Види страхових внесків (премій, платежів)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Види страхових внесків (премій, платежів)

На основі страхового тарифу визначають розмір страхового внеску (страхового платежу, страхової премії), що виступає як плата за страхування, котру страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий внесок, або страхову премію, можна розглядати з економічного, юридичного та математичного погляду.

Економічна сутність страхового внеску виявляється у тому, що вій є частиною національного доходу, яку виділяє страхувальник з метою гарантування його інтересів від дії негативних подій.

З юридичного погляду страховий внесок можна визначити як грошовий вираз страхового зобов'язання, який обумовлений та підтверджений шляхом укладання договору страхування між його учасниками.

У математичному розумінні страховий внесок -- це платіж страхувальника страховику, який періодично повторюється.

В основу виділення окремих видів страхових платежів покладено такі ознаки:

1) призначення внеску (ризиковий, нетто-премія, достатній внесок, брутто-внесок, накопичувальний (ощадний) внесок);

2) вид ризиків (натуральні (змінні), постійні);

3)форма сплати страхових внесків (одноразові, поточні, річні, розстрочені);

4) строк сплати (авансові, поточні);

5) спосіб обчислення (середні, ступеневі, індивідуальні) та ін.

За своїм призначенням страховий внесок поділяють на ризикову премію, накопичуваний внесок, нетто-премію, достатній внесок, брутто-премію.

Ризикова премія -- чиста нетто премія. Частина страхового внеску в грошовій формі, що призначена на покриття ризику. Величина ризикової премії залежить від ступеня ймовірності настання страхового випадку. Ризиковий внесок можна розглядати як функцію, похідну від ймовірності реалізації ризику в часі та просторі.

Накопичувальний внесок призначений для покриття платежів страхування у разі закінчення строку страхування. Під час дії договору страхування розмір накопичувального внеску змінюється.

Нетто-премія -- частина страхового внеску, яка потрібна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за певним видом страхування. Величина нетто-премії прямо залежить від розвитку ризику. Нетто-премія дорівнюватиме ризиковій премії у випадках, якщо простежується планомірний розвиток ризику.

Нетто-премія у майновому та особистому страхуванні має різну структуру, яка зумовлена характером видів страхування та їхнім призначенням. Нетто-премія майнового страхування складається з ризикової премії та стабілізаційного навантаження (надбавки). В актуарних розрахунках особистого страхування нетто-премія складається з ризикової премії та накопичувального внеску. Інколи до них додають стабілізаційне навантаження (надбавки).

Достатній внесок дорівнює сумі нетто-премії та навантаження, введеної до витрат страховика. Достатній внесок можна розглядати як брутто-премію, або тарифну ставку.

Брутто-премія -- тарифна ставка страховика. Складається з достатнього внеску та надбавок на покриття витрат, пов'язаних із проведенням попереджувальних заходів, реклами, витрат на покриття збиткових видів страхування тощо. Кожний елемент, введений до брутто-премії, призводить до збільшення всієї тарифної ставки (страхового тарифу).

За характером ризиків страхові внески класифікують на натуральні та постійні премії.

Натуральна премія -- премія, яка призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Вона відповідає фактичному розвитку ризику. Натуральна премія в певний період дорівнює ризиковій премії; з часом натуральна премія змінюється, за різними видами страхування вона виражається різними ставками. У договорах страхування, які розраховані на тривалий час, ризикова премія не залишається незмінною. Вона повторює щорічні зміни ризику.

Постійні (фіксовані) премії -- страхові внески, які з часом не змінюються, а залишаються постійними.

За формою сплати страхові внески поділяють на одночасні, поточні та річні.

Одночасний внесок -- страхова премія, яку страхувальник сплачує страховику за весь період страхування наперед. Суму одночасного внеску визначають до моменту укладання договору страхування.

Поточний внесок -- частина від загальних зобов'язань страхувальника стосовно страховика, тобто є частиною одночасного внеску. Сума поточних внесків за цим видом страхування буде більшою одночасного внеску.

Річний внесок (премія) --- одночасний страховий внесок, який, зазвичай, вносять за договором, що має річний строк дії.

За часом сплати страхові внески поділяють па авансові платежі та попередню премію.

Авансовими платежами називають платежі, які сплачує страхувальник страховику завчасно -- до настання строку їхньої сплати, зазначеного в укладеній угоді. Авансові платежі, зазвичай, вносять за весь строк дії договору.

Попередня премія -- платіж, внесений страхувальником до настання строку сплати.

Залежно від того, як страхові внески відображають у балансі страховика, вони поділяються на перехідні платежі, ефективну премію та результативну премію.

Страхові угоди досить часто укладають на один рік або кілька років. Здебільшого простежується незбігання календарного та страхового року. У випадку, коли річний страховий внесок сплачують у поточному календарному році, але відносять на період, який охоплює наступний календарний рік, треба провести розподіл страхової премії.

Та частина страхової премії, яка розподілена на наступний календарний рік, називається перехідним платежем.

Результативна премія -- це різниця між річною нетто-премією та перехідними платежами поточного року, які віднесено на наступний рік. Величина результативної премії при інших рівних умовах залежить від періодичності сплати страхових платежів.

Ефективна премія -- сума результативної премії та перехідних платежів, зарезервованих у поточному році та перенесених на наступний рік. Ефективна премія -- це вся сума поточних страхових платежів, якими володіє страховик у поточному році.

Показники актуарних розрахунків, що характеризують фінансову стійкість страхових операцій

Основними показниками актуарних розрахунків, що забезпечують стійкість страхових операцій, є: частота страхових подій, коефіцієнт кумуляції ри зику, коефіцієнт збитковості, збитковість страхової суми, норма збитковості, частота збитків та ін.

У практиці актуарних розрахунків широко використовують страхову статистику -- систематизоване вивчення та узагальнення наймасовіших і найтиповіших страхових операцій на основі вироблених статистичною наукою методів обробки узагальнених підсумкових натуральних і вартісних показників, які характеризують страхову справу. Всі показники, які підлягають статистичному вивченню, поділяють на дві групи. Перша група відображає процес формування страхового фонду, друга -- його використання.

Страхову статистику можна звести до формування таких показників: кількість об'єктів страхування -- n; кількість страхових подій -- e; кількість об'єктів, які постраждали у результаті страхових подій, -- m; сума зібраних страхових платежів -- ?р; сума виплаченого страхового відшкодування -- ?Q;страхова сума для будь-якого об'єкта k страхування -- ?Sn страхова сума, що припадає на пошкоджений об'єкт сукупності, який досліджують, -- ?Sm .

* Частота страхових подій. Вона дорівнює співвідношенню між кількістю страхових подій та кількістю застрахованих об'єктів та засвідчує, скільки страхових випадків припадає на один об'єкт страхування. Наведене співвідношення можна зобразити і кількісно як величину, меншу 1. Це означає, що одна страхова подія може спричинити кілька страхових випадків. Звідси випливає термінологічна відмінність між поняттями "страховий випадок" і "страхова подія". Страховою подією може бути град, ураган тощо, які охоплюють своїм шкідливим впливом численні об'єкти страхування (випадки).

* Спустошеність страхової події (коефіцієнт кумуляції ризику) -- відношення кількості об'єктів страхування, які постраждали до кількості страхових подій, тобто m/n. Коефіцієнт кумуляції ризику засвідчує, скільки страхових випадків настане. Мінімальний коефіцієнт кумуляції ризику дорівнює 1.

* Коефіцієнт (ступінь) збитковості виражає співвідношення між сумою виплаченого страхового відшкодування і страховою сумою всіх об'єктів, що постраждали, тобто ?Q/?Sm . Цей показник менший або дорівнює 1. Зворотне положення можна вважати неможливим, оскільки воно означає знищення всіх застрахованих об'єктів більше, ніж один раз.

* Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страхування -- відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страхування до кількості всіх об'єктів страхування, тобто ?Sn / n .

* Середня страхова сума на один об'єкт, який постраждав, дорівнює страховій сумі всіх об'єктів, що постраждали, поділеній па кількість цих об'єктів, тобто ?Sm /m

* Збитковість страхової суми дорівнює сумі виплаченого страхового відшкодування, поділеній на страхову суму всіх об'єктів страхування, тобто ?Q./ ?Sn. страхування платіж актуарний премія

* Норма збитковості -- це відношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів, виражене у відсотках, тобто ?Q./ ?р*100.

Особливості актуарних розрахунків у страхуванні життя

В особистому страхуванні актуарні розрахунки пов'язані з розробкою методів визначення страхових тарифів з довгострокового страхування життя, розрахунками щодо створення резервів страхових внесків і визначенням розміру викупних сум при страхуванні життя.

Побудова тарифів із страхування життя мас такі особливості:

-- при визначенні тарифу використовують демографічну статистику;

-- тарифні нетто-ставки складають із декількох частин, кожна з яких призначена для формування страхових резервів за одним із видів страхової відповідальності, включеної у договір страхування;

-- при розрахунку тарифу використовують методи розрахунку доходів при довгострокових фінансових операціях, оскільки накопичені суми використовуються як інвестиційні ресурси, що забезпечують одержання доходів.

При розрахунку нетто-ставки використовують накопичувальний внесок, який призначений для виплати страхових сум після закінчення договору страхування, та ризикову премію, яка призначена для покриття ризиків у період дії договору страхування.

Для розрахунку страхових тарифів у страхуванні життя використовують таблиці смертності та середньої тривалості життя. Вони містять показники, які характеризують смертність в окремому віці х та Ймовірність дожиття при переході від одного віку до іншого. Основні показники таблиць:

х -- вік страхувальника (застрахованого), років;

Lх -- кількість тих, що дожили до віку д:;

Dx -- кількість тих, що померли при переході від віку х до віку х + 1;

Gx -- ймовірність померлих протягом наступного року життя.

Показник Gx -- відношення кількості тих, котрі померли при переході від віку х до х + 1, або це відношення:

Gx = Dx : Lx .

У таблицях наводять також дані числа людино-років життя від х років і вище, середня тривалість життя, коефіцієнт дожиття тощо.

При обчисленні розміру страхових внесків враховують норму дохідності від вкладання коштів. Тимчасово вільні грошові кошти страховика можуть бути використані як кредитні ресурси. Норма дохідності -- це розмір доходу, що приноситься кожною одиницею грошової суми, виражений у відсотках (відсоткова ставка).

Розрахунок доходу ґрунтується на формулі складних відсотків, тобто отриманий за рік дохід приєднується до початкової суми і в наступному році відсотки нараховуються на нову суму, що враховує раніше нараховані відсотки.

Щоб дізнатися, якою повинна бути сума страхового внеску Сo. через t років з урахуванням норми дохідності і, використовують формулу складного відсотка (майбутньої вартості грошей):

де, Сt- нарощена сума через t років; 1+i - відсотковий множник; t - кількість років (періодів). Оберненою величиною до відсоткового множника є дисконтний множник:



Тоді початкова сума стахового внеску визначається за формулою теперішньої вартості грошей:

Розмір відсоткової ставки визначається за формулою:

Для визначення періоду фінансових операцій знаходять t:

Періодичні внески, або виплати, що проводяться на початку або в кінці обумовленого строку, називають рентою. Якщо на початку, то така рента називається пренумерандо, а якщо в кінці місяця, -- то постнумерандо.

Вартість ренти пренумерандо Sn, що виплачується протягом п років, визначають за формулою:

де Сo - рента, сплачена на початку кожного періоду; i - норма зростання (дохідності).

Вартість ренти постнумерандо Sn' дорівнює:

де V - дисконтний множник на 1 рік; V n - дисконтний множник на n років.

Для полегшення розрахунків розроблені спеціальні таблиці значень відсоткових і дисконтних множників.

Нетто премію страхування життя визначають з урахуванням строку страхування. При укладанні договору страхування життя використовують таблиці смертності, на основі яких визначають ймовірність страхових випадків і розмірів внеску.

Так, для визначення страхового внеску за особистим страхуванням важливо передбачити ймовірність смерті чи ймовірність захворювання. Наприклад, якщо кількість тих, хто доживає до 40 років в Україні становить 9224 особи, а кількість тих, хто вмирає у віці від 40 до 41 року (dx), -- 374 особи, то імовірність смерті у віці від 40 до 41 року (qx) становитиме:

Це означає, що з 10 тис. сорокалітніх до 41 року не доживуть 406 осіб.

Страховик передбачає, що, скажімо, найближчим часом (роком) із застрахованих у віці 40 років можуть померти 0,41 %.

Крім цього, до уваги беруть розмір страхової суми договору та норму прибутку.

Одноразова нетто-премія при страхуванні на дожиття пЕ розраховується за формулою:

де lx+1_, -- кількість осіб, що дожили до закінчення строку страхування на n років; lx -- кількість осіб, що укладають договір у віці х років; V -- дисконтний множник.

Наприклад, страховий поліс хоче придбати особа 40 років строком на З роки при відсотковій ставці в рік 2,2 %.

Ймовірність не дожити до 43 років дорівнює 0,00503, тоді:

При страхуванні на суму 100 грн нетто-премія складає: 3,78 гри, на суму 1000 грн -- 37,8 грн тощо.

Для зручності обчислення в страхових компаніях складають розгорнуті таблиці, в яких вказують одноразові нетто-премії за страхуванням на дожиття

в грошових одиницях зі 100 гри страхової суми з урахуванням віку застрахованого та періоду страхування.

За довгостроковими видами страхування формують певний резерв премій, сума якого з року в рік безперервно збільшується. Це пов'язано з тим, що страхова компанія на випадок припинення надходження страхових платежів або дії договору страхування, несе певні зобов'язання перед страхувальником.

Характер утворення резерву залежить від виду страхової відповідальності, включеної в умови договору: на дожиття, на випадок смерті, втрати здоров'я тощо. Резерв внесків може бути позначений: де х -- відповідальність при укладенні договорів страхування; п -- період страхування; Т -- початок дії договору страхування.

Резерв внесків при страхуванні на дожиття визначається:

Де nЕx-- одноразова нетто-премія на доживання; 0 -- початок строку страхування одноразове погашення внесків; S -- страхова сума.

Формула резерву при страхуванні на випадок смерті аналогічна страхуванню на дожиття. На відміну від резерву на дожиття в кінці t-періоду резерв на випадок смерті дорівнює 0.

При визначенні викупної суми за основу служить резерв накопичених премій, який виплачується не в повному розмірі, а за мінусом певної частки (наприклад, 25--30 % у розвинених європейських країнах).

Перестрахування і співстрахування

Необхідність та значення перестрахування

Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

Методи перестрахування

Форми проведення перестраху вальних операцій

Співстрахування та механізм його застосування

Базові поняття: перестрахування, перестраховик, перестрахувальник (цедент), цесія, цесіонарій, ретроцесія, непропорційне перестрахування, пропорційне перестрахування, факультативне перестрахування, облігаторне перестрахування, факультативно облігаторне перестрахування, перестрахувальний сліп, договори перестрахування, ексцедент збитковості, ексцедент збитку, ліміт відповідальності страховика, власне утримання, тантьема, страхові пули, співстрахування.

Необхідність та значення перестрахування

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають "вторинним" страхуванням, або страхуванням самих страховиків.

Розвиток конкурентного ринку страхування в нашій країні передбачає, насамперед, створення справедливої системи розподілу ризику між страховиками, що працюють на ринку. Таку систему справедливого розподілу ризику виражає механізм перестрахування.

Ринкова конкурентна рівновага передбачає точний розподіл попиту між страховиками, кожен страховик має прийняти на себе таку частку ризику, яку може фактично забезпечити. Оскільки територіальна та маркетингова сегментація ринку далеко не завжди збігаються із структурою страховиків, виникає необхідність перестрахування, тобто передачі надлишкової частки ризику страховику, який може прийняти її. Згідно з законодавством, страховик (перестраховик) України має право приймати ризики на перестрахування лише з тих видів обов'язкового і добровільного страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Одночасно отримана ліцензія дає право на цени і перестрахування за ліцензійним видом страхування. Отже, будь-я; дахова компанія може здійснювати перестрахування ризиків з того виду страхування, на який вона має ліцензію.

Водночас визначення перестрахування практично не змінювалося впродовж двох століть. Перестрахування -- це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.

Передавання частини ризику від одного страховика до іншого викликано необхідністю оптимізації страхового портфеля, підвищення надійності та платоспроможності страховика при веденні страхових операцій. Перестрахування надає реальні можливості для кращого задоволення економічних інтересів кожного з учасників страхового бізнесу. Адже в процесі перестрахування може забезпечуватися не лише захист портфеля страховика від падмірних виплат за окремими (катастрофічними) страховими ризиками, а й досягатися розподілення страхових виплат серед багатьох страховиків.

Згідно з чинним страховим законодавством, операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов'язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом і видами страхування перевищує 10 % суми сплаченого страхового фонду та створених страхових резервів на останню звітну дату.

Для перестраховиків, що працюють за умов України, перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, а також об'єктів підвищеного ризику, страхування інвестиційних проектів тощо.

Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування -- збитки кількох покриваються багатьма.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності тощо.

Перестрахування тим більше стає необхідністю, чим меншими є власні страхові ресурси страховика. В Україні їх можна вважати мінімальними, тому страховики-резидеити неспроможні самостійно брати на себе навіть невеликі (а за мірками західних страхових компаній мінімальні) ризики.

В Україні практично немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, в авіаційному чи морському страхуванні. Отже, саме така економічна реальність спонукає страховиків-резидентів активно проводити перестрахування.

Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:

1. Перестрахування в істинному сенсі -- це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.

2. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.

3. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин -- у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування -- це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних, або оригінальних ризиків.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:

-- страхові платежі;

-- виплату страхового відшкодування;

-- перестрахування;

-- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

-- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів (рис. 1):

Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику, або перестрахувальної цесїі.

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між страхувальником і страховиком.

При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміїцення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання обов'язків відповідно до укладеного договору страхування.

Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.

Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіо-парі см). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його називають перестраховою цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).

Цесіонарій може, своєю чергою, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміїцення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику (рис. 13.2).

Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю; перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство України, до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Переданий перестраху вальний інтерес має назву аліменти, а отриманий -- контролімента.

Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перестрахуванні -- це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові -- цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.

Оригінальна комісія -- це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.

Перестраху вальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10--15 % від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.

Тантьема (іноді її називають додатковою комісією) -- комісійна винагорода цедента з прибутку, яку иерестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.

У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, відповідно, рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедеит обумовлює тантьему в договорі перестрахування.

Під час укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових брокерів Ллойда страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установленому порядку та в межах встановленої звітності повідомляти уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування. Враховуючи необхідність забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальником при укладанні договорів перестрахування, законодавством України передбачено зобов'язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхових сум та страхових відшкодуваиь, передбачених цими договорами, безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (цедента, перестрахувальника).

З розвитком та становленням страхового ринку України розвивається і ринок перестрахування.

Як відомо, у 2004 р. відбулися значні зміни в законодавчому регулюванні ринку перестрахування України -- були введені жорсткі умови щодо перестрахування в іноземних компаніях, які не мають рейтингу провідних світових рейтингових агенцій. Це призвело до зниження обсягів перестрахування у нерезидентів майже до 10 % (1908 млн грн) за 2006 р. Українські страхові компанії стали більш активно працювати на внутрішньому рипку перестрахування, тому у 2006 р. 9767 млн грн було перестраховано у перестраховиків-резидентів, що склало більше 50 % усіх отриманих страховиками премій (19 431 млн грн).

У структурі страхових виплат частка як майнових видів страхування, так і страхування фінансових ризиків дещо менша, ніж у преміях, на 5 % та 3 % відповідно, це свідчить про те, що рівень виплат за цими видами страхування менший, ніж середньоринковий. Найвищий рівень виплат мають види страхування, які пов'язані зі страхуванням фізичних осіб, такі як: обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦВВНТЗ) та види добровільного особистого страхування. У 2006 р. у структурі страхових премій ці види страхування мали 5 % та 4 % валових премій, у той же час у структурі страхових виплат вони мали 13 % та 7 %, тобто рівень збитковості для страхових компаній за цими видами страхування перевищує середні показники більш ніж у 2 рази.

Структура перестрахування у 2006 р. зазнала майже тих самих змін, що й структура страхових премій, -- також збільшилась частка добровільного майнового страхування за рахунок страхування фінансових ризиків (46 % та 45 % у 2005 р. і 34 % та 56 % у 2006 р. відповідно).

Також відносно активно перестраховуються ризики з добровільного страхування відповідальності (5%) та недержавного обов'язкового страхування (3%).

У структурі перестрахування у резидентів частка добровільного майнового страхування майже незмінна -- 56 %, що й у структурі перестрахування, у той же час збільшення частки страхування фінансових ризиків до 37 % у структурі перестрахування у резидентів свідчить про те, що більша частина фінансових ризиків перестраховується саме в Україні.

Інша ситуація з перестрахуванням у нерезидентів: добровільне майнове страхування займас 60 % усього перестрахування у нерезидентів, практично не перестраховуються фінансові ризики (13 %), у той же час обсяги перестрахування у нерезидентів ризиків з недержавного обов'язкового страхування складають таку ж частку, що й фінансових ризиків, хоча обсяги перестрахування фінансових ризиків набагато більші, ніж з видів недержавного обов'язкового страхування. Така ситуація зумовлена тим, що види недержавного обов'язкового страхування пов'язані з великими ризиками, які українські страховики не можуть утримувати, це змушує їх перестраховувати такі ризики за кордоном.

Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються вдвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов'язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом останніх років обсяги перестрахування постійно зростають, варто зазначити, що, передаючи приблизно 40 % відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, своєю чергою, сплачують 37 % страхових відшкодувань від усіх виплат.

Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестрахови-ків світу є особливо актуальним та необхідним з таких причин:

-- незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);

-- дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвеєра у разі, якщо страхові випадки трапилися на території цієї держави;

-- згідно з вимогами норм міжнародного права, передбачена обов'язковість укладання договорів страхування суб'єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів ("Зелена картка"), авіаційних, морських та інших ризиків;

-- невизнання українських полісів іноземними суб'єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестра-ховиків.

Отже, перестрахування ризиків в іноземних перестраховиків -- це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормалізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.

При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ "ковернот", в якому зазначають, крім усіх умов перестрахування, суму відповідальності (страхову суму) та суму перестрахувального платежу.

Размещено на Аllbеst.ru