Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Соціальна політика - система правових, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що враховують економічний потенціал країни і спрямовані на підтримання соціальної стабільності в суспільстві, створення умов для зростання добробуту працездатних осіб та забезпечення належного рівня життя тих, хто через непрацездатність чи інші життєві обставини не має достатніх засобів до існування. страхування соціальний економічний

Законодавчою базою для проведення соціальної політики є статті 41-52 Конституції, де закріплені соціально-економічні права людини, запорукою реалізації яких є, в основному, економічні чинники.

Соціальний захист.

Протягом життя, кожна людина знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть самим безпосереднім чином вплинути на стан її здоров'я та призвести до втрати заробітку - основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини, в більшості випадків, самостійно, особа не може, оскільки вони визначаються об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особи. Проте, вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту.

Термін "соціальний захист" має широке і вузьке тлумачення. У широкому розумінні соціальний захист розглядають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення й ствердження в житті. У вузькому - як сукупність економічних і правових гарантій, котрі забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян.

Таким чином, поняттям "соціальний захист" охоплюються соціальні права людини. Право на працю, на освіту, на житло, на відпочинок, на безпечне довкілля, на охорону здоров'я, на достатній життєвий рівень, на безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу мінімально встановлених стандартів та ін.

Основні складові соціального захисту населення України

1) соціальне забезпечення;

2) соціальна допомога;

3) соціальне страхування.

Соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій. Право на соціальне забезпечення відносять до соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і закріплене в основних міжнародно-правових документах. Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 р.), Переглянута європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996 р.).

Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення в разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальна допомога - це короткострокова (одноразова або періодична) виплата, цільовим призначенням якої є компенсація втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян у випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджету. Соціальні допомоги бувають страхові та не страхові.

Ознаки страхових: за рахунок коштів соціальних страхових фондів, право на їх отримання мають застраховані особи, основна мета призначення - компенсація втраченого заробітку, розмір залежить від заробітку.

Ознаки державних: право на їх отримання мають незастраховані особи, фінансування - за рахунок бюджету, мета - матеріальна підтримка осіб.

Соціальна пільга - це передбачене законом повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку, або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Соціальне страхування - це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

Система соціального страхування має дві складові:

o відновлення і збереження працездатності робітників;

o гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціальних послуг.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають визначені фонди з характерними для них напрямами використання грошових коштів.

Поняття соціального страхового ризику - одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Соціальні ризики у широкому трактуванні виступають як підстава для соціального захисту. Ризик, який є об'єктом соціальною страхування, можна назвати соціально-економічним, бо він:

1) охоплює тільки економічно активне населення;

2) пов'язаний із втратою заробітку чи іншого трудового доходу внаслідок неможливості участі в економічному процесі з наступних причин:

o біологічної (хвороба, інвалідність, старість);

o виробничої (трудове каліцтво чи професійне захворювання);

o економічної (безробіття);

o соціального характеру (народження і виховання дітей).

Соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Соціальне обслуговування - це система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Соціальне обслуговування - це діяльність державних органів та установ щодо надання громадянам соціально-побутових, медичних, психологічно-педагогічних, соціально-правових послуг та матеріальної допомоги, проведення їх соціальної адаптації та реабілітації.

Формами соціального обслуговування є:

1. Послуги соціального характеру:

o соціальні послуги, які надаються за рахунок фондів соціального страхування;

o соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому, стаціонарне соціальне обслуговування;

o санаторно-курортне лікування;

o соціальна реабілітація та адаптація інвалідів;

o забезпечення засобами пересування.

2. Матеріальна підтримка (надання особі речей, одягу, засобів пересування і т.д.)

Соціально-економічні гарантії - це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

1) державний бюджет;

2) кошти місцевих бюджетів;

3) страхові фонди:

o Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

o Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

o Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

o Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України)

o Державний та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій.

Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через низку механізмів:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати; пенсії за віком; стипендій тощо).

2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:

o адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

o здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо.

Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

o середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;

o цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Соціальні стандарти - це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

1. нормативи споживання - розміри споживання в натуральному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

2. нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

3. нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

1. нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

2. нормативи мінімального споживання - соціальне прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

3. статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи розрізняють у галузях:

o житлово-комунального обслуговування;

o транспортного обслуговування;

o охорони здоров'я;

o освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум - мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією.

Розміри державних соціальних гарантій на відповідний рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, Законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

o фізіологічний мінімум - вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

o соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) - мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Індексація - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії;

- стипендії;

- оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;

- грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби;

- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності);

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлено у розмірі 101 %1.

До об'єктів індексації не відносяться:

- доходи громадян від здачі в оренду майна, від акцій та інших цінних паперів, ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства, підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошових доходів від власності;

- оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності;

- одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності, одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами, допомога при народженні дитини, допомога на поховання;

- винагорода за підсумками роботи за рік тощо;

- соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму; тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме; мінімальний розмір допомоги по безробіттю;

- державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;

- державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд;

- щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним;

- компенсаційна виплата, що призначається непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами);

- державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомога на дітей одиноким матерям, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

Державне регулювання - це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.

Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

o проведення єдиної політики держави в цій сфері;

o забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

o створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

o забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

o адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

o розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

o щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

o перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

o встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

o державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

o контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування - це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Фінансове законодавство - Закони України, Укази Президента та інші встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи Державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Правовою базою соціального страхування є:

o "Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 14.01.1998 № 16/98-ВР;

o Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання" від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ;

o Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 2213-ІІІ;

o Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р. №2240-ІІІ;

o Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ;

o Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ;

o проект Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" (реєстраційні № 4505, 4505-1) ;

o проект Закону України "Про фінансування охорони здоров'я та медичне страхування" (реєстраційний № 2192);

o проект Закону України "Про загальнообов'язкове медичне страхування" (реєстраційний № 3370-1);

o Закон України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-УІ;

o Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 р. № 3668-17.

Размещено на Allbest.ru