3ародження і розвиток страхового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

3ародження і розвиток страхового ринку в Україні

У травні 1993 року Кабінет Міністрів України видав Декрет "Про страхування", що поклало початок другому етапу розвитку страхового ринку і створенню цивілізованої системи страхування в державі. Відповідно до Декрету було введено ліцензування страхової діяльності, встановлено вимоги до мінімального обсягу статутного капіталу страхових компаній у розмірі 5000 дол. США, систему звітності страховиків і методи державного регулювання страхового ринку, створено Державний комітет у справах нагляду за страховою діяльністю з наданням йому відповідних функцій і повноважень.

У 1995 році розпочався процес банкрутства та ліквідації багатьох страхових компаній. Найбільша кількість офіційно діючих компаній становила 798, але в 1994-1995 роках були відкликані ліцензії на право займатися страховою справою у 280 організацій, а у 1996 році - ще у 150 компаній. Це було викликано потребою посилення надійності страхового захисту ринкових суб'єктів господарювання та ліквідації прояву шахрайства у цій справі.

Третій етап розвитку страхового ринку в Україні розпочався після прийняття у 1996 році Закону "Про страхування", згідно з яким у країні розпочався процес упорядкування, регламентації та державного нагляду за страховою діяльністю. Законодавчо було визначено такі положення: загальні поняття страхування; об'єкти і суб'єкти страхових відносин; види обов'язкового страхування; специфічні ознаки договору страхування; порядок і умови виплати страхових платежів і страхових відшкодувань; умови забезпечення платоспроможності страховиків; порядок формування страхових резервів; компетенції і функції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд); умови ліцензування страхових компаній.

Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують страхову діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ для страховиків з вітчизняним капіталом і 500 тис. ЕКЮ для страховиків з іноземним капіталом (частка іноземного капіталу не могла перевищувати 49 %) та зобов'язання внести 60% його грошима. Закон передбачав обов'язкову перереєстрацію страховиків. Такі умови стали далеко не всім страховикам під силу і кількість страхових компаній різко скоротилася.

Законом були також підвищені вимоги до страхових резервних фондів компаній, детально урегульовані окремі види страхування. Крім того, поступово стала формуватися підзаконна нормативна база.

З розвитком законодавства також одержала імпульс у розвитку інфраструктура страхування. Для захисту своїх інтересів страховики стали об'єднуватися в асоціації. У 1992 р. була створена найбільш впливова страхова асоціація - Ліга страхових організацій України (ЛСОУ)

Регулювання діяльності страхового ринку у досліджуваному періоді здійснює Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Проте згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" Укрстрахнагляд було ліквідовано, а його функції передано Міністерству фінансів України, а саме Департаменту фінансових установ і ринків.

Визначну роль у розвитку вітчизняного страхування зіграла затверджена урядом Програма розвитку страхового ринку від 14 вересня 1998 р. У ній передбачалося дозволити пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 р.

Закон "Про страхування" у редакції 1996 р. швидко вичерпав свій потенціал. Виникла актуальна потреба в удосконаленні низки його положень, у реформуванні страхових резервів, регульованих значно застарілим урядовим положенням.

Удосконалення закону також вимагали зобов'язання України, що виходять з підписаного в 1994 р. Угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. Таким чином, з одного боку, потреби внутрішнього росту, а, з іншого боку, -- євростандарти призвели до появи в 2001 р. Закону "Про страхування в Україні" у новій редакції, запровадженням якої було започатковано четвертий етап розвитку страхового ринку України.

Відбулось суттєве збільшення мінімального розміру статутного фонду (капіталу) страховика. Зокрема, мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя -1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України, що мало сприяти капіталізації одних страхових компаній та ліквідації інших. Забороняється формувати статутний капітал нематеріальними активами, майном, що перебуває у заставі, кредитами, векселями; 100% статутного капіталу мають становити гроші, дозволяється формувати внесок у формі державних цінних паперів, емітованих за їх рахунок.

Поява перших неформальних об'єднань страховиків за змістом "страхова група" зумовила також внесення до Закону України "Про страхування" декількох прогресивних норм, зокрема того, що загальний розмір внесків страховика до статутних капіталів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного капіталу, в тому числі розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. При цьому ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного капіталу страховика, який здійснює страхування життя.

Сучасну організаційну структуру страхового ринку України формують 442 страхових компаній (з них СК "life" - 64 одиниць, СК "Non-Life" - 378 одиниць, дані за 2010 рік, табл.), 60 страхових брокерів.

державний страховий ліцензія

Таблиця 4.1. Кількість страхових компаній на страховому ринку України

На регіональному рівні в Україні діють Харківський, Львівський, Кримський союзи страховиків, а за галузевою ознакою -- Ядерний страховий пул України, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки. В кінці 2012 року було створено Аграрний страховий пул згідно з Законом України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"[8].

Слід згадати ще раз про Моторне (транспортне), Морське, Авіаційне страхові бюро України. Особливі завдання на страховому ринку виконують актуарії.

Таким чином, страховий ринок України являє собою певною мірою структуроване економічне середовище. В той же час на процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому, впливають проблеми різного характеру, більшість яких знаходяться власне поза площиною страхового ринку.

Страхова компанія як суб'єкт страхового ринку

Страховик - це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

Законом України "Про страхування" встановлено, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом Україні "Про страхування", а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками резидентами України. Закон "Про страхування" передбачає також можливість утворення державних страхових організацій.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховим поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У переліку дозволених в Україні форм страхових організацій відсутні товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають компанією, а не страховою організацією.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами, так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи (1 етап) і надання їй статусу страховика (2 етап). Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного капіталу, визначенні сфер діяльності тощо.

На першому етапі формується підприємство як звичайна юридична особа, але потрібно врахувати вимоги до статутного капіталу страховиків.

Відбувається реєстрація новоствореної юридичної особи в державному реєстраційному органі, що підтверджується відповідним свідоцтвом. В подальшому необхідно стати на облік в управлінні статистики, державній податковій адміністрації, у фондах соціального страхування, отримати дозвіл на отримання печатки і штампу та виготовити їх, відкрити банківській рахунок, зареєструватись у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг і отримати ліцензію.

Новостворена юридична особа статусу страховика набуде тільки після включення до Єдиного державного реєстру страхових (перестрахових) організацій України. Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний реєстр фінансових установ" [22].

Єдиний державний реєстр страховиків України -- це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. У реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Головним призначенням ліцензування страхової діяльності в Україні є перевірка підготовленості страхової компанії до страхової діяльності.

Порядок ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений у Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно законодавчій базі зі страхування.

Ліцензія на страхування - документ державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність з конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Після отримання відповідної ліцензії в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

Для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності необхідно підготувати наступні документи:

- заяву про видачу ліцензії;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до ЄДРПОУ), засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

- копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;

- довідки банків, що підтверджують розмір сплаченого статутного капіталу, або аудиторський висновок аудитора, внесеного до реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, щодо підтвердження формування та розміру сплаченого статутного капіталу, а також, щодо підтвердження перевищення вартості нетто-активів (чистих активів) над розміром статутного фонду на останню звітну дату, що передує поданню документів на отримання ліцензії. Для новостворених страхових компаній - довідки банків, що підтверджують розмір сплаченого статутного капіталу, або аудиторський висновок аудитора;

- довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою);

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформацію про учасників страховика;

- інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, головного бухгалтера, копії їх документів про освіту;

- затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

- завірену заявником копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

Ліцензії на здійснення страхової діяльності є безстроковими.

Державне регулювання страхової діяльності в Україні

Дослідження державного регулювання підприємницької діяльності свідчить про різноманітність його варіантів, які враховують особливості державного і політичного устрою, напрямки економічного розвитку, традиції регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стан бюджетної і фінансово - кредитної системи тощо. В той же час вони завжди орієнтовані на нейтралізацію або мінімізацію найсуттєвіших перешкод у розвитку підприємництва будь-якого виду, специфічних у кожний даний період для тієї або іншої країни.

Державне регулювання підприємництва представляє собою сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких державні органи управління, органи місцевої і регіональної влади впливають на суб'єктів підприємницької діяльності з метою отримання бажаних результатів.

Державне регулювання реалізується як системний процес, що охоплює реєстрацію страхових компаній, ліцензування та здійснення контролю за їх діяльністю.

Світова практика виробила два принципових підходи до формування системи державного регулювання страхового підприємництва. Кожний з них реалізується в рамках визначеної системи права - континентальної (романо-германської) і англо-американської.

У рамках континентальної системи діє тверде регулювання страхової справи, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Для зазначеної моделі характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній.

У рамках англо-американської системи права будується ліберальна модель регулювання страхування. У рамках цієї моделі основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їхньої звітності. У ліберальній моделі страхування відсутня тверда регламентація страхових операцій, а також затвердження страхових тарифів. Ліберальна модель має два різновиди - децентралізовану і централізовану.

Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має автономну страхову систему і, відповідно, власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхової діяльності в штаті і контролюючій звітності функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду децентралізована модель не передбачає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються органами страхового нагляду в штатах. При децентралізованій моделі велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована.

Централізована модель страхування (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У цій системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Британська модель була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Євросоюзу.

Система регулювання страхування в ЄС об'єднує саморегулювання і державне регулювання. Саморегулювання здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків, в основному, Європейським комітетом зі страхування, створеним у 1953 р.

Варто пам'ятати, що уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмовлення від національних систем регулювання страхового ринку. У ЄС за національними органами страхового нагляду залишене виключне право нагляду за вітчизняними й іноземними страховиками, що функціонують у країні, контроль їхнього фінансового стану. Слід також зазначити, що директиви ЄС * це інструмент прямого регулювання, але непряме економічне регулювання цілком здійснюється на рівні національних систем.

В більшості країн Європи та СНД органи страхового нагляду фінансуються за рахунок відрахувань від доходів страховиків, що зменшує відповідні витрати державного бюджету. Звичайно, вирішення цього питання в умовах України потребує цілого ряду суттєвих законодавчих змін, але воно може розглядатись.

У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їх компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять органи центральної виконавчої влади.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001 р.) інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

До 2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який був створений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1993 р. з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України.

З 2000 р. і до прийняття нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. регулюванням страхової діяльності займався Департамент фінансових установ та ринків, який було створено при Міністерстві фінансів України. Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами, кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється уповноваженим органом та його органами на місцях.

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування стала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діяла відповідно до Положення "Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України", затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003.

Нині функції спеціально уповноваженого органу виконує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Свою діяльність Національна комісія здійснює відповідно до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1070/2011, яким визначено організаційні та правові засади цієї діяльності. Відповідно до Положення, а також до Закону "Про фінансові послуги та держане регулювання у сфері ринків фінансових послуг" від 12 липня 2011 р. № 2664-111, Нацкомфінпослуг є державним колегіальним органом, до складу якого входять: голова та шість членів комісії, призначення і звільнення яких здійснює Президент України.

Основними завданнями Комісії є проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг; розробка й реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення; узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розробка і внесення пропозицій щодо його вдосконалення; запровадження визнаних на міжнародному рівні правил розвитку ринків фінансових послуг, сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Розглянемо повноваження Комісії в частіші нагляду за страховою діяльністю в Україні. Комісія:

1. Визначає порядок реєстрації, ліцензування, ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них;

2. Здійснює реєстрацію філій страховиків-нерезидентів;

3. Визначає порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів, за винятком страхових та перестрахових брокерів - нерезидентів;

4. Затверджує форму повідомлення страхового та/або перестрахового брокера - нерезидента про намір провадити діяльність на території України;

5. Затверджує перелік посередницьких послуг у сфері страхування та перестрахування;

6. Визначає порядок формування статутного (складеного) капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю;

7. Встановлює вимоги до гарантійного депозиту філій страховиків-нерезидентів; М" Затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди;

9. Встановлює методику формування страхових резервів із страхування життя;

10. Встановлює правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя;

11. Встановлює обсяги страхових зобов'язань залежно від виду договору страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя;

12. Визначає порядок та умови ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя;

13. Встановлює за погодженням із Національним банком України розміри кредитів, що можуть надаватися страховиками, які здійснюють страхування життя, порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори страхування життя, а також порядок формування резерву для покриття можливих втрат;

14. Визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які мають право проводити актуарні розрахунки, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення таких розрахунків;

15. Визначає характеристики та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування;

16. Реєструє під час видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування прийняті страховиком правила страхування для такого виду, а також зміни та/або доповнення до цих правил;

17. Здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

18. Встановлює особливості забезпечення правонаступництва щодо укладення договорів страхування в разі реорганізації страховика, затверджує методику визначення звичайної ціни страхового тарифу;

19. Встановлює вимоги до рейтингу фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів;

20. Встановлює вимоги до порядку укладення договорів із страховиками-нерезидентами;

21. Визначає порядок провадження на території України посередницької діяльності з укладення договорів страхування із страховиками-нерезидентами та визначає відповідні вимоги;

22. Затверджує порядок реєстрації договорів перестрахування;

23. Визначає порядок підтвердження перестрахові їм н брокерами здійснення за їхньою участю перестрахування у перестраховика-нерезидента, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає встановленим вимогам;

24. Переглядає з урахуванням рівня інфляції та індексу споживчих цін розміри лімітів відповідальності страховика за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

25. Затверджує за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України:

25.1. Технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання, обліку типових полісів і зразки договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

25.2. Особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

25.3. Зразок і технічний опис спеціального знака, що видається страхувальнику при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та порядок його заповнення і використання;

25.4. Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

25.5. Розмір базового страхового платежу та коригуючі коефіцієнти, що застосовуються під час обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

25.6. Максимальні розміри страхової виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України;

25.7. Порядок реєстрації страхових агентів у Моторному (транспортному) страховому бюро України для здійснення посередницької діяльності з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

26. Визначає порядок укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон України;

27. Встановлює порядок залучення Моторним (транспортним) страховим бюро України аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхового випадку, розміру збитків та перевірки дій страховика;

28. Погоджує статут Моторного (транспортного) страхового бюро України;

29. Виконує функції Координаційної ради Моторного (транспортного) страхового бюро України у разі, коли повноважне засідання Координаційної ради не скликається протягом 120 днів або Координаційна рада не спроможна в установлений строк прийняти рішення з певного питання;

Комісія в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, які підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку, а також є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності й громадянами.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо виконання основних завдань за рішенням Нацкомфінпослуг може утворюватися Консультаційно-експертна рада, яка є постійно діючим на громадських засадах дорадчим органом, що бере участь в обговоренні проектів актів, які розробляються та/або розглядаються Нацкомфінпослуг. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджуються Нацкомфінпослуг.

Для координації заходів, пов'язаних із проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при Нацкомфінпослуг може утворюватися консультативно-дорадчий орган - громадська рада, яка діє на підставі положення, що затверджується Нацкомфінпослуг.

Крім Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, до системи державного регулювання страхового ринку також входять: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, міністерство доходів і зборів, Національний банк України, Державна служба України з питань регуляторної політики і розвитку підприємництва (регуляторна політика).

Література

1.http://pidruchniki.com/http://pidruchniki.com/http://pidruchniki.com/http://pidruchniki.com/http://pidruchniki.com/http://pidruchniki.com/

Размещено на Allbest.ru