Правовий статус НБУ – сучасний стан та проблеми вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У сучасній економіці велике значення має підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом, захищена від криз банківська система. Особлива роль належить грошово-кредитній системі та її головній ланці - центральному банку.

У сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки.

Зазначені обставини обумовлюють актуальність та необхідність розгляду питань, пов'язаних зі статусом центрального банку в економіці та сфер його функціонування, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрям економічного розвитку.

1. Правовий статус Національного банку України

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичною особою, неприбутковою організацією. Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні - є основною функцією НБУ.

Окрім того, НБУ виконує такі функції:

1) відповідно до розроб­лених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає і проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її облік;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валют­ний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Для забезпечення виконання покладених на нього функцій НБУ здійснює такі операції: 1) надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ; 2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками; 3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери; 4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів; 5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензій; 7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, виконує операції із золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам, що вису­ваються до першокласних банків не нижче категорії «А»; 8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності; 9) видає гарантії і поруки; 10) веде рахунок Держказначейства України без оплати і нарахування процентів; 11) ви­конує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 12) веде особисті рахунки працівників НБУ; 13) веде рахунки міжнародних організацій; 14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства за рішенням суду.

Національний банк України має право:

1) здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності);

2) вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначати питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово-кредитних установ з правом дорадчого голосу;

4) отримувати висновки незалежних аудиторів;

5) вживати заходи впливу.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про Національний банк України» Національному банку України забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності НБУ та його установ;

3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям НБУ.

НБУ також забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат держбюджету.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

Рада НБУ складається з 14 осіб, сім з яких призначає Президент України, сім Верховна Рада України. До складу Ради НБУ входить голова НБУ за посадою. Строк повноважень членів Ради НБУ становить 7 років, крім Голови НБУ, який входить до Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою. Члени Ради НБУ здійснюють свої функції на громадських засадах.

Голова Ради НБУ та його заступник обираються Радою НБУ строком на три роки. Повноваження призначеного складу Ради НБУ достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або Верховною Радою України у зв'язку з тим, що виконання Основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України.

За законом Раді НБУ належить широке коло повноважень, серед яких:

1) розробка основних засад грошово-кредитної політики; 2) затвердження кошторису доходів та витрат НБУ; 3) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу НБУ; 4) право застосовувати відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ; 5) затвердження рішень Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях; 6) внесення деяких рекомендацій Правлінню НБУ та Кабінету Міністрів України.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад голови НБУ, членів Правління НБУ. Члени Правління НБУ можуть брати участь у роботі Ради НБУ з правом дорадчого голосу.

Керівним органом НБУ є також Правління. Очолює Правління голова НБУ. Його Заступники входять до складу Правління за посадою. Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Він керує діяльністю НБУ, головує на засіданнях Правління, одноосібно несе відповідальність за діяльність НБУ. Директори департаментів НБУ призначаються та звільняються з посади головою НБУ.

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Нацбанку входять: центральний апарат; філії (територіальні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські навчальні заклади.

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал. Службовці НБУ є державними службовцями. Крім обмежень, встановлених Законом України «Про державну службу», службовцям НБУ забороняється: входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ; отримувати позички від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку України; розголошувати службову і комерційну таємницю, в тому числі після припинення роботи в Національному банку.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень органів управління НБУ інакше, як у межах, визначених цим Законом.

Національний банк України підзвітний Президенту України і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади голови НБУ, членів Ради НБУ; 2) доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність НБУ; 3) надання Президен­тові України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів країни, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. НБУ та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку.

Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису.

Національний банк має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

НБУ має статутний капітал, який є державною власністю і становить 10 млн. грн.

2. Сучасний стан та проблеми вдосконалення НБУ

З огляду на сучасний стан економіки можна стверджувати, що існують три основні цілі діяльності центральних банків, а саме: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння розвитку та забезпечення стабільності банківської системи країни, сприяння ефективності і надійності платіжної системи країни. Забезпечення стабільності національної грошової одиниці є пріоритетним напрямом політики центрального банку. Як свідчить світова практика, чим більш незалежним від органів центральної влади є центральний банк, тим стабільнішою є грошова одиниця. Тобто, така стабільність значною мірою зумовлена ступенем незалежності центрального банку у виконанні його ключових функцій.

Перша форма незалежності центрального банку сформувалась в епоху існування золотого стандарту. В цей період процес емісії був централізованим, але розмінність банкнот на золото дозволяла забезпечити відносну автономію центрального банку.

Внаслідок втручання держави у емісійний процес незалежність центрального банку зазнала руйнування. Але після ряду економічних криз та краху Бреттон-Вудської валютної системи перед центральними банками постали проблеми боротьби з інфляцією і забезпечення економічного зростання на безінфляційній основі, що спонукали на пошук нових умов організації центральних банків.

На сьогоднішній день статус незалежності отримують все більша кількість центральних банків по всьому світу: Чилі, Бразилія, Мексика, Корея, ПАР, Австралія та Нова Зеландія.

Традиційно незалежність центрального банку від виконавчої влади має дві форми: політичну та економічну. Під політичною незалежністю розуміють самостійність центрального банку від влади при встановленні цільових орієнтирів грошової маси, а під економічною незалежністю - самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Щодо юридичної літератури, незалежність центральних банків оцінюють за п'ятьма факторами:

1) участь держави в капіталі центрального банку в капіталі центрального банку та розподілі прибутку;

2) процедур призначення керівництва банку;

3) ступінь відображення в законодавстві цілей та завдань центрального банку;

4) права держави на втручання в грошово-кредитну політику;

5) правила, що регулюють можливість фінансування державних витрат центральним банком.

В Україні виконання функцій центрального банку покладено на НБУ. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» функції та повноваження, передбачені Конституцією України та даним законом, Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності; не відповідає за зобов'язаннями органів державної

влади та комерційних банків; може відкривати свої філії, представництва в Україні та за її межами.

Юридична форма повноваження Національного банку спрямована на виконання конституційної функції - забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національному банку властиві характерні ознаки органів виконавчої влади, але при цьому його суттєвою відмінністю виступає те, що він не входить до системи органів, яку очолює Кабінет Міністрів України і не підпорядкований, що і є основним фактором, який забезпечує його незалежність. Але НБУ є підзвітним Президенту та Верховній Раді України.

У Центрі соціально економічних досліджень CASE України було встановлено, що рівень незалежності Вітчизняного центрального банку становить лише 52% від ідеального значення згідно з значенням індексу Цукермана. Згідно даного дослідження можна стверджувати, що незалежність НБУ є недостатньою.

З огляду на здійснення Національним банком грошово-кредитної політики протягом останніх років можна стверджувати, що високий ступінь незалежності центрального банку має негативний вплив на загальноекономічний стан країни.

В зв'язку з цим можна припустити існування груп, інтереси яких може захищати центральний банк. До першої групи належать банки та фінансові установи. Друга група має в своєму складі осіб із фіксованим доходом, тобто громадян держави. Третій групі належать представники великих фінансово - промислових груп, які мають свою підтримку у органах державної влади. Представники останньої групи чинять найбільший вплив на діяльність центрального банку, вдало використовуючи його самостійність у здійснення монетарної політики.

Таким чином Вітчизняний центральний банк може діяти виключно в інтересах власників великих фінансових установ та підприємств, які, в свою чергу, мають підтримку у органах державної влади. Тому, на перше місце виноситься питання про надійність такого статусу, як незалежність НБУ та контроль за діяльністю керівництва Вітчизняного центрального банку.

Підвищення незалежності Національного банку України можливе тільки при прийнятті певних законів, що можуть посилити міру відповідальності керівництва центрального банку за здійснення грошово - кредитної політики, яка суперечить стратегічним цілям та інтересам громадян країни, адже при неефективній монетарній політиці НБУ відповідальність перед суспільством та Міжнародними організаціями несе Кабінет Міністрів України.

Виходячи з цього потрібно зробити певні кроки:

1. Допускати втручання органів виконавчої (Кабінету Міністрів України) та законодавчої влади (Верховної Ради України) в разі виявлення невідповідності до економічних цілей держави та інших причин, що можуть негативно впливати на соціально-економічний стан країни.

2. Посилити відповідальність НБУ перед Главою держави і парламентом країни.

3. Чітко прописати обов'язок Центрального банку відраховувати до Державного бюджету не менше 50% одержаного за поточний рік доходу.

4. Принципово змінити емісійну політику НБУ, включивши первинну емісію до власності держави.

Основною світовою тенденцією є розширення незалежності центрального банку і її законодавче закріплення. Дана тенденція спостерігається у країнах, які досягли стійкого високого фінансово-економічного стану.

З огляду на діяльністю НБУ в сучасних економічних умовах можна стверджувати, що підвищення його незалежності буде недоцільним при продовженні сьогоднішньої монетарної політики, що веде до збільшення фінансових махінацій. Тому, для зменшення таких зловживань потрібно внести корективи в чинне законодавство, що регулює діяльність НБУ. Це дозволить самостійно використовувати інструменти грошово-кредитної політики, але водночас підвищить відповідальність в разі неефективної роботи керівництва Національного банку України перед суспільством та органами державної влади. Запропоновані шляхи зміни зможуть скерувати діяльність НБУ в бік економічного зростання та стабілізації національної грошової одиниці та зменшити вплив суб'єктів, які діють виключно в своїх інтересах через контроль з боку органів законодавчої та виконавчої влади.

Висновки

банк національний економіка ринковий

Прийнятий у 1999 р. Закон України «Про Національний банк України» заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР України. - 1996. №30. - С. 141.

2. Закон України «Про Національний банк України: від 20.05.1999 р. №679-XIV // Офіційний вісник України. - 1999. - №24. - 2 лип. - 1999

3. Петрук О.М. Банкувська справа: навч. посібн. / за ред. д-ра економ. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Вид-во «Кондор», 2004. - 461 с.

4. Петрик О.І. Шлях до цінової стабільності: світовий досвід і перспективи для України [Текст]: монографія / О.І. Петрик; відп. ред. акад. НАНУ в.М. Геєць. - К:УБС НБУ, 2008. - 369 с.

5. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та

перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. - 404 с.

Размещено на Allbest.ru