Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Теоретичні засади страхової справи

Історичні витоки страхування

Страхування є однією із ланок фінансової системи країни. Це одна із найдавніших категорій суспільних відносин. Початок страхування належить до далекого минулого в історії людства.

Страхування є категорією історичною, воно виникло на перших етапах розвитку суспільного виробництва як механізм захисту товаровиробників від ризиків, пов'язаних із суспільним виробництвом, стихійним лихом, втратою здоров'я. Зародившись як випадкове явище, воно розширювало сферу свого впливу й стало об'єктивною необхідністю, виражаючи постійні зв'язки між учасниками відтворювального процесу.

Учені, які досліджували історію виникнення страхування, вважають, що вже в епоху античності розвиток натурального господарства, зародження елементів товарно-грошових відносин сприяли виникненню і розвитку найпростіших форм страхового захисту -- натурального страхування. Нині історичні етапи розвитку страхування висвітлені у багатьох історичних та економічних літературних джерелах.

Історичні факти доводять, що фінікійські купці ще за 3 тис. років до н. е. практикувати колективну компенсацію збитків при втраті або пошкодженні суден. У Стародавній Греції укладалися двосторонні угоди безпосередньо мі" купцями та піратами, які регламентували поділ доходів від розбійних нападі* та збитків від морських катастроф. Єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, засновували каси взаємодопомоги на користь своїх колег або їхніх родин через високу ймовірність втратити життя або зазнаття травм. У Близькосхідній Азії ще за 2 тис. років до н. е. в епоху вавилонського царя Хашмурапі учасники торгового каравану укладали між собою угоді про те, щоб разом нести збитки від грабежу, крадіжки чи втрати на шляху Загалом на початку виникнення страхування найбільш поширеною формою страхового захисту було натуральне страхування, причиною виникнення якого були кліматичні чинники й загрози від потенційних ворогів. Переконавшись у більш ефективній колективній формі захисту від нападу ворогів, люди стали вдаватись і до колективних форм натурального страхування у формі загальних запасів продовольства тощо.

Стародавнє страхування набуло найбільш поширеної форми в Стародавньому Римі, де створювались професійні та релігійні спілки. Римські професій ні спілки були представлені колегіями, до яких переважно входили ремісники та робітники різних професій. Основним завданням колегії було наданню в разі потреби допомоги кожному її члену. Утворювались колегії і з представників аристократичних професій -- акторів, музикантів, гладіаторів. Мало місце взаємне страхування і серед військових. Характерною рисою створення: взаємного страхового захисту на базі колегій були вступні внески до страхового фонду з подальшим - поповненням у формі страхових внесків. Розмір: внесків визначалися майновим станом членів колегії, таким чином, мало місце елементи соціальної справедливості.

Зі заміною рабовласницького ладу феодалізмом змінились умови розвиток страхування, в основі якого все ж таки залишаються принципи функціонування римських колегій, які пізніше стали доповнюватися гільдіями та цехами (товариствами купців і ремісників), а саме страхування почали називають гільдійсько-цеховим.

Значного поширення взаємний захист населення набув у часи зародження християнства. Оскільки християнські громади не мали підтримки з боку владних структур, то єдиним виходом з кризових ситуацій було взаємне страхування, яке організовувалося як за рахунок натуральних, так і грошових внесків.

Середньовічне страхування з метою захисту використовували об'єднання які називались "братствами".

З часом страхування зі захисту від нещасних випадків поширилось на захист страхових випадків, які безпосередньо стосувалися особистості та майна членів гільдії, що й було початком особистого та майнового страхування. страхування історичний правовий угода

Страхові відносини, закріплені в письмовому договорі страхування як цивільно-правова угода, відомі вже з часів пізнього Середньовіччя, коли завдяки: великим географічним відкриттям значно розширились можливості морське міжнародної торгівлі, що призводило до збільшення ризиків, пов'язаних і використанням. Об'єктами страхування виступали як товари, так і транспортні засоби. При цьому найбільш поширеною формою страхування у середні віки було морське страхування, що базувалось на угоді бодмерею, за умовами якої кредитор (прототип страховика) виплачував страхувальнику страхову суму, а потім у випадку вдалого закінчення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерей, яка досягала великих розмірів -- від 15 до 100 %. У випадках несприятливого закінчення плавання позичальник звільнявся від повернення наданого кредиту та сплати відсотків. Завдяки цьому позичальник уникав збитку, який би мав нести, збитки замість нього ніс кредитор.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні було взаємне страхування. Активним учасником руху товаропотоків до появи в Україні залізниці були чумаки. Страхування чумаків здійснювалось за принципом спільного відшкодування збитків потерпілому як від нападу розбійників, так і в разі несприятливого випадку, який міг призвести до втрати товару чи вола як засобу пересування.

У середні віки основним принципом страхування був принцип взаємодопомоги, а не принцип отримання прибутку чи вигоди. Основними ознаками страхування цього періоду були:

-- сфера страхування обслуговувала середні класи, ремесло і торгівлю, купців і ремісників;

-- страхування ще не було відокремлене від торгівлі, ремесла, релігії, відсутні спеціалізовані страхові організації;

-- один і той самий торговельний, ремісничий чи інший колектив виступав колективом страховиків і колективом страхувальників.

Перші офіційні відомості про зародження страхування у Київській Русі містив часопис "Руська правда", в якому була інформація про законодавство XI ст.

Розвиток ринкових відносин у багатьох країнах Європи, формування та розвиток кредиту й обміну, нагромадження капіталу, формування нових торгових ринків з розширеною інфраструктурою зумовили характер та подальший розвиток страхування у період економічного лібералізму.

Поступово страхування від чистої функції самозабезпечення набуває функцій формування прибуткової діяльності, отримання прибутку (комерційної вигоди). Загалом, у розвитку комерційного страхування можна виділити такі три етапи:

1 етап -- середина XIV ст. і до XVII ст. На цьому етапі основним видом страхування було транспортне (морське). Страхові операції здійснювались одноособовими страховиками. Організації акціонерного типу ще не створювались.

2 етап -- XVII ст. і до середини XIX ст. Характерними рисами цього періоду розвитку страхування були: розвиток акціонерних страхових організацій; створення перших державних товариств, які займалися страхуванням віл вогню. Починаючи з кінця XVII ст., практично розвиваються всі види страхування, зокрема, страхування від вогню, сільськогосподарське страхування, страхування від нещасних випадків і страхування відповідальності громадян.

3 етап розвитку страхування тривав із середини XIX ст. до початку XX ст. У цей період функціонували монополістичні страхові об'єднання, картелі та концерни. Страхування диференціювалося, ділилося на велику кількість видів і форм.

Якщо розглядати історію страхування в межах СРСР, то до Росії доби капіталізму класичне страхування прийшло зі Західної Європи ще у XVIII ст. У Петербурзі та Москві з'явилися перші філії англійських страхових компаній, але вже 1786 р. державою було встановлено монополію на страхову діяльність шляхом створення державних страхових товариств. Найбільш поширеним видом страхового ризику були пожежі. Зі скасуванням кріпосного права активізувався розвиток страхової справи, орієнтованої на село. У дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування і форми страховиків. Події 1917 р. у Росії внесли багато змін у страхову діяльність. Страхування стало державною монополією. Страхові операції в СРСР здійснювали тільки спеціально уповноважені на те державні органи: Головне управління державного страхування СРСР (Держстрах СРСР). Здійснення страхування операцій у зовнішньоторговому обігу, у галузі морського страхування було покладено на Індержстрах (Управління іноземного страхування СРСР).

Цікавим (з історичної точки зору) є зародження страхування в Галичині, яке пов'язують, головним чином, із діяльністю страхових товариств "Дністер" та "Карпатія". Початком створення на території Галичини страхового товариства "Дністер" вважають 9 грудня 1891 р. Товариство створювалося не лише з метою взаємного страхового обслуговування всіх його членів, але й їх економічного та політичного об'єднання. Страхове товариство "Дністер" буле відкрите як кооперативне товариство взаємного страхування від вогню. Най більш прибуткові тоді види страхування, такі як страхування транспорту страхування від нещасних випадків, були недоступними для "Дністра" з де кількох причин. Однією з них було захоплення цього сегмента страхового ринку іноземними страховиками. Концесії (дозволи) на ведення страхуванню у сфері транспортних ризиків на всій території Австро-Угорщини були видані: німецьким, швейцарським і навіть американським компаніям.

Однак діяльність страхового товариства не була успішною, оскільки вже у 1879 р. через недостатню професійність менеджерів товариства та надмірне захоплення вигідним, але небезпечним страхуванням морських ризиків воно стало банкрутом і було ліквідоване.

Відчуваючи відсутність у страхових товариств кадрів з належною теоретичною підготовкою, у кінці XIX ст. у Львові було започатковано низку страховка видань (переважно польською мовою), зокрема, таких як: "Львівський страхово-економічний календар", "Львівський страхово-економічний щорічник" (виходив до 1914 p.)" "Страховий тижневик". Українською мовою протягом багатьох років (до 1917 р.) видавався фаховий науково-практичний журнал "Асекураційний вісник".

Радянська влада, яка після раптового розгрому Польської держави у вересні 1939 р. прийшла в Західну Україну, відразу ж розпочала ліквідацію діючих тут фінансових закладів. 28 жовтня 1939 р. Народними зборами була прийнята Декларація про націоналізацію банків та великої промисловості Західної України. Під час німецької окупації колишні працівники "Дністра" зробили спробу реанімації товариства, на що не дали згоду окупаційні адміністративні органи Генерального губернаторства.

Водночас, на той час у СРСР не було чіткої концепції щодо розвитку страхування. Тому у повоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема, затверджено "Положення про Держстрах СРСР".

У період економічних реформ (1960--1970) керівництво СРСР усе більше переконувалося в необхідності пошуків удосконалення виробничих відносин, визнавався товарний характер виробництва, де товаром виступають не тільки вироби, але й послуга.

Перехід колгоспів на пряме банківське кредитування та інші державні стимули при закупівлі сільськогосподарської продукції певною мірою сприяли фінансовому зміцненню колгоспів та створенню передумов для страхового покриття галузі. Починаючи з 1968 p., було запроваджено обов'язкове страхування майна колгоспів на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика та страхувальника.

У державному страхуванні Радянського Союзу були започатковані кардинальні зміни, які вже мали ознаки ринкової економіки, з прийняттям Верховною Радою СРСР Декрету "Про кооперацію" від 26 травня 1988 р. Згідно з Декретом, кооперативи отримали право страхувати своє майно в органах державного страхування, створювати кооперативні страхові установи, а також визначати види, умови та порядок страхування.

Постанови "Про заходи щодо демонополізації народного господарства" від 19 червня 1990 p., а також "Про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю" від 16 серпня 1990 р. дозволяли займатися страховою діяльністю державним, акціонерним, взаємним та кооперативним організаціям.

Розпад СРСР (1991) започаткував самостійний розвиток сфери страхування в кожній із незалежних держав з урахуванням конкретних економічних та соціальних особливостей.

Україна з початку 90-х років XX ст. стала створювати власну економіку у тому числі й страхову справу. Зміни у відносинах власності, ліквідації державної монополії на засоби виробництва, розвиток підприємницької діяльності вплинули і на формування страхової справи в Україні.

Необхідність страхового захисту та його форми

Невід'ємною ознакою існування людства є ризик, навіть тоді, коли пре нього невідомо. Для людини з давніх-давен джерелом певних загроз або ризиків було навколишнє середовище. В одних випадках воно було більш, в інших -- менш загрозливим. Людина впродовж свого історичного розвитку вдавалася до репресивних і превентивних методів боротьби з навколишньою небезпекою, що в кінцевому результаті закономірно сприяло становленню такого сучасного методу захисту, як страхування. Зародившись у період розкладання первіснообщинного ладу, страхування поступово стало невід'ємний атрибутом і суспільного буття, і ринкової економіки. Західні філологи вважають, що термін "страхування" має латинське походження й означає "безтурботний", отже, відображає ідею застереження, захисту та безпеки.

Об'єктивна необхідність страхування зумовлюється тим, що збитки часте виникають під дією руйнівних факторів, що не контролюються людиною. Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов'язане з непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, завдання шкоди здоров'ю або загибелі людей. Згадані обставини можуть бути спричинені стихійними лихами, неврожаями, війнами, соціальними потрясіннями. Впливаючи на природу, люди одночасно відчувають її негативний вплив на себе. Такі дії природи призводять до того, що результати діяльності людей за тривалий період часу можуть бути зведені нанівець. Створена людством матеріально-технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров'я людей, так і для їх діяльності. Тепер и горя зі збитками від стихійних лих не меншої шкоди завдають людству ДТП авіакатастрофи, морські випадки, соціальні та криміногенні явища. За таки> умов збитки не спричиняють цивільно-правової відповідальності, що робить неможливим відшкодування збитків, і вони залишаються в майновій сфері самого потерпілого, котрий не може покрити їх, не завдавши відчутного обмеження своєму життєвому рівню.

Отже, за умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового поводження людей існує потреба попередження усунення і відшкодування збитків унаслідок настання несприятливих подій чи ризиків. Не маючи можливості запобігти їм, людство прагнуло обмежити їх негативний вплив і захистити себе, своє майно на випадок несприятливих подій. На початку історичного розвитку людства первинні форми захисту існували у вигляді спільних (недоторканних) запасів продуктів харчування, одягу та інших продуктів праці. Про це свідчать знахідки доісторичного, Античного, середньовічного та нового періодів цивілізації. Пізніше з'явилися окремі фізичні особи, товариства, які брали на себе функції щодо створення спільного фонду та захисту від ризиків, що призвело до появи нового виду людської діяльності в галузі економіки -- страхування.

Таким чином, страхування виникло та розвивалося з ідеї спільної розкладки збитків, маючи за кінцеву мету задоволення потреб суспільства в захисті від різних випадковостей -- ризиків. У ньому реалізовувались певні економічні та соціальні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Відносини, що складаються у суспільстві з приводу попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків, складають зміст категорії страхового захисту.

Початковий зміст цієї категорії пов'язують зі словом "страх". Людина відчуває страх перед втратою всіх набутих цінностей або життя і здоров'я, а звідси і її прагнення захистити себе, своє майно від цього. Окремі дослідники зауважують ще й наявність національних особливостей, притаманних страхуванню як соціальній інституції. Так, С. Навроцький зазначає, що присутність національного фактора в економіці зумовила виникнення на підсвідомому рівні двох психологічних джерел страхування як суспільного явища -- страху перед втратами та бажання забезпечити себе від їх наслідків. В українській мові саме перше почуття стало коренем у слові "страхування". В європейських мовах коренем такого ж терміна є слова: "впевненість", "безпека", "передбачливість" тощо.

Власне тип поведінки людей може або підвищувати рівень екстремальних ситуацій, або знижувати, оскільки формування страхового менталітету відбувається як проекція певного національного типу економічної поведінки, відповідних потреб, інтересів, мотивації.

Своєю чергою, категорію страхового захисту поділяють на дві самостійні категорії:

1) категорію страхового захисту майнових благ, де об'єктом страхування виступають усі матеріальні блага, що мають вартість;

2) категорію страхового захисту населення (фізичних осіб), де об'єктом страхування стає життя і здоров'я, тобто те, що не має вартості.

Водночас, категорія страхового захисту громадян помилково ототожнюється з категорією соціального страхування. Проте, в Україні соціальне страхування становить окрему самостійну економічну категорію, окрему ланку фінансової системи. Воно засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов'язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств, таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші. Соціальне страхування є обов'язкових у силу закону і некомерційним, тому що не має за мету одержання прибутків. Економічну основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюються державою. У преамбулі Закону України "Про страхування" також зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Категорія страхового захисту має певні специфічні ознаки, які зумовлені такими чинниками:

-- випадковим характером настання страхових подій;

-- надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;

-- вираженням збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;

-- необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків.

При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає у тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізично) особи). Однак, це спричиняє їх відволікання від основного призначення -- забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант -- дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків, -- страхових фондів, які виступають матеріальним утіленням систему страхового захисту, для створення якого спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд суспільства створюється у формі резерву матеріальний і грошових засобів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, складовим елементом будь якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьом чинників, серед яких виділяють:

-- теоретико-методологічні концепції формування фонду;

-- стан розвитку економіки;

-- співвідношення між формами власності;

-- методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

-- традиції населення, міжнародні відносини тощо.

При цьому чим більший потенціал суспільства, тим більшим має буті страховий фонд.

Нині суспільна практика, залежно від суб'єктів власності (ними виступають: держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик) на ресурси страхового фонду, виробила три основні організаційні форми його існуванні (рис. 1.1).

Централізовані страхові резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення -- відшкодування збитки і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі руйнування та призвели до значних людських жертв. Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формах. Натуральні -- це постійно обновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних: ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах.

Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства -- Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі -- це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Водночас, страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страховий захист поточної діяльності юридичних і фізичних осіб належить до їх важливих функцій і не може бути повністю перекладений на державу. З цією метою юридичні особи організовують самострахування.

Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) -- це організаційно-відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів -- оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання. У ринковій економіці значно розширені межі самострахування, оскільки суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного економічного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою, відповідно до чинного законодавства України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15--25 % від статутного капіталу. Крім резервного фонду, підприємства можуть формувати інші фонди, які мають за мету відшкодування непередбачуваних витрат і збитків (наприклад, такі як: фонд ризику, фонд уцінки товарно-матеріальних цінностей тощо).

Недоліком системи самострахування є те, що воно змушує суб'єктів відволікати свої обігові кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, своєю чергою, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Найбільш універсальною формою страхового захисту виступає фонд страховика (відповідно до чинного законодавства -- страхові резерви), що створюється за рахунок великої кількості його учасників -- як юридичних, так і фізичних осіб, котрі виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі -- на відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у такому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому підсумку приводить до високої маневреності, обіговості коштів. Страхові відносини мій-учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації -- страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва -- страховики).

Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства стають головною причиною існування різних форм страхового захисту.

Размещено на Аllbеst.ru