Теоретичні основи страхування життя в Україні

Виклад основного матеріалу дослідження

Страхування життя є добровільним. Воно не тільки займає значну частину у галузі особистого страхування, але і вносить вагомий внесок у можливе соціальне забезпечення населення країни. Страхування життя належить до стратегічно важливого складника страхового захисту населення країни. Воно забезпечує довготермінові інвестиції в економіку, вирішує частину соціальних проблем суспільства, а також поєднує в собі можливість отримання громадянами належного страхового захисту від таких ризиків, як тимчасова або повна (встановлення інвалідності) втрата працездатності внаслідок нещасного випадку, смерті (загибелі).

Багатогранний світовий досвід свідчить про існування важливого напряму захисту громадян від настання раптових, неочікуваних, несприятливих і навіть фатальних подій, яким є страхування життя. Страхування життя дає змогу вирішити низку проблем, які пов'язані зі втратою засобів до існування, з тимчасовою або повною втратою працездатності; досягненням пенсійного віку, хворобою тощо. Переважна більшість громадян не має можливості самостійно компенсувати такі непередбачені витрати. І саме тоді на допомогу приходять страхові організації, послуги яких дають змогу за порівняно невелику плату у вигляді страхових платежів, що сплачуються упродовж визначеного періоду, розраховувати на відчутну і швидку компенсацію непередбачених вищезазначених витрат [2].

І етап (1991--1996 рр.) -- етап занепаду старої системи страхування життя. Період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку України. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про внесення змін і доповнень» у Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 26.04.1993 р. № 38-93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету «Про страхування» від 10.05.1993 р.

Водночас кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшло на цьому етапі в якість,не були визначені чіткі напрями розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 р.) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 р. було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку -- «Укрстрахнагляд», переломного етапу у розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможними. До 1995 р. багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній («АСКО», «Славія» та ін.), створення власних великих ком- паній-холдингів («Саламандра», а також перетворення «Укрдержстраху» у НАСК «Оранта»). На початку ринкових реформ страхування життя як особлива галузь економіки так і залишилось неврегульованим. Крім того, страхування життя поступово почало втрачати свої позиції на страховому ринку [3].

II етап (1996--2001 рр.) -- етап зародження українського ринку страхування життя. Основною подією цього етапу стало прийняття в березні 1996 р. Закону України «Про страхування», який розділив страхові компанії на ті, які займаються винятково страхуванням життя, та ті, що надають послуги страхування, відмінного від страхування життя. Крім цього, цим документом було передбачено низку не менш важливих моментів, що стосуються питання формування та розміщення страхових резервів. Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності у сфері страхування. Підтвердженням зацікавленості держави у розвитку страхування також було прийняття та ухвалення урядом Програми розвитку страхового ринку України на 1998--2000 рр.

III етап (2001--2007 рр.) -- це період переосмислення напрацьованого і переходу до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилася конкуренція та професіоналізм у роботі страховиків. З'явився новий регулятор -- у кінці 2002 р. створена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (нині Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг). Прийнятий у новій редакції в кінці 2001 р. Закон України «Про страхування» встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі 1,5 млн євро для страховиків, які здійснюють страхування життя. У цей період страховий ринок за темпами розвитку випереджає інші сектори економіки. Він є найрозвиненішим сектором ринку небанківських фінансових послуг, який акумулює 68% загального обсягу активів. Однією з причин такого розвитку є використання страхування як інструменту податкової оптимізації. Для цього періоду характерний ріст обсягів перестрахування ризиків, посилення впливу іноземного капіталу на діяльність страхових компаній.

IV етап (2008--2012 рр.) -- кризовий. Цей період характеризується уповільненням темпів росту основних показників вітчизняного страхового ринку внаслідок фінансової-економіч- них світових криз 2008 та 2012 рр.

V етап (2013 р. -- дотепер) -- посткризовий період. Характеризується поступовим оговтанням фінансової системи та помірним зростання основних показників вітчизняного страхового ринку.

Починаючи з періоду становлення незалежності України і донині ринок страхування життя продовжує формуватися через удосконалення законодавчої правової бази, зміни органів нагляду за страховою діяльністю, зміни ставлення населення до деяких видів послуг, упровадження податкових пільг (податкового кредиту). Але відсутність розуміння у населення, що являє собою страхування життя й у чому його переваги, низький рівень довіри до страхових компаній, невпевненість у майбутньому, продовження надавання переваги зберіганню заощаджень готівкою або у доларах США, відсутність ясності у системі оподаткування та суперечливі закони, нестабільність доходів домогоспо- дарств, а також невідповідність гарантованих норм дохідності та таблиць смертності, валютний ризик та інші фактори сприяють гальмуванню розвитку ринку страхування життя.

Є. Андрієвський бачить у страхуванні життя фактор народного заощадження. М. Пікард, А. Бессон та Е. Клав'єр дотримувалися думки, що страхування життя -- це договір такої сучасної страхової послуги, як змішане страхування. М. Поповим було виділено страхування життя як особливий вид господарської діяльності. Науковець В. Серебровський до страхування життя відносить ті страхові послуги, у яких момент ризику полягає в невизначеності строку людського життя. Р. Юлдашев визначає страхування життя як економічний захист, пов'язаний із загибеллю застрахованого [3]. страхування життя ринок

Науковець Т. Татаріна стверджує, що страхування життя -- це важлива галузь страхового ринку, яка забезпечує значну частину довгострокових інвестицій в національну економіку та сприяє підвищенню її конкурентоспроможності, тому ринок страхування життя кожної країни є своєрідним індикатором розвитку економіки, підприємництва, інвестиційного ринку цієї держави [3].

У ст. 6 Закону України «Про страхування» № 5463^1 від 16.10.2012 р. визначено, що «страхування життя -- це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку» [1].

Подібної позиції дотримується науковець Т. Артюх, яка під страхуванням життя розглядає «підгалузь особового страхування, що включає в себе сукупність видів страхування, за умовами яких страховик виплачує застрахованій особі або її правонаступнику певну грошову суму при дожитті застрахованого до певного віку, події чи дати або в разі його смерті, народження дитини, вступу в шлюб, вступу до вишу (отримання освіти), дожиття до визначеного віку, смерті близького родича (дружини, чоловіка, дітей, батьків)».

Ґрунтовніше економічний зміст страхування життя розкривається через функції, які воно виконує. У працях науковців виокремлюються функції, притаманні страхуванню життя в умовах ринкової економіки.

1) . Функція формування соціально-орієнто- ваного суспільства із забезпеченим майбутнім проявляється у тому, що від наявності страхування життя для громадян залежить соціальний статус, навчання, кредит у банку, пенсія тощо. Загалом від рівня розвитку в країні страхування життя залежить розвиток суспільства. Це визначає і впевненість громадян у соціальному захисті у майбутньому.

2) . Функція соціального страхування розкривається через те, що страхування життя багато в чому доповнює систему соціального страхування та забезпечення в частині пенсійного забезпечення громадян.

3) . Функція сприяння поліпшенню стану здоров'я населення пов'язана з тим, що страхування життя економічними методами стимулює громадян до дбайливого ставлення до свого здоров'я. Зокрема, у більшості країн світу ще до укладання договору страхування життя страховики вивчають історію хвороби клієнта, враховують масу його тіла, наявність шкідливих звичок тощо, які істотно впливають на розмір страхових внесків та умови страхування.

4) . Інвестиційна функція. Оскільки страхові компанії залучають «довгі» гроші, вони є тим локомотивом, який може досить ефективно тягти за собою систему інституціональних інвестицій; вміле та розумне використання коштів страхових резервів допомагає вирішувати завдання фінансування багатьох витратних державних проектів без залучення зовнішніх інвесторів.

5) . Кредитна функція розкривається через те, що законодавство більшості розвинених держав передбачає право страховиків кредитувати страхувальників в межах викупної суми на момент видачі кредиту та на строк, що не перевищує період, який залишився до закінчення дії договору страхування життя.

6) . Функція мотивації персоналу суб'єктів господарювання представляє довготермінове нагромаджувальне страхування життя як невід'ємний елемент сучасного управління кадрами. Такі страхові програми не тільки допомагають керівнику з мінімальними витратами вирішити «кадрове питання», але й дають змогу створити ефективне управління фінансовими потоками підприємства [10].

Крім того, науковці поділяють функції страхування життя на загальні та спеціальні.

Функція створення та використання страхових резервів полягає у формуванні страховиками страхових фондів для їх подальшого перерозподілу на користь осіб, які постраждали внаслідок страхових випадків.

Превентивна функція забезпечує зниження страхового ризику за рахунок обмеження в договорі щодо виплат у разі самогубства, а також за страхових випадків, які відбулися в стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп'яніння. Водночас превентивна функція страхування життя виявляється на етапі укладення договору страхування життя шляхом проведення медичного андерайтингу деякими вітчизняними страховими компаніями.

Інвестиційна функція реалізується шляхом інвестування сформованих страхових резервів в економіку країни, через придбання банківських металів, нерухомого майна, іпотечних сертифікатів, облігацій, акцій, цінних паперів, емітованих державою, а також через інвестиції в економіку України за напрямами, встановленими Кабінетом міністрів України.

Функція заощадження проявляє себе в тому, що компанії зі страхування життя здійснюють зберігання та повернення коштів своїх клієнтів. Завдяки цій функції особа за рахунок щорічних страхових внесків може заощадити значну суму коштів, необхідну для реалізації планів у чітко визначений час у майбутньому -- пенсія, навчання дитини, придбання будинку та інше.

Функція створення доходу відображається у виплаті страхувальникам доходу, отриманого страховиком за результатами його інвестиційної діяльності.

Кредитна функція полягає у тому, що страхова компанія з коштів сформованих страхових резервів здійснює кредитування страхувальників у межах викупної суми за договором страхування життя.

Функція збереження забезпечує захист коштів страхувальника, необхідних для внеску страхових премій, шляхом скорочення нераціональних витрат та сприяє довгостроковому фінансовому плануванню.

Отже, можна виокремити такі підвиди страхування життя, як:

— змішане страхування;

— страхування дітей;

— весільне страхування;

— пенсійне страхування;

— довічне страхування (табл. 1.1)

6 лютого 2015 р. у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону України «Про страхування» № 1797-1, в якому відображається класифікація страхування за європейськими стандартами. Згідно з цим Проектом страхування життя поділяється на п'ять класів:

— Клас І. Страхування життя інше, ніж інвестиційне.

— Клас ІІ. Страхування на випадок дожиття до події, передбаченої договором страхування.

— Клас ІІІ. Інвестиційне страхування життя.

— Клас IV. Постійне страхування здоров'я.

— Клас V. Страхування додаткової пенсії.

Тлумачення поняття страхування життя визначається за специфікою окремого класу.

Таблиця 1.1 Основні види страхування життя

Висновки

Таким чином, страхування життя -- це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку

У сучасних умовах розвитку вітчизняного ринку страхування життя процедура професійного навчання та реєстрації страхових посередників має бути простою та недорогою. Нами запропоновано до страхових агентів застосовувати практику їх реєстрації та професійної підготовки страховиками під наглядом Держ- фінпослуг на безоплатній основі. Водночас необхідно законодавчо встановити, що спеціальне навчання повинні проходити не лише керівники страхового брокера -- юридичної особи, а й усі його працівники, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні. Враховуючи європейські стандарти діяльності страхових посередників, вимоги щодо наявності страхування професійної відповідальності запропоновано застосовувати лише до страхових брокерів, тоді як відповідальність за дії страхових агентів доцільно покласти на страхову компанію, з якою вони співпрацюють [4].

Для вирішення проблеми надання клієнтам неповної та недостовірної інформації про умови страхування необхідно впровадити законодавчі норми, що визначатимуть інформацію, яка має надаватися клієнтам страхових компаній у письмовій формі до моменту укладання договору страхування життя, а недотримання таких вимог є підставою для визнання укладеного договору страхування нечинним та повернення страхувальнику сплаченої страхової премії. Ще одним заходом, що дасть змогу захистити споживачів послуг страхування життя від надання їм недостовірної інформації, є впровадження у чинне законодавство норми, яка передбачала б можливість клієнта відмовитися від укладеного договору страхування життя протягом 14--30 днів після отримання усіх документів. Це дасть можливість споживачам детально ознайомитися з умовами договору страхування, переконатися в достовірності інформації, яка їм надавалася страховим посередником, та прийняти остаточне рішення про необхідність страховки.

Потребує кардинальних змін державна політика у сфері підвищення страхової культури населення. Передусім необхідно включити діяльність у напрямі поширення серед громадськості інформації про діяльність ринків фінансових послуг та заходи з державного регулювання цієї діяльності у перелік функцій, які здійснює Держфінпослуг, оскільки чинним законодавством це не передбачено. Успішний досвід діяльності польської Комісії фінансового нагляду у цій сфері свідчить, що крім пасивного висвітлення діяльності вітчизняного страхового ринку в засобах масової інформації доцільно передбачати активну роботу, яка проводиться у школах, вищих навчальних закладах, на підприємствах, а також організовувати форуми та вікторини, присвячені страховій тематиці.