Постановка проблеми. У сучасних умовах розвитку банківської системи з метою забезпечення стабільності її функціонування важливого значення набувають питання раннього виявлення та попередження системних ризиків та недопущення фінансових криз. Більшість центральних банків не змогли передбачити та запропонувати чітку систему заходів щодо подолання системних ризиків, що охопили не лише банківську, але й всю фінансову систему. Виявилось, що в багатьох випадках накопичення диспропорцій та ризиків є результатом діяльності системно-важливих банків (СВБ), які стали загрозою для стабільності всієї банківської системи та економіки. Однією із причин виникнення світової фінансової кризи є недостатня увага до проблем ідентифікації та регулювання СВБ з боку науковців і практиків, а також недостатнє їх теоретичне розроблення та практична імплементація.

Так, після кризи 2008-2011 років питання визначення та регулювання діяльності системних банків в банківських системах світу стало майже першочерговим. Це було викликано в першу чергу банкрутством банку "Lehman Brothers", одного з найкрупніших інвестиційних банків США, що спричинило перетворення фінансової кризи в США на світову. Для того, щоб утримати на плаву інші системні банки у США, Федеральна резервна система повинна була підтримати та рефінансувати більшість банків. З метою запобігання загостренню фінансової кризи уряди багатьох країн світу змушені були підтримати і врятувати найбільші банки. У зв'язку з чим найбільш актуальним питанням функціонування банківських систем світу стало дослідження та регулювання діяльності СВБ, а Базельським комітетом було введено поняття "глобальні системно-важливі банки" (G-SIBs).

З економічної теорії, а також з досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених відомо безліч факторів, які впливають на стабільність роботи банківської системи. Одним з таких факторів в сучасних умовах функціонування як фінансової системи взагалі, так і банківської системи, зокрема, є їх залежність від діяльності СВБ, що й обумовлює актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В економічній літературі вивченням питання про визначення та регулювання діяльності СВБ займалися такі вітчизняні та зарубіжні автори, як А. Анвар [1], И. Андриевская [2], Ф. Алєскеров [2], Л. Жердецька [3], В. Лавренюк [4], П. Микеланджело [3], Ю. Пенікас [2], Дж. Синки [5], K. Сорамекі [6], П. Таска [6].

Зазначимо, що дослідження діяльності та регулювання СВБ активно розвиваються. Сам термін "системно важливий банк" (systemically important bank) був офіційно закріплений Радою з фінансової стабільності спільно із Базельським комітетом з питань банківського нагляду лише після кризи 20082009 років. [7]. У сучасній зарубіжній економічній літературі зустрічаються різні тлумачення надвеликих банків, які часто називають "надто великими аби бути ліквідованими" ("too big to liquidate", "too big to fail"), "надто важливими." або "надто складними.", або "надто взаємопов'язаними аби збанкрутувати" ("too important to fail", "too complex to fail", "too interconnected to fail"), навіть інколи "надто великими аби бути притягнутими до відповідальності" ("too big to prosecute or jail") [5]. Кожне з цих визначень пояснює окремі причини для надання таким установам державної підтримки, оскільки наслідками їх фінансової неспроможності можуть стати значні негативні екстерналії та загроза національній фінансовій стабільності.

Проблема системно важливих банків вперше була порушена 19 вересня 1984 року американським конгресменом Стюартом Б. МакКінні, який увів розмовний термін "занадто великий, щоб збанкрутувати" (too big to fail), що стосувалося порятунку банку "Континентал Іллінойс" (Continental Illinois) [9].

Визначення поняття "системно важливий банк" має декілька інтерпретацій, які різняться залежно від критеріїв системної важливості. Однак, зазначимо, що аналіз різних теоретичних підходів до визначення дефініції "системно-важливий банк", дозволив авторам сформувати два основних підходи: законодавчий [4], який базується на визначенні СВБ в різних нормативно - правових документах, та теоретичний [6], що розкриває погляди вчених-економістів на поняття СВБ.

Варто підкреслити, що на діяльність СВБ припадає велика частка операцій, однак, їх вплив на банківську систему Україну, на нашу думку, є недостатньо дослідженим.

Формулювання цілей дослідження. Метою статті є визначення впливу системно - важливих банків на банківську систему України.

Виклад основного матеріалу дослідження. З кожним роком протягом 2014-2016 рр. кількість банків, що відносилися до системно-важливих, поступово зменшувалася. Так, якщо ще в 2014 році до СВБ відносили 8 банків, то в 2015 році - 6, в 2016 році - 3, а в 2017 році - тільки 3. Протягом 2014-2016 рр. серед СВБ завжди залишалися: ПАТ "ПриватБанк", ПАТ "Український експортно-імпортний банк" та ПАТ "Ощадний державний банк України". Також, доволі великий показник мали такі банки: ПАТ АБ "Украгазбанк", ПАТ "РайффайзенБанкАваль", ПАТ "Укрсоцбанк", ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "Сбербанк". Але, протягом усіх 4-х років обсяги їх діяльності не досягали середньоарифметичного показника системної важливості, щоб увійти до списку СВБ. На нашу думку, така ситуація більше пов'язана з вдосконаленням методики Національного банку України щодо ідентифікації СВБ в банківській системі України.

Зазначимо, що у 2017 році не залишилося ні одного приватного СВБ: з того приводу, що Національним банком було прийнято рішення щодо націоналізації ПАТ "Приватбанку", так як після націоналізації Приватбанку усі системні ризики пов'язані з його необґрунтованою агресивною політикою були знівельовані за рахунок зміни менеджменту, стратегії та повного контролю держави над цим банком. Також слід відзначити, що ПАТ "Український експортно-імпортний банк" та ПАТ "Ощадний державний банк України" залишились державними банками, які мають свою довгострокову політику звішених ризиків, та на які держава має прямий вплив. А, отже, фактор приватного СВБ, менеджмент якого може зловживати цим статусом є ліквідованим.

З метою виявлення залежності банківської системи України від СВБ в першу чергу необхідно визначити показники, що характеризують рівень розвитку банківської системи. На наш погляд, до них можна віднести наступні.

По-перше, це показник фінансової глибини, який вимірюється як відношення загальних активів банків до ВВП, що фактично характеризує загальний розмір банківської системи країни. Даний показник коливається в країнах з розвинутим фінансовим ринком залежно від того, який тип моделі сформувався - банкоцентричний чи ринково орієнтований.

По-друге, рівень розвитку банківської системи характеризується показником рівня кредитної глибини, який вимірюється відношенням кредитів, що надані банками до ВВП. Даний показник характеризує рівень активності банків на кредитному ринку. Зазначимо, що він також залежить від типу моделі фінансового ринка, який може бути орієнтований на фондовий ринок, або на банківський ринок.

По-третє, на нашу думку, рівень довіри населення до банківської системи характеризує показник співвідношення коштів клієнтів до ВВП, що відображає на скільки населення країни схильне нести свої збереження до банку, тобто характеризує рівень розвитку депозитного ринку.

По-четверте, при аналізі рівня розвитку банківської системи важливе значення має оцінка ефективності діяльності банків за банківською системою, що традиційно розраховуються як відношення фінансового результату банку (чистого прибутку) до величини ресурсів, витрачених на формування цього результату. В якості основних показників за банками більшість фахівців виокремлюють рентабельність власного капіталу (ROE, формула 1) і рентабельність активів (ROA, формула 2).

Показник рентабельності власного капіталу - це відношення чистого прибутку банку до середньої за період величиною власного капіталу банку та характеризує ефективність власних коштів (сформованих акціонерним і додатковим капіталом, а також резервним фондом і нерозподіленим прибутком), вкладених в бізнес банка. Значення показника ROE полягає у визначенні рівня віддачі (у вигляді чистого прибутку) від вкладених в банк коштів акціонерів, а також нерозподіленого прибутку, спрямованого банком на розвиток бізнесу.

Показник рентабельності активів - це відношення чистого прибутку до середньої за період величині активів банку та дозволяє оцінити ефективність активних операцій банку: скільки гривень чистого прибутку банк заробляє на кожну гривню, вкладену в його активи, як фінансові (кредити фізичним і юридичним особам, міжбанківські кредити, цінні папери), так і не фінансові (основні засоби та нематеріальні активи). Його використання дає можливість оцінки ефективності вкладень банку в базу для формування прибутку його активів.

Обидва вищевказаних показника пов'язані з розглядом діяльності банку в цілому, як господарюючого суб'єкта. Цей підхід проявляється як в розрахунку чисельника показників (чистий прибуток - підсумковий фінансовий результат діяльності банку після обліку процентних та непроцентних витрат, списання резервів і результату переоцінки активів, а також податкових платежів), так і в розрахунку знаменника (активи банку - його вкладення в різні інструменти фінансового ринку, а також основні засоби і нематеріальні активи).

Отже, в якості результативних показників для кореляційно-регресійного аналізу будуть виступати: показник співвідношення загальних активів до ВВП, співвідношення кредитного портфелю до ВВП, співвідношення коштів клієнтів до ВВП, показники ROA та ROE.

В якості показників за системними банками, що впливають на розвиток банківської системи України, авторами запропоновано використовувати показники, що використовуються в методиці визначення СВБ в банківській системі України, а саме: сума часток активів СВБ в банківській системі України (Х1), сума часток кредитних портфелів СВБ в банківській системі України (Х2), сума часток коштів клієнтів СВБ в банківській системі України (Х3).

Зазначимо, що не будемо оцінювати вплив СВБ на міжбанківському ринку, так як їх присутність на цих сегментах протягом 20052017 рр. була доволі низька, що підтверджується даними рис.1.

З рисунку видно, як змінювались тенденції щодо розміщення та запозичення коштів на міжбанківському ринку СВБ, а саме, що протягом аналізованого періоду їх частка не перевищувала 35 відсотків.

Для побудови моделі залежності банківської системи України від СВБ було використано метод кореляційно-регресійного аналізу за допомогою пакету редактора MS Excel.

Результати моделювання залежності представлено в таблиці 1.

Як видно з таблиці, із п'яти побудованих моделей лише дві моделі за всіма критеріями виявилась надійними, точними, адекватними, з достатньо тісними взаємозв'язками між факторами, які ввійшли в модель. Дослідження довело, що немає необхідності намагатися коригувати побудовані моделі - вони цілком придатні для практичного застосування. Підкреслимо, що проведене дослідження виявило, що моделі з показниками, які виділяються Національним банком України для виявлення СВБ (сума часток активів СВБ в банківській системі України, сума часток кредитних портфелів СВБ в банківській системі України та сума часток коштів клієнтів СВБ в банківській системі України), при точності моделей вище 50% та показнику множинної кореляції вище 70% виявилися не адекватними та не впливають на виділені автором результативні показники:

на показник співвідношення загальних активів банків до ВВП, та відображає на скільки банківська система забезпечує розвиток економіки;

на показник співвідношенням кредитів, що надані банками до ВВП, та відображає скільки ресурсів банківської системи спрямовані у вигляді кредитів в розвиток економіки країни;

на показник рентабельності активів, який розраховується як співвідношення чистого прибутку до активів банку.