Міжнародні кредитні відносини

Реалізація міжнародного кредиту шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, строковості та платності, переважно у вигляді позик. Форми міжнародного кредиту: лізинг, факторинг та форфейтинг. Міжнародні валютно-фінансові організації.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2017
Размер файла 210,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні кредитні відносини

Важливою складовою міжнародних фінансових відносин є міжнародні кредитні відносини. Це пов'язано із розширенням таких форм світогосподарських зв'язків, як світова торгівля, міжнародна міграція капіталів та міжнародний науково-технічний обмін. Уже на кінець XX ст. понад 3/4 світового експорту машино-технічних виробів здійснювалось на умовах розрахунків у кредит. Надання кредитів імпортерам сьогодні є досить звичним засобом реалізації товарів на світовому ринку. Спеціалісти вважають, що використання кредиту у світовій торгівлі в сучасних умовах є одним із дієвих засобів конкурентної боротьби на світових ринках, що має суттєві переваги порівняно з іншими засобами.

Розширення міжнародних кредитних відносин зумовлене і збільшенням обсягів кредитів, що надаються міжнародними фінансовими організаціями як для сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються, так і для підтримання стабільності грошового обігу певних держав, передусім тих, що розвиваються, і з перехідною економікою.

Міжнародний кредит - це надання грошово-матеріальних ресурсів суб'єктами економічної діяльності одних країн іншим у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості. Практично міжнародний кредит реалізується шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, строковості та платності, переважно у вигляді позик. Кредиторами і позичальниками виступають банки, транснаціональні корпорації, приватні компанії, державні установи, міжнародні та регіональні фінансові організації. Міжнародний кредит відіграє велику роль у формуванні і розвитку світової економіки. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва і обміну, утворенню світового ринку, виступає засобом підвищення конкурентоспроможності товарів розвинутих країн. Міжнародний кредит є однією з форм міжнародного руху капіталів і виступає засобом нав'язування слаборозвинутим країнам нерівноправних економічних і політичних угод.

Схема 1 Основні види міжнародних кредитів

Суть міжнародного кредиту повніше проявляється в його функціях. Основними серед них є: стимулювання експорту товарів та послуг, створення сприятливих умов для приватних іноземних інвестицій; вплив розвинутих країн на соціально-політичні процеси у країнах, що розвиваються, стабілізація грошового обігу країн - членів МВФ.

Міжнародний кредит виступає в різних формах (див. схему 19.5)

За суб'єктами кредитування розрізняють приватні кредити, що надаються приватним особам, урядові - для урядових кредитних установ, змішані, за яких кредит складається з приватних і державних засобів, та кредит міжнародних установ, таких як М ВФ, МБРР тощо.

За цільовим призначенням кредити поділяють на зв'язані, до яких належать комерційний (призначений для купівлі товарів) та інвестиційні (для будівництва конкретних об'єктів), фінансові (кредит, який не має чіткого призначення) та емісію цінних паперів, що виникає тоді, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами-інвесторами, які розміщують свої кошти у цінні папери.

За формами надання міжнародний кредит класифікують на товарний, об'єктом якого є товари, та валютний, що надається у вільно конвертованій валюті. Серед товарних кредитів найпоширенішими є фірмові кредити. Це позика, яка надається фірмою, зазвичай експортером однієї країни, імпортерові іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Він буває вексельним і авансом покупця.

За забезпеченістю виділяють забезпечений кредит, який налається під заставу товарно-матеріальних цінностей або комерційних документів, і бланковий, що надається без гарантійної застави і комерційних документів.

Залежно від тривалості кредити поділяють на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (на період понад 5-7 років).

Особливого поширення набувають фінансові кредити. Це, як зазначалося вище, надання коштів у грошово-валютній формі, які зазвичай можуть бути використані позичальником на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування у цінні папери, прямі інвестиції тощо. В сучасних умовах ця форма міжнародних кредитів розвивається високими темпами, що зумовлено процесами інтернаціоналізації виробництва і капіталу, розширенням сфери діяльності транснаціональних корпорацій. Відбувається прискорений розвиток міжнародного ринку капіталів як системи відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що виступає як сукупність кредитно-фінансових закладів, що надають позики і кредити іноземним контрагентам. Цей ринок спеціалізується на різних фінансових позиках та кредитах. Позичальниками на ньому виступають компанії, банки та уряди різних країн. Кредиторами є різні фінансово-кредитні організації, переважно банки. Обсяг ринку на початок XXI ст. оцінювався у 40 трильйонів доларів.

Основою світового ринку банківських кредитів є фінансові ресурси, що прийшли із окремих країн у банки інших і обслуговують виключно міжнародні економічні відносини. Вони, по суті, втратили свою національну приналежність. Це переважно кошти в доларах і європейських валютах, що знаходяться на депозитах, здебільшого в Європі. Тому їх називають євровалютами, або євродоларами. Розмір ринку євродоларів оцінюється в обсязі 10 трильйонів. Одним з основних фінансових інструментів цього ринку є єврооблігації, або євробонди. Вони випускаються міжнародними банківськими консорціумами на прохання зарубіжних позичальників. Євробонди бувають з фіксованою ставкою і плаваючою. Ставка, як правило, орієнтується на LIBOR плюс надбавки. Капіталізована вартість євробондів на кінець XX ст. оцінювалась у сумі 3 трлн доларів, а середній термін їх - трохи більше 5 років.

Другим важливим фінансовим інструментом на євроринку є єврокредити. Це переважно синдикатовані єврокредити, коли позичальник бере їх у створюваний під цей кредит синдикат банків, який очолює провідний банк, що і визначає умови кредиту за участю позичальника. Учасники синдикату визначають, хто яку частину кредиту надає. Такі кредити даються лише під плаваючу ставку, розмір якої зазвичай переглядається кожні півроку. За тривалістю єврокредити є середньостроковими. За розміром вони, як правило, перевищують транші євробондів, і їх видача здійснюється набагато швидше.

Специфічною формою міжнародного кредиту є лізинг. Лізингові операції розглядаються як відносно новий вид фінансування, бо вони сприяють наданню фінансової допомоги тим, хто її потребує, а також забезпечують збереження ліквідності, рухливість, балансові переваги і вигоди страхування. Лізинг полягає в тому, що лізингодавець за замовленням лізингоодержувача купує необхідні останньому вироби, які передає йому в оренду на раніше узгоджений термін і відповідну плату. В результаті лізингоодержувач наприкінці узгодженого строку служби об'єкта лізингової угоди зазвичай набуває його у власність. З економічної точки зору відбувається те саме, що і при покупці в кредит. Лізингоотримувач як кредитор вносить протягом узгодженого терміну внески лізингодавцю, який виступає кредитором, але при цьому зберігає право власності на переданий в оренду об'єкт. Лізингоодержувач стає власником взятого у лізинг об'єкта лише після завершення терміну дії договору лізингу. Прикладом лізингової угоди є придбання компанією "Міжнародні Авіалінії України" літаків "Боїнг-737".

На сучасному етапі все активніше використовуються такі форми міжнародного кредиту, як факторинг та форфейтинг. Факторинг - це форма фінансування зовнішньоторговельних операцій через купівлю банком чи спеціалізованого факторинговою компанією права вимоги щодо угоди виплат за фінансовими зобов'язаннями за поставлені товари чи надані послуги. Це купівля фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їхню інкасацію. Експортер поступається факторинговій компанії правом отримання платежів від імпортера за поставлені товари. Авансуючи експортера до настання строку розрахунку, факторингова компанія кредитує його.

Формою міжнародного кредиту є і форфейтинг. Це купівля на певний термін на встановлених умовах векселів та інших платіжних і боргових документів, коли в обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їхньої вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, плати за ризик невиконання зобов'язань боржником та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

З міжнародним кредитом пов'язана зовнішня заборгованість країн. Це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Та її частина, що є боргом держави та її гарантіями по оплаті боргу приватних банків, фірм і місцевих органів влади, називається офіційним, або державним, зовнішнім боргом. У постсоціалістичних та країнах, що розвиваються, він зазвичай перевищує приватні зовнішні борги, що не гарантуються державою. Загальна величина нагромадженого у світі офіційного і приватного зовнішнього боргу на кінець XX ст. оцінювалась майже у 2,5 трлн доларів, з яких державний становить 2,1 трлн доларів. Близько 1/7 загального державного зовнішнього боргу припадає на найвідсталіші в економічному розвитку країни. Зовнішній борг України на початок XXI ст. складав 17,1 млрд доларів (тоді як до 1990 р. його не було зовсім). Сума зовнішнього боргу найбідніших країн світу у 1980 р. становила 33% від їх сукупного ВВП, а в 1999 р. - понад 107%.

Зростання зовнішньої заборгованості негативно впливає на економіку країн-боржників, у яких його частка щодо ВВП є високою. Збільшення обсягу зовнішнього боргу приводить до зростання коштів по його обслуговуванню, оскільки потрібно не тільки повертати позичені кошти, а й сплачувати відсотки за їх використання. Погіршення умов кредитування країн, що розвиваються, ускладнення в експорті, зростання нееквівалентного обміну привели до переростання проблеми зовнішньої заборгованості у її кризу. З кожним роком ці держави змушені витрачати все більшу частину своїх надходжень від експорту на відшкодування боргу та сплату відсотків. Вважається, що ситуація для країни стає небезпечною, коли частка коштів по обслуговуванню зовнішнього боргу перевищує 20% експортних надходжень країни. На початок XXI ст. значна частина країн перевищили цей рубіж.

Країни, що розвиваються, не спроможні економічно сплатити свою заборгованість. Вони опинились у своєрідній пастці. Така ситуація загрожує розвалом міжнародної фінансово-кредитної системи, що вимагає певних узгоджених дій, насамперед розвинутих країн для поліпшення ситуації з кризою заборгованості. Важливу роль повинні відіграти у цьому процесі і міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародні валютно-фінансові організації

Функціонування міжнародних валютних відносин потребує певних валютно-фінансових установ. Останні створюються на основі багатосторонніх міждержавних угод. Головне призначення таких установ - сприяти розвитку світової економіки, зовнішньої торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин, підтримувати рівновагу платіжних балансів країни, що входять до цих установ, регулювати курси їх національних валют, надавати кредити країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Вони виконують різні функції. Одні з них здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин через позики і технічну допомогу, інші займаються переважно інформаційно-аналітичною діяльністю. До найважливіших з них належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), організації Світового банку та ряд регіональних валютно-фінансових організацій. кредит лізинг факторинг форфейтинг

Однією з провідних міжнародних фінансово-кредитних організацій є Міжнародний валютний фонд. Він заснований у 1944 р. Бреттон-Вудською конференцією. Реально почав функціонувати з 1946 р. У 1947 р. МВФ став спеціальним органом ООН. Статут МВФ змінювався в 1969 р., коли було введено СДР, У 1976-1978 роках, коли було ліквідовано Бреттон-Вудську валютну систему і започатковано Ямайську валютну систему, і в 1992 р., коли були включені санкції щодо призупинення права голосування стосовно країн, що не погасили свою заборгованість перед МВФ. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні, ще два відділення є в Парижі та Женеві. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, до складу якої входять представники країн-членів, якими зазвичай є голова центрального банку країни або міністр, який відповідає за здійснення валютної політики своєї країни, які призначаються на п'ять років. Збирається Рада один раз на рік. Оперативною діяльністю керує Директорат.

Створення МВФ зумовлене потребою розв'язання фінансових проблем, що привели до світової економічної кризи 1929-1933 років, регулювання раптових, непередбачуваних змін курсів національних валют і широко розповсюдженого серед урядів небажання дозволяти обмін національної валюти на іноземні. Заснований на добровільній основі як інститут співробітництва МВФ покликаний розв'язувати такі основні завдання: 1) стимулювати міжнародне валютне співробітництво; 2) сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі; 3) допомагати країнам-членам МВФ у корегуванні дефіцитів їх платіжних балансів і досягненні стабільності валютних курсів. Правила організації визначені статтями Угоди про створення МВФ. Вони зобов'язують країни-члени МВФ дозволяти обмін національних валют на іноземні вільно і без будь-яких обмежень, інформувати Фонд про передбачувані зміни у фінансовій і валютній політиці країни, які будуть впливати на економіку інших країн - членів МВФ, а також за можливості модифікувати свою політику відповідно до рекомендацій МВФ з метою узгодження з потребами усіх членів Фонду.

Фінансування своєї діяльності МВФ здійснює за рахунок позик та внесків країн - членів МВФ. Величина останніх, що виражається у СДР, валюті інших країн - членів МВФ або власній валюті, визначається з допомогою системи, що встановлює квоту для кожної країни-члена, яка регулярно переглядається і змінюється. Квота визначає і права країни-члена на запозичення як за регулярними, так і спеціальними кредитами. Порядок надання кредитів, що відомі як політика траншів, визначається численними правилами, котрі контролюють доступ членів МВФ до його спільних ресурсів.

Надання кредитів МВФ здійснюються у формі продажу Фондом вільно конвертованої валюти на національну валюту країни-боржника, а погашається кредит шляхом викупу національної валюти позичальником за вільно конвертовану валюту або СДР. Як правило, кредити, одержані від МВФ, повинні бути повернуті протягом 3-5 років. Відсоткові ставки трохи менші ринкових, але вищі, ніж за кредитами Світового банку.

Перш ніж надати позику, МВФ вимагає надати вичерпні відомості про фінансово-економічне становище країни, її економічну політику. Потім з керівництвом країни узгоджується меморандум про економічну політику. Лише на цій основі МВФ виділяє кредити, отримання яких супроводжується додатковими вимогами (умовами). Кредити направляються частинами (траншами), одержання яких можливе лише при дотриманні країною, що їх одержує, узгоджених умов.

Одночасно із заснуванням МВФ було утворено і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Знаходиться він у Вашингтоні і об'єднує 183 країни. В 1947 р. одержав статус спеціального органа ООН. Спочатку МБРР займався збиранням та розміщенням капітальних ресурсів для післявоєнного відновлення Європи. Після 1948 р. його головним завданням стала допомога в розвитку країн-членів шляхом надання позик тим країнам, де не було приватного капіталу, який би міг бути використаний для фінансування інвестиційних проектів. Позики зазвичай мають пільговий характер протягом 5 років, а термін погашення - 15-20 років. Позики надаються урядам країн, що розвиваються, або під урядові гарантії.

З початку 1980-х років МБРР почав використовувати більше своїх ресурсів для підтримки державного регулювання і економічних реформ з метою забезпечення економічного зростання та рівноваги платіжних балансів. Пріоритетними є такі структурні перетворення, як лібералізація зовнішньої торгівлі, приватизація, реформи систем освіти і охорони здоров'я, інвестиції в інфраструктуру. МБРР видає довгострокові позики, як правило, на комерційних умовах, хоча бідним країнам надаються кредити за пільговими, суттєво заниженими відсотковими ставками. Банк спеціалізується на двох видах позик. Цільові позики призначаються для фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад, будівництва доріг або виробничих об'єктів. Програмні позики спрямовані на допомогу урядам у здійсненні структурних реформ у ключових галузях економіки.

МБРР здійснює і координує численні програми технічної допомоги країнам-членам. Він проводить експертизу виконуваності і оцінку проектів і діє як виконавчий орган при реалізації проектів розвитку, що фінансуються відповідно до Програми розвитку ООН. Крім того, Банк співробітничає з різними міжнародними та регіональними органами, що займаються проблемами розвитку.

Свою діяльність МБРР фінансує за рахунок внесків країн-членів, що розраховуються відповідно до їх частки у МВФ, а також завдяки своїм операціям на світових фінансових ринках. Він продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам та приватним особам з усього світу. Вищим органом МБРР є Рада керуючих. У ній кожна країна-член представлена одним членом на рівні міністра, кожен з яких має заступника. Термін повноважень керуючих становить 5 років, при цьому можливе повторне призначення. Рада раз на рік проводить збори. Частину своїх повноважень Рада може передати директорам-виконавцям. Рішення приймаються простою більшістю голосів. При цьому вага голосу кожної країни залежить від її частки в капіталі банку. Так, США мають 17% голосів, що дорівнює голосам 140 країн, що розвиваються. Україна має 0,8% голосів. За поточну роботу відповідають директори-виконавці, що обираються на 2 роки. Поточні справи веде президент МБРР, який обирається директорами-виконавцями терміном на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором, ні представником керуючого чи директора.

Діяльність МБРР у галузі надання позик та технічної допомоги доповнюється роботою ще трьох організацій-філіалів - Міжнародного агентства розвитку (МАР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Багатостороннього агентства гарантування інвестицій (БАЛ). Разом з МБРР вони утворюють так звану групу організацій Світового банку. МАР заснована у 1960 р. Цей філіал МБРР надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки ті країни, річний дохід яких становить менше ніж 1305 дол. США на душу населення, можуть мати позику від МАР. Однак більшість позик МАР було надано країнам, річний дохід яких на душу населення становив 805 дол. США або менше. Позики МАР, відомі як "кредити", мають 10-річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річ-ного періоду (згідно з кредитоздатністю країни-позичальниці). Грошові надходження, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від більш розвинутих (економічно) країн; внесків, які час від часу поступають від доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально відокремлене від Світового банку, ця установа поділяє з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація заснована в 1956 р. Вона сприяє економічному зростанню країн, що розвиваються, оскільки надає позики безпосередньо в приватний сектор. На відміну від МБРР, ця установа не вимагає урядових гарантій. МФК також може займати провідне становище в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ) створено в 1988 р. Діяльність цього філіалу Світового банку спрямована на підтримку приватних інвестицій в країнах, що розвиваються. БАЛ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця установа налає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім знайти шляхи залучення приватних інвестицій в економіку.

До регіональних валютно-фінансових інституцій належать Європейська система центральних банків (ЄСЦБ), Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та Африканський банк розвитку. Європейська система центральних банків включає національні центральні банки країн - членів ЄС і Європейського центрального банку. Відповідно до статуту ЄСЦБ його основними завданнями є здійснення валютних операцій, управління офіційними резервами країн-членів, сприяння стабільності операцій платіжних систем, забезпечення фінансової стабільності. Головним призначенням є забезпечення стабільності євро.

Європейський інвестиційний банк є головним інвестиційним інститутом ЄС. Створений у 1959 р. і призначений сприянню вирівнювання показників економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у країни з нижчим рівнем розвитку та підтримки загальноєвропейських проектів у ряді галузей економіки.

Європейський банк реконструкції і розвитку засновано у 1990 р. Його акціонерами стали 40 країн світу. Його створено для сприяння переходу європейських постсоціалістичних країн до ринкової економіки і розвитку взаємовигідних відносин між країнами Західної Європи і постсоціалістичними країнами. Цей банк може здійснювати операції як у державному, так і у приватному секторах. Він надає пряме фінансування структурної перебудови та приватизації в постсоціалістичних країнах, а також пропонує кредити на конкретні проекти в приватному секторі. Україна стала членом цього банку в 1992 р.

Для сприяння розвитку країн, що розвиваються, у другій половині XX ст. було створено ряд регіональних міжнародних банків розвитку. Це Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та Африканський банк розвитку. їх призначення - створювати сприятливі умови розвитку національних економік певних регіонів світу.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту. Поняття та ознаки кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредиту. Форми, види та функції кредиту. Основи банківського кредитування. Принципи банківського кредитування.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 24.10.2006

  • Єврокредит як надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Значення міжнародного кредиту. Прибутковість єврооблігацій на вторинному ринку на сучасному етапі, передумови.

    реферат [17,2 K], добавлен 11.11.2010

  • Характеристика принципів раціональності, поверненості, строковості, платності та цільової спрямованості банківського кредитування. Класифікація кредитних ризиків за сферою виникнення та характером охоплення. Опис методів диверсифікації та лімітування.

    презентация [6,8 M], добавлен 20.04.2016

  • Поняття та форми кредиту. Ознаки та види банківського кредиту. Форма та порядок укладання договору банківського кредиту, права та обов'язки сторін. Процедура зміни та розірвання договору. Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору.

    курсовая работа [32,0 K], добавлен 20.11.2010

  • Класифікація і характеристика кредитних операцій. Форми кредиту. Кредитні операції. Види кредитів. Розгорнута класифікація кредитів. Етапи видачі кредиту. Перелік документів. Етап розгляду кредитного проекту. Експертиза кредитного проекту.

    реферат [37,1 K], добавлен 07.08.2007

  • Факторинговые операции банков, их виды. Схема движения кредитных ресурсов при факторинге. Расчет графика лизинговых платежей. Форфейтинг как форма кредитования внешнеэкономических операций в виде покупки у экспортера векселей, акцептованных импортером.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 14.05.2013

  • Роль комерційних банків в кредитній системі. Створення банками, як фінансовими посередниками, нових вимог і зобов'язань, що стають товаром на грошовому ринку. Сутність кредиту як економічної категорії. Роль кредитних відносин та функції кредиту.

    доклад [23,7 K], добавлен 24.12.2009

  • Основи організації провідного сегменту фінансового ринку і механізм реалізації облігаційних позик. Класифікація видів облігацій, визначення розміру їх номінальної, викупної і курсової вартості. Розміри регулярних купонних платежів та курсової різниці.

    реферат [43,4 K], добавлен 27.12.2009

  • Кредитно-банківська система, її місце, сутність і роль в стабілізації економічного розвитку. Походження, функції, необхідність та принципи кредиту як руху позичкового капіталу, його економічні межі; кількісна і якісна характеристика проценту за кредит.

    курсовая работа [276,6 K], добавлен 09.10.2011

  • Організація і ведення внутрішньобанківських операцій та аудиту діяльності банку. Процедури депозитних операцій, надання кредиту, розрахункового та касового обслуговування поточних рахунків клієнтів, платіжних карток. Здійснення валютно-обмінних операцій.

    отчет по практике [291,1 K], добавлен 21.02.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.