Добровільне страхування відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності перед третіми особами за заподіяну їм шкоду внаслідок реалізації продукції

Размещено на http://allbest.ru

Добровільне страхування відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності перед третіми особами за заподіяну їм шкоду внаслідок реалізації продукції

Розвиток страхування відповідальності має важливе значення як для захисту майнових інтересів осіб, винних у заподіяних збитках, так і осіб, яким завдані збитки. В першу чергу страхування відповідальності захищає інтереси третіх постраждалих осіб, оскільки сума завданих збитків може бути досить значною, а винній особі не вистачить власних коштів аби їх відшкодувати.

Зупинимось більш докладно на добровільному страхуванні відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності перед третіми особами за заподіяну їм шкоду внаслідок реалізації продукції. Мета цього виду страхування -- захистити страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг), котрі ним надаються і за які він несе відповідальність згідно з цивільним законодавством.

Страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати витрати, які страхувальник буде зобов'язаний відшкодувати за випадкові пошкодження, спричинені здоров'ю, включаючи смерть, третіх осіб, що трапились у період терміну страхування та причиною яких була реалізована продукція підприємства - страхувальника.

Не визнаються страховими випадками події, що сталися в разі: навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку або його грубої необережності; реалізації продукції, строк придатності якої закінчився; недотримання правил і умов зберігання продукції; недотримання правил і умов користування продукцією; недоліків (дефектів) продукції, які були відомі страхувальнику до їх реалізації; невиконання страхувальником обов'язку відкликати продукцію або інформувати споживачів про її небезпечні властивості, які стали відомі страхувальнику до настання страхового випадку; недодержанням страхувальником положень законодавства або відомчих нормативів, порушення яких призвело до настання страхового випадку або визначено як злочин; проведення третьою особою чи страхувальником експериментів та дослідів.

Страховий захист не розповсюджується на відповідальність страхувальника за моральну шкоду та непрямі збитки, завдану третім особам, а також його відповідальність перед органами державної влади та контрагентами по Договорах на реалізацію продукції. Страховик звільняється також від відповідальності за повне або часткове виконання своїх зобов'язань перед страхувальником, якщо це сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли в результаті подій надзвичайного характеру, які страховик та страхувальник не могли передбачити та яким не могли запобігти розумними мірами, а саме: ядерний вибух, радіаційне випромінювання, військові дії, повстання та страйки, рішення вищих законодавчих та виконавчих державних органів, які набрали чинності після укладання договору страхування які перешкоджають виконанню страховиком своїх зобов'язань.

Важливо. Страхова сума зазначається в договорі страхування за домовленістю між страховиком та страхувальником, виходячи з річного обігу реалізації страхувальником продукції та виду продукції.

В договорі визначається також страхова сума по відповідальності за кожен страховий випадок на одну потерпшу особу. Договір може передбачати умову власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків - франшизу. Страхові тарифи розраховуються актуарно та ідентифікуються для кожного підприємства індивідуально.

Договір страхування переважно укладається на один рік і набирає чинності з 00 години дня, зазначеного в договорі страхування, як дата початку дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок чи в касу страховика.

Підставою для укладання договору є заява страхувальника. Підприємство має також подати копії договорів поставок продукції, що планується до реалізації; ліцензію на право торгівлі продукцією (якщо така ліцензія передбачена чинним законодавством України на момент укладання договору страхування).

Установлення правових зв'язків між страховиком та страхувальником визначає певне коло зобов'язань суб'єктів-страхових відносин, детально прописаних у договорі.

При настанні страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про це протягом двох робочих днів після того, як стало відомо або мало було бути відомо про настання страхового випадку, шляхом подачі письмової заяви.

Страхувальник також зобов'язаний вжити всіх можливих заходів для з'ясування причин та наслідків страхового випадку; негайно сповістити страховика про обставини та обсяг всіх вимог, які пред'явлено страхувальнику в зв'язку зі страховим випадком або про розпочате проти нього судове провадження; забезпечити, наскільки це можливо, участь страховика у встановленні розміру заподіяної шкоди і надати йому всю доступну інформацію та документацію для висновків щодо причин, дії й наслідків страхового випадку, про характер та розмір заподіяного збитку; не відшкодовувати збитків, не визнавати частково або цілком вимоги, які пред'являються Йому у зв'язку зі страховим випадком, а також не приймати на себе будь-яких прямих або непрямих зобов'язань з урегулювання таких вимог без попереднього узгодження із страховиком.

Для підтвердження настання страхового випадку та розміру збитків необхідно подати такі документи:

1. заява страхувальника на виплату страхового відшкодування і договір страхування;

2. акт службового розслідування події, яка призвела до настання відповідальності страхувальника;

3. акти експертиз про оцінку наслідків використання продукції, що складаються незалежними спеціалізованими організаціями, документи органів захисту прав споживачів, контролю за якістю продукції, правоохоронних органів, місцевих органів влади;

4. документи медичних установ, що свідчать про причинний зв'язок між настанням страхового випадку та використанням товару третьою особою (потерпілою особою);

5. судове рішення або претензію (позов) про майнову відповідальність страхувальника (документи та розрахунки);

6. при тимчасовій втраті працездатності потерпілою особою - документ, що свідчить про тимчасову втрату працездатності;

7. при встановленні групи інвалідності потерпілій особі - довідка МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) про встановлення групи інвалідності;

8. у випадку смерті потерпілої особи - свідоцтво про смерть та документ, що підтверджує право спадкоємця на страхове відшкодування (право на спадок);

9. документи, що засвідчують понесені страхувальником витрати з метою запобігання чи зменшення розмірів збитків.

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі складеного ним страхового акту протягом двох робочих днів після дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, якщо інше не передбачене договором страхування. Рішення про виплату страхового відшкодування приймається страховиком протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання всіх необхідних документів, що підтверджують настання страхового випадку, якщо інше не передбачене договором страхування.

Важливо. Страхове відшкодування виплачується страхувальнику після отримання від нього платіжних документів про компенсацію суми відшкодування збитків третій особі або за письмовою заявою страхувальника - самій потерпілій особі.

Конкретний розмір відшкодування по страховому випадку встановлюється страховиком на підставі отриманих від страхувальника документів. При цьому страхове відшкодування на одну потерпшу особу сплачується у відсотках від страхової суми: у випадку смерті потерпілої особи - 100 % (страхове відшкодування сплачується спадкоємцю); при встановленні 1 групи інвалідності потерпілій особі - 100 %; при встановленні 2 групи інвалідності потерпілій особі - 80 %; при встановленні 3 групи інвалідності потерпілій особі - 60 %; при тимчасовій втраті працездатності - 0,2 % від страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше 50 % від страхової суми.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком протягом десяти робочих днів з дня отримання всіх необхідних документів і повідомляється страхувальнику письмово з обґрунтуванням причин відмови, протягом десяти робочих днів із дня прийняття рішення про відмову у виплаті.

Страхування професійної відповідальності

Страхування професійної відповідальності об'єднує види страхування майнових інтересів різних категорій осіб, які при виконанні професійної діяльності можуть завдати матеріальних збитків третім особам.

На відміну від страхування майна або особистого страхування, при страхуванні професійної відповідальності настання страхового випадку залежить не від зовнішніх чинників (стихії, природних явищ, дії третіх осіб), а від кваліфікації особи, яка виконує професійну діяльність.

Необхідність укладання договорів страхування професійної відповідальності обумовлена тим, що, по - перше, ніхто не застрахований від помилок і упущень під час здійснення професійних обов'язків, а збитки, завдані такими помилками, підлягають обов'язковому відшкодуванню. Відомі випадки, коли неправильно зроблені нотаріусом виконавчі написи або помилки оцінювачів при оцінці нерухомості завдали їхнім клієнтам неабияких фінансових збитків. По-друге, фірми, що займаються оцінкою, наданням ріелторських послуг, лікарі, які мають приватну практику, нотаріуси та ін. не мають резервних фондів або інших джерел, що дають змогу компенсувати завдану шкоду. Уклавши договір страхування професійної відповідальності, фірма має фінансові гарантії перед своїми клієнтами. страхування нафторизик пул відшкодування

Розглянемо докладніше страхування професійної відповідальності приватного нотаріуса.

Об'єктом страхування є професійна відповідальність приватного нотаріуса за шкоду, заподіяну фізичним або юридичним особам при вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 34 та ст. 36 Закону України "Про нотаріат".

Страховим ризиком є спричинення страхувальником прямих матеріальних збитків третім особам (юридичним чи фізичним) внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків або ненавмисні порушення при вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 34 та ст. 36 Закону України "Про нотаріат".

Страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати третім особам прямі матеріальні збитки, що виникли в порядку правової відповідальності в період дії договору страхування внаслідок страхового випадку, яка підтверджена необхідними документами та за наявності рішення суду.

Страхова сума визначається за домовленістю сторін, але її розмір не може бути менше 100-кратної мінімальної заробітної плати.

Страхові платежі визначаються за тарифами до страхової суми залежно від професійного стажу роботи страхувальника на посаді нотаріуса й ступеню ризику в межах від 2 до 15 відсотків.

При внесенні нарахованого страхового платежу одноразово страхувальнику надається знижка в розмірі до 15 відсотків від суми страхового платежу. Якщо страхувальник безперервно відновлює страхування своєї відповідальності протягом одного, двох, трьох і більше років і не отримував при цьому страхового відшкодування, сума наступних страхових платежів зменшується відповідно на 5, 10 і 15 відсотків.

Договір страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів має чинність лише на території України.

Сутність перестрахування, його функції та призначення

Укладання договору страхування між страхувальником і страховиком є операцією, яка називається прямим страхуванням. В той же час страхова компанія з огляду на деякі обставини може повторно застрахувати ризик, прийнятий від страхувальника, в іншого страховика. Така операція називається перестрахуванням.

Перестрахування - це нове страхування вже застрахованого ризику [38]. Згідно із ЗУ "Про страхування" перестрахування -- це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

В Україні ризик підлягає обов'язковому перестрахуванню, якщо його страхова сума перевищує 10% сформованого статутного капіталу та страхових резервів [4].

У перестрахуванні цедент - це компанія, яка передає ризик у перестрахування. Компанія, що приймає ризик у перестрахування, називається цесіонарієм.

Сам процес передачі ризику у перестрахування називається ризику або страховою цесією. Цесіонарій може ще раз перестрахувати прийнятий від цедента ризик. Такий процес називається ретроцесією. Укладається договір ретроцесії, в якому цесіонарій стає ретроцедентом, а компанія, що приймає ризик у ретроцесію називається ретроцесіонарієм. Ретроцесій може бути декілька. В результаті відбувається багаторазовий розподіл ризику. Але, не зважаючи на це, компанія-цедент (прямий страховик) залишається повністю відповідальною перед страхувальником за виконання своїх зобов'язань. Вона може не повідомляти страхувальника проте, що його ризик перестраховано. У разі настання страхової події прямий страховик відшкодовує всі збитки страхувальникові, а частки страхових виплат, що перераховуються перс-страховиками, відносяться до доходів від іншої операційної діяльності цедента.

Прояв перестрахування у дії реалізується через ряд функцій. Найважливіша серед них - це функція вторинного перерозподілу ризику. Крім того перестрахування дозволяє страхувати дорогі та унікальні ризики (наприклад, космічні проекти), виступає формою торгівлі страхових послуг на міжнародному ринку, що дозволяє виділити активне і пасивне перестрахування.

Активне перестрахування пов'язане з проведенням перестрахових операцій у межах вітчизняного страхового ринку, в тому числі розміщення іноземних ризиків серед вітчизняних страховиків.

Пасивне перестрахування передбачає передачу ризиків іноземним перестраховикам, тобто нерезидентам. Пасивне перестрахування забезпечує відтік капіталів за кордон і негативно впливає на частку страхових премій у валовому внутрішньому продукті країни.

Перестрахування є важливим чинником, що впливає на фінансову надійність страхових компаній. Воно використовується з метою забезпечення збалансованості страхового портфеля за рентабельністю і фінансовою стійкістю страхових операцій. Дозволяє страховій компанії бути фінансово конкурентоспроможною.

При укладанні договору перестрахування, перестрахувальник перераховує перс-страховикові деяку частину страхової премії, отриманої від страхувальника. В той же час перестрахувальник як прямий страховик несе певну суму витрат, пов'язаних з укладанням прямого договору страхування. З урахуванням цих обставин компанія перестрахових компенсує узгоджену частину понесених витрат на ведення справи шляхом виплати комісійної винагороди.

Отже, комісійна винагороди - це узгоджена частина витрат на ведення справи, що перераховується перестраховиком на користь перестрахувальника.

Розрізняють оригінальну комісію, що існує в перестрахувальній цесії. II отримує цедент і включає до доходів від іншої операційної діяльності.

Перестрахувальна комісія є і в ретроцесії. Досить часто перестрахування ризику вимагає послуг перестрахового брокера, якій отримує брокерську комісію.

Комісійною винагородою є також тантьєма. Вона виплачується цесіонарієм цеденту за рахунок чистого прибутку, отриманого від розміщення перестраху вальних премій у цінні папери та інші об'єкти інвестування. Існує переважно у страховій цесії і г своєрідною подякою зі сторони цесіонарія за те, що ризик перестраховується саме у нього. Тантьема включається до доходів від фінансово-інвестиційної діяльності прямого страховика (цедента).

Методи перестрахування

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі: факультативні, облігаторні (договірні), факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо.

Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента.

Переваги факультативного методу полягають у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій); у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта.

В багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або самими учасниками перестрахування.

Порядок укладання пере страхову вального договору на факультативній основі такий. Спочатку перестрахувальник та перестраховик укладають між собою договір про співробітництво з факультативного перестрахування. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобов'язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факультативне перестрахування передбачає рішення перестраховика в кожному окремому випадку.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові коверноту.

Ковернота містить таку інформацію: вид страхування, територію страхування, об'єкт страхування, страхову суму, ставку премії, власне утримання, премію перестраховика, комісію.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування.

Факультативний договір є чинним лише на період дії оригінального поліса. Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник мас систематично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки.

Бордеро-премії це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро - збитки. Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов'язковість для страховика, а факультативність - для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.

Форми перестрахування

Всі договори перестрахування можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Згідно з квотним договорам перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Наприклад, перестрахувальник має договір з квотою 80 %. Ліміт відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300 тис. гри. Розподіл відповідальності наведено в табл.1.

Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Квотний перестраху вальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні авто каско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.

Основним недоліком квотного перестрахування є те. що за договором передаються всі ризики - великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Таблиця 1. Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за квотним договором

Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні авто каско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях. Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики - великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Ексцедентне перестрахування - складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначену частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором - це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору (МЕД) складається із суми власного утримання цедента (ВУ) і покриття перестраховика чи ексцедента суми (ЕС) Показує, ризик якої вартості можуть покрити спільно перестраховик і перестрахувальник.

Наприклад, якщо розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 20 тис. ум. од. (1 лінія), сума ексцедента (покриття перестраховика) - 100 тис. ум. од. (5 ліній), тоді місткість ексцедентного договору - 120 тис. ум. од.

Для організації взаєморозрахунків (розподілу премій і збитків) між цедентом і цесіонарієм обчислюється процент перестрахування (П_):

Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедентного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент - ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив'язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією.

Призначення непропорційного перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором.

Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика - покриттям.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку.

Наприклад, існує договір ексцедента збитку 500 тис. ум. од. понад 200 тис. ум. од. Розглядається декілька можливих варіантів збитків: 200,400 і 500 тис. грн. Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за договором ексцедента збитку наведено в табл.2.

Таблиця 2. Розподіл відповідальності між цедентом і цесіонарієм за договором ексцедента збитку

Збитки, тис грн.	Обсяг відповідальності цедента (франшиза) тис. грн.	Обсяг відповідальності цесіонарія, тис. грн.
200	200	-
400	200	200
500	200	300
800	200+ 100	500

Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів

Для України питання перестрахування ризиків у нерезидентів є особливо актуальним через незначну місткість внутрішнього страхового ринку. Українські законотворці пішли шляхом підвищення вимог з боку держави до іноземних перестраховиків.

Перші кроки з регулювання перестрахування ризиків були здійснені 24 квітня 1996 року з затвердженням Кабінетом Міністрів України Положення "Про здійснення операцій з перестраховування". В 2004 році новий Порядок та вимоги щодо здійснення операцій з перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 4 лютого.

На сьогодні укладення страховиками договорів перестрахування за межами України із страховиками нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

1. Законодавством країни, в якій зареєстрований страховик нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховок) діяльністю;

2. Страховик-нерезидент провадить безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування; відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації. Дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на звернення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховок) діяльністю у країні реєстрації страховика-нерезидента, або Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю.

У разі потреби українські страховики звертаються до Комісії із запитом щодо відповідності страховиків-нерезидентів встановленим вимогам. Страховики (цеденти) не пізніше ніж у десятиденний строк після укладення договорів перестрахування із страховиками нерезидентами інформують Комісію про їх укладення.

Українські страховики можуть укладати договори перестрахування за участю перестрахових брокерів -- нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

Для укладення договору перестрахування із страховиками нерезидентами за участю перестрахових брокерів-нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам) засвідчені в установленому порядку копії таких документів: свідоцтва про державну реєстрацію постійного представництва перестрахового брокера-нерезидента в Україні як платника податку; документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби; свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.

Існує іще одна особливість, пов'язана з перестрахуванням ризиків у перестраховиків-нерезидентів. Вона стосується фінансових відносин між суб'єктами договору перестрахування і регулюється Положенням "Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності", затвердженим Постановою Правління НБУ від 11 квітня 2000 року № 135.

В Положенні зазначено, що страхувальник-резидент згідно з укладеними договорами страхування має право вносити страховику-резиденту страхові платежі лише у валюті України, а страхувальник-нерезидент - у вільно конвертованій валюті або у валюті України у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Якщо виникає потреба визначення розміру страхового платежу у вільно конвертованій валюті для надання послуг страхувальникам-нерезидентам, то здійснюється відповідне перерахування суми платежу у валюті України у вільно конвертовану валюту за офіційним обмінним курсом Національного банку України надень проведення платежу.

Страховики-резиденти можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України з такою метою:

1. Для забезпечення виплат нерезидентам страхового відшкодування за страхувальників-резидентів відповідно до договорів страхування, дія яких поширюється на іноземну територію. Для цього страховики надають уповноваженим банкам копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; заяву страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) про виплату страхової суми (страхового відшкодування); страховий акт (аварійний сертифікат) і документи, які підтверджують розмір завданих збитків та пов'язаних з ними витрат; договір страхування або страхове свідоцтво (поліс, сертифікат).

2. Для забезпечений виплат страхового відшкодування страхувальникам-нерезидентам - юридичним особам відповідно до укладених договорів страхування, дія яких поширюється на іноземну територію. Для цього страховики надають уповноваженим банкам: заяву страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) про виплату страхового відшкодування; страховий акт (аварійний сертифікат) і документи, які підтверджують розмір завданих збитків та пов'язаних з ними витрат; договір страхування або страхове свідоцтво (поліс, сертифікат); довідку встановленої форми щодо договорів страхування, укладених із страхувальниками-нерезидентами юридичними особами, засвідчену відбитком печатки, підписами керівника та головного бухгалтера страховика, а також відбитком печатки про її отримання органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю.

При цьому документи, які укладені іноземною мовою, крім російської, подаються до уповноваженого банку з перекладом на українську мову, який засвідчується нотаріально.

3. Для розрахунків з нерезидентами відповідно до угод страховиків з цими нерезидентами про виконання останніми зобов'язань через мережу закладів "Асістанс" ("Assistance") щодо забезпечення надання послуг фізичним особам за договорами страхування, дія яких поширюється на іноземну територію, якщо страхувальник вносить страхові платежі у валюті України. Дія цього страховики надають уповноваженим банкам: копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; угоду з нерезидентом (якщо вона укладена іноземною мовою, крім російської, подається переклад такої угоди українською мовою, засвідчений нотаріально) про порядок та умови надання послуг фізичним особам під час їх перебування за кордоном у разі настання певних подій, які передбачені договором страхування або страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).

У разі проведення розрахунків за надані страхувальникам послуги, крім вище вказаних документів також надаються примірник звіту перед нерезидентом (бордеро/ bordereau) або інший документ, який згідно з угодою оформляється страховиком і містить перелік договорів страхування (страхових свідоцтв (полісів, сертифікатів), і рахунок-фактура (інвойс/invoice).

4. Для здійснення розрахунків за договорами про перестрахування з перестраховиками-нерезидентами. Для цього страховики надають уповноваженим банкам копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; копію ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідчену печаткою страховика; один з трьох таких пакетів документів: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також підтвердження про прийняття ризиків в перестрахування (ковер-нота /cover note/); договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник звіту перед нерезидентом (бордеро/bordereau/) або інший документ згідно з договором про перестрахування, який оформляється страховиком; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також рахунок-фактуру (інвойс /invoice/).

5. Для здійснення розрахунків за договорами про перестрахування з перестрахувальниками-нерезидентами. Для цього страховики надають уповноваженим банкам: копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс, ковер-нота /cover note/ тощо), що посвідчує прийняття ризику від перестрахувальника-нерезидента; вимогу (заяву) перестрахувальника-нерезидента про виплату перестрахового відшкодування (здійснення перестрахової виплати); наказ (розпорядження) страховика про виплату перестрахового відшкодування (здійснення перестрахової виплати) перестрахувальнику-нерезиденту; документи, які за договором про перестрахування надаються для підтвердження настання страхового випадку та розміру завданих збитків (акт про збитки, понесені перестрахувальником нерезидентом (бордеро /bordereau/ збитків), страховий акт (аварійний сертифікат) тощо); довідку за встановленою формою про перестрахове відшкодування (виплату) за договором про перестрахування, укладеним з перестрахувальником-нерезидентом, що засвідчена відбитком печатки органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю.

6. Для забезпечення виплат нерезидентам страхового відшкодування за страхувальників-резидентів або осіб, відповідальність яких застрахована відповідно до внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Для цього страховики надають уповноваженим банкам копію ліцензії на здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; заяву про виплату страхового відшкодування від особи, яка має право на таке відшкодування; внутрішній договір страхування (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів /сертифікат/); документи, що підтверджують факт настання дорожньо-транспортної пригоди; страховий акт (аварійний сертифікат) і документи, які підтверджують розмір завданих збитків та пов'язаних з ними витрат.

7. Для покриття частини страхових резервів в іноземній валюті за договорами страхування життя в межах, установлених чинним законодавством України, якщо страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями в іноземній валюті. Резерв утворюється у тих валютах, у яких страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями. Для цього страховики надають уповноваженим банкам: копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену відбитком печатки страховика; довідку щодо договорів страхування життя, які використовувалися для розрахунку розміру резервів довгострокових зобов'язань для покриття відповідальності перед страхувальниками в іноземній валюті, засвідчену відбитком печатки, підписами керівника, головного бухгалтера страховика та актуарія, а також відбитком печатки про її отримання органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю; перелік договорів страхування, які використовувалися для розрахунку розміру резервів довгострокових зобов'язань для покриття відповідальності перед страхувальниками в іноземній валюті (в довільній формі).

Купівля страховиками іноземної валюти з метою, передбаченою у договорі здійснюється протягом 90 календарних днів від дня засвідчення відбитком печатки про отримання довідки органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю.

Страхові (перестрахові) брокери-нерезиденти мають право здійснювати розрахунки за послуги з перестрахування в Україні відповідно до договорів про перестрахування лише через власні постійні представництва, через які вони надають такі послуги.

Постійні представництва страхових (перестрахових) брокерів-нерезидентів і страхові (перестрахові) брокери -- резиденти можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для здійснення розрахунків за договорами про перестрахування, укладеними з перестраховиками-нерезидентами та/або перестрахувальниками-нерезидентами за посередництвом страхових брокерів.

Для цього страхові брокери подають уповноваженим банкам такі документи: копію свідоцтва про внесення страхового брокера до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів (надається одноразово), що засвідчена відбитком печатки страхового брокера; копію ліцензії страховика, який передає або приймає ризики в перестрахування, що засвідчена відбитком його печатки (надається одноразово); договір про надання перестрахових брокерських послуг (брокерську угоду), у якому зазначається порядок здійснення розрахунків лише через відповідного страхового брокера, або договір комісії, або договір доручення, укладений між перестрахувальником чи перестраховиком-резидентом і страховим брокером.

У разі купівлі іноземної валюти для сплати перестрахувальної премії за договором про перестрахування, укладеним з перестраховиком-нерезидентом, додатково додаються такі документи: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс, ковер-нота /cover/ note тощо), що посвідчує прийняття ризику в перестрахування із зазначенням інформації про відповідного перестраховика, його частки ризику і належних до сплати перестрахових платежів; звіт перед нерезидентом (бордеро /bordereau/) або інший документ згідно з договором про перестрахування (рахунок-фактура (інвойс /invoice/) або дебет-нота /dйbit note/ тощо).

У разі купівлі іноземної валюти для виплати перестрахового відшкодування (здійснення перестрахової виплати) за договором про перестрахування, укладеним з перестрахувальником-нерезидентом, додатково необхідно подати договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс, ковер-нота /cover note/ тощо), що посвідчує прийняття ризику в перестрахування із зазначенням інформації про відповідного перестраховика, його частки ризику і належних до сплати перестрахових платежів; вимогу (заяву) перестрахувальника-не-резидента про виплату перестрахового відшкодування (здійснення перестрахової виплати); наказ (розпорядження) страховика про виплату перестрахового відшкодування (здійснення перестрахової виплати) перестрахувальнику-нерезиденту; документи, які за договором про перестрахування надаються для підтвердження настання страхового випадку та розміру завданих збитків (акт про збитки, понесені перестрахувальником-нерезидентом (бордеро /bordereau/ збитків), страховий акт (аварійний сертифікат) тощо); довідка про перестрахове відшкодування (виплату) за договором про перестрахування, укладеним з перестрахувальником-нерезидентом, що засвідчена відбитком печатки органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю.

Постійні представництва страхових (перестрахових) брокерів-нерезидентів також мають право купувати іноземну валюту за гривні, одержані від надання в Україні послуг, що передбачені законодавством України, з метою її перерахування на рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво.

Страховики-резиденти та страхові (перестрахові) брокери-резиденти при перерахуванні іноземної валюти за договорами про перестрахування з перестраховиками-нерезидентами та/або купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою її перерахування за такими договорами подають до вповноваженого банку засвідчену в нотаріальному порядку копію такого договору, зареєстрованого органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (шляхом зазначення на титульному аркуші дати та номера реєстрації або проставляння на ньому відбитка штампа із зазначенням дати та номера реєстрації).

Уповноважений банк зобов'язаний робити відмітку на оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, та на копіях цих документів, які залишаються в нього на зберіганні (копії засвідчуються підписом керівника (заступника керівника) та відбитком печатки клієнта або нотаріусом). Відмітка має містити дату купівлі іноземної валюти, її суму, а також засвідчується підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа чи штампа цього підрозділу або відбитком печатки уповноваженого банку.

Співстрахування та механізм його дії

Співстрахування -- страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі спів-страховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальник пулів (об'єднань, фондів). Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу. Розрізняють два типи пупів: пули страхування та пули перестрахування.

Пул страховий -- це об'єднання страховиків для спільного страхування певних ризиків, зокрема особливо небезпечних, значних маловідомих чи нових.

Страховий пул не є юридичною особою. Він створюється на підставі угоди між зазначеними компаніями з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності за виконання зобов'язань за договорами страхування [38].

Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.

Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.

Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.

Пул створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка має бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пупу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення.

Размещено на Allbest.ru