Можна сміливо стверджувати, що будь-яка без винятку угода, складаючись із правовідносин, містить такі поняття, як «боргове зобов'язання - кредиторська вимога». При цьому зрозумілим є те, що боргове зобов'язання, окрім тих випадків, коли воно виконується відразу після виникнення, проходить певний життєвий цикл від виникнення до його виконання. Однак не завжди, виникнувши, боргове зобов'язання неодмінно буде виконане. Природа зобов'язання така, що при його визначенні як конкретного зобов'язання завжди буде визначатися і ще дещо, що знаходиться поза межами права, яке випливає з цього зобов'язання. Іншими словами - в кожному ще невиконаному зобов'язанні існує можливість як його виконання, так і його невиконання. Причому останнє сприймається кредитором як небажане і називається кредитним ризиком щодо позичальника.

У подальших викладках цього розділу, якщо це окремо не обумовлено, за міру ризику приймається ймовірність небажаної події.

З рис. випливає, що мірою кредитного ризику щодо позичальника є ймовірність події А: позичальник погасить у повному обсязі взяту позику після її пролонгації і в терміни пролонгації, або позика буде прострочена.

Структурна схема ризику щодо позичальника [9, 136]

В англійських банках використовуються системи оцінки кандидата в позичальники PARSER або CAMPARI.

PARSER:

Р - Person - інформація про особу потенційного позичальника, його репутацію;

А - Amount - обґрунтування суми кредиту, що запитується;

R - Repayment - можливість погашення;

S - Security - оцінка забезпечення;

Е - Expediency - доцільність кредиту;

R - Remuneration - винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С - Character - репутація позичальника;

А - Ability - оцінка бізнесу позичальника;

М - Means - аналіз необхідності звернення за позикою;

Р - Purpose - ціль кредиту;

А - Amount - обґрунтування суми кредиту;

R - Repayment - можливість погашення;

І - Insurance - спосіб страхування кредитного ризику. У практиці американських банків застосовується «правило п'яти сі»:

CAPACITY - здатність погасити позику;

CHARACTER - репутація позичальника (чесність, порядність);

CAPITAL - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення кредитної заборгованості;

COLLATERAL - наявність забезпечення, застави;

CONDITIONS - економічна кон'юнктура та її перспективи. У Франції загальна фінансово-економічна оцінка підприємства на предмет кредитування вивчається в таких розрізах:

трудові ресурси (освіта, компетентність та вік керівника, частота пересування управлінців по робочих місцях, структура персоналу, показник простою);

виробничі ресурси;

фінансові ресурси;

економічне середовище (чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, комерційна політика фірми, ступінь засвоєння прийомів і способів маркетингу).

У Російській Федерації для загальної оцінки кредитоспроможності підприємства використовується методика Асоціації російських банків. Згідно з нею економічний аналіз діяльності підприємства та умов його кредитування проводиться за такими напрямками [5, 138]:

солідність - відповідальність керівництва, своєчасність розрахунків за раніше отриманими кредитами;

здібності - виробництво та реалізація продукції, підтримка її конкурентоспроможності;

доходність - переваги вкладення в даного позичальника;

реальність - досягнення результатів проекту;

обґрунтованість - сума кредиту, що запитується;

повернення - може здійснюватися за рахунок реалізації матеріальних цінностей позичальника, якщо його проект не буде виконаний;

забезпеченість - покриття кредиту юридичними правами позичальника.

При визначенні відношення між характеристиками позичальника (фінансовими та іншими) й очікуваною ймовірністю непогашення позики беруться до уваги, зокрема, такі чинники:

I - якість інформації (своєчасність і точність);

С - характер позичальника («не можна отримати добрі результати, маючи справу з поганими людьми»);

CF - рівень та стабільність потоку готівки;

NW - реальний рівень власного капіталу;

G - наявність гарантії.

У випадку, якщо в ролі позичальника або гаранта (поручителя) виступає комерційний банк, у світовій банківській практиці для оцінки його кредитоспроможності використовується система CAMEL:

С (capital adequacy) - адекватність капіталу; система дає оцінку розміру капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

A (asset quality) - якість активів; система визначає можливість повернення активів та позабалансових статей, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

М (management) - менеджмент; система дає оцінку методів управління банком з урахуванням ефективності його діяльності, порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законом правил;

Е (earnings) - надходження або рентабельність; система оцінює рентабельність банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

L (liquidity) - ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Систематизуючи та синтезуючи вищенаведені критерії оцінки кредитоспроможності позичальника та ризику непогашення позик, ми зупиняємось на асортименті чинників (джерел) кредитного ризику щодо позичальника, наведеному у табл.

Асортимент і характеристики чинників кредитного ризику щодо позичальника [6, 141]

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику щодо позичальника враховували лише один із можливих його чинників - фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний з позичальником). Практика ж свідчить, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити (суб'єктивний ризик щодо позичальника). У таких випадках банк змушений подавати до суду на позичальника за невиконання ним умов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити в задоволенні позову з причини недосконалого складання й оформлення кредитного договору. До речі, це ж стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те, що при оцінці ризику щодо конкретної кредитної угоди конче необхідно враховувати юридичний ризик.

Отже, міра кредитного ризику щодо позичальника - це ймовірність впливу хоча б одного з чинників ризику (галузевого, системного, форс-мажорного, суб'єктивного, юридичного), що тягне за собою один із несприятливих (небажаних) результатів кредитного договору.

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Суперпозиція кредитних ризиків [9, 57]

Кредитний ризик щодо позичальника - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

Кредитний ризик щодо способу забезпечення позики - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що банку не вдасться своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, що кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за кредит). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності.

3. Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

· лімітування кредитів;

· диверсифікації портфеля позичок банку;

· контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

· страхування кредитних операцій;

· достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

· аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

· гарантія, або порука третьої сторони;

· переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

· застава товарних запасів;

· застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари. Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо. Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність. Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств - урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини) приведена в таблиці.

Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини)

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб - оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

· розміру позички;

· терміну позички;

· результатів минулої діяльності позичальника;

· забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

· взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:

· використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

· отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси; фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 №323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 №520).

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

· юридичні особи, крім комерційних банків;

· комерційні банки;

· фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ1), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності. Нормативне значення КЛ1 не менше 2,0 - 2,5.

2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ2), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно:

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності. Нормативне значення КЛ1 не менше 0,2 - 0,25.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (КЗ), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

Нормативне значення КЗ не більше 1,0

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (КН), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

Нормативне значення КН не менше 0,2.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Нормативне значення КМ не менше 0,5.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

· дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

· аналізу прибутків і збитків;

· аналізу якості активів і пасивів;

· створення резервів;

· виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

· якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

· соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

· наявність реальної застави;

· вік та здоров'я клієнта;

· загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

· інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

· зв'язки клієнта у діловому світі тощо. [10]

Висновки

Кредитний ризик - це основний вид ризику, властивий банківській діяльності. Під кредитним ризиком розуміється можливість того, що в певний момент у майбутньому вартість банківських активів зменшиться у зв'язку з неповерненням (неповним чи несвоєчасним поверненням) цих активів.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов'язаних зі станом економічного середовища, з кон'юнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може певною мірою пом'якшити їх вплив і запобігти великим втратам. Однак основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Основними елементами системи управління кредитним ризиком є:

організаційне забезпечення кредитної діяльності;

система лімітів і нормативів;

оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника;

встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);

визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;

авторизація кредиту - розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;

кредитний моніторинг;

управління кредитним портфелем;

відновлення проблемних кредитів.

Процес управління кредитним ризиком складається з таких стадій:

оцінка ризику - визначення ймовірності негативної події, тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами;

реалізація заходів для мінімізації ризику.

Література