Аналіз активних операцій комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз активних операцій комерційного банку



1. Теоретичні аспекти проведення активних операцій комерційними банками

1.1 Поняття активних операцій

кредит банк комерційний

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів [1, с. 80].

Закон України «Про банки та банківську діяльність» дає наступне визначення активним операціям, а саме: «Активними операціями називають кредитні та інші вкладення банківських ресурсів, що визначено чинним законодавством України з метою їх найефективнішого використання».

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності [34, с. 330].

Розміщуючи кошти в активи банки постійно слідкують за тим щоб частка коштів залишилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви. Крім того кредитні операції банків (в активи) призводить до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності [32, с. 99].

Отже, до активних операцій банків належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому міжнародному валютних ринках;

- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Проблемі управління активними операціями, їх оптимізації, підвищенню доходності комерційного банку приділяється значна увага у дослідженнях не тільки вітчизняних та зарубіжних економістів, але й в законодавчих та нормативних актах Верховної Ради України, Національного банку.

Важливість активних операцій полягає в тому що при вмілому доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують прибуток (як плату за надані ними кредити), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти.

Банки із сукупності вкладів, депозитів, позик та інших не депозитних коштів, що постійно змінюються, повинні постійно підтримувати ресурсну базу на стабільному рівні. Одним з головних завдань при цьому, на думку деяких економістів, є мінімізація затрат на створення ресурсної бази банків, що в свою чергу забезпечує зниження ставок в активних операціях [23, с. 116].

Ефективність діяльності банку залежить від уміння керівництва успішно управляти активами і пассивами.

Так відомо, що до 1960-х р. керівництво кредитними установами здійснювалось переважно шляхом управління активними операціями. Відтак у банках джерела формування ресурсів - зобов'язання і капітал - сприймались як такі, що не залежать від їх діяльності, а визначаються перед усім можливостями та проблемами клієнтів та акціонерів. Оскільки вважалося, що банк не в змозі вплинути на обсяги, вартість і структуру залучених коштів, управлінські рішення здебільшого зводились до того кому насамперед надавати наявні кредитні ресурси і якими мають бути умови позики. Зрозуміло подібний підхід не міг забезпечити максимального прибутку, оскільки з одного боку, банк відмовлявся від управління залученими коштами, і отже від впливу на їх вартість, а з іншого - значна частка банківських активів має знаходитись у високоліквідній формі для підтримання достатнього рівня ліквідності, що врешті призводить до зниження доходів. Однак деякі вітчизняні банки використовують насамперед такий управлінський підхід, оскільки він є доволі простим, зрозумілим і звичним [41, с. 39].

Як відомо стратегічне управління активними операціями передбачає вироблення концепції діяльності й у сфері кредитної діяльності.

На думку фахівців банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на ії основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру, чи краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку. Інші ж фахівці, під кредитною політикою розуміють концептуальний документ, що визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснювання кредитної діяльності банку [46, с. 119].

Ще одним різновидом активних операцій є операції комерційного банку з цінними паперами. Зараз практично всі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Але поки що банки зосередили увагу на власний емісії, тоді як із цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, як Франція чи Німеччина. Тому комерційний банк - обов'язковий, із широкими фахівцями учасник централізованого ринку цінних паперів. Саме універсалізм функцій базової фінансово - кредитної установи - комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери, тощо.

На думку зарубіжних фахівців, тільки установи, що володіють великим власним капіталом, якими є більшість банків, здатні гарантувати цілісність фондових цінностей, що враховуються ними. Мова не тільки про юридичні гарантії, хоч і вони в нормативних документах чітко не виписані. Суть у фінансовій спроможності заснувати головний облік прав щодо цінних паперів, компенсувати можливі збитки внаслідок утрати цих паперів, наприклад, у результаті протизаконних дій третіх осіб. Якщо враховувати той факт, що не тільки капітали комерційних банків порівняно з обсягами угод, які робляться з акціями найбільших емітентів, то стає очевидним - саме банкам повинна належати головна роль в обслуговуванні обігу бездокументарних цінних паперів [47, с. 122].

Крім того, слід усвідомлювати, що створення сучасної інфраструктури, котра ефективно обслуговує операції з цінними паперами, на думку ряда вчених, неможливе без значних капітальних вкладень як в апаратні засоби, так і в програмне забезпечення. Комерційні банки помітно впливають на розвиток ринку цінних паперів, а їх широкі можливості на цьому ринку та конкурентноздатність забезпечуються низкою чинників, насамперед універсальним характером та розвинутою інфраструктурою. Таким чином, насамперед за допомогою цінних паперів банки пом'якшують суперечності між потребою підтримувати високий рівень ліквідності та необхідністю забезпечувати приріст залучених коштів, які вирішуються створенням резервів ліквідності за рахунок без ризикових, ліквідних та достатньо прибуткових цінних паперів.

Серед інших активних операцій комерційним банкам доцільно використовувати й нетрадиційні операції та послуги, що дасть змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяги прибутку та диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу. Створення і розвиток ринку нетрадиційних банківських послуг та операцій - це тривалий процес, який лише розпочався в Україні. Це перший крок, оскільки їхнє використання має чимало переваг як для клієнтів, так і для банківських установ.

На думку деяких вчених, найперспективнішими для розвитку у майбутньому є саме факторингові, лізингові й трастові послуги. В сучасних умовах значення факторингу постійно зростає, оскільки він дає підприємству можливість отримати майже стовідсоткову гарантію отримання платежів. Але останніми роками факторингові операції відігравали незначну роль у діяльності українських банків. Факторинг здійснюється лише в національній валюті, тобто тільки в межах країни [32, с. 99], [23, с. 37].

Однією з причин нерозвинутості факторингу є недостатня поінформованість про його можливості. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки. Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності, залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж поліпшуються умови кредитування клієнтів за рахунок збільшення обороту і поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційних банків на думку економістів, є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економік, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійснення факторингових операцій [32, с. 134].

Ще одним перспективним напрямком, є розвиток трастових послуг комерційних банків. Трастові послуги також охоплюють операції з цінними паперами, валютні операції, укладання договорів, сплату рахунків та податків, збереження активів, отримання доходів, тимчасове управління підприємством у разі його ліквідації чи реорганізації, тощо. В Україні на відміну від розвинутих країн світу, трастові послуги лише починають розвиватись, але деякі з них уже досить популярні й широко використовуються. Важливим моментом є те, що трастові послуги дають змогу комерційним банкам залучати додаткові кошти, які можуть бути використані ними і давати прибуток. Надання трастових послуг потребує певних знань і кваліфікації персоналу банку, але ці послуги на думку фахівців характеризуються порівняно невеликими витратами й ризикованістю. Надання трастових послуг має певні переваги в сфері залучення нових клієнтів, підвищення прибутковості й конкурентоспроможності, а крім того, всі можливості для подальшого розвитку в Україні [32, с. 136].

Ще одним перспективним напрямом у наданні нетрадиційних банківських операцій та послуг, на думку фахівців, є розвиток лізингу, оскільки більшість підприємств стикається з проблемою оновлення основних фондів.

Економісти виділяють два специфічних напрями використання лізингу банками. По-перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. Цей напрям вважається дуже актуальним для українських банків. По-друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку.

Розлянемо загальну характеристику активних і пасивних операцій комерційних банків в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Активні та пасивні операції комерційного банку

Активні операції	Пасивні операції
Грошові кошти	- Акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в НБУ; - акумулювання коштів у касі; - розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках (рахунки НОСТРО).	- Формування статутного капіталу; - формування резервного фонду; - формування страхових фондів; - формування фондів економічного стимулювання; - формування інших фондів спеціального призначення.	Власні ресурси
Кредитний портфель	- Надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валюті (у тому числі прострочені та пролонговані); - надання кредитів у національній валюті фізичним особам (у тому числі прострочені та пролонговані), надання міжбанківських кредитів.	- Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунки до запитання (поточні, бюджетні); - мобілізація коштів банків-кореспондентів на кореспондентські рахунки, відкриті в даному банку (рахунки ЛОРО); - мобілізація коштів вкладників на строкові депозитні рахунки.	Залучені ресурси
Цінні папери на продаж	- Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на продаж.	- Отримання кредитів від інших комерційних банків; - отримання кредитів у НБУ; - емісія та розміщення власних боргових цінних паперів банку.	Позичені ресурси
Інвестиційний портфель	- Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції; - вкладення в статутні фонди підприємств та організацій.
Майно та нематеріальні активи	- Вкладення в основні засоби; - вкладення в товарно-матеріальні цінності; - вкладення в нематеріальні активи.

Із даних табл. 1.1 видно, досить широке коло активних операцій комерційних банків, що здійснюються за допомогою активів банку.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити відсотки у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків [21, с. 32].

Позички банків - важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії Ії повернення третьою особою (банком, страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.

За користування наданими в позичку коштами банки стягують з позичальників плату у вигляді відсотків, який є важливим джерелом доходів банків.

Хоч банківськи кредити - важливий доходний актив, висока їх ризикованість примушує банки не вкладати всі свої кошти в позички, а знаходити їм більш надійне застосування. Таким високо доходним та менш ризиковим об'єктом банківських вкладень є цінні папери [38, с. 105].

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

- забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

- забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів виконують роль вторинного резерву;

- забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

- вивести частину своїх доходів з під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних пеперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування [27, с. 216].

Крім операцій, традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, нетрадиційні для них операції та послуги, таки як: лізинг, факторинг, операції з дорогоцінними металами, гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

Гарантійні послуги надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь - які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківський позичці, тощо).

При здійсненні посередницьких послуг, як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі - продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб'єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валюту за їх дорученням.

Надаючи трастові (довірчі) послуги банки, як довірені особи своїх клієнтів можуть надавати широке коло послуг - по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу й купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

1.2 Класифікація та характеристика кредитів, що надаються банківськими установами

Розглянемо та проаналізуємо основні форми кредиту, адже форма кредиту синтезує зміст та організацію кредитних відносин.

Різні автори по-різному підходять до визначення різних форм кредиту. Найбільш узагальненою методикою поділу є виділення двох основних форм: товарна та грошова.

Товарна форма кредиту передбачає, що вартість, яка передається у кредит виступає у своїй натуральній (товарній) формі.

Грошова форма кредиту означає, що вартість, що надається в кредит виступає у вигляді грошей.

Грошова форма кредиту є більш провідною, порівняно з товарною. Проте за умов функціонування ринкової економіки обидві форми відіграють дуже важливого значення в процесі відтворення.

Існують спроби виділяти форми кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, існують наступні форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги [22, с. 96].

Об'єктом комерційного кредиту є капітал у його товарній формі. Суб'єктами виступають агенти товарної угоди: продавець як кредитор, а покупець як позичальник. Призначення застосування комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка. Основним інструментом застосування даної форми кредиту виступає комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб'єктами комерційного кредиту в процесі використання даного інструменту платежу, регулюються так званим вексельним правом.

Комерційний кредит має короткостроковий характер, оскільки він виступає як атрибут товарообміну.

Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб'єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора - банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об'єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

Державний кредит - це форма кредиту за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає держава. Як правило, у сфері даної форми кредиту держава виступає позичальником.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів на фінансування державних витрат. Для кредиторів державний кредит виступає зручною формою інвестицій з мінімальним ризиком.

Конкретні параметри державного кредиту встановлюються в залежності від обсягу необхідних ресурсів, кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.

Міжнародний кредит - це кредитні відносини, суб'єктами яких виступають різні країни. Кошти для надання міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринку. Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини, можуть бути уряди різних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.

Для міжнародного кредиту характерні великі за обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать від конкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей у доступі до ресурсів тощо.

Банківський кредит - форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа - банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначенного відсотку, забезпеченості та цільового використання [22, с. 101].

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. За строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

2. За забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

4. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Повну класифікацію кредитів розглянуто в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Класифікація кредитів

Критерії класифікації	Види кредитів
1. Джерела залучення	Внутріші (в межах своєї країни) Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора	Офіціальний Неофіціальний (включаючи позички клієнтів та фізичних осіб) Змішані Міжнародні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР та інші)
3. Форма надання	Готівково-грошова Переоформлення Реструктурізація; Надання нового кредита.
4. Валюта залучення	В валюті країни-кредитора В валюті країни-позичальника В валюті третьої країни В ЕКЮ та СДР Мультівалютні
5. Форма організації	Двосторонні Багатосторонні: - синдиціровані; - консорціальні.
6. Ступень забезпеченості повернення	Незабезпечені (міжбанковські) Забезпечені: - матеріально забезпечені, зокрема ломбардні - іпотечні; - бланкові (забезпечені банківським векселем).
	Продовження таблиці 1.2
1	2
7. Техніка надання	Однією сумою Відкрита кредитна лінія Stand-by Револьверний Контокорентні Овердрафтні
8. Строки користування	Короткострокові Середньострокові Довгострокові, зокрема інвестиційні
9. Напрямок вкладення коштів	На поточні потреби (формування обігового капіталу) Інвестиційні
10. Економічне призначення	Пов'язані: - платіжні (під оплату платіжних документів, придбання цінних паперів, авансовані платежі, постфінансування); - під формування товарно-матеріальних запасів, зокрема сезонних; - під фінансування виробничих витрат; - розрахункові (облік векселів); - під фінансування інвестиційних витрат (збільшення фондів); - споживчі; Проміжні (під лізінг) Непов'язані (без визначення об'єкта кредитування в кредитному договорі)
11. Ступень концентрації об'єкта кредитування	Під однарозову потребу Під сукупність потреб (систематичний кредит на придбання товарів, придбання та переробку виробничих матеріалів) Під загальну потребу (систематичний кредит на загальну потребу клієнта в коштах без її розшифрування)
12. Вид відсоткової ставки	З фіксованою ставкою З плаваючою ставкою Зі смішаною ставкою
13. Форма погашення	Погашення однією сумою Погашення через рівні проміжки часу рівни ми частками Погашення нерівнимим частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій	Підпорядкування законодавству країни-кредитора Підпорядкування законадавству країни-позичальника Підпорядкування законадавству третьої країни

На думку економістів, провідною метою кредитування потрібно вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку.

Тому деякі вчені вважають що, для того щоб збільшити суму прибутку, банкам необхідно збільшити обсяги кредитування суб'єктів підприємництва. Але кредитний ризик, який є по суті вирішальним банківським ризиком, стримує зростання портфеля кредитів банків, і зумовлює їх обмежену кредитну політику. Останнім часом при проведенні активних операцій комерційні банки відчувають труднощі щодо збільшення обсягу кредитного портфеля: бракує потенційно платоспроможних позичальників. Великі підприємства, фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі зв'язки з конкретними банками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитування таких позичальників. Таким чином вчені виділяють таку актуальну проблему банку, як оцінка кредитоспроможності клієнта. У даний момент існує досить багато варіантів розв'язання даного питання. Проте проблема, насамперед фахівців, полягає не у підході до оцінки здатності клієнта повертати кредит, а у тому факті, що незалежно від застосовуваної методики у більшості випадків клієнти визнаються неплатоспроможними і дістають відмову у кредиті [26, с. 35]. Так чи інакше, потенційного позичальника розглядають з точки зору наявності його власних коштів, яких виявляється недостатньо внаслідок різноманітних причин. У результаті банк не надає кредит підприємствам з причин нестачі у них власних коштів.

Таким чином, на думку фахівців, щоб стимулювати кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання, необхідно, з одного боку, мотивувати роботу підприємств, організацій, зменшивши податкові платежі і опрацювавши механізм неухильної відповідальності за позиками, і з іншого, знизити ставку резервування НБУ. Якщо друга частина пропозиції перебуває у сфері регулювання банківської системи, то цього не скажеш про першу [26].

Інші економісти вважають що, кредитні операції банку перебувають у тісному зв'язку з його маркетинговою політикою. Зокрема, клієнт, який користується кредитом банку, часто проводить через цей банк свої основні платежі та конвертаційні операції, здійснює обов'язковий продаж валюти, тощо. Таким чином, деякі економісти, виділяють допоміжний етап - крос - селінг. На етапі крос - селінгу менеджери прогнозують, які додаткові продукти можуть зацікавити позичальника, розробляють їх і пропонують позичальнику, переважно в пакеті з набором фінансових послуг. Оскільки кредитні операції здійснюють практично всі банки, в сучасних умовах саме крос - селінг дає змогу банкові виділитися з низки подібних установ і перемогти у боротьбі за клієнта. Такий підхід дає змогу також підвищити рентабельність кредитної операції банку і пропонувати конкурентоспроможніші відсоткові ставки найперспективнішим клієнтам [45, с. 123].

Ставлення фахівців щодо збільшення активів та обсягу кредитного портфеля неоднозначне. Тому що банківська діяльність у сфері здійснення активних операцій має як позитивні так і негативні моменти.

Деякі дослідники вважають що позитивними тенденціями є збільшення банківських активів переважно за рахунок зростання кредитного портфеля, що сприяє економічному розвитку країни. Поступово зростають обсяги довгострокового кредитування, що свідчить про переорієнтацію банківських установ щодо здійснення короткотермінових і спекулятивних операцій для кредитування реального сектору економіки.

Але фахівці виділяють чимало негативних тенденцій, які впливають на здійснення активних операцій комерційними банками. На їх думку негативну роль у діяльності банків відіграє високий рівень проблемних кредитів, незадоволений економічний стан позичальників, подеколи відсутність необхідної інформаційної бази про своїх клієнтів, нерозвиненість фондового ринку, тощо [31, с. 100].

Ефективність організації кредитного процесу в найближчій перспективі буде одним із головних чинників, які визначатимуть конкурентоспроможність українських банків, що особливо відчутно напередодні переходу до кредитування вітчизняними банками інвестиційних проектів. Саме тому чіткість кредитної політики й кредитних процедур сприятиме зниженню ризиків кредитної діяльності, підвищенню прибутковості банківської діяльності.

1.3 Нормативно-правове регулювання проведення активних операцій

Розвиток активних операцій комерційних банків повинен відбуватися при дотриманні наявних законодавчих актів, регулюючих відповідні сторони банківської діяльності. Серед основних законів, що регулюють банківську діяльність, можна виділити Закон України «Про банки і банківську діяльність», в якому сказано, що здійснення своїх активних операцій банків можливо лише після отримання ліцензії. До таких операцій закон відносить:

1) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

2) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

3) операції з валютними цінностями;

4) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

5) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

6) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

7) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

8) лізинг;

9) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

10) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

11) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

12) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій [1].

Згідно статті 29 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

При несвоєчасному погашенні кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою [1].

Згідно статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія. Будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, або продовження строку його погашення, що надається в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати відсотків та інших зборів з такої суми. Основним у банківському кредитуванні є те, що він має бути: строковим - надаватись на визначений строк; платним - за отриманий кредит необхідно платити певні відсотки; цільовим - отриманий кредит повинен бути використаний на конкретні цілі, передбачені угодою, і обов'язково підлягає поверненню.

Загальні положення кредитування розкриваються в Положенні «Про кредитування», серед яких можна виділити наступні: кредитні установи, перелік документів для отримання кредиту, заборона використання кредиту не за цільовим призначенням, відповідальність сторін та інше [11].

Що стосується інвестиційних операцій, то банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» [5].

Згідно Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» №1201-ХІІ від 04.06.2017 р. банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряме або непряме участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

При здійсненні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа [5].

Також існують положення й інструкції НБУ, що регулюють здійснення окремих активних операцій комерційних банків. До них відносяться:

«Інструкція про порядок відкриття, ведення і закриття рахунків у національній та іноземній валютах» від 16.02.2017 за №492. Дана інструкція визначає порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок закриття цих рахунків [7];

«Інструкція про організацію перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України» від 10.02.2017 №966. Ця інструкція спрямована на визначення єдиного порядку повернення банківській установі валютних цінностей, не прийнятих територіальними управліннями у відповідність з умовами, обумовленими в договорі про касове обслуговування, а також на визначення загальних правил інкасації грошових коштів [9];

«Положення про електронні гроші в Україні» від 26.02.2017№358, з допомогою якого регулюється діяльність банків, пов'язана з емісією та обігом електронних грошей в Україні [8];

«Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 04.01.2017 №752. Дане положення регулює проведення суб'єктами господарювання операцій з готівкою і створює необхідні умови для здійснення готівкових розрахунків [13];

«Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 09.02.2017 №8. Дана інструкція призводить загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України [6];

«Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» від 06.12.2016 за №134. В даному положенні розглядається порядок відкриття, авизирования, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими у відповідність з вимогами законодавства України та/або для власних потреб [16];

«Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах» від 16.02.2017 р. №41. Положення регулює загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання. Представлені загальні правила та порядок здійснення уповноваженими банками операцій з чеками в іноземній валюті, які емітовані за кордоном і пред'явлені до сплати на території України [15];

«Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам» №26 від 23.03.2017 визначає загальні положення кредитування в іноземній валюті іноземних кредиторів, порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті іноземних кредиторів, відповідальність [14].

В Положенні НБУ «Про порядок формування і використання коштів резерву на можливі втрати по кредитах комерційних банків» визначається загальний порядок формування й використання коштів резерву на можливі втрати по кредитах комерційних банків [11].

Закон України «Про заставу» від 04.06.2017 р. №2654-ХІІ регулює такі положення: поняття застави; застосування застави; предмет застави; застава майна; страхування предмету застави; іпотека; застава товарів, майнових прав, цінних паперів; гарантії прав сторін при заставі [2].

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 01.01.17 року №848-VIII розкриває загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно - фінансових установ України в регулюванні валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства [4].

Успішне функціонування активних операцій напряму залежить від рівня розвитку банківського законодавства.

Основною метою банківського законодавства вважається своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.

В цілому законодавче регулювання активних операцій комерційних банків спрямовано на стимулювання, а в деяких випадках на обмеження окремих видів операцій шляхом надання централізованого впливу на рівень їх прибутковості, ризику або ліквідності.

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності.

Існують наступні форми кредиту: комерційний (кредит, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги); банківський (форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає банк); споживчий (кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг); державний (одним з суб'єктів кредитних відносин виступає держава) і міжнародний кредит (суб'єктами як виступають різні країни).

Розвиток активних операцій комерційних банків повинен відбуватися при дотриманні наявних законодавчих актів, регулюючих відповідні сторони банківської діяльності. Серед основних законів, що регулюють банківську діяльність, можна виділити Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».



2. Аналіз стану проведення активних операцій ПАТ «Укрсиббанк»

2.1 Організаційно-економічна характеристика комерційного банку

Історія УкрСиббанку починається з 1990 р. Укрсиббанк (ПАТ УкрСиббанк) є правонаступником комерційного інноваційного банку «Харківінкомбанк», заснованого 04 травня 1990 року у Харкові, Зборами Засновників, зареєстрованого Держбанком СРСР 18 червня 1990 року і перереєстрованого у Національному банку України 28 жовтня 1991 року.

З 2000 р. банк стабільно утримує позиції лідера на ринку інвестицій, неодноразово отримуючи титул кращого інвестиційного банку країни.

Вже у 2003 р. ПАТ «УкрСиббанк» перетворюється на національного лідера, упевнено входячи до десятки провідних банків України.

2006 р. основним партнером ПА «УкрСиббанку» є міжнародний банк BNP Paribas. BNP Parіbas Group присутня у 80 країнах світу. Чисельність персоналу Групи - майже 200 000 працівників, 150 000 з яких працюють у країнах Європи. BNP Parіbas посідає ключові позиції в трьох основних напрямках діяльності: роздрібний банкінг, інвестиційні рішення, корпоративні та інвестиційні банківські послуги. У сфері роздрібних банківських послуг Група має 4 внутрішні ринки: Бельгія, Франція, Італія і Люксембург. Банк розви ває інтегровану бізнес-модель роздрібного бізнесу в Східній Європі, країнах Середземноморського басейну, Туреччині та має у своєму розпорядженні широку мережу банківських відділень на заході США.В напрямках корпоративних і інвестиційних банківських послуг та інвестиційних рішень BNP Parіbas також посідає чільні позиції у Європі, має міцне становище на ринках Південної і Північної Америки та стійкий і динамічний бізнес в Азії.

Інтеграція до групи компаній BNP Paribas відкрила УкрСиббанку нові можливості: причетність до світового бренду, використання прогресивного світового досвіду, перехід на нові стандарти менеджменту. Якісне зростання супроводжує розвиток банку в усіх сегментах.

ПАТ «УкрСиббанк» в 2016 році обслуговує понад 2,4 млн. роздрібних клієнтів, 255 тис. підприємств середнього та малого бізнесу та 4 тис. великих компаній, що на 240% більше в порівнянні з результатами 2014 р. Завдяки стратегічному партнерству з BNP Paribas ПАТ «УкрСиббанк» без перебільшень найнадійніший та самий стійкий банк в Україні.ПАТ «УкрСиббанк» - банк позитивних змін [37].

ПАТ «УкрСиббанк» BNP Paribas Group є одним з провідних банків України та має одну з найбільших мереж відділень і банкоматів. Сьогодні регіональна мережа ПАТ «Укрсиббанку» налічує близько 429 відділень і 1 100 банкоматів у всіх регіонах України. Найбільша кількість відділень знаходиться в Києві.

Таблиця 2.1. Банки України по кількості відділень

№	Назва Банку	Кількість відділень
		2014 рік	2015 рік	2016 рік
1	ОЩАДБАНК	4027	3507	3902
2	ПРИВАТБАНК	2351	1792	2325
3	РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ	594	490	590
4	УКРСИББАНК	449	406	429
5	УКРСОЦБАНК	262	206	260

Згідно табл. 2.1, ми бачимо що кількість відділень у ПАТ «Укрсиббанк» в 2016 році, порівняно з 2015 роком збільшилась, це позитивно впливає на розвиток банку, адже це сприятиме збільшенню продажі банківських продуктів.

ПАТ «Укрсиббанк» є юридичною особою у формі публічного акціонерного товариства відповідно до чинного законодавства України та має цей статус з дати його реєстрації в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Вищим органом Банку є Загальні збори акціонерів, які скликаються Правлінням не рідше одного разу на рік.

Станом на 2016 рік акціонерами ПАТ «Укрсиббанк» є BNP Paribas - 59,99%, ЄБРР - 40%.

Спостережна Рада - колегіальний орган управління, який здійснює захист прав акціонерів Банку і в межах компетенції, визначеної Статутом та законодавством України, контролює та регулює діяльність Правління.

Виконавчим органом Банку є Правління, що здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку, та несе відповідальність за ефективність роботи Банку згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом Банку, рішеннями Загальних Зборів Акціонерів і Спостережної Ради, та діє на підставі Положення про Правління, що затверджуються Загальними Зборами Акціонерів Банку.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснюється Ревізійною Комісією, яка обирається Загальними Зборами Акціонерів з числа фізичних осіб, які мають повну цивільну дієздатність, та/або з числа юридичних осіб. Органом оперативного контролю Спостережної Ради є служба внутрішнього аудиту.

Організаційна структура ПАТ «УкрСиббанк» складається з наступних підрозділів: Департамент персоналу; Департамент банківської організації та методології; Центр Казначейства та інституціонального бізнесу; Центр корпоративного бізнесу; Центр роздрібного бізнесу; Фінансовий блок; Блок управління ризиками; Центр логістики; Центр інформаційних і телекомунікаційних технологій та Бек-офісу; Департамент оперативної роботи з проблемною заборгованістю; Департамент корпоративної ідентичності та комунікацій; Режимно-секретний відділ; Департамент нагляду за нормативно-правовою відповідністю та фінансового моніторингу; Юридичний департамент; Департамент банківської безпеки.

Організаційна структура управління Банку являється змішаною, тобто поєднує переваги лінійної та функціональної структури.

Особливістю даної банківської структури є те, що всі відділення підзвітні Правлінню, а всі питання в ході своєї діяльності можуть вирішувати з тими департаментами чи управліннями, які займаються цими питаннями.

Отже, всі відділення отримують кваліфіковану допомогу в процесі своєї поточної діяльності.

Банк є фінансово-кредитною установою, яка з метою отримання прибутку здійснює банківську діяльність, у тому числі залучає грошові кошти і розміщує їх від свого імені та на власний ризик на умовах повернення, платності, а також здійснює інші операції згідно чинного законодавства України і даного Статуту.

Банк є юридичною особою, функціонує як універсальний, за організаційно-правовою формою є відкритим акціонерним товариством. Банк набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації Національним банком України шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Основні напрямки діяльності ПАТ «УкрСиббанк»:

- Роздрібний бізнес - банк надає повний спектр банківських послуг широким верствам населення, представникам малого й середнього бізнесу.

- Корпоративний бізнес - довіру провідних українських підприємств та організацій Банк завоював завдяки здатності відповідати найвищим стандартам корпоративного обслуговування, зокрема - у наданні структурованих фінансових послуг.

- Фінансово-інституціональний бізнес - ПАТ «УкрСиббанк» є також важливим гравцем на ринку цінних паперів.

За переліком видів діяльності, які здійснює банк, та груп клієнтів, що ними користуються, а також сферами застосування залучених ресурсів, ПАТ «УкрСиббанк» є універсальною кредитно-фінансовою установою, що має всі необхідні ліцензії на здійснення фінансової діяльності:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

- розміщення залучених коштів від свого імені;

- а також такі операції та угоди:

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі;

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Крім того, відповідно до письмового дозволу Національного банку України, банк здійснює наступні операції:

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені

- здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юр. осіб;

- здійснення випуску, обігу, погашення державної грошової лотереї;

- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Стратегічна (генеральна) мета банку на 2016-2017 рр. базується на визначенні клієнта як центру уваги банку.

Місією ПАТ «Укрсиббанк» є забезпечення підприємств усіх форм власності та населення професійним і комфортним банківським сервісом через надання якісних послуг із метою сприяння становленню та розвитку бізнесу клієнтів.

Організаційна структура банку і його мережа, забезпечують втілення в життя єдиної системи в сфері грошово-кредитного обігу і спрямована на ефективне функціонування [37].

Проаналізуємо отримані фінансові результати за 2016 рік за допомогою методу фінансових коефіцієнтів.

Наступні показники дають можливість оцінити зростання доходів банку та його прибутку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу це все можна назвати прибутковість банку які розраховуються за формулами ROA і ROE.

ROA - це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. На практиці вважається, якщо показник прибутковості активів перевищує 1%, то банк працює рентабельно. Розраховується за формулою: