Облік лізингових операцій

Розвиток лізингу у нашій країні стикається з проблемою пошуку значних за обсягом та стабільних джерел коштів для здійснення лізингових операцій. Аналіз стану вітчизняного підприємництва дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні найбільш реальними господарюючими суб'єктами, що мають тимчасово вільні кошти або мають доступ до таких, є банківські установи, що обумовлює доцільність їх включення до здійснення лізингових операцій.

Суб'єктами лізингу є окремі лізингові компанії, банки, інші кредитно-фінансові установи. Банки можуть бути і непрямими суб'єктами лізингу (див. рис. 1.1.).

Рис.1.1. Специфіка лізингових відносин

З самого початку розгляду етапів здіснення лізингового процесу комерційними банками України треба відмітити, що на практиці українські банки частіше виступають засновниками власних лізингових компаній Фінансово-лізинговий Дім банку «Україна», Укрексімлізинг, Аваль-лізинг та ін. Окремі банки реалізують лізингові проекти як кредитори, рідше як лізингодавці.

До опосередкованих форм участі у лізингових угодах відносяться такі:

створення власної дочірньої лізингової компанії;

створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторінгове).

Хоча лізингові операції можна класифікувати за різними ознаками, до кредитних банківських операцій відносять тільки операції з фінансового лізингу, які з економічного погляду розглядаються як кредити в інвестиційну діяльність.

Організація і технологія здійснення операцій з фінансового лізингу визначаються в кожній країні власними законодавчими актами, але в загальному можна виділити три основні етапи лізингової угоди, як і при будь-якому кредитуванні: підготовчий етап; юридичне закріплення угоди; етап укладення лізингової угоди і виплати лізингових платежів.

На першому етапі здійснюється пошук потенційних клієнтів, зацікавлених у фінансовому лізингу, або ініціатива може виходити від лізингоодержувача, який самостійно підбирає постачальників устаткування. Майбутній лізингоодержувач подає лізингодавцю заяву-клопотання, де вказує технічну характеристику устаткування, його комерційні параметри, найменування і реквізити постачальника цього устаткування. Крім заяви, подаються всі звітні документи для визначення кредитоспроможності лізингоодержувача. лізинг комерційний банк

Лізингодавець, оцінюючи кредитоспроможність клієнта, бере до уваги загальну кон'юнктуру лізингового ринку, місце і перспективи даного клієнта в ринковій конкуренції, а також технічні характеристики об'єкта лізингу, можливість його заміни.

На наступному етапі при позитивному вирішенні питання лізингу лізингодавець інформує потенційного клієнта про готовність до вступу в лізингові відносини, а постачальникові скеровує замовлення на поставку устаткування, та між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу.

Лізингодавець є власником об'єкта лізингу, тому має право перевірити якість і комплектність його; при виявленні недоліків може доручити постачальнику усунути їх у визначений термін або взагалі розірвати договір купівлі-продажу.

Постачальник найчастіше відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачеві, який зобов'язується його прийняти, але монтаж і введення в експлуатацію здійснює постачальник. Після закінчення монтажу обладнання складається акт, який підписується трьома сторонами, а лізингодавець оплачує шляхом переказу на ім'я постачальника загальну суму об'єкта лізингу.

Третій етап лізингових операцій -- укладення лізингової угоди, договору страхування та інших документів і сплата лізингових платежів (див. рис.1.2).

Рис. 1.2. Організація лізингового процесу

1 - заява від лізингоодержувача;

2 - висновок про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність його проекту;

3 - замовлення-наряд;

4 - договір купівлі-продажу;

5 - акт прийняття устаткування в експлуатацію;

6 - оплата поставки;

7 - лізинговий договір;

8 - договір про страхування предмета лізингу;

9 - договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;

10 - лізингові платежі.

У балансі банку-лізингодавця операції з фінансового лізингу відображаються на рахунках:

1525 Фінансовий лізинг, який наданий іншим банкам.

2075 Фінансовий лізинг, що наданий СГД.

Призначення рахунків: облік непогашеної заборгованості лізингоодержувачів за основними засобами, наданими у фінансовий лізинг. За дебетом рахунків проводяться суми заборгованості за угодами фінансового лізингу під час їх укладення. За кредитом рахунків проводяться суми платежів, які надійшли на погашення заборгованості за фінансовим лізингом, а також суми, які перераховані на рахунки пролонгованої, простроченої та сумнівної заборгованості.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця повинні поділятися на процентні платежі за кредитами та платежі за основною сумою погашеної заборгованості.

Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується при лізингу до залишкової суми активу та зобов'язання за фінансовим лізингом.

Якщо лізингоодержувачем виступає банківська установа, то облік операцій при фінансовому лізингу здійснюється на пасивних балансових рахунках № 1625 «Фінансовий лізинг, який отриманий від банків» та № 3615 «Кредиторська заборгованість за фінансовим лізингом». В активі балансу банку-лізингоодержувача обліковуються одержані в оренду основні засоби.

Кредитні відносини банків та лізингових компаній можуть будуватися по-різному. Банки надають гарантовані кредити, які видаються окремо по кожній операції, окремо після вивчення платоспроможності клієнта; та негарантовані кредити, які представляють собою звичайні банківські кредити компанії, як і будь-якому позичальнику.

Але разом з тим використання лізинговою компанією кредитів у значних розмірах робить її надто залежною від цього джерела. Ефективність діяльності фірми залежить тоді від можливості отримання банківського кредиту, коливань позичкового проценту та інших факторів, пов'язаних з банківською політикою. Іншою серйозною проблемою вітчизняних лізингових компаній є те, що сьогодні основною формою кредиту комерційних банків є короткострокові, а договір лізингу, як правило, має довгостроковий характер. Ці обставини вимушують лізингову фірму при заключенні лізингової угоди прораховувати всі її параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із здійсненими затратами на залучення коштів, а також для забезпечення належного рівня ліквідності та виконання своїх платіжних зобов'язань.

Задовольняючи значні потреби лізингових компаній, кредитні установи (передусім банки) отримують можливість впливати на масштаби, напрями та розвиток конкретних видів лізингу.

Виступаючи у ролі позикодавця лізинговій компанії, а безпосередньо як лізингодавець, комерційні банки таким чином використовують безпосередню форму (метод) участі банківського капіталу у лізинговому бізнесі. У цьому випадку банк діє відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”, у якому сказано, що банки можуть здійснювати таку банківську операцію, як “придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)”.

Порівняно із створюваними лізинговими компаніями банки мають таку важливу перевагу, як те, що вони вже організаційно оформлені; для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення у їх структурі спеціального відділу чи групи, у склад яких повинні увійти робітники, знайомі із специфікою даних операцій. Привабливість для комерційних банків лізингових операцій пояснюється тим, що крім прибутку, ці операції дадуть можливість комерційним банкам розширити коло своїх операцій, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, закріпити традиційні зв'язки та налагодити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення банками комерційних лізингових операцій може стати ефективним засобом розширення сфери банківського впливу. Виконуючи функцію лізингодавця, банки можуть зробити свій внесок до формування стратегії та тактики оновлення основних фондів, визначати напрями розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку.

Перевага лізингової операції для банку полягає також у достатньо високій її рентабельності. Крім того, банки можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій та платежів порівняно із операціями довгострокового кредитування.

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій ускладнюється тим, що лізингові спеціалісти у банку повинні мати глибокі знання у сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту і пропозиції нового та вже використаного обладнання, бухгалтерського обліку, аудиту, законодавства, оцінки ризиків, страхування майна. Лізингова операція відноситься до числа досить ризикованих банківських операцій, особливо при оперативному лізингу, коли необхідно відшкодувати залишкову вартість майна після закінчення строку дії лізингової угоди.

Розділ 2. Аналіз результатів здійснення лізингових операцій в Україні

Банківський ринок є одним із секторів економіки України, що динамічно розвивається. З кожним роком зростають обсяги розміщення й залучення коштів, розширюється спектр банківських послуг і продуктів, підвищується їхня якість. Перед всіма банками, які займають лідируючі позиції на ринку, постає важке завдання нарощування активів, капіталу, територіального розширення. Необхідність більш ефективного використання фінансових ресурсів потребує пошуку нових джерел їхнього залучення. В цьому аспекті значною є роль маркетингових інструментів, зокрема лізингових операцій. Великої поваги заслуговує досвід використання лізингових операцій у банківській сфері. Упродовж останніх років лізингова індустрія в Україні продемонструвала значний потенціал свого розвитку: портфель лізингових угод зріс на 70%, а кількість зареєстрованих лізингових компаній, серед яких чимало іноземних, подвоїлася. Але, незважаючи на збільшення кількості лізингових операцій в Україні, розвиток цього напрямку банківської діяльності характеризується повільністю, суперечливістю та непрозорістю за вартісними показниками діяльності лізингових компаній. Розбіжність між реальним обсягом вартості наданих лізингових послуг та потенційним попитом, низький показник застосування лізингу для оновлення основних фондів підприємствами визначають актуальність застосування лізингу насамперед у банківській сфері, яка є найбільш інвестиційно привабливою.

Створення лізингових компаній при комерційних банках, які є їхніми основними засновниками, а також становлять найпотужнішу групу лізингових компаній, які активно функціонують на ринку лізингу в Україні, - це основна тенденція розвитку лізингу в Україні. Такі компанії надають лізингові послуги широкому колу клієнтів, зокрема власним постійним клієнтам, яких рекомендують до обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Тому лізингові компанії в структурі великих комерційних банків мають також високий потенціал, значне коло клієнтів і посідають високу позицію на лізингову ринку.

Розглянемо взаємодію банків та лізингових компаній, яка має ряд переваг саме для лізингових компаній:

лізингова фірма, що створена банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким фінансується і інша власна діяльність банківської установи;

управляти ліквідністю. Для спеціалізованих лізингових компаній особливо актуальним є ризик ліквідності, так як оборотність фінансування в лізингу досить складна для прогнозування. В банку, для якого лізинг - не основний вид діяльності, ризики ліквідності створеної при банківській структурі компанії покриваються ліквідними активами банку;

банки мають великі можливості щодо встановлення справжньої платоспроможності лізингоотримувача, що дозволяє лізинговій фірмі приймати важне рішення щодо клієнта на підставі більш достовірної інформації.

У межах банківсько-лізингового бізнесу банківські установи отримають такі переваги:

1) лізинг є досить вигідним інструментом для більшості банків, оскільки під лізинговими операціями слід розуміти використання короткострокових або довгострокових кредитних ресурсів;

2) для багатьох банків розроблена окрема стратегія щодо лізингового бізнесу, оскільки обсяги кредитування дещо знизились за останній рік, тому лізинг може стати тим інструментом, в якій банки може направляти тимчасово вивільнені короткострокові ресурси при досить високій дохідності;

3) в заставу до банку потрапляють предмет лізингу, майнові права на лізингові платежі за договором лізингу;

4) лізингова компанія виконує ряд обов'язків, а саме: здійснює аналіз кредитоспроможності, займається низкою технічних питань;

5) ризики банки поділяють з лізинговими компаніями, які фінансують за рахунок власних коштів від 5 до 50% від суми кожного проекту;

6) збільшення клієнтської бази та нарощування кредитного портфелю.

Одним з перших банків, що створив підконтрольну собі лізингову компанію, був АКБ «Україна». У 1996 році розпочав свою діяльність фінансово-лізинговий дім «Україна» для надання послуг на ринку лізингового кредитування.

Про інтерес вітчизняних банківських установ до створення афільованих лізингових компаній на даному етапі говорить той факт, що провідні лізингові компанії є підконтрольні різним банківським групам, що демонструє табл.2.

Таблиця 2.2. Лідери на ринку лізингових послуг

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Лізингові компанії з іноземним капіталом:

Іnternational Leasing (Німеччина);

СА Leasing (Австрія);

Оптима-лізинг (Німеччина);

Дуац (Німеччина).

Однак проблема полягає в тому, що до лізингових компаній не висувається жодних вимог або норм, тому підприємство будь-якої форми власності може стати лізингодавцем. Такий підхід не дає можливості оцінити реальний обсяг лізингової діяльності в Україні.

З іншого боку лізинговий ринок України знаходиться на етапі формування, його розвиткові приділяється недостатня увага з боку держави. В уряді досі не визначено орган, який би відповідав за проведення політики щодо розвитку лізингу в Україні. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» контроль за діяльністю фінансових установ, до яких належать і лізингові компанії, покладається на уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Національний банк України і Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Державну політику щодо розвитку лізингу в Україні має здійснювати Міністерство економіки та питань європейської інтеграції, до компетенції якого входить розробка економічної політики уряду.

Перешкоджає розвиткові лізингу і надто жорстка система оподаткування лізингових операцій. Відповідно до ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати орендавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу його валових витрат або основних фондів. Тому лізингодавець змушений сплачувати податок на прибуток не лише з власного прибутку, а й зважаючи на основну вартість об'єкта лізингу, не зменшуючи при цьому свої податкові зобов'язання на суму амортизації об'єкта лізингу, оскільки він включається до складу основних фондів лізингоодержувача. Таким чином, лізингові схеми придбання основних фондів стають дорожчими й економічно невигідними порівняно із звичайним порядком придбання основних фондів за допомогою банківських кредитів. Відповідно до ст. 4 цього Закону лізинговий платіж вважається валовим доходом лізингодавця. Проте переважну частку лізингового платежу становить погашення основної вартості об'єкта лізингу, тобто поступове відшкодування капіталовкладень лізингодавця, повернення яких недоцільно розглядати як валові доходи. Отже, є сенс змінити порядок оподаткування так, щоб витрати лізингодавця на придбання об'єктів фінансового лізингу вважались основною сумою фінансового кредиту, наданого лізингоодержувачеві. А до складу валового доходу лізингодавця для цілей оподаткування слід включати лише винагороду за договором лізингу, яку він одержує понад суму витрат, авансованих на придбання об'єкта фінансового лізингу. І розвиток лізингу, як уже зазначалося, стримується недосконалістю чинного законодавства. Закон України «Про лізинг», прийнятий у 1997 р., не враховує нагромадженого досвід здійснення лізингових операцій. Тому назріла необхідність перегляду його положень.

Через недосконалість законодавства та низьку прибутковість фінансового лізингу в цей бізнес направляється незначна частка фінансових ресурсів, насамперед банківських. На цьому сегменті ринку працює небагато підприємств, головним видом діяльності яких є надання послуг з фінансового лізингу.

Під час здійснення лізингових операцій перед комерційними банками постають проблеми, аналогічні проблемам кредитування. У першу чергу, це недостатня кількість платоспроможних позичальників та збитковість: за даними Державного комітету статистики, 34,5% загальної кількості підприємств є збитковими. Існує висока ймовірність несвоєчасного одержання лізингового платежу за користування майном, через що банки змушені формувати спеціальні резерви.

Спостерігаючи за темпами становлення і розвитку лізингового ринку, які є не досить значними, можна зробити висновок про складність ситуації, що склалася. Насправді перешкод, які заважають розвиток так необхідно інвестиційного інструменту, досить багато. Серед них можна виділити такі групи:

макроекономічні проблеми, які створюють несприятливий інвестиційний клімат у країні в цілому;

недосконалість законодавчої бази;

відсутність пільг, спрямованих на підтримку лізингу.

Перша група проблем обумовлена відсутністю довгострокового кредитування, інфляційними процесами, які негативно відбились на економіці країни в цілому. Одним із способів усунення такої ситуації може стати розумна грошово-кредитна політика Національного банку України.

Друга група проблем спричинена недосконалою законодавчою базою, що призводить до подвійного трактування термінів, неузгодженості законодавчої бази тощо. В даному випадку Верховній Раді України необхідно усунути суперечності у законах, які регулюють цей вид діяльності.

Не менш важливою є третя група проблем. Саме запровадження податкових пільг примусить учасників лізингової угоди «закрити очі» на вище перераховані проблеми. Позитивні зміни можливі лише при використанні прискореної амортизації з коефіцієнтом 2 (і більше), скасуванні податку на прибуток з лізингодавці і фінансово-кредитних інститутів, яків беруть участь у лізинговій угоді, термін якої перевищує 3 роки.

Крім перелічених проблем, негативно також є обмеженість термінів дії лізингових угод. У вітчизняній практиці переважають договори середньострокової дії на відміну від зарубіжних компаній, де лізингові угоди укладаються на довгострокові терміни. Не менш важливу роль відіграє слабкий розвиток інфраструктури ринку та відсутність інформації і реклами щодо лізингових послуг. Інфраструктура лізингового ринку повинна включати широку мережу лізингових компаній, консалтингові фірми, інформаційну систему, банківські установи, маркетингові компанії, страхові й рекламні послуги, а також структури збуту. Недостатній інфраструктурний ринок лізингу спричиняє інші проблеми - брак кваліфікованих кадрів і недостатню інформованість потенційних споживачів лізингових послуг.

На жаль, вітчизняне законодавство не відповідає нормам міжнародного лізингового права. Спостерігається яскраво виражена тенденція залежності вітчизняного лізингового ринку від імпорту: близько 80% лізингових операцій є операціями міжнародного лізингу.

Слід зазначити, що нестабільна економічна ситуація в країні є головною причиною короткотерміновості дії укладених угод. У нинішніх нестабільних економічних умовах лізингодавці не можуть дозволити розстрочити виплати за лізинговими угодами на 5 -7 років, що знецінює переваги лізингу, наприклад, у порівнянні з кредитуванням.

Але поки ситуація на лізинговому ринку залишається критичною. Комплексний лізинговий проект, який охоплює всі види лізингу з гнучкою системою платежів, може бути реалізований лише за умови надання податкових пільг на період розвитку даного виду бізнесу. У зв'язку з цим за останній період нагромадилось багато зауважень і пропозицій, ведеться робота над удосконаленням податкової політики у сфері лізингу.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку

3.1 Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу

Розвиток лізингу, малого та середнього бізнесу, технічне переоснащення виробництва потребують формування сприятливого економічного середовища. Це передбачає реалізацію таких першочергових заходів:

звільнення лізингодавців від сплати податків на прибуток, отриманий ними від реалізації договорів фінансового лізингу зі строком дії не менше 3 років, на додану вартість при наданні лізингових послуг із збереженням діючого порядку сплати податку на додану вартість при придбанні майна, що є об'єктом фінансового лізингу;

звільнення кредитних установ від сплати податку на прибуток, отриманий ними від надання кредитів на строк 3 роки і більше для реалізації операцій фінансового лізингу (виконання лізингових договорів);

звільнення від сплати податку на додану вартість технологічного обладнання та запасних частин до нього, що ввозяться по імпорту (операції міжнародного лізингу).

Та все ж, попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, та незважаючи на активний розвиток фінансової системи в нашій державі, в економічному середовищі України такий вид кредитування ще вважається досить молодим. Тому окремі науковці пропонують використовувати деякі заходи для активізації операцій фінансового лізингу, а саме диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також використання страхового резерву у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати.

Активізація лізингової діяльності в умовах інтеграції України у світовий економічний простір неможлива без подальшого вдосконалення існуючої законодавчої бази, яка поки що відстає від сучасних потреб. Перш за все існує термінологічна невизначеність, нечіткість у законодавчих актах. Наприклад, у статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» записано «Лізингова (орендна) операція -- господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк». В існуючій редакції операції з лізингу прирівнюються до оренди, і тому до складу об'єктів лізингових (орендних) операцій включаються не тільки основні засоби, а й земля, що не відповідає ні економічній, ні правовій природі лізингу. Аналогічна термінологія застосовується і в Законі України «Про податок на додану вартість» - статті 1, 3 та інші. Це створює плутанину і призводить до ускладнень, помилок у податковому та бухгалтерському обліку. Тому необхідно дати чітке визначення лізингу, лізингових операцій, лізингової діяльності, лізингових, відносин, які, по своїй суті, не ідентичні оренді.

Має місце також неконкретність у визначенні операцій з лізингу в існуючих законодавчих актах. Насамперед, це стосується оперативного лізингу, що дає підстави для різного його трактування, а в деяких випадках - до неправильного віднесення до фінансового лізингу, що, в свою чергу, призведе до ускладнення фінансових можливостей лізингодавця.

Так, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» -стаття 1 «Визначення термінів» даються такі трактування оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

-- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

-- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

-- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

-- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.

На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існуючих раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі фінансового, не тільки у Законах України («Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу, підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій.

Не до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Закону України „Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу. Аналогічно в статті 10 цього ж закону «Права та обов'язки лізингодавця» сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Отже, на наш погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 «Права та обов'язки лізингодавця» і пункт 7 частини 2 статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» доповнити словами «якщо інше не передбачено умовами договору лізингу». Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес.

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується.

Іншою невирішеною проблемою є надто висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором.