Визначення місця і ролі Національного банку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретичні аспекти визначення Національного банку України

1.1 Поняття та суть НБУ

1.2 Організаційно-правова діяльність НБУ

1.3 Завдання та функції національного банку

2. Аналіз операцій Національного банку України

2.1 Аналіз грошово-кредитної політики НБУ за 2014-2015рр

2.2 Аналіз валютної політики НБУ

2.3 Аналіз відносин НБУ та комерційних банків

3. Роль НБУ в розвитку грошово-кредитних відносин, регулювання грошового обігу

Висновки



Вступ

Національний банк України - Центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання , функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України Національний банк України виконує всі функції притаманні центральному банку держави. Для досягнення своїх цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.

Актуальність написання курсової роботи визнається необхідністю осмислення вагомості функціонування Центрального банку як серця кредитної системи, “банку банків” та “головного касира держави”.

Національний банк України - найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на грунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З`явивишися відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак. Центральний банк є визначальною ланкою всієї банківської системи країни (банк банків), а за своєю головною функціональною роллю -- це емісійний банк, тобто банк, якому належить монополія на випуск грошей.

Метою написання курсової роботи є визначення місця і ролі Національного банку України.

Об'єкт дослідження - банківська система України. Предметом дослідження є своєрідна сфера економічних і правових відносин, що виникають у процесі нагляду за банківською діяльністю між інститутами державного нагляду (в особі Національного банку України) і банками України.

Діяльність НБУ взаємопов`язана з економічним розвитком України. Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забазпечити стабільність гривні - национальної грошової одиниці.

В процесі виконання роботи для досягнення поставленої мети вирішується ряд завдань:

* досліджується роль і значення центрального банку в економіці країни;

* наводиться характеристика та здійснюється аналіз функції та операції Національного банку України;

* розкриваються засади грошово-кредитної політики України на сучасному етапі.

Інформаційною базою дослідження є закони, прийняті Верховною Радою України, постанови і декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, які регламентують діяльність банківської системи, нормативні документи і статистичні матеріали Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій.



1. Теоретичні аспекти визначення Національного банку України

1.1 Поняття та суть НБУ

Банківська система і Національний банк України створювалися протягом 1991р. Правовою основою банківської системи став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року відповідно до постанови ВРУ, введеної в дію з 1 травня 1991 року, «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність

Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Рада НБУ відповідно до ст. 100 Конституції України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Правління Національного банку формується з 11 осіб. До його скла-ду входять: голова правління, його заступники та інші члени правління.

Голова правління Національного банку призначається Верховною Радою України строком на 4 роки на подання Голови Верховної Ради України.

Голова правління Національного банку керує роботою правління. Заступники голови правління Національного банку та інші члени правління призначаються Президією Верховної Ради України на подання голови правління Національного банку.

Рішення правління Національного банку приймаються звичайною більшістю голосів і оформляються постановою.

Основні операції Національного банку України:

- надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ

- надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років

- здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком

- купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України

- відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів

- купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання

- розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України

- приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності

- видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку

- виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними

Організаційну структуру національного банку України представлено на рис.1.

Голова Національного банку України -- одна з найвищих державних посад, призначається на посаду Верховною Радою за поданням Президента України строком на сім років.

· керує діяльністю Національного банку;

· діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями;

· головує на засіданнях Правління Національного банку;

· підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

· розподіляє обов'язки між заступниками Голови Національного банку;

· видає розпорядчі акти, обов'язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;

· приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку та Правління Національного банку відповідно до Закону;

· одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та

Голова Національного банку України за посадою співочолює Раду з фінансової стабільності.

1.2 Організаційно-правова діяльність НБУ

Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність" від 23 березня 1991 р.

НБУ є державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами.

Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн.

Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (СІЛА, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.

Головний банк країни -- НБУ -- є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису (додатки 2 і 3), а в окремих випадках -- за рахунок державного бюджету України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями органів державної влади, які, своєю чергою, теж не відповідають за зобов'язаннями НБУ.

Водночас, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.

Головне призначення НБУ як центрального банку -- це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий обіг через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

НБУ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею банки в обмін на їхні резерви, розміщені в центральному банку. Банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює у поза банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Ще важливішим компонентом пропозиції грошей, ураховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Таким чином, НБУ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності -- готівку в обігу і резерви банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

НБУ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:

-- довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);

-- сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки банків;

-- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої е спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

-- рівень доходів суб'єктів економіки. НБУ, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:

-- він є самостійною юридичною особою;

-- його майно відокремлено від майна держави;

-- НБУ може ним розпоряджатись як власник;

-- він не є комерційною організацією.

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

-- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;

-- формування статутного капіталу банку першого рівня;

-- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

-- порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Філії (територіальні управління) НБУ не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від його імені в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, яке затверджує Правління НБУ.

1.3 Завдання та функції національного банку

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, -- цінової стабільності (ст. 6 Закону України «Про Національний банк України»).

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу;

2) функція «банку банків»;

3) функція банку уряду;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країн й.

За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою готівки нарівні з банкнотами, то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має зиск від різниці між номіналом монет та фактичними витратами на їх виготовлення - так званий сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенігах; 20 марок- монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція «банку банків». Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція «банку банків» передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією).

Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як «банк банків» досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах. Щоправда, у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконують також окремі комерційні банки. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє ім'я рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкрито у великих комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко - як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів, які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатися всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.

Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв'язку з цим залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси (рис. 1). Перший тип - це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей»), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей»), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних процесів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги.

Законодавче та нормативне забезпечення банківської діяльності. За період 1993 - 1996 років виконано значну роботу щодо створення та вдосконалення правового забезпечення банківської діяльності.

З метою запобігання видання інструкцій, що не узгоджуються із законами України, функціонує система підготовки та реєстрації нормативних актів Національного банку України, яка забезпечує їх уніфікацію та актуальність з урахуванням практики і змін у законодавстві.

Національний банк спрямовує свою нормотворчу діяльність на підготовку ключових інструкцій з основних напрямів діяльності як Національного банку, так і банківської системи в цілому.

На сьогодні вже прийнято Положення про безготівкові розрахунки, Положення про міжбанківські розрахунки, Інструкцію про відкриття банками рахунків в іноземній та національній валютах, Положення про кредитування та багато інших. Усього чинними є більше двохсот нормативних актів НБУ.

Національний банк України не стоїть осторонь законотворчого процесу. Як суб'єктом права законодавчої ініціативи, за Конституцією України, ним підготовлено та передано на розгляд Верховної Ради України ряд законопроектів. Лише до Закону “Про банки і банківську діяльність” за його ініціативою 12 разів вносились зміни та доповнення.

Враховуючи, що діючий Закон України “Про банки і банківську діяльність”, який заклав основи створення банківської системи України, на нинішньому етапі розвитку не повною мірою забезпечує правову регламентацію функціонування центрального банку держави, Національний банк розробив і в кінці грудня 1996 року подав на розгляд Верховної Ради України проект закону України “Про Національний банк України”.

Необхідність розробки окремого закону про Національний банк України обумовлена стрімким розвитком банківської системи, необхідністю підвищення відповідальності Національного банку як центрального банку держави за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного поступу України, чіткого окреслення його статусу, місця і ролі в суспільстві та системі державних органів.

Закон “Про Національний банк України” має стати відправною точкою в створенні надійної законодавчої бази для банківської діяльності та реформування банківської системи.

Найближчим часом Національним банком України буде подано законопроекти “Про страхування вкладів фізичних осіб”, “Про кредит”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про електронні банківські платежі”.

Формування інформаційної системи. Виконання регулюючих та наглядових функцій центрального банку потребує відповідного інформаційного забезпечення.

Протягом 1993 - 1996 років Національним банком України створена інформаційна система, яка базується на чотирьох макроекономічних системах даних - статистиці реального сектора економіки, державних фінансів, платіжного балансу, грошово-кредитній і банківській статистиці. Розробка двох останніх з цих систем законодавче закріплена за Національним банком.

Реалізація Національним банком України заходів, передбачених Державною програмою переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та Концепцією побудови банківської статистики і статистики платіжного балансу, забезпечила створення системи звітності, дані якої вже сьогодні з багатьох параметрів відповідають міжнародним стандартам, що дало змогу, починаючи з липня 1996 року, розпочати публікацію монетарних показників та показників платіжного балансу України в збірнику МВФ “Міжнародна фінансова статистика”.

“Міжнародна фінансова статистика” - International Financial Statistics (IFS) є щомісячним періодичним виданням

Міжнародного валютного фонду (виходить англійською мовою), в якому подаються статистичні дані про більшість країн - членів МВФ. Крім міжнародних організацій та донорів, це видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.

Проте повний перехід па міжнародні статистичні стандарти залежатиме від успішної реалізації програми реформування бухгалтерського обліку та звітності банків, яка передбачає перехід банківської системи на новий план рахунків із січня 1998 року.

З метою проведення виваженої курсової політики та забезпечення стабілізаційного впливу на функціонування зовнішнього сектора економіки Національний банк складає та аналізує платіжний баланс країни. Розроблена спеціалізована система банківської звітності для його складання, а також методика аналізу, яка фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі з руху капіталів за кожною країною та валютою в розрізі операцій платіжного балансу.

Національний банк України видає офіційні видання, які доступні підприємцям, науковцям, засобам масової інформації і широкому загалу:

* з 1993 року - щомісячний статистичний бюлетень;

* з 1995 року - журнал “Вісник Національного банку України” з додатком: “Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності”;

* з 1996 року - щоквартальний додаток до бюлетеня Національного банку “Платіжний баланс України”.

Міжнародні зв 'язки. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Національний банк України тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Всесвітнім банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків, складання платіжного балансу тощо.

Нині Національний банк України має кореспондентські відносини більш як із 30 зарубіжними банками.

Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозв'язку між собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дає змогу досягнути окремих цілей грошово-кредитної політики. Водночас платіжний оборот забезпечується належною кількістю грошей, необхідних для процесу розширеного відтворення. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їхньою головною функцією була емісійна, то за сучасних умов тенденція посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивела на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики.

Виконання центральним банком розглянутих функцій безпосередньо позначається на формуванні ним своїх активів та пасивів.

Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.

Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть становити незначну частку активів.

Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків різниться у різних країнах залежно від національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.



2. Аналіз операцій Національного банку України

2.1 Аналіз грошово-кредитної політики НБУ за 2014-2015рр

Економіка України знаходиться в кризовому стані, що підтверджують темпи росту реального ВВП без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та частини зони проведення АТО за 2014 р. - 93,2%, 2015 р. - 88,5 % (прогноз). В 2016 році очікується незначне зростання на рівні 3,1% ВВП (згідно розрахунків НБУ). Скорочення обсягів виробництва та валової доданої вартості, яке відбулося через зниження виробничих можливостей країни внаслідок певного порушення промислової бази, інфраструктури та міжгосподарських зв'язків, спровокувало тиск на ціни з боку пропозиції (інфляцію витрат), що враховуватиметься у заходах монетарної політики. У січні-березні падіння обсягів промислового виробництва прискорилося до 21,4%. Найбільше постраждали галузі, підприємства яких розташовані у зоні конфлікту: видобування вугілля скоротилося на 58,5%, виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення - на 51,9%, металургійне виробництво - на 26,8%, та машинобудування - на 25,1%.

Один із головних інструментів державного регулювання економіки є грошово-кредитні політика, яка повинна швидко реагувати на усі зміни. Грошово-кредитна політика (monetarypolicy) - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Економіка увійшла в стан стагфляційної макроекономічної динаміки, тобто процеси зниження виробництва ВВП поєднуються із значним зростанням цін. Це потребує, з одного боку, заходів щодо зниження інфляції, з іншого - підтримки економічного зростання. Для подолання кризи і забезпечення цінової стабільності Національному банку необхідно проводити стратегічно і тактично виважену монетарну політику (що є підгрунтям стійкої курсової динаміки і зниження інфляції) з поступовим переходом до інфляційного таргетування.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

- процентну політику;

- рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу;

- емісію власних боргових зобов'язань і операції з ними.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» визначає та реалізує її. На виконання ст. 100 Конституції України і ст. 8, 9 та 24 Закону України «Про Національний банк України». Виконання Національним банком Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до ст. 100 Конституції України контролюється Радою Національного банку.

Згідно зі ст. 99 Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Основні засади грошово-кредитної політики містять головну мету та показники діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі, оцінюють реалізацію грошово-кредитної політики, визначають ключові стратегічні принципи монетарної політики Національного банку, основні завдання і показники, а також окреслюють макроекономічні умови, ризики та тенденції грошово-кредитної і бюджетної сфер, які можуть справляти вплив на монетарну політику.

Основні засади грошово-кредитної політики публікуються на офіційному сайті Національного банку України та в інших офіційних виданнях.

З 2014 р. НБУ змістив акценти грошово-кредитній політиці з утримання курсу національної валюти в бік управління рівнем цін. Відповідно до рішення ради НБУ №28 від 11 вересня 2014 р. «Основи грошово-кредитної політики на 2015 рік», головною метою грошово-кредитної політики є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для її реалізації Національний банк передбачає виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, що включає збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких, стабільних темпів інфляції, забезпечення цінової передбачуваності у здійсненні довгострокового планування та прийнятті управлінських рішень щодо економічного та соціального розвитку. Завданням грошово-кредитної політики у середньостроковій перспективі НБУ визначає зниження темпів інфляції до 5% на рік із допустимим відхиленням ±1 процентний пункт.

Прогноз КМУ на 2015 рік (постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2014 р. № 404) містить три сценарії розвитку ситуації, відповідно до яких приріст індексу споживчих цін (у розрахунку грудень до грудня попереднього року) може скласти відповідно 26,7%, 38,1% та 42,8%. Очевидно, що жодне з наведених значень не може бути використане у якості цілі грошово-кредитної політики, оскільки навіть найнижче з них суперечить поняттю цінової стабільності.

За таких умов, основним завданням грошово-кредитної політики на 2015 рік НБУ визначає як максимально можливе зниження темпів інфляції у річному вимірі з метою зламу висхідного тренду в її динаміці та створення підґрунтя для досягнення середньострокової цілі. Як операційні орієнтири грошово-кредитної політики розглядатимуться кількісні критерії ефективності та індикативні цільові показники програми співпраці з МВФ за чистими міжнародними резервами, чистими внутрішніми активами та монетарною базою.

Цілями Національного банку також є сприяння стабільності банківської системи і підтримка економічного зростання, якщо це не перешкоджає забезпеченню цінової стабільності.

Загострення соціально-політичної ситуації протягом минулого року, військова агресія, анексія Криму і бойові дії на сході країни унеможливили ведення керованої економічної діяльності на частині території країни. Накопичений за попередні роки дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, відплив капіталу з країни та депозитів з банківської системи посилили девальваційний тиск на національну валюту. Національний банк в умовах обмеженості міжнародних резервів відмовився від практики утримання валютного курсу, що внаслідок недооцінки системних ризиків та недостатньо виваженої грошово-кредитної політики призвело до валютної і банківської криз.

Таргетування інфляції - (inflationtargeting) - монетарний режим, який передбачає відповідальність центрального банку за дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу. Відповідальність центрального банку обумов­лена можливістю використання усього переліку інструментів монетарної політики, у випадку загрози недотримання визначеного значення таргету.

Основними елементами монетарного режиму таргетування інфляції є:

1) визначення центральним банком стабільності цін головним завданням монетарної політики та встановлення чітких кількісних показників рівня інфляції;

2) використання центральним банком усіх інструментів монетарної політики для досягнення поставленої цілі;

3) високий рівень операційної незалежності центрального банку;

4) відповідальність центрального банку за досягнення встановленого цільового показника інф­ляції;

5) проведення монетарної політики на основі оцінки інфляційного тиску та інфляційних очікувань.

Параметрами таргетування інфляції визначають:

1) тривалість таргету, під яким розуміють часовий лаг, протягом якого центральний банк за допомогою інструментів монетарної політики повинен утримувати значеннятаргету. Як правило, горизонт таргетування є комбінацією середньо- та короткострокового періоду, який складається з цільового орієнтиру на середньостроковий період (близько 3 років) у поєднанні з щорічним проголошенням значення таргету;

2) вид таргету - обраний для таргетуванняодин із показників інфляції - індекс споживчих цін або показник «базової» інфляції;

3) числова інтерпретація таргету - вибір точного числового значення або діапазону, в межах якого до­пус­каються коливання таргету;

4) система підзвітності та відпові­дальності центрального банку.

Починаючи з 2000-х років, країни з ринками, що розвиваються, поступово переходять до використання режиму таргетування інфляції або його гнучкого варіанта, який передбачає досягнення цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі - 2-3 роки.

Орієнтування монетарної політики на таргетуванні інфляції, відповідає досвіду і традиціям центральних банків країн ЄС. Наприклад, Банк Англії, головною метою визначає встановлення низьких і стабільних цін та зростання інфляції на 2 відсотки порівняно з аналогічним року в індексу споживчих цін. Рішення для досягнення цієї мети приймаються комітетом Банку грошово-кредитної політики. Фінансова криза виявила, що стабільності цін не достатньо для забезпечення загальної економічної стабільність. Фінансова стабільність - суспільна довіра і впевненість у фінансових установах, на ринках, інфраструктури. Тому Банк Англії додав ряд важливих обов'язків для підтримки фінансової стабільності.

Для сприяння безпеки і надійності окремих фінансових фірм, створено орган пруденційного нагляду, який контролює близько 1700 банків, будівельних товариств, кредитних спілок, страховиків та великих інвестиційних фірм.

Для захисту та підвищення стійкості фінансової системи Великобританії в цілому, функціонує Комітет Банку з Фінансової політики (FPC), завданням якого є видалення або зменшення системних ризиків. Банк Англії також виконує ряд інших функцій фінансової стійкості:

- регулює і контролює ключові оплати, клірингових і розрахункових систем;

- виступає як кредитор і маркет-мейкера в останній інстанції в періоди фінансового стресу;

- працює, для безпечного усунення невдач фінансових інститутів.

Основним завданням Національного банку Польщі (НБП) є збереження стабільності цін. За підготовлений грошово-кредитної політики стратегії грошово-кредитної політики після 2003 року, має на меті стабілізацію інфляції на рівні 2,5 відсотка. з флуктуаційної смуги +/- 1 процентний пункт.

Польський національний банк несе відповідальність за стабільність національної валюти. Виконання цієї конституційної обов'язки, НБП розробляє і реалізує стратегію грошово-кредитної політики. Через управління валютними резервами забезпечує достатній рівень фінансової безпеки держави.

На Національний банк Польщі покладено обов'язок працювати на стабільність вітчизняної фінансової системи і створення необхідних умов для розвитку банківської системи. Необхідною умовою для безперебійної роботи платіжних систем є стабільне функціонування фінансових інститутів.

Стабільність фінансової системи означає, що вся система правильно виконує свої основні функції. Таким чином, можна стабільно працювати, крім проблем окремих інститутів, і навіть всіх його сегментів, якщо вони не призводять до серйозних порушень в безперервності надання фінансових послуг в економіку, або, якщо зміст цих послуг не вимагають значну підтримку фінансового сектора державний сектор.

НБУ в співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) розробили програму, яка передбачає наступні монетарні цілі в середньострокові перспективі для України: скорочення інфляції до рівня нижче 10 відсотків, моніторинг впровадження планів рекапіталізації банків та проведення актуалізації оцінок для виявлення нових збитків. основним пріоритетом на найближчу перспективу залишається відновлення стабільності та довіри у фінансовому секторі.

НБУ здійснюватиме пильний моніторинг даних, для підтвердження зниження темпів інфляції згідно з прогнозом, і другу хвилю ефекту від зниження обмінного курсу та суттєвого підвищення цін на енергоносії. Якщо інфляційні очікування будуть зменшені, інфляція під контролем, а стабільність валютного ринку посилюватиметься, буде прийнято рішення про можливість послаблення монетарної політики ближче до кінця 2015 р. для сприяння економічній активності. І навпаки, якщо інфляція знову зростатиме або знову виникнуть потужні тиски в напрямку зниження обмінного курсу, політика НБУ стане жорсткішою, наскільки це необхідно, для врегулювання цих негативних змін.

З 18 найбільших банків, які за результатами діагностичного обстеження 2014 року мають потребу в капіталі, 5 не змогли представити достовірні плани рекапіталізації і були виведені з ринку ФГВФО (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб), дванадцять банків виконали власні плани рекапіталізації, погоджені з НБУ, а один великий банк має залучити 2,5 млрд. грн. шляхом продовження позики субординованого боргу, термін дії якого закінчується в вересні 2015 р. В квітні розпочато новий раунд діагностичного обстеження (перегляд якості активів і стрес-тестування) на основі технічного завдання, погодженого із співробітниками МВФ і Світового банку, для визначення втрат від девальвації обмінного курсу, що перевищили очікування, та конфлікту на сході.

Для аналізу взаємозв'язку грошово-кредитної політики НБУ та рівня інфляції, представлено дані, індексу споживчих цін (ІСЦ) і облікової ставки за період з 2008 р. по 2015 р.,

Згідно Положення про процентну політику НБУ облікова ставка (discountrate) - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період. Вона є базовою процентною ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку України. Використовується Національним банком України одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші. Динаміка облікової ставки характеризує основні напрями змін грошово-кредитного регулювання. банк валютний кредитний грошовий

З рис. 2.1 видно, що подібність динаміки облікової ставки НБУ та ІСЦ, що доводить їх взаємозв'язок. Кореляція цих показників складає рівень 0,91. Отже, облікова ставка є дієвим інструментом досягнення цілей зниження інфляції.

Наступний інструмент монетарної політики НБУ - норма обов'язкових резервів. Обов'язкові резерви (reserve requirements) - один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій та коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Банки України формують резерви, виходячи із встановлених Національним банком України нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів. Національний банк України може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи залежно від: строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку); виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна, в т. ч. в банківських металах); суб'єктів (юридичні/фізичні особи, резиденти/ нерезиденти).

За досліджуваний період з 2008 р. по 2015 р., змінювались ставки обов'язкового резервування та їх структура. Тому виявити залежність обов'язкових резервів і ІСЦ не можливо. Залежність ІСЦ прослідковується від ставок за строковими депозитами та коштами на поточних рахунках нефінансових корпорацій та домашніх господарств у національній валюті. Кореляція цих показників склала -0,81.

З 2014р. спостерігається стрімке зростання цих активів в балансі НБУ, що поясняється бажанням вплинути на ліквідність банківського сектору.

Отже, НБУ має та використовує всі інструменти впливу на грошово-кредитну політику держави, але вони мають різний рівень впливу. Доведено, що найбільший вплив в короткостроковій та середньостроковій перспективі має облікова ставка. Таким чином, для досягнення завдань грошово-кредитної політики визначених НБУ в консультаціях з МВФ, необхідно задіяти весь інструментарій.

2.2 Аналіз валютної політики НБУ

Динаміка показників міжбанківського валютного ринку України (далі - валютний ринок) у 2014 році формувалася під впливом складної політичної ситуації в країні та розгортання воєнного конфлікту в східних її областях, на які традиційно припадало понад 20% вітчизняного експорту. В результаті сформувалися несприятливі макроекономічні тренди, суттєво погіршилися ринкові очікування з одночасним підвищенням на внутрішньому ринку України попиту на іноземну валюту, поглибленням її дефіциту та надмірною курсовою волатильністю гривні.

Так, за підсумками 2014 року спостерігався чистий відплив іноземної валюти на користь нерезидентів - 125.8 млн. дол. США (в еквіваленті), що мало місце вперше з 2009 року (в 2013 році обсяг нетто-надходжень іноземної валюти становив майже 9.4 млрд. дол. США).

У цілому в 2014 році чистий попит на безготівкову іноземну валюту становив майже 10 млрд. дол. США (в еквіваленті), тоді як у 2013 році спостерігалася чиста пропозиція безготівкової іноземної валюти, яка становила 1.6 млрд. дол. США.

Рис 2.4 Окремі показники безготівкового сегмента валютного ринку

Як і в попередні роки, в 2014 році переважна більшість операцій із купівлі та продажу іноземної валюти здійснювалась у безготівковій формі. При цьому частка операцій з безготівковою іноземною валютою в загальному обсязі операцій на валютному ринку збільшилася порівнянні з 2013 роком на 1.4 процентного пункту - до 95.7%.

На безготівковому сегменті валютного ринку порівняно з 2013 роком відбулося збільшення частки операцій із доларами США на 3.0 процентного пункту - до 80.6%. Натомість зменшилася питома вага операцій з євро на 1.3 процентного пункту - до 13.4% та російськими рублями - на 1.8 процентного пункту - до 4.3%.

На готівковому сегменті валютного ринку чистий попит з боку населення на іноземну готівку становив 2.4 млрд. дол. США (в еквіваленті), дещо зменшившись порівняно з 2013 роком (2.9 млрд. дол. США). За операціями з готівковою іноземною валютою збільшилася частка операцій з євро на 2.0 процентного пункту - до 14.9%, з іншими валютами на 1.0 процентного пункту - до 2.3%. Відповідно питома вага операцій з доларами США зменшилася на 1.7 процентного пункту - до 72.0%, з російськими рублями - на 1.3 процентного пункту - до 10.9%.

Рис 2.5. Операції з готівковою іноземною валютою (у середньоденному обчисленні)

За 2014 рік гривня за офіційним курсом знецінилася до долара США на 97.3%. Динаміка курсу гривні до інших світових валют віддзеркалювала кон'юнктуру міжнародних ринків, на яких зокрема спостерігалися коливання пари євро - долар США. За підсумками 2014 року мало місце послаблення євро відносно долара США. У зв'язку з цим гривня за офіційним курсом за рік знецінилася відносно євро на 74.2%.

2.3 Аналіз відносин НБУ та комерційних банків

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля -- продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційнихоперацій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).