Форми та види медичного страхування: історія виникнення та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

НAЦIOНAЛЬНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ УКРAЇНИ

„КИЇВСЬКИЙ ПOЛIТЕХНIЧНИЙ IНСТИТУТ”

Фaкультет менеджменту тa мaркетингу

Кaфедрa екoнoмiки i пiдприємництвa

РЕФЕРAТ

з курсу «Стрaхувaння»

нa тему

«Форми та види медичного страхування: історія виникнення та розвиток»

Викoнaлa студенткa 3 курсу, групи УЕ-32

Лемешкo Нaтaлiя

2015



План

медичний страхування фінансування

Вступ

Поняття медичного страхування

Виникнення медичного страхування

Форми медичного страхування

Світовий досвід в медичному страхуванні

Висновки



Вступ

Важливою підгалуззю особистого страхування є медичне страхування. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Воно здійснюється на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, в тому числі у зв'язку з хворобою та нещасним випадком. Мета такого страхування -- забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку одним медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.

Суть медичного страхування -- сплативши одноразовий страховий внесок, значно менший, ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни мають змогу протягом року безкоштовно користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках з платним обслуговуванням.

Медичне страхування, як і страхування від нещасних випадків, може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Кожна з цих форм має певні особливості щодо суб'єктів страхування і умов страхового захисту.

Однією з найбільш важливих галузей сфери послуг є охорона здоров'я. Розвиток страхової медицини -- один із перспективних напрямів розв'язання проблем фінансування охорони здоров'я. Нині питання страхової медицини є дуже актуальними. Досвід зарубіжних країн показує, що відповідні страхові фонди можуть стати вагомим джерелом фінансування, а механізм формування і витрачання цих коштів може забезпечити саме його адресність, тобто фінансування не загалом медичних закладів, а конкретних жителів.



1. Поняття медичного страхування

Медичне страхування - форма соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я, що має своєю метою гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансувати профілактичні заходи. При платній медицині даний вид страхування є інструментом для покриття витрат на медичну допомогу, при безкоштовній медицині - це додаткове джерело фінансування медичних витрат.

При медичному страхуванні інтересом застрахованої виступає можливість компенсації витрат на медичне обслуговування за рахунок коштів страховика.

У більшості країн з розвиненим платним охороною здоров'я медичне страхування набуло широкого поширення.

Основна його мета - максимальна доступність медичних послуг для широкого кола населення і по можливості, повна компенсація витрат страхувальників.

За загальносвітових стандартів медичне страхування покриває дві групи ризиків, що виникають у зв'язку із захворюванням:

1)Витрати на медичні послуги з відновлення здоров'я, реабілітації та догляду;

2) Втрату трудового доходу, викликаного неможливістю здійснення професійної діяльності, як під час захворювання, так і після нього при настанні інвалідності.

Страхування медичних витрат є страхуванням збитку і захищає стан клієнта від раптово виникаючих витрат.

На думку експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, основними причинами переходу до страхової медицини є:

· Недостатність фінансування охорони здоров'я;

· Збільшення обращаемости за медичною допомогою (до 60%) при "безкоштовному" охороні здоров'я;

· Зростання обсягу та вартості медичних послуг паралельно зростанню числа лікарів;

· Дефіцит кваліфікованої медичної допомоги;

· Розквіт "тіньової" економіки в медицині;

· Надцентралізація і монополізація фінансування та управління охороною здоров'я.

Як всяка система, страхова медицина повинна бути заснована на певних принципах.

До найважливіших слід віднести такі з них:

1. Медичному страхуванню підлягає вага населення: працюючі й непрацюючі. Охоплення застрахованих повинен бути всебічним і універсальним, що включає профілактику, лікування, реабілітацію.

2. Всім застрахованим по даній програмі повинна бути забезпечена рівна медична допомога самого високого рівня. Це означає, що кожен вид медичної допомоги повинен бути наданий на підставі медико-економічних стандартів, що включають певний обсяг та якість медичних послуг. Все, що виходить за рамки програми, повинне додатково оплачуватись самим пацієнтом при попередньому її повідомленні.

3. Страхова медицина заснована на високоефективних, перевірених медичних технологіях. Відомо, що чим краще обладнання, тим краще якість лікування, а значить коротше термін перебування в стаціонарі, вища ефективність.

4. Система обов'язкового медичного страхування базується на безповоротній основі. Застрахований і має страховий поліс громадянин має право отримати медичну допомогу на будь-якій території країни, незалежно від місця проживання, а також вибору лікувального закладу і лікуючого лікаря (в межах лікувальних установ, з якими страхова компанія уклала договір), тобто порушується принцип територіального обслуговування.

5. Кожен громадянин має право на добровільне медичне страхування, на ті медичні послуги, які виходять за межі встановленого мінімуму.

6. Страхова медицина - це медицина, яка не визнає дефіцитів. Хворому гарантується надання висококваліфікованої медичної допомоги. Завжди повинен бути вільний необхідний медичний персонал, ліки, інакше сам принцип вступає в протиріччя.

7. Страхова медицина потребує високої медичної культури і професіоналізму. Кожен лікар повинен пройти ліцензування і отримати дозвіл на певний вид діяльності.

8. Страхова медицина - це не видобуток фінансів, це внесок фінансів в охорону здоров'я, це зміна менталітету медичного персоналу, пацієнтів. На перших етапах розвитку - це спосіб отримання додаткових грошей.

2. Виникнення медичного страхування

Медичне страхування зародилося в Україні в середині XIX ст. у вигляді обов'язкового медичного страхування.

Передумовою виникнення цієї форми страхування став період, коли в царській Росії 26 серпня 1866 р. у зв'язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із розрахунку 1 ліжко на 100 людей), що дало початок формуванню фабрично-заводської медицини, в тому числі і в Україні. Однак це положення виконувалося незадовільно. Так, у 80-х рр. XIX ст. в семи українських губерніях із дев'яти медичною допомогою було охоплено лише 15% робітників усіх підприємств. У таких умовах з метою забезпечення соціальної допомоги, в тому числі і медичної, робітники змушені були самостійно знаходити механізми соціального захисту через створення різноманітних страхових товариств та кас взаємодопомоги.

Отже, медичне страхування і страхова медицина в Україні своєю появою завдячують фабрично-заводській медицині, і проявом цього стало виникнення лікарняних кас, які вже на той час існували в Німеччині та інших країнах Європи.

Однією з перших лікарняних кас, що була створена на страхових засадах для надання медичної допомоги, була лікарняна каса у Миколаєві.

Відомо, що в кінці XIX - початку XX ст. запровадження медичного страхування як системи соціального страхування стало невід'ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні. Царський уряд після революційних подій 1905 р. був змушений почати розроблення проекту Закону «Про соціальне страхування» й одночасно, не чекаючи його прийняття, дозволив робітникам організовувати лікарняні каси або ощадні каси забезпечення.

Прийнятий у 1912 р. Державною Думою Закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби» став результатом колективної боротьби робітників, лікарів і прогресивної громадськості. Попри всі його недоліки цей закон уперше в Російській імперії та на території України надав поняттю «лікарняні каси» нормативну базу і затвердив їх статут.

З цього часу лікарняні каси стали організаційними осередками надання медичної допомоги за страховим принципом.

Цей закон поклав початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні.

Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні на той час, джерелами фінансування системи медичного страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були фонди соціального страхування. їх кошти формувалися із внесків промисловців, самих робітників-членів лікарняних кас, на частку яких припадало 60% усіх витрат, а також надходжень від страхових товариств.

Страхова медицина отримала активніший розвиток в Україні після Лютневої революції 1917р. Це виявилося у поширенні медичного страхування практично в усіх галузях промисловості й охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшення числа лікарняних кас. Водночас дрібні каси зливались, і виникали великі страхові організації -- об'єднані лікарняні каси, що значно менше залежали від підприємців.

Загалом у дореволюційний період в Україні була створена власна система страхової медицини.

Однак після Жовтневого перевороту 1917р. лікарняні каси стали перетворюватися в нові демократичні заклади, де кошти на їх утримання формувалися за рахунок внесків підприємців. Таку роль лікарняних кас засвідчив Декрет Ради Народних Комісарів від 14 листопада 1917 р.«Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних закладів, підприємств».

Декрет Раднаркому України «Положення про страхування на випадок хвороби» від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у вигляді допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті у галузях народного господарства.

Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати ) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безкоштовну медичну допомогу.

Однак керівники охорони здоров'я дійшли висновку, що паралельне існування двох систем в медицині -- страхової і державної -- неможливе.

Прийняте за їх пропозицією Положення «Про соціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а також Постанова Раднаркому«Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я» послужили основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас.

В результаті - система страхової медицини не отримала підтримки з боку держави і на початок 1921 р. в Україні були повністю ліквідовані лікарняні каси.

Початок другого етапу страхової медицини пов'язаний з переходом України в березні 1921 р. до нової економічної політики (НЕП), що стало для системи охорони здоров'я поступовим відходженням від бюджетної системи фінансування і призвело до передачі медичних закладів на фінансування місцевим бюджетам з різким скороченням фінансування та до введення часткової оплати за отриману медичну допомогу. Перед закладами охорони здоров'я постала проблема пошуку нових джерел фінансування.

НЕП створила сприятливі умови для відновлення принципів страхової медицини.

В Україні було організовано унікальну систему робітничої медицини. Посприяв цьому Декрет Раднаркому України від 10 грудня 1921 р.«Основне положення про соціальне забезпечення робітників та службовців на випадок тимчасової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на випадок хвороби годувальника».

У відповідності до цього Декрету, страхуванню підлягали робітники промислових підприємств і сільського господарства.

Поряд із допомогою з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів Декрет передбачав надання безкоштовної медичної допомоги застрахованим в амбулаторії, стаціонарі та в домашніх умовах, а також забезпечення ліками, бандажами, окулярами, стоматологічним протезуванням.

Передбачалося також прикріплення медичних закладів до промислових підприємств для надання медичних послуг робітникам і службовцям.

Управління медичною допомогою у структурі Наркомату охорони здоров'я України здійснював відділ робітничої медицини. Однак охорона здоров'я робітників залежала ще й від закладів Нарком - праці та органів соціального страхування. Для узгодження діяльності цих відомств на місцях створювалися губернські страхові ради, а в центрі -- Українська страхова рада. З метою організації спеціалізованих видів медичної допомоги для робітників у 1923 р. було створено лікувальне бюро.

На відміну від республік колишнього Союзу робітнича медицина в Україні набула значного розвитку, її мережа була тісно пов'язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках.

В Україні було створено власну модель страхової медицини - систему робітничої медицини, але її теж спіткала невдача.

У 1927 р. згідно з Постановою уряду «Про утвердження принципу державної охорони здоров'я» її було скасовано і розпочато функціонування державної системи охорони здоров'я з централізованою формою управління, характерною ознакою якої стало монопольне володіння системою надання медичних послуг.

3. Форми медичного страхування

Медичне страхування за формами поділяється на обов'язкове та добровільне.

Обов'язкове медичне страхування - форма соціального медичного страхування в країнах з розвинутою системою охорони здоров'я, яке є частиною системи соціального страхування. Цей вид медичного страхування здійснюється за порядком, передбаченим законодавством країни відповідно до базової програми обов'язкового медичного страхування, затвердженої урядом.

Метою обов'язкового медичного страхування є забезпечення рівних можливостей усіх громадян щодо реалізації їх конституційних прав на ефективну та доступну медичну допомогу за рахунок коштів загальнообов'язкового соціального медичного страхування в обсягах до відповідних програм.

Джерела фінансування:

· внески з державного бюджету;

· внески роботодавців;

· внески працюючого населення.

Програми обов'язкового медичного страхування здійснюються державними страховими організаціями або організаціями, які контролюються державою. Тарифи на страхування встановлюються за єдиною методикою, затвердженою державою. Система контролю за якістю та обсягом надання медичних послуг визначається державними органами.

На 2007 рік в Україні не було прийнято закону щодо обов'язкового медичного страхування, проте в Законі України "Про страхування" (1996) медичне страхування наводиться в переліку обов'язкових видів страхування.

Добровільне медичне страхування - самостійний або додатковий вид медичного страхування в країнах, у яких запроваджено систему обов'язкового медичного страхування, започаткований на комерційній основі, програма якого визначається договором страховика та страхувальника.

Зміст добровільних страхових програм визначається станом галузі охорони здоров'я в країні та пов'язаний з дефіцитними видами лікувально-профілактичної допомоги, обсягом та рівнем медичної допомоги, гарантованою програмою обов'язкового медичного страхування. Відповідні страхові програми мають узгоджуватися з територіальними органами управління охороною здоров'я. В сучасному добровільному медичному страхуванні набули поширення диференційовані програми, за якими за вибором застрахованих осіб включають страхування життя на випадок реабілітації, стійкої та тимчасової непрацездатності, профілактичне страхування з метою оплати профілактичних і спортивно-оздоровчих послуг.

Джерела фінансування:

· особисті доходи громадян;

· прибуток працедавців (юридичних осіб).

Правила добровільного страхування визначаються страховими організаціями. Програма добровільного страхування визначається договором страховика та страхувальника, в якому встановлюються:

· тарифи на страхування;

· системи контролю за якістю надання медичних послуг.

На відміну від обов'язкового страхування, прибутки від добровільного медичного страхування страхова компанія може використовувати для будь-якої комерційної та некомерційної діяльності.

Таким чином, медичне страхування є самостійною системою товарно-ринкових відносин в системі охорони здоров'я, що впроваджується з метою поліпшення медичного обслуговування населення.

Запровадження системи медичного страхування в Україні - це відповідальний крок, який спричинить повну реорганізацію всієї галузі, а саме: зумовить перехід до:

· нових форм організації та управління системою охорони здоров'я;

· системи багатоканального фінансування;

· оплати праці за виконану роботу;

· амбулаторно-поліклінічного пріоритету в наданні медичної допомоги;

· вільного вибору пацієнтом лікувального закладу та лікуючого лікаря.

Для впровадження системи страхової медицини необхідні принципово нові організації, які мають виконувати посередницькі організаційні й управлінські функції й спеціально підготовлені кадри.

Для успішного реформування галузі на шляху впровадження системи страхової медицини доцільно враховувати досвід країн Східної та Центральної Європи, які в недалекому минулому мали подібну до України модель організації та фінансування охорони здоров'я.

4. Світовий досвід в медичному страхуванні

Нагромаджений багаторічний світовий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування та страхування здоров'я. До теперішнього часу визначаються три основні види фінансування охорони здоров'я: державне, через обов'язкове та добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види у відокремленому вигляді практично не використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Так, наприклад, в Англії, Ірландії, Шотландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування. В таких країнах як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія домінує система обов'язкового медичного страхування, в той час, як у США має перевагу змішана форма фінансування медичної допомоги, де біля 90% американців користуються послугами приватних страхових компаній.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, являється Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році.

Основним принципом німецької системи медичного страхування являється те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд за функціонуванням усієї системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страхових кас (страхових фондів) побудованих по професійному принципу (шахтарі, фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси. Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах. Всі три різновиди кас входять у систему керованого державою медичного страхування .

Головна функція уряду по відношенню до медичного страхування - забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону, зокрема, забезпечення виконання страхових програм. У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови - базові ставки страхових внесків, схему фінансування та організації медичної допомоги, приймає участь у формуванні цін на медичні послуги, надає недержавним органам - страховим компаніям та асоціаціям лікарів значні функції в управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих та інтереси медичних працівників .

У Франції медичне страхування було введено в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди були перетворені в страхові компанії. В теперішній час у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація - Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймає собою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою. Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з центру .

В Нідерландах медичне страхування зародилось в 1901 році і на той час являло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній. В 1940 році почалось введення керованого медичного страхування, яке вимагало введення стандартизації в створенні системи медичного страхування у зв'язку з чим більшість невеликих компаній з'єднались в більш великі страхові фонди. Діяльність територіальних страхових організацій в теперішній час регулюється Центральною Радою страхових фондів, яка складається із представників роботодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів управління .

До 1990 року 60% населення Нідерландів знаходилось в системі регульованого страхування. Більш як 30% населення були застраховані у приватних страхових компаніях. Приватний сектор страхування намагається притягнути клієнтів меншим розміром страхового внеску. Біля 40% приватного страхування складають групові угоди страхування між підприємцями та страховими компаніями .

Реформи, проведені на початку 90-х років, відомі під назвою «план Деккера», замінили напрацьовані фрагментарні страхові програми на універсальну систему обов'язкового медичного страхування. Уведена єдина для всіх категорій населення ставка страхового внеску, розрахована як відсоток від фонду прибутку і не відображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються страховику, якого вибрав клієнт. Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого.

Один із найвисоких у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страхові закони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне страхування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхування - загальна й обов'язкова для всього населення країни. Особисто медичне та стоматологічне страхування є його невід'ємною частиною. Управління всією системою виконується 26 регіональними бюро соціального страхування. Управління їх діяльністю виконує Національна Рада соціального страхування. Затрати на соціальне благо досягаються за рахунок 25% бюджету центрального уряду, 26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть роботодавці. Чисто на охорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % роботодавці. Однією з особливостей шведської системи страхування являється передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав по питанням медичного страхування.

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер із великим ступенем централізації управління. Закон про страхування, що прийнятий у 1912 році, ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

У США існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не несе адміністративних функцій, а потім розділяється страховим організаціям на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм «Медікер» та «Медікейт». Ці системи обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування по місцю роботи складає 58% населення та добровільного медичного страхування не по місцю роботи 2%. Біля 15% населення не мають доступу до медичного страхування і являють собою малозабезпечені, безробітні, бездомні та члени сімей працівників підприємств, що не мають системи медичного страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично приводить до втрати медичної страховки.

Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США - парадоксальне об'єднання недоліків та надмірностей. США витрачують на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку - більш ніж будь-яка інша країна в світі і, в той же час, більш ніж 15% населення американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу у зв'язку з відсутністю у них страхових медичних полісів.

У Канаді з 1971 року введена Національна система універсального медичного страхування, яка включає сплату всіх видів стаціонарної та амбулаторної допомоги окрім стоматологічної, протезування та придбання медикаментів. Більш ніж 90% витрат на стаціонарну та амбулаторну допомогу компенсується із суспільних фондів. За рахунок прогресивного податку покривається 25% всіх затрат на охорону здоров'я.

Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням.

В Австралії основу системи медичного страхування складає програма «Медікер», згідно з якою всьому населенню сплачується 85% вартості різних медичних послу, окрім стоматологічної, оптикометричної та швидкої допомоги. Фінансування виконується за рахунок страхових внесків в розмірі 1% заробітної плати. Малозабезпеченим медичну допомогу надають безкоштовно в державних медичних закладах. Добровільне медичне страхування мало розвинуте та надає додаткові послуги.

Система медичного страхування у Японії складна та багатобічна. В 1984 році відбулось злиття декількох програм і в теперішній час функціонує дві програми: державна та суспільна. Страхуванню підлягають всі працівники на підприємствах із числом працюючих 5 та більше чоловік, а також члени їх сімей. Сума страхового внеску нараховується зі стандартного заробітку, що визначається щомісячно. Страхові компанії також проводять добровільне медичне страхування для підвищення комфортності обслуговування, використання дорогих медикаментів та медичних технологій.

Отже, виходячи з вищенаведеного огляду можливо зробити лише один висновок, що альтернативи медичному страхуванню не має. Медичне страхування - це єдиний шлях виходу охорони здоров'я України з глибокої економічної й соціальної кризи.

Хочеться мати надію, що Україна, при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейме саме позитивний світовий досвід та врахує ті помилки, через які пройшли інші країни, а не буде винаходити власний велосипед, як завжди, чомусь, з квадратними чи трикутними колесами.



Висновки

Вся система медичного страхування створюється заради основної мети: гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансувати профілактичні заходи, підвищення якості та розширення обсягу медичної допомоги за допомогою:

1.радікального збільшення асигнувань на охорону здоров'я;

2.децентралізаціі системи управління фондами охорони здоров'я;

3. матеріальної зацікавленості і відповідальності медичних працівників у кінцевих результатах своєї праці;

4.економіческой зацікавленості підприємств у збереженні здоров'я працюючих;

5.економіческой зацікавленості кожної людини у збереженні свого здоров'я.

Медичне страхування - один з найбільш важливих видів соціального страхування, що має більше плюсів, ніж мінусів на користь запровадження системи медичного страхування.

Ефективність медичного страхування була доведена в усьому світі, де системи охорони здоров'я, засновані на медичному страхуванні вже існують десятки років. Однак тільки в США діє лише добровільна форма медичного страхування. У країнах Європи функціонує система, що передбачає наявність обов'язкового медичного страхування і доповнює добровільним певною мірою. На думку переважної більшості експертів, така система є найбільш правильною і оптимальною.



Список використаних джерел

1. Історія страхування: Підручник / С. К. Реверчук, Т. В. Сива, С. І. Кубів, О. Д. Вовчак; За ред. С. К. Реверчука. - К.: Знання, 2005. - 213 с.

2. Лівак П. Перспективи впровадження загальнообов'язкового медичного страхування в Україні/ П.Лівак, О.Рогова//Підприємництво, господарство і право. - 2008. - №1. - С.62-66.

4. Стеценко В. Організаційно-правові засади медичного страхування: зарубіжний досвід і пропозиції для Ураїни/ В.Стеценко//Підприємництво, господарство і право. - 2009. - №1. - С.10-13.

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. Режим доступу: http://www.readbookz.com/books/15.html

6. Яковлева Т. Соціально-правові передумови запровадження обов'язкового медичного страхування / Т.Яковлева // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - №11. - С.71-74.

7. http://www.moz.gov.ua/ua/i/ - Сайт Міністерства охорони здоров'я України.

8. Говорушки Т.А. Страхові послуги. - К: Центр навчальної літератури, 2005 .- 400с

9. Страхування / за ред. Шахова В.В., Ахвледіані Ю.Т. - М: Юніті-Дана, 2005 .- 511с

10. Федорова Т.А. Основи страхової діяльності. - Спб: Пітер, 2001 .- 280 з

Размещено на Allbest.ru