі на його стійкість, узагальнено результати емпіричних досліджень та існуючих підходів до обґрунтування впливу концентрації капіталу в банківській системі на її фінансову стійкість.

Ключові слова: фінансова стійкість, банківська система, показник фінансової стійкості банківської системи, концентрація, індекси концентрації, конкуренція.

In the article the methods of estimation of level of concentration are reasonable at the market of bank services, influence of concentration and competition is analysed in a bank sector on his stability, the results of empiric researches and existent going are generalized near the ground of influence of concentration of capital in the banking system on her financial stability.

Keywords: financial stability, banking system, index of financial stability of the banking system, concentration, indexes of concentration,competition.

В статье обоснованы методы оценки уровня концентрации на рынке банковских услуг, проанализировано влияние концентрации и конкуренции в банковском секторе на его стойкость, обобщены результаты эмпирических исследований и существующих подходов к обоснованию влияния концентрации капитала в банковской системе на ее финансовую стойкость.

Ключевые слова: финансовая устойчивость, банковская система, показатель финансовой устойчивости банковской системы, концентрация, индексы концентрации, конкуренция.

Вступ

Постановка проблеми. На сучасній стадії економічного розвитку серед питань, що виникають під час процесів виведення України із фінансової кризи, важливе місце посідає завдання створення ефективної структури української банківської системи. Аналіз структурних параметрів вітчизняної банківської системи засвідчив, що кількість банків в українському банківському секторі є завеликою, що призводить до розпорошеності капіталу, збільшує загальні операційні витрати по банківській системі, знижує прибутковість банків. Вирішення цієї проблеми полягає у стимулюванні концентрації капіталу в національній банківській системі. Але процеси концентрації можуть спричинити виникнення монополії у банківському секторі через зниження рівня конкуренції . Важливе місце в цьому процесі має належати процесам консолідації банків. До того ж, проблеми підвищення концентрації банківського капіталу вітчизняних банківських установ є особливо актуальними в умовах подолання наслідків фінансової кризи та забезпечення фінансової стійкості банківської системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження проблем підвищення концентрації капіталу банків, зокрема шляхом їх консолідації, зробили такі вчені: А. Вожжов, О.Дзюблюк, І. Івасів, В. Колесников, Л. Кроливецька, О. Лаврушин, С.Лєонов, В. Міщенко, Л. Примостка , О.Чуб, Н. Шелудько та ін. Проблемам оцінки рівня концентрації капіталу в банківській системі та її взаємозв'язку із конкуренцією присвячено наукові праці повідних вчених: Ф. Аллена, Т. Бреснахана, Дж. Івата, Р. Лєвіна, Дж. Панзара, Дж. Росса, Г. Хотеллінга та ін. Разом з тим, подальшої активізації потребують системні дослідження щодо взаємозв'язку між рівнем конкуренції та концентрації, а також пошук оптимального співвідношення між рівнем концентрації активів та стійкістю банківської системи.

Метою статті є обґрунтування взаємозв'язку між рівнем концентрації активів у банківській системі та її фінансовою стійкістю.

Виклад основного матеріалу дослідження

З інституційної точки зору процес концентрації банківського капіталу описується відносно складніше, ніж звичайне вимірювання питомої ваги на банківському ринку перших трьох, п'яти та 20 банків та розрахунок відомих індексів концентрації (індекси Херфіндаля-Хіршмана, Лінда та ін.), які використовуються при проведенні аналізу конкуренції в межах стандартного кардиналістського підходу до антимонопольного регулювання. Межі концентрації, що встановлені у законодавстві, як правило, не співпадають з інституційними межами концентраційних процесів на ринку банківських послуг, особливо за умов інституційно несформованого економічного середовища України, де комерційні банки “природнім способом прагнуть до здійснення інституційного контролю над об'єктом кредитування” [1]. Це призводить до зниження рівня банківських трансакційних витрат під час здійснення банками своєї основної (в першу чергу, кредитної) діяльності. За таких умов відбувається певний розподіл прав власності, особливо при передаванні в управління банкам державних часток акцій товариств, з одночасним наданням кредитів та управлінням дебіторською та кредиторською заборгованістю. У той же час з'являються новітні неформальні інститути, такі як банківсько-промислові конгломерати, причому поняття “капітал банку” і “капітал групи” є доволі близькими за своїм економічним значенням, на відміну від фінансово-промислових груп і холдингів, де подібний поділ капіталу, хоча і також дуже приблизно, проте можна провести. Це створює неоднозначні, досить мало досліджені процеси взаємозалежності і провокує майже не контрольований перелив капіталу з фінансового до торгово-промислового сектора, де наразі норма доходності вища, в тому числі й тіньового. Офіційні показники доходності більшості українських банків, що декларуються за податковим та за фінансовим обліком, дуже низькі. При цьому за своєю економічною суттю вони не відповідають дійсним результатам їх діяльності, консолідованих в межах зазначених неформальних інститутів. Це опосередковано підтверджує той факт, що процес поглинання і злиття дрібних банків, які практично не дають своїм власникам прибутку, на сьогодні майже не відбувається, а також про імпліцитні чинники корисності функціонування дрібних банків.

Отже, слід зазначити, що окрім зовнішніх інституційних меж концентрації банківського капіталу (регулятивних, законодавчих та ін.) та внутрішніх, що відображають становище банківської системи через взаємодію комерційних банків між собою, з суб'єктами реальної економіки - фізичними та юридичними особами, є й третій вид інституційних меж - неформальні. Їх можна формалізувати як неурегульовані законодавством обмеження рівня концентрації капіталу комерційних банків, що визначається неписаними нормами і правилами, а також часто і “поняттями”, базуючись на яких, великі акціонери-власники банків, банківські менеджери та державні службовці взаємодіють між собою, що здійснює суттєвий вплив на всю діяльність банківського сектора. Відповідно, вся сукупність пов'язаних між собою внутрішніх, зовнішніх і неформальних обмежень є багатофакторною інтегрованою системою інституційних меж концентрації капіталу, що постійно змінюється у часі, визначаючи можливі напрями розвитку банківського сектора, які знаходяться в межах визначених інституційних коридорів. Розширення або звуження таких коридорів залежить від чинників, що переважають у конкретний момент функціонування банківської системи країни. капітал банківський ринок

Аналізуючи наукові надбання в сфері дослідження взаємозв'язку між рівнем конкуренції та концентрації, можна виділити два основних підходи:

– згідно з першим підходом, більш концентрований ринок обумовлює більш низький рівень конкуренції, що призводить до негативного використання банками своєї ринкової сили (тобто монопольного або олігопольного становища);

– згідно з другим підходом (наприклад, за теорією суперечливості), за певних специфічних умов концентрація та конкуренція можуть співіснувати.

Розглянемо більш детально методи оцінки рівня концентрації на ринку банківських послуг.

Варто зауважити, що найбільш поширеними показниками оцінки концентрації ринку безпосередньо є [2; 3]:

індекс HHI (індекс Херфіндаля-Хіршмана):

,

деННІ-індекс Херфіндаля-Хіршмана;

s_i-частка і-го банку на ринку;

n-кількість банків на ринку.

індекс концентрації:

,

Де CR_k-індекс концентрації;

k-кількість найбільших банків (3, 4, 5, 10).

Окрім даних показників, з метою оцінки ступеня ринкової концентрації використовується індекс Розенблюта та індекс загальної галузевої концентрації [3].

Для проведення кількісної оцінки концентрації в банківському секторі частіше всього використовується індекс Херфіндаля-Хіршмана (ННІ), використання якого дає змогу проаналізувати ситуацію у всьому секторі, чого не дає індекс концентрації. Значення індексу ННІ може бути в діапазоні від 0 до 10 000. Близькість значення до 0 свідчить про низьку концентрацію, у випадку наближення значення до 10 000 на ринку спостерігається надмірна монополізація. Граничним значенням індексу Херфіндаля-Хіршмана, за якого рівень монополізації вважається безпечним, є 1 000.

Розглянемо економічний зміст даного індексу:

– зростання індексу свідчить про зростання концентрації банків на певному ринку;

– низьке значення індексу свідчить про рівномірний розподіл часток ринку серед функціонуючих на ньому банків;

– злиття дрібних банків не призводить до суттєвого зростання індексу, а злиття двох великих банків, особливо при загальній невеликій кількості банків, може призвести до різкого зростання індексу (на 500-700 пунктів або більше).

Індекс Херфіндаля-Хіршмана відрізняється чутливістю до неоднорідності розподілу часток ринку та низькою чутливістю до скорочення або збільшення кількості банків у секторі зі значною кількістю банків і до реорганізації малих банків [3]. Зазначені характеристики визначають придатність даного коефіцієнта до використання на практиці на сучасному етапі розвитку банківської системи України. Проте нижня межа нерівності 1/n <HHI<10 000 (де n - кількість банків на ринку), що відображає межі значення цього показника, не є постійною, що не дає можливості провести порівняльний аналіз з іншими країнами. Для уникнення даного недоліку необхідні додаткові перетворення з метою приведення значень показника HHI в межі від 0 до 10 000.

Деякі автори [4] пропонують наступний коефіцієнт:

.

Наближення його значення до 1 свідчить про зростання концентрації ринку. Індекс концентрації дає змогу врахувати концентрацію сектора за найбільшими банками, залишаючи поза увагою вплив дрібних та середніх банків [5]. Значення індексу, розраховане для концентрації капіталу, та яке менше ніж 0,45, свідчить про низький рівень концентрації, значення більше 0,75 визначає високий рівень концентрації капіталу на банківському ринку. В американській практиці значення показника CR₄ понад 0,75 є підставою для застосування обмежень на об'єднання компаній. У випадку аналізу індексу CR_k за прибутком, доходами, активами або кількістю персоналу у банківському секторі аналізують його динаміку, у випадку необхідності проводиться порівняльна характеристика з іншими країнами, бо граничних інтервалів для таких показників не встановлено. Головним недоліком індексу CR_k є відсутність врахування розбіжності значень часток ринку. Проте, незважаючи на це, зазначений індекс успішно використовують як орієнтовний індикатор відсутності або присутності домінуючих суб'єктів ринку [5].

Варто зауважити, що одним із ключових факторів визначення структури ринку є кількість банків у секторі. Вплив вищезазначеного фактора дає змогу врахувати індекс Розенблюта (RI):

,

Значення даного індексу знаходиться в межах [0:1]. Даний індекс достатньо чутливий до частки малих банків на ринку, оскільки в даному випадку відбувається зважування частки ринку на місце банку (чим більша частка, тим менше (вище) місце). Значення даного показника лежать в межах від 1/n до 1. Залежність між значенням показника та рівнем концентрації ринку прямопропорційна [4].

Загальний коефіцієнт галузевої концентрації [6] (ССІ) також досить широко використовується в практиці оцінки рівня концентрації ринку. Даний коефіцієнт поєднує особливості індексу концентрації та індексу Херфіндаля-Хіршмана. Зазначене поєднання дає змогу проаналізувати співвідношення між зміною ринкових часток та абсолютною ринковою вагою найбільшого банку.

,

.

Значення даного коефіцієнта, рівне 1, характерне для повної монополії.

На думку К. В. Павловської [4], аналіз концентрації банківського ринку в Україні варто здійснювати у розрізі кредитних, депозитних операцій банків, активів та фінансового результату банків. Розрахункові значення розглянутих показників концентрації банківського ринку наведено у табл.1.

Як видно з таблиці 1, рівень концентрації вітчизняної банківської системи є низьким. Протягом періоду, що аналізується, частка трьох найбільших банків на сегменті активів не перевищила 30 %. Значення індексу СR₃ для даного сегмента зменшилося з 26,2 у 01.01.2006 до 23,3 % на 01.01.2010, а вже на початку 2011 р. значення індексу склало 26,1 %, що є свідченням низького рівня концентрації ринку.

Однак, аналізуючи результати розрахунку індексу концентрації за період 2006-2010 рр., на 10 найбільших банків припадає більше 50 % активів, позичок, депозитів та фінансових результатів вітчизняної банківської системи.

Наведені вище показники концентрації свідчать про незначну концентрацію банківського ринку України, яка залишалася стабільною до настання світової фінансової кризи (протягом 2004-2007 рр.). Під час проведеного аналізу наукових досліджень нами було виявлено тенденцію до вирівнювання рівнім концентрації на окремих ринках банківських послуг. Зокрема, ринок банківських послуг фізичним особам характеризується вищим рівнем концентрації порівняно з ринком послуг корпоративним клієнтам. Окрім цього, переважну частку прибутку отримують великі банки, що дає підстави стверджувати про олігополістичний характер банківського сектора України. Значення індексів концентрації свідчать про зосередження банківських активів на окремих сегментах ринку банківських послуг, але не дають змоги зробити кінцевий висновок про конкурентне становище на банківському ринку. Високий рівень концентрації ще не є прямим свідченням відсутності конкуренції між найбільшими банками.

Таблиця 1 Значення коефіцієнтів концентрації банківського ринку України за 2006-2011 рр.

Проаналізуємо вплив концентрації та конкуренції у банківському секторі на його фінансову стійкість.

Існують протилежні думки стосовно впливу банківської концентрації на фінансову стійкість. Прихильники точки зору “конкуренція-слабкість” (наприклад, Ф. Аллен та Д. Гейл [7]) відзначають, що через збереження безпечної маржі для банків концентрація не дає банкам достатнього стимулу для фінансування ризикованих проектів. З іншої точки зору (“конкуренція-стійкість”) [8] науковці виступають проти банківської концентрації, зазначаючи, що зростаюча ринкова сила лише кількох банків стимулюватиме їх до збільшення відсоткових ставок, що призведе до зростання кількості ризикових проектів у кредитному портфелі банків та негативно впливатиме на стійкість банківської системи. Розглянемо більш детально наукові погляди на взаємозв'язок конкуренції та стійкості банківської системи.

Ф. Аллен та Д. Гейл у своїх працях показали, що низька концентрація у банківській системі призводить до зниження ринкової сили банків (тобто до зростання конкуренції) та відповідним чином впливає на чистий прибуток. Це стимулює банки до проведення ризикованої кредитно-інвестиційної політики з метою підтримки попереднього рівня доходності. Відповідно більш ризикована політика банків збільшує імовірність виникнення кризових ситуацій у банківському секторі. Тому у зазначених наукових роботах доводиться пріоритетність високої концентрації банківської системи, яка має заохотити банки до проведення більш безпечних стратегій. Крім того, існує ще один аргумент на користь точки зору “концентрація-стійкість”, який полягає у тому, що контроль та нагляд у банківській системі легше здійснювати, коли на ринку присутні небагато банків із високою часткою ринку.

Г. Хоггард, А. Міллен, Дж. Вуд у роботі [9] порівнюють діяльність банківських систем Великобританії та Німеччини протягом 1965-1997 рр. У даній науковій праці автори відзначають меншу конкурентоздатність та більшу фінансову стійкість німецької банківської системи порівняно із британською. Згодом Т. Бек, А. Деміргук-Кунт та Р. Левін [10] дослідили вплив концентрації банківського ринку на ймовірність виникнення системної кризи у банківському секторі, використовуючи дані по 69 країнам за період 1980-1997 рр. Зокрема, дані автори визначають системну банківську кризу як ситуацію, коли проблемні активи перевищують 10 % сукупних активів банків, або коли уряд здійснює екстраординарні кроки на зразок оголошення мораторію або націоналізації великої частини банківського сектора. При цьому автори зазначають, що зростання банківської концентрації не призводить до дестабілізації банківської системи.

У. Хаймешоф та А. Унде [11] (2008), ґрунтуючись на даних z-статистики та ROA по банківським системам EC-25 протягом 1997-2005 рр., зробили висновок, що концентрація банківського ринку негативно впливає на зваженість ринкових стратегій банків.

Дослідження Дж. Бойда та Дж. Де Ніколо [12], присвячені визначенню взаємозв'язку між стійкістю та концентрацією, показали, що збільшення банківської концентрації може призвести до зростання процентних ставок по комерційним кредитам, що, в свою чергу, сприятиме зростанню кредитного ризику. Крім того, зростання кількості банкрутств у корпоративному секторі негативно вплине і на стійкість банківської системи. Прихильники точки зору “концентрація - слабкість” відзначають, що представники наглядових органів більше стурбовані банкрутствами банків, коли їх кількість невелика. Відповідно, банки у банківських системах з високою концентрацією будуть вважатися “надто важливими, щоб збанкрутувати”, що сприятиме реалізації банками більш зважених та менш ризикованих стратегій.

Концентрація капіталу тісно пов'язана із фінансовою стійкістю банківської системи та є її автоматичною реакцією на кризові явища. При зниженні фінансової стійкості банківської системи відбувається збільшення концентрації капіталу. Зокрема, криза 2008 р. виникла на тлі низького рівня концентрації власного капіталу банків та змусила найбільші банки досить швидко наростити капітал, що в результаті призвело до зростання індексу Херфіндаля-Хіршмана майже у 2 рази. Подібна тенденція обумовлена загостренням конкурентної боротьби у кризові періоди. У той же час ми не можемо говорити про наявність чіткого зворотного зв'язку, оскільки постійне нарощування концентрації капіталу у банківській системі призводитиме до зниження загального рівня конкуренції, олігополізації та навіть монополізації ринку банківських послуг.

Досліджуючи літературу в розрізі аналізу співвідношень концентрації банківського сектору, та емпіричні дослідження можемо визначити існування двох протилежних гіпотез:

1. Концентрація має позитивний вплив на фінансову стійкість банківської/фінансової системи, в якості прикладу можна привести роботу [13], де визначено помірне зростання показника стійкості фінансової системи, запропонованого авторами зі зростанням рівня концентрації фінансової системи. Теоретичним підґрунтям може слугувати думка про те що більш концентровані системи є більш стабільними зважаючи на відсутність необхідності ризикувати задля отримання більшого рівня прибутків, крім того прибічники зазначеної думки приводять приклад Канади, де спостерігається значний рівень концентрації банківської системи і при цьому відсутні суттєві кризові ситуації. Крім того, в США, змінилася концепція розвитку банківської системи з орієнтації на конкуренцію, на концепцію “Concentration stability” (“Стабільність через концентрацію”).

2. Концентрація має негативний вплив на стійкість в банківській системі, в якості прибічників можна привести приклад роботи [14], теоретичним підґрунтям слугує думка про те, що користуючись монополістичною або олігополістичною ситуацією в банківській системі банки починають підвищувати ставки відсотків за кредитами, які в свою чергу підвищують ризики портфелю кредитів через несприятливий відбір (гірші проекти фінансуються) і моральний ризик (прикладом є країни Південно-Східної Азії).

Враховуючи настання кризи в банківському секторі в аналізований проміжок часу доцільно проаналізувати вплив концентрації активів в банківському секторі України на його фінансову стійкість. В якості показника стійкості взятий показник Z-statistic, який використовувався в роботі [14] для аналогічних цілей виявлення взаємозв'язку між показником фінансової стійкості та рівнем концентрації капіталу в банківській системі.

Показник фінансової стійкості банківської системи (Z-statistic) був розроблений А. Роєм [15]:

,

де- ковзне середнє значення рентабельності активів банків за 2 роки;

- прибутковість активів банківської системи в квартал t;

OC-сукупний власний капітал по банківській системі;

TA - сукупні активи банківської системи;

у²(ROA) - дисперсія показника ROA;

t - період часу (квартал), за який беруться показники.

Сутність цього показника полягає у наступному: якщо імовірність того, що можливі збитки банківської системи внаслідок внутрішніх або зовнішніх шоків не перевищать її власний капітал, максимальна, то така банківська система може бути визнана фінансово стійкою.

Показник Z-statistic може використовуватися як щоквартальний індикатор, зростання якого відображає підвищення фінансової стійкості банківського сектора у квартал t, і, навпаки, зниження означатиме погіршення стійкості.

Як бачимо, даний індикатор може використовуватися для діагностики стійкості банківської системи в короткостроковому періоді (поквартально). При цьому спостерігається пряма залежність: збільшення значення даного індикатора свідчить про підвищення фінансової стійкості банківської системи (ФСБС) в аналізованому періоді, і навпаки - зниження даного показника дає змогу стверджувати про зниження рівня стійкості за квартал.

Стосовно порогового значення даного показника у експертів немає єдиної думки. Більше того, очевидно, що для різних країн ці значення можуть відрізнятися.

З метою емпіричної перевірки справедливості цих гіпотез для умов України здійснено кореляційний аналіз взаємозв'язку між показником Z-statistic (використовується фахівцями Світового банку та МВФ як індикатор ФСБС через співвідношення збитків банківської системи внаслідок внутрішніх або зовнішніх шоків та власного капіталу) та показником концентрації активів за Херфіндалем-Хіршманом ННІ_act за 2006-2011 рр. (рис. 1).

Рис.1. Показник концентрації активів (ННІ_act) та індикатор рівня фінансової стійкості банківської системи України (Z-statistic)

Проаналізувавши визначений проміжок часу з 2006 по 2011 рр. можемо зробити висновок про доцільність поділу цього проміжку на дві частини:

– до світової фінансової кризи (2006-2008 рр.);

– після світової фінансової кризи (2009-2011 рр.).

Отримали наступні залежності:

1) в період 2006-2008 рр. в Україні спостерігалося падіння рівня концентрації активів в банківській системі, а також негативний вплив концентрації на фінансову стійкість (коефіцієнт кореляції має від'ємне значення і становить -0,9745);

2) в період 2009-2011 рр. в Україні спостерігається підвищення рівня концентрації активів та зміна знаку впливу, концентрація стала позитивним фактором стабілізації банківської системи і підвищення її показника стійкості (коефіцієнт кореляції становить +0,9806).

Враховуючи висхідну тенденцію, вдалося побудувати регресійну залежність між показником фінансової стійкості банківської системи (Z-statistic) та показником концентрації активів за Херфендалем-Хіршманом (ННІ_Акт):

Z-statistic= -192 ,18+0,56ННІ_act .

Залежність є значущою, показник детермінації R²складає 96,15%, а показник F-статистика (24,98) перевищує критичне значення.

Висновки

Результати аналізу довели, що до світової фінансової кризи (2006-2008 рр.) рівень концентрації активів в банківській системі України зменшувався, що позитивно впливало на рівень ФСБС (коефіцієнт кореляції становить -0,9745). Після світової фінансової кризи (2009-2011 рр.) рівень концентрації активів у банківській системі України почав збільшуватися, що також позитивно вплинуло на рівень ФСБС (коефіцієнт кореляції становить +0,9806). Таким чином, у докризовий період взаємозв'язок між концентрацією активів та ФСБС був зворотним, а в посткризовий став прямим. Звідси можемо констатувати підтвердження для України на поточний момент часу гіпотези про позитивний вплив концентрації на фінансову стійкість.

Отже, виявлені взаємозв'язки створюють наукове підґрунтя для прогнозування тенденцій зміни ФСБС залежно від здійснюваних НБУ заходів щодо регулювання конкуренції, капіталізації та ризиків у банківській системі. Отримані результати дозволили обґрунтувати, що при появі перших загроз настання банківської кризи регулятор (НБУ) має застосовувати заходи на користь збільшення рівня концентрації активів у банківській системі, а при стабілізації ситуації - формувати умови для нарощування банками кредитних портфелів.

Список використаних джерел

1. Галиев Э. Э. Кредитные механизмы структурной перестройки экономики // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України : зб. наук. ст. - Х. : Фінарт, 2002. - С. 54-55.

2. Довгань Ж.М. Вплив консолідаційних процесів у банківській системі України на її фінансову стійкість / Ж.М.Довгань // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ: збірник наукових праць. - 2011. - №2(26). - С. 88-92.

3. Лєонов С. В. Інвестиційний потенціал банківської системи : методологія формування та використання : дис. … д-ра екон. наук : 08. 00. 08 - Гроші, фінанси і кредит / С. В. Лєонов ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. - Суми : [Б. В.], 2009. - 462 с.

4. Павловська К. В. Аналіз динаміки показників концентрації на банківському ринку україни як чинника інтенсивності конкурентної боротьби [Електронний ресурс] / Наукові конференції. - Режим доступу : http://intkonf.org/pavlovska-kv.

5. Жердецька Л. В. Вплив ринкової концентрації на процеси ціноутворення в банківському секторі України / Л. В. Жердецька // Економічний простір. - № 20/1. - Дніпропетровськ : ПДАБА, 2008. - С. 122-130

6. Онищенко Ю. І. Рівень концентрації вітчизняної банківської системи [Електронний ресурс] // Наукові конференції. - Режим доступу : http://intkonf.org/onischenko-yui-riven-kontsentratsiyi-vitchiznyanoyi-bankivskoyi-sistemi.

7. Allen F. Financial Intermediaries and Markets / F. Allen, D. Gale // Econometrica, Econometric Society. - 2004. - № 72(4). - P. 1023-1061.

8. Boyd J. H. The Theory of Bank Risk Taking and Competition Revisited / J. H. Boyd, G. De Nicolт // Journal of Finance. - 2005. - Vol. 60, Issue 3. - P. 1329-1343.

9. Hoggarth G. Alternative routes to banking stability: A comparison of UK and German banking systems / G. Hoggarth, A.Milnem, G. Wood // Financial Stability Review. - 1998 . - № 10. - P. 55-68.

10. Beck T. Bank concentration, competition, and crises: First results / T. Beck, A. Demirgьз-Kunt, R. Levine // Journal of Banking and Finance. - 2006. - № 30. - Pp. 1581-603.

11. Uhde A. Consolidation in banking and financial stability in Europe: Empirical evidence / A. Uhde, U. Heimeshoff // Journal of Banking & Finance. -2009. - Vol. 33, Issue 7. - P. 1299-1311.

12. Boyd J. H. The Theory of Bank Risk Taking and Competition Revisited / J. H. Boyd, G. De Nicolт // Journal of Finance. - 2005. - Vol. 60, Issue 3. - P. 1329-1343.

13. Das U Does regulatory governance matter for financial system stability? / Das U, Quintyn M, Chenard K. - IMF Working Paper WP/04/89, 2004. - 165 р.

14. Allen Berger Bank Competition and Financial Stability / Allen Berger, Leora Klapper, Rima Turk-Ariss // Journal of Financial Services Research, Springer. -2009. - vol. 35(2). - Р. 99-118.

15. Roy A. D. Safety first and the holding of assets / A. D. Roy // Econometrica. - 1952. - 20 (3). - Р. 431-449.

Размещено на Allbest.ru