Ризик як складова страхування, його характеристика та риси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризик як складова страхування, його характеристика та риси

Пічко РС., здобувач Придніпровський науковий центр Національної академії наук України і МОН України

У статті досліджується поняття ризику як складової страхування, його характеристика та риси. Ризик розглядається як специфічна категорія з огляду на теорію економічного аналізу права. Виділяється роль права у розподіленні та мінімізації ризику.

Ключові слова: ризик, страхування, ознаки ризику, страховий ризик.

В статье исследуется понятие риска как составляющей страхования, его характеристика и особенности. Риск рассматривается как специфическая категория с точки зрения теории экономического анализа права. Выделяется роль права в распределении и минимизации риска.

Ключевые слова: риск, страхование, признаки риска, страховой риск.

Pichko R.S. RISK AS COMPOSITION INSURANCE, ITS CHARACTERISTICS AND RISK The article explores the concept of risk as a component of insurance, its characteristics and features. Risk is seen as a specific category given the theory of economic analysis of law. The role of law in the distribution and minimization of risk is highlighted.

Key words: risk, insurance, characteristics of risk.

Постановка проблеми. Ризик є складною та суперечливою категорією. Ризик існує незалежно від нас та нашого знання про нього. Поняття ризику відображає реально наявні явища й процеси, більшість з яких має ймовірнісний характер, тобто ризик має об'єктивну природу.

Водночас ризик пов'язаний з необхідністю вибору певних альтернатив рішень, що приймаються, розрахунку ймовірностей їх результатів. Крім того, суб'єкти управління по-різному сприймають один і той самий рівень ризику через свої індивідуальні риси, які відображаються у понятті схильності до ризику. У цьому полягає суб'єктивний бік ризику.

У свою чергу, існує також поняття страхового ризику, яке визначається як ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства. Існує також поняття ризику у праві.

Ступінь розробленості проблеми. Важливість визначення категорії ризику для правової науки та поєднання її у правових конструкціях неодноразово підкреслювали такі вчені, як М.М. Агарков, О.В. Дзера, О.О. Красавчиков, В.І. Серебровський, В.А. Ойгензихт, Я.М. Магазінер, Н.С. Кузнєцова, Є.О. Харитонов та ін.

Попри наявну невизначеність цієї категорії, відсутність підходу до її тлумачення, категорія ризику використовується як у теорії права, так і у правових нормах, наприклад, ст. 323 ЦК України «Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна», ст. 668 ЦК України «Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару» або у визначенні підприємництва як виду господарської діяльності, що наведено у ст. 42 ГК України, за якою підприємництво є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Саме тому вважаємо за потрібне розглянути цю категорію більш детально.

Метою статті є аналіз поняття ризику як складової страхування, його характеристика та риси. Ризик розглядається як специфічна категорія з огляду на теорію економічного аналізу права. Виділяється роль права у розподіленні та мінімізації ризику.

Виклад основного матеріалу. Науковці О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та інші зазначали, що ризикованість підприємницької діяльності виявляється в імовірному характері прибутку. Підприємництво здійснюється з метою отримання прибутку, проте не завжди ця мета може бути досягнута. У таких випадках підприємець самостійно несе всі ризики, пов'язані з негативними майновими наслідками його діяльності [1, с. 85]

За визначенням А.Г. Мартиросяна, цивільно правовий ризик це категорія, яка пояснює учасникам можливі майново невигідні наслідки, як це обумовлено законом. Ризик являє для суб'єктів цивільного права інтерес, тому що його наслідки загрожують збитками. Збитки, як зазначалося вище, зачіпають інтереси не тільки особи, яка зазнає їх (приватні інтереси), а й інтереси публічні у силу органічного зв'язку приватного і публічного у цивільному праві. Одночасно з цим збитки, якщо вони заподіяні однією особою іншій, підлягають відшкодуванню, оскільки заподіяними збитками порушуються майнові права особи, якій вони заподіяні [2, с. 105].

Сам термін «ризик» походить від грецьких слів г^БІкоп, г^Ба скеля. В італійській мові гІБІко небезпека, загроза; гІБсаге лавірувати між скель. У французькому гібЬоє загроза, ризикувати (буквально об'їжджати скелю). В «Оксфордському словнику англійської мови» зазначено, що поняття «ризик» стосовно комерції з'явилося в Італії на самому початку XVII ст., потім мігрувало до Франції і 1661 р. зафіксовано у письмових джерелах Англії. Вперше це поняття як функціональна характеристика підприємництва було використано у XVII в. французьким економістом Р. Кантильоном. Він розглядав підприємця як фігуру, що приймає рішення і задовольняє свої інтереси в умовах невизначеності. У XIX ст. категорія «ризик» використовувалася в основному в юриспруденції як правове поняття. З 20-х рр. XX ст. дана категорія широко почала використовуватися у країнах Заходу стосовно і до господарської сфери [3, с. 5].

Подальший розвиток поняття ризику отримало у наукових роботах Дж.М. Кейнса. Він розглядав ризик з позиції суб'єкта, який здійснює інвестиційну діяльність, виділивши три основні види ризиків. Першим видом ризику є підприємницький ризик невизначеність отримання очікуваного доходу від вкладення коштів. Цей вид ризику виникає тільки тоді, коли в обіг направляються власні гроші і підприємець сумнівається, чи вдасться йому дійсно отримати ту вигоду, на яку він розраховує. Ризик «позикодавця», як другий вид ризику за Дж.М. Кейнсом, це ризик неповернення кредиту, що включає у себе юридичний ризик (ухилення від повернення кредиту) і кредитний ризик (недостатність забезпечення). Він зустрічається там, де практикуються кредитні операції, і пов'язаний з сумнівом в обґрунтованості довіри у разі навмисного банкрутства або спроб боржника ухилитися від виконання власних зобов'язань. Сумнів може викликати також достатність забезпечення позики у разі мимовільного банкрутства позичальника, коли розрахунки на отримання передбачуваного доходу не виправдовуються. Третій вид ризику ризик зміни цінності грошової одиниці ймовірність втрати коштів у результаті зміни курсу національної грошової одиниці (ринковий ризик або ризик інфляції). Він пов'язаний з можливим зменшенням цінності грошової одиниці і дозволяє зробити висновок про те, що грошова позика завжди менш надійна, ніж реальне майно. Крім того, інфляція негативно відбивається на інвестуванні коштів (особливо у довгостроковій перспективі) і ставить боржників у привілейоване становище порівняно з кредиторами. У цілому, Дж.М. Кейнс дає розмежування між ризиком і невизначеністю, зазначаючи, що невизначеність це ситуація, коли не існує взагалі ніякої наукової основи для визначення будь-якої обчислюваною ймовірності [4, с. 256]. ризик економічний страхування

У класичній теорії ризику, засновниками якої прийнято вважати Дж. Мілля та Н.У. Сеньйора, учені шукали сенс ризику в економіці у доходах підприємця, куди входять відсотки від вкладеного капіталу і плата за можливий ризик в умовах стихійного ринку. У цій теорії проводиться паралель між діями підприємця і розрахунком потенційних збитків. Надалі ця теорія поряд з іншими стала основою для економічного аналізу права і розподілу ризиків, які користуються широкою популярністю за кордоном.

З розвитком економічної думки класична теорія ризику почала сприйматися як однобока, що не розкриває сутності ризику і не задовольняє інтересам практики управління ризиками. У результаті була запропонована інша теорія, іменована неокласичною. Автори цієї теорії А. Маршал і А. Пігу сенс ризику бачили у тому, що підприємство, діяльність якого здійснюється в умовах ринкової невизначеності, має виходити з критеріїв очікуваного прибутку і величини її можливих втрат.

Господарюючий суб'єкт повинен обрати поведінку «граничної корисності». Таку поведініку, на думку авторів теорії, слід шукати у варіантності діяльності, де є прибуток, але коливання прибутку високі або низькі. У такій ситуації вибір підприємця повинен лягти на той варіант, де коливання прибутку низькі, оскільки такий прибуток має більшу корисність, ніж та, де отримується прибуток при високих коливаннях.

Таким чином, в економічній науці ризик розуміється як специфіка виробничих відносин, в яких є можливість майнових втрат. Така можливість підлягає врахуванню при прийнятті рішень підприємцями, виходячи з їх бачення ситуації, розрахунків і поставлених цілей. Знову ж маємо справу з ймовірними подіями, настання яких зі стовідсотковою ймовірністю визначити ніхто не зможе, саме тому зазначені економічні теорії не є панацеєю від бід підприємця, вони лише вказують на можливість мінімізувати ризик, а як буде діяти підприємець, чи піде він на ризик, який варіант поведінки вибере в умовах невизначеності, залежить тільки від нього. У цьому полягає його економічна свобода і ризик, який є основою підприємницької діяльності. Банкір, що втратив здатність ризикувати, зазначає Лео Шустер, банкіром більше бути не може [2, с. 11].

Погляди вчених-правників на категорію юридичного ризику групуються у дві основні концепції, які розвиваються у правовій науці з минулого століття і доповнюються новими поглядами сучасних учених.

Такі вчені, як В.А. Ойгензихт, С.М. Братусь, Ф.Г. Нінідзе, О.О. Красавчиков, В.О. Копилов, Р.Б. Сабодаш, Н.С. Кузнєцова розробляли концепцію суб'єктивного ризику. Ця концепція описана у поглядах В.А. Ойгензихта, який визначав, що ризик існує паралельно з виною, але може існувати і разом з нею: як психічне ставлення суб'єкта до результату власних дій чи дій інших людей, а також до результату об'єктивно випадкових чи випадково неможливих дій, які виражаються в усвідомленому припущенні негативних майнових наслідків [5, с. 77-78].

Іншою концепцією, що об'єднує погляди таких учених, як М.С. Малеїн, Д.Ф. Кастрюлін, А.О. Собчак, Д.А. Архіпов та інші, є концепція об'єктивного ризику.

Так, Д.А. Архіпов, заперечуючи суб'єктивну складову ризику, вважає помилковим виділення суб'єктивної природи ризику в аспекті правового дослідження [6, с. 406].

Надаючи визначення категорії ризику А.О. Собчак зазначає, що ризик це завжди небезпека настання несприятливих наслідків (майнового чи особистого немайнового характеру), відносно яких невідомо, настануть вони чи ні [7, с. 55].

У цілому, концепція об'єктивного ризику полягає у тому, що ризиком визнається об'єктивна і невідворотна небезпека у вигляді нормативно закріпленої ймовірності настання певних негативних наслідків і заподіяння шкоди благам та інтересам. Ризик існує незалежно від волі особи та психічного ставлення її до можливого настання несприятливих наслідків, до своїх дій чи дій інших осіб.

Об'єктивне існування майново-невигідних наслідків ризику породило нові інститути, які покликані залучати до процесу розподілу ризику третіх осіб, які не є сторонами зобов'язання. Звісно ж, що повне або часткове покладання наслідків ризику у вигляді збитків на третю особу, яка не є стороною зобов'язання, є ще одним способом розподілу ризику. Загальний характер цього способу розподілу ризику полягає у тому, що він реалізується за допомогою різних цивільно-правових інститутів. Йдеться про такі інституції, як субсидіарна відповідальність, поручительство, банківська гарантія, страхування. Це зовсім різні інститути, покликані служити різним потребам цивільно правового регулювання, але об'єднані одним: покладанням ризику майново-невигідних наслідків на третю особу, яка не є стороною в зобов'язанні. Таким чином, загальна ідея цих інститутів цивільного права у контексті розподілу ризику, полягає у розширенні суб'єктного складу осіб, на яких покладаються наслідки допущеного ризику [2, с. 65].

На думку Я.М. Магазинера, об'єктивне право має не тільки регулювати розподіл позитивних благ у суспільстві, а й розподіляти ті загрози (ризики), які стихійно падають на людину. Право, на думку Я.М. Магазинера, історично обумовлене незліченними можливостями зла, з якими воно бореться. Завдання права, за його думкою, звести до мінімуму ризик втрати благ. Державне і цивільне право максимально забезпечують відомі блага, а кримінальне право, усуває шкідливі способи їх порушення. До ризику, на його думку, піддаються ті, хто зобов'язаний виконувати обов'язки, особливо схильні до ризику колективні суб'єкти (суспільство, партія, держава), які перекладає ризик на своїх учасників.

Податкова і військова повинність, підпорядкування законам держави є розпорошення ризику, якому піддається держава, якщо не будуть виконані його завдання. Ризикуючи своєю ліквідацією, держава переносить ризики на громадян, примушуючи під загрозою покарання виконувати повинності. Заради збереження колективного блага, держава обмежує блага індивідуальні. Військова повинність є розпорошення ризику держави як цілого; відповідальність держави перед своїми громадянами за збитки від війни є, навпаки, консолідація, зосередження в особі держави ризику для окремих осіб від війни. Державне страхування є одночасно і зосередження ризику, оскільки вся держава бере на себе ризик віднещастя з її громадянами, і розпорошення ризику, оскільки всі страхувальники сплачують внески, щоб можна було допомогти одному з них у разі нещастя, і тощо [2, с. 13].

А. Манес, зазначав, що у страхових договорах взагалі йдеться про настання небезпеки і про збитки, що цим викликаються. Але ці слова вживаються в особливому страховому сенсі. Звичайно, тут під словом небезпека розуміється можливість будь-якого випадкового настання такої події, економічні наслідки якої викликають необхідність виплати відповідної суми. Під збитками ж страхова практика розуміє саму подію. Така подія зовсім не повинна завжди бути нещасним випадком. Вона може у життєвому сенсі розглядатися навіть як щастя, як, наприклад, тривалість життя понад передбачуваний вік, заміжжя дочки, народження дитини, вступ на військову службу, вибір у присяжні. Але, звичайно, всі ці події вимагають майнових витрат або зменшують дохід, і у силу цього, побічно або односторонньо, але все ж заподіюють майнову шкоду. Вираз «ризик», що часто зустрічається у приватному страхуванні, позначає або розміри небезпеки, яка загрожує клієнту, або який-небудь предмет, а саме життя, річ, майно, які подією будуть зруйновані або зіпсовані, або на які ця подія матиме інший вплив, у матеріальному відношенні несприятливий [8, с. 25].

Л.Г. Єфімова зазначає, що підприємець, будучи професійним учасником ринку, має можливість закласти у ціну товару певну премію за ризик, тим самим забезпечити собі створення «страхового фонду», з огляду на що пред'являються йому підвищені вимоги на дбайливість і обачність. Стосовно питання, на кого покладати збитки, західні автори приходять до висновку, що «... законодавство повинно насамперед покладати обов'язок нести збитки на особу, в якої більше можливостей їх запобігти» [9, с. 30].

В області страхування поняття ризику досить широке і суттєве; ризик уособлює собою об'єкт страхування; він вільно переходить від одного суб'єкта до іншого: передача його оплатна; має певну цінність, а тому з наукової точки зору ризик вважається невіддільним догматом страхового права. Страховий ризик нерозривно пов'язаний з об'єктом страхування і без ризику немає елемента страхування; бо тільки при наявності ризику в юридичній оболонці, страховик бере на себе зобов'язання винагородити страхувальника у разі загибелі застрахованого об'єкта. Такий елемент і пов'язані з ним відношення складають юридичну природу ризику. Ризик виникає з моменту укладення контрагентами страхового договору і кінець його нерозривно пов'язаний або з загибеллю застрахованого об'єкта, або із закінченням терміну договору. Однак настання моменту загибелі об'єкта невідомо, а лише тільки ймовірно, якби загибель його була точно відома, то не було б ніякого ризику. Таким чином, ще одним висновком є наявність ризику, що відчувається тільки при невідомості часу настання загибелі застрахованого об'єкта [10, с. 78]. Абз. першим ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик визначається як певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Окрім цього, ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає ризик як ймовірність виникнення негативних наслідків від провадження господарської діяльності та можливий розмір втрат від них, що вимірюється у кількісних та якісних показниках [13].

Слід зауважити, що такий погляд на ризик закладено у законодавстві і інших країн, зокрема ст. 9 Закону Республіки Білорусь «Про страхування» визначає, що страховий ризик це ймовірне настання страхового випадку, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за тим або іншим видом страхування. П. 1 ст. 9 Закону Російської Федерації «Про організацію страхової справи у Російській Федерації» визначає, що страховим ризиком є певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування. Пункт 23-1 ст. 3 Закону Республіки Казахстан «Про страхову діяльність» визначає страховий ризик як ймовірність настання страхового випадку. Найбільш об'ємне та цілісне визначення категорії страхового ризику, на наш погляд, надано у страховому законодавстві Республіки Молдови. Так, ст. 1 Закону Республіки Молдова встановлює, що ризиком є майбутня ймовірна подія, яка може завдати шкоди майну, працездатності, життю або здоров'ю особи. Страховий ризик це феномен, подія або група феноменів або подій, передбачених у договорі страхування, які, наступивши, можуть завдати шкоди застрахованим майну або особі (у страхуванні життя феномен дожиття і феномен смерті підходять під визначення страхового ризику).

У Додатку А Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя» від 24 липня 1973 року подана класифікація ризиків відповідно до видів страхування.

В.І. Серебровський, зазначаючи, що поняття страхового ризику вживається у різних значеннях, наводив деякі можливі варіанти розуміння терміну страхового ризику, зокрема, як необхідність нести невигідні наслідки від настання можливої, невідомої події. У цьому сенсі, застосовуючи термін ризик, фіксується прийняття на себе страховиком ризику, про перехід ризику, про розподіл ризику тощо. Таке розуміння ризику найближче стоїть до розуміння ризику у його економічному значенні. Якщо розглядати питання з економічної точки зору, можна говорити про перенесення ризику, про розподіл ризику тощо, то з юридичної точки зору така термінологія уявляється неточною. Якщо економічний ризик, переданий страхувальником страховикові, і ризик, взятий на себе страховиком, покривають один одного, то юридично ризик страхувальника і ризик страховика є поняттями незбіжними. Страхувальник несе ризик тому, що він є власником, наймачем, комісіонером тощо. Страховик несе ризик тільки тому, що він вступив у страхові відносини. Юридичною підставою виникнення в його особі обов'язків буде або договір страхування, або вимога закону. Юридично ризик страховика може не збігатися з ризиком страхувальника і за своїм обсягом, терміном і дією. Тому «прийняття на себе страховиком ризику» у правовому сенсі означає виникнення в особі страховика особливого, самостійного зобов'язання, що має своєю основою факт укладення договору страхування. Тут «ризик страховика» виявляється тотожним з «відповідальністю страховика», яка витікає для нього з укладеного договору страхування. З юридичної точки зору можна було б вживати вираз «взяти на себе відповідальність» замість «взяти на себе ризик».

І якщо «відповідальність» зазвичай іменується «ризиком», то відбувається це тому, що фактичне втілення цієї відповідальності ставиться у залежність від настання можливої, невідомої події [11, с. 503-504].

Висновки. У результаті аналізу зазначених поглядів, визначень та концепцій щодо страхового ризику, можна виділити наступні риси ризику саме як категорії страхового права.:

1) Ймовірність полягає в існуванні для конкретної особи певної ситуації, протікання або наслідки закінчення якої для особи, її прав та інтересів не можна однозначно прорахувати та визначити.

2) Об'єктивність фактично ця риса системно пов'язана з ймовірністю, оскільки як ризик сам по собі, так і ймовірність його реалізації повинна існувати в об'єктивній реальності. При цьому ступень вірогідності реалізації визначається сторонами самостійно, не будучи при цьому визначальною ознакою об'єктивності.

3) Заінтересованість особа, яка вступає у страхові відносини, повинна мати страховий інтерес, який випливає з наявності ризику щодо особи, її прав та інтересів.

4) Збитковість фактично збитковість виступає наслідком реалізації ризику, тобто між збитковістю та реалізацією ризику завжди повинний бути причино-наслідковий зв'язок.

Література

Собчак А.А. О некоторых спорных вопросах общей теории правовой ответственности / А.А. Собчак // Правоведение. 1968. № 1 стр. 55.

7. А. Манес. Учебное пособие : сокр. пер. с нем. Репринтное издание. М. : Анкил, 1992. 108 с.

8. Ефимова Л.Г. Ответственность и распределение убытков в расчетных отношениях / Л.Г Ефимова // Государство и право. 1995. № 12.

9. Крюков В.П. Очерки по страховому праву. Систематическое изложение и критика юридических норм страхового дела / В.П. Крюков. Репринтное издание. М. : Анкил, 1992. 156 с.

10. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву / В.И. Серебровский. Изд. 2-е, испр. М. : Статут, 2003. 558 с.

11. Словник української мови : у 11 т. / [ред. колег.

І.К. Білодід (голова) та ін.]. Т 8 / [В.М. Білоноженко,

B. В. Жайворонок, В.П. Забєліна, Ш.Г. Кренцель,

C. А. Малахівська та ін.]. К. : Наукова думка, 1970 1980.

12. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/877-16

Абрамов В.Ю. Страхование: теория и практика / В.Ю. Абрамов. М. : Волтерс Клувер, 2007. 512 с.

Размещено на Allbest.ru