Світовий досвід мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій на економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівської комерційної академії

УДК : 339.74

Світовий досвід мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій на економіку

Манзюк О.О.

Виділено негативні результати діяльності офшорних зон: перевищення вкладених коштів у діяльність зони над розміром іноземних інвестицій; бажання компаній в межах зони, користуватися внутрішнім ринком для демпінгу, не сходяться з інтернаціональними стандартами товарів. Вивчено діяльність Базельського комітету з банківського контролю, Міжнародної організації контролю з цінних паперів, Комісія з проблем відмивання грошей Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF), щодо упорядкування діяльності офшорних зон. Досліджено досвід США, Великобританії, Греції, Індії, Італії, Німеччини, Франції, Японії, Китаю та Росії.

Ключові слова : офшорна юрисдикція, боротьба, контроль, відмивання коштів.

Manzyuk O.

GLOBAL EXPERIENCE MINIMIZE THE NEGATIVE ROLE OF OFFSHORE JURISDICTIONS ON THE ECONOMY

Selected negative results of offshore zones: excess funds invested in the activity zone on the size of foreign investments; the desire of companies within the zone, to use the internal market for dumping, do not converge with international standards of goods. We studied the activities of the Basel Committee on banking supervision, International organization of control on securities, Committee on problems of money laundering is the Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF), the ordering activity offshore zones. Studied the experience of the USA, great Britain, Greece, India, Italy, Germany, France, Japan, China and Russia.

Keywords : offshore jurisdiction, control, control, money laundering.

Манзюк O. O.

МИРОВОЙ ОПЫТ МИНИМИЗАЦИИ НЕГАТИВНОЙ РОЛИ ОФШОРНЫХ ЮРИСДИКЦИЙ НА ЭКОНОМИКУ

Выделены негативные результаты деятельности оффшорных зон: превышение вложенных средств в деятельность зоны над размером иностранных инвестиций; желание компаний в пределах зоны, пользоваться внутренним рынком для демпинга, не сходятся с интернациональными стандартами товаров. Изучена деятельность Базельского комитета по банковскому контролю, Международной организации контроля по ценным бумагам, Комиссия по проблемам отмывания денег Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF), по упорядочению деятельности офшорных зон. Исследован опыт США, Великобритании, Греции, Индии, Италии, Германии, Франции, Японии, Китая и России.

Ключевые слова : офшорная юрисдикция, борьба, контроль, отмывание средств.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Будь-яка країна зацікавлена у формуванні офшорних зон для забезпечення стабілізації і злагодженого розвитку економіки. Саме через це сьогодні офшорні зони є головним елементом глобальної економіки. Усе більш популярною є перспектива створення не лише відокремлених офшорних фірм, але і схем, які охоплюють офшорні та неофшорні фірми, а також їх відділи в різноманітних державах. Проблемні питання усунення наслідків негативного впливу офшорних юрисдикцій потребують вивчення досвіду іноземних держав.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблемними питаннями усунення негативних впливів діяльності офшорних юрисдикцій на економічну ситуацію окремих країн займались такі науковці теоретики та практики : Булатов А.С. [1], Глушкова Е. [2], Мак-Канн Х. (McCann H.) [9], Обстфельд А. (Obstfeld A.) [10], Ратушенко О.С. [6], А. Тейлор (Taylor A.) [10], Халдін М. А. [4], Хейфец Б.А. [5], Чуркіна О.С. [6], Шонджиев Б. [7] та інші. Проте, узагальнення зарубіжного досвіду та виявлення можливостей його застосування в Україні так і не досліджені достатньою мірою. офшорний банківський контроль

Цілі статті. Основною метою статті є дослідження досвіду зарубіжних країн, що може бути застосований у вітчизняній практиці.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Важливим аспектом розвитку офшорних зон є їх взаємини з індустріально розвиненими країнами, що отримали в останні роки неоднозначну оцінку через поширення таких явищ як «вивезення» капіталу та легалізація злочинних доходів. Незважаючи на очевидну економічну доцільність присутності офшорних форм ділової активності в економіці незалежних держав, що розвиваються, провідні промислово розвинені країни (США, Великобританія, Швеція, Швейцарія, Франція, Німеччина тощо) почали займати іншу позицію.

Використання офшорних зон має як позитивні, так і негативні результати, (рис.1.).

Світовий досвід демонструє такі позитивні результати функціонування офшорних зон : зростання рівня інтегрованості країни у національну економіку; інвестиційна продуктивність національної економіки активізація експорту країни; заохочування компаній до зростання свого техніко-технологічного рівня; продуктивність зайнятості населення; зростання економіки насамперед на регіональному рівні, потім і на рівні держави; спрощення трансформації національної економіки; інноваційні перспективи території.

Серед негативних результатів діяльності офшорних зон виділяють: перевищення вкладених коштів у діяльність зони над розміром іноземних інвестицій; бажання компаній в межах зони, користуватися внутрішнім ринком для демпінгу, не сходяться з інтернаціональними стандартами товарів; недосконалість зворотних взаємовідносин компаній з країною, що веде до непродуктивності справджувати пріоритети держави; нехтування психологічних перешкод, які з'являються при імміграції населення в офшорну зону; непередбачуваність прогнозування, відносно діяльності офшорних зон; безпідставність розповсюдження пільг майже на всі типи діяльності в межах зони.

Уряди країн, з яких капітал почав активно емігрувати в офшорні зони, не стали байдужими спостерігачами стрімкого розвитку офшорного бізнесу. У цих країнах стали приймати спеціальні антиофшорні закони, покликані знизити відтік капіталу, звести до мінімуму переваги ведення бізнесу через офшорні зони.

Громадяни і компанії великих країн обирають офшорні юрисдикції з метою: податкової оптимізації; юридичної оптимізації (наприклад, обмеження ризиків бізнесдіяльності розмірами статутного капіталу офшорних компаній з мінімальними фінансовими витратами); захисту власності (актуально для країн, де вона в невизначеності, типу Росії); анонімності своїх фінансових операцій (зовсім не обов'язково для криміналу, а, наприклад, для збереження комерційної або сімейної таємниці); тіньових і відверто кримінальних схем, особливо фінансування наркотрафіку та нелегальної торгівлі зброєю.

Процес упорядкування діяльності офшорних зон почався ще в 80-х роках ХХ ст. У 1975 р. був заснований Базельський комітет з банківського контролю, що запропонував пакет мінімальних вимог з контролю за міжнародними банківськими групами. Звіт Базельського комітету в жовтні 1996 році містив рекомендації, спрямовані на поліпшення та сприяння банківському контролю на міжнародній основі. Він був підтриманий на 9-ій Стокгольмській міжнародній конференції з банківського контролю (червень, 1996 р.), участь в якій взяли співробітники контролюючих органів з 140 країн.

Крім того, в цій сфері працює Міжнародна організація контролю з цінних паперів, яка налічує 136 членів з понад 70 країн. А в 1989 р. з ініціативи «великої сімки» в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена Комісія з проблем відмивання грошей Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF). Мета діяльності комісії дослідження та публікація списків країн, викритих у злочинній фінансовій діяльності.

Лондонська міжнародна конференція «Offshore-2000» у листопаді 1997 р. також здійснила вплив на хід процесу протидії офшорним зонам. Сьогодні підвищену увагу, яку приділяє міжнародне співтовариство діяльності офшорних зон, пояснюється насамперед тим, що за допомогою засобів, що зберігаються в них, бізнесмени здійснюють експортно-імпортні операції без сплати відповідних податків. Кошти на рахунках в офшорних банках, які не підпадають оподаткуванню, розглядаються усіма офшорними зонами як «виняткова власність».

Сьогодні, центральним місцем дискусій, присвячених офшорним юрисдикціям, є конфіденційність, декларована офшорними зонами, оскільки саме конфіденційність (у тому числі використання номінальних директорів, випуск акцій на пред'явника і без вказівки номіналу вартості) особливо приваблює злочинний капітал.

Інститут номінальних директорів заснований на наступному: коли власник (засновник) не бажає бути офіційним директором компанії, він вдається до послуг осіб (юридичні, адвокатські, нотаріальні та інші фірми в країні реєстрації компанії), які за певну плату виконують всі необхідні дії в межах визначених повноважень, попередньо погоджених зі справжнім власником. Для юридичної фірми, нерозголошення імені справжнього власника є справою професійної етики [7, с. 99].

Цілком зрозуміло, що для капіталу, здобутого злочинним шляхом, це найкраща система безпеки. Легалізовані капітали потім використовуються засновником офшорної компанії від її імені в самих різних проектах, причому справжній власник абсолютно впевнений, що його ім'я надійно приховане. Багато країн проводять чимало заходів з мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій. Насамперед, такі заходи пов'язані із пильним відстеженням резидента. По-перше, ставляться вимоги відносно розкриття інформації, по-друге, встановлюються прямі заборони на певні види діяльності фірм деяких офшорних юрисдикцій [3, с. 122].

Відповідно з цією метою, чимало держав формують перелік юрисдикцій, які перевіряються національними компаніями (такий перелік ще називають «чорним списком»), або перелік країн, з якими хотілося б мати економічні взаємозв'язки і які не породжують сумнівів щодо їх діяльності (так званий «білий список»).

Зараз уряди багатьох держав боряться з офшорними зонами. Ще й криза світової економіки додала цій боротьбі вагомий стимул.

Протягом багатьох років офшори були вигідні для багатьох розвинутих країн. : економіки потребували інвестицій, і офшорні території цю потребу вдовольняли [1, с.133].

Втім зростання кризового стану економіки у 2008 р. внесло чимало коректив. Насамперед, зміни відбулися у психології інвестора, який прийняв рішення не інвестувати в економіку. Результати досліджень міжнародної асоціації «Мережа податкового правосуддя» свідчать, що найбільший рівень закритості фінансових систем мають американський штат Делавер, офшорні території : Люксембург, Швейцарія, Кайманові острови, а також лондонський Сіті [2]. Уряди багатьох держав використовують два напрями мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій, а саме офіційний і неофіційний (рис. 2.).

Рис. 2. Основні напрямки мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій у провідних країнах світу

Більш поширеним є офіційний напрям мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій. Відповідно до офіційного напрямку передбачається одностороння, двостороння та багатостороння діяльність офшорних юрисдикцій. Наприклад, на односторонньому рівні уряд приймає закон про кримінальну відповідальність щодо недотримання фінансової дисципліни. Двосторонній рівень характеризується укладанням договорів про обмін інформацією у порушених кримінальних справах щодо дізнання фінансових правочинів. Багатостороння діяльність передбачає угоду країн ЄС у 2009 році, згідно якої оприлюднюється «чорний» і «білий» список офшорних юрисдикцій.

Порівняно з офіційним напрямом, неофіційний є несистемним. Швидше за все, це випадки, коли хто-небудь за відповідну винагороду подає певним органам відповідної держави дані щодо банківських рахунків громадян.

Серед заходів з мінімізації негативної ролі офшорних юрисдикцій виділяють скасування укладених Угод про усунення подвійного оподаткування (УУПО). Зокрема, у 1988 році США скасували угоду про усунення подвійного оподаткування з Нідерландськими Антильськими островами, що призвело до зменшення стійкості даної офшорної зони. Ще одним прикладом даного заходу є скасування США домовленостей з окремими офшорними зонами, що спричинило економічні потрясіння Багамських і Карибських островів у 2000-х роках [8].

Позаяк, внутрішні операції компаній займають більше половини світової торгівлі, податкові структури не тільки схвильовані тим, що інтернаціональні фірми мають змогу переправляти дохід з офшорних юрисдикцій із завищеним оподаткуванням в офшорні юрисдикції, а й дискутують щодо простору, на якому фірма зобов'язана оподатковувати свій прибуток.

Важливим інструментом впливу на офшорні зони стала щорічна публікація ОЕСР з 2009 р. трьох списків: «чорний», «сірий» і «білий» список офшорних зон. Класифікація країн здійснюється згідно ступеня готовності країн відповідати прийнятим міжнародним стандартам ОЕСР щодо запобігання відмиванню коштів і нелегальним фінансовим оборудкам. У білий список потрапляють юрисдикції, які в достатній мірі впровадили податкові стандарти, в сірий юрисдикції, які взяли на себе

зобов'язання щодо прийняття податкових стандартів, але поки ще не в достатній мірі їх впровадили [8].

Серед держав з інтенсивним розвитком антиофшорного законодавства, знаходяться США, які суттєво впливають на офшорний бізнес. У США дане законодавство створюється різноманітними органами влади. Насамперед це Казначейство США, яке поєднує роботу фінансових та податкових органів. Також в державі організовано багато органів, які здійснюють моніторинг і заходи з мінімізації випадків уникнення від податків із застосуванням офшорних юрисдикції.

Після прийняття відомого антитерористичного закону USA Patriot Act практично була ліквідована галузь приватних офшорних банків, оскільки американським банкам було заборонено кореспондентські відносини з банками-«пустушками» (shell banks), які не мають офісу в жодній країні [5].

Поряд з інструментами тиску США застосовували і стимулюючі заходи. Так, у жовтні 2004 р. було підписано так званий Закон про створення робочих місць (American Jobs Creation Act), який передбачає те, що компанії, які вирішили повернути в США капітали, раніше вивезені за кордон і розміщені в офшорах, отримують можливість вільно їх використовувати. Метою подібних нововведень була спроба зменшити дефіцит платіжного балансу.

У випадку, коли власниками фірми, яка виступає посередником або агентом в договорах, є нерезиденти, коли більша частка доходу переводиться в офшорну фірму, залишаючи фірмі декілька комісійних відсотків, то податкові структури Великобританії можуть вжити до фірми «правило довгої руки». Згідно даного правила таку діяльність розглядають як асоціацію групи осіб, зацікавлених у зменшенні податкового навантаження. В такому випадку вся сума доходу вважається доходом фірмипосередника і підлягає оподаткуванню у Великобританії [3, с. 122].

Крім Великобританії, публікацію «білих списків» здійснюють Німеччина, Швеція та Канада. Великобританія прагне створити альтернативи офшорним зонам за рахунок поліпшення податкового режиму бізнес-діяльності.

Для боротьби з використанням офшорних зон з метою уникнення від податків на нерухомість в Греції застосовується спеціальний збір на нерухомість, якою володіють офшорні компанії. Цей збір розповсюджується на грецькі фірми і фірми країн ЄС. Для протидії використанню офшорних зон з метою ухилення від оподаткування більшість держав почали формувати спеціальні служби. Наприклад, у 2008 р. в Німеччині відбулася податкова сутичка, яка зачепила багато високопоставлених жителів держави, які переховували свої тіньові прибутки в банках Ліхтенштейну, оскільки дана країна для Німеччини є привабливою офшорною зоною [6].

Антиофшорне законодавство зазнає змін також і у країнах, які розвиваються. Наприклад, 22 вересня 2007 р. Резервний банк Індії заборонив функціонування так званих «закордонних корпоративних структур» (overseas corporate bodies ОСВ). Закордонні корпоративні структури це закордонні фірми, які майже на 60% перевіряються нерезидентами, себто жителями Індії, які не мешкають в Індії. Колись дані структури мали деякі преференції з оподаткування вкладаючи кошти в Індію. Проте такі структури неодноразово використовувалися резидентами Індії з метою одержання таких пільг незважаючи на закон [6].

Найбільше сутичок здійснювали маврикійські офшорні компанії. У 2001 р. для цих структур було скасовано пільги щодо портфельних інвестицій. Зараз відмінені також пільги щодо прямих інвестицій.

Практику Італії в сфері регулювання офшорних зон, простежимо на прикладі Кампіоне. Податкові преференції в Кампіоне розповсюджуються лише на тутешніх громадян або імігрантів, які повинні мати власне помешкання, щоб отримати прерогативу на проживання. Намагання країни мають на меті мінімізацію негативної ролі офшорних юрисдикцій на національну економіку країни.

Також практика Італії в сфері протидії податковим порушенням є показовою. Зокрема, у міжнародному праві функціонує «презумпція вини», себто особа, яка сплачує податки зобов'язана довести податковим і судовим органам свою непричетність до махінацій щодо ухилення від сплати податків. Стосовно незаконного вивозу капіталу, то в 1976 році таке явище з адміністративного злочину було переведене у кримінальний. Боротьба з таким злочином направлена не лише проти вивозу капіталу, але й на уникнення причини злочину [9].

Німеччина світовий лідер за кількістю угод про усунення подвійного оподаткування. Німеччина наполягає на укладенні угод з офшорними юрисдикціями щодо обміну податковою інформацією.

На території Франції немає спеціального законодавства про банківську таємницю. Кожен місяць банківські установи повідомляють про факти закриття та відкриття рахунків, отриманих сумах на рахунки в якості процентів або доходу від капіталу. Податковою службою ведеться централізована база даних про всі відкриті банківські рахунки.

Законодавство Японії розглядає офшорні юрисдикції не в ролі засобу оптимізації податків, а в якості операційної бази обслуговування іноземної мережі і закордонних клієнтів, купівлі активів і випуску цінних паперів, поглинань і злиттів, організації аутсорсингу, валютних операцій за кордоном. Специфіка регулювання офшорних зон в Японії напрямок руху капіталу в інші юрисдикцій без можливості вільного переміщення фінансових потоків з офшорів до Японії. Фізичним особам резидентам країни доступ до офшорних послуг практично повністю закритий, а юридичні особи повинні дотримуватися особливих процедур. З офшорних банківських рахунків можливий переказ на японський ринок не більше 5% активів на день. Для виконання переказу на японські рахунки нерезидентів офшорні банківські установи повинні надати податковим органам плани використання даних коштів.

У серпні 2010 р. США і Південна Корея домовилися про спільні дії щодо запобігання фактів нелегального ухилення від оподаткування. Південна Корея підписала договори щодо обміну податковою інформацією з Багамськими, Каймановими, Британськими Віргінськими Островами та Панамою, які відповідають стандартам ОЕСР. Досягнута угода з розширення співпраці у сфері фінансового моніторингу з Малайзією та Швейцарією [9].

Позитивний приклад застосування офшорних зон на добробут країни засвідчує Китай. Дана діяльність ведеться в межах державних програм іноземних інвестицій. Однак зберігається валютний контроль над рухом капіталів. Особливу увагу китайськими регуляторами приділяється використанню офшорних схем фізичними особами. Китаєм укладено більше 120 угод з обміну податковою інформацією, включно з основними офшорними юрисдикціями. Дана ситуація дозволяє виявляти схеми з ухиляння від податків. Гонконгом підписано більше 40 угод з обміну податковою інформацією та усунення подвійного оподаткування, зокрема офшорними територіями Джерсі, Маврикій, Макао, Люксембург. Китайський уряд проявляє інтерес до продуктивної діяльності економічної системи і має на меті поглиблювати перспективи використання Гонконгу в ролі головного економічного виходу держави і осередку інвестицій [3, с. 123].

Боротьба з офшорними юрисдикціями вже не перший рік є пріоритетним напрямком політики більшості розвинених країн. До них приєдналася і Росія. Незважаючи на те, що на даний момент офшорний бізнес залишається одним з найбільш затребуваних і ефективних способів оптимізації оподаткування юридичних і фізичних осіб.

У законодавстві багатьох країн передбачені певні обмеження на офшорні операції, повної заборони практично ніде немає.

Російські законодавці зробили спробу запровадити повну заборону на офшорні операції на початку 2003 року, розробивши законопроект "Про особливий правовий статус на території Російської Федерації офшорних компаній", де заборонялося офшорним компаніям на території Росії експортувати та імпортувати товари, послуги, результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, здійснення валютних операцій, брати участь в якості покупців у приватизації державного та муніципального майна, володіти акціями російських відкритих акціонерних товариств [7, с. 101].

Зарубіжний досвід можна імплементувати і в Україні. Розв'язання питання легалізації економіки, на нашу думку, має грунтуватися на наступних принципах: створення належних умов для здійснення підприємницької діяльності, включаючи формування типової податкової політики; заохочення поширення системи безготівкових розрахунків; протидія легалізації злочинних доходів; вживання заходів з приводу знищення корупції.

Висновки. Велика кількість різних міжнародних угод не здійснює істотного впливу на кількість фінансових махінацій. Контролювати фінансові потоки вкрай складно, а в умовах конфіденційності інформації в десятки разів важче. Тому, перш ніж дати дозвіл на заснування офшорної компанії, слід ретельно перевіряти всі фінансові джерела і реєструвати основні напрями фінансових потоків. Необхідно запитувати якомога детальнішу інформацію про торгових партнерів та основні пріоритетні напрями розвитку, про обсяги торговельних угод та географічної орієнтації компанії. В іншому ж випадку поняття «відмивання» коштів і «офшорний бізнес» так назавжди і залишаться синонімами для більшості компаній і населення.

Список використаних джерел

1. Булатов А. С. Вывоз капитала: своя компания за рубежом / А. С. Булатов. М.:Дело, 2000. 256 с.

2. Глушкова Е. Стадии и методы «отмывания» денежных средств в финансовой системе государства / Е. Глушкова // Финансовое право. 1998. № 12. С. 28-30.

3. Усиление борьбы международного сообщества с отмыванием денег // Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з міжнародною злочинністю. Київ: Національна академія МВСУ 2003 №1 с. 112-123

4. Халдин М. А. Мировой опыт оффшорного бизнеса / М. А. Халдин. М.: Международные отношения, 1995. -

5. Хейфец Б. А. Офшорні юрисдикції в глобальній та національній економіці / Б. А. Хейфец. М.:ЗАО «Издательство «Экономика», 2010. 335с.

б.Чуркіна О.С. Світовий досвід офшорного бізнесу / О. С. Чуркіна, О. С. Ратушенко [Електронний ресурс] Режим доступу: http://intkonf.org/churkina-os-ratushenko-os-svitoviy-dosvid-ofshomogo-biznesu/.

7. Шонджиев Б. Современный офшорный бизнес и проблемы борьбы с отмыванием «грязных денег» / Б. Шонджиев // Мировая экономика в XXI веке: Новые проблемы и решения (сборник статей). М.: Финансовая академия при Правительстве РФ, 2003. 265 c.

8. Annual Review of Non-Cooperative Countries and Territories. 2006-2007. FATF. 2007.

9. McCann H. Offshore Finance / H. McCann. Cambridge: Cambridge University Press, 2006. 177 p.

10. Obstfeld A. Global Capital Markets: Integration, Crisis and Gross / A. Obstfeld, A.Taylor // Cambridge: Cambridge University Press, 2004. p. 67.

Размещено на Allbest.ru