Корпоративне управління в банках в контексті глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корпоративне управління в банках в контексті глобалізації

Л.Ю. Чобаль

Ключові слова: корпоративне управління, менеджмент, банки, агентська теорія, агент, принципал, кредити, акціонери.

Корпоративное управление в банках в контексте глобализации

Л.Ю. Чобаль

В статье дана трактовка понятия «корпоративное управление». Выделены два подхода к развитию агентской теории - позитивная теория, основанная на нематематическом ситуационном подходе и уделяющая внимание изучению конкретных ситуаций, влиянию контрактных технологий, человеческого и финансового капитала, и теория «агент-принципал», которая имеет математическую направленность, акцентируя внимание на неопределенности и информационной асимметрии. Выделены основные проблемные вопросы агентской теории в контексте глобализационных процессов и пути их решения.

Ключевые слова: корпоративное управление, менеджмент, банки, агентская теория, агент, принципал, кредиты, акционеры.

Corporate governance in banks in the context of globalization

L. Chobal

Keywords: corporate governance, management, banks, agency theory, agent, principal, loans, shareholders.

Постановка проблеми. В Україні впровадження принципів корпоративного управління набуває надзвичайної ваги. Для вітчизняних банків питання корпоративного управління набувають особливої актуальності в контексті входження іноземного капіталу та зростання рівня конкуренції. Як показує досвід, у сфері корпоративного управління іноземні банки приносять з собою елементи нової, вищої корпоративної культури. Це виражається в тому, що іноземні банки дотримуються стандартів розкриття інформації, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, побудованих на кращих світових зразках, вони ефективніше і професійно управляють кадрами, в них краще функціонує контроль акціонерів над менеджментом. З приходом іноземного капіталу вітчизняні банки змушені підвищувати рівень корпоративного управління аби успішно конкурувати із західними банківськими установами, а якщо витримати конкуренцію не вдасться і виникне необхідність продажу банку, то відчутно підвищити його вартість. Адже зараз вже не викликає сумніву, що корпоративне управління є важливим чинником зростання вартості бізнесу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню проблем трансформації банківської діяльності в глобальному середовищі присвятили свої праці чимало іноземних та вітчизняних вчених, зокрема: М. Алексєєнка, О. Білоруса, Д. Герда, О. Дзюблюка, В. Лаврушина, З. Луци- шина, Г. Маніловської, О. Мертенса, О. Петрика, О. Плотнікова, П. Роуза, С. Сіденка та ін. Однак недостатній рівень вивченості цих питань у науковій літературі зумовлює необхідність у подальших дослідженнях.

Мета статті - визначити роль і значення корпоративного управління в банках в контексті глобалізації.

Виклад основного матеріалу. Інтерес до практики корпоративного управління та відокремлення власності від управління почав формуватися у 1980-х рр. і широко обговорювався в середині 1990-х. Протягом десятиріччя було опубліковано велику кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів корпоративного управління, і зараз цей напрям сформувався як достатньо самостійний та актуальний. Однак, незважаючи на підвищений інтерес до проблем корпоративного управління, загальноприйнятого визначення цього поняття в теорії та практиці на склалося. корпоративний управління банк глобалізаційний

Так, в офіційних документах Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) корпоративне управління визначається як відносини між органами управління компанії, її акціонерами та іншими зацікавленими сторонами. Корпоративне управління також задає схему визначення цілей компанії та способів їх досягнення, включаючи моніторинг діяльності. Досить часто корпоративним управлінням називають оперативне керівництво, але, на наш погляд, необхідно чітко розрізняти ці поняття. Функцією оперативного керівництва є ухвалення оперативних рішень і контроль за їх виконанням підлеглими співробітниками. Корпоративне управління знаходиться на більш високому рівні ухвалення рішень, які спрямовані на контроль діяльності менеджменту і забезпечення підзвітності. І лише у сфері стратегії й контролю ризиків функції оперативного керівництва й корпоративного управління перетинаються. Найбільш повним вважаємо таке трактування: корпоративне управління - це система відносин, яка включає взаємини між керівництвом банку, радою директорів, акціонерами й іншими зацікавленими сторонами, контроль за діяльністю банку, процеси визначення цілей компанії і засобів їх досягнення, створення механізмів зацікавленості ради директорів та керівництва у досягненні поставлених цілей.

Оскільки корпоративне управління - це насамперед система відносин, то їх розвиток значною мірою зазначається досконалістю правового поля. У цьому зв'язку відзначимо, що в міжнародній практиці природні процеси рецепції і уніфікації правових норм відбуваються як у межах однієї держави, так і в регіональному та всесвітньому масштабах. На національному рівні розвиток корпоративного законодавства (акціонерного права) не може бути успішним без урахування взаємного впливу норм інших країн.

Практика засвідчила, що досягнення в галузі корпоративного права швидко сприймаються законодавством інших країн, тому цей процес дійсно має глобальний характер, адже «право акціонерних товариств у кожній країні створюється зусиллями всіх країн світу» [10]. При цьому уніфікація законодавчої бази відбувається не за допомогою міжнародних договорів, а переважно шляхом односторонньої рецепції понять, правових конструкцій та норм іноземного акціонерного права. Однак не всі юристи вважають таке зближення правових систем уніфікацією, розглядаючи його лише як копіювання або імітацію іноземного права [9].

В основу формування принципів корпоративного управління покладено агентську теорію, відтак між ними існує тісний взаємозв'язок. Агентська теорія була сформульована у 1960-1970 рр. і є одним із напрямів неоінституційної економічної теорії. Розподіл функцій управління між власниками та менеджментом виник у процесі еволюції форм власності від одноосібного володіння до корпоративної власності. Корпоратизація власності відбувається за рахунок емісії пайових цінних паперів (акцій), вона виникла і почала активно використовуватися як інструмент залучення капіталу після другої промислової революції. Корпорації як акціонерна форма власності можуть виконувати проекти, реалізація яких вимагає передачі власниками функції оперативного контролю за діяльністю та станом активів фінансовим менеджерам - агентам. Агентська (принципал-агентська) модель передбачає, що у ділові відносини вступають дві сторони, одна з яких - принципал - володіє і розпоряджається на свій розсуд фінансовими ресурсами та реалізує комплекс дій, спрямованих на досягнення стратегічної мети, а друга - агент - є найманим працівником та діє за дорученням принципала в його інтересах.

Прийнято виділяти два підходи до розвитку агентської теорії - позитивна теорія та теорія «агент-принципал». Обидві теорії досліджують договірні взаємовідносини між сторонами, які намагаються максимізувати доходи та досягають компромісу через підписання взаємовигідних контрактів, тобто розглядається можливість укладання «парето-оптимальних контрактів». Ключова відмінність між теоріями полягає у тому, що позитивна теорія ґрунтується на нематема- тичному ситуаційному підході та приділяє увагу вивченню конкретних ситуацій, впливу контрактних технологій, людського та фінансового капіталу. Теорія «агент-принципал» має математичну спрямованість, акцентуючи увагу на невизначеності та інформаційній асиметрії. Пізніше була створена третя теорія - зацікавлених сторін, яка поєднала у собі обидві теорії. Теорія зацікавлених сторін допускає, що менеджер у своїх діях керується інтересами не тільки принципала, а й усіх зацікавлених сторін. Ця теорія розглядає компанію як мережу контрактів між менеджерами та стейкхолдерами всіх рівнів.

У будь-якому разі принципал та агент укладають контракт, який може існувати у двох формах: формалізованій - через підписання двосторонніх домовленостей у вигляді контракту, та неформалізованій - через усні домовленості. У контракті фіксуються стратегічні та тактичні цілі, яких повинен досягти агент; обсяг капіталу, який принципал передає агенту на фінансування реалізації зазначеної стратегії; винагороду, яку отримає агент за виконану роботу у разі досягнення поставлених цілей; санкції у разі невиконання зобов'язань та порушення умов контракту. У контракті також зазначаються пункти, які зобов'язують агента працювати та використовувати переданий йому капітал виключно для досягнення встановлених принципалом цілей.

Агентська модель визначає параметри контролю з боку принципала за діяльністю агента щодо виконання ним зазначених у договорі умов, а також методи заохочення та штрафні санкції для агентів.

У процесі реалізації моделі агентських відносин можуть виникнути не прогнозовані ситуації як з боку агента, так із боку принципала. З боку агента, по-перше може виявитися недостатній рівень ефективності реалізації поставлених завдань, по-друге, агент може стати принципалом, найнявши для вирішення поставлених перед ним завдань свого власного агента, по-третє, агент може мати власні цілі, які входять у суперечність з цілями принципала, і по-четверте, агент може використати надані принципалом фінансові ресурси для досягнення своїх цілей (таку поведінку називають опортуністичною) [11]. З боку принципала переважно виникають ускладнення з чітким визначенням мети діяльності агента, неефективністю постановки завдань перед агентом та забезпеченням його необхідними ресурсами.

Розглянуте дозволяє виокремити основні проблемні питання агентської теорії у контексті глобалізаційних процесів та шляхи їх вирішення. Першочерговим питанням, що потребує вирішення, є недостатня ефективність агента, яка виникає внаслідок помилок принципала у процесі вибору агентів та може бути компенсована стратегією вкладення ресурсів у підвищення кваліфікації, ефективності та лояльності агентів, тобто формування стійкої позитивної мотивації агента. Не менш важливим є питання некоректної постановки принципалом завдання агентові, що може призвести до значних та довгострокових витрат. Одним із шляхів вирішення проблем некоректності є стратегія постановки загального завдання принципалом у поєднанні зі збором повної інформації про очікуваний кінцевий результат. Одночасно це зменшує витрати на контроль, спрямований на зниження асиметрії інформації. Асиметрія інформації зменшується за умови її горизонтальної циркуляції між агентами, що беруть участь у прийнятті рішень та реалізації загальних завдань.

Отже, розвиток агентських відносин та відокремлення власності від управління були зумовлені активізацією глобалізаційних процесів, що й створило об'єктивну потребу у формуванні системи корпоративного управління. Слід підкреслити, що загальні принципи корпоративного управління, розроблені для корпорацій, прийнятні й для банківських установ, проте у системі корпоративного управління банків особливий акцент робиться на адекватність системи контролю, достовірність звітності, якість аудиту і нагляду з боку керівних органів.

Напрями розвитку корпоративного управління у банку*