Пасивні операції комерційних банків

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

на тему

Пасивні операції комерційних банків

Операції, завдяки яким банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій заключається в залученні різних видів вкладів в рамках депозиту та ощадних операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних видів цінних паперів, а також проведення інших операцій в результаті яких збільшуються грошові засоби в пасиві балансу комерційного банку. Історично пасивні операції відігравали первинну роль по відношенню до активів, так як для здійснення активних операцій необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти для формування ресурсів. Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних та інших операцій. Акумулюючи грошові доходи та збереження юридичних та фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, тобто капітал, що надається в позику власникам на умовах поверненості за плату у вигляді проценту.

Існує дуже велика кількість різних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі відповідних критеріїв, однак всі вони мають деякі умовності. Найбільш поширеною класифікацією ресурсів комерційного банку є класифікація відповідно до джерел формування. Згідно цього критерію кошти комерційного банку поділяються на власні, запозичені та залучені, а пасивні операції - на операції по формуванню власного капіталу банку, депозитні операції, операції по залученню коштів комерційним банком.

Власні ресурси комерційного банку, маючи чітко виражену правову основу і функціональну визначеність, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і є фінансовою базою розвитку діяльності банку. Він дозволяє здійснювати компенсаційні виплати вкладникам та кредиторам у випадку виникнення збитків і банкрутства банків; підтримувати об'єм і види операцій у відповідності із завданнями банку.

До складу власних ресурсів комерційного банку входять - статутний фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання, інші спеціальні фонди, а також нерозподілений прибуток на протязі року.

Основним елементом власного капіталу банку є статутний фонд. Формування статутного фонду відбувається за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Розмір статутного фонду, порядок його формування і зміни визначається Статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежується, але для забезпечення стійкості банків Національним банком України встановлюється мінімальний його розмір. .Мінімальний розмір статутного фонду, який встановлений Національним банком для заново створених вітчизняних комерційних банків, повинен становити суму, що еквівалентна 3 млн. екю по курсу НБУ (на 1.09.99 р.). До цього розміру повинні бути доведені статутні фонди діючих комерційних банків. Статутний фонд комерційних банків за участю іноземного капіталу частково може бути створений у валюті. В цьому випадку мінімальний його розмір повинен бути не менший суми, еквівалентній 10 млн. екю, причому перший внесок в іноземній валюті повинен складати 1 млн. екю.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо банк створюється як акціонерне товариство, то його статутний фонд утворюється за рахунок коштів акціонерів, що поступили від реалізації акцій. Його величина дорівнює сумі випущених простих та привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поновлення власних коштів банку. Якщо банк створюється як товариство з обмеженою відповідальністю, то його статутний фонд створюється за рахунок пайових внесків учасників. Проте незалежно від організаційно-правової форми банку його статутний фонд повністю формується за рахунок внесків учасників (юридичних та фізичних осіб) і слугує забезпеченням їх зобов'язань. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний капітал формується в процесі виробничої діяльності банку і складається із двох елементів: статутного (страхового) резерву та резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Статутні (страхові) резерви банку - це частина його капіталу, яка сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, і розмір таких відрахувань встановлюється вищим органом управління банком, але він не повинен бути меншим, ніж законодавчо встановлений. В Україна законодавчо встановлена мінімальна величина цього резерву - 25 % статутного фонду із щорічним відрахуваннями - в розмірі 5% суми чистого прибутку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів за браком поточного банківського прибутку. Як правило, резервний фонд використовується для покриття тільки непередбачених витрат. Наявність засобів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує ймовірність його банкрутства.

Банки формують і інші спеціальні фонди: "Знос основних засобів", "Знос малоцінних та швидкозношувальних предметів", що створюються шляхом амортизаційних відрахувань, а також фонди економічного стимулювання, що створюються з прибутку. До спеціальних фондів банку відносяться і засоби, отримані ним від переоцінки основних фондів, що проводиться за рішенням уряду; засоби від продажу банком акцій їх першим власникам понад номінальні вартість.

Одним із елементів додаткового банківського капіталу є невикористанні резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів - зниження негативних наслідків в зв'язку з неповерненням позик, виникненням збитків від операцій з валютою, а також фактичне зниження ринкової вартості цінних паперів, придбаних банком.

Сучасна структура ресурсної бази комерційних банків, як правило, характеризується незначною часткою власного капіталу. Власний капітал здебільшого не буває більшим 10% обсягу ресурсів комерційного банку, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Величина власного капіталу визначається кожним комерційним банком самостійно і залежить від ряду факторів:

рівень мінімальних вимог Національного банку України до статутного фонду. Більш високі вимоги збільшують потребу в власному капіталі;

специфіка клієнтури. При великій кількості мілких клієнтів власних засобів потрібно менше, ніж при наявності крупних вкладників;

характер активних операцій. Більш ризикові операції вимагають більшого розміру власного капіталу.

Більша частина ресурсної бази комерційного банку формується не за рахунок власного капіталу, а за рахунок залучених коштів, головну частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють грошові засоби в готівковій чи безготівковій формі, в національній чи іноземній валюті, передані в банк їх власником чи третьою особою по дорученню і за рахунок власника для зберігання на визначених умовах . Операції, пов'язані із залученням грошових засобів на вклади, називаються депозитними. Усі депозити поділяються на такі види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання розміщуються в банках на різних рахунках, що відкриваються клієнтам. Вони призначені для здійснення поточних розрахунків і можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти можуть бути вилучені як готівкою, так і в безготівковому порядку - переказом на інший рахунок. Рух коштів на цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачення коштів з депозитів до запитання здебільшого оформляється чеком, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь коли вилучити кошти потребує наявності в обороті банку значної частки високоліквідних активів, які не дають доходу (готівка в касі, залишки на кореспондентському рахунку в Нацбанку та інші ). Тому по депозитах до запитання, як правило не сплачують процентів. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів і плати за користування такими рахунками, так як депозити до запитання є нестабільними, що не дає змогу банку використовувати їх для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах зростаючої конкуренції по залученню вкладів комерційні банки намагаються привабити клієнтів, стимулювати приріст депозитів до запитання шляхом надання додаткових послуг власникам рахунків, а також підвищення якості їх обслуговування.

Строкові депозити - це грошові засоби, зараховані на депозитні рахунки на строго обумовлений строк з виплатою проценту. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Строк зберігання таких депозитів повинен бути не менший одного місяця. Вилучення строкових вкладів проводиться в готівкових коштах або шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок.

Строкові депозити є джерелом отримання доходів їх власниками. Вони оформляються договором між вкладником та банком. Банки самостійно розробляють форму депозитного договору. В договорі зазначається сума вкладу, строк, на який вноситься вклад до банку, розмір депозитного проценту, зобов'язання і права вкладника та банку, відповідальність сторін за невиконання умов депозитного договору, порядок вирішення спорів.

Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення. Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний (обумовлений договором) строк після надання відповідної заяви. Залежно від цього строку коливається і процентна ставка на депозити.

Однією із форм строкових депозитів є депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів. Сертифікати бувають депозитні і ощадні. Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, ощадні - фізичним особам.

Сертифікати можна класифікувати і по таким критеріям: 1) по способу випуску; 2) по способу оформлення; 3) по строкам обігу; 4) по умовах виплати. У відповідності до першого критерію розрізняють сертифікати, що випускаються в разовому порядку і серіями; за другим критерієм - іменні, що їх не можна передавати іншій особі, та на пред'явника, котрі можуть вільно обертатися на фінансовому ринку (вторинний ринок цінних паперів); за третім критерієм - строкові і до запитання; за четвертим критерієм - ті, по яким виплачується регулярно процентна ставка до закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою проценту в день погашення сертифікату.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів вкладенням у різні високоліквідні активи, прибутковість яких дає змогу сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначенні для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (Наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщенні в ощадні депозити, не можуть бути використанні для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Ощадну книжку можуть замінити періодичні виписки з рахунку, які надсилають клієнту поштою. Вилучення коштів з ощадного депозиту здійснюється за попереднім повідомленням власника депозиту. Період завчасного повідомлення може бути закріплений законодавчо (в якості міри державного регулювання) чи встановлюється за договором між банком і власником депозиту. Саме тому, ощадні депозити допускають тривале існування на рахунках стабільних залишків засобів, які використовуються в активних операціях банку.

Загалом у розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового зникнення чітких меж між різними видами депозитів. З'являються рахунки, що поєднують властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити NAW-рахунки, на які сплачується ринкова ставка процента, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред'явника, що приймається в оплату на рівні з чеками.

Депозити являються важливим джерелом ресурсів комерційного банку. Структура їх в банку рухома і поставлена в залежність від кон'юнктури грошового ринку. Однак цьому джерелу формування банківських ресурсів притаманні деякі недоліки. Мова йде перш за все про значні матеріальні та грошові затрати банку при залученні засобів на депозити, обмеженості вільних грошових засобів в рамках окремого регіону. Крім того, мобілізація засобів на депозити залежить в значній мірі від клієнта (вкладника), а не самого банку. І не менш конкурентна боротьба між банками на ринку кредитних ресурсів заставляє їх приймати міри по розвитку послуг, що сприяють залученню депозитів.

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати ресурси, отримуючи послуги на грошовому ринку - на ринку міжбанківських кредитів, в центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні боргові зобов'язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів із можливістю поступового викупу (операції "репо").

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій - отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують стійкі у фінансовому відношенні комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для отримання доходу намагаються розмістити вільні ресурси в інших банках. Строки міжбанківських кредитів можуть бути різними - від 1-го дня до 3-6-ти місяців. Процентна ставка по міжбанківських кредитах, як правило, нижча ніж по кредитах, що надаються господарюючим суб'єктам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ. Міжбанківський кредит надається, як правило в рамках кореспондентських відносин. Механізм міжбанківських кореспондентських відносин передбачає відкриття коррахунків одними банками в інших для здійснення платіжних і розрахункових операцій. Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком шляхом прямих переговорів, або ж через фінансових посередників. Міжбанківські кредити є дорогим джерелом кредитних ресурсів.

За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий інструмент управління пасивними операціями. Джерелом надання позик на євровалютному ринку є вклади в іноземній валюті, що зберігаються комерційним банком даної країни і використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Комерційні банки можуть залучати ресурси за допомогою випуску власних боргових зобов'язань. Вони є переважно короткостроковими і можуть бути випущенні банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.

Недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дають йому змогу оперативно отримати необхідні додаткові ресурси у разі непередбачених витрат. Тим самим забезпечуючи належний рівень платоспроможності банку та підтримуючи його фінансову стійкість. Джерелами не депозитних залучень на ринку короткострокового капіталу є ринок федеральних фондів, депозитні сертифікати великих розмірів, євровалютні депозити та інші.

З розглянутого видно, що комерційні банки в Україні для формування кредитних ресурсів використовують в тій чи іншій мірі різні джерела залучення ресурсів. При цьому найбільш поширеним джерелом залучення ресурсів являються короткострокові депозити, залучення яких вимагає від комерційних банків постійного пошуку нових форм роботи. Проте кожне джерело має свої певні особливості, які по різному впливають на діяльність комерційного банку, і потребують додаткового висвітлення в даній роботі.

При вивченні пасивів банків України аналіз динаміки є одним із найважливіших етапів, оскільки саме він дозволяє визначити швидкість зміни досліджуваних показників та виявити основні тенденції в їх розвитку. Динаміка пасивів банків України наведена на рис. 1.

пасивний банк фонд депозит

З графіка видно, що до 2008 року спостерігається зростання пасивів банків України, а після 2008 року відбувається незначний спад. Це безпосередньо пов'язано зі світовою фінансовою кризою, яка припадає на 2008 - 2009 роки. Оскільки банківська система дуже чутлива до зовнішніх економічних факторів, то цей несприятливий економічний стан відобразився на пасивах банків України. Але подолавши світову економічну кризу та її наслідки в 2012 та 2013 роках, показники знову почали збільшувати свій приріст, відновивши позитивну тенденцію.

Банківська системи України перебуває під впливом глобалізації економіки та інтеграції у світовий фінансовий простір. Разом з тим зміни, які відбуваються у напрямах та темпах розвитку банківської системи, кардинально впливають на внутрішню та зовнішню економічну стабільність держави. У зв'язку з цим аналіз динаміки іноземного капіталу в українській банківській системі набуває особливої актуальності.

Протягом 2005 - 2011 років кількість діючих банків з іноземним капіталом збільшилась із 19 до 55, у тому числі кількість банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом збільшилась з 7 до 22 банків. Майже трикратне зростання кількості іноземних банків у банківській системі України супроводжувалось чотирикратним зростанням обсягу іноземного капіталу. За результатами 2011 року частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків України зросла до 41,9 %, що є рекордним показником для незалежної України. Усе це зробило сьогоднішній банківський сектор України висококонкурентним та більш сильним.

Сьогодні про вихід західноєвропейських банків з українського ринку можна говорити як про тенденцію, а не як про окремі випадки. До того ж останнім часом на ньому ускладнено перспективи для зростання. З України вже вийшли німецький Cоmmerzbank, чеський PPF Credit, шведські SEB і Swedbank, французький Sоciete Generale.

Проте найбільші західноєвропейські банки з розвинутою територіальною мережею і активами понад 20 мільярдів гривень лишаються на українському ринку.

На рис. 2 наведено динаміку пасивів дев'яти найбільших банків за величиною капіталу. Їм належить понад 50 % усього іноземного капіталу в Україні.

З рис. 2 чітко видно, що до 2009 року вони стрімко нарощували ресурсну базу на українському ринку банківських послуг, але, починаючи з 2010 року, спостерігаються суттєві втрати пасивів.

Тим часом експерти називають кілька причин виходу західних банків з українського ринку, серед яких криза в Європі, політична та економічна нестабільність в Україні, а також неефективність діяльності іноземних банківських установ у нашій державі, що змусило деякі банківські групи переглянути плани розвитку на нашому ринку.

У той час група російських банків в Україні на фоні європейських виглядає особливо контрастною: всі банки демонструють приріст активів і пасивів на українському банківському ринку. Динаміку пасивів російських банків із 2005 по 2013 рік наведено на рис. 3.

З рис. 3 видно, що починаючи з 2007 року, стала стрімко зростати частка російського капіталу в банківській системі України. Зокрема частка капіталу російських банків у відсотках до загального обсягу за банківською системою збільшилась з 1,54 % у 2005 до 12,28 % у 2013 році.

Швидке зростання частки російського капіталу в банківській системі України підкріплюється геополітичними цілями їхніх власників: з одного боку - це можливість здійснювати політичний вплив, з іншого - через кредитування найпривабливіших промислових активів, зокрема стратегічних, сприяти їх переходу під контроль російського капіталу або навіть держави.

Таким чином, статистичний аналіз показав, що розвиток банківської системи за останні вісім років відбувався в умовах економічного зростання. Спад за деякими показниками спостерігався лише в післякризові роки (2009 та 2010 роки). Аналізуючи банківську систему України в аспекті присутності іноземного капіталу, слід зазначити, що зі зменшенням кількості західних інвесторів гальмуватиметься розвиток європейських стандартів ведення бізнесу, ризик-менеджменту і прозорості банків. Що стосується посилення позицій російського капіталу в банківській системі України, то це може призвести до підвищення загрози економічній безпеці держави та вимагає реалізації виваженої державної політики з метою мінімізації негативних проявів та стимулювання позитивних зрушень від поглиблення українсько-російських відносин у банківській сфері. Тому сьогодні Україна повинна особливо уважно обдумувати кожен крок у процесі співпраці з іноземними інвесторами, а особливо з Росією, адже кожен неправильний крок може сприяти поглибленню кризи в державі і залежності від економіки інших країн.

Размещено на Allbest.ru

пасивний банк фонд депозит