Сутність інкасо та банківського переказу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інкасо

Інкасо - це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк.

Види інкасо:

- чисте - інкасо фінансових документів;

- зовнішнє - банк вимагає платіж у особи яка знаходиться за межами країни;

- внутрішнє - банк допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу;

- документарне - інкасо комерційних документів, які супроводжують фінансові.

Інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів. Банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.

Від першого контакту між продавцем і покупцем до повної реалізації угоди обидві сторони виконують певну роботу, яка умовно поділяється натри великі фази.

До першої фази належить досягнення домовленості про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу, обговорює їх з покупцем і включає у договір про купівлю-продаж.

У другій фазі видається інкасове доручення і подаються документи. Після отримання замовлення або після укладення договору про купівлю-продаж продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Водночас він складає всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару тощо) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банк-ремітент). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.

У третій фазі платнику подаються документи. Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів, а також про умови викупу. Він приймає платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума за інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.

Учасниками розрахунків є:

- довіритель - експортер;

- банк-ремітент (банк експортера);

- представляючий банк (доручає платіж, представляє документи платнику);

- інкасуючий банк (або банк імпортера, що не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення);

- платник - імпортер.

Умови виконання документарного інкасо:

- документи проти платежу - існуючий банк здійснює оплату суми без відстрочки платежу і видає товаророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати.

- документи проти акцепту - інкасуючим банком здійснюється відстрочка платежу, платникові документи тільки проти акцепту останнім доданого до них переказаного векселя.

Схема документообороту при використанні інкасо (див. рис. 10.3):

1. Укладення контракту, визначення умов розрахунків.

2. Відвантаження товару.

3. Одержання транспортних документів від транспортних організацій.

4. Передача комплекту комерційних, а при необхідності, фінансових документів у банк при інкасовому дорученні.

5. Банк експортера надсилає документи банкові країни імпортера.

6. Передача документів платникові для перевірки і платежу.

7. Оплата документів імпортером.

8. Переведення платежу від імпортера банку-ремітенту.

9. Зарахування коштів на рахунок експортера банком ремітентом. Імпортеру розрахунки за інкасо вигідні, оскільки:

а) інкасуючий банк провадить платіж тільки за згодою клієнта, надавши йому можливість ознайомитися з документами;

Рис. 10.3 Рух грошей та документів за інкасової угоди

б) вартість операції невелика;

в) можна одержати фінансування у вигляді комерційного кредиту від експортера або у формі акцепту строкового векселя (якщо такий варіант платежу передбачено контрактом).

Експортера документарне інкасо зацікавить з огляду на такі причини:

а) контроль над товаром зберігається до моменту їх оплати або акцепту документів покупцем;

б) є можливість одержати фінансування у своєму банку на строк оплати документів покупцем при акцепті документів.

Розрахунки за допомогою інкасо провадять з тими фірмами, з якими довіритель підтримує тривалі ділові стосунки.

Банківський переказ

Банківський переказ являє собою просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісійну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комісійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнтами (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який вказується в заяві клієнта: поштою, телексом, через систему СВІФТ (SWIFT). Зараз у міжнародній банківській практиці використовується відправлення платіжних доручень або телексом, або каналами системи СВІФТ.

Після отримання платіжного доручення банк експортера перевіряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично поставлений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отримує товар і документи, як правило, до моменту оплати. документарний інкасо банківський переказ

Банківський переказ у розрахунках за експортні товари та надані послуги. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни - за умови визначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способів відшкодування сум, що виплачуються:

- зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в банку переказника;

- зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в третьому банку; надання права дебетувати сумою переказу рахунок "Лоро" банку переказника в комерційному банку.

На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер за встановленою формою, тобто дебетується рахунок "Ностро" банку в тому банку, від якого надійшло платіжне доручення, і кредитується розподільний рахунок клієнта. У тексті меморіального ордера обов'язково вказується дата валютування, що вказана в платіжному дорученні банку-кореспондента.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, обліковуються на проміжному рахунку до надання їм указаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банк)' переказника запитують інструкції стосовно переказу.

Комерційний банк повинен сповістити клієнта, який отримав переказ, про отримані на його ім'я платіжні доручення іноземних банків, що залишаються без виконання з тих чи інших причин (відсутність валютного покриття або валютного рахунку тощо).

Банківський переказ у розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і установ, які мають у банку поточний валютний балансовий рахунок, - на переказування валюти за кордон для оплати вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг; як авансові платежі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів; для оплати простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; для погашення заборгованості, що з'явилася в результаті перерахунків, та на інші цілі, пов'язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказування коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків здійснюється на основі заяви на переказ, в якій, зокрема, вказується:

- сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

- спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом або каналами СВІФТ);

- назва сторони, що отримує переказ, її точна адреса і номер рахунку в банку;

- назва банку, клієнтом якого є той, хто отримує переказ;

- мета та призначення переказу;

- номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

- назва товару;

- номер рахунку клієнта, з якого має бути списана сума переказу, а також можливі витрати і комісія за виконання переказу.

При переказуванні коштів за фактично поставлений товар (надані послуги) необхідно вказати дату його прибуття в країну, при переказуванні для оплати авансу - відсоток авансу.

У день виконання платіжного доручення в банку робиться відповідний запис по балансу або у формі виписки меморіального ордера, або в автоматичному режимі, а саме: сума платіжного доручення списується з рахунку клієнта і кредитується на рахунку "Ностро" в банку-кореспонденті. Сума комісії відповідно до існуючого тарифу списується з рахунку клієнта і кредитується на рахунок доходів банку, суми телексних витрат або витрат за користування мережею СВІФТ списуються також з рахунку клієнта і кредитуються на рахунку доходів банку. У меморіальному ордері обов'язково проставляється термін валютування. Якщо валюта платежу відрізняється від валюти, у якій ведеться рахунок клієнта, в момент платежу робиться перерахунок валюти платежу у валюту рахунку за діючим курсом на валютному ринку і списання з рахунку відповідної суми валюти.

Банківський переказ є основною формою міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну суму грошей. Порядок виконання банківського переказу такий:

- переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;

- експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

- експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;

- імпортер подає заявку на переказ;

- імпортер отримує товари;

- банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

- банк експортера:

- перевіряє одержані документи;

- списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;

- передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної торгівлі в Україні та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в міжнародній практиці форм безготівкових розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. Схема міжнародних розрахунків простим банківським переказом достатньо проста (рис. 10.4).

Рис. 10.4 Схема розрахунків простим банківським переказом

При розгляді міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів необхідно звернути увагу на рахунки типу "ЛОРО", тобто гривневі рахунки іноземних банків (а отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Де "А" - товар, експортований з України; "Б" - товар, імпортований до України; А - гроші за товар "А" в гривнях; Б - гроші за товар "Б>в гривнях; $А - гроші затовар "А" в іноземній валюті; $Б - гроші за товар "Б" в іноземній валюті; XI, Х2 - прибуток від експорту, імпорту; X 3 - готівка або переказ у якості інвестиції у сумі ($А - $Б].

Рис. 10.5. Схема клірингу з використанням ЛОРО-рахунків

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків - це ноу-хау країн СНД, економічні зв'язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють "правила гри" при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

- резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами;

- операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень);

- національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу;

- проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов'язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг;

- з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг);

- можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку;

- органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ.

До ЛОРО-системи українське законодавство довгий час відносилося як до чисто розрахункової. Використання її для "перекачування" капіталів, гри на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої конвертованості розрахункової одиниці (на той час - купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв'язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу - більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року).

Завжди існував "подвійний" підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн.

Через ЛОРО-рахунки йдуть грошові потоки набагато більш потужних фінансових систем, а ніж українська, в зв'язку з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи рух коштів через ці рахунки, намагаючись зберегти баланс між принадністю ліберальної фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і зовнішніх.

Сьогоднішня мода на "ЛОРО-рішення", окрім "валютно-спекулятивного" складника, вочевидь, викликана ще й тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно ставить на контроль усі платежі понад визначеної суми, що проходять на ЛОРО-рахунки.

Размещено на Allbest.ru