Вексельний обіг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

"Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана"

Факультет економіки та управління

Реферат

Вексельний обіг в Україні

Студентки 4-го курсу,

спец. 6107, групи №7

денної форми навчання

Навроцької Інни

Перевірила

Коваленко Марія Андріївна

Київ - 2009 р.

План

1. Історія становлення вексельного обігу в Україні

2. Особливості здійснення вексельного обігу в Україні

3. Основні проблеми щодо вексельного обігу в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги. Таким чином, широкий вексельний обіг є обов'язковим атрибутом ринкової економіки. У країнах з розвиненими ринковими відносинами на розрахунки з векселями припадає приблизно 20 % всіх платежів. При переході України до ринкової економіки вексельний обіг зародився і в Україні.

Метою даного реферату є дослідження закономірностей процесу становлення вексельного обігу в Україні, а також його сучасних особливостей.

Для цього потрібно вирішити наступні завдання:

Ш з'ясувати причини зародження вексельного обігу в нашій країні;

Ш виявити основні етапи його становлення;

Ш розглянути сутність таких понять: вексель, простий вексель, переказний вексель, індосамент, доміціляція;

Ш виявити основні принципи вексельного обігу, встановлені законодавством України;

Ш дослідити основні проблеми вексельного обігу, що існують в Україні;

Вексельний обіг в Україні досліджують такі науковці, як Ніньовська З., Козлов С., Заєць С., Фещенко Н., Коваленко Ю., Барбара В., Глушков М., Мінакова Д., Ніконова М. та інші.

1. Історія становлення вексельного обігу в Україні

Вексель існує вже більше шести століть, і за цей час він довів свою життєздатність та ефективність використання в економіці. Основні його особливості були перевірені сотнями років існування, і саме вони зробили його спеціальним знаряддям кредиту з підвищеним ступенем гарантованості.

Такий інструмент як вексель може стати вирішенням проблеми обігових коштів для будь-якого підприємства, оскільки його цивілізоване використання суттєво пом'якшує кризові явища неплатежів. Це - один з найкращих і найпростіших способів кредитування. Вексель має велике економічне значення, адже виступаючи знаряддям кредиту й сурогатом готівкової оплати, маючи купівельну силу грошей, він набуває значення товару, одержує свою власну вартість і свій власний курс (ціну), опосередковує міжнародні розрахунки та усуває необхідність переказувати й пересилати кошти [10].

На території України векселі використовувались ще у XVIII столітті. У перші післяреволюційні роки вексельний обіг не здійснювався. З переходом до НЕПу систему комерційного кредитування із застосуванням векселів було відновлено, однак згодом остаточно скасовано в результаті проведення кредитної реформи 1930 року. Цього ж року з метою уніфікації порядку випуску й обігу векселів у різних країнах, у Женеві була підписана Міжнародна конвенція про векселі, до якої СРСР приєднався через декілька років, одночасно затвердивши "Положення про переказний та простий вексель" (1937 р.).

Незважаючи на наявність "Положення про переказний та простий вексель", у внутрішньому обороті векселі аж до 1990 року майже не використовувалися. Водночас вони знаходили застосування у зовнішній торгівлі.

Забуття векселя в радянський період лишило країну цивілізованого національного вексельного права, а підприємницькі кола - практичного досвіду проведення господарських і фінансових операцій із застосуванням векселів.

Лише у зв'язку з переходом України від планово-розподільної до ринкової системи господарювання закономірно постала необхідність упровадження вексельного обігу у нашій країні. Так, у прийнятому у червні 1991 р. Законі України "Про цінні папери та фондову біржу" вексель було легалізовано як цінний папір, що "може випускатись і обертатись" у країні. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р., в якій визнається прихильність до стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р. [8].

Важливим кроком у становленні вексельного законодавства в Україні було прийняття спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10.09.1992 №528 "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків". Встановлені правила виготовлення і використання вексельних бланків, чітко регламентований їхній вигляд, а також обов'язкові умови, що можуть бути підставою для видачі векселя. Зокрема, було визначено, що використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Крім того, зазначено, що векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

У світовій практиці обіг векселів регламентується законами і положеннями, що базуються на міжнародному вексельному праві (в країнах, що підписали Женевську міжнародну конвенцію - документами, запровадженими цією конвенцією), що передбачає досить ліберальну процедуру їх випуску. В міжнародній практиці для цього не вимагається ні державної реєстрації векселя, ні спеціального захисту його бланку, ні попередніх умов його появи. Від учасників угоди, укладеної з використанням векселя, вимагається лише наявність у них право- і дієздатності.

Прийняття спільної постанови КМУ та НБУ від 10.09.1992 №528, що запровадила обмеження для можливих учасників вексельного обігу, було зумовлено, перш за все, через недостатній практичний досвід роботи з векселями підприємців та недосконалість судової системи України.

Наступним кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" від 14.09.1994 р. Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведення заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- подальші операції з векселями.

Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишалися ще недостатньо визначеними. З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був виданий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів", який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності [4, ст. 315-316].

6 липня 1999 р. Верховна Рада України прийняла 3 закони:

1. Закон України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі";

2. Закон України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі";

3. Закон України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".

Проте проблеми регулювання обігу векселів в Україні залишилися невирішеними. Названі Женевські конвенції 1930 р. набрали чинності для України 6 січня 2000 р. (за повідомленням Генерального секретаря ООН). Цей факт закріпили й довели до відома підконтрольних їм суб'єктів Вищий арбітражний суд України листом від 10 березня 2000 р. №01-8/104 та Національний банк України листом від 27 січня 2000 р. №18-211/224-550. На перший погляд здається, що з 6 січня 2000 р. Уніфікований закон набрав чинності на території України як міжнародний акт, з усіма відповідними наслідками (пріоритетом стосовно національного законодавства тощо), і нарешті в Україні чітко й недвозначно врегульовано основи вексельного обігу.

Однак Женевська конвенція 1930 р. не вводить автоматично Уніфікований закон на території держави, що до неї приєдналася. Вона лише зобов'язує державу (причому без зазначення строку) ввести на своїй території в дію Уніфікований закон. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р. [10].

Наступним кроком стає Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року. Закон визначає особливості, пов'язані з вексельним обігом, який полягає у видачі векселів, здійсненні операцій з ними та виконанні зобов'язань у господарській діяльності. Також у даному Законі можна знайти у ст. 1 перелік основних нормативно-правових актів, що регулюють вексельний обіг. Слід зазначити, що усі названі в цій статті Закону нормативно-правові акти, інше законодавство України про векселі можуть застосовуватися лише в тій частині, що не суперечить Закону "Про обіг векселів в Україні". Окремі положення вексельного обігу регулюються не лише суто вексельним законодавством, а й деякими іншими галузями права. Так, питання опротестування векселів і звернення стягнення на векселедавців та інших зобов'язаних за векселями осіб (акцептанти, авалісти тощо) регулюються законами "Про нотаріат" і "Про виконавче провадження" [9].

Отже, прийнятий у 2001 р. Закон "Про обіг векселів в Україні" загалом підтвердив чинність на території України пакета основних законодавчих актів з вексельного обігу, вніс деякі суттєві зміни та здійснив остаточне вирішення донедавна спірних питань. Основні з них такі: з першого січня 2002 року суб'єктами вексельного обігу стали фізичні особи, тобто звичайні громадяни - не суб'єкти підприємницької діяльності; банки не можуть видавати фінансові векселі; забороняється використовувати вексель як внесок до статутного фонду господарського товариства; платіж за векселем може здійснюватися лише у безготівковій формі; вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис), є виконавчим документом. Законодавство з цього приводу декілька разів змінювалося. Це суттєве положення звільняє векселедержателя, інших кредиторів за векселем від необхідності звертатися до господарського суду для стягнення боргу; умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі; резиденти можуть видавати та індосувати векселі в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України [8].

Як уже зазначалось відповідно до Закону "Про обіг векселів на Україні" від 5 квітня 2001 р. видавати й здобувати право за простими і перекладними векселями могли лише юридичні особи, а з 1 січня 2002 р. таке право одержали й фізичні особи. Причому законодавство не містить ніяких вимог щодо того, повинні ці фізичні особи бути суб'єктами підприємницької діяльності чи ні. Національний банк України (НБУ), роз'ясняючи банкам практику застосування цієї норми Закону, також не акцентує уваги на статусі фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності (лист НБУ №25-118/45-302 від 9 січня 2002 р.).

Приймати на себе зобов'язання й здобувати права за векселями в цей час можуть також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, установи й організації, фінансовані за рахунок Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, однак у випадках й у порядку, визначених Кабінетом Міністрів України (КМУ). Установи банків працюють із векселями відповідно до Положення про операції банків з векселями, затвердженого постановою правління Національного банку України 28 травня; 1999 р. №258 реєстр від 01.06.1999 р. №653 [4, ст. 316].

Держмитслужба звертає увагу, що рішенням Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринк від 23.11.2005 р. №666, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.02.2006 р. №128/12002, метою захисту бланків векселів впроваджений голографічний захисний елемент. Зазначене рішенні набуло чинності з 01.09.2006 р. Векселі, видані до зазначеної дати на бланках без голографічного захисного елемента, перебувають в обігу до їх погашення. З 01.09.2006 р. векселі, які не мають голографічного захисного елемента, до митного оформлення не приймаються. Таким чином, були запроваджені шляхи застереження від фальшивих векселів [4, ст. 317].

Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

2. Особливості здійснення вексельного обігу в Україні

За Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю). Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності від інших фінансових інструментів.

Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову розписку, що підпадає (за умови додержання правил укладання) під чинність вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В цьому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. Векселедавців одного і того ж векселя може бути декілька.

У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція [2, ст. 169].

В Україні існують наступні види операцій з векселями:

· урахування векселів;

· доміциляція векселів;

· інкасування векселів;

· авалювання векселів;

· зберігання векселів;

· консалтинг з вексельного обігу.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями можуть і органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, але лише якщо такі випадках визначені Кабінетом Міністрів України.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинна мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково повинна відображатися у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується: від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою; від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного коду (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавця-трасанта, підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього. Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України. Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "відповідно до змін" із зазначенням дати внесення змін та підписанням. вексель грошовий платіжний індосамент

У разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель векселя повинен одержати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя відповідно до нового строку. У разі коли акцепт вже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку.

Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду.

У противному разі попередні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесення змін [1].

3. Основні проблеми щодо вексельного обігу в Україні

Одночасно з поширенням вексельних операцій загострюється проблема масових махінацій і зловживань на вексельному ринку України. Така ситуація стала можливою на вітчизняному ринку векселів у результаті "вексельних" прогалин і протиріч у чинному законодавстві відносно регулювання цього сегмента економіки, яке сформовано переважно з урахуванням міжнародних вимог, але не враховує національних особливостей і сучасного стану розвитку ринку цінних паперів України. Всі ці негативні моменти зумовлюються відсутністю необхідного досвіду, недостатньою інформацією про фінансовий стан емітентів векселів, а також про умови випуску й обігу останніх.

Крім обігу на ринку цінних паперів України абсолютно законних фінансових інструментів - комерційних і фінансових векселів, що виписуються на основі фактичної угоди, яка пов'язана чи з товарним чи з грошовим кредитом, в обороті є і так звані фіктивні (бронзові, дружні, зустрічні) векселі, що не підкріплені майном і зв'язані з псевдоугодою або псевдокредитом.

Незаконне отримання коштів за допомогою використання "бронзових" ("дутих") векселів. Виписка цих безгрошових векселів може мати місце, по-перше, при банкрутствах із метою штучного збільшення боргів потенційного банкрута шляхом видачі векселя на ім'я фальшивого кредитора; по-друге, з метою поповнення власних коштів шляхом обліку векселів у банках.

У першому випадку неплатоспроможне підприємство ремітує без реальних підстав вексель іншому підприємству (тобто видає вексель на його користь), при цьому останнє має тісні стосунки з першим. Після офіційного оголошення неплатоспроможного підприємства банкрутом, отримувач "бронзового" векселя має право претендувати на частину його майна, оскільки останній не може сплатити борг за векселем. Отже, на основі виписки "бронзового" векселя можуть створюватися фальшиві кредитори, за допомогою яких частка майна, що за законом повинна перейти до справжніх кредиторів, незаконно привласнюватиметься збанкрутілою особою (або її компаньйонами).

У другому випадку векселі видаються на вигаданих юридичних осіб чи акцептовані ними або на осіб, які внаслідок скрутного фінансового стану згодні за невелику плату акцептувати ці векселі, обліковуються в банках з метою отримання грошей для будь-яких операцій (іноді з насту" ним викупом векселя до настання строку платежу). Щоб приховати фіктивність "бронзового" векселя до настання строку платежу за ним, ці векселі можуть доміцилювати, тобто вказати окреме місце платежу, відмінне від місця проживання платника. На момент пред'явлення векселя до сплати доміциліату (особі, яка виступає платником за векселем за дорученням і за рахунок доміциліата), векселедавець, який здійснив фальсифікацію, пересилає доміциліату гроші для оплати векселя і фальсифікація залишається не виявленою. Для попередження можливих зловживань за допомогою виписки такого типу "бронзових" векселів необхідно перевірити реальне існування вказаних у векселях юридичних осіб.

"Дружні" векселі на практиці застосовуються найчастіше. Крім того, суть "зустрічних" векселів витікає з "дружніх". Більш точно поняття "дружнього" векселя сформулював Е. Роде: фіктивним ("дружнім") векселем є вексель, який оплачується з коштів, отриманих у результаті обліку нових векселів. Прикладом використання "дружніх" векселів з метою незаконного отримання коштів є обмін акцептами, з якого випливає не тільки виписка "дружнього", а й "зустрічного" векселя. Завдяки видачі цих векселів у трасата або трасата виникає можливість отримати в банку дешевий кредит шляхом обліку (дисконтування) або застави (ломбардної операції) такого векселя. При цьому в основі своєї виписки ні "дружні", ні "зустрічні" векселі не мають реальних розрахунків векселедавця за товарними чи кредитними угодами.

Слід зазначити, що при емісії "дружніх" і "зустрічних" векселів не завжди передбачається" що підприємство, яке є кредитоспроможним, "по дружбі" виписує "дружній" вексель підприємству, яке зазнає фінансових труднощів, тільки з метою отримання саме останнім грошової суми в банку (шляхом обліку або застави такого векселя). "Зустрічний" вексель, що, у свою чергу, виписується у зворотному порядку в цій ситуації відіграє роль лише "гарантії" оплати. Проте можливий такий випадок: обидва підприємства виставляють один на одного векселі та намагаються шляхом обліку останніх одержати позику в банку. На момент здійснення оплати за такими цінними паперами має місце представлення фіктивних векселів, які потім обліковують з метою погашення заборгованості за попередніми векселями. Зрозуміло, що врешті-решті ця вексельна піраміда розпадеться.

Щоб визначити, чи є вексель "дружнім", чи "зустрічним", необхідно, насамперед, з'ясувати, в яких ділових відносинах знаходяться трасат та трасант. "Дружніх" і, відповідно, "зустрічними" векселями визначаються векселі, що видаються один одному родичами, членами та пайовиками одного товариства, а також інші безгрошові векселі, що виставляються однією юридичною особою на користь іншої, та навпаки.

"Дружні" і "бронзові" векселі за походженням схожі між собою (не мають в собі грошового або товарного підґрунтя); і перші, і другі можуть обліковуватися в банку, але при видачі "бронзових" векселів особи, які братимуть цьому участь, не беруть на себе вексельну відповідальність, оскільки мають лише одну мету - незаконно привласнити кошти кредиторів, а при "дружніх" відповідальність за векселем все ж спостерігається.

Крім розглянутих нами фіктивних векселів, перепоною та протидією широкому впровадженню векселів: в економіці України стали випадки купівлі-продажу на ринку цінних паперів підроблених (фальшивих або "дзеркальних") векселів. Так, за станом на 2005 р. частка виявлених в обігу фальшивих векселів досягала 36% їх загальної кількості, проданих вже покритих векселів - 11%, прострочених векселів - 4%. Проблема також ускладнюється тим, що бланки векселів в Україні слабо захищені від підробок, що сприяє їх злочинному використанню.

Розглянемо конкретні різновиди фальшивих векселів і реальні можливості захисту підприємств від їх отримання.

Перший вид - векселі повністю підроблені, нібито їх видало відоме кредитоспроможне фінансово стійке підприємство. Реквізити фальшивих векселів цього типу заповнює будь-яка юридична особа, крім тієї, від імені якої цей вексель виписаний. Підпис надписувача, зроблений на векселі від імені іншої особи без належних на те прав або повноважень (так званий підпис псевдопредставника), вважається підробленим. Юридична особа, назва якої була використана для даного вексельного надпису, не несе ніяких зобов'язань за векселем, оскільки вона в дійсності не підписувала цей цінний папір. Але й особа, яка використовувала чуже ім'я для підпису векселя, також не має вексельних зобов'язань, адже на векселі немає її особистого імені. У цьому випадку виправданою буде перевірка дійсності бланку векселя та факту його законної видачі.

Другий вид - векселі, на яких передаточні надписи (індосаменти) зробили псевдопредставники, тобто особи, які видають себе за представників і уповноважених векселедержателів (без належних на те прав або повноважень). Юридичні особи, від імені яких зроблені надписи, не несуть відповідальності за такими зобов'язаннями, але за останні особисто відповідальні пеевдопред'явники. Прикладом може бути ситуація, коли будь-який суб'єкт, незаконно заволодівши акцептованим чи виданим конкретним підприємством векселем, підробив індосаментний (передаточний) надпис на себе і пред'явив вексель згаданому підприємству для погашення. Останнє сплатило борг за векселем, але потім з'явився законний володар векселя і почав вимагати повторної сплати. У цьому випадку підприємство не повинно виконувати вимоги нового учасника вексельних відносин, оскільки згідно з Уніфікованим Законом про переказні векселі та прості векселі, підписаним у Женеві 7 червня 1930 р., платник за векселем не зобов'язаний перевіряти законність прав пред'явника векселя, а повинен лише упевнитись у безперервності ряду-індосаментів.

Третій вид - векселі, видані законно існуючою фірмою, яка підробила акцептний (у траттах) або овальний надпис (як правило, з метою дисконтування векселя в банку). В цьому випадку слід звернутися до акцептанта чи аваліста з проханням підтвердити свої зобов'язання.

Слід зазначити, що на ринку цінних паперів з'являються крадені векселі (або отримані продавцем векселя у сумлінного векселедержателя за підробленими платіжними документами з фальшивою відміткою платника за векселем про його виконання) з бланковими індосаментами. В цій ситуації відразу неможливо з'ясувати, законним чи незаконним шляхом придбав векселі їх продавець.

Крім того, виникають ситуації, коли вексель видає або авалює не самостійна юридична особа, а її філія. Коли ж настає строк платежу за векселем, з'ясовується, що підпис директора філії неправомочний, особи не несе відповідальності за подібні зобов'язання філій. Щоб запобігти таким вексельним зловживанням, необхідно при виписці філією векселя взяти разом із ним і завірену копію доручення головного підприємства, де дозволяється філії нарівні з іншими господарськими операціями з векселями підписувати їх.

Заслуговують на увагу можливі зловживання на фондовому ринку України, пов'язані з купівлею-продажем векселів: у процесі купівлі векселів немає впевненості в отриманні, а при продажу - в надходженні за них грошей. Тому необхідно розробити заходи щодо підвищення надійності надходження грошей продавцю такого цінного папера й упевненості отримання векселя покупцем у процесі купівлі-продажу. Можна виділити чотири варіанти цих заходів.

Перший варіант - укладається договір купівлі-продажу, за яким одна сторона передає іншій вексель із закритим індосаментом на векселедавця. Отже, векселетримач не може продати вексель, а також отримати гроші при настанні строку платежу за ним, оскільки наступний індосамент не відкритий. Тільки при отриманні грошових коштів перша сторона-продавець ставить печатку, розписується, оформляє індосамент на сторону-покупця.

Другий варіант - під час підписання договору купівлі-продажу векселя в індосамент вписується сторона-покупець, але сторона-продавець не передає вексель до тих пір, поки не отримає грошові кошти. Це протилежна першому варіанту ситуація: нібито вексель у продавця, але він вже не є його законним володарем, оскільки вексель оформлений на покупця.

Третій варіант - у банку орендується сейф із двома ключами (кожній стороні договору - по ключу), підписується договір, сторони угоди кладуть вексель у сейф. При надходженні грошей від покупця продавцю сторони відкривають сейф у банку і покупець забирає вексель.

Четвертий варіант - підвищення ймовірності виконання зобов'язань контрагентами, що пов'язані з відкриттям вексельного акредитиву (коли в банку депонуються не гроші, а векселі). Тоді справжність, а також своєчасність передачі векселя покупцю гарантована [6, ст. 162-164].

Висновок

У даному рефераті розглянуто історичне становлення, а також теоретичні аспекти вексельного обігу на Україні. Визначено, що сучасний національний і міжнародний цивільний грошовий обіг неможливо уявити без векселя. Завдяки своїй "багатогранності" вексель став незамінним у господарському обороті України й відіграє важливу роль у діяльності підприємств. Співпрацюючи з банками, підприємства за допомогою векселів можуть вирішувати багато нагальних проблем, пов'язаних із розрахунками, залученням або вивільненням обігових коштів.

Основним законодавчим актом, що регулює відносини вексельного обігу в Україні є Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року №2374-III.

Також визначено, що однією з основних проблеми щодо вексельного обігу в Україні є, так звані, "вексельні" зловживання, що проводяться з метою незаконного отримання грошей. Отже, на підставі розглянутих у даному рефераті "вексельних" зловживань і правопорушень, а також враховуючи існуючі на практиці ситуації несплати за векселями, на жаль, можна зробити висновок, що сьогодні вексель є не тільки засобом відстрочки сплати боргу за товарними угодами, а також засобом кредиту, але він все ще залишається засобом неплатежу та незаконного отримання грошей.

Найчастіше такі дії провадяться за допомогою фальшив векселів. Щоб застерегтись від таких векселів, перш ніж прийняти його, необхідно обов'язково потрібно перевіряти його товарність, наявність реквізитів, вексель має бути підписаний у вашій присутності. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів вексель може бути визнаний недійсним. Організуйте експертизу дійсності. Зовнішній вигляд векселя повинен відповідати вимогам чинного законодавства України.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року №2374-III;

2. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с. (С. 168-221);

3. Барбара В.П., Глушков М.С. Деякі питання правового регулювання обігу Векселів в Україні // Вісник Верховного суду України. - 2005. - №2 (54) (С. 39-43);

4. Мінакова Д.Г. Механізм функціонування вексельного обігу в Україні // Держава та регіони. - 2007. - №2 (С. 315-317);

5. Ніконова М.В. Методичні аспекти побудови інфраструктури вітчизняного вексельного обігу // Академічний огляд. - 2007. - №2 (С. 61_65);

6. Фещенко Н. Вексельний обіг в Україні: проблеми і шляхи вирішення // Економіка, фінанси, право. - 2007. - №3 (С. 22-25);

7. Заєць Сергій Вексельний обіг в Україні // http://www.obriy.pib.com.ua/2002/33_02/05.htm;

8. Козлов Сергій Загальні правові аспекти вексельного обігу в Україні // "Юридична газета" http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1496/;

9. Ніньовська Зореслава Деякі проблеми сучасного регулювання вексельного обігу в Україні // http://www.justinian.com.ua/article.php?id=761;

10. Ятлук О. Вексельний обіг в Україні: його становлення та особливості // http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1436.

Размещено на Allbest.ru