Національний страховий ринок України

Потреба у страховому захисті особливо стає відчутною при здійсненні морської торгівлі. Розвиток торгівлі об'єктивно зумовлює необхідність, з одного боку, нагромаджувати певний розмір капіталу, а з іншого - його надійного захисту. Потреба у великих коштах спонукала купців звертатись за кредитом. Для отримання кредиту необхідні були гарантії щодо його вчасного повернення. Отже, і той, хто надавав позику, і той, хто її отримував, вимушені були страхувати свої капітали.

У період середньовічча в Україні значну роль у торгових зв'язках відігравали чумаки. Вони купували на Чорному і Азовському морях рибу і сіль і продавали їх у різних куточках країни, долаючи величезні відстані. Дуже важкою і небезпечною водночас була у них робота, великим був і ризик. Нерідко траплялись і напади розбійників. Такі умови діяльності чумаків спонукали їх до колективноо захисту, спільного відшкодування збитків. Неписані , але беззастережні щодо виконання, закони чумацького життя передбачали відшкодування за кошти артілі втрату вола тому чумакові у якого він загинув. Як свідчить історичний досвід, саме страхування може значною мірою забезпечувати економічні можливості для безперервного відтворювального процесу в народогосподарській діяльності. Економічна природа страхової послуги виявляється у грошовому відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок непередбачувальних, або передбачувальних, але невідворотних згубних подій.

б) Функції страхової послуги.

Страхування - певний вид договірних громадсько-правових відносин по захисту майнових інтересів громадян чи юридичних осіб в разі настання певних випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати цими особами страхових відшкодувань або вчення ними страхових взносів. Має місце схожість страхування з кредитом, особливо при страхуванні життя, але маються й певні відмінності, які полягають в тому, що кредит передбачає повернення власнику наданих у тимчасове користування коштів з певним відсотком, а страхові нагромаджувальні внески - не завжди передбачають і більш того, навіть за умови повернення їх із процентом, останній не може бути завідомо фіксованим.

Страхова послуга - товар, який пропонує страхова компанія страхувальнику плату. Визначають здебільше три функції страхової послуги:

1.Властива формуванню страхового фонду, який створюється для відшкодування втрат, що виникають внаслідок реалізації певних страхових випадків.

2.Спрямована на безпосережнє грошове відшкодування збитків, яке зазнали страхувальники. Саме через цю функцію найповніше реалізується об'єктивна потреба у страховому захисті.

3.Зумовлюється специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере на себе ризик і зобов'язується відшкодувати збитки при його настанні, то він економічно зацікавлений створити умови для обмеження ризику. Щоб досягти цього, страховик обумовлює дії страхувальника відносно недопущення збільшення ступеня ризику і намагається сам створити умови для упередження втрат страхувальника.

2.3 Сегменти страхового ринку

Сегментація страхового ринку -- це, по-перше, інструмент аналізу страхового ринку, а по-друге, результат його дослідження з метою створення моделей ринку.

Сегментація є розділенням ринку на певне число різних складових відповідно до конкретних критеріїв, усередині яких клієнти будуть максимально схожі між собою. Сегментація дозволяє страховикам максимально точно пристосовувати свої продукти до певних груп споживачів. Існує два типи сегментації страхового ринку: маркетингова і технічна.Маркетингова (поведінкова) сегментація -- це розділення страхового ринку відповідно до критеріїв, що дозволяють визначити поведінку споживачів при придбанні страхового продукту. Даний тип сегментації направлений на виділення груп, співпадаючих по споживчій поведінці на стадії придбання і використання страхового продукту.

Технічна сегментація направлена на оцінку риски настання страхових подій для страхувальника. Технічна сегментація ринку і страхового портфеля страховика направлена на те, аби:

* оформити сегменти, максимально близькі по рівню риски;

* виділити легко помітні зовнішні чинники, що дозволяють точно оцінити індивідуальний рівень риски.

Чинників, по яких страховий ринок може бути роздільний на сегменти, досить багато. Кожна фірма вибирає для себе ті з них, що найбільш відповідають поставленим завданням. Ключове завдання сегментації страхового ринку -- виявлення основних мотивів, що впливають на поведінку страхувальника при придбанні страхового полісу і рівень риски для нього.

Основними критеріями маркетингової і технічної сегментації страхового ринку фізичних осіб для російських страховиків можуть бути:

* географічні;

* демографічні;

* психологічні;

* поведінкові ознаки.

Сегментація за географічною ознакою передбачає розбиття ринку на географічні одиниці: регіони, області, міста. Відомо, що типи поведінки споживачів і рівень індивідуальної риски значно варіюються залежно від географічної зони:

* для жителів невеликих міст, селищ і сільської місцевості значиміші питання іміджу страхової організації і нецінові властивості страхової продукції;

* для жителів крупних міст основним критерієм вибору страхового покриття є більшою мірою ціна продукту і надійність страховика;* є регіони, що характеризуються вищою вірогідністю настання певних страхових подій, -- природних лих, пожеж, крадіжок автотранспорту (у крупних містах, "проблемних" регіонах).

Сегментація за демографічною ознакою -- це розбиття ринку на групи на основі таких демографічних показників, як:

* пів;

* вік;

* розмір сім'ї;

* етап життєвого циклу сім'ї;

* рівень доходів;

* рід занять;

* освіта;

* релігійні переконання;

* раса і національність.

Цей критерій сегментації особливо важливий для З, оскільки поведінкові моделі споживачів в основному залежать саме від демографічних змінних. Так, молодих людей досить складно умовити купити пенсійне страхування або довгострокове страхування життя. Ним менше, ніж більш літнім людям, зрозуміле явище риски; у них ще немає накопиченого майна, про яке потрібно піклуватися. Згідно психологічної сегментації, покупців страхової продукції можна класифікувати по ознаках приналежності до соціального шару, способу життя і особових характеристик. Це дозволяє страховикові точніше уявляти собі страхові потреби, пов'язані з соціальним статусом клієнта. При сегментації по поведінкових ознаках споживачів ділять залежно від знань, стосунки до страхового товару і реакції на нього. Поведінкова сегментація найбільш придатна для вживання як основа для дослідження ринку збуту страховій продукції.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій.

На ринку грошей продаються короткострокові фінансові інструменти (ресурси) за цінами, які залежать від джерела надходження коштів і кредитоспроможності позичальника. Процентна ставка за інструментами грошового ринку важлива за таких обставин:

а) вона показує рівень доходу, на який погоджуються кредитори;

б) коливання процентної ставки може вплинути на приплив коштів у ліквідні активи;

в) вона визначає вартість (ціну) кредиту для позичальника.

Для позичальників ринок грошей забезпечує доступ до короткострокових кредитів, одночасно забезпечуючи ліквідність для кредиторів.

При цьому, валютний ринок охоплює операції купівлі-прода-жу (обміну) іноземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів і забезпечення валютної ліквідності тощо.

Ринок капіталів (capital market) - сегмент фінансового ринку, на якому купують і продають довгострокові боргові і майнові інструменти, терміни реалізації яких понад один рік. На ринку капіталів обертаються акції та облігації корпорацій, заставні, цінні папери урядових установ та інші. На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна перепродати за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позичкового процента. Ринки полегшують продаж фінансових інструментів для мобілізації коштів, забезпечуючи ліквідність фінансових активів.
Функціонування ринку капіталу дозволяє фірмам вирішувати проблеми як формування фінансових ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових капітальних вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.
З іншого боку, всі операції, що відбуваються на фінансовому ринку, умовно можна поділити на дві великі групи - кредитні та інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, у яких відбуваються процеси кредитування та інвестування. Основним критерієм такого поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів (активів). Якщо ж неможлива їх вільна купівля/продаж (боргові зобов'язання за кредитами), то ми маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов'язання або фінансові інструменти вільно продаються і купуються, то відповідно - з учасниками ринку цінних паперів (рис. 1.2.).

Рис. 1. Структура фінансових ринків.

У свою чергу, кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розділити ще на окремі сектори (мікросегменти), в основу яких покладено конкретний вид фінансового інструмента (акція, облігація, вексель) або фінансової послуги (фінансові фючерси, валютні опціони тощо). Кожен із вказаних сегментів фінансового ринку слід розглядати як самостійну ланку, для якої характерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання фінансових угод тощо. Разом з тим, характеризуючи окремі сегменти (сектори) фінансових ринків необхідно відзначити, що всі вони тісно взаємопов'язані між собою і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі сектори ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів) є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів. Наприклад, один і той самий фінансовий актив може виступати товаром (послугою) декількох структурних ринків. Процес переливу фінансових ресурсів із одного сегмента (сектора) фінансового ринку в інші відбувається шляхом сек'юритизації. Зараз процес сек'юритизації на міжнародному фінансовому ринку характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (зокрема на ринок єврооблігацій) і забезпечує зниження витрат (ризиків) у залученні кредитів.
Ринок позичкових капіталів (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються стандартними документами (цінними паперами). На цьому ринку здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит і пропозиція.

2.4 Державне регулювання страхового ринку

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування і розвитку ринку страхових послуг, який ефективно функціонує, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників, та дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

1) захистом страхувальника;

2) економічною політикою, що проводиться державою.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

-- пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

-- законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

-- здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі та непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази та 2) нагляду за страховою діяльністю.Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

-- загального законодавства;

-- спеціалізованого страхового законодавства;

-- підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені в Конституції України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю. Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2006 р. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, який введений у дію з 1 січня 2012 р.

Закон визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 2007 р.

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2009 р.

3. Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року" та ін.

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші законодавчі норми.Так, склад податків, які сплачуються страховиками, визначається Законами України "Про систему оподаткування" і "Про оподаткування прибутку підприємств", а порядок їх сплати -- відповідними наказами, інструкціями Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України.Нормативні документи міністерств та відомств регулюють діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

2. Система заходів прямого державного регулювання включає:

1) реєстрацію страхових компаній;

2) видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;

3) здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України".

Єдиний державний реєстр страховиків України -- це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений у Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить напрям розвитку страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем у державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів, тим самим вирішуючи інвестиційні потреби суб'єктів господарювання. Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

-- страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава -- за зобов'язаннями страховика;

-- не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

-- держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

-- утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

3. Страховий ринок України і перспективи його розвитку

Ринкова трансформація економіки зумовлює підвищення ролі страхового ринку, визначає необхідність створення дієвої системи страхового захисту з метою забезпечення стабільності розвитку та ефективності економічних відносин, підвищення рівня життя населення, соціальної стабілізації. Страховий ринок - особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга -- страховий захист, формується пропозиція і попит на неї. Учасниками страхового ринку є страхувальники, застраховані, вигодонабувачі, страховики, перестраховики, товариства взаємного страхування, страхові та перестрахові брокери, страхові агенти, актуарії, аварійні комісари, а також професійні об'єднання страховиків, страхових посередників та інших учасників страхового ринку.

В умовах обмеженості джерел фінансових ресурсів страхові компанії варто розглядати у якості потужних інвесторів розвитку економіки, адже страховий ринок може сприяти формуванню додаткових джерел фінансування.

Проблемам формування та розвитку страхування та страхового ринку в Україні присвячено ряд наукових праць, зокрема таких відомих науковців, як: В. Алєшіна, В. Базилевича, В. Фурмана, С.Осадця, Р. Пікус, З. Шелудько, О.Філонюка та інших вітчизняних та іноземних економістів.Світовий досвід показує, що страхові компанії можуть акумулювати фінансові ресурси у декілька разів більше, ніж середні комерційні банки. Однак це відбувається тільки за певних економічних умов при високому рівні розвитку фінансового і, передусім, фондового ринку, при зростанні добробуту населення. Саме останній фактор, а також формування умов для збільшення прибутковості діяльності підприємств, формують передумови для розвитку страхового ринку.Страховий ринок є важливою ланкою в системі фінансового посередництва у багатьох промислово розвинутих країнах. Зокрема, співвідношення активів страхового ринку до ВВП у Великобританії складає - 96,5%, у США - 45,2%, Японії - 66,9%, Франції - 63,0%, Німеччині - 45,5%, в Україні ж цей показник становить лише 3,2%.

Страховий ринок в Україні все ще перебуває на початковому етапі розвитку, окремі його сегменти стрімко розвиваються, проте рівень страхового покриття залишається на низькому рівні (він складає лише 3-5%, тоді як у країнах Західної Європи - понад 95%). Можна виділити наступні проблеми його подальшого розвитку страхового ринку:

економічного характеру - низький платоспроможний попит на страхові послуги; невеликі обсяги та недосконала структура капіталу страховиків; відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів;

1. організаційно-правового характеру: відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість нормативно-правової бази; надмірна кількість видів обов'язкового страхування і неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком, непослідовність дій стосовно організації державного нагляду за страховою діяльністю; протекціонізм, галузевий монополізм;

2. функціонального характеру - низька прибутковість окремих видів страхування; низька конкурентоспроможність страховиків у порівнянні з банками в боротьбі за залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб; відсутність середньо- і довгострокового планування страховиками своєї діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів; зростання випадків страхового шахрайства; відсутність довіри населення і господарюючих суб'єктів до страхових компаній;

3. інформаційно-аналітичного характеру - інформаційна закритість страхового ринку, низький рівень впровадження в страхову практику сучасних інформаційних технологій; відсутність якісної статистичної інформації і недостатність докладних інформаційно-аналітичних матеріалів; недосконалість фінансової звітності та методів обробки даних; відсутність банків даних про несумлінних страхувальників; відсутність рейтингів страхових компаній; непрозорість даних про структуру власності вітчизняного страхового ринку.

Аналіз вищезазначених проблем показує, що частина з них є притаманними і для інших секторів фінансового ринку (наприклад, проблеми економічного характеру й організаційно-правові проблеми), інша частина - характериними лише для вітчизняного страхового ринку. Значна кількість наявних проблем розвитку страхового ринку України пояснюються передусім прагненням страхових компаній максимізувати прибуток, незважаючи ні на довгострокові інтереси галузі, ні на професійну етику.

Для удосконалення та подальшого ефективного розвитку страхового ринку України необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

1. підвищити захист споживачів страхових послуг;

2. відмінити непотрібні бар'єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення іноземних інвестицій;

3. обгрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

4. інтеграція страхування до європейських страхових структур;

5. створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;

6. залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;

7. запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон, принаймні в галузі страхування;

8. розвиток страхового брокерства та залучення до цього бізнесу професійних компаній;

9. розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Отже, страховий ринок України вже пройшов стадію формування і знаходиться на етапі розвитку. Він набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми характеристиками не відповідає завданням випереджального розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків. Це зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.

Висновки та пропозиції

Отже, страховий ринок - це система стійких економічних відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), посередниками і продавцями, пов'язаних з формуванням попиту, пропозиції та ціни на прямий страховий захист і перестрахування, що матеріалізується в страхових, перестрахувальних і супутніх послугах у даній країні, групі країн чи в міжнародному масштабі.Кількісні і якісні параметри страхового ринку характеризуються системою показників. Ступінь розвитку національного страхового ринку визначається: часткою застрахованих послуг у ВВП; ступенем захищеності майнових інтересів страхувальників від найпростіших ризиків; інвестиційним потенціалом страхової галузі, у тому числі розміром інвестицій, залучених в економіку країни через систему страхування; структурою страхового ринку; ступенем його інтеграції у світове страхове господарство; рівнем затребуваності страхування як інструменту реалізації державних програм, підвищенням його економічної ефективності; рівнем зайнятості у страховій галузі тощо. Зовнішнє середовище страхового ринку являє собою сукупність факторів, дія яких не опосередковується безпосередньо впливом страховика. Внутрішня система характеризується тим, що страховик спроможний безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються, має реальні можливості для корекції своїх дій і очікує відповідної адекватної зміни у внутрішній системі.

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування.

Розвиток страхового ринку стримує дія наступних факторів: відсутність державної політики розвитку як економіки в цілому, так і програми розвитку ринків фінансових послуг, неузгодженість господарського і страхового законодавства, недосконалість податкового законодавства, нестабільність фінансового середовища господарюючих суб'єктів і населення, слабкість стимулів у розвитку страхування.

Актуальність питання розвитку страхового ринка України обумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для:

подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази;

визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема: страхування майна, страхування відповідальності, страхування фінансових ризиків, а також методичне страхування, страхування життя від нещасних випадків на виробництві. Необхідно передбачити розширення переліку страхових послуг, інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, подальшу інтеграцію України в міжнародні структури.

Створення ефективної системи захисту майнових прав та інтересів підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві і економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Але на даний час формування страхового ринку в Україні ще має стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів страхувальників належно не забезпечений.

Аналіз розвитку страхової справи в інших перехідних економіках, перш за все східноєвропейських, дозволяє виявити деякі загальні тенденції. Це - приватизація колишніх страхових монополій (яка проходила досить швидко в Угорщині та затяглася у Польщі); зростання вартості страхового бізнесу (його ринкової капіталізації); імпорт страхового ноу-хау; впровадження обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності, пенсійного та довгострокового накопичувального страхування; поступове підвищення рівня відкритості ринку і поширення нової страхової культури. Останньому у вирішальній мірі сприяють західні страхові компанії, що користуються довірою населення, які мають колосальними ресурсами і відточеними протягом чи не століть страховими технологіями. У тому ж напрямку розвивається і страховий ринок Китаю, хоча тут іноземним інвесторам у страхову справу доводиться "з боєм брати" кожне місто чи провінцію (у кожному разі потрібно своя ліцензія). Вирішальний вплив на формування місцевого страхового ринку надає транскордонний страховий капітал.

Список використаної літератури

1. ЗУ «Про страхування»

1. Базилевич, Віктор Дмитрович.Страхова справа : монографія / В.Базилевич, К. Базилевич. - 6-те вид., стереотипне. - К. : Знання, 2008.

2. Базилевич, Віктор Дмитрович .Страховий ринок України / В.Базилевич. - К. : Знання, 1998. - 371, с. - Бібліогр.: с.347-372.

3. Долгошея, Наталія Олександрівна. Страхування в запитаннях та відповідях : навч. посіб. / Н.Долгошея. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 316 с. - Бібліогр.: с. 307-312.

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 1998, 544 с.

5. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 1998, 64 с.

6. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2000, 209 с.

7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка, 1999, 304 с.

8. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор, 2003, 220 с.

9. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 5, 2004р. - с.10-12

10. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання, 2004, 743 с.

Размещено на Allbest.ru