Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 9: Кредит у ринковій економіці

План

кредит процент товарний грошовий

1. Сутність та необхідність кредиту

2. Принципи кредитування. Функції кредиту

3. Форми та види кредиту

4. Позичковий процент

1. Сутність та необхідність кредиту

З "грошима", як економічним явищем, тісно пов'язана категорія "кредит", яка за своїм впливом і роллю в розвитку економіки не поступається грошам

Кредит, як і гроші - це економічні вартісні категорії. Вони обслуговують рух вартості в процесі суспільного відтворення.

Слово “кредит” в перекладі з латинської означає борг, позика.

Кредит також перекладається як довіра.

Кредит iснував не завжди. Він виник на певному етапi розвитку людського суспiльства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті.

Починаючи з ХІІ ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого -- надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів.

Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України. Як показало вивчення Львівської міської книги за 1382--1389 рр., у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсотків.

На перших етапах розвитку товарного виробництва кредитні відносини з”явилися у сфері обміну товарів. Виникали ситуації, коли виробнику товарів необхідно продати товар, покупець є, але в нього на той момент немає коштів. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит -- за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Товар надходить до покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець - кредитор, покупець - боржник.

Яку функцію в цьому випадку виконують гроші?

Крім функції міри вартості та засобу обігу вони виконують функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалiзацiю товарiв.

З подальшим розвитком товарного виробництва необхідність у кредиті зумовлювалася не тільки сферою обміну, а в більшій мірі сферою виробництва і сферою споживання.

В умовах ринкової економіки кредит є обов”язковим атрибутом підприємницької діяльності.

По-перше, без кредитної підтримки неможливе створення нових підприємств малого і середнього бізнесу.

По-друге, для діючих підприємств кредит необхідний для підтримки обороту капіталу. Відомо, що потреби в оборотному капіталі коливаються під впливом різних факторів: сезонність та характер виробництва, нерівномірність постачання сировини і палива і т.п. Раптове зростання потреби в оборотному капіталі і зумовлює необхідність кредиту.

По-третє, кредити, необхідні для розширення виробництва, для запровадження нових технологій, випуску нового виду продукції (звичайно, якщо своїх коштів на це не вистачає).

У сфері споживання необхідність кредиту викликана тим, що, як правило, потреби людей перевищують їх доходи.

Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників, так і в процесі всього суспільного виробництва, і використовується кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними.

Отже, можемо зробити висновок:

загальна передумова необхідності кредиту - існування товарного виробництва і пов”язаного з ним товарного обігу і споживання.

А тепер необхідно з”ясувати, яка економічна основа кредиту, де економічні суб”єкти беруть, тобто позичають кошти, щоб авансувати свою діяльність?

На грошовому ринку, в кредитних установах.

Товаром на цьому ринку є гроші. Ми вже знаємо, що гроші можуть проявлятися як гроші і гроші як капітал. (В чому різниця?)

Гроші яким торгують на грошовому ринку складають позичковий капітал.

Позичковий капітал - це капітал, який приносить дохід у вигляді %.

Кредит - це форма руху позичкового капіталу, механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші.

Позичковий капітал формується з тимчасово вільних коштів економічних суб”єктів, юридичних і фізичних осіб.

В той час, як одні суб”єкти мають потребу в додаткових коштах у інших нагромаджуються тимчасові вільні кошти. Акумуляцією та перетворенням тимчасово вільних коштів на позичковий капітал займаються кредитні установи (як правило банки), вони надають його тим, хто його потребує на умовах повернення і оплати.

Отже, економічна основа кредиту - мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу.

Зважаючи на все сказане ми можемо визначити сутність категорії кредиту:

Кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які визначають їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

-- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;

Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися.

А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

-- кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній.

-- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають.

Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника.

-- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей).

Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента.

-- нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього.

Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.

Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди -- розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого ними компромісу.

Тому ці учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов виникнення кредитних відносин. Ті й ті мусять бути кредитоспроможними.

Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.

Отже, можна зробити висновок:

- необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин.

- передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника,

- конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, -- коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин: об'єкти та суб'єкти.

Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому.

Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники.

Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.

Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки -- вони позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів, у великих обсягах і безперервно.

Кредитори і позичальники набувають цього статусу добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні.

2. Принципи кредитування. Функції кредиту

Принципи кредитування. Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

-- цільове призначення позички;

-- строковість передання коштів кредитором позичальнику;

-- поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

-- забезпеченість позички;

-- платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб'єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини.

Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення кредитного ризику та ін.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей принцип випливає з попереднього -- строковості позички і тісно пов'язаний з ним, але це самостійний принцип.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків -- він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

-- втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;

-- втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов'язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов'язані, оскільки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов'язковим.

Функції кредиту

Сутність кредиту проявляється через його функції.

Функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві.

Як правило, виділяють три основні функції:

— перерозподільна;

— контрольна;

— емісійна.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

В цій функції кредит дає змогу зосередити капітал у найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності, здійснити переорієнтацію виробництва і стабілізувати економіку.

Емісійна функція кредиту, полягає в тому, що на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Кредит це створення грошей для обороту. Методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обороті.

Кредитний механізм дає можливість гнучко регулювати масу платіжних засобів в обороті, сприяє економії витрат грошового обороту, прискорює обіг грошей та розрахунки.

Строго кажучи, забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.

Контрольна функція - сутність її в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди В процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника.

Це дає змогу мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулювати позичальника раціонально і ефективно використовувати позичені кошти.

3. Форми та види кредиту

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником.

Таких форм може бути дві -- товарна (натурально-речова) та грошова.

Тому й форм кредиту також може бути дві -- товарна і грошова.

Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту -- вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі:

- продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит),

- при оренді майна (у тому числі лізинг),

- наданні речей чи приладів у прокат,

- погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо.

У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

Грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

1. Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийняти виділяти:

— банківський кредит,

— державний кредит,

— міжгосподарський (комерційний) кредит,

— міжнародний,

— особистий (приватний) кредит.

2. Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

-- виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

-- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

3. За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються

- короткострокові (до одного року),

- середньострокові (до трьох років)

- та довгострокові (понад три років) кредити.

4.За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

-- кредити в промисловість;

-- кредити в сільське господарство;

-- кредити в торгівлю;

-- кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

-- кредити в інші галузі.

5.За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

-- забезпечений і незабезпечений;

-- прямий і опосередкований;

-- строковий і прострочений, пролонгований;

-- реальний, сумнівний, безнадійний;

-- платний, безплатний.

Комерційний кредит -- це форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима.

З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого -- надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції.

Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін -- продавця і покупця -- і має строго визначений напрям і межі.

Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі.

Передання товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного папера складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижчою від ринкової.

Коли ж передання товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує проценти продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну, вищу від звичайної.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк.

У сучасних умовах банківський кредит -- провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу.

Його об'єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депозитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу.

Позичка капіталу -- це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей -- це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Державний кредит -- це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава в особі уряду або місцевих органів самоврядування

. Переважно вони виступають у ролі позичальників, хоч у деяких випадках можуть бути й кредиторами.

На відміну від банківського кредиту, державний кредит, як правило, не має конкретного цільового призначення. Він використовується для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання чи категоріям населення тощо).

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Його суб'єктами є держава або органи місцевого самоврядування, з одного боку, та внутрішні (резиденти даної країни) або зовнішні кредитори -- з іншого. Останніми можуть бути фізичні чи юридичні особи або уряди інших держав, а також міжнародні та регіональні валютно-фінансові інституції.

Внутрішній державний кредит в Україні, як і в більшості країн світу, відіграє дуже важливу роль у грошово-кредитному регулюванні економіки центральним банком країни, який проводить операції з державними цінними паперами (купівля чи продаж їх через банки другого рівня банківської системи) на так званому відкритому ринку. У такий спосіб він збільшує або зменшує можливості цих банків кредитувати реальну економіку.

Державний кредит реалізується такими способами:

випуск облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик;

оформлення казначейських зобов'язань.

Як правило, державний кредит надається у грошовій (валютній) формі. Але в період якихось потрясінь, хаосу чи розладу грошової системи країни він може надаватися й у товарній формі.

Наприклад, у період Другої світової війни США надали Радянському Союзу за угодою про лендліз (надання у позичку та оренду) товарний кредит військовою технікою, зброєю, продовольством, одягом тощо на загальну суму 9800 млн дол. США в цінах тих років.

Споживчий кредит -- кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі.

Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), так і кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами.

В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно -- дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу).

Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Фізичні особи одна одній також можуть надавати кредит на споживчі цілі.

Міжнародний кредит -- це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті -- банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах.

Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

Фірмовий кредит -- це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит.

Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комерційні банки та спільні з іноземним інвестором підприємства.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями -- Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями. Зокрема, їх кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності національної валюти.

Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається в товарній формі.

4. Позичковий процент

Процент (від лат. е -- на сотню) -- сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток».

В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною.

При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням -- його ставка, або норма.

Норма позичкового процента -- це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн, а отриманий на нього річний дохід -- 30 тис. грн, то норма процента становитиме 15% річних

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

Макроекономічні фактори:

- облікова ставка центрального банку;

- рівень інфляції;

- кон'юнктура ринку позикових капіталів.

Мікроекономічні фактори:

- строк позички;

- розмір позички;

- якість застави;

- ризик;

- цільова спрямованість

- витрати на оформлення позики і контроль;

- ставка банків-конкурентів;

- характер відносин між банком і клієнтом;

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківським позичками є взаємозв'язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, доцільно враховувати їх у сукупності.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка можу бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позичками нижчі від облікової ставки.

Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його грошово-кредитної політики, процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу країни і курсу національною валюти.

Грошово-кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Проводячи політика експансії, центральний банк зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції - підвищує її.

Якщо на міжнародному ринку позичкових капіталів норма процента змінюється, то відповідно змінюється й облікова ставка центрального банку.

Рівень інфляції впливає як на облікову ставку центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховується інфляційний фактор. Справа в тому, що облікова ставка центрального банку не змінюється часто, тому в періоди між її змінами треба враховувати ту інфляцію, яка не покрита обліковою ставкою.

Ризик є невід'ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Розмір позички зворотно впливає на рівень процентної ставки. Звичайно їх рівень нижчий при більших позичках, оскільки відносні витрати, пов'язані з кредитною послугою, тут нижчі. Крім того, великі позички надаються великим клієнтам, котрі, як правило, менше схильні до ризику банкрутства. Але з такого правила можуть бути і винятки. Банк може не зменшувати процентної ставки за великими кредитами, коли за його розрахунками це може призвести до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури позичкового портфеля внаслідок порушення правила диверсифікації активів.

Попит на позички прямо впливає на рівень процентної ставки за позичками. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги.

Якість застави зворотно впливає на рівень процентної ставки за позичками. Чим вона вище, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. Це пов'язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик страт у разі примусового погашення позички за рахунок її реалізації.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції -- ЛІБОР ( ).

До ЛІБОР додається надбавка (спред) за кредитами.

При постійній базі використовуються прості, а при змінній -- складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Размещено на Allbest.ru