Страхування як система економічних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Принципи та функції страхування

відшкодування страховик збиток

Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах: вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком -- виду страхування; страховий ризик; страховий інтерес; максимальна сумлінність; відшкодування в межах реально завданих збитків; франшиза; суброгація; контрибуція; співстрахування і перестрахування; диверсифікація.

Важливими з них є такі:

Страховий інтерес.

Пов'язаний із зацікавленістю юридичних та фізичних осіб у збереженні об'єктів, у які вкладені гроші, життя та здоров'я при настанні різних несприятливих подій та нещасних випадків. Страховий інтерес повинен:

-- піддаватися фінансовій оцінці;

-- виникати на законних підставах.

Найвищий ступінь довіри сторін означає, що страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт, усі дані, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про минулі збитки, наявність інших полісів тощо.

Виплата відшкодування у розмірі реального збитку. Відшкодування, що виплачується, повинно повернути страхувальника, який зазнав збитків, у такий же фінансовий стан, в якому він перебував перед настанням страхової події.

Франшиза -- це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком, а відшкодовується самим страхувальником.

Суброгація -- це документ, за яким оформляється передача страхувальником страховику, що виплатив страхове відшкодування, прав на стягнення збитку з третіх (винних) осіб або інше розпорядження майном (його часткою) у межах виплаченої суми.

Контрибуція -- це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Особливості економічної категорії "страхування" найбільш повно знаходять прояв у функціях, властивих страхуванню.

Функції страхування -- зовнішній прояв суті страхування як економічно": категорії.

Серед науковців немає єдиного підходу щодо визначення функцій страхування, а це є першопричиною і різного трактування страхування як економічної категорії.

Окремі автори як функції страхування виділяють:

1)формування спеціалізованого страхового фонду грошових засобів;

2) відшкодування збитку та особисте матеріальне забезпечення громадян;

3) попередження страхового випадку та мінімізацію збитку.

Окремі автори вважають, що страхуванню притаманні такі функції:

-- ризикова;

-- створення і використання страхових резервів;

-- інвестиційна;

-- заощадження коштів або накопичувальна;

- превентивна, або попереджувальна;

-- виробнича;

-- бюджетно-заміщувальна;

-- стабілізаційна;

-- розподільна;

-- алокаційна;

-- контрольна.

Оскільки страхування відбиває ідею застереження, захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб та безпеки, то, на нашу думку, воно виконує такі основні функції: ризикову; створення і використання страхових резервів (фондів); заощадження коштів; превентивну (попереджувальну); контрольну.

Ризикова функція полягає у передаванні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування. Завдяки цій функції реалізуються об'єктивний характер економічної необхідності страхового захисту. Страхування, по суті, є своєрідним механізмом передачі ризику від страхувальників до страховика за збитки, заподіяні їм унаслідок настання несприятливих подій (обставин).

Функція створення і використання страхових резервів (фондів) полягає у накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, що виникли у страхувальника внаслідок стихійного лиха, нещасного випадку або спричинених іншою страховою подією. Функцій формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі страхових резервів (запасних і резервних фондів), які забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов'язковій, так і в добровільній формі. Держава, виходячи з економічної і соціальної ситуації в країні, регулює цей процес (див. термін "форми страхування"). Формування страхових резервів -- основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

Через таку функцію вирішуються важливі макроекономічні функції, пов'язані з тим, що:

1) страховики, акумулюючи розрізнені внески великої кількості страхувальників, перетворюють пасивні грошові кошти окремих осіб на потоки активного капіталу, тобто вирішується проблема інвестицій у банківські й інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо;

2) шляхом реалізації функції відшкодування збитків стабілізується економічна ситуація для кожного застрахованого зокрема й економіки загалом;

3) через ціноутворення на страхову послугу визначається рівень ризику суспільного розвитку.

Функція заощадження коштів полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками й, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику (передусім це стосується особистого страхування). При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні кошти, які направляються на інвестиційні програми. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках, адже у разі настання нещасного випадку страхувальник одержить грошову компенсацію, виходячи зі страхової суми (з одночасним збереженням накопиченої страхової суми до кінця договору страхування незалежно ні;: виплачених компенсацій за страховими випадками), тоді як у банку він одержить тільки гроші за вкладом (з урахуванням відсотків). Заощаджувальна функція страхування найбільш повно проявляється у страхуванні життя поліси якого виконують роль своєрідної ощадної книжки або ощадного сертифіката.

Превентивна функція полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхової події або мінімізації збитків, відповідно до умов договору страхування (наприклад, обладнання об'єктів страхування протипожежним устаткуванням, придбання медикаментів, засоби захисту в разі ДТП тощо). Сюди відноситься і правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах договору страхування і орієнтованій на збереження застрахованого ним майна.

Заходи страховика щодо попередження страхового випадку та мінімізації збитку носять назву превенції. З цією метою страховик створює окремий фонд превентивних заходів. Витрати страховика на попереджувальні заходи доцільні, оскільки дозволяють страховику суттєво зекономити грошові кошти на виплату страхового відшкодування.

Зазначені функції страхування є специфічними. Разом із тим, страхування як складова частина фінансів виконує й інші функції, притаманні фінансам загалом, а саме -- контрольну функцію.

Контрольна функція виражає властивість страхування до суто цільової використання коштів страхового фонду. Ця функція проявляється одночасне з попередніми в конкретних страхових відносинах. Відповідно до неї здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Інвестиційну функцію пов'язують із тим, що страхування забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни тощо.

2. Роль та значення страхування в системі економічних відносин

Нині страхування є важливим атрибутом, елементом ринкових відносин, як товар, гроші, власність, кредит тощо. Світова практика не виробила більш економічного, раціонального та доступного механізму захисту інтересів суспільства, ніж страхування. Страхування асоціюється, насамперед, з компенсацією збитків у грошовій формі, а не з відшкодуванням товарно-матеріальних цінностей. З розвитком суспільства зростають і ризики, а, відповідно, потреба у способах захисту та інструментах обмеження ризику. Хоча страхування не може повністю усунути порушень перебігу відтворювального процесу, воно послаблює залежність підприємництва від непередбачуваних негативних випадків. Можна вважати, що це своєрідний механізм підтримки економічної рівноваги в країні.

Страхування є важливим фактором стимулювання економіки, господарської активності окремих суб'єктів, оскільки створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, бажання ризикувати, надає впевненості у розвитку підприємницької діяльності, створює нові стимули зростання продуктивності праці та забезпечення економічного розвитку. Насамперед, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свій капітал у розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрат авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних ресурсів.

У сучасному ринковому середовищі підприємства мають потребу не тільки у відшкодуванні збитків, пов'язаних зі знищенням або пошкодженням майна внаслідок природної стихії (землетруси, повені, бурі тощо), випадкових подій технічного й техногенного характеру (пожежі, аварії, вибухи тощо), а й у компенсації неотриманого прибутку, додаткових видатків через вимушені простої підприємств (несвоєчасні поставки сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини), зміну податкового законодавства, облікової політики тощо. Об'єктом страхування дедалі частіше стають збитки від різних фінансово-економічних (високий рівень інфляції, коливання курсів валют тощо) та криміногенних явищ (крадіжки, розбійні напади, викрадення транспортних засобів тощо).

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування покликане забезпечити безперервне економічне життя суспільства, допомогти підприємствам, організаціям та окремим особам подолати наслідки несприятливих подій, викликаних будь-якими факторами.

Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Такі ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення тощо. Важливим завданням страхування є підтримка соціально-економічної стабільності та подолання бідності у суспільстві.

У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу та благополуччя людей, а з іншого -- видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Займаються такою діяльністю відповідні організаційні структури -- страховики (страхові компанії), що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності та від інвестування тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери тощо.

Страхування вважається інвестиційним сектором економіки, оскільки зібрані страхові внески використовуються страховиком на інвестиційні цілі, разом із тим, суб'єкти господарювання мають можливість направляти кошти на інвестування. Ефективним способом трансформації заощаджень населення в довгострокові інвестиції виступає страхування життя та пенсійне страхування.

Страхові організації посідають особливе місце в забезпеченні інвестиційного процесу. З одного боку, вони самі здатні виконувати функції інституційних інвесторів, мобілізуючи значну частину фінансових коштів юридичних і фізичних осіб та спрямовуючи їх у різні види інвестицій. З іншого боку, за допомогою страхування можна забезпечити стимулювання інвестиційної активності вітчизняних й іноземних власників капіталу шляхом здійснення страхових операцій за видами страхування, що гарантують інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування неотриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати всіх чи частини вкладених сум.

Можливість здійснення страховиками інвестиційної діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом певного періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери. Крім залучених ресурсів, страхові організації мають у своєму розпорядженні власні кошти. Ці ресурси також використовуються страховиками в інвестиційних цілях.

Страхові компанії вважаються одними з найбільших інвестиційних інститутів. Наприклад, загальна сума інвестицій, якими управляють страхові організації Європи, США та Японії, досягає кілька трильйонів доларів.

В Україні інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів. Причина, передусім, полягає у недооцінці ролі та місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка страхових внесків у величині валового внутрішнього продукту сягає 8--12 %, то в нашій країні цей показник -- близько 4 %.

Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по-перше, тривалий строк дії договорів і, по-друге, настання зобов'язань із виплат страхового забезпечення в основній частині лише після закінчення договору страхування або в інші, раніше обумовлені строки, звичайно віднесені на значний час від початку виплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Таким чином, кошти резервів зі страхування життя є основним і найважливішим джерелом інвестицій страхових організацій. Про це свідчить і досвід зарубіжних країн, де основна частина страхових інвестицій здійснюється за рахунок коштів, які надходять зі страхування життя.

Крім того, роль власного капіталу страховиків в інвестиційному процесі полягає у тому, що ресурси, як правило, вільні від конкретних зобов'язань, тож певна їх частина може бути вкладена у порівняно довгострокові та менш ліквідні види інвестицій.

Законом України "Про страхування" передбачено значне розширення інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку.

У страховій практиці відома велика кількість видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси і самих інвесторів.

3. Класифікація страхування

Базові поняття: ознаки класифікації страхування, об'єкт страхування, галузь страхування, підгалузь страхування, вид страхування, форми страхування, обов'язкове страхування, добровільне страхування, системи страхування, страхові операції, франшизи.

Основні підходи до класифікації страхування

Багатогранність та різноманітність об'єктів страхування, різних категорій страхувальників, а також широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.

Класифікація страхування -- це система поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі та види, які розміщені таким чином, що кожна наступна ланка класифікації є частиною попередньої.

Класифікація страхування має важливе значення у розумінні внутрішньої структури, у виробленні методичних підходів до оцінки страхової справи, а також у теоретичних дослідженнях страхування.

У страховій справі виділяють три сфери діяльності:

1) страхування;

2) співстрахування;

3) перестрахування.

Співстрахування означає, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором декількома страховиками. У договорі вказуються права й обов'язки кожного страховика. Один із страховиків може представляти інтереси інших представників, усе одно залишаючись відповідним у розмірі своєї частки.

Перестрахування означає страхування одним страховиком (цедентом ) ризику виконання всіх або частини своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (цесіонара, або перестрахувальника). При цьому страховик (цедент) залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі взятих на себе зобов'язань, а перестраховик укладає договір перестрахування тільки зі страховиком (цедентом).

Основною є сфера самого страхування, оскільки лише за наявності страхових відносин є потреба у співстрахуванні та перестрахуванні. Звідси, визначальною є класифікація, насамперед, страхування як сфери діяльності.

Існують різні підходи до класифікації страхування. Найбільш поширеним є підхід, за яким класифікація страхування здійснюється за Історичною, економічною та юридичною ознаками.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана із виділенням етапів розвитку та появи тих чи інших видів страхування. Вона включає поділ страхування за такими видами:

-- морське страхування (з XIV ст.);

-- страхування життя (з XVI ст.);

-- страхування від вогню (з XVII ст.);

-- страхування від нещасних випадків (з XIX ст.);

-- страхування транспортних засобів (з XX ст.).

Класифікація за економічними ознаками передбачає декілька варіантів залежно від цілей класифікації:

а) за спеціалізацією страховика або сферами його діяльності страхування поділяють на:

-- страхування життя;

-- загальні (ризикові) види страхування.

Наведена класифікація має важливе значення для формування та розміщення страхових резервів страховика;

б) за об'єктами страхування, на який спрямований страховий захист, виділяють:

-- галузі;

-- підгалузі;

-- види страхування.

Така класифікація є найбільш поширеною у практиці вітчизняних страховиків, її покладено в основу розробки всіх страхових послуг (страхових продуктів);

в) за родом небезпеки або страхових ризиків виділяють страхування:

-- автотранспортне;

-- морське;

-- авіаційне та космічне;

-- ядерних ризиків;

-- кредитних ризиків тощо.

За таким підходом можуть виділяти небезпеки, які за ієрархією не пов'язані між собою, але відносяться до конкретного об'єкта або групи об'єктів, що становить основу комплексного страхування. Наприклад, у майновому страхуванні використовують страхування від вогню та інших стихійних лих; страхування сільськогосподарських культур від посухи та інших стихійних лих тощо;

г) за статусом страховика виділяють страхування:

-- державне;

-- комерційне;

-- взаємне.

Наведена класифікація використовується переважно для забезпечення державного регулювання страхової діяльності;

ґ) за статусом страхувальника передбачено поділ страхування залежно від того, чиї інтереси обслуговує страховик, а саме:

-- юридичних осіб;

-- фізичних осіб.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає декілька підходів:

а) виділення певних класів страхування відповідно до міжнародних норм, за якими в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяльності. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 p., країни -- члени ЄС використовують класифікацію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування, а саме:

-- довгострокове страхування (життя і пенсій):

Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя.

Клас IV. Безперервне страхування здоров'я.

Клас V. Тонтіни.

Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

-- загальні види страхування:

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки. Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі). Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха. Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих

транспортних засобів. Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки. Клас 12. Страхування відповідальності власників суден. Клас 13. Страхування загальної відповідальності. Клас 14. Страхування кредитів. Клас 15. Страхування поручительств (застави). Клас 16. Страхування фінансових втрат. Клас 17. Страхування судових витрат. Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

З 1996 р. подібний підхід практикується в Україні при видачі ліцензій страховикам відповідно до вимог чинного законодавства України, якими передбачено більше 20 видів страхування (замість класів). Ця класифікація ще носить назву офіційної класифікації і виокремлює такі види страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5--9);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Наведена класифікація значною мірою наближена до міжнародних стандартів;

б) поділ страхування за формами його проведення -- на обов'язкове та добровільне. Добровільні види страхування визначені ст. 6, а обов'язкові види страхування -- ст. 7 Закону України "Про страхування" (2001).

Виходячи з наведених підходів до класифікації, можна зробити висновок про те, що в основу класифікації страхування закладено розбіжності: у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, а також у визначенні об'єктів страхування і у формах його проведення.

Контрольні запитання

1. Історичні етапи зародження страхування.

2. Причини виникнення та існування страхування.

3. Форми страхового захисту.

4. Організаційні форми існування страхового фонду.

5. Визначення суті страхування як економічної категорії, що трапляються в економічній літературі.

6. Специфічні ознаки страхування.

7. Характеристика принципів страхування.

8. Функції страхування та їх зміст.

9. Роль страхування в розвитку підприємництва та життєдіяльності людей.

10. Специфічні поняття і терміни, які використовують у страхуванні.

Індивідуальні тематичні завдання для самостійної роботи

1. Складіть словник основних термінів страхування.

2. Розробіть класифікацію причин існування страхування.

3. Перелічіть основні чинники, що зумовлюють зростання ролі страхування в умовах ринкової економіки.

4. Складіть порівняльну таблицю ознак страхування.



Література

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" № 44 від 4 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. -- 2001. -- 7 листопада.

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. // Україна-бізнес. -- 2001. -- Хч 35.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Т-во "Знання"; КОО, 2003. -- 250 с.

4. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. -- К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. -- 374 с.

5. Вовчак О.Д. Страхування: Навч. посіб. -- Л.: Новий Світ-2000, 2004. -- 480 с.

6. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. -- К.: Т-во "Знання"; КОО, 1998. -- 321 с.

7. Історія страхування: Підручник / За ред. С.К. Реверчука. -- К.: Знання, 2005. -- 213 с.

8. Клапків М.С., Клапків Ю.М. Витоки національного страхового ринку України: Монографія. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -- 275 с.

9. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика. -- К.: Знання України, 2006. -- 284 с.

10. Страхування: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. -- К.: Знання, 2008. -- 1019 с.

11. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 599 с.

Размещено на Allbest.ru