Страхування в агропромисловому комплексі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота зі статистики

Виконав:

Студент групи ЕП-5-1

Охріменко Є.О.

Перевірив:

Третиниченко Ю.О.

Київ 2016

План

1. Роль страхування в розвитку агропромислового комплексу

2. Страхування кредитних ризиків

Література

1. Роль страхування в розвитку агропромислового комплексу

Сільське господарство є дуже незахищеним видом діяльності, так як природа дуже непередбачена, і погана погода може зруйнувати все, чим ти так довго займався. Особливо це стосується посівних культур, тому що холода чи навпаки спека можуть вбити весь урожай. А якщо говорити про домашніх тварин, то ризик не менший. Тварина може захворіти, загубитися чи її можуть вкрасти. Саме тому страхування в сільському господарстві має велике значення, якщо ти хочеш отримати бажаний результат та спати спокійно.

Первинний зміст терміну страхування означає підтримку, гарантію успіху, відшкодування збитків особі, котра потерпіла. Існує безліч історичних фактів, що підтверджують існування страхування у сферах, пов'язаних із виробництвом та розподілом продуктів землеробства. Періодичність засух, повеней, неврожаїв, інших стихійних лих наші предки відчували на власному житті. Це відображено у великих книгах минулого, зокрема християнській Біблії, де зазначалося, що після кількох урожайних років обов'язково буде неврожайний. Знищували запаси продовольства й урожаї напади ворогів. Давні люди розуміли, що необхідно створювали спільні запаси. Система натурального продуктового страхування широко розвинулася на Сході, зокрема в Японії. Державні органи влади щорічно збирали з населення рис, просо й інші продукти, зберігали їх на складах і роздавали в роки голоду.

В Європі перше страхове товариство виникло в Ісландії в XII ст. Заможні селяни об'єднувалися у спільноту для взаємного захисту від втрат на випадок вогню, граду чи загибелі худоби. При страхуванні частина збитків відшкодовувалася грішми, а частина натурою, матеріалами або працею.

Особливістю існуючого примітивного страхування в цей час є відсутність страхових платежів які би регулярно сплачували у загальну касу учасники страхового колективу.

Зародження страхування у Київській Русі відображено в „Руській правді". Наприклад, якщо вбито княжого мужа, а вбивцю не буде знайдено, то 80 гривень за нього платить та округа, на території котрої було знайдено вбитого.

Найдавнішим особам страхового захисту в Україні в епоху Середньовіччя було взаємне страхування. Чумаки, які перевозили вантажі, спільно відшкодовували збитки потерпілому від нападу розбійників або від стихійного лиха, що призводило до втрати товарів або вола.

Існувало державне страхування і в Московській державі. Для викупу з рабства людей, був створений спеціальний фонд. Викуп фінансувався з казни, а затрачені кошти повертали через щорічний розподіл між населенням. Цей розподіл здійснювався на рівних засадах. Існувало три розміри платежів: найменший розмір - для стрільців, середній - для селян приватників і найвищий - для селян, котрі належали до церковної общини.

З кінця XVII ст. почали розвиватися нові види страхування: страхування від вогню і сільськогосподарське страхування. Особливо виділилося останнє. Першою організацією такого виду страхування на території Російської імперії було Ліфляндське товариство взаємного страхування посівів від граду, організоване у Прибалтійському краї. Наприкінці XVIII ст. - початку XIX ст. успішно розвивалося сільське господарство у Франції, Німеччині. Це зумовило появу акціонерних і взаємних товариств зі страхування від граду і страхування худоби.

Необхідність, функції, види сучасного сільськогосподарського страхування

Сучасне страхування аграрного виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій та установ зв'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів.

Сільське господарство об'єктивно, внаслідок своїх особливостей, є галуззю із вищим ризиком порівняно з іншими галузями національної економіки. Ризик у сільському господарстві полягає у відсутності гарантій отримання запланованих виробничих результатів під впливом природних чинників. Визначаючи втрати і збитки викликані природними або стихійними чинниками, треба враховувати не лише втрати майна (будинки, машини, тощо), а й втрати урожаю, приплоду, продуктивності.

Зменшення та розподіл ризиків аграрних товаровиробників здійснюється через механізм страхування. В економічно розвинутих країнах страхування розглядається як один із найважливіших інструментів управління ризиком і популярний не лише на великих аграрних підприємствах, але і у середовищі малого та середнього бізнесу.

В Україні найризикованішим є вирощування сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень. Актуальність страхування зростає тому, що під ці культури відведено більше половини території.

В механізмі страхування сільського господарства розрізняють два поняття: шкоди і втрати.

Перші - це пошкодження чи знищення, зумовлені стихійним лихом або нещасним випадком. Коли знищення перевищують 10% вартості оцінки майна чи продукції, вони називаються надзвичайними шкодами. Другі - це зменшення очікуваної врожайності або продуктивності через повне або часткове знищення засобів виробництва, кошти на відновлення пошкодженого майна.

В Україні впродовж останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а у державних - обов'язковим. У більшості країн Західної Європи застосовується лише добровільна форма страхування у рослинництві й тваринництві.

За правилами добровільного страхування об'єкти сільськогосподарського страхування в Укра'ші поділяються на чотири групи:

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у плодоносному віці.

2. Дерева, плодоягідні кущі та виноградники.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного виробництва, передавальні пристрої, силові, робочі й інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

Деякі види майна (дамби, земельні споруди, меліоративні споруди) не підлягають страхуванню. Не можна застрахувати будівлі та споруди дуже старі, непридатні для використання, а також ті, що перебувають у зоні зсуву, обвалу чи повені.

З 2003 року в Україні запроваджено обов'язкове страхування тварин. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного вибою від хвороб, стихійних явищ і нещасних випадків" власники тварин зобов'язані їх застрахувати. Сума обов'язкового страхування не повинна перевищувати його ринкової вартості. Не підлягають страхуванню тварини хворі на туберкульоз, або інші хвороби.

Відносно страхового об'єкта страховик і страхувальник беруть зобов'язання. В енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера дається визначення страхового зобов'язання як такого, що беруть на себе учасники страхування (страховик і страхувальник) і які при добровільному страхуванні зумовлені договором, а при обов'язковому - законом. Необхідною умовою страхування є те, що юридична чи фізична особа, котра укладає договір добровільно чи обов'язкового страхування має бути заінтересована у збереженні матеріальних цінностей, що страхуються.

У випадку втрат урожаю чи загибелі худоби постає страховий випадок. Тоді страховик має виплатити відшкодування - страхову суму.

На мою думку, гарно що багато об'єктів страхування в сільському господарстві повинні бути застраховані обов'язково. Тому що, якщо у власників буде пропадати урожай чи гинути скот, це може погано вплинути на економіку країни в цілому. Через те, що незахищеність в цьому виді діяльності знизило би кількість людей, які цим займаються.

Я гадаю, що держава повинна гарно контролювати процес страхування об'єктів с/г та заохочувати роботу страхових компаній, бо це справді важливо для всієї економіки країни.

2. Страхування кредитних ризиків

У наш час є багато нечесних людей, які хочуть заробити легкі гроші. А як це можна зробити легше, ніж запозичити кошти у когось і не повернути. І якщо б не було органів, які охороняють кредиторів і не дають їм гарантії, то нам би жилося набагато гірше.

Тому страхові компанії мають велику підтримку кредиторів та забезпечують спокійну їх роботу. А крути-не крути, ризики є завжди.

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу - кредит - створює різні економіко - правові ситуації: для боржника - зобов'язання повернути позику, а для кредитора - право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомогою різних доступних заходів правового та матеріального характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами.

Здійснюючи аналіз вітчизняного кредитного механізму в умовах ринкових засад господарювання, можна зробити висновок, що переважно використовуються чотири форми забезпечення кредитів: застава, гарантія, поручительство та страхування кредитних ризиків. Попри високу надійність перших трьох зазначених форм забезпечення кредитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов найбільш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування, яке базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування. Але лише ця форма викликає найбільше непорозумінь, суперечок та дискусій.

Стосовно страхування ризиків у кредитній сфері в вітчизняному законодавстві виділено три види:

- страхування кредитів;

- страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

- страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

Однак, як свідчить міжнародна страхова практика, видів кредитного страхування значно більше. Зарубіжні страховики вийшли на досить високі рівні здійснення страхування експортних, інвестиційних та споживчих кредитів. Успішно функціонує також ринок перестрахування кредитних ризиків. сільськогосподарський страхування ринковий

Сучасне вітчизняне законодавство покладає на заставодавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя. Разом з тим при заставі рухомого майна, переданого у заклад, такий обов'язок покладається на заставодержателя. Він повинен страхувати предмет застави в обсязі його вартості та в інтересах заставодавця.

Страхування заставлених об'єктів практично становить другу лінію захисту кредиторів, першою є сама застава, і тому таким важливим є питання усунення недоліків, породжених цими відносинами.

Сфера застосування застави постійно розширюється разом із введенням на ринок нових форм застав. Предметами застави в практиці давно вже є не лише будівлі. Нині банки та страхові компанії спільно розробляють і впроваджують механізм одержання кредиту під заставу сільськогосподарської продукції.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе - замість боржника - роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії. При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони: кредитор - суб'єкт, на користь якого має бути виконане зобов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; позичальник-суб'єкт, який зобов'язаний повернути борг, він же страхувник; гарант - страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зобов'язання, під які надаються страхові гарантії.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Кредит довіри не вкладається в традиційну схему кредитних відносин, тому що пов'язаний з морально-етичними відносинами, які складаються між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в переданні працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не виправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор, а з другого - набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого - задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Незважаючи на велике економічне значення кредитного страхування, воно поки що займає незначні позиції на вітчизняному ринку страхових послуг.

Така ситуація зумовлена рядом причин, зокрема: низькою платоспроможністю українських громадян і підприємницьких структур; неоднозначним трактуванням окремих статей страхового законодавства та неповною нормативною базою страхування; не вироблено загальних умов кредитного страхування; недовірою потенційних клієнтів до страхових компаній.

Література

1. Закон України "Про страхування" від 07.03.96 р. N 85/96-ВР;

2. Цивільний кодекс 16.01.03р. №436 - IV;

3. Сабодаш Р.//Страхування кредитних ризиків-спосіб забезпечення виконання зобов'язань чи їх окремий вид?//Підприємство, господарство, право.-№11.-2005р.-с.123- 125;

4. Сабодаш Р.// Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків// Юридична Україна.- №5.- 2006 р.- с.59-62.

Размещено на Allbest.ru