Принципи банківського кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи банківського кредитування

Одним із визначних елементів методологічної основи кредитної діяльності, суб'єктами якої є банківські установи, виступають принципи кредитування. Принципи банківського кредитування визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і покликані стимулювати розвиток підприємств-позичальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі й забезпечувати безперервну циркуляцію позикового капіталу, досягаючи при цьому ефективності реалізації перерозподільної функції.

Принципи банківського кредитування - основні положення, правила й умови, яких повинні дотримуватися банки у процесі здійснення кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями кредиту і тими суспільними умовами, в яких вони проявляються. Реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення кредитного процесу.

До принципів банківського кредитування належать такі загальновідомі принципи кредитування, як: поверненість, строковість, цілеспрямованість, забезпеченість і платність. Водночас науковці пропонують запровадити ще такі принципи банківського кредитування, як диференційованість та договірний характер (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Принципи банківського кредитування

Принцип поверненості кредиту полягає у тому, що кредит - це капітал банку, який надається у тимчасове користування і підлягає обов'язковому поверненню позичальником.

Принцип строковості кредиту відображає необхідність повернення отриманого кредиту у визначений строк, обумовлений кредитною угодою. У зв'язку з тим, що оборотність коштів на кожному підприємстві є індивідуальною і залежить від багатьох чинників, здійснювати дієвий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків погашення кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження кредитних коштів у користуванні позичальника. Для банку від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів. Принцип строковості кредиту знаходить своє практичне втілення в погашенні конкретного кредиту через перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів.

У ринкових умовах господарювання принципу строковості надається особливе значення. Порушення його для кредитора є підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у виді підвищення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Водночас, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих банківських установ, а для окремого позичальника відкриває можливість отримання у банку нових кредитів і дає змогу дотримуватися ефективного господарювання, не сплачуючи підвищених процентів за прострочення строку платежу.

Принцип цілеспрямованості, або цільового використання кредиту полягає в тому, що кредит має надаватися лише на визначені цілі, а саме на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. На практиці цей принцип реалізується через надання кредиту на конкретні цілі (об'єкти) і знаходить відображення у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету використання кредиту і дає можливість здійснювати банківський контроль за дотриманням умови позичальником. Дотримання принципу цільового використання кредиту допомагає банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання кредитів, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може послужити підставою для дострокового повернення кредиту або введення штрафного кредитного проценту.

Принцип забезпеченості кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора, якщо позичальник порушує взяті на себе зобов'язання. Боргові зобов'язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним договором і є додатком до нього.

Вибір засобів забезпечення виконання юридичного зобов'язання в кредитному правовідношенні передбачається його суб'єктами й обумовлюється у кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і, таким чином, знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності, притаманної ринковій економіці.

Принцип забезпеченості кредиту - це відповідність між вартістю майна, що є заставою кредиту, і заборгованістю за кредитом. Він має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм кредитного процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту і за своєю економічною сутністю є ціною кредитних ресурсів. Платність кредиту здійснює стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх збільшувати власні кошти й ефективно використовувати позичені. Водночас принцип платності забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.

Диференційованість кредиту - це принцип, що означає зважений підхід з боку банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит надається суб'єктам господарювання на підставі оцінювання показників кредитоспроможності, що дає змогу проаналізувати фінансовий стан підприємства і мати впевненість у здатності й готовності позичальника повернути наданий кредит в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються через аналіз їхніх балансів з боку забезпеченості господарства власними джерелами, додержання рівня ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а и у подальшій діяльності. Такий аналіз і оцінювання кредитоспроможності позичальника дає змогу певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення кредиту. Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретної банківської установи і загальної централізованої політики держави.

Договірний характер банківського кредитування проявляється у тому, що банківський кредит надається у тимчасове користування суб'єктам господарювання згідно із визначеними умовами і укладеним кредитним договором. Для укладення кредитного договору і отримання кредиту банківська установа разом із позичальником визначає основні параметри кредитної операції (суму кредиту, строк, проценти за користування, забезпечення кредиту тощо) і у письмовому виді укладає кредитний договір. Кредитні договори визначають взаємні зобов'язання і відповідальність сторін. Будь-які зміни до кредитного договору (договору застави, гарантії чи поруки) повинні мати договірний характер і здійснюватись за згодою обох сторін. банківський кредит платність строковість

Принципи кредитування склалися ще на початку історичного розвитку руху кредитного капіталу й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного з основних принципів кредитування з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені низкою причин: переходом до децентралізованих форм управління економікою, набуттям банками самостійності у питаннях вибору клієнтів та об'єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон'юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства у сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо. При цьому жодному з принципів кредитування не можна надати перевагу - вони діють у взаємозумовленості й саме їх взаємодія дає змогу банківським установам здійснювати ефективну кредитну діяльність.

Кредитна політика банку

Правильна організація процесу банківського кредитування, розроблення ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями є основою фінансової стабільності і ринкової стійкості банківських установ. Забезпечувати управління кредитною діяльністю банку, ефективне використання його кредитного потенціалу, формування оптимального для нього кредитного портфеля, чітку організацію всього кредитного процесу дає можливість кредитна політика банку. Висока роль кредитної політики у забезпеченні ефективної діяльності і високих темпів розвитку банків визначає актуальність як теоретичних, так і практичних питань, пов'язаних з її формуванням.

Вивчаючи сутність банківської кредитної політики, слід насамперед зазначити, що вона може розроблятись і провадитись як на макро-, так і на мікрорівні. На макрорівні банківську кредитну політику проводить Національний банк України, встановлюючи відповідні нормативи щодо здійснення кредитних операцій банками; рівень облікової ставки, яка є основою формування цін на кредитні послуги, тощо. На мікрорівні кредитну політику щодо проведення кредитних операцій зі своїми клієнтами - юридичними та фізичними особами розробляють і здійснюють конкретні банківські установи. Кредитна політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації процесу кредитування.

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо спрямування коштів на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів кредитування. Тобто, кредитна політика є системою засобів банку у сфері кредитування клієнтів та конкретних механізмів здійснення кредитних операцій для реалізації загальної стратегії банку в певний період часу.

Необхідність розроблення кредитної політики та покладення її в основу діяльності банку зумовлено насамперед тим, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

Рис. 3.3. Чинники, що впливають на кредитну політику банку

У сучасних умовах не розроблено єдиної кредитної політики для всіх банківських установ. З метою забезпечення найефективнішої організації кредитної діяльності кожен банк визначає та реалізує власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений та які впливають на ефективність його діяльності, а також ставлення керівництва банку до ризику.

В Україні банківська політика загалом і кредитна політика банку зокрема, залежить від двох груп чинників - зовнішніх та внутрішніх (рис. 3.3).

Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, а також принципи та порядок реалізації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності. Будь-які відхилення від правил кредитної політики повинні повністю документуватися, мотивуватись і мати виключний характер. Водночас положення, які характеризують кредитну політику, мусять бути достатньо гнучкими, щоб враховувати всі основні зміни політичних, економічних і правових умов.

Відповідальність за розроблення кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на кредитний комітет банку і затверджується, як правило, правлінням банку та формується в спеціальному документі. На практиці кредитну політику проводить кредитний департамент банку і саме від ефективності його роботи залежатиме успішність кредитної діяльності.

Кредитна політика банку розкриває такі основні напрями кредитної діяльності банку:

І)стандарти і критерії діяльності банківських працівників, які відповідають за видачу кредитів;

2) основні дії менеджерів, котрі приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

3) принципи оцінки і контролю за якістю управління кредитною діяльністю банку.

Зокрема, банківська кредитна політика повинна визначати:

- умови, за яких банк може провадити видачу кредитів;

- опис повноважень у галузі кредитування, якими наділені віце-президент банку, відповідальний за кредити, голова кредитного комітету і кредитний інспектор;

- обов'язок щодо передачі прав і надання інформації в межах кредитного підрозділу банку;

- конкретні і докладні вказівки про те, хто відповідає за збереження і перевірку кредитних справ, має право доступу до них і в якому випадку;

- критерії пріоритетності розгляду на кредитному комітеті заявок на одержання кредитів;

- встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування;

- практику звертання клієнтів з проханням про видачу кредиту, перевірку, оцінку і прийняття рішення за кредитними заявками;

- перелік необхідних документів, що додаються до кредитної заявки, і документації для обов'язкового збереження в кредитній справі (кредитний договір, договір застави, фінансова звітність позичальника та ін.);

- основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення, опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;

- характеристику діагностики проблемних кредитів;

- цілі, з огляду на які визначається кредитний портфель (види, терміни погашення, розміри і якість кредитів);

- правила розрахунку і створення резервів щодо сумнівних боргів тощо.

Основними етапами розроблення кредитної політики є (рис. 3.4).

1) Формування цілей кредитування. Керівництво банку мусить чітко визначити цілі кредитування, з огляду на загальну політику і стратегію розвитку банку. Вони можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на плановий період.

Р и с. 3.4. Етапи розроблення кредитної політики банку

2) Визначення стандартів кредитування. Основним завданням стандартів кредитування є загальна характеристика практичних дій з реалізації кредитної політики. У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти, як: порядок збирання і аналізу фінансової інформації; вимоги щодо забезпечення кредитів; правила організації кредитного процесу; порядок оцінки кредитоспроможності позичальника; зразки документів (кредитна угода, договір застави, поруки тощо).

Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятися у різних банках, але, як правило, у них містяться.

- опис системи кредитних повноважень працівників банку;

- перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;

- перелік сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;

- процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;

- порядок видачі кредитів працівникам банку тощо.

3) Розроблення вихідних документів кредитної політики включає формування відповідних внутрішньобанківських положень, кредитних інструкцій, технологічних карт здійснення кредитних операцій тощо.

Система документів з кредитної політики вводить внутрішньобанківські положення про:

- кредитування;

- кредитний комітет банку;

- заставу:

- оцінку майна, яке передасться в заставу;

- аналіз фінансового стану позичальника-юридичної особи;

- оцінку кредитоспроможності фізичних осіб;

- гарантії;

- порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності;

- моніторинг кредитних проектів;

- факторинг;

- кредитну лінію;

- кредитний договір;

- лізинг;

- порядок страхування кредитів тощо.

Кредитна інструкція регламентує організацію кредитного процесу, перелік необхідних документів від позичальника і стандарти підготовки проектів кредитних договорів, правила проведення оцінки забезпечення та контролю за заставним майном тощо. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі щодо реалізації певного кредитного продукту, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків, необхідних під час проведення кредитних операцій.

Технологічні карти є детальними описами технологій здійснення конкретних видів кредитних операцій із зазначенням основних етапів їх проведення, необхідних пакетів документації від позичальника та визначення відповідальних виконавців і їх повноважень.

Система документів кредитної політики (стандарти кредитування, кредитні інструкції, технологічні карти) виступають методичним забезпеченням процесу реалізації кредитної політики банку.

Документи кредитної політики систематизують кредитну роботу в банку, роблять її зрозумілою і послідовною для всіх залучених до кредитної операції працівників на всіх етапах кредитного процесу. Дотримання положень кредитної політики дає можливість сформувати такий кредитний портфель, який сприятиме досягненню цілей банківської діяльності, а зокрема, мінімізацію кредитних ризиків, дотримання вимог законодавства та забезпечення необхідного рівня прибутковості банку.

У цілому кредитна політика банківської установи окреслює коло ключових цілей і завдань банківської кредитної діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою збільшення прибутків і мінімізації ризиків банку у сфері кредитування. У процесі проведення кредитної політики банківські установи виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Таким чином, чітке і детальне викладення кредитної політики має важливе значення для будь-якого банку. У ній розкривається зміст всіх процедур кредитування і обов'язки працівників банків, пов'язаних з цими процедурами. Дотримання положень кредитної політики дає змогу банку сформувати такий кредитний портфель, який сприятиме досягненню цілей, поставлених у банківській діяльності, а саме: забезпечення прибутковості банку, контролю за управлінням ризиками, дотримання вимог законів у сфері банківництва.

Размещено на Allbest.ru