Державний контроль за страховою діяльністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ»

КОНТРОЛЬНА РАБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «СТРАХУВАННЯ»

ВАРІАНТ 12

Виконала:

учениця групи ОА-14з

Хашан Діана

Перевірила:

доцент Лаухіна Людмила Миколаївна

Дніпро, 2017

1. Державний контроль за страховою діяльністю

З метою ефективного розвитку ринку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників держава здійснює нагляд за страховою діяльністю. Контроль за страховою діяльністю в Україні покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг та її органи на місцях. Основними функціями комісії у частині нагляду за страховою діяльністю є:

¦ ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та Державного реєстру страхових і перестрахових брокерів;

¦ видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

¦ видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до Державного реєстру страхових та пере-страхових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні та достовірності їх звітності;

¦ проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

¦ розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності;

¦ узагальнення практики страхової діяльності та посередницької діяльності на страховому ринку, розроблення і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

¦ прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

¦ проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків та страхових посередників;

¦ здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

¦ забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

¦ встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

¦ проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які здійснюють діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

¦ участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

¦ здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

В Україні страховиками можуть бути лише юридичні особи, створені у формі акціонерного, повного, командитного товариств або товариства з додатковою відповідальністю.

Усі страховики для здійснення страхової діяльності зобов'язані одержати відповідний дозвіл - ліцензію. Для одержання ліцензії страховик повинен подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг заяву встановленої форми, до якої додаються:

¦ копії установчих документів та копія свідоцтва про державну реєстрацію;

¦ довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), які підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

¦ довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

¦ правила (умови) страхування;

¦ економічне обґрунтування запланованої страхової (пере-страхової) діяльності;

¦ інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну чи юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вишу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених законодавством.

Страховики зобов'язані додержуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

¦ наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховиків;

¦ створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

¦ перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній ] млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви та резерви зі страхування життя (математичні резерви). Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

¦ незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не закінчились на звітну дату;

¦ збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо їх виплати або відмови у виплаті.

По резервах зі страхування життя страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів:

* довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

¦ належних виплат страхових сум.

Страхові резерви мають розміщуватися з урахуванням безпечності, доходності, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

¦ грошові кошти на розрахунковому рахунку;

¦ банківські вклади (депозити);

¦ валютні вкладення згідно з валютою страхування;

¦ нерухоме майно;

¦ акції, облігації;

¦ цінні папери, що імітуються державою;

¦ права вимоги до перестраховиків;

¦ інвестиції в економіку за напрямками, визначеними Кабінетом Міністрів України;

¦ банківські метали;

¦ кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, у межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми;

¦ готівка у касі в обсягах лімітів залишків каси.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Здійснення інших видів кредитування страховикам забороняється.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності.

Запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам наявних страхових резервів.

Поряд з державним регулюванням страхуванню в Україні притаманна і саморегуляція. З метою формування розвиненого страхового ринку та його інфраструктури, вивчення і захисту інтересів страховиків у взаємовідносинах з державними, громадськими, міжнародними та іншими організаціями й установами, забезпечення рівних умов для всіх страхових організацій страховики в Україні об'єднані у Лігу страхових організацій України (ЛСОУ). Крім об'єднання страховиків на страховому ринку діє Асоціація професійних страхових посередників України та Українське актуарне товариство, що об'єднує спеціалістів з актуарних розрахунків.

послуга страховий україна

2. Економічна сутність та категорія страхування. Ознаки фінансових категорій

У вітчизняній спеціальній літературі страхування раніше часто входили в економічну категорію фінансів і йому приписувались характерні для фінансів: функції та роль. Таке обмеження сфери дії страхування в теоретичному план було передумовою для недооцінки страхування на практиці. Разом із тим, з своїм змістом та походженням страхування має принципові відмінності від, категорії фінансів, а також характерні тільки для цієї категорії функції т. особливу роль у суспільстві.

Страхування с економічною категорією і входить до складу фінансово системи держави. Як і фінансові відносини загалом, страхування зумовлені рухом грошових засобів у процесі розподілу та перерозподілу грошових до ходів і нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з мстою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Для більш об'єктивного розуміння сутності категорії страхування доцільно визначити його теоретичні витоки. Розглянемо деякі визначення економічного змісту категорії страхування, що трапляються в економічній літературі та страховому законодавстві з урахуванням як зарубіжного, так і вітчизняного підходів. Незважаючи на велику кількість робіт, серед науковців і досі немає єдиного підходу до визначення економічної сутності категорії страхування.

У теорії страхування є різні концептуальні основи трактування поняття "страхування", а саме: форма, спосіб, метод, система заходів попередження збитків, система економічних відносин тощо.

Більшість визначень категорії страхування в умовах соціалізму мали універсальний характер і зводились до обґрунтування механізму створення централізованих (резервних) фондів. Так, у томі 11 Української радянської енциклопедії (1984) дається таке тлумачення категорії страхування: "Страхування державне -- система заходів, що здійснюється державою з метою створення грошового (страхового) фонду, призначеного для покриття збитків від стихійного лиха, нещасних випадків тощо. Страховий фонд складається з внесків окремих організацій і громадян -- страхувальників. Він витрачається на відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, а також на матеріальне забезпечення громадян у разі настання страхового випадку -- обумовленого законом, договором події страхування". В умовах переходу до ринкової економіки змінюється і посилюється роль страхування у суспільному відтворенні.

Діяльність страхової системи за весь період існування колишнього Радянського Союзу була монополізована державою. Страхова справа була підпорядкована інтересам державного бюджету, переважали її фіскальні основи, що було однією з важливих перешкод її розвитку. Держава практикувала примусове та безповоротне вилучення значних коштів із страхових фондів для покриття бюджетного дефіциту. Страхування перетворилося в підпорядковану галузь фінансів. За таких умов не було ні потреби, ні правової бази для дослідження теорії страхування. У той же час важливою ознакою страхування, яка його істотно відрізняє від категорії фінансів, є притаманний йому імовірнісний характер відносин. Рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій.

У зарубіжній теорії страхування трактується в абстрактній формі, що забезпечує незмінність сутності цієї категорії в різних умовах розвитку суспільства. Це пояснюється об'єктивним існуванням страхування як економічної категорії, природа і сутність якої не залежать від політичної чи економічної системи. Суть страхування трактується, виходячи з того, кому воно відшкодовує збитки або потреби і чиї інтереси задовольняє. Найпоширенішими серед таких теорій є: теорія страхування як відшкодування майбутнього збитку від випадкових та непередбачуваних подій; теорія страхування як задоволення майнових потреб, що виникають у результаті випадкових подій.

Багато вітчизняних авторів трактує страхування як економічні відносини з приводу утворення страхового фонду за рахунок внесків (платежів) юридичних та фізичних осіб до спеціалізованих цільових фондів, що призначаються для виплати страхового відшкодування і страхового забезпечення у заздалегідь обумовлених договорами страхування розмірах при настанні застережених договором подій, що призвели до майнового збитку, втрати прибутку або матеріальної відповідальності особи, яка уклала договір.

Страхування розглядається ще як: дійовий інструмент управління ризиками, попередження їх настання та зниження їхніх негативних наслідків, я? ефективний механізм захисту юридичних і фізичних осіб, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, прийнятих сторонами під час складання страхової угоди.

Окремі автори конкретизують суть страхування як систему економічний відносин, за якої страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує використання на відшкодування збитків від різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), обумовлених договором страхування або законом а страховик, який несе таку відповідальність, активно розміщує резерви здійснює превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності перестраховує частину ризиків.

Наведені в економічній літературі різні визначення економічної суті страхування дозволяють зробити такі узагальнення:

1) страхування -- це, переважно, двосторонні економічні відносини, головними суб'єктами яких є страховик та страхувальник;

2) страхування -- це спосіб забезпечення виконання зобов'язань;

3) страхування -- це окрема економічна наука, яка має свій предмет і спеціальні методи дослідження;

4) економічні відносини в процесі страхування мають грошову форму вираження;

5) страхування -- це соціально-економічний інститут, який виражає реально існуючі страхові відносини між державою, підприємствами, організаціями й установами різних форм власності, підприємцями та населенням.

З урахуванням цих міркувань економічна сутність страхування як економічної категорії може бути визначена так: це система економічних, замкну тих, перерозподільних відносин, що охоплюють, по-перше, утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів, по друге, його використання для відшкодування майнових збитків унаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні різних ситуацій в їх житті.

Офіційне, з юридичної точки зору, визначення терміна страхування наведено в Законі України "Про страхування" (2001), відповідно до норм якого страхування -- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1).

Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділені таких специфічних його ознак:

1) наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та збіг їх інтересів;

2) страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;

3) страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;

4) страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду, та цільове використання страхових резервів (фондів) виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.

Щодо страхування як економічної науки, то вона оперує певними дефініціями та має особливі специфічні категорії. Понятійний апарат страхової науки складається зі загальноекономічних і страхових категорій, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують найважливіші сторони страхової діяльності.

3. Страхові ринки. Внутрішні страхові ринки. Зовнішні страхові ринки. Світові страхові ринки

Поняття "страховий ринок" містить два складових елементи: ринок і страхування. Деякі економісти розглядають ринок як відносини з приводу купівлі-продажу, інші на перше місце ставлять наявність певних інститутів, які зводять покупців і продавців. Примирити ці сторони можна шляхом тлумачення ринку і як взаємовідносин з обміну, і як структури, що дозволяє його здійснювати. Страхування, як ми пам'ятаємо, це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Отже, страховий ринок -- це особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.

На практиці страховий ринок -- це складна інтегрована система, яка охоплює різноманітні структурні ланки. Первинною ланкою страхового ринку є страхове товариство, або страхова компанія. Саме тут відбувається процес формування і використання страхового фонду, формуються одні та проявляються інші економічні відносини, переплітаються особисті, групові, колективні інтереси.

У структурі страхового ринку виділяють ринок страховика і ринок страхувальника. Коли попит на страхові послуги значно перевищує їхню пропозицію, то маємо справу з ринком страховика. На практиці переважає ринок страхувальника. Перед потенційним страхувальником відкривається багато можливостей вибрати конкретні умови договору страхування. Страхувальник порівнює різні варіанти страхових продуктів, оцінює відповідність бажань (страхового інтересу) гарантіям, які надають відповідно до того чи іншого договору страхування.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному аспектах.

В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу. Представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин усуває територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, сприяє входженню національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може бути створення загальноєвропейського страхового ринку країн-учасниць ЄЕС.

Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і міжнародний страхові ринки.

Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку.

Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

Размещено на Allbest.ru