Страхування авіаційних перевезень

Размещено на http://www.allbest.ru/

План лекції

1. Види ризиків, що присутні в аеропортовій діяльності і підлягають страхуванню за полісом страхування відповідальності власників і операторів аеропорту

2. Територія відповідальності аеропорту (застрахована територія) та застрахована аеропортова діяльність

3. Обсяги страхового покриття. Положення стандартного поліса

4. Встановлення страхових сум (лімітів відповідальності) аеропортів

5. Страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

6. Порядок укладання й ведення страхової угоди. Права та обов'язки сторін

7. Страхування повітряних суден та їх складових частин

8. Страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу

9. Страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу

10. Страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт

11. Перестрахування та співстрахування на повітряному транспорті



1. Види ризиків, що присутні в аеропортовій діяльності і підлягають страхуванню за полісом страхування відповідальності власників і операторів аеропорту

страхування майновий шкода поліс

1) Заподіяння шкоди життю і здоров'ю фізичних осіб. До фізичних осіб у даному випадку відносяться:

пасажири, що вилітають з аеропорту і прибувають в аеропорт;

зустрічаючі і проводжаючі пасажирів особи;

екіпажі і технічний персонал ПС, що обслуговуються в а/п;

будь-які інші особи, крім робітників аеропорту або інших організацій, з якими укладені договори на обслуговування (підрядчики, субпідрядники і т.ін.), що доведуть, що заподіяна шкода їх життю і здоров'ю стала результатом аеропортової діяльності.

Коло фізичних осіб, на яких не поширюється страхове покриття, вказується в правилах страховика або договорі страхування.

Під заподіянням шкоди життю і здоров'ю фізичної особи розуміють смерть і тілесні ушкодження (травми в результаті несправності ескалаторів, смерть або тілесні ушкодження при події зі спецтранспортом і т.ін.).

2) Заподіяння шкоди майну фізичних і/або юридичних осіб.

До фізичних осіб відносяться пасажири, власники ПС (приватні особи), вантажовласники (приватні особи), а також будь-які інші фізичні особи (крім робітників аеропорту або інших організацій, з якими укладені договори на обслуговування: підрядчики, субпідрядники і т.ін.), що доведуть, що заподіяна їх майну шкода стала результатом аеропортової діяльності.

До юридичних осіб відносяться власники ПС, вантажовласники, а також будь-які інші юридичні особи, що доведуть, що заподіяна шкода їх майну стала результатом аеропортової діяльності.

Коло фізичних і юридичних осіб, на яких не поширюється страхове покриття, звичайно вказується в договорі страхування.

Під заподіянням шкоди майну розуміється реальний збиток, яким є загибель, зникнення або ушкодження майна.

2. Територія відповідальності аеропорту (застрахована територія)

У якості застрахованої території розглядаються:

1) всі приміщення і вся територія аеропортового комплексу, що належать аеропорту на правах власності, на умовах оренди або на іншій законній підставі, а також територія повітряного простору, закріплена відповідними уповноваженими органами за службами УПР аеропорту.

Приклад: приміщення аеровокзалу, привокзальна площа, територія аеродрому, приміщення авіаційно-технічної бази (АТБ), вантажні термінали і т.ін.

2) територія не обмежується зазначеної вище у відношенні заподіяння шкоди життю або здоров'ю фізичної особи або шкоди майну фізичної або юридичної особи внаслідок використання товарів неналежної якості, проданих страхувальником, неякісно виконаних ним робіт або наданих послуг.

Приклад: постачання неякісного бортового харчування, заправка ПС неякісним паливом і/або іншими необхідними рідинами, помилки при проведенні технічного обслуговування і/або ремонту авіаційної техніки і т.ін.

Застрахована аеропортова діяльність.

Як правило в якості застрахованої діяльності розглядається авіаційна діяльність, наприклад:

ангарне обслуговування ПС;

диспетчерська служба УПР;

заправка ПС паливом і іншими рідинами;

зберігання ПММ;

вантажно-розвантажувальні роботи;

складське зберігання;

обслуговування пасажирів;

аварійно-рятувальне забезпечення;

радіотехнічне забезпечення;

електричні мережі, сигнальні й освітлювальні вогні;

очищення ПС;

забезпечення бортовим харчуванням і інше.

Для оцінки страхового ризику і визначення вартості страхування страховики запитують велику кількість інформації про діяльність аеропортових служб і особливо цікавляться роботою паливозаправного комплексу (ПЗК, або на офіційній мові страхування - англійській - refueling) і служб управління повітряним рухом (УПР, або tower - «вежа»). Наявність або відсутність зазначених двох служб у договорі страхування істотно впливає на вартість страхування.

Коли ПЗК, АТБ і/або УПР виділені зі складу аеропорту і є окремими юридичними особами, власникам зазначених служб доцільно або укласти свій окремий договір страхування або приєднатися до поліса головного оператора а/п.

Головному оператору аеропорту при передачі в оренду своїх приміщень і територій для неавіаційної діяльності (автостоянки, магазини, у тому числі безмитної торгівлі, кафе, агентства з продажу квитків і т.ін.) із метою захисту своїх інтересів необхідно передбачити в договорі оренди відшкодування шкоди, заподіяної діяльністю на арендованих площах, із боку власників і/або орендарів зазначених площ.

Більш того, необхідно, при передачі приміщень в оренду встановлювати вимогу про укладання договорів страхування відповідальності орендарів за заподіяння шкоди в результаті їх діяльності, а головного оператора аеропорту включити в якості особи, інтереси якої також застраховані за цим договором страхування. Практика таких договорів широко застосовується, наприклад, в аеропортах США.



3. Обсяги страхового покриття. положення стандартного поліса

Страхування відповідальності аеропортів у міжнародній практиці здійснюється на умовах типового поліса синдикату Ллойда, що називається «Аріель». Це не просто гарна назва, а тип поліса.

Українські страховики при розробці своїх правил керуються положеннями зазначеного поліса і чинним укр. законодавством.

Типові положення стандартного поліса:

Розділ 1. Умови страхування відповідальності власника аеропорту перед третіми особами. Страховик відшкодовує потерпілим особам усі суми, що страхувальник повинен виплатити як компенсацію за збитки внаслідок заподіяння шкоди їх життю, здоров'ю або майну, що відбулися на території аеропорту, зазначеної в договорі страхування, і які є результатом аеропортової діяльності, зазначеної в договорі.

Розділ 2. Умови страхування відповідальності власника аеропорту перед власниками ПС.

Страховик відшкодовує власникам ПС усі суми, що страхувальник повинен виплатити як компенсацію за збитки внаслідок загибелі або пошкодження ПС, що відбулися на території аеропорту, зазначеної в договорі страхування, і які є результатом аеропортової діяльності, зазначеної в договорі.

Розділ 3. Умови страхування відповідальності власника аеропорту за якість авіаційних товарів (продуктів) і послуг.

Страховик відшкодовує потерпілим особам усі суми, що страхувальник повинен виплатити як компенсацію за збитки внаслідок заподіяння шкоди їх життю, здоров'ю або майну, що відбулися поза приміщеннями страхувальника в результаті конструктивних, рецептурних або інших вад придбаних ними в страхувальника товарів, неякісно виконаних страхувальником робіт або послуг, а також унаслідок недостовірної або недостатньої інформації про товар (роботи, послуги).

Під авіаційними товарами (продуктами) і послугами розуміють товари і послуги, що надані (реалізовані або надані) і продані в зв'язку з авіаційною діяльністю аеропорту.

Наприклад, це: заправка паливом ПС, продаж ПС або їх запасних частин, виготовлення і постачання на борт ПС бортового харчування, забезпечення авіаційної безпеки, повідомлення метеоумов і т.ін.

4. Встановлення страхових сум (лімітів відповідальності)

При визначенні страхових сум власнику аеропорту необхідно виходити з найбільш серйозного випадку з можливих авіаційний подій, і навіть авіаційної катастрофи.

Наприклад: зіткнення двох найбільш дорогих типів ПС, що обслуговуються в аеропорті, з повним пасажирським завантаженням. У цьому випадку претензії про відшкодування шкоди будуть пред'явлені як у зв'язку з загибеллю (пошкодженням) ПС, так і в зв'язку з заподіянням шкоди життю, здоров'ю і майну пасажирів, що знаходилися на цих ПС. Якщо за рішенням суду а/п буде визнаний винним у нанесенні шкоди власникам ПС, а також їх пасажирам, то суми, присуджені до виплати, можуть досягати декількох сотень мільйонів доларів.

При встановленні лімітів відповідальності необхідно враховувати особливості сучасного ринку авіаційного страхування і вимоги міжнародного законодавства. Це:

1) Ціни на ПС постійно збільшуються. Експлуатанти сучасних ПС вартістю в десятки/сотні млн. дол. звичайно мають поліси страхування ПС на випадок його ушкодження або загибелі, що гарантує їм одержання страхового відшкодування від страхової компанії при нанесенні збитку ПС. У свою чергу страхова компанія відповідно до існуючих правил страхування після виплати страхового відшкодування має право на пред'явлення судового позову до сторони, винної в нанесенні збитку.

Що стосується відповідальності за пасажирськими претензіями, то в ряді випадків при міжнародному авіаперевезенні, що підпадає під міжнародне законодавство, відповідальність авіаперевізника обмежена визначеними сумами.

Відповідальність же аеропорту за заподіяння шкоди не обмежена міжнародними документами і тому, якщо пасажиру або його спадкоємцям прийдеться вибирати, кому пред'являти позов про відшкодування збитків (при наявності хоча б часткової провини а/п), то вони пред'являть позов а/п-ту в надії на повну компенсацію понесених збитків.

5. Страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

Вогневе страхування - найпоширеніший вид майнового страхування. Воно захищає авіаційне підприємство від втрат унаслідок пошкодження або знищення майна через непередбачувані випадки (пожежа, вибух), що призводять до його спалаху.

Об'єктами страхування можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інвентар, продукція, матеріали, паливо ті інше майно.

Для цілей страхування майно підприємств поділяють на такі групи:

- будівлі, споруди;

- обладнання, машини, інвентар;

- продукція та незавершене виробництво;

- товари/послуги.

Застрахованим може бути як усе майно підприємства, так і його частина.

Страхові ризики. Основними ризиками в страхуванні від вогню є:

пожежа (Fire);

удар блискавки (Lighting);

вибух (Explosion).

За додатковими умовами та додаткову плату до стандартного вогневого полісу можуть бути включені такі ризики:

- стихійні явища: землетрус, виверження вулкана, дія підземного вогню, гірський обвал, буря, град, селі, повені;

- пошкодження майна водою з водогінних, каналізаційних, опалювальних і протипожежних систем;

- вибух парових котлів, газосховищ, газопроводів та інших апаратів;

- крадіжка зі зламом;

- зловмисні дії третіх осіб;

- перерви у виробництві після пожежі, або втрата після цього прибутку.

Страхова сума.

При визначенні страхової суми береться до уваги основний принцип страхового захисту - страхування не може бути джерелом збагачення для страхувальника.

Тому страхова сума повинна відповідати дійсній вартості майна і не перевищувати ринкову вартість аналогічного майна.

Наприклад, страхові суми визначаються:

- для обладнання, машин, інвентарю згідно суми, необхідної для придбання майна аналогічного загиблому, за вирахуванням зносу;

- для будівель і споруд - це вартість будівництва або зведення будівель і споруд повністю аналогічних зруйнованій з урахуванням місцевості, зносу та експлуатаційно-технічного стану знищеної (пошкодженої) будівлі/споруди.

- для послуг - виходячи з витрат, які необхідно понести страхувальнику для повторного надання цих послуг, але не вище їх ринкової ціни.



6. Порядок укладання й ведення страхової угоди. права та обов'язки сторін

Стандартний термін укладання договору - один рік. Договір страхування набуває чинності після сплати страхувальником страхової премії (частини страхової премії), а закінчується у вказаний в полісі термін. Якщо договір укладається на термін, більше як один рік, він автоматично продовжується на наступний рік - тоді, коли однією із сторін не буде повідомлено в письмовій формі про його розірвання).

Франшиза. Договір страхування може передбачати франшизу, яка встановлюється як певний відсоток від страхової суми застрахованого майна або в абсолютній сумі. Франшиза розраховується відповідно до страхової суми загалом або за окремими групами майна. За умовами договору страхування від вогню може бути передбачено застереження, що страхувальник повинен сам нести частину збитку на своїй відповідальності (франшиза) й не має права укладати будь-які інші договори страхування щодо цих частин збитку. Застосування франшизи покликане: підштовхнути страхувальника до прийняття заходів підвищеної безпеки; обмежити випадки шахрайства під час укладання договору страхування.

Договір страхування майна укладається на основі заяви про страхування в письмовій формі. Заява повинна містити всі необхідні відомості щодо майна. Страхувальник також надає такі документи: баланс або довідку про свій фінансовий стан за останній рік; документи, що посвідчують право власності на майно; опис майна та інші за вимогою страховика.

Страховик має право під час дії договору перевіряти стан і вартість застрахованого майна.

Обов'язки страхувальника в разі настання страхового випадку:

- без затримки, у встановлений у договорі термін, сповістити страховика або його представника в письмовій формі про настання страхового випадку;

- прийняти всі можливі заходи щодо запобігання, зменшення збитку або рятування застрахованого майна;

- надати страховику можливість проводити огляд пошкодженого майна, розслідування причин і розміру збитку, приймати участь у заходах щодо зменшення збитку й рятування майна;

- за вимогою страховика повідомити йому в письмовій формі всю інформацію, необхідну для визначення розміру та причин пошкодження або знищення м-на

- у разі знищення рухомого майна, обладнання - надати страховику опис пошкодженого або знищеного майна. Витрати зі складання опису несе стр-ник

- зберегти пошкоджене майно у тому вигляді, в якому воно опинилось через страховий випадок.

Після отримання страховиком заяви від страхувальника про страховий випадок, страхова компанія направляє свого експерта для огляду майна та складання страхового акту про пошкоджене або знищене майно. В акті зазначається: причина страхового випадку; відомості про стан майна та його залишків, попередньо розраховується розмір збитків.

Якщо між сторонами виникають суперечки про причини та розмір збитків, то можливо проведення незалежної експертизи за рахунок сторони, яка її вимагає.

Розмір збитку визначається страховиком на підставі даних огляду пошкодженого майна, раніше визначених страхових сум та інших документів, що підтверджують розмір збитків.

Відшкодування підлягає сплаті після того, як будуть повністю встановлені причини та розмір збитку. Але умовами договору страхування може передбачатись авансова виплата.

Страховик має право відстрочити виплату відшкодування через:

- сумніви в правомірності щодо отримання страхувальником страхового відшкодування - поки не будуть надані необхідні докази;

- порушення органами внутрішніх справ кримінальної справи проти страхувальника - до закінчення розслідування.

При деяких видах авіаційного страхування страховий поліс є єдиним документом, що свідчить про укладання договору страхування (це менш істотні договори страхування - багажу, наприклад). У таких випадках текст полісу містить основні умови страхування. Нерідко на оберненому боці полісу міститься текст правил страхування, або їх скорочений варіант.

7. Страхування повітряних суден та їх складових частин

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ПС і не суперечить законодавству. Страхувальником за цим договором страхування визнано юридичну чи фізичну особу - власника ПС або його експлуатанта, який здійснює експлуатацію зазначеного ПС на законних підставах.

Страховим випадком у разі страхування ПС може бути визнано: повну загибель ПС або пошкодження його окремих частин, систем та елементів конструкції. Страховий тариф для цього виду страхування законодавчо обумовлено в максимальному розмірі брутто-тарифу на один рік, що залежить від максимальної злітної маси та виду ПС.

Максимальний розмір брутто-тарифу за страхування ПС

Максимальна злітна маса ПС, кг	Максимальний розмір страхового тарифу, %
- для літаків
більше 15000	8
менше 15001	6
- для гелікоптерів	10



Якщо договором страхування передбачено одночасне страхування двох чи більше ПС, то законодавчі вимоги застосовуються окремо для кожного ПС.

Ліміт відповідальності. Страхова сума - встановлена договором страхування, не повинна бути меншою, ніж балансова вартість ПС.

Страхове відшкодування здійснюється у межах реально завданого збитку, але не більше розміру страхової суми.

Згідно з міжнародною авіаційною практикою ПС визнається повністю втраченим, якщо вартість відновлювальних, рятувальних і супутніх витрат перевищує 75% узгодженої страхової суми. У разі пошкодження страхове відшкодування відповідає сукупній вартості відновлювальних робіт. У разі компенсації страхувальнику заподіяної іншими особами шкоди (навмисно чи ненавмисно) страховик здійснює страхову виплату у розмірі різниці сум страхового відшкодування за договором страхування та сплаченої компенсації. За умови поділу права власності на ПС між кількома особами кожна з них отримує відшкодування пропорційно до частки своєї участі в праві власності.

Права та обов'язки сторін. На ПС, що підлягає страхуванню, страхувальником на момент укладання договору повинні бути надані такі документи:

- посвідчення про державну реєстрацію цивільного ПС;

- документи, що засвідчують право власності на ПС або його оренду.

З метою отримання відшкодування страхувальник надає страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії документів:

- заяву на страхове відшкодування;

- страховий поліс (сертифікат);

- розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів;

- сертифікат льотної придатності;

- технічний акт огляду ПС після його пошкодження та документи, що обгрунтовують суму витрат на ремонт, у випадку загибелі - акт списання ПС;

- документи, що засвідчують право власності страхувальника на ПС або встановлюють межі його відповідальності перед власником у разі загибелі або пошкодження ПС;

- документи реєстрації події з ПС.

За бажанням страхувальника та додаткову плату у договорі добровільного страхування ПС може включатися покриття від “військових ризиків” (тероризм, бойові дії, страйки, громадські заворушення та ін.) або пошкоджень із зазначенням розміру франшизи.

Під час укладання договору страхування страхувальники мають право призначити правонаступників - фізичних чи юридичних осіб з метою отримання останніми сум страхового відшкодування за умови настання страхових подій. В Україні страхування ПС за умови “від усіх ризиків” можливе за договором добровільного страхування. ПС можливо також застрахувати під час його будівництва, на час його знаходження на ремонті, щоб авіапідприємство не зазнало збитків на землі. Авіапідприємством може виступати як авіакомпанія, аеропорт, так і авіабудівний завод, конструкторське бюро, авіаремонтний завод.

Можуть бути застраховані спеціальне обладнання, запасні частини (особливо авіаційні двигуни, оскільки їх вартість визначається мільйонами доларів США), які встановлені або перевозяться на борту ПС в цілях забезпечення безпеки польотів. Страхування авіадвигунів виділено в окрему підгалузь авіаційного страхування не тільки через їх високу вартість, а й через високу технологічність та наукоємність цих виробів. Спеціалізовані страхові компанії мають необхідних спеціалістів, щоб оцінити ступінь пошкодження авіаційного двигуна та умови його експлуатації, оригінальність виробу.

8. Страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов'язання відшкодовувати в порядку, встановленому законодавством, пасажирам (спадкоємцям), вантажовласникам збитки, завдані внаслідок страхового випадку.

Страховиком виступає страхова компанія (юридична особа), яка має відповідну ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на право здійснення цього виду страхування згідно з її установчими документами.

Страхувальником є повітряний перевізник, який має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення.

Термін дії договору. Відповідальність перед пасажиром вважається застрахованою за наявності в пасажира авіаквитка з моменту його реєстрації та внесення до поіменного списку перевізника й до моменту, коли пасажир залишив перон аеропорту під наглядом уповноваженої особи повітряного перевізника. Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування багажу, пошти та вантажу на борту повітряного судна та під час завантаження (розвантаження) ПС.

Страховим випадком за цим договором вважаються події, внаслідок яких настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю й здоров'ю пасажирів або втрату, пошкодження, псування багажу, поклажі, пошти, вантажу.

Страховий тариф. У зв'язку з обов'язковою формою здійснення цього виду страхування законодавчо обумовлено максимальний розмір брутто-тарифу на один рік, що не повинен перевищувати 2% страхової суми.

Страхові премії встановлюються та визначаються аналогічно до інших видів загального страхування, при цьому на розмір тарифної ставки вагомий вплив мають рейтинг авіакомпанії-страхувальника і всіх страхувальників, ліміт відповідальності, строк дії страхового захисту.

Ліміт відповідальності (Страхова сума). Держави світу приєднуються до відповідних міжнародних конвенцій і вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов'язкового страхування його відповідальності в розмірі ліміту, що відповідає законодавчим вимогам країни, на території якої виконуються польоти.

Ліміт відповідальності за втрату або шкоду, завдану багажу, пошті або вантажу, визначається в сумі, еквівалентній 20 доларам США, за офіційним обмінним курсом НБУ за кожен кг ваги.

За речі (поклажу), що знаходяться у пасажира - у сумі, еквівалентній 400 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ.

Права та обов'язки сторін. У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний упродовж двох робочих днів після повідомлення його про настання страхового випадку письмово поінформувати страховика.

З метою отримання страхового відшкодування страхувальник має надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії таких документів:

- заява про страхове відшкодування; страховий поліс (сертифікат);

- розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів; заява пасажирів або їх спадкоємців, власників вантажу;

- документи, які підтверджують розмір збитків (висновки експертів, рішення судових органів, якщо страховий випадок був винесений на їх розгляд)

- пасажирські купони авіаквитків та корінці багажних квитанцій;

- свідоцтво про смерть і документи про правонаступництво для спадкоємців (у разі загибелі чи смерті пасажира);

- акти про пошкодження/втрату багажу;

- документи на перевезення вантажів і пошти; акти про пошкодження/втрату вантажу;

- документи реєстрації авіаційної пригоди з ПС.

Термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування.

За необхідності отримання додаткової інформації від державних органів, інших підприємств, установ, організацій, страховик має право продовжити термін розслідування ще на 60 діб.

Розслідування причин та обставин настання страхового випадку може здійснюватися страховиком або уповноваженою ним особою - аварійним комісаром. Останні мають право доступу до об'єкта та необхідних матеріалів офіційного розслідування авіаційної події, зокрема до його закінчення комісією, відповідно до вимог національного законодавства.

Прийнявши рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, страховик має письмово обгрунтовуючи власну позицію, повідомити страхувальника, але не пізніше 15 діб з моменту закінчення розслідування страхового випадку.

Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування страховиком може бути:

- вчинення страхувальником навмисних дій, спрямованих на настання страхового випадку;

- надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або факт настання страхового випадку;

- несвоєчасне повідомлення страхувальником про факт настання страхового випадку за відсутності поважних причин або перешкоджання страховикові у визначенні реальних обставин, характеру та розміру збитків.

Умовами конкретного страхового договору може бути додатково передбачений перелік інших підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, що не має суперечити законодавству.



9. Страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу

Об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечить законодавству, пов'язані з життям і здоров'ям членів екіпажу ПС та іншого авіаційного персоналу. Страхувальником виступає експлуатант ПС.

Застрахованими особами за цим договором є фізичні особи - члени екіпажу ПС та інші представники авіаційного персоналу, які відомі суб'єктам страхового договору на момент укладення договору страхування. Інформація про застрахованих осіб (прізвища, імена) відображається у страховому полісі (сертифікаті) або в додатку, що є невід'ємною частиною останнього.

Зміст страхового поліса засвідчується підписами та печатками суб'єктів страхового договору.

Термін дії договору визначається від початку передпольотної підготовки до закінчення післяпольотних робіт. Згідно з міжнародною практикою, це може відповідати покриттю “24 години при виконанні службових обов'язків” (24 hours on duty).

Страховим випадком за договором страхування членів екіпажу ПС та іншого авіаційного персоналу може бути визнано смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності застрахованої особи під час виконання нею службових обов'язків.

Страховий тариф для цього виду страхування законодавчо обумовлено в максимальному розмірі брутто-тарифу на один рік, що не повинен перевищувати 2% страхової суми.

Страхова сума, згідно з вимогами національного законодавства, не повинна бути меншою за 100 тис. грн. за кожну застраховану особу.

За умови встановлення факту настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплати в законодавчо встановленому обсязі:

Права та обов'язки сторін. З метою отримання сум страхової виплати страхувальник зобов'язаний надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії таких документів:

- заяву про страхову виплату;

- страховий поліс (сертифікат);

- розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів;

- сертифікат льотної придатності;

- листок непрацездатності або довідку спеціалізованої медичної установи про встановлення інвалідності;

- свідоцтво про смерть застрахованої особи та документи про правонаступництво для спадкоємців.

Прийняття рішення та здійснення страхової виплати страховиком має бути не пізніше десяти днів з моменту отримання від страхувальника зазначених вище документів.

10. Страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт

Це вид особистого страхування підгалузі страхування від нещасних випадків, що передбачає надання страхового захисту авіаперевізнику шляхом покриття збитків, завданих життю та здоров'ю працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Об'єктом страхування є майнові інтереси замовника авіаційних робіт щодо життя та здоров'я його працівників, пов'язані із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Страхувальником за цим договором страхування може бути фізична чи юридична особа, яка є замовником авіаційних робіт і уклала відповідну угоду з виконавцем авіаційних робіт.

Застрахованою особою за цим договором є фізична особа - виконавець авіаційних робіт із забезпечення технологічного процесу.

Термін дії договору визначається з моменту заходження застрахованої особи на борт ПС з метою виконання нею своїх обов'язків, до моменту сходження з нього.

Страховим випадком за договором страхування працівників замовника авіаційних робіт може бути визнано смерть, інвалідність, тимчасову втрату працездатності застрахованої особи під час виконання нею службових обов'язків щодо забезпечення технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт.

Порядок визначення страхового тарифу, страхової суми, страхової виплати за цим видом страхування є законодавчо обумовлені та аналогічні до розглянутих вище умов страхування членів екіпажу ПС та іншого авіаційного персоналу.

11. Перестрахування та співстрахування на повітряному транспорті

1. Принципи перестрахування

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості.

Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

- Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

- Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

- Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування -- страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика

(перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, -- цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, --ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямомустраховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі: представлення клієнта, консультування, ведення переговорів, розподіл ризиків.

2. Основні види діяльності перестраховиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія -- це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія -- відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія -- відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія -- відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму -- відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія.

Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один із них -- створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії.

Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує

перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

3. Методи та форми перестрахування

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін пере страху вальні операції поділяються на такі:

факультативні;

облігаторні (договірні);

факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані). Факультативний метод перестрахування характеризується повною

свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте

вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

* у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

* у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання -- економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності.

Цю суму визначають:

окремо за страховим полісом;

за одним ризиком;

за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій.

Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має зважати на розмір власного утримання. Занижений розмір власного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропорядності страховика при врегулюванні збитків у разі настання страхових подій.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах світу

розмір власного утримання регламентується законодавством або самими учасниками перестрахування.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки.

При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування. Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу.

Інші переваги цього методу полягають ось у чому:

у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

– автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

– можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

– гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан страхового портфеля цедента. Бордеро-премії -- це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полісу; назву застрахованого об'єкта; період страхування; страхову суму; власне утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховувальну

премію.

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію: номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження об'єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування і облігаторно-факультативне перестрахування.

4. Форми проведення перестраховувальних операцій

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у

розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцеде-нтний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Наприклад, перестрахувальник має договір з квотою 80 %. Ліміт відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300 тис. ум. од. Якщо перестраховується ризик в 100 тис. ум. од., власне утримання становить 20 тис. ум. од., частка перестраховика -- 80 тис. ум. од. Ризик в 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент -- 80 тис. ум. од., перестраховик -- 320 тис. ум. од. Але ліміт перестраховика за договором дорівнює 300 тис. ум. од., які він і приймає (20 тис. ум. од. лишилося за межами квотного договору).

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента:

* на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

* квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

* при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов'язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

* результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує

чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.

Ексцедентне перестрахування -- складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором -- це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання.

Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі). Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин.

Отже, перестрахування, як і страхування, має багато різних визначень. Закон України "Про страхування" трактує його як "страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань у іншого страховика (перестраховика)"...

Англійське законодавство визначає його як нове страхування, укладене за новим полісом на один і той же застрахований ризик з метою забезпечити страховика від ризиків, взятих ним на страхування раніше. Це визначення породило ще одну дефініцію: перестрахування - це страхування страховиків.

Організаційний механізм перестрахувальної операції відрізняється від механізму співстрахування кількома елементами. По-перше, договір страхування усього об'єкта укладає один страховик. Його називають першим страховиком або цедентом, котрий передає надлишкову відповідальність іншим страховикам, котрих називають перестраховиками або цесіонаріями. По-друге, страховик залишається відповідальним перед страхувальником і останній може не знати, перестрахований його договір чи ні. По-третє, разом з відповідальністю страховик передає і частину страхової премії як плату за прийняття ризику. По-четверте, при страховому випадку страхове відшкодування повністю сплачує страховик, а перестраховики повертають йому свої частки, хоч іноді передбачається пряме перерахування коштів від них до страхувальника. По-п'яте, ризик, прийнятий перестраховиком, може бути переданий в повторне перестрахування. Такий процес називається ретроцесією.